Визвольний Фронт

В журналі за березень ц.р. ми помістили частину т.зв. «Інструкції ч.12», в якій Визвольний Фронт виявив своє становище до факту існування і праці нашого товариства, і коментар до неї двох авторів-членів нашого товариства,під наголовком «Прости їм Господи бо вони не знають що роблять». У відгук на це ми одержали чотири листи і дві телефонічні розмови, в яких виявлено сумнів, чи така реакція правильна.

Становище авторів слід трактувати нормальним відрізненням особистих настанов у підборі тактичних засобів діяльности т-ва, одначе там, де заторкуються самі основи існування т-ва і принципи його дії конечно дати виміну думок, хоч нам виглядало, що тут справи так ясні, що на таку виміну думок шкода місця в журналі.

Але якщо треба,тоді говорімо від початку і про найосновніші речі.

1. Ми маємо факт, що політична партія веде відкриту акцію на ліквідацію нашого т-ва, або принайменше на опановання його як не в структурі УККА – СКВУ, то в якихсь спрепарованих «координація». Ми не мали ще у нашому товаристві навіть найменшого натяку від його активу, що він колись був би готов поважно застановитися над можливістю піддати т-во під контролю політичних сил. Не думаємо також інтерпретувати інакше становище наших коресподентів, висловлене в листах і телефоном, хоч воно нормально за м’яке, щоб забезпечити т-ву незалежність.

2. Нам виглядає, що у минулому коментарі ми заступилися за погляди подавляючої більшости нашого членства в справах розмежування політичних сил від церковних справ. Це є одна із найосновніших моральних і ідейних засад нашого руху, що церква є самостійна в собі і незалежна від інших сил одиниця, і лише її власні церковні органи, незалежні від зовнішніх впливів, можуть робити рішення що до становища і розвитку самої Церкви. Приймаємо за факт зрозумілий, що лиш у большевицьких і сателітних краях тоталітарні політичні сили вправляються в керуванні церквами й мирянськими справами, і там немає від цього жадної успішної оборони. Тому ми є проти такого абсурду, щоб тут у вільній українській строго антибольшевицькій громаді морально визнавати і пристосовувати в життя обскурну большевицьку систему тому, бо вона користь партії несе. Тим більше, що тут є можливість успішної оборони проти неї: власна голова кожного патріярхальника.

3. Коли ж натиск політичних сил на т-во є фактом ствердженим, постає питання як т-во має його трактувати. Останній З’їзд постановив відтягнути представників т-ва від «Координаційного Комітету» і тим відв’язатися від якої-небудь спілки з політичними груповими силами. Не має сумніву, що така постанова З’їзду була можлива також тому, що згаданий коментар до інструкції ч.12 послужив учасникам З’їзду підставовою інформацією про ситуацію і пляни політичних сил естаблішменту супроти нашого т-ва. У відміну до становища З’їзду й Редакції журналу наші кореспонденти вважають, що справу політичних атак на наше товариство слід ігнорувати, промовчувати, не відповідати їм, лиш зайнятися справа ми наших статутових обов’язків. Виходить, що у певних конечних випадках нашим єпископам опонувати можна, а політичним групам ні… Дійсно, велику почесть віддають наші кореспонденти тим політичним силам, що ідуть на знищення нашого т-ва, забуваючи, що існування і здібність нашого товариства до акції повинні і в них іти перед їхніми симпатіями або приналежностями до любих політичних груп. Знову ж, жадне шануюче себе товариство не позволить собі на недоцінення тих противних йому сил, що наставлені на його руїну.

4. В дальшому із письм деяких наших кореспондентів виходить, що ми вмішуємо партійну політику до боротьби за патріярхат. Тут вони допустилися жахливого перекручення, бо ми політики не вмішали до діяльности нашого т-ва, ані ми не редаґували інструкції ч.12. Доки наше т-во не вмішується до того, що на своїх публічних виступах мають говорити панове Лівицький, Штуль чи Отецько, які люди в них у проводах повинні бути, а які ні й чому, як вони мають вести свою внутрішню і зовнішню політику, як пояснювати сучасні процеси в Україні і як боротися за місця в УККА і СКВУ – то жадної політики до «патріярхату» ми не вмішали. А позбавити нас права на оборону сповидннм закидом про «вмішування політики» – де дуже слабосила і непереконуюча метода.

