Володимир Пушкар

Слава Ісусу Христу!

Преосвященніший Митрополит Стефан Сулик
Філядельфія, Пенсільванія

Ваше Преосвященство!

… У Вашому листі Ви не згадали, хоч би одним словом, про дуже корисну діяльність нашої парафії. Маю відвагу сказати, що це одинока жива парафія у Філядельфії, яка імпозантно росте, яку відвідують миряни навіть з інших парафій, в тому греко-католицьких з Філядельфії, і яка справді гордиться чисельною молодцю й дітьми. Парафія, яка придбала для епархії незвичайно гарно побудовану святиню, яка точно придержується всіх Божих законів і сповняє всі Богом передані закони, відбуває різдвяну сповідь, великодні реколекції і сповідь, не зважаючи на Ваші, Владико, перепони відмовляючи реколектантам в нашій церкві такі реколекції провадити. В наших відправах кожної неділі ми спільно і голосно відмовляємо молитву за прославу Слуги Божого Андрея, чого не роблять інші церкви епархії. Молимося за нашу воскреслу Церкву, за Блаженнішого Патріярха Мирослава Івана, а теж і за Вас, Владико. Гарне теж зауваження передають нам приходжани стверджуючи, що участь беруть усі присутні, співаючи разом із хором Службу Божу, що викликує гарний молитовний настрій.

За все те добре діяння ми дістали від Вас листа, яким Ви проголосили urbi et orbi про великі гріхи нашої парафії, а всіх парафіян нап’ятнували п’ятном тяжкого гріха. Це Ви, Владико, зробили без попередньої нашої сповіди і, на мою думку, тим нарушили закон. Зробили Ви теж велику кривду нашому молодому парохові, бо він, діставши звільнення від своєї епархії, прибув до нашої парафії, а саме Ви відмовили йому призначення до нашої парафії та в той спосіб хотіли позбавити нас духовної опіки.

Не можу теж поминути того місця у Вашому листі, де пишете, що «… можливо не всі приходжани (а йдеться тут про парафіян) Церкви св. архистратига Михаїла є згідні з цією погубною і грішною настановою противитися Божим і церковним законам.

Але вони мовчать і своєю мовчанкою дозволяють невеличкій горстці своїх провідників ставити всю громаду на прю священним Божим і церковним законам». Це свідоме і виразне наставлювання одних парафіян проти других з метою допровадити до розбиття і незгоди в тій мирно об’єднаній парафії. Бажаю сьогодні з повною відповідальністю ствердити, що всі Вами наведені наші гріхи чи прогріхи є спричинені Вашою, Владико, повною неґацією нашої парафії і її проводу. Перед моїми очима пересуваються образи як би все сьогодні виглядало інакше, коли б Ви посвятили нашу церкву, прийняли нашого священика та нав’язали щирий контакт з парафією. Сьогодні ми не стояли б перед тими всіма проблемами, які вичислені у Вашому листі.

Перечитуючи Ваш лист, Владико, не можу в ньому знайти тої основи Христової Церкви — християнської любови… Ви не зуміли закріпити чудового клича Патріярха Йосифа — «3а єдність Церкви і народу»…

Прихід нової еміграції 50-их років підніс і від­родив життя нашої Церкви в діяспорі Америки. Але ця еміграція була дуже заскочена зміною мови в Церкві, бо ця зміна сильно вдаряла по наших звичаях, обичаях і традиціях. Англійська мова в наших церквах і сьогодні є певною перешкодою і це найкраще виявляється з припливом нової еміграції з України. Нові українські поселенці шукають церкви з українською мовою, як це сьогодні є в нашій матірній Церкві в Україні. Саме ці поселенці потребують повної релігійної і духової опіки і тому так численно прибігають до нашої парафії й інших парафій, які точно придержуються приписів нашої Помісної Церкви.

Згадую про ці справи тому, щоб насвітлити поважну причину й потребу створення нової церковної одиниці, якою стала парафія св. архистратига Михаїла. Спочатку її члени належали до парафії Царя Христа на Найставні, де парохом був о. В. Головінський. Були ми справді примірними парафіянами до часу, коли о. В. Головінський почав впроваджувати в церкві англійську мову, якої, на жаль, сам майже не знав. Парафіяни нової еміграції були такою зміною дуже невдоволені й робили всі можливі старання, щоб тій непотрібній зміні зарадити.

