Кожний відхід людини, після туземної мандрівки, у Божі засвіти є для нас болючим. Цей відхід стає більше болючим, коли від нас відходить нам мила, дорога й приємна людина, з якою приходилось ділитись радістю, успіхами і боліти над невдачами. Такою людиною був для автора цих рядків д-р Ярослав Падох. Мій біль був ще тим більший, що я не міг безпосередньо відпровадити дорогого д-ра Ярослава на вічний спочинок і в останнє сказати «прощай, хай Тобі ця гостинна американська земля стане легкою». В той час я був у княжому городі — Львові, на другій сесії Патріяршого Собору УКЦеркви.
Варто підкреслити особливу деталь, яка видається мені не без значення, а саме д-р Ярослав Падох відійшов у Божу Вічність, в особливий день у році християнського календаря, 28 серпня, коли наша УКЦерква обходить одно з більших Богородичних свят — Успення Пресвятої Богородиці. У той час, 28 серпня, на успення Пресвятої Богородиці учасники Собору були паломниками у студитському манастирі в Уневі. Перед моїм виїздом в Україну важко захворів д-р Ярослав Падох. Під сильно захмареним і дощевим небом в Уневі, щиро моливсь за здоров’я дорогого Ярослава, не знаючи, що воля Всевишнього Господа Бога була іншою і Ярослав уже стояв перед маєстатом Всевишнього з грубою книгою добрих діл свого життя. Така є незаперечна дійсність, що ніхто не знає ні дня, ні години, коли Всевишній скаже стати перед Його справедливим престолом.
Сумно-болюча вістка про смерть Ярослава Падоха скоро наспіла до Львова, до Наукового Товариства ім. Шевченка, про яку мені сказав голова НТШ у Львові академік Олег Романів. Хоч я знав про серйозний стан здоров’я Ярослава, але вістка про смерть була для мене болючо потрясаючою. Бажалось в цій хвилині бути у Нью-Йорку біля дружини покійного, пані д-р Ірини Падох і родини та сказати, що їх великий біль по втраті їм Дорогої Людини — Мужа й Батька, є часткою і мойого душевного болю і смутку. На жаль, це не могло статись. Тому я вирішив, щоб хоч посередньо бути присутнім під час похоронних обрядів, написавши, як директор канцелярії Наукового Товариства ім. Шевченка в США, прощальне слово, під яким підписались голова НТШ Леонід Рудницький, який у той час був ще у Львові, голова НТШ у Львові д-р Олег Романів і науковий секретар НТШ у Львові д-р Олег Купчинський. (Нажаль, у газеті «Свобода» було написано, що Володимир Рак прочитав прощального листа від членів львівського НТШ.)
Смерть д-ра Ярослава Падоха була для мене особливо дуже болюча. Нас в’язали роки спільної праці у Науковому Товаристві ім. Шевченка. Покійний Ярослав мав велике зрозуміння до моєї праці у мирянському патріярхальному русі, зокрема піддержував мене у редакційній праці журнала «Патріярхат», якого був читачем. Покійний Ярослав зі своєю дружиною Іриною були учасниками патріярхальних імпрез, чи це були доповіді, чи спільне свячене. Для покійного Ярослава я не був Миколою, він все мене називав-кликав «Миколайко».
Без сумніву д-р Ярослав Падох був особливо унікальною людиною у нашому науковому, громадському і політичному житті. Був глибоко віруючою, чесною і працьовитою людиною, неперевершеним українським патріотом.
Ярослав Падох народився 14 грудня 1908 p., у Бучачі, Західна Україна. В грудні місяці було б йому сповнилось рівно 90 років життя. З юних років був активним у суспільно-політичній праці. Середню освіту закінчив у Стрию і почав студії права на Львівському Університеті в роках 1927- 1928, дальше продовжував на університеті у Кракові 1931 p., а також на Українському Вільному Університеті у Празі — Чехословаччина. Закінчив свої університетські студії права докторатом. Працював, як адвокат, у Львові, але поруч з тим не покидав наукової праці, досліджуючи історію українського права. Під тим оглядом можна назвати його праці: «Ґрунтовий процес Гетьманщини» (1938 p.), «Міські суди в Україні після 1648 р.» (Мюнхен, 1949 p.), «Нарис історії українського карного права» (Мюнхен. 1951 p.), «Давнє українське судове право, конспект лекцій» (1949 p.), «Суди і судовий процес старої України» (1990 р.) і багато інших розвідок і статтей на правничі теми.
Покійний Ярослав дожив високого патріяршого віку. Правда, чи мало людей доживає високого віку, але зі смертю за ними пропадає слід. Ярослав Падох свій високий вік заповнив багатим змістом праці, як суспільно-громадський, науковий і політичний діяч, яка на довгі, довгі роки збереже його світлу пам’ять. Ми його бачили на різних становищах молодіжного і громадсько-політичного життя. Він же патріярх і провідний член серед пластової молоді. Один з промоторів оснування старшо-пластунського куреня «Червона Калина», якого був членом до кінця свого життя. За віддану працю для Пласту й української громади одержав найвище відзначення св. Юрія у золоті. Ярослав був на різних провідних становищах Пласту.
Ярослава Падоха бачимо на становищі професора права на Українському Вільному Університеті. Це були перші роки після Другої світової війни. Він для студентів приготовив конспект про давнє українське право, що є вже відмічено вище. Це була велика знахідка і цінність для тодішних студентів, які не мали у той час, потрібних правничих праць. Перебування у той час у Західній Европі, не мало жадних перспектив для української еміграції. Ярослав Падох емігрує до США і тут почав своє життя від початку. Тут знову починає утверджувати свої студії права на Ратгерському Університеті у роках 1952-1953, на Ст. Джанс Університеті 1956 р. Ці студії дали йому можливість продовжувати свою адвокатську працю у США. Водночас Ярослав не переставав цікавитись і працювати серед української громади і у науковому світі. Він же був довголітним дійсним членом Наукового Товариства ім. Шевченка, як також Української Вільної Академії Наук.
