Володимир Луців

5, 6, 7 і 8 липня 1996 р. відзначено у Римі історичну подію 400-річчя Берестейської Унії. У приміщеннях Пресового бюра Апостольської Столиці у Ватикані відбулася пресова конференція, в якій, крім журналістів, взяли участь наші владики: Степан Сулик, Любомир Гузар, о. проф. Атаназій Пекар Ч.С.В.В. та проф. Іван Паславський зі Львова.

Отець проф. Пекар представив журналістам історичне тло Київської Церкви, що довело не так то Берестейського єднання у 1596 p., як радше відновлення забутої на протязі віків єдности, тому що Київська Церква формально не відлучилася від Апостольського Престолу. Київські владики взяли це рішення без ніякого зовнішнього тиску чи примусу з боку держави. Вони також не думали розривати стосунків з іншими християнами Сходу, що є ясно зазначено у спеціяльній клявзулі.

Відзначаючи пресову конференцію, італійський часопис «Авеніре». 6 липня 1996. згадує між іншим, про виступ на конференції Владики Любомира Гузара, який підкреслив, у свойому виступі, що римські відзначення не мають характеру трюмфалізму. а радше — відзначати важливість цієї історичної події для нашої Церкви.

Ватиканське радіо передавало на багатьох мовах світу обширні і детальні інформації про Берестейські відзначення, а зокрема, де брав участь Папа Іван-Павло ІІ. Пресова агенція «Ройтер» інформувала всі пресові світові агенції. Про берестейські відзначення писали і «Оссерваторе Романо», «Авеніре». «Іль Мессаджеро».

Преосвященний Владика Іван Хома з цієї нагоди, 5 липня запросив до приміщень Українського Католицького Університету ім. Климента пани усіх українських владик, гостей з України та діяспори. У тому числі амбасадора України в Італії, Анатолія Орла на обід. Подаємо імена владик, які брали участь у берестейських святкуваннях: Патріярх Мирослав Іван. Мирослав Марусин, Секретар Східньої Конгрегації. Степан Сулик, Михайло Бздель, Іван Мартиняк. Софрон Дмитерко. Іван Семедій, Павло Василик, Юліян Вороновський. Михайло Сабрига. Василь Лостен. Петро Стасюк, Корнелій Пасічний. Степан Сорока, Іриней Білик, Михайло Колтун. Юліян Гбур. Василь Медвіт, Софрон Мудрий. Іван Хома, Любомир Гузар, Славомір Мікловш, Михайло Кучмяк, Мігель Микицей, Іннокентій Лотоцький, Володимир Паска. Михайло Вівчар. Роман Даниляк і Северин Якимишин.

Після обіду у свойому слові Владика Іван Хома розказав, що Апостольська Столиця у скорому часі проголосить блаженними 13 підляських мучеників на чолі із Вікентієм Левонюком, що були убиті за їхню вірність Греко-католицькій вірі. (Промова Владики Івана Хоми була надрукована у вересневому числі ц.р.).

Перед Собором Св. Софії, який побудував св.п. Патріярх Йосиф, споряджено престіл і о год. 17.30 преосвященні владики і священики відслужили подячний Молебень. Співав хор «Благовіст» зі Львова під керівництвом Володимира Головка. У молитовному єднанні та у духовому піднесенні всі разом щиро заспівали Боже Великий Єдиний нам Україну храни…

З нагоди відзначень Берестейської унії амбасадор України в Італії Анатолій Орел запросив усіх владик та гостей з України і Риму до своєї елегантної резиденції амбасади. шо находиться в одній з найкращих дільниць Риму на прийняття. Крім вже згаданих владик, гостем амбасадора був Кардинал Акілє Сільвестріні, Префект Східньої Конгрегації, а з України посадник міста Львова Василь Куйбіда, перший заступник голови Культурного відділу Львівської державної обласної адміністрації Зиновія Мазурика, Петро Зозуляк, Олег Мандюк, член Львівського міського виконкому, Ярослав Лемик, голова Комісії з питань культури Львівського міськвиконкому, проф. Богословської академії Київського Патріярхату, Дмитро Степовик, проф. Іван Паславський зі Львова, маєстро Сергій Бурко, диригент камерного оркестру «Віртуози Львова» та автор цих рядків. Під кінець приємного вечора Владика Михайло Бздель подякував амбасадорові і його шановній дружині за прийняття.

У суботу, 6 липня 1996, у базиліці Св. Петра, в Григоріянській каплиці Папа Іван-Павло II разом з владиками УГКЦ при численній участі мирян відправив Молебень до Пресвятої Богородиці. До Григоріянської каплиці увійшла процесія у наступному порядку: з хрестом напереді, дальше два українські діякони зі Львова, 170 українських священиків з цілого світу, 29 владик, Патріярх Мирослав Іван, Кардинал Любачівський, а після Папа Іван-Павло ІІ. Хор «Благовіст», зі Львова, співав Молебень. Гості з України та діяспори, включно із амбасадором України в Італії Анатолієм Орлом та працівниками амбасади мали місце поміж хором і священиками. Серед присутніх на Молебні, крім Папи Івана-Павла II, наших владик і амбасадора України А. Орла були такі особистості: Кардинали: Акілє Сільвестріні, Едвард І. Кассіді, Вірджілля Ное, Примас Польщі Юзеф Ґлємп, Францішко Махарські та Генрик Гульбіновіч, архиєпископи і єпископи.