Ми бажали залишитися у парафії Царя Христа, хотіли тільки затримати українську мову у відправах, як це було досі. Звернулися ми з проханням до о. пароха відступити нам у певному для парафії вигідному часі старе церковне приміщення у підземеллі на відправи українською мовою. На жаль, отець парох на це згоди не дав, а згодом наші старання в Митрополита Амврозія теж зустріли відмовну відповідь. Саме ці відмови були основною причиною для створення нової церковної одиниці, де вірні могли б вільно продовжувати наш традиційний календар, плекати звичаї, традиції, обичаї та рідну мову. Покликано комітет, якого завданням було поробити всі старання, щоб у якнайкоротшому часі ми могли спільно молитися і мати недільні відправи. І справді, після дуже інтенсивних старань, комітетові вдалося знайти чудову посілість.

Мушу згадати, що парафія не мала тоді жодних фондів і була здана виключно на власні сили парафіян. Придбання тої посілости завдячуємо незвичайно відданим парафіянам, які на її купівлю не вагалися позичити поважні суми грошей (від $5000 до $20000).

Блаженніший Патріярх Йосиф у сослуженні Владики Івана Прашка, о. мітрата Маріяна Бутринського й нашого першого пароха, о. Лева Любинського довершили посвячення тої гарної площі під будову церкви. На тому посвяченні, під час проповіді, Блаженніший Патріярх Йосиф виразно доручив на тій площі збудвати гарну церкву на славу Божу і нашої Помісної Церкви. На жаль, запрошена Митрополія не вислала свого представника…

Митрополит Мирослав Іван, а тепер Блаженніший Патріярх, у 1980 році підписав документ, на підставі якого парафія св. архистратига Михаїла перейшла під юрисдикцію Філядельфійської Епархії…

Раділи ми, Владико, коли Ви тричі відвідували нашу церкву, перевели канонічну візитацію. Один раз тоді я був головою парафії і по Службі Божій і Вашій гарній проповіді ми запросили Вас на полуденок, де я Вас вітав від парафії. Вітали Вас тоді теж Євгенія Колтун, голова Сестрицтва, і Роман Дубенко, голова Братства Молоді. Я добре запам’ятав Ваш привіт і признання для парафії такими словами: «… Ви виконали дуже важливу і гарну працю. Мені головно було приємно побачити у вашій церкві багато молоді. За те я Вам ґратулюю і бажаю дальших успіхів у тій дуже важливій праці».

Парафія солідно виконала Ваше побажання. Від часу Вашого останнього побуту в нашій церкві ми більше як потроїли наше членство і не лише маємо багато молоді, але, що важливіше, багато дітей. Наша парафія тим дуже радіє й думаємо, що Ви, Владико, як душпастир, теж повинні радіти.

На жаль, в тому самому часі з Вашої сторони, Владико, ми не мали навіть моральної піддержки. Відмова призначити нам душпастиря, повна неґація нашої парафії і її проводу, відмова зустрітися з проводом парафії для наладнання тої болючої справи, не принимання листів у ділових справах були для нашої парафії та її проводу дуже болючими і зовсім незрозумілими. Взаємовідносини між Вами, Владико, і нашою парафією св. архистратига Михаїла ще більше загострились з хвилиною, коли парафія закінчила будову гарної церкви. Виринає питання, як можна спільно розв’язувати проблеми, коли Ви, Владико, перетяли всі шляхи комунікації?

Для реалізації своїх задумів Ви, Владико, вислали до парафіян Церкви св. архистратига Михаїла листа з датою 6 серпня 1996, який для мене був великою обидою та, який вразив мої найглибші релігійні почування. Тяжко було мені повірити, що цей приватний і дуже образливий лист до парафіян Ви, Владико, зробили публічним і помістили українською й англійською мовами у Вашому офіціозі Шлях…

Хочу Вас теж запевнити, що коли б я відчув чи побачив, що моя парафія порушує Божі закони, не належав би до неї ні одної хвилини. Парафія св. архистратига Михаїла своєю відданою працею Богові й Церкві здобула собі велику пошану і признання в громадянстві, доказом чого можуть бути масові відвідування мирян з інших парафій. В розмовах зі священиками я особисто мав нагоду чути признання за зразкову працю нашої парафії…

Остаюсь з християнським привітом

Володимир Пушкар

У понеділок, 25 жовтня 1993 p., делегація Українського Патріярхального Товариства у складі: Олександер Пришляк — голова, Микола Галів, Рома й Ігор Гайда, Василь Никифорук, Леонід Рудницький і Володимир Пушкар — члени делегації відвідали Преосвященнішого Митрополита Української Католицької. Церкви Владику Стефана у Митрополичій палаті, у Філядельфії. Згідно з рішенням крайової управи УПТ-ва, в якому було прийнято ухвалу відвідати всіх наших владик і провести розмови на релігійно-церковні питання, щоб можна було краще спрямувати працю зорганізованого мирянства.

