Два листи:
Польський журнал «Культура», що виходить у Парижі, Франція, у розділі «Листи до Редакції» приніс у десятому номері 1972 р. листа пані Мілєни Рудницької і рівночасно відповідь на нього автора Юзефа Лободовського. Темою листа і відповіді, які ми нашим шановним читачам подаємо є справи нашої церкви. Розуміння і пояснення тих справ обома авторами листів характеристичні тим, що різняться вони поглядами діаметрально. Пані Рудницька, українка, політична і громадська діячка, вірна знедоленої Української Католицької Церкви сліпо й без аргументів стоїть по стороні Ватиканських сил, схвалює Московсько-ватиканське зближення й руїну нашої церкви на батьківщині. Мовчанкою акцептує її, бо ніде у своїх статтях, які у поданому листі не згадує про це.
Юзеф Лободовскі, сучасний польський поет, великий прихильник українців і автор поеми та статтей на тему оборони нашої Церкви і її Первоієрарха, займає противне становище, яке є майже тотожне із становищем Редакції «За Патріярхат».
Юзеф Лободовскі є одним із нечисленних, якому Блаженніший Верховний Архиєпископ Йосиф Сліпий не відмовив свого інтервю і якого україні; у цілому світі уважають своїм щирим приятелем. Він бо людина великих здібностей, знання та особистої культури, не тільки від ранньої молодости плекає ідею дружнього співжиття українського і польського народі але теж велику частину своєї літературної і публіцистичної творчості присвятив Україні. Для Українського Народу Юзеф Лободовскі має багато подиву, симпатій, теплоти і пошани а зокрема для таких світлих постате як Т. Шевченко, митр. А. Шептицький, та Верх. Архиєпископ Йосиф Сліпий.
Юзеф Лободовскі родився 1909 року в Україні. В роках 1934-35 був редактором «Дзвіґари» і в тих роках вийшли друком його дві збірки поем «Розмова з батьківщиною» і «Демонам ночі». Після другої Світової Війни продовжав свою літературну і публіцистичну працю найперше у Франції, опісля у Еспанії, а під сучасну пору в Лондоні в редакції «Вядомосці».
Юзеф Лободовскі є рівнож автором есею «Проти упирів минулого», трилогії «Комиші», «У станиці», «Поворотна дорога», збірок поезій «Золота грамота» і «Пісня про Україну», «Бенкет зачумлених», повістей «Червона весна» і «Термінатори революції». Він теж перекладав твори Т. Шевченка та деяких сучасних поетів на польську мову; на українську мову його твори перекладали: С. Гординський /«Похвала Україні» і «Кінь отамана Лободи»/ Л. Полтава /«Ніч на Волині»/, Я. Славутич /«Епітафія поляглим коням»/ і Б. Кондра /«Триптих про замучену Церкву»/.
Як добрий знавець сучасного ватиканського екуменізму із комуністі ними урядами, та російською режимовою церквою зокрема, написав есей «Ліквідатори унії», що його друкувала паризька «Культура» за 1972 рік /ч.7-8/. Його наскрізь позитивне відношення до наших змагань за збереження УКЦ, велика пошана до Особи Блаженнішого Верховного Архиєпископа Йосифа Сліпого, здібність критично думати, простолінійність і велика культура як людини і публіциста хай будуть взором до наслідуванні нашим українським публіцистам чоловічого й жіночого родів.
Подаємо ці речі під розвагу усім читачам, бо саме тепер почалась велика і тяжка кампанія проти особи Верховного Архиєпископа, як на це вказує лист Апостольського Делегата до наших єпископів, та виступи у пресі декількох авторів, втому й пані Рудницької. Із задоволенням підкреслюємо, що польський автор, і польський найбільш почитний місячник «Культура» вчать наших авторів, українських авторів, яким лють і ненависть до Верховного Архиєпископа паралізує голови, не тільки точного вислову, але й доброї поведінки.
Пані Рудницька ствердила, що стаття Лободовского була обчислена як смак «шовіністичної вулиці». Лободовський сказав, що на це він відпов: «…дати не буде, та що хай тим займуться заінтересовані. Хто ж тут заінтересований ? Чи не ми, і ви, дорогі читачі ?
Дозвольте сподіватись, що із завдання, наложеного на нас польським поетом Лободовським, ми вив’яжемось належно»
* * * * * * * *
Лист Пані Рудницької, 28-го серпня 1972 року. Шановний Пане Редакторе!
Я здивована, з якою безцеремонійністю пан Юзеф Лободовскі присвоює собі висліди чужої праці. Кілька сторінок своєї статті про «Ліквідаторів Унії», «Культура», липень-серпень 1972, заповнив даними, живцем переписаними з моєї книжки про 18 років мартирології львівського митрополита Йосифа Сліпого, та про справи його визволення Апостольською Столицею. Прізвища і дати, місцевості і факти, навіть мої коментарі до подій, документи, які я подала, як рівнож голоси міжнародньої преси, цитовані в моїй книжці – всі матеріяли переписав без ніяких застережень. Цього рода практику можна простити малим пресовим клептоманам, що працюють в поспіху і анонімно, але що можна подумати про поета цієї міри, що Юзеф Лободовскі, коли він на сторінках часопису на такому поземі як «Культура» послуговується в своїй публіцистичній творчості такими методами?