5. І ще вичуваємо невдоволення із порівняння партійно – політичних діячів із «цирковими кльовнами». На ділі це вже закид легший, бо не стосується до основних принципів діяльности т-ва а лиш до підбору слів, у чому жаден не є святий. Коли до пересади можна читати чи слухати ображуючі закиди в сторону діячів нашого т-ва й навіть обвинувачення в большевизмі, то до нашого журналу ніхто, ні оден мирянський діяч не написав кілька слів з обуренням, ані з порадами що робити. А коли ми зовсім слушно старались відобразити зовсім неморальні намагання снувати затії на форумі політичної групи проти досить активного й динамічного патріярхального товариства порівнянням, то зразу бачимо в уболівальників сльози. А де ж тоді об’єктивність?

Можливо, що до людей, що як групові функціонері на форумі партії одержують доручення бути назовні мирянськими діячами, замість ужитого порівнання можна пристосувати звання напр. акторів на сцені. Але чи не образилися б тоді на це актори української сцени, яких маємо у Філядельфії й інших містах Америки?

6. І нарешті можемо ласкаво донести до відома наших кореспондентів, що інструкція ч.12. виконана. Силами двох політичних груп при повній піддержці інших сил естаблішменту скликано в Чікаґо, дня 17 червня, нараду «Крайових Центральних Організацій за Патріярхат». Створено її насамперед з ціллю підкопати наше т-во щоб опісля перебрати над ним керму, і вести його в бажаному ними напрямі.

На жаль, не одержали ми ні одного критичного слова до цієї ситуації від тих коресподентів, що радили нам не «мішати політики до патріархату». Невже в них нема тепер чим турбуватися?

Редакція журналу «За Патріярхат» одержала внутрішню інструкцію Визвольного Фронту.
Тому, що в ній іде мова про наші церковні питання і працю Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви ставиться у фальшивому світлі, друкуємо з неї тільки цей пасус, що стосується цих питань, а справу викинення з тієї ж партії М. Сосновського й інші питання залишаємо, бо вони мають внутрішньо-партійний характер, до яких Т-во немає жадного відношення.

М.П. 1 грудня 1971 р.

Інструкція ч: 12/71

Акцію за встановлення УКПатріярхату має вести українська громадськість з допомогою Крайових Комітетів і Координаційного Комітету, що діють на громадській, а не на так зв. мирянській базі. Це означає, що так зв. Мирянські Комітети в Крайових Громадських Комітетах мають мати один голос. Акція має вестися не лише справою патріярхату, вона ведеться також в обороні наших, катакомбних Церков на рідних землях.

ОУН відмежовує себе від таких акцій і методів боротьби за УКПатріярхат, що їх застосовують безвідповідальні двійкарсько-радянофільські кола /типу др. Клячко/, чим шкодять українській національній церкві. Радянофільські кола керовані або інфільтровані ворогом насправді компромітують акцію за патріярхат, тому мусимо сепаруватися від них.

Ведемо власну акцію, окремо від радянофілів і розкриваємо їхні затії запровадити справу патріярхату в сліпий кут. У нашій акції за патріярхат УКЦеркви слід послуговуватися брошурою виданою недавно нашим дослідним інститутом Студіюм HTШ, а саме д-р Ф. Н. Корчмарик.

Член ОУН Сосновський виключений із…

С. У.

В. Кальнишевський

 * * *

Особа, що підписалась під інструкцією Визвольного Фронту псевдонімом В. Кальнишевський немає цивільної відваги сказати все це безпосередньо і відкрито. В. Кальнишевський свідомий того, що усе написане ним у інструкції не відповідає правді, як також він добре знає, що його середовище, включно з ним самим, для організаційного оформлення нашої. Церкви у патріярхальну систему, чи патріярхат, нічого не зробило, а навпаки, подекуди здержувало працю, стояло осторонь, а іноді діяло проти.