В тому пляні така зустріч відбулась з Преосвященним Владикою Василем Лостеном у Стемфорді і тоді ще тільки єпископом-номінатом, а О. Пришляк привітав Преосвященнішого Владику Митрополита Стефана і висловив щиру подяку за те, що Владика Стефан погодився прийняти нашу делегацію. За успіх нашої спільної зустрічі попросили Владику Стефана провести молитву. На початку розмови порушено справу Синоду Української Греко-католицької Церкви, що відбувся у 1992 році у другій половині травня у Львові. Тут заторкнено такі питання — пропозиції утворення нових єпархій, визнання патріярхату, номінація кандидатів на єпископів. Кожне з питань було відповідно обгрунтоване і поставлене у площині дійсних фактів. Знаємо, що на спільного листа синодальних отців до Папи Івана-Павла II у справі визнання патріярхату УКЦеркви прийшла відпо­відь, — як сказав Патріярх Мирослав-Іван, — «на прохання прийшло питання». Це значить, знайшлись ще якісь перепони. Цією перепоною, правдоподібно, є наш північний сусід. Делегація висунула сугестію, щоб на черговому Синоді Блаженніший Мирослав-Іван офіційно прийняв титул і підписувався «патріярх», а синодальні отці одностайно це прийняли і після цього повідомили Апостольську Столицю. Преосвященніший Владика Митрополит Стефан на це сказав, що це можна зробити, але це не матиме сили, бо ми потребуємо визнання. Крім цього слід пам’ятати, що наша Церква діє як патріярша, бо ж Верховний Архиєпископ має патріярші права. Митрополит Стефан запевняв, що Патріярхат Помісної УКЦеркви буде визнаний. Ми повинні пам’ятати, що в Апостольській Столиці діють різні течії.

Також підкреслено, що у комунікаті після Синоду було подано, що має бути утворена нова Чернігівсько-Вишгородська єпархія і Луцьке єпископство. Комунікат, який видала патріярша курія при св. Юрі у Львові у половині ц.р., не має найменшої згадки про те, що якась з єпархій, що пропонував Синод, не є затверджена. Для мало ознайомленого мирянина у цих справах може видаватись, що все є в найкращому порядку, а в дійсності цим обмежується юрисдикцію Блаженнішого Мирослава-Івана тільки до Галичини. Що це справді є обмеженням, то на це звернув особливу увагу сам Блаженніший Мирослав-Іван у своєму Зверненні з 15 лютого 1993 р. до Божого Люду, яке чомусь не всі наші католицькі пресові органи надрукували. Знаємо, що Блаженніший Мирослав-Іван є дуже терпеливою і відданою людиною, але вже не міг утерпіти, щоб не виявити свого не то стурбовання, але рішучого незадоволення. Преосвященніший Владика Стефан до цієї справи, себто комунікату паріяршої курії, не міг багато сказати, але підкреслив, що нам ніхто не забороняє творити на східніх українських землях наші парафії і осередки нашого церковно-релігійного життя ,і якщо такі будуть, то напевно буде створена і єпархія. У нас бракує священиків місіонерського спрямування, те, що мають римо-католики. «Ми часто любимо нарікати на всіх, але в тому не бачимо самі себе. У багатьох випадках, що ми маємо такі великі проблеми у нашій Церкві, ми самі винні» — сказав Владика Стефан. Поруч також заторкнено питання призначення 5 польських єпископів для польських вірних в Україні і тільки один єпископ, Владика Мартиняк, для українців у Польщі на значно більшу кількість українських вірних.

Окремо обговорено справу Мукачівської єпархії і Перемишльської. Це справді складні й важкі питання до розв’язання. В цьому не можна посуджувати Папи Івана-Павла II. Коли ж ідеться про Перемишльську єпархію, яку було прилучено до Варшавської митрополії, то Папа Іван-Павло II цю справу відмінив і прилучив до Риму. Складнішою справою є з Мукачівською єпархією. Там був і досліджував цю справу папський нунцій з Москви Колосуано, як також папський нунцій України архиєп. Антоніо Франко. Вирішення Закарпаття є тимчасове. До цього цілого комплексу Владика Стефан ще додав справу нашої Церкви у Пряшеві, де єп. Іван Гірка наявно словакізує нашу Церкву. Чи у всьому маємо звинувачувати Апостольську Столицю? А чи може у цих справах і ми завинили. Без сумніву, в цій справі міг би багато допомогти український уряд у Києві. На жаль, для нього ці питання чомусь є чужими. В цих справах мусимо не тільки говорити і думати, але також діяти. В цій матерії обговорено багато інших аспектів.

