Ми живемо в час великих інновацій і таких досягнень, які в інші історичні періоди назвали б дивом. Це, наприклад, спілкування на відстані та відеозв’язок через тисячі кілометрів, можливість літати в повітрі та космосі, здатність передавати мегафайли інформації через супутники…
От ми і є свідками не тільки сповнення мрій попередників, а й нових великих проблем. Серед них – інформаційна та ще й гібридна війна добра і зла, екологічні виклики, знищення ресурсів та екосистем, війни, голод, бідність… Людство постало перед проблемою самознищення через атомну зброю, руйнацію атмосфери та природи.
Причиною розвитку і занепаду часто – і то не лише філософи – називають мудрість і глупоту. Кожна людина в чомусь мудра, в чомусь не дуже… Тому спершу проаналізуємо самі терміни та їхнє походження.
Що таке мудрість?
Як кажуть тлумачні словники, мудрість – це: 1) глибокий розум, що спирається на життєвий досвід; 2) розуміння істини, правди та вічних цінностей; 3) глибоке знання, розуміння, узагальнення чогось, досвід; 4) правильне використання знання або правильна дія, спрямована на досягнення доброго результату в майбутньому.
Тому розуміння того, що таке мудрість, неможливе без знань, інтелекту, філософії та досвіду. Кожна людина оригінальна й унікальна, має таланти і здібності. Важливо усвідомити це кожному передусім для визначення свого покликання та місії в житті.
Коли починаєш розважати над мудрістю, то якось органічно спадає на думку цитата зі Святого Письма, що «Споконвіку було Слово» (Ів. 1,1). Пізнати таємницю того, «що таке Слово» і яка його роль у нашому житті, непросто. «Слово» – дуже масштабне, величне поняття, бо Бог завдяки йому створив світ і все живе. Чимало з нас нечасто замислювалися над тим, як зароджується думка і слово у нашій голові. Чому ця думка з’явилася в певний момент? Чому деякі мрії дані саме нам? Чому одні люди реалізовують себе, а інші нидіють? Чому одні живуть, а інші існують?
На прикладах з історії можна побачити, як часто з’являється одна людина і творить нову епоху. Або як завдяки технічним інноваціям чи філософсько-релігійним течіям з’являються цивілізації, котрі демонструють надзвичайний етап розвитку та досягнень. Але потім із незрозумілих причин безслідно зникають… У чому причина розвитку чи занепаду не лише на рівні людини, але й на рівні суспільств?
Інколи ми забуваємо про фундаментальне – про те, що наділені характеристиками та походженням від Бога. Саме завдяки Йому люди отримали свобідну волю, свідомість, право вибору… Одна з важливих наших рис – дар творчості та мислення, адже Бог створив людину на образ і подобу Божу (Бут. 1, 26). Насправді Слово Боже зароджує все: від думки до натхнення.
Християни шукають зародження мудрості в діалозі з Богом: у молитві, в якій вірний хоче почути голос Господа. Реалізація покликання неможлива без мудрості, що веде до добродійства, що є продовженням тієї дивної-предивної справи творення світу, який Бог сотворив з любові до нас. Мудрість допомагає нам усвідомити наш взаємозв’язок із Богом та надає змісту нашому життю. Отже, віра і наука – це можливості пізнання Бога і нас самих.
Що таке дурість?
Згідно зі словниками, дурість – це поняття, що означає: 1) низький ступінь інтелекту; 2) відсутність здорового глузду; 3) нездатність самостійно мислити і приймати раціональні рішення. Є ще кілька додаткових моментів для формування дурості. Один із них – свідоме особисте небажання пошуку мудрості, зароджене в егоїзмі та гордині. Також дурість має кілька синонімів – глупота, глупство, недосконалість. Згідно з вченням Біблії, люди часто забувають або ж банально не враховують того, що дурість зароджується з первородного гріха, який зруйнував гармонію взаємовідносин між Богом та людиною і має на меті знищити людську особу. Пошуком визначення мудрості та глупоти займаються богослови і філософи, психіатри і психотерапевти. Проте й тут вони заходили у певні парадокси, часто індивідуально. Так, більшість людей мають високий рівень ерудиції чи принаймні думаючі, але на рівні мас обирають для керівництва людей глупої і скандальної поведінки. Або ж навпаки, неосвічені люди зуміли обирати між собою та поважати як лідерів освічених людей. Як кажуть, стадо баранів під проводом лева швидше переможе, аніж стадо левів під проводом барана.
