Ярослав Щербанюк

На Різдво Пресвятої Богородиці, 21 вересня 1993 р. в одному з нью-йоркських шпиталів, після важкої недуги, на 88-му році життя померла бл.п. Ірина з Глібовицьких-Щербанюк. Покійна була довголітнім членом Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку, а покійної муж мгр Ярослав Щербанюк був довголітнім головою управи відділу УПТ-ва в Нью-Йорку. Ірина Щербанюк прожила до патріяршого віку. Її життєвий шлях не належав до легких.

Ірина походила з священичої родини Глібовицьких. У ранніх роках втратила свого батька о. Тита Глібовицького, який помер передчасно у порівняльно молодому віці. Ірина була одинокою дитиною у родині Глібовицьких. Смерть батька сильно позначилась на життєвому шляху Ірини.

Ірина належала до особливо здібних дівчат. Закінчила середню освіту відзначаюче. На жаль, її матеріяльний стан не дозволяв поступити на високі студії. Покійна дуже часто згадувала з любов’ю своїх батьків, зокрема батька. Ірина з своєю мамою жила у Львові. Тут же вона вийшла заміж до директора Центр-Союзу Ореста Радловського. Після першого приходу більшовиків на західні землі України вони арештують мужа Ірини Ореста Радловського, якого замордували у львівській тюрмі. Цю трагедію Ірина пережила надзвичайно болюче. За більшовиків Ірина працювала у Музеї ім. Івана Франка у Львові. Неодноразово носила передачі для свого мужа, але ніколи не мала з ним побачення.

За німецької окупації Ірина, знаючи бездоганно німецьку мову, працювала на високій посаді і з своєї позиції багато допомагала нашим людям у різних справах, про що не раз розповідала. Перед другим приходом більшовиків на західні землі України Ірина з своєю мамою покидають Львів і їдуть на Захід у невідоме. На шляху великого ісходу Ірина втрачає свою улюблену маму, яка померла в дорозі на Захід у Чехо-Словаччині, там же похоронена.

Після закінчення війни Ірина опинилась у західній Німеччині — Ляндсгуті, звідкіля емігрувала до США і поселилась у Нью-Йорку. Ірина вийшла вдруге заміж за мґра Ярослава Щербанюка. Ірина і Ярослав Щербанюки були прикладним подружжям. На жаль, вони не залишили жодного потомства. Обоє брали активну участь в українському зорганізованому житті, а зокрема були активними у зорганізованому мирянському русі, що було згадано вище. Покійна належала і брала активну участь у СУА, 64 відділі в Нью-Йорку. Вони були все щедрими жертводавцями на релігійні, громадські і політичні цілі. Ще за життя Ярослава й Ірини вони дали 25,000 долярів на Український Музей в Нью-Йорку. Також створила при Науковому Товаристві ім. Шевченка фундацію імені «Ірини з Глібовицьких, Радловська-Щербанюк» у висоті 50,000 долярів, з якої користатимуть українські студенти українознавчих студій.

Слід підкреслити, що покійна дожила високого віку, але до кінця свого життя була свідома, і її феноменальна пам’ять працювала до самого її останнього віддиху. Покійна Ірина відходила на поклик Всевишнього дуже упорядковано під кожним оглядом як духовним, так і глибоко віруюча, прийнявши св. тайну Причастя, як і під оглядом матеріяльним. Ввесь свій спадок призначила, кому, що і скільки дати.

Панство Щербанюки мали обильну і цінну збірку мистецьких картин, які Ірина записала Українському Католицькому Музеєві у Стемфорді. Покійна подумала перед своїм відходом у Божі засвіти про все, включно з похоронами і поминками.

Покійну Ірину після Панахиди, яку відправив о. парох Патрикій Пащак, ЧСВВ, прощали мґр І. Рожанковська від Українського Музею, Уляна Старосольська-Любович від 64 відділу СУА і Микола Галів рід відділу Українського Патріярхального Товариства і себе особисто. Покійну Ірину похоронено на українському цвинтарі у Бавнд-Бруку поруч могили покійного мужа Ярослава. Похороном зайнялись панство Христина і Юрій Навроцькі, Лєна Качала і автор цих рядків. Відійшла від нас чесна, товариська і мила людина, а пам’ять про неї залишиться надовго між нами. Хай їй гостинна американська земля буде легкою. Вічна їй пам’ять.