Болючою справою було обговорення проблем в Торонтській єпархії. Тут підкреслено, що тут був зроблений певний нетакт. Тут треба було виявити більше второпности. Коли ця справа сталась, то повинні були наші владики самі між собою цю справу полагодити. На жаль, ватиканські висланники справі не допомогли, але ще більше пошкодили. За всяку ціну треба шукати розв’язки. Владика Стефан висловив свою особливу стурбованість цією справою. Зокрема підкреслив, що поїздка Владики Ісидора Борецького до Вселенського Патріярха у Царгороді Вартоломея не була щасливою. Владика Стефан, підкреслюючи цю справу, вказував нам, що вона дуже шкодить нашій УКЦеркві і тому просив, щоб Українське Патріярхальне Товариство доложило всіх зусиль, щоб допомогти чимскоріше полагодити цей конфлікт. Навколо цієї справи відбувся широкий обмін думками.

Обговорено питання Української Греко-католицької Церкви в Україні. При цьому вказано всі ці нездорові явища, які мають місце в Україні. Вказано, що єпархії не скликають своїх соборчиків. Існує обрядова різнородність, що варто цьому покласти край. Підкреслено, що Святоюрська гора втрачає свій авторитет, що Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван повинен мати своїх дорадників. Чому ж би не привернути до повного життя Крилос, який так справно діяв під час похоронів св. п. Патріярха Йосифа і коротко після. Також висловлено думку, чи не варто б відмовитись від тимчасовости, яка в короткий період часу могла бути. Тут маємо на увазі справу документів, які виходять з Святоюрської гори і на них все подається, щоб звертатись до пані Соні Глутковської, а останньо вже додано ще одну пані, замість патріяршої курії. Це має дещо не дуже професійний посмак, а тим більше для такої високої інституції, як Святоюрська гора чи Патріярша Курія. Учасники просили, щоб Преосвященніший Владика Стефан на найближчому Синоді, що має відбутись у лютому 1994 p., заторкнув цю справу.

Так само і тут порушено справу висвячених владик св.п. Патріярхом Йосифом о. Любомира Гузара і о. Івана Хому. Вони були висвячені з призначенням для України. Тепер є добра нагода долучити їх до грона наших владик і про це повідомити Папу Івана-Павла II. При цьому Владика Стефан виявив свою симпатію до тієї справи, але сказав, що цього не можна зробити, бо це зроблено поза канонічним правом, поза відомом папи. Але присутні настоювали, що навіть коли є повна неможливість, але жодний канон не то що не забороняє, але і не може забороняти — молитись і просити. Просити все можна. «Тому просимо Вас, Преосвященніший Владико, щоб така просьба вийшла від нашого Синоду. Вона напевно не пошкодить, але може допомогти». Ми у Господа Бога просимо так багато неможливого, але просимо, то що ж тоді говорити про Главу Вселенської Католицької Церкви, який є людиною зі всіма слабощами… При цьому слід підкреслити і наголосити, що свячення є важні. Варто б взяти до уваги, що згадані отці повинувались своєму зверхникові — Главі Помісної УКЦеркви. Варто над цим застановитись, бо ці питання мають також інші виміри, які вкладаються в канони Церкви.

Члени делегації просили Владику Стефана пояснити, який є процес у підборі кандидатів на єпископів, бо якось так виходить, що номінують єпископів не найкращих. «Кандидатів на єпископів представляють владики на кожночаснім Синоді. Коли ж отці Синоду приймуть даного кандидата більшістю голосів, тоді Блаженніший пересилає список кандидатів до Апостольської Столиці для затвердження. Ватикан має вироблену систему провірки здатности кандидата». «Чи справді Ватикан знає краще священиків Філядельфійської Митрополії за Вас, Високопреосвященніший Владико?». Владика Стефан розповів цілу процедуру ставлення кандидатів і вибору єпископів.

Обмін думками членів делегації з Преосвященнішим Владикою Стефаном проходив так жваво, що і не спам’ятались, як пройшло три з половиною години. На закінчення просили Преосвященнішого Владику, щоб передав наші думки і сугестії та побажання на Синоді, щоб тим разом наш голос, себто голос мирян, не залишався, як дотепер, голосом вопіющого серед пустелі. І ще одне прохання — у Митрополичому офіціозі «Шлях» визначується нова ідеологія й ідентичність нашої Помісної Української Католицької Церкви, чи можна щось у цій матерії зробити, чи маємо вести полеміку. «Знаю, про що іде мова, ця справа вже полагоджена», — сказав Преосвященний Владика Стефан.