У латинській культурі термін «дурість» бере свою основу з дієслова «дивувати»: хтось когось чимось дивує, а інший не знає, як реагувати. Як результат – виникає відсутність або сповільненість у взаєморозумінні обох сторін. В історичних комедіях дурна людина часто через свою дурість-глупоту-дивацтво завдає шкоди іншим, не досягаючи будьякої користі для себе самої. Часто «дивувати маси і натовп» є шляхом здобуття влади та привілеїв: стратегія «хліба і видовищ» перемагала стратегію «віри і науки», проте результатом завжди було відчуття пустки і пастки, бо дурість та глупий вибір створювали ілюзію свободи.
Ізоляція та слабкість
Окрім слова «дурний», часто вживають термін «ідіот». Історично його застосовували до людей, які жили в суспільстві, проте не могли контролювати свої емоції. Згодом це слово стало медичним визначенням, котре символізувало збій нервової системи. Принцип ідіотизму – «спершу роблю, потім думаю». Ідіот ставав самітником, тому що не міг будувати стосунки з іншими людьми: він сам створював собі пастку, в якій почувався добре. Ідіотизм породжує корозію відносин, згодом – корупцію та клептоманію. Ідіот не є продуктивною людиною, тому єдиний вихід – навчитися професійно красти: від спокою і часу до матеріальних благ. Так чи інакше ідіот стає на кримінальний шлях, будучи часто ерудованою людиною. Клептоманія має різні рівні: від ідеології імперіалізму до крадіжки на ринку.
Науковці ретельно вивчають дурість, прагнучи зрозуміти, чим вона є: постійним станом і формою життя людини, тимчасовими емоціями чи якоюсь інтелектуальною неповносправністю, що потребує захисту суспільства від цього явища або співчуття.
Колись дурість часто вважали формою «пристрасті», яку не осуджували, бо її носії не могли її контролювати. Згодом почали визначати, що існує певна різниця між людиною нерозумною, несвідомою і глупою. Нерозумним є той, хто свідомо повторює помилки, не хоче їх регулювати чи виправляти. Він не в змозі особисто вибрати правильний шлях. Це стає основною характеристикою маніпульованої людини – особи, що не думає своєю головою. Якщо людина потрапляє в залежність від емоцій, речей або думки інших, то починає мислити певними категоріями системи, в якій живе, і не запитує себе, чи те, що вона робить, чи її спосіб життя мають зміст. Така людина є «ідеальним споживачем для супермаркетів», багатьох релігійних течій, політиків популістського спрямування.
Описаний щойно тип – це свого роду мікс людини, яку називають вже не homo sapiens, а homo aeconomicus. Це людина, яка мислить тільки на рівні цін, моди, кумирів, не запитуючи себе про доцільність екології і так далі. Подібні явища можемо зауважити й серед тих, що претендують бути інтелектуалами. До прикладу, навіть у інтерпретації богословських принципів з боку деяких «релігієзнавців» можна почути, що те чи те тлумачення «потрібно прийняти на віру». Втім це «дзвіночок», який насторожує: якщо Бог дав мені інтелект, щоб думати, то чому я повинен не робити цього, а «приймати на віру» чиїсь тлумачення? Такі норми поведінки – «на віру» – стають джерелом формування на різних рівнях суспільних норм «несвідомості й нерозуміння», прикладів яких можемо навести багато. Чому на різні паради, концерти коміків і танці люди йдуть самі, а для того, щоби посадити дерева у парку, впорядкувати територію, подбати про стан довкілля, допомогти іншим у складній ситуації, прийде мізерна кількість осіб? Чому потрібні штрафи і примусові програми для того, щоб не вирубати всіх лісів? Через яку причину, купуючи предмети розкоші, для виробництва яких знищуються ресурси і забруднюється довкілля, люди не запитують себе, у якому світі вони опиняться через хижацьке ставлення до природи. Чому приносять надприбутки різним ворожбитам, але не бажають купувати наукові видання та якісні художні книги? Чому люди не протестують, коли уряд спокійно витрачає кілька мільярдів доларів на стадіони, але не має коштів для освіти, стартапів молоді, для ремонту дитсадків? Питання ці риторичні. Тип недумаючих своєю головою людей є ідеальним для «теорії керованого хаосу»: вони піддаються руху та емоціям натовпу, яким керують скандалісти та популісти. Над людьми панує особистий страх зробити самостійний крок уперед, вони думають про майбутнє, не змінюючи сучасного. Ці люди і такі цінності – велика небезпека для демократій, тому що добровільно дають дозвіл на створення монополій та патерналістських диктатур, які обіцяють «все й одразу». Людина, яка сама себе обмежує в аналізі, часто здатна на різні вчинки, не думаючи про наслідки. Саме тому ідіотизм ізолює, породжує соціальну слабкість.
