Юліян Головчак

НОВИЙ ФОТОАЛЬБОМ ПРО МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ
УКРАЇНСЬКОЇ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ

Видання фотоальбому здійснило Релігійне Товариство Українців Католиків «Св. Софія», а нагадаю до його виходу в світ стало 400-ліття Берестейської Унії. Книга веде мову про нелегку долю Української Греко-Католицької Церкви, її віру, її страждання й мучеництва. її вірність Христовій Правді. Альбом є зворушливою розповіддю про служителів Церкви і її вірних, що є закохані в кожний день, який, хоч і сповнений невимовних труднощів, але прожитий за Божим Законом, про тих людей чиїм щоденним вітанням є — «Слава Ісусу Христу».

Автором альбому є польський фотограф Анджей Полєц, лавреат багатьох міжнародних нагород, який, працюючи для ряду провідних американських і європейських журналів, багато подорожує світом. Нинішнє видання є результатом його зацікавлень Україною і її Церквою. З камерою в руках, він багато їздив українськими дорогами, задивляючись на храми та краєвиди, послуговуючись до розповідей людей. Побачене постало на сторінках альбому.

Книга, що є доступною в українському, англійському і польському виданнях, вміщає майже двісті знімок, деякі з них — архівні і до певної міри унікальні. Альбом складається з дванадцяти розділів, у назвах яких — «Історія Берестейської Унії 1956-1996», «Перемиська єпархія», «Сибірські заслання», «Церква в підпіллі», «Пряшівська єпархія», «Акція ’Вісла’», «Храми і святині» , «Ієрархія», «Священики», «Монахині», «Свята», «Щоденне життя». Кожний з розділів починається коротким есеєм, автори яких — українські священики і науковці з різних країн світу: України, Італії, Америки, Австралії, Польщі, Словаччини.

«Підготувати книгу до друку було надзвичайно цікавим, але й непростим завданням. — Говорять редактори альбому Леонід Рудницький та Олесь Опанасюк. — Ми намагалися залучити до авторства якомога більше знавців історії та сучасного життя УГКЦ чи не в усіх сторонах світу… При підготовці україномовного видання альбому ми вирішили дотримуватись змодифікованого «харківського» правопису 1929 року, як найбільш відповідного до мети книги, яка буде розповсюджуватися по всіх континентах, де живуть тепер українці. Саме це україномовне видання вимагало особливої уваги. Книгу надруковано фірмою «Mandarin Offset» з Гон Конґу (чудова якість альбому є заслугою цієї фірми) і робити з колегами в Гон-Конгу остаточні поправки та коректу текстів, написаних українською мовою, було непросто. Та їх щире зацікавлення в цьому справді інтернаціональному проекті і їх вирозуміння до технічних складностей, що є невідворотні в такій праці, допомогли нам успішно завершити видання».

Цю книгу, яка може бути чудовим подарунком для друзів і ближніх, можна придбати, звернувшись безпосередньо до Товариства «Св. Софія» на адресу 7911 Whitewood Rd. Elkins Park, PA 19027.

Інж. Юліян Головчак

В суботу, 22 травня 1993 p., у Нью-Йорку, у приміщенні Наукового Товариства ім. Шевченка, відбувся п’ятнадцятий з черги крайовий з’їзд делегатів Українського Патріярхального Товариства в Америці. На з’їзді були заступлені 16 відділів, які були репрезентовані понад сорок делегатами. Згідно з статутом крайові з’їзди Українського Патріярхального Товариства відбуваються що два роки. В цьому відношенні з’їзд прийняв поправку до статуту і вирішив свої з’їзди відбувати що три роки. Варто тут пригадати, що Українське Патріярхальне Товариство, а точніше зорганізований мирянський рух за піднесення Помісної УКЦеркви до гідности патріярхату, постав тоді, коли вже деякі наші організації у діяспорі припиняли свою діяльність і перестали існувати. Це були 1964 і 1965 роки.