На закінчення Олександер Пришляк висловив Преосвященнішому Владиці щиру подяку, що уділив нам стільки уваги, зусиль і так багато часу. «Прошу провести молитву». «Прошу зачекати, дозвольте мені висловити кілька слів», — сказав Владика Стефан. — «Щиро дякую Вам, що прийшли. Щиро дякую за вашу віддану працю для добра нашої Церкви й українського народу. Працюйте в рамках священих церковних законів, а тоді будете мати Боже благословення. Прошу Всевишнього Господа Бога, щоб благословив вашу працю, нагородив кріпким здоров’ям та бажаю Вам дальших успіхів у вашій так корисній і потрібній праці для добра нашої Церкви», — сказав Преосвященніший Владика Стефан. Молитвою закінчено спільну зустріч.

Останні слова, що їх висловив Преосвященніший Владика Стефан, це справді вагомі слова. Вони для нас багатомовні. Вони заслуговують на окремий коментар, на окрему аналізу. Подумайте тільки на одну хвилину, ми ті, що були в деяких очах «бунтівники», «патріярхальні болільники» і т.д., а віддавали й віддаємо свої сили і труд тільки і тільки для добра нашої знедоленої Помісної УКЦеркви, дочекались визнання і признання.

Дорогі читачі, бажаємо тут сказати і наголосити, що ми прийшли до Преосвященнішого Митрополита Стефана не тільки з чолобитнею, але і респектом. Владика Стефан почув від нас багато терпких, а може і болючих слів, а ми також почули терпкі слова зі сторони Владики Стефана, але вони були висловлені щиро і без образи. Ми конфронтували наші думки, не все ми були праві, як і навпаки. І після трьох з половиною годин спільних дискусій нам було приємно почути вищесказані слова Преосвященнішого Митрополита Стефана. Наше ще і ще раз спаси Біг Преосвященному Владиці Стефанові.

Микола Галів

П.С. При цій нагоді делегація у складі о. Пришляк, Рома й Ігор Гайда, Микола Галів і Василь Никифорук відвідали канцелярію «Провидіння» і редакцію «Америки». На жаль, у той час не було редактора «Америки» Осипа Рожки, ні головного предсідника СУК «Провидіння», але нас тепло прийняв головний організатор Союзу Українців-католиків «Провидіння» Ігор Шперналь. Він розказав і показав, як працює бюро, чи точніше бюра «Провидіння», редакції, адміністрації і друкарня. Розказав про дальші пляни видавництва та їх розбудову. Під кінець візити погостив кавою. Олександер Пришляк щиро подякував Ігореві Шперналеві за його ввічливість та гостинність.

М. Г.

В суботу, 4 березня 1989 p., у Нью-Йорку відбулось дев’яте з черги засідання крайової управи Українського Патріярхального Т-ва в США. У засіданні взяли участь: Володимир Пушкар, Леонід Рудницький, Василь Никифорук, Василь Пасічняк, Степан Гробельський, Ева Піддубишин, Роман Осінчук, Ігор Гайда, Іван Крих, Ярослав Пастушенко і Микола Галів. З огляду на те, що голова Олександер Пришляк не міг взяти особистої участи, засіданням провадив заступник голови д-р Володимир Пушкар.

Крім поточних точок нарад обговорено і вирішено справу кооптування членів до Контрольної Комісії, до якої запрошено Ярослава Пастушенка. Обговорено справу чергового крайового з’їзду, який намічено на суботу, 3 червня цього року. З’їзд запляновано відбути у Філядельфії в приміщенні Ля-Саль Університету. Намічено програму нарад. При цьому члени Номінаційної Комісії поінформували про працю комісії. Із звітів виявилось, що Комісія має труднощі підшукати кандидата на голову крайової управи. Після цього обговорено це питання і взято до уваги деяких осіб, з якими треба буде переговорити й устійнити їх участь.

Ще раз обговорено легально-податкові справи. Вирішено, щоб з цими справами не зволікати. На засіданні вирішено від крайової управи вислати окреме привітання для опікуна мирянського руху Владики Івана Прашка з його золотим ювілеєм — п’ятдесятиріччям священства. До привіту вирішено залучити з приводу такої небуденної нагоди подарунок.