Маніпуляції
Потрібно визнати, що людську дурість (глупоту) певні сили й особи часто намагаються виправдати, спрямувати її в потрібне для себе русло. Наприклад, чимало ідеологій базуються на фантазіях і домислах, а їхні промоутери розривають взаємозв’язок поняття змісту з першоджерелом і займаються «інтерпретаціями». Чимало божевільних людей добре себе в цьому всьому знаходять. Адже як тоді пояснити поведінку чекістів різного рівня, коли вони вбивали мільйони людей, морили голодом, бачили смерть голодних дітей, але глумилися з них, жартували? Як витлумачити поведінку людей, які кажуть, що вірять у щось, але готові вбивати тих, що не дотримуються певних «правильних» релігійних ритуалів чи принципів? Такі люди розпочинають «священні війни проти невірних». Чи можна любити невидимого Бога і зневажати його видимі творіння? Будь-який дослідник історії може сказати, що 99% усіх традицій були запроваджені різними царями чи жерцями – часто для того, щоб узаконити чийсь стан панування над іншими та підкорити їх собі. Без глупоти неможлива сліпа субординація єрархії вельмож.
Сучасне виправдання людської глупоти є стратегією для формування «середньостатистичного громадянина» – особи без амбіцій, прекрасного споживача, який довіряє «медійним експертам» і кумирам, але не здатний аналізувати. Це є частиною сучасної інформаційної війни та маркетингу. Часто це робиться для закріплення привілеїв багатої еліти. Загалом таку політику реалізовують через кілька чинників, до яких належать споживчі медіа, фейки, деформація освіти, система соціальних фільтрів тощо. Але основні засоби – зміна єрархії цінностей, підміна понять, подання другорядного як актуального і навпаки. Все це породжує нездатність до критичного самостійного мислення. Так нейтралізуються здорові моральні й суспільні сили, а мудрість подається як слабкість. Мати неадекватну поведінку ідіота значить постійно привертати до себе увагу медіа. Чимало суспільних систем утворюють «касти» і в рамках своєї системи говорять про обраність одних і змушують до смиренності других. Велика проблема мудреців – шанувати і провадити діалог з ідіотами, які, своєю чергою, могли не дотримуватися будь-яких домовленостей і шахрувати… І ніхто не міг нічого заперечити, бо «він тому й ідіот».
Глупоту використовують у маркетингу за принципом «дати клієнтові найменше часу, щоб він не думав про корисність товару, а швидше його купив». Замість культури, керуючись наведеним щойно міркуванням, створюють шоу-бізнес. Замість якісної політики в таких випадках виникає дешевий популізм. Економіка, якщо керуватися цим же принципом, поступово деградує, монополізується різними установами, де немає місця людині, бо в центрі – не вона, не людська особа, а прибуток – «мамона».
Руїна та занепад
Проте виправдання дурості, врешті-решт, завжди призводить до занепаду. Великі цивілізації зникали не тоді, коли їх щось руйнувало, а коли вони починали узаконювати людську дурість (глупоту) як норму суспільства, як державний закон, що змушував усіх його виконувати. Це можна побачити на прикладі різних держав. Візьмімо той же СРСР, у якому людей змушували ходити на глупі паради «ні про що», проводили божевільну ідеологічну «обробку» населення, називаючи її політроботою, і так далі. Відтак більшість здравомислячих людей не бачили себе в тому «бедламі», а привілейовані місця займали особи з кримінальним мисленням або бюрократичним світоглядом, які вважали, що «заради влади і привілеїв треба говорити не про те, що є, а те, що подобається людям, навіть якщо це призведе до руїни і саморуїни майбутніх поколінь (своїх же нащадків)».
Неспроможність казати правду веде до хаосу, а в СРСР у кожному селі був свій «політпрацівник», який казав неправду. Який наслідок цього? Як бачимо сьогодні, «совок» – це вже термін ледь не медичний, а не просто продукт системи. Людина із «совковим» світоглядом може жити в Росії, Європі чи Америці, користуватися всіма досягненнями капіталізму та ринкової системи, однак і далі виправдовуватиме комуністичний терор чи сучасні імперські війни, зокрема на Донбасі. Вона й далі ненавидить Америку, проте обожнює американські «айфони», авта, долари. І така світоглядна модель передається із покоління в покоління через сімейне виховання. У сучасній Росії теж бажають «виправдати» привілеї місцевої касти через релігійні організації, що можна бачити на прикладі того, як навіть тирана Сталіна подають на іконі. Вибір ідеології комунізму став для радянських ідеологів важливішим за науку, а ще вчив і дозволяв виправдовувати особисті злочини проти інших. «Грабуй награбоване! » було проголошене різними швондерами, для яких інтелектуали та освітяни – зло. Аналогічно багато людей і тепер знаходять комфорт у певному типі глупоти, тому що відповідальність у її рамках можна перекласти на інших.