Незалежно від такої лінії наказодавців деякі члени особисто, а зокрема низове членство, не ішли за їх підшептами, включалися в працю й акції Товариства і гідно обстоювали історичні права УКЦеркви. Наказодавці, щоб себе якось оправдати перед своїм власним членством, видали інструкцію в якій доказують, що мовляв, вся ця праця й акції T-ва за Патріархальний Устрій є «керована або інфільтрована ворогом», тому ОУН не могла брати участи. Мовляв, люди, що діють в обороні УКЦеркви за Її Помісність, за Патріярхат, шкодять «українській національній церкві». При цьому не подається чомусь, де ця шкода лежить?

В. Кальнишевський не пояснює і не подає фактів, які потверджували б ним сказане. Члени мають йому вірити на слово. Але ж члени, зокрема ті, які слідкували й брали участь, у праці Т-ва і ним планованих акціях знають, що сказане В. Кальнишевським є, чиста лож.

В. Кальнишевський не показав і члени того ж середовища не бачили хто з наших ворогів інспірував чи керував працею й акціями за самобутність УКЦеркви, бо вони бачили, що усі акції плянувала Крайова Управа Т-ва. А якщо ми маємо таких «добрих» ворогів, як пише Кальнишевський, що керують й інфільтрують працю за незалежність,за Помістність, за патріярхат УКЦеркви, то не трейа нам тим турбуватись,бо це не шкодить. В.Кальнишевський навіть недоглянув, що він сам собі суперечить.

В інструкції, як «доказ» і «намацальний» факт, що так воно є, а не інакше, наводиться ім’я д-р Марії Клячко. Не потребуємо тут боронити д-р Марію Клячко бо за неї говорить її віддана праця, яку вона вклала для добра УКЦеркви і її завершення патріархатом. Це бачила широка громада, зокрема миряни УКЦеркви в США, Канаді й Европі. Нажаль миряни не бачили серед акцій, ані в сепаратній акції свого середовища В. Кальнишевського і йому подібних. Поза паперовою і фразеологічною акцією – діла в них немає.

В. Кальнишевський пише — «Ведемо власну акцію окремо, від радянофілів…» На жаль, невідомо, які це «окремі акції», чи може ті, що від сім років вів їхній керівний член Ігнат Білинський, чи може назвати акцію проти Блаженнішого Кир Йосифа Сліпого, щоб його не було впущено до США тоді, як він перший раз був у Канаді?

Чи може такі окремі акції, які мали місце в Нью Йорку, коли Відділ Т-ва за Патріярхальний Устрій заплянував далеко наперед свято Помісности УКЦеркви, а Визвольний Фронт в тому самому часі і в тій самій годині влаштував свою партійну імпрезу? Такі сепаратні акції, за які треба соромитись, роблять ті, що себе називають Визвольним Фронтом.

В. Кальнишевському можемо тільки одне порадити – писати й говорити своїм членам правду, навіть, якщо вона є гіркою, на цьому скористає не тільки сам К. Кальнишевський, що через неуспіх у своїй професії подався на професійного революціонера, але й середовище 3Ч ОУН.

* * *

Наведена і скоментована інструкція сучасних бандерівців не повинна бути для читачів української преси новиною. Вона є відзеркаленням попередніх публікацій в щоденнику «Америка», /«загально-українському», «католицькому», «понадпартійному» і «братському» часописі/, «Шляху Перемоги» в Мюнхені, та у «Гомоні України» в Торонто, пера голови цього руху – Ярослава Стецька. Ці виступи проти нас, які практично синхронізувалися із творенням «мирянського» руху під керівництвом партії, чи підкомандного партії ЗГККА, /Громадські Комітети/, ми іґнорували, бо рахувалися з обивательською думкою, що мирянському товариству не слід спорити з політичною групою. /Політичні групи у нас – це святі корови/. Це нам не оплатилося, бо, як достойна читацька громада бачить – партійництво знайшло собі порахунки з мирянським товариством.