Вирішено, що ще перед з’їздом треба буде відбути одне засідання. На початку нарад вшановано пам’ять почесного члена Товариства Йосипа Гірняка. Наради закрито молитвою, а д- р В. Пушкар подякував усім за ділову участь у нарадах.

Хай нам буде вільно зробити виняток і привітати в день св. Володимира з ім’янинами нашого відданого і невтомно-працьовитого Адміністратора журнала «Патріярхат», провідного члена українського Патріярхального руху, як також видатного громадсько-політичного діяча д-ра Володимира Пушкара. В день його ім’янин бажаємо Володими­рові Пушкареві всього добра, щоб його Всевишній Господь нагордив своїми ласками, кріпким і довгим здоров’ям, щоб міг дальше успішно продовжувати віддану працю для нашої УКЦеркви й української громади. Многих, многих літ і кріпкого здоров’я свойому незаступимому співробітникові журнала «Патріярхат» Володимирові Пушкареві

бажає Редакція

Ця заява і текст телеграми до Папи Івана Павла II були зачитані під час святочного ювілейного бенкету у Римі, які були приняті учасниками через аклямацію.

ЗАЯВА

Зібрані прочани з усіх країн українського поселення у вільному світі для відзначення ювілеїв Української Помісної Католицької Церкви під проводом їх Блаженства Патріярха Йосифа в днях 20-23 вересня 1979 р. з прикрістю довідалися про одностороннє обсадження Апостольською Столицею Філядельфійської Митрополії.

Стверджуємо, що це є чергове зіґнорування прав нашої Церкви, згідно з якими Єпископат на чолі з Первоієрархом має рішаючий вплив на обсадження опорожнілих катедр.

Висловлюємо з цього приводу невдоволення широких кіл української католицької спільноти у вільному світі й прохаємо наших Владик довести це до відома Апостольської Столиці.

Українське Патріярхальне Світове Об’єднання за єдність Церкви і народу вислало в цій справі до Святішого Отця Івана Павла II телеграму такого змісту:

їх Святість Папа Іван Павло II
Ватикан
Ваша Святосте,

Нас засмутила вістка про номінацію українського філядельфійського Митрополита. Ми висловлюємо наше невдоволення і жаль відносно способу вибору українського Митрополита Філядельфії. Кандидатів Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого зігноровано, а його в цій справі не консультовано. Також час проголошення номінації був дуже невідповідний. Звертаємося до Вашої Святости з гарячим проханням взяти цю справу ще раз під розвагу. У зв’язку із цим прохаємо про уділення нам приватної аудієнції.

З синівською відданістю

Президія Українського Патріярхального Світового Об’єднання:
Петро Зелений,
Богдан Лончина,
Володимир Попович,
Володимир Пушкар

 

Лист УПСО до владик

Такого змісту листа Управа Українського Патріярхального Світового Об’єднання
розіслала до всіх наших Владик

Рим, 23 вересня 1979

Слава Ісусу Христу! 

Високопреосвященний Владико!

З болем серця ми довідалися про нове нарушення ватиканською Курією традиційних прав і привілеїв нашої Церкви. Іменування о. д-ра Мирослава Любачівського філядельфійським митрополитом, що не був кандидатом нашого Єпископату і чию номінацію не узгіднено з нашим Блаженнішим Патріярхом Йосифом, є повторенням прикрих попередніх досвідів. Наше мирянство і, це як відчуваємо з реакції багатьох священиків, також духовенство глибоко обрушені такою практикою.

Так само час цієї номінації, себто в момент ювілейних святкувань нашої Церкви в Римі, викликує у нас сумнів, чи хтось з Курії не хотів особливо діткнути нашого Достойного Ювілята,наш Єпископат і цілу нашу Церкву.

Ми ніяк не сподівалися таких потягнень саме в час щасливо розпочатого понтифікату Папи Івана Павла II, який дав вияв деяким прихильним жестам і висловам супроти нашої Церкви.

Українське Патріярхальне Світове Об’єднання за єдність Церкви і народу переслало до Апостольської Столиці телеграму з висловом жалю і невдоволення з приводу цієї односторонньої номінації.

Щоби не затемнити величі римських святкувань і не заподіяти шкоди репутації нашої Церкви, ми стримували деяких мирян від радикальних виступів і публичних демонстрацій тут у Римі. Це ми робили тільки в ім’я збереження спокою і доброго імени Української Церкви, щоби дати можливість відповідальним чинникам, зокрема Ієрархії зайняти гідне й відповідне становище.