Один із базових принципів, який формує мудрість і є засобом проти глупоти, – право людини на правду, бо «…спізнаєте істину, і вона визволить вас» (Ів. 8, 32).
У громадській чи релігійній сферах можна спостерігати процеси побудови інституцій, що ведуть до «зарозумілості та гордині» навіть, здається, розумних, ерудованих осіб*. Автор цієї статті не раз працював із людьми різних асоціацій, які бачили тільки себе, свій егоїзм та свої інтереси і, незважаючи на власне становище, стан чи сан, здійснювали глупі вчинки. І найчастіше це ставалося тому, що вони не несли жодної відповідальності за свої дії, могли виправдати їх будьчим, подати як «інвестицію в майбутнє» чи сказати щось на зразок «так бажали колись великі авторитети». Особливо часто подібне стається тоді, коли планування відбувається за гроші інших. Деколи ці менеджери навіть виправдовували свою глупоту «служінням громаді», яка зможе зрозуміти ці високі ідеї лише через кілька поколінь. Зарозумілість теж веде до глупоти, адже гординя спонукає людину не бачити інших, альтернативних думок та світогляду. Зарозумілі люди можуть витрачати величезні кошти на придбання творів мистецтва, але не підвищувати зарплату своїм працівникам, яких використовують і яких згодом позбуваються. У такий спосіб людська особа, наділена владою, приймає нерозумні рішення, ізолює себе від освічених професіоналів, але збирає підлабузників і блазнів, що вміють лише вихваляти непрофесійність. Реальною проблемою стає те, що таким керівникам-самодурам неможливо сказати правду. Взагалі мало хто має силу волі й уміння правильно говорити її тому, що це може призвести до втрати становища або виключення з певних інституцій. Будь-яка організація банкрутує через поганий менеджмент, який не розуміє, що розвиток – це вміння реалізувати таланти залучених людей.
Професіонали є рідко поважані в інституціях, якими керують глупі або зарозумілі особи, бо професіоналізм інших є небезпекою для їхнього статусу та привілеїв. Це можна побачити на багатьох прикладах навіть в українській системі. Українцям, що мають таланти, легко досягти успіху в інших державах, але в своїх установах їх стараються «упокорити», бо набагато важливішим для бюрократичних асоціацій є послух керівникам, аніж творчість та інновації підлеглих. Це можна бачити сьогодні. В Україні є велика кількість людей, які отримали найкращі дипломи за кордоном, але українські інституції рідко їх сприймають, особливо якщо ці особи оригінальні та продуктивні. Найкраще, що можуть професіонали, це навчитися зворотно ізольовувати себе від глупих керівників, уникати їх, адже вони вигадують штучні проблеми, щоб узалежнити інших, щоб люди зверталися до них, аби ці проблеми розв’язати. Насправді ж основна проблема – вони самі… Глупота веде до колоніалізму, тобто залежності, на різних рівнях. Тому найкращий крок – починати створювати все з нуля.
Проблема української системи – консервативний світогляд великої кількості людей. Часто українці підтримують діяльність інституцій, що віджили своє, інвестують у них, проте не отримують зворотної дії. У нас люди чомусь забувають про закон природи: якщо якесь тіло не приносить плодів, то зникає, як та біблійна смоківниця (Мк, 1, 13-14). Крім того, постійний пошук «суспільних авторитетів» породжує зневіру людини у собі. Історичні травми породили таку прикру ситуацію, що українці не вміють визнавати своїх талановитих людей.