Нам не оплатилось це тому, що ніхто із ласкавих, чесних, заслужених а тимбільше впливових обивателів ні словом не відізвався, щоб сказати громаді, що політичній групі не слід зачіплятися із мирянським товариством, та робити свої партійні порахунки з немилими їм людьми на терені мирянського товариства.

Не зроблено цього у нас тому, що ці сили, які мають можливість громаді щось сказати, ідейно і духово солідаризуються і утотожнюють себе не з тими суспільними системами, де культурне, виховне, наукове й церковне життя унезалежнене від політичних сил, а з тими, де політичні сили опановують тотально усе людське життя повністю. Практично, в українській громаді стосується не система вільного розвитку організацій в тих ділянках, де вони природньо, статутово чи професійно заінтересовані, а система центрального опановання згори й керування некомпетентними партійними політруками усіх ділянок людського життя. Порівнюючи можна сказати, що в Америці чи Канаді мирянські організації мають повну свободу й незалежність від політичних, і свої статутові справи вони узгіднюють лиш з ієрархією церковною. Натомість в Радянському Союзі ані церква ані мирянство не мають цієї свободи, і вони повністю підкомандні товаришу Куроєдову в Москві, і його уповноваженим на провінціях. Ця друга система українській політичній еміграції більше по душі. Вона її плекає, морально попирає, і за неї платить народній фонд.

Можливо, що нас це не повинно інтересувати. Можливо, що опублікована інструкція не відкриє нікому очей. Але з журналістичного обов’язку зробимо наступні ствердження:

1. Поява інструкції ч.12/71 дозволяє на доказове ствердження,що Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви є об’єктом атаки, нагінки, провокацій і очорнень, заплянованих і ведених самим центральним проводом бандерівської організації з Ярославом Стецьком на чолі.
2. В змислі цієї партійної інструкції діють усі практично підвладні цій партії організації, як СККГ, УККА, Провидіння, Самопоміч, та усі їхні секції чи комісії.
3. Згідно з тим, що було в минулому, самому Визвольному Фронтові неможливо було осягнути цієї цілі, але тут допомогло їм зговорення з мельниківцями, які з утилітарних розрахунків доклали до цього діла своїх рук.
4. Інструкція відкрила дійсність, що усі так звані Крайові Громадські Комітети, та Координаційні Комітети, яких партійна та безкритична преса піднесла на п’єдесталь найвищого керівництва мирянським рухом, були нічим іншим, як партійно інспірованим цирком, де підіслані партійними керівниками кльовни грали свої ролі й обманювали народ. /Ця точка до уваги Чікаґові й Торонтові/.
5. Інструкція виявила, що шанована усіми нами інституція науки НТШ є «нашим дослідчим інститутом»… А дурний західній науковий світ такою її не визнає.
6. Інструкція виявила, що за усю проведену досі роботу, згідно з громадським правопорядком нашому товариству належить в громадських комітетах лиш один голос, в порівнянні із кількома десятками партійних прибудівок і стільки ж відділів УНСоюзу та Провидіння. Думаємо, що на таких умовах нас і до КПСС прийняли б.
7. Інструкція репрезентує надзвичайно низький рівень, моральний і політичний. Вона спрямована на дискримінацію, сварню і роз’єднання, і треба мати сумнів до патріотизму її авторів.
8. В інструкції пороблено багато обвинувачень без доказів, обвинуваченим не залишається ніякої громадської дороги до оборони, і заставляється членство Визвольного Фронту вірити у це беззастережно. Це нормально зветься злочином. Це ж є і большевизм без маски.

Інструкція є доказом того, що в так званій Церковній Комісії СКВУ і в самому Секретаріяті СКВУ іде ніким не оспорюване намагання опартійщити церковне і мирянське життя. Роля двох високих достойників Української Католицької і Православної Церкви, які там беруть участь, як також і роля інших опартійщених духовників у цій системі, повинна тепер народові прояснитися.

Через брак в українській громаді чогось на взір авторитетного, усіми визнаного, незалежного і об’єктивного суду, який кваліфікував би підозрілі акції громадськими або асуспільними, легальними або нелеґальними, доти в ній верховодитиме малокультурне парубоцтво, про що може свідчити інструкція Ч.12/71.