Народження зорганізованого мирянського руху було драматичним, але без цього драматизму видющі були б не побачили, а неглухі були б не почули ось цієї загрозливої ситуації, у якій знаходилася наша Помісна УКЦерква. Без найменшого сумніву, в цій ситуації прапорним ім’ям було і залишилось — св.п. Патріярха Йосифа. За кілька років сповниться 30 років існування мирянського руху.

Завдання зорганізованого мирянського руху було не тільки змагатись за піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату, але також підкреслити, що Христова Церква складається з трьох складових елементів, а ними були, є і будуть миряни, священики й ієрархія. На жаль, у нашій Українській Церкві удомашнився звичай чи практика, що Церква — це тільки ієрархія. На жаль, права мирян і священиків не бралось до уваги. Слід підкреслити, що під тим оглядом у Римо-католицькій Церкві після Вселенського Собору Ватиканського II миряни і священики мають більші права. Отже, з того часу досьогодні Українське Патріярхальне Товариство дальше старається, щоб миряни у нашій Церкві також мали свої права і мали вплив на ріст і розвиток нашої Церкви.

З’їзд молитвою відкрила голова Товариства Рома Гайда. Вона щиро привітала делегатів, що приїхали, щоб підсумувати пророблену працю та намітити плян праці. При цьому вшановано пам’ять тих, що відійшли у Божу Вічність, а зокрема названо духовного опікуна Т-ва о. мітрата Маріяна Бутринського й одного з основників мирянського руху, провідного діяча ред. Василя Качмара.

З’їздом керувала обрана президія в складі: Роман Левицький — голова; Володимир Саляк і Мирослав Троян — заступники голови, Надія Попель і Степан Голуб — секретарі. До почесної президії запрошено о. пароха із Чікаґо Івана Кротця і голову Українського Патріярхального Світового Об’єднан­ня (УПСО) Василя Колодчина. З’їзд прийняв запропонований управою порядок нарад і обрав комісії: верифікаційну, номінаційну, статутову і резолюційну. З’їзд привітали: Патріярх Мирослав-Іван, Владика Іннокентій Лотоцький, Владика Василь Лостен, Владика Роберт Москаль, протоігумен Христофор Войтина, ЧСВВ, о. Іван Кротець з Чікаго, д-р Леонід Рудницький від Св. Софії і Юрій Милаховський від відділу УПТ в Нью-Йорку.

За працю крайової управи звітували — голова Рома Гайда, заступник голови і одночасно організаційний референт Олександер Пришляк, другий заступник голови, який також виконував функцію секретаря, Василь Никифорук, скарбник Василь Сосяк. Окремо звітували: редактор журнала «Патріярхат» Микола Галів і адміністратор д-р Володимир Пушкар. Звітування закінчено звітом Контрольної Комісії, за яку звітував Теодор Крочак. Всі звіти були короткі й ділові. У звітах були віддзеркалені досягнення і труднощі в праці. На основі заслуханих звітів відбулась широка дискусія. Підкреслено, що критична ситуація в нашій Церкві у першу чергу залежить від наших владик. Звичайно, що можна мати оправдані претенсії до Апостольської Столиці за невизнання патріярхату нашої Помісної УКЦеркви й інше, але чи всі наші владики, самі для себе, визнали Патріярхат нашої Церкви? Чому після Синоду УКЦеркви, що відбувся у травні 1992 року, чотирьох владик написало окремого листа до Ватикану? Також відмічено, що американські владики стараються накинути цензуру деякій світській пресі. Підкреслювано, що на синодах приймаються рішення, але після того їх або не виконується, або не мають відваги їх оборонити. Події, що мали місце в Торонтській єпархії з номінацією Апостольського Адміністратора для Владики Ізидора Борецького, в обороні якого стала подавляюча більшість священиків цієї ж єпархії, — це дуже сумне явище. Чому Ватикан поза відомом Синоду й глави — Патріярха Мирослава-Івана робить такі потягнення? Знаємо, що Церква є для того, щоб служити, але не панувати. Правда, така незаконна номінація, себто поза Синодом УКЦеркви, сталась для філядельфійського митрополита і пройшла без спротиву, у Канаді так не пройшло. Делегати ставили питання, як можна пояснити, що крайовій управі не вдалося нав’язати будь-якого контакту з одиноким Митрополитом Степаном Суликом? На жаль, уступаюча управа не могла дати якогось логічного пояснення. Уступаюча управа підкреслила, що з усіма владиками мала дружні відносини і робила всі старання, щоб такі відносини нав’язати з Філядельфійською Митрополією, але без успіху. Також відмічено і недотягнення, а зокрема про те, що не поширено мирянської мережі. Це справді складне і важке явище до розв’язання. Правда, є багато мирян, які поділяють наші ідеї і готові їх кожночасно піддержувати, але не бажають бути членами і брати на себе членські зобов’язання.