Апелюємо до Вас, Високопреосвященні Владики, особисто і збірно, як синодальне тіло Єпископів Української Католицької Церкви, поробити відповідні заходи де треба, щоби не діялася далі кривда нашій Церкві, щоби Апостольська Столиця респектувала наші права, щоб ми не чулися лиш адміністрованими підданими, але були визнаними як повноцінна помісна патріярхальна Церква у рамках єдиної Вселенської Церкви — доброї Матері всіх католиків.

Долучаємо Вам вислану від президії УПСО до їх Святости Івана Павла II телеграму у цій справі.

Залишаємося у глибокій відданості і з запевненням підтримки Вашому Високопреосвященству у всіх Ваших заходах, що звернені на захист і скріплення нашої Церкви.

Президія Українського Патріярхального Світового Об’єднання за єдність Церкви і народу д-р Петро зелений

д-р Богдан І. Лончина, голова
д-р Володимир Попович, заступник голови
д-р Володимир Пушкар, скарбник

 

Пресова конференція

Також належить згадати, що з приводу несподіваної номінації на митрополита на філядельфійський престіл, заходами Комітету Адгок під керівництвом д-ра Романа Осінчука, відбулась 26 вересня 1979 р. Пресова Конференція, на патріяршому дворі, при Мадонні Дель Монте 3. Під час пресової конференції були вручені пресові комюніке і подані стосовні матеріяли. На основі цеї Пресової Конференції в італійській пресі «Іль Темпо», за 27 вересня 1979 р. появилась інформація про пресову конференцію та ситуацію нашої Церкви. Вістка була написана у об’єктивному дусі. Також деякі пресові агенції передали ці новини. Головним референтом під час конференції була мґр. Ева Піддубчишин.

Нью Йорк, 9. лютого 1979

Слава Ісусу Христу!

їх Святість Папа Іван Павло II
Ватикан, Італія

Ваша Святосте!

Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Помісної Української Католицької Церкви в ЗСА прохає Вашу Святість ласкаво прийняти нашу сердечну подяку за те, що Ваша Святість у своїй різдвяній привітальній промові — урбі ет орбі — себто до цілого світу, зволили піддержати на дусі й український народ, який у царстві сатани — в СССР змагається за Христа і Його Церкву. Наша подяка випливає з глибини сердець ще й тому, що Ваша Святість промовили до українців у цілому світі, а в Україні зокрема, нашою рідною, українською мовою.

Ми дякуємо теж Вашій Святості за смілий Ваш осуд тих усіх, які переслідують Христове вчення і Його святу Церкву! Ми не сумніваємося в тому, що тверді слова засуду переслідувань, які Ваша Святість отверто висловили, дійшли до наших братів і сестер в Україні, які мимо жорстокої дійсности, що її створив атеїстичний комуністичний уряд, зберегти вірність Христовій Церкві та апостольському престолові святого Петра в Римі! Хай Вселаскавий Бог винагородить Вашу Святість щедрими Божими ласками, кріпким здоров’ям і силами в боротьбі за Христову правду в цілому світі!

Дозвольте, Ваша Святосте, висловити одне велике прохання, а саме: Господь покликав до Вічности Митрополита Української Католицької Церкви в ЗСА Йосифа Шмондюка. Ми гаряче прохаємо Вашу Святість устійнити Його наслідника з Головою Помісної нашої Церкви, їх Блаженством Отцем Йосифом Сліпим. Наша Церква від часів Київської Митрополії була помісною, рядилася своїми законами, хоч була в орбіті візантійського патріярхату. Точніше наша Церква в минулому була помісною з власною ієрархією, соборами й синодами. Наша Церква не приймала активної участи в церковному роздорі 1054 р. Ці права нашої Київської Церкви потвердив папа Климент VIII при укладенні Берестейської Унії в 1596 р. булею «Magnus Dominus et Laudabilis». А коли Київська Митрополія, об’єднана з Римом, була насильно скасована російським урядом, то папа Пій VII булею «Іn Universalis Ecclesiae Regimine» в 1807 р. відновив Галицьку Митрополію і наділив Галицького Митрополита всіма правами Київської Митрополії. Ми хочемо, Ваша Святосте, підкреслити, що Вселенський Собор Ватиканський II схвалив Декрет про Східні Католицькі Церкви, в якому врочисто сказано «привернути Східним Церквам давні їхні права, які вони мали впродовж століть». Папа Павло VI підписав цей Декрет 21. листопада 1964 р. Введення цього Декрету в життя Папа Павло VI передав східнім патріярхам і нашому Блаженнішому Отцеві Йосифові. Отже права нашої помісної Церкви спираються на артикулах Берестейської Унії та на постановах Декрету про Східні Церкви.