Ми маємо багато геніальних осіб, які допомогли розвинути світові бренди, такі як Apple, Microsoft чи NASA. Навіть про таких авторитетів, як, приміром, Андрей Шептицький, які збудували унікальну систему українського відродження – від банку до освітнього товариства, насправді мало хто знає. Водночас ми й далі захоплюємося авторитетами інших націй. Це так звана «бацила неповноцінності», закладена довготривалою відсутністю незалежності та промоції свобідного духу людини. Мені теж доводилося працювати з різними особами, які вважали себе авторитетами. Проте коли я пропонував їм щось нове, в більшості випадків вони це ігнорували, не хотіли робити щось інноваційне, більше апелювали до минулого. Також могли витрачати громадські кошти, щоб реалізувати свої фікс-ідеї та підбирати осіб, що вихваляли їхню непрофесійність. Тим і пояснюється певна «відсталість» українців на рівні інших народів: ми досі не вміємо робити позитивний імідж свого народу, виявляючи певною мірою свою глупоту. Ми повинні зрозуміти, що передусім самі покликані досліджувати наших успішних українців, визнавати їх. Ми маємо відмовитися від традиції, згідно з якою успіх вимірюється через животіння інституцій, а не через реалізацію талантів один одного.
Популізм
Методом та процесом руху людської глупоти є популізм – як політичний, так і релігійний. Головна його стратегія – вміння керувати емоціями натовпу, даючи йому не науку, а гасла. Натовпу не дають думати, ним керують ті, що найголосніше доносять інформацію, кричать. Тому голосу мудрості чи совісті в таких умовах не чути.
Популізм є вічним пошуком «чудотворців» із різними магічними властивостями, котрі мають зробити за нас те, що ми самі в змозі робити щодень. Особливо це видно з настроїв сучасного українського суспільства. Спробуйте запитати будь-кого: «Чи дозволиш ти зробити ремонт у своїй квартирі особі, котра ніколи його не робила? ». І почуєте у відповідь: «Ти що, ні! Хіба я дурень? ! ». Водночас майже 20% населення готові обирати коміків у владу – людей, з жартів яких сміялися, але які ніколи не керували селом чи навіть вулицею. Таким готові довірити кермо держави, бо… хочеться чогось нового. А ніхто не пробував самотужки почати робити щось мудре в своєму житті? Це і є нове, справжня інновація.
Популізм побудований на емоціях, які приносять прибуток тим, що навчилися керувати натовпом, який не думає. Справжні релігійні діячі в історії України, на відміну від несправжніх, несли людям просвіту, тобто віру і науку разом. Саме завдяки просвіті розпочалося українське відродження наприкінці ХІХ століття завдяки УГКЦ. Вірні усвідомлювали, що мають стати повноцінними господарями, а без мудрості, знань, праці над собою цього годі досягти.
Нам, українцям, потрібно визнати, що популізм ми плекаємо змалку. Спершу розповідаємо дітям казки про Балду, Івана-дурня, інших героїв, які нічого не роблять, але яким у житті добре ведеться. Згодом, підростаючи, людина потрапляє в різні системи чудотворцівмагів-ворожбитів, які пропонують усе: від легкої наживи до релігійних казок. Особливо це було відчутно в час «перестройки» та в 1990-их роках. Тотальна руїна богословської науки, брак церковних діячів завдали травми суспільству, яке кинулося шукати не просвіти, а якихось пройдисвітів на зразок Кашпіровського або ж пішло в секти.
Економіка, яку популізм витлумачує лише як систему задоволення потреб, створює тільки форми діяльності, де немає місця самореалізації людської особи та інноваціям. Прикладом є сировинні економіки, контрольовані силовими структурами, для яких розумний середній клас становить небезпеку. Дуже багато ідіотів почуваються добре в силових структурах: створюють ейфорію небезпеки, щоб люди фінансували органи безпеки. Таким чином можна бути постійно на піку суспільних єрархій.
Товар, що продається найуспішніше, – це брехня. Брехня допомагає формувати систему швидких грошей, коли людина вибирає щось таке, що має високу штучну вартість, проте низьку якість. Це трапляється на кожному кроці: жінка, яка йде на ринок, часто дивиться на ціну товару, забуваючи перевірити його якість, запитати себе, чи він корисний для здоров’я її дітей, чи цей брендовий продукт необхідний.
Такі суспільні уклади виправдовують «популістів-чудотворців», знищують освіту та критичне мислення, поширюють продукти, що руйнують здоров’я, висміюють науку та моральні цінності.
І лише усвідомлення, що розвиток та добробут неможливий без мудрості, стає переломним моментом для реформ та людського вдосконалення.
Щоби дізнатися про «структури гріха», читайте статтю о. Юрія Блажиєвського «Зміни структур гріха вимагають уяви» в попередньому числі «Патріярхату».
д-р Зіновій Свереда, президент Українського кооперативного альянсу, доктор соціальної економіки Папського Григоріанського університету
Продовження в наступному числі «Патріярхату»