Також обговорено проблеми журнала «Патріярхат», який є здобутком мирянського руху, бо вдержується завдяки читачам і щедрим жертводавцям. Журнал не одержує жодних дотацій, ані субсидій і є незалежний ні від кого. Він є власністю всіх мирян і читачів. Були думки і пропозиції, щоб журнал «Патріярхат» друкувати в Україні. Після закінчення дискусії голова Контрольної Комісії Т. Крочак подав внесок уділити абсолюторію уступаючій управі, що прийнято одноголосно.

Верифікаційна Комісія, яка перевірила протокол з попереднього з’їзду, за яку реферував Василь Никифорук, заявив, що всі записи віддзеркалюють перебіг з’їзду. За працю статутової комісії реферував Олександер Пришляк. Голова номінаційної комісії Василь Никифорук подав склад нової управи, до якої за незначними змінами вибрано наступних осіб: Олександер Пришляк — голова, Микола Галів, Василь Колодчин, Василь Никифорук, Оксана Бережницька, Стефанія Бережницька, Роман Дубенко, Ярослав Клим, Оксана Луцька, Ігор Гайда, Сидір М. Тимяк, Степан Голуб і Осип Труш — члени управи. Контрольна Комісія: Василь Сосяк, Теодор Крочак, Іван Крих; заступники — Роман Левицький і Ярослав Білинський. Товариський суд: Олекса Мотиль, Юліян Головчак, Юрій Малаховський. Статутова комісія: Сидір Тимяк, Володимир Саляк, Володимир Медуха. Рада Мирян: Рома Гайда — голова, Мирон Куропась, Наталія Ґавдяк, Леонід Рудницький — члени.

Над зачитаним текстом резолюції вив’язалась широка і жвава дискусія. З одної сторони підкреслювано, що прочитані резолюції були задовгі, а з другої — постійно все додавались нові й нові пропозиції. Прийнято схематичний бюджет на черговий період праці.

Новообраний голова Олександер Пришляк в імені свойому і вибраних членів управи подякував за вибір і довір’я та заявив, що докладе всіх зусиль, щоб дальше успішно продовжувати працю на так важному відтинку, яким є зорганізований мирянський рух у нашій Помісній УКЦеркві. Молитвою закінчено наради з’їзду.

Безпосередньо після з’їзду відбулась заходами попередньої крайової управи доповідь на тему: «Помісність УКЦеркви в обличчі централізації Католицької Церкви», яку виголосив о. Іван Кротець, парох свв. Володимира й Ольги в Чікаго. Слід підкреслити, що це була особливо актуальна доповідь. Доповідач подав широку й глибоку аналізу ситуації Христової Церкви в цілому і на цьому тлі зокрема Української Католицької Церкви. Доповідач о. Кротець мав відвагу називати всі проблеми їх властивими іменами. Відмітив, що, без найменшого сумніву, нашій УКЦеркві діється кривда, але в цьому вина не тільки сторонніх чинників, але нас самих. Ми повинні в цих справах в першу чергу звертатись до наших владик. На основі виголошених думок о. Івана розгорнулась широка дискусія. Доповідача окремо представив новообраний голова О. Пришляк і також провадив дискусією. Дискусію продовжено при каві.