Микола Галів

З спадку Покійної Ірини призначено на висилку журнала в Україну десять тисяч долярів. Це справді княжий дар, за який журнал «Патріярхат» є дуже вдячний Покійній і просить молитись за спокій душі покійної Ірини.

Пані Ірина Щербанюк у п’яту річницю смерти бл.п. свого мужа мґра Ярослава Щербанюка склала княжу пожертву у висоті $1,000 на потреби журнала «Патріярхат» та висилку на Україну. Цією княжою пожертвою Ірина Щербанюк бажає пом’янути пам’ять мужа, а разом пригадати, що Покійний, як довголітній голова управи відділу Українського Патріярхального Товариства та член крайової управи УПТ-ва, був всеціло відданий ідеї патріярхату Помісної УКЦеркви та журнала «Патріярхат», який продовжував оживляти цю ідею, що і зараз це безперебійно продовжує. Цією пожертвою Ірина Щербанюк не тільки підкреслила тісну пов’язаність її мужа Ярослава з цією життєвою ідеєю нашої Помісної УКЦеркви, але водночас свою особисту. На жаль, в останні роки її стан здоров’я не дозволяє брати безпосередню участь у праці УПТ, але вона цікавиться і турбується справою нашої Церкви та визнанням її патріяршого статусу. Дорогій пані Ірині Щербанюк за її пам’ять про журнал «Патріярхат», якого є постійним читачем, і княжу пожертву висловлюємо щиру подяку та бажаємо кріпкого здоров’я.

Редакція і Адміністрація

(Власна кореспонденція)

В суботу, 16 квітня 1983 p., у Філядельфії, у залі філії Українського Католицького Університету, відбувся черговий крайовий з’їзд делегатів Українського Патріярхального Т-ва в США. Наради з’їзду відкрив голова крайової управи д-р Богдан Лончина. Він провів молитву, а потім однохвилинною мовчанкою було вшановано пам’ять провідних членів Т-ва, які в останньому часі відійшли у Божу вічність. Після відкриття і короткого вступного слова д-р Б. Лончина привітав учасників з’їзду, делегатів і гостей, та запропонував вибрати для керування з’їздом президію. Слід завважити, що технічно з’їзд не був належно підготований. Щоб вибрати президію, треба було витратити біля години часу, поки реєстраційна комісія видала мандатні картки для голосування. Було подано два списки кандидатів на президію, але шляхом домовлення узгіднено лише одну в складі: голова — Микола Галів, заступник голови — Роман Данилевич, секретарі — Володимир Медуха і Василь Никифорук.

З’їзд листовно привітали: Блаженніший Отець Йосиф, Патріярх Києво-Галицький та всієї Руси, Високопреосвященніший Владика Стефан Сулик, Преосвященний Владика Василь Лостен і Управа Т-ва «Свята Софія». Були прочитані названі листи-привіти, що їх учасники прийняли оплесками, а одночасно вирішено, щоб від з’їзду вислати подяки за привіти і привітати наших Владик від з’їзду. Такі листи-подяки з привітами були написані й вислані.

Для ефектовнішого переведення нарад з’їзду вибрано комісії: верифікаційну, номінаційну й резолюційну. Верифікаційну й резолюційну комісії вибрано на з’їзді, а номінаційну — потверджено раніше намічену крайовою управою з тим, що вибрано додатково трьох членів так, що номінаційна комісія складалась з 9 осіб.

Звітну частину з діяльности крайової управи розпочав голова уступаючої управи д-р Богдан Лончина. Його звіт був довший. Він розглянув різні аспекти діяльности праці, а найбільше уваги присвятив питанням, як належить розглядати та підходити у практичному аспекті до здійснення наших основних завдань і цілей, тобто до закріплення існуючого патріярхату і його визнання Апостольською Столицею. Підкреслив, що в праці управи було найголовніше завдання втримувати тісний зв’язок з єпископами, яке вдалося належно виконати. Назвав, хто саме з членів управи контактувався з єпископами. Також були наладнані добрі стосунки і зв’язок з управою Т-ва «Свята Софія» у Філядельфії. Богдан Лончина у звіті натякнув, що були неув’язки з журналом «Патріярхат», а зокрема з його редактором М. Галівим, який мав дещо відмінний погляд до постанов управи, яка вирішила — «не критикувати Святішого Отця, ні кард. В. Рубіна». В дальшому доповідач говорив про контакт управи з відділами Т-ва, про поїздки до Риму, про видавничі справи, про поточні справи управи і про кризу в нашій Церкві. З них назвав дві кризові ситуації. Перша з них була у зв’язку з опублікуванням обмінних листів московського патріярха Пімена з Папою Іваном Павлом II, а друга — з опублікуванням листів кард. В. Рубіна до Патріярха Йосифа і відповідь Патріярха, що їх надрукував у своєму офіціозі «Церковні вісті» єп. А. Горняк.