Ярослав Падох скоро, після свойого приїзду до США, включився у ряди Українського Народного Союзу. Як талановитий організатор Ярослав Падох у 1954 році був вибраний головним радним, а через чотири роки, себто у 1958 р. був обраний головним секретарем уряду УНС і на цьому пості працював до 1974 р. На цьому пості Я. Падох провів успішну працю, за що йому присвоєно звання почесного члена УНС. Треба згадати, що покійний Ярослав був одним з організаторів і практичних здійснювачів будови пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашінґтоні.
Неможливо у короткій журнальній статті схопити всю проведену працю покійного Ярослава. З повище накресленого, далеко неповного, біографічного нарису, видно, що він провів велику працю. Колишній підпільний священик о. Михайло Гаврилів свої автобіографічні спогади назвав «Кожна людина, це перш за все історія». Якщо під тим оглядом говорити про д-ра Ярослава, то треба сказати, що це довга й велика історія української науки, розвитку молодіжного й суспільно-політичного життя. Він прикладний муж і батько. Це історія людини, яка не змарнувала ні одної хвилини часу, але віддала все для своєї родини, науки і своєї улюбленої української громади і Церкви. Ярослав Падох — людина великих ідей і починів та їх практичного здійснення.
Вище не згадано його багатої і відданої праці для Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці, якого він був довголітним головою, а також головою Світової Ради НТШ, себто всіх осередків НТШ і останньо України включно. Ні більше, ні менше покійний Ярослав жив проблемами НТШ і був його душею. За його головства проведено велику працю, вийшла друком низка томів Записок НТШ та українознавчих праць. Все це він робив під кутом України, підкреслюючи, що ці всі книжки призначені для України. Останні роки географічних змін на Сході Европи підтвердили його передбачливість.
Слід підкреслити, що за його стараннями прийшло до злагіднення і замирення напруженої ситуації між українськими науковими установами НТШ й УВАН, що позитивно відбилось на розвиткові обидвох наукових установ, а на цьому найбільше скористала українська наука у загальному. Це замирення проявилось у спільних імпрезах, що проходили і дальше проходять під назвою: «Річна Наукова Шевченкознавча Конференція», у яких беруть участь НТШ, УВАН і Український Науковий Інститут Гарвардського Університету. Це було справді велике досягнення, бо спільними силами можна було успішніше і на рівні проводити наукову працю у діяспорі. Цю подію влучно скоментував неперевершений Еко — Козак кариткатурою, що з’явилась у журналі «Лис Микита», яку містимо поруч. На Шевченкознавчих Конференціях виступали наші найкращі знавці Шевченкової творчості діяспори, а як тільки з’явилась нагода, коли почав валитись Радянський Союз, до їх участи запрошувано науковців з України. Це була для покійного Ярослава особлива радість.
Покійному Ярославові Падохові треба завдячувати відновлення матірного Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові. Як тільки блисла така нагода, що можна було говорити про відновлення НТШ у Львові, тоді ще не було зовсім безпечно, то Ярослав був першим у Львові з тією місією відновлення НТШ. Для цього він не жалів часу, енергії і фінансів. З приємністю слід відмітити, що завдяки Я. Падохові й львівських науковців удалось воскресити матірне НТШ, яке очолив д-р Олег Романів. Покійний радів цим воскресінням і зі своєї сторони докладав всіх зусиль і праці, щоб НТШ у Львові розвинуло свою незалежну наукову працю. Під тим оглядом пляни Я. Падоха виявились удачними й успішними і сьогодні НТШ у Львові, під керівництвом голови академіка Олега Романіва, стоїть твердо на своїх ногах.
Не можна поминути, не згадавши чималого вкладу праці й активної піддержки Ярослава Падоха у реалізації Катедри Українознавства при Гарвардському Університеті. Оснування Катедри Українознавства при Гарвардському Університеті, це велике досягнення української діяспори. Активна участь у реалізації цього великого проекту, ще більше підкреслює велике зрозуміння Ярослава Падоха до організації, творення і поширення української науки. Йому ішлось, щоб українська наука була присутня і нотована на інтернаціональних форумах. Так довго, як Ярославові Падохові дозволяв стан здоров’я, він все брав безпосередню участь у щорічних міжнародних з’їздах славістів. На тих форумах НТШ улаштовувало виставки своїх наукових праць і наукові конференції.
Треба відмітити, що Ярослав Падох проводив свою наукову працю, як також суспільно-громадську з успіхом, але при цьому слід завважити, що до цього успіху причинилась його дружина д-р Ірина Падох, яка йому у всьому сприяла і була добрим дорадником. Отже, це також частка праці дружини покійного.
Так, Ярослав Падох належав до давньої української кляси, відданих і солідних українських науковців. Люди такого типу, як був покійний Ярослав Падох ніколи духовно не вмирають, вони залишаються жити — бути присутніми своїми науковими, суспільно-громадськими і церковними надбаннями серед тих, що залишаються і тих, що прийдуть після них…
Ярослава Падоха похоронено на цвинтарі св. Андрія у С. Бавнд-Бруку. Дружині, д-р Ірині Падох, дочкам Маї і Христині з родинами, ближчій та дальшій родині висловлюю глибоке співчуття. Хай про покійного Ярослава Падоха, чесну, добросердечну і багатотрудиву людину, великого українського патріота, світла пам’ять іде з роду в род.
Микола Галів