Микола Галів

Ви знаєте, з яких причин і серед яких обставин створилася радіогодина «Голос Мирян», але дозвольте сьогодні пригадати, хто найбільше причинився до її створення. Отже головою філядельфійського відділу УПТ-ва був тоді інж. Роман Левицький, і він одобрив це,діло й активно включився у працю. Крім нього Леонід Рудницький, Мирослав Навроцький, Володимир Процюк, Іван Строгм і моя скромна особа вели переговори з радіостанцією, полагоджуючи адміністративні й технічні домовлення. Та чи може не найбільшу ролю відіграв тут бл.п. Михайло Дуцилович, жертвуючи $1,000 дол., що дало початкову фінансову базу радіогодині «Голос Мирян».

Як вам відомо, радіогодина «Голос Мирян» є власністю філядельфійського відділу УПТ-ва, але за зміст передач відповідає редакційна комісія. Таке було домовлення між редакцією «Голосу Мирян» і управою Патріярхального відділу на самому початку, і так воно залишилося досьогодні.

Перша передача «Голосу Мирян» відбулася в неділю, 11 липня 1971 p., година 2-3 пополудні з радіостанції Даблю Пі Ен у Філядельфії і на цій радіостанції проіснувала до грудня 1971 року.

Оригінальний склад «Голосу Мирян» був слідуючий: редакція — Степан Процик, Мирослав Лабунька, Леонід Рудницький; адміністрація — Володимир Процюк, Леонід Рудницький, Іван Строгм, Юліян Головчак; диктори — Євген Фаріон, Ірина Райнер; англомовні диктори — Петро і Ірена Куриласи, Марійка Медуха-Мізак.

Програми «Голосу Мирян» приготовляв тоді Роман Мацьків на власній апаратурі і у власному приміщенні.

Від грудня 1971 року аж до сьогодні програми передаються з радіостанції Даблю Ай Бі Еф Ем в Дженкінтавн, Па.

Впродовж 20-ти років існування радіогодини «Голос Мирян» були слідуючі редактори, диктори, кореспонденти-дописувачі, члени адміністрації та принагідні диктори-помічники. Редакція — Мирослав Навроцький, Борис Бачинський, Катерина Рудницька; адміністрація — Теодозій Гриців, бл.п. Іван Кулиняк, Юрій Данилів, бл.п. Орест Кулиняк.

Від 1974 до 1988 року передачі «Голосу Мирян» приготовлялися в домі панства Навроцьких і на їх власній апаратурі, щойно у 1988 році радіогодина «Голос Мирян» закупила власну апаратуру за фонди, придбані тодішньою управою УПТ-ва, а головою тоді був бл.п. Володимир Процюк, і від тоді аж досьогодні радіогодина «Голос Мирян» приміщується у будинку Т-ва «Свята Софія» при 7911 Вайтвуд Ровд у Дженкінтавні, Па.

Час передач «Голосу Мирян» від самого початку аж дотепер оплачували й оплачують українські підприємці, установи і приватні громадяни, прізвища котрих проголошується на кожній передачі. З тих перших, тобто з оригінальних спонзорів «Голосу Мирян» досьогодні залишився тільки один, а саме підприємство інж. Володимира і Ірени Медухів.

Радіогодина «Голос Мирян» у великій мірі завдячує фінансову піддержку великому колові приватних осіб. Вони не тільки самі складали пожертви на радіогодину, але деякі з них переводили збірки на ту ціль.

Радіогодина «Голос Мирян» ніколи не мала такої кількосте спонзорів, щоб вони повністю покривали всі кошти, пов’язані з радіопрограмою, і ми ніколи не зробили заходів, щоб приєднати більше спонзорів, а причина в цьому дуже проста — радіогодина «Голос Мирян» ніколи не була заробітковою чи прибутковою радіопрограмою. Так довго, як у нас вистачало фінансів на оплату радіостанції й покриття адміністративних видатків, ми були вдоволені, бо усі працівники радіогодини «Голос Мирян» працювали і дальше працюють без винагороди. Отже, частину вищезгаданих видатків покривали наші спонзори, а решту покривали приватні особи своїми пожертвами, і це була причина, чому «Голос Мирян» ніколи не розбудував своєї фінансової бази, що було помилкою.