Анатоль Ромах подав звіт за секретаря Василя Папіжа, а також свій, як архіваря. Він назвав, скільки вийшло, і вплинуло листів до крайової управи.

Відмітив, у якому стані знаходиться архів Т-ва. Рома Гайда звітувала, як заступник голови. На доручення голови управи звітуюча ходила на авдієнції до Владики Лостена, підкреслюючи, що Владика Лостен має зрозуміння до мирянського руху.

Василь Колодчин подав звіт з організаційної референтури. На сьогодні крайове Т-во складається з 44 відділів, серед яких є декілька дуже активних. Завдяки вмілому веденню справ і керуванню голови управи д-ра Б. Лончини праця в управі була приємною. Касовий звіт управи був видрукований так, що всі учасники запізнались з фінансовим станом Т-ва.

Окремо були складені звіти адміністрації й редакції журнала «Патріярхат». Перший склав звіт відповідальний за адміністрацію д-р Володимир Пушкар. Він, крім статистичного зіставлення накладу журнала «Патріярхат», у якому сказав, куди і скільки розходиться примірників, а також подав фінансове зіставлення, що було надруковане і вручене всім учасникам з’їзду так, що кожний мав нагоду запізнатись з цілим оборотом видавництва. Крім цього , він подав усний звіт, в якому вказав, у яких обставинах доводилось працювати і скільки для цього доводилось витрачати часу. Все це виконувалось безкоштовно. Видатки кожного місяця на журнал, що його тираж сьогодні добігає чотири тисячі, не є так легко покривати. Але все ж таки наша праця знаходить серед читачів й мирян нашої Церкви зрозуміння і підтримку.

Микола Галів подав обширніший звіт з діяльности головного редактора. Він вказав, що журнал «Патріярхат» є незаперечною унікальністю серед української діяспори у вільному світі. Журнал вдержується виключно на власних силах, себто з передплат, кольпоражу, що приносить прибуток, за що належить велика подяка кольпортерам, і пожертв на «Пресовий фонд». Саме це велике зрозуміння до журнала додає сили й охоти для редакції й адміністрації журнала. Він вказав на труднощі журнала, які існували у минулому, як також згадав про ті напрямні для журнала, які визначувала крайова управа, що їх редакція не могла брати до уваги, бо саме життя їх заперечувало. Назвав опубліковані листи московським патріярхом Піменом, а згодом лист кард. В. Рубіна до Патріярха Йосифа і відповідь Патріярха, що опублікував єп. А. Горняк, на які не можна було мовчати і підтакувати, що папа і кард. В. Рубін є добрі для нашої Церкви. На закінчення подякував усім за співпрацю, а зокрема д-рові В. Пушкареві та Ярославові Климові.

За Контрольну Комісію із переведеної контролі звіт прочитав Теодор Крочак і запропонував, щоб крайовій управі, адміністрації і редакції журнала «Патріярхат» за їх працю висловити довір’я. За Товариський Суд звітував Володимир Сенижак, який відмітив, що у звітному часі не було жодних справ.

По закінченні звітувань відбулась широка і ділова дискусія, у якій взяли участь: Оксана Бережницька, Стефанія Бережницька, Дарія Миндюк, Іван Ярош, Василь Пасічник, Марія Клячко, Луцишин, Ковалишин, Рома Гайда, Володимир Сенижак, Роман Данилевич, Теодор Крочак, С. Клюфас, О. Пришляк, Ярослав Щербанюк, Мирослав Лабунька, Ю. Головчак, Володимир Медуха та інші. Після закінчення дискусій уділено уступаючій управі абсолюторію.