Друга прикра справа, що кидає тінь на статтю пана Лободовского, це грубі неточності в описі справи визволення з каторги кардинала Йосифа Сліпого. А оце кілька прикладів: пан Лободовскі з незрозумілих причин злегковажив визначну ролю американського публіциста Нормана Коусінса, що був емісарем Івана XXIII до Хрущова. Тимчасом причіпив його до меморіялу українських єпископів осінню 1962 р. з яким він не мав нічого спільного. Наплутавши та переплутавши наведені факти, пан Лободовскі висуває абсурдну тезу, що ініціятива звільнення митрополита Сліпого вийшла від Хрущова, при чому покликується на тижневик «Іль Борґесе», який ніколи нічого такого не твердив.
Пан Лободовскі осуджує східню політику Ватикану. Мабуть забув, що якраз цій політиці, політиці діялогу, заініціованій Іваном XXIII, митрополит Сліпий завдячує свою волю і своє життя. За понтифікату Пія XII позитивна реакція уряду Радянського Союзу на прохання папи – була не до подумання.
Пан Лободовскі уважає, що Апостольська Столиця зв’язалася з Москвою, щоб знищити Унію. Висуває рівнож абсурдну думку, що Рим мріє про навернення Росії на католицьку віру. Єпископів російської православної церкви вважає за «визначних агентів КҐБ» за «перебіглих поліційних агентів, поперебираних вєпископські ризи». Цього рода погляд є не тільки недопускаємим упрощенням, але вказує рівнож на цілковитий брак зрозуміння трудної і складної ситуації христіянських церков в країнах, що находяться під комуністичним режимом. Всякі дискусії з таким поглядом є безцільні. Можна тільки жаліти, що «Культура» друкує ці твердження, обчислені на смак шовіністичної вулиці.
Остаю з пошаною,
Мілєна Рудніцка
* * * * * * * *
Віповідь пана Лободовського.
До Редакції «Культури».
Мене рівнож здивував лист п. Мілєни Рудніцкої. /Задержую подану нею правопись імені і прізвища/ Вона обвинувачує мене в безцеремонійному використанні її книжки, ба, кажучи ясно, в крадіжі, бо щож іншого суґерує зворот про «клептоманію». Пані Рудніцкій здається, що всі дані, що подані в її праці про кардинала Сліпого є її авторською власністю. По звільненні кардинала, вся міжнародня преса писала про цю подію, а найширше очевидно українська преса. Про багато фактів, прізвищ і дат я довідався на довго перед тим, заки п. Рудніцка видала свою книжку. Якщо я навіть в якійсь мірі користувався нею, то лишень і виключно з розділів чисто компіляційних. Видно, що п. Рудніцка має дуже оригінальне поняття про авторські права. Вона переконана, що якщо вона перша перед іншими навела слова якогось пресового кореспондента, то ці цитати стають її авторською власністю. Ні на хвилину, почуття осмішення себе не збудилось в неї при писанні цього листа.
При цьому п. Рудніцка була ласкава сфалшувати зміст моєї статті. А оце відносні цитати: «Пан Лободовскі з невідомих причин злегковажив визначну ролю американського публіциста Нормана Коусінса …» Я написав: «Норман Коусінс … відіграв деяку ролю при звільненні Сліпого» /ст. 199/ А якщо б я Коусінса взагалі поминув., ну то що? «Пан Лободовскі висунув абсурдну тезу, що ініціятива звільнення митрополита Сліпого вийшла від Хрущова». Ніколи і ніде я такої тези не висунув; хай п. Рудніцка вкаже виразно, де, на котрій сторінці це вичитала.
Я не забув, кому і чому митрополит завдячує свою волю і життя. Разом з іншими я тішився в цьому часі, що йому доля заощадила дійти до краю мучеництва. Але який це має зв’язок з загальною оцінкою східньої політики Ватикану? Твердження що «Ватикан мріє про навернення Росії на католицьку віру», п. Рудніцка уважає за «абсурдне». Ніколи нічого про це не чула й нечитала. Не буду про те довго розводитися. Обмежуся до наведення слів, які сказав колись Іван XXIII до свого секретаря: «Я посвятив Богові цілого себе для великої справи навернення Росії на католицьку віру». Однак п. Рудніцка краще знає, бо в девотичному захопленні стоїть навколішках, вимахує кадильницею і все, що робить Ватикан видається їй бездоганне.
Пані Рудніцка уважає за «недопускаєме упрощення» моє твердження про те, що спенетрована православна церква в Радянському Союзі силами КГБ. Стільки на цю тему писалося в еміграційній пресі польській, російській, і українській, але що це п. Рудніцку обходить! Для неї це тільки «недопускаєме упрощення»! Що однак найбільше в її статті дивує, це поминення головної теми моєї статті, ясно окресленої в наголовку – над ліквідацією Унії. Відбулось це при цілковитому браку реакції зі сторони Риму. Як на Українку і мирянку, яка належить до Уніятської церкви – зовсім незле. А може щось в її особистому статусі змінилось?
Зі ствердженням, що моя стаття була «обчислена на смак шовіністичної вулиці» не маю наміру дискутувати. Хай цим займуться безпосередньо заінтересовані. Прикро мені, що особа, яка має за собою приблизно пів століття публіцистичної і політичної діяльності, могла здобутись і на цього листа, так дуже нефортунного змістом і так дуже непристойного формою.
Юзеф Лободовскі /Мадрид, хвилево Лондон/