Як я вже згадав, бл.п. д-р Навроцький був дуже активним у створенні радіопрограми, та ще я хочу сказати, що крім редакторства він довший час сповняв обов’язки технічного редактора, і більш як хто з нас він дбав про радіогодину як під оглядом змісту, так і під оглядом технічної якости програми, і тому проф. Рудницький і я називали його «Ангелом-хоронителем». Коли один з наших єпископів зробив свого часу тиск на радіостанцію і під цим тиском дирекція радіостанції уневажнила наш контракт і позбулася нас, тоді д-р Навроцький найняв адвоката і ми справу виграли — наш контракт продовжено. Кошти адвоката виносили 500.00 дол., котрі д-р Навроцький покрив із своєї кишені, кажучи, що радіогодині потрібно більше грошей, ніж йому.

Між дирекцією «Голосу Мирян» і кожночасною управою місцевого відділу УПТ-ва завжди був зв’язок і співпраця, але на цьому місці я хочу ствердити, що впродовж минулої і біжучої каденції головства м-гра Івана Криха співпраця між радіогодиною і патріярхальним відділом пожвавилась. Я рівнож з приємністю стверджую, що як в минулому, так і тепер, я особисто, як і інші працівники радіогодини, знаходили співпрацю і вирозуміння широких кіл громадянства.

Я подав ряд прізвищ і фактів, пов’язаних з двадцятирічним існуванням «Голосу Мирян». Люди, прізвища котрих Ви сьогодні почули, добровільно вложили багато часу й труду в діяльність радіогодини, і я уважав за конечне подати це до загального відома. Я рівночасно свідомий того, що міг декого пропустити, і якщо так, то запевняю, що не зробив я цього умисне.

Чи радіогодина «Голос Мирян» сповнила своє завдання? У нашій першій передачі 11 липня 1971 року ми обіцяли вам «скору й правдиву інформацію про справи, які Вас цікавлять». Впродовж 20 років ми старались дотримати цієї обіцянки, й ми переконані, що її додержали в межах людських можливостей. Ми стали на позицію журналістичної засади, що сьогоднішня новина вже не є новиною завтра, і тому у багатьох випадках, коли ми в останній хвилині одержали важливу новину, то ми передавали її безпосередньо з радіостанції, бо програми «Голосу Мирян» ми записували на стрічку один або два дні наперед. Тому хочу додати, що ми завжди мали доступ до так званого «телетайпу» на радіостанції, з котрого ми дуже часто користали. Можливо, що ці новини чи інформації через брак часу не були інколи як слід приготовані, але ви, шановні пані й панове, були першими, що їх почули.

Відносно правдивої інформації на передачах «Голосу Мирян» дозвольте зацитувати вам бл.п. о. катехита Станислава Даша до дирекції «Голосу Мирян»: «Впродовж кількох років слухаю з увагою ваших передач, вони речеві і мені подобаються. Сійте дальше слово правди серед народу. Слово — це найбільша зброя, тому сійте його в душі ваших слухачів. Сійте слово правди в душі тих, які не привикли чесно жити, які прапор національної правди проміняли на особисті користі і вигоди. Сійте правду, а жнива будуть великі, бо де правда, там Бог».

На нашій першій передачі ми рівнож ствердили слідуюче: «Хочемо, щоб радіоавдиція «Голос Мирян» стала звеном зв’язку між широкими колами громади в усіх справах, що заторкують її основи життя і існуваня». Це бажання, на мою скромну думку, радіогодина «Голос Мирян» аж перевиконала, бо на її передачах говорилося, дискутувалося, коментувалося про усі справи, що заторкували основи життя й існування не тільки українських громад, але цілої діяспори і українського народу на рідних землях.

«Часи міняються, і люди міняються», — каже стара приказка. Так же було і з нашою радіопрограмою. Впродовж її існування радіостанції мінялися, мінялися години і дні передач, мінялися диктори, редактори, кореспонденти і члени адміністрації. Одне, що не змінилося, — це всеціла відданість радіогодини «великій справі» — справі українського католицького патріярхату. І тут знову дозвольте зацитувати уривок із листа до редакції «Голосу Мирян» від п-ва Дзіндзюрів з нагоди 20-річчя радіогодини: «Ви, себто редакція «Голосу Мирян», від самого початку твердо стояли на патріярших позиціях і обороняли права і честь Української Церкви і українського народу і від своїх позицій ніколи не відступили, і за це ви можете бути горді».