Звіт з Верифікаційної Комісії подав Юліян Головчак, який сказав, що на з’їзд зареєструвалось 50 делегатів з 76-ма мандатами. До речі, тільки відділи, що віддалені понад 300 миль, мають право передавати свої голоси. За Резолюційну Комісію звіт склав Роман Данилевич. Він підкреслив, що комісія не мала часу зійтися для опрацювання резолюцій, тому подав загальні думки й сугестії, які повинні увійти до резолюцій, а пізніше комісія їх випрацює і подасть до загального відома. Пропозицію Р. Данилевича прийнято.

Як звичайно, на всіх з’їздах, конгресах чи зборах, переважно, найтруднішою точкою нарад є вибір керівних осіб до управи. Звичайно, і з’їзд у Філядельфії мав ці труднощі. Дуже часто, труднощі у виборах були партійного характеру. Богу дякувати, за ввесь час існування Українського Патріярхального Т-ва партійна зрізничкованість нашого життя не мала впливу на вибір керівних осіб Т-ва. В основному, на з’їздах все керувались, хто може краще вив’язатись з даного завдання. Так було і цим разом, але деякі труднощі спричинила сама Номінаційна Комісія, яку очолював Василь Колодчин. Номінаційна Комісія була висунула на голову крайової управи мґра Дарію Кузик, і її кандидатура була потверджена на засіданні крайової управи у Детройті 22 січня 1983 р. Щойно кілька днів перед з’їздом Дарію Кузик повідомлено, що комісія її більше не висуває на голову, бо має іншого кандидата. У зв’язку з такою ситуацією на з’їзді були поставлені дві кандидатури на голову. Номінаційна Комісія поставила на голову крайової управи інж. Олександра Пришляка, а Дарія Миндюк виставила кандидатуру Дарії Кузик. У голосуванні більшістю голосів перейшов Олександер Пришляк.

Після цього Микола Галів подав внесок — вибрати редактора «Патріярхату» окремо, пропозицію прийнято. На редактора журнала «Патріярхат» знову вибрано Миколу Галіва. Після цього обрано наступний склад управи: Оксана Бережницька (Боффало), Рома Гайда (Конектикат), Юліян Головчак (Філядельфія), Василь Колодчин (Детройт), Роман Левицький (Філядельфія), Василь Пасічняк (Моріставн), Ева Піддубчишин (Нью-Йорк), Володимир Пушкар (Філядельдфія), Анатолій Ромах (Детройт) і Леонід Рудницький (Філядельфія). Контрольна Комісія: Богдан Лончина, Ярослав Пастушенко, Роман Крупка, Теодор Крочак і Роман Ярош. Товариський Суд: Юрій Старосольський, Микола Барусевич, Тарас Смайло-Кульчицький і Марко Лонкевич. Рада Мирян: Роман Данилевич — голова, Василь Качмар, Роман Осінчук, Роман Смик, Павло Джуль, Михайло С. Тим’як, Ярослав Щербанюк, Микола Кунинський, Ярослав Клим, Василь Папіж, Любов Артимишин і Володимир Сенижак.

Предсідник Микола Галів привітав новообраного голову інж. О. Пришляка та членів управи та побажав усім успіху в праці для добра нашої Церкви й українського народу і попросив до слова новообраного голову. О. Пришляк висловив слово подяки за вибір і довір’я. Підкреслив, що він на такому пості є новим, але постарається все зробити, що буде в його силах, та просив усіх до щирої та дружньої співпраці. Микола Галів від імени всієї президії подякував усім учасникам за участь у з’їзді, замкнув ділові наради та закликав, щоб новообраній управі дати повну підтримку. З’їзд закінечено молитвою, яку провів о. Маріян Процик.

Заходами Управи Відділу Патріярхального Товариства Помісної Української Католицької Церкви в Нью Йорку, 5 травня 1979 р. улаштовано спільне свячене, яке можна назвати родинним святом, бо в ньому взяли участь переважно члени Товариства. Було кілька гостей, що були запрошені членами Т-ва. Управа улаштувала спільне свячене для членів, щоби у вічно живі і неповторні воскресні дні зійтись разом і святочно провести безтурботно час та вдуматись над величчю Христового Воскресення, що є празником празників та щоби родинно — спільно заспівати вічно живе і творче «Христос Воскрес». За застеленими білими обрусами столами засіло біля 150 осіб.