Ваша Святосте, Святійший Отче, наша свята Церква на рідних землях скапує кров’ю мучеників і страждає у багряниці. З усіх наших Владик, ув’язнених атеїстичним совєтським урядом у 1945 р. і засуджено на каторжні страждання, остався у живих, дякуючи Божому Провидінні, їх Блаженство Отець Йосиф Сліпий. Їх Блаженство упродовж 18-ти річної неволі не зрадив Христової Церкви, додержав вірности Апостольському Престолові св. Петра, хоча атеїстичний уряд спокушував нашого Ісповідника Христа ради православною-патріяршою митрою і волею.

Ми усильно благаємо Вашу Святість не дозволити довше Східній Конґреґації нехтувати правами Голови Помісної нашої Церкви. Уся українська спільнота так на рідних землях, як і у вільному світі, вірить, що Ваша Святість узгіднять з їх Блаженством Отцем Йосифом справу наслідника на митрополичний престіл у Філядельфії на добро цілої Вселенської Церкви та нашої Помісної Церкви Страдниці. Спільне рішення ще більше скріпить єдність Києво-Галицької Митрополії з Престолом св. Петра.

У синівській відданості та пошані, прохаємо ласкаво благословення Вашої Святости.

Василь Качмар, /голова/
Микола Галів, /секретар/
Ярослав Пастушенко, /скарбник/
 

* * *

 

Слава Ісусу Христу!

Ню Йорк, 29. січня 1979 р.

До їх Святости, Святішого Отця Івана Павла II у Ватикані

Ваша Святосте!

Просимо вибачити, що Вас турбуємо нашим листом, яким, тільки бажаємо долучитись до великого вінка щирих побажань для Вас, Ваша Святосте, з приводу вибору Вашої Святости на Престіл св. Апостола Петра. Просимо приняти, Ваша Святосте, хоч спізнені, але не менше щирі наші побажання. Редакція журнала «Патріярхат» привітала Вашу Святість, безпосередньо після вибору на Престіл св. Петра у Римі в свойому журналі «Патріярхат», який в залучені пересилаємо.

Для нас було найбільшою приємністю і ми раділи разом з Вами, Ваша Святосте, що вперше в історії Вселенської Христової Церкви на Престіл св. Апостола Петра вибрано слов’янина — поляка у Вашій цінній Особі, Ваша Святосте. Хоч всі люди мають душу і тим самим народи, але ми глибоко переконанні, не вогнів нікому, що ментальність слов’янських народів є відмінна, більше чутлива, а подекуди навіть містична. Вибір Вашої Святости на це найбільш відповідальне місце в Христовій Церкві нам дуже близький.

Ми переконано віримо, що Ви, Ваша Святосте, будете до всієї пастви — широкої Христової Родини відноситись однаково по батьківськи. Ті, що справді потребують помочі й піддержки, відчують Вашу, Ваша Святосте, батьківську опіку. Ми також переконано віримо, що Ви, Ваша Святосте, цілком припинете ватиканську «остполітік», яка для Вселенської Христової Церкви нічого корисного не принесла, але в наслідок якої крім інших, наша Помісна Українська Католицька Церква найбільше потерпіла. Сподіємося, що наша Церква не тільки знайде у Вас, Ваша Святосте, зрозуміння, але й всесторонню піддержку.

В останньому часі Філядельфійська Митрополія в США втратила ненадійно і передчасно Митрополита Йосифа Шмондюка.

Сподіємося, що Ви, Ваша Святосте, при номінації нового митрополита будете порозуміватись з Головою нашої Помісної Церкви Патріярхом Йосифом Кардиналом Сліпим. Ми переконано віримо, що Ваша Святість знають складність і важливість цього життєвого питання для нашої Помісної Української Католицької Церкви.

Віримо, що наша щира віра до Вас, Ваша Святосте, наші щирі молитви і прохання у цій важливій хвилині для нашої Помісної Церкви, будуть Вашою Святістю належно вислухані і реалізовані.

Заносимо наші гарячі молитви до Всевишнього Господа Бога і Пречистої Діви Марії, щоб нагородили Вас, Ваша Святосте, своїми щедрими ласками, щоб Ваша Святість могли справно керувати Христовою Церквою на Славу Божу і добро всього людства.

Прохаємо Вашу Святість благословення і остаємось з синівською відданістю та любов’ю

За Редакцію журнала «ПАТРІЯРХАТ»
Микола Галів
Володимир Пушкар