Радіогодина «Голос Мирян» була відмінною від інших радіомовлень як формою, так і змістом своїх передач. Це я стверджую, як факт, а не як закид чи кинення камінчика в чужу сторону. Вона також була і є унікальною, бо це перша і, мабуть, одинока двомовна патріярхальна радіопрограма в діяспорі. Вона була першою серед українських радіоавдицій в США, що започаткувала двомовні панелеві дискусії в етері, де слухачі мали змогу телефонічно ставити панелістам питання і діставати відповідь. Ця форма зв’язку з слухачами виявилася вдалою, і ми її кількакратно переводили.

Та що найбільше відрізнювало радіогодину «Голос Мирян» від інших українських радіомовлень — це вислови публічної критики, бо вже чомусь у нас так завелось, що критика стала «табу», ніде сьогодні не почуєте критики, немов то в нас усе у найкращому порядку, а всі наші політичні, громадські чи навіть церковні установи і організації є недоторкальними.

І тут я знову стверджую факт, що наша критика не була задля критики, а була вона і є конструктивною.

Впродовж 20-річного існування «Голосу Мирян» нам часом бракувало дикторів, редакторів, кореспондентів, матеріялів і грошей, але не бракувало в нас ніколи гумору, про що можуть посвідчити хоч би наші так звані «першоквітневі» передачі, котрі ми колись передавали і на яких у нас виступала відома гумористка бл.п. Язичинська. Ці наші передачі ми називали не «Голосом Мирян», а «Реготом Мирян» і їх завдячуємо професорові Леонідові Рудницькому.

Отже, відповідаючи на повище питання, чи радіогодина «Голос Мирян» сповнила своє завдання, я дозволю собі ствердити таке: радіогодина цілком виконала своє завдання. Вона проіснувала 20 років, здобула собі, так би мовити, право громадянства. Так як на початках говорилося про патріярхальне товариство, що це солом’яний вогонь, котрий спалахне і скоро погасне, так про «Голос Мирян» говорилося, що за рік-два вони викінчаться, але, як бачимо сьогодні, ні патріярхальне товариство, ні радіогодина «Голос Мирян» не погасли, а не погасли тому, що в них велика ідея — ідея створення українського католицького патріярхату, а великі ідеї ніколи не погасають.

Юліян Головчак

Інтерв’ю з Валентином Морозом, що його перевів інж. Юліян Головчак,
директор радіогодини «Голос Мирян» у Філядельфії дня 23-го травня 1979 року.
Це інтерв’ю надано на програмі з 27-го травня.
Текст переписано з магнетофонної стрічки.

Юліян Головчак: Пане Мороз, в першу чергу дозвольте привітати Вас від адміністрації, редакції та від усіх слухачів радіогодини «Голос Мирян» у Філядельфії, побажати Вам кріпкого здоров’я і багато успіхів. Ваші успіхи будуть рівночасно успіхами нашої еміґрації, а наші успіхи будуть успіхами цілого українського народу.

Валентин Мороз: Дякую щиро за вітання. Я радий промовляти до радіо слухачів українських пересилань в Америці й радий, що є такі пересилання.

Ю. Г. Дякую. Дозвольте поставити Вам декілька запитів. Яка під цю пору є ситуація Українських Церков в Україні? З Ваших писань ми знаємо, що Вас ця справа дуже турбувала, себто справа релігії, справа Церкви і справа української духовости взагалі. Чи є і чи діє підпільно в Україні Українська Католицька Церква?