Голова ньюйоркського Відділу Т-ва мґр. Ярослав Щербанюк, відкриваючи спільне свячене та вітаючи всіх присутніх сказав, — ми все зустрічаємось на наших ширших сходинах, чи інформативних зборах, все у поспіху й журбі за долю нашої Церкви і не маємо часу, щоби спільно з собою поговорити та взаїмно себе ближче пізнати, як належить в родині. Сьогодні, під час спільного свяченого є для цього нагода. Поруч з тим підкреслив, що завдяки ініціятиві секретаря Відділу Ярослава Клима, який піддав цю ідею та завдяки паням на чолі з Любою Раковською, які все це нам приготовили, маємо цю приємність провести святочно час спільного свяченого. Після короткого слова Ярослав Щербанюк передав керування святом інж. Любомирові Зєликові, який попросив о. Тараса Прокопова ЧСВВ провести великодні обряди.

о. Тарас провів окремі пасхальні молитви та посвятив на столах розкладену їжу: яйця, сир, масло, паску.. Співучий ансамбль «Промінь» під керівництвом Богданни Волянської в першій частині виконав «Христос Воскрес», «Під Твою Милість» і «Христос Анесте» і своїм приємним та гармонійним співом додав святочного настрою та ще більше оживив атмосферу. На залі було затишно, привітно, святочно і приємно. В другій частині ансамбль «Промінь» виконав дві народні пісні: «Повій вітре», «Там де Ятрань круто в’ється» та «Молоді ми» муз. Недільського.

Слухачі грімкими оплесками нагороджували виконавців співучого ансамблю, що виступали під акомпаніямент гітар.

Трудно повірити, але є незаперечним фактом, що під час свяченого не було промов, крім короткого ї змістового слова голови Відділу Т-ва Я. Щербанюка і короткого привітання від Крайової Управи Українського Патріярхального Т-ва, яке склав Микола Галів. З коротким настроєвим спогадом виступив відомий і всіма мило люблений Іван Керницький. Ікер прочитав спогад про перше Христове Воскресенння після другої світової війни у Берхтезґадені. Для декого він тільки відпорошив пам’ять про ті часи а для інших розказав, як проходила підготовка до святкування Христового Воскресення в той час в Берхтесґадені, яке підготовляли у двох площинах — духовній і провіянтовій, себто харчевій. Треба було по різному промишляти, щоби була на Христове Воскресення паска, «шпек» і всяка інша всячина. Не кожному було суджено все це мати. Все залежало від сприту кожного зокрема. Також розказав, як маестро Е. Козак малював плащаницю, бо як може бути Великодна П’ятниця без плащаниці! Все було зроблено і свята проходили не тільки символічно, але практично святочно і радісно з надією на краще завтра. Другий спогад розказала про святкування Христового Воскресення в Україні Ольга Соневицька. Розповідь Ольги Соневицької мала інший посмак, посмак жалю за втраченим, що мабуть для нас більше не повернеться. Так перша, як і друга розповіді були короткі, змістові і тематично підхожі до родинного свята. До речі одною з цілей спільного свяченого було, щоби при цій нагоді відпорошити нашу пам’ять про великодні звичаї та поглибити наші релігійні традиції, які мають неоцінене значення та окрему красу для нашої Помісної УКЦеркви. Ми повинні пам’ятати наші святочні звичаї й обичаї, а забуті відпорошити й пригадати, бо це є ці скарби нашої Церкви й народу що будуть для нас на довгі роки незаступимим «євшан зілля».

Голова Відділу Я. Щербанюк висловив подяку співучому ансамблеві під керівництвом Богданни Волянської, Ользі Соневицькій й Іванові Керницькому за розповіді, паням на чолі з Любою Раковською за приготування та українським власникам крамниць з м’ясом — Куровицький, Бачинський і Броди за їх м’ясиво. Поруч того підмітив, що інж. Іванові Раковському сповнилось 80 років життя, що присутні підхопили гарячими оплесками та заспівали многолітсвіє. Родинне свячене закінчено молитвою за Патріярха, яку вторували всі учасники за співочим гуртком під керівництвом Б. Волянської. Після офіційного закінчення всі учасники залишились та провадили дружні розмови. Слід підкреслити, що це була культурна і приємна родинна імпреза Відділу Українського Патріярхального Товариства Помісної УКЦеркви в Нью Йорку.