В. М. Українська Церква веде героїчний бій за своє існування, героїчний бій проти совєтизації духового життя. Українська Католицька Церква ніколи не капітулювала не зважаючи на жорстокі тортури. Всі священики, які не підписали переходу на московську віру, так би мовити, не підписали переходу на московське православ’я, були послані в Сибір, включно з чотирма єпископами і з митрополитом. І ті, що повернулися, ті, що вистояли, тепер далі проводять працю Українсько-Католицької Церкви. Репресії продовжуються кожний день, але Українська Католицька Церква існує.

Ю. Г. Чи люди в Україні знають Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого? Чи вони здають собі справу з факту, що Українську Католицьку Церкву зліквідовано там на рідних землях та, що поза межами країни, завдяки Патріярхові Йосифові Сліпому, Українська Католицька Церква переживає свого роду ренесанс?

В. М. Так, ми в Україні, особливо українська еліта, стежимо з великим збудженням, з великим інтересом за кроками Патріярха Йосифа, починаючи з часу його звільнення. Ми з великим ентузіязмом приняли факт проголошення Українського Патріярхату. Я з великим здивуванням дізнався тут, що не всі українські католики приняли факт проголошення Патріярха Йосифа патріярхом. Я думав, що українська католицька громада більш зріла і вся одностайно підтримає цей крок, якщо треба буде виступити в опозиції до чужинців, які це не хочуть приймати. Я особисто сказав так: я не знаю канонічного права, але я твердо знаю, що Патріярх Йосиф давно має моральне право бути патріярхом.

Його героїчна постава на протязі багатьох років давно канонізувала його як Патріярха. Я православний, я належу до Української Автокефальної Церкви, але я вважаю своїм духовним зверхником Патріярха Йосифа, бо знаю, що нація є тоді дозрілою, коли має найвижчого духовного зверхника у свойому середовищі, а не у чужому.

Ю. Г. Сьогодні на пресовій конференції (мова тут про пресову конференцію з В. Морозом у Філядельфії 23-го травня 1979), Ви вже сказали, що з днем першого липня Ви починаєте виклади на Гарвардському Університеті. Чи Ви плянуєте у короткому часі написати Ваші спогади?

В. М. Так, я збираюся починати свої спогади. Тут є така проблема, що видавництва пропонують мені перш за все писати книгу про українську проблему і ті два моменти треба збалансувати. Звичайно, найперш треба починати із спогадів, бо це матеріял свіжий, який потрібно відновити в пам’яті в першу чергу. Я думаю найближчим часом ця проблема буде влаштована. Спогади я звичайно напишу — це мій обов’язок.

Ю. Г. Не буду Вас питати, як Вам подобається Америка, бо це банальне питання; але скажіть мені, будь ласка, чи з того, що Ви вже вспіли побачити, довідатися в Америці, чи Ви змінили деякі свої думки? Чи Ви думаєте, що Вам треба буде багато більше часу простудіювати і провірити та вивідати дещо більше про нас і Америку та Захід взагалі, заки Ви зможете правильно оцінити позитиви й неґативи нашого життя?

В. М. Так, як вже казав, що Америка виявилась для мене більш принятною ніж я думав. Я завжди готовий, як кажуть, до гіршого в новій ситуації. Виявилось, що його не стільки, скільки я думав. Я казав також вже не раз, що я тут розглядаю себе студентом, а не професором Гарварду, бо я мушу багато, багато навчитись того, чого не знаю.

Ю. Г. Дуже Вам дякую, Пане Мороз, і ще раз дозвольте Вас привітати з нагоди Вашого побуту в нашому місті, себто в місті «Братньої любови». Щиро дякую!

В. М. Дякую!

Текст інтерв’ю дозволяється друкувати частинно або в цілости при подачі джерела: Радіогодина «Голос Мирян», Філядельфія, ЗСА. Радіогодина «Голос Мирян» є власністю Філядельфійського Відділу Українського Патріярхального Товариства і є першою й одинокою того рода радіопрограмою в українській діяспорі. Радіогодина «Голос Мирян» існує вже вісім років і під цю пору передає свої програми щонеділі через висильню WIBF F.М. 103.9, Philadelphia, 19117.

Адреса Редакції й Адміністрації:
1531 W. Lindley Ave
Philadelphia, Pa. 19141