На початку Молебня Блаженніший Патріярх Мирослав Іван звернувся до присутніх в українській і італійській мовах. «Святіший Отче, Еміненції, Ексцеленції, Всечесні Отці, Дорогі Брати і Сестри у Христі… Ми прийшли нині до базиліки Св. Петра, щоб разом з Папою Римським віддати шану нашій Богородиці, Пречистій Діві Марії та мощам нашого Владики мученика Йосафата і разом молитися за єдність цілої Христової Церкви, а спеціяльно Української. Об’єднані духово із своїми братами і сестрами в Україні і Білорусі і по всіх частинах світу. Зближімся до найсвятішої Богоматері нашої Оранти і Незнищимої Стіни, яку так щиро ісповідує наш народ. Просім, щоб усі її духовні діти найшли у її материнській любові згублену єдність і які зуміють бути інструментом Духа Святого вселенської Церкви для Християнської єдности. З цієї нагоди звертаємось до Святішого Отця. Папи Івана-Павла II, щоб він провадив нас у цій молитві-молебні і зміцнив наш дух своїм апостольським благословенням. Благослови, Святіший Отче, нашу Церкву і наш народ». Папа Іван-Павло ІІ разом з владиками і діяконами в українській мові відслужили Молебень до Пресвятої Богородиці.

Під час Молебня папа звенувся до присутніх словом в українській і італійській мовах. Нав’язуючи до берестейського єднання словами: «Сьогодні в той час. коли дякуємо Божому Проведінню за його діяння, не перестаємо молитись, щоб спасений неспокій, який тоді приніс цінні, хоч і часткові плоди, продовжував діяти у теперішньому поколінні християн. Ми не можемо заспокоюватись до того часу, аж поки поділи, які існують протягом стількох століть не поступлять місцем єдности усіх охрещених, тієї єдности, за яку Христос безнастанно молився: Отче, вчини, щоб «Усі були одно» (Ів. 17,21), ми не повинні переставати надіятись на те, що молитва нашого Спасителя і Вчителя принесе рясні плоди. Ми не повинні залишати надії на те, що останні роки другого тисячоріччя зможуть принести нові зближення, дозволяючи таким чином увійти у третє тисячоріччя, якщо не повністю з’єднаними, то принаймі, не так роз’єднаними, як перед тим. За це молимось до Святого Духа. Заносимо молитви до Марії, Матері єдности, апостолів Петра і Павла, Андрія, Кирила і святих та мучеників, які протягом цих чотирьох століть задля єдности не жаліли зусиль, жертв і навіть власного життя. В особливий спосіб благаймо заступництва святого Владики Йосафата, апостола і мученика єдности, тлінні останки якого спочивають у цій ватіканській базиліці, і які, після закінчення Богослуження, ми вшануємо. У цьому дусі співаймо слова величання, які ми чули у сьогоднішній Євангелії «Величає душа моя Господа…, бо він зглянувся на покору слугині своєї… Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе його ім’я» (Лк. 1,46-49).

Перед закінченням Молебня папа вручив новому архиєпископові Перемишля, Високопреосвященному Митрополитові Івану Мартинякові, паліум, традиційний знак єдности між архиєпископами-митрополитами та римським архиєреєм. Перед прийняттям паліуму. Владика виголосив в українській мові «Вірую». Італійська преса відмітила гарний спів Молебня і духовну глибину релігійної відправи.

Після закінчення Молебня гості з України, які становили делегацію, що приїхала на відзначення цих історичних подій до Риму піднесли папі подарунки з України. Посадник міста Львова Василь Куйбіда та Ярослав Лемик подарували від м. Львова, мистецький твір зображуючий голову Ісуса Христа, художника Ігора Копчика. Олег Мандюк вручив, в імені відсутнього голови Львівської Області Миколи Гориня, портрет Патріярха Йосифа, художника Євгена Безніска. Принимаючи портрет папа сказав, що це була велика людина. Іван Гречко від Клюбу Української Греко-католицької Інтелігенції у Львові вручив образ св. Юрія Переможця, а також образи верховного апостола Петра, художника Тараса Лозинського. Диригент хору «Євшан» Богдан Генгало вручив картину релігійного змісту, а проф. Дмитро Степовик, проф. Іван Паславський, маестро Сергій Бурко та інші особисто віталися із папою. У теплій родинній атмосфері закінчилася ця перша зустріч із Святішим Отцем у соборі св. Петра. Отець д-р Іван Дацько, секретар Блаженнішого, представляв папі усіх вищеназваних.

У неділю, 7 липня 1996 p., була відправлена св. Літургія у візантійсько-українському обряді, у базиліці св. Петра, найбільшого храму світа, який був наповнений тисячами вірних різних національностей. О дев’ятій годині ранку із бічної каплиці вирушила процесія до головного вівтаря базиліки, над яким взноситься маєстатичний бальдахин роботи світової слави скульптора Джіованні Льоренцо Берніні (1598-1680). Так, як попереднього вечора процесія сформувалася із бічної каплиці. На кінці процесії ішов папа, а біля нього з однієї сторони о. монсіньйор Пєро Маріні, який відповідає за всі релігійні церемонії, а з другої сторони о. Гліб Лончина, який відповідав за перебіг св. Літургії і Молебня з українського боку. Незважаючи на недугу ніг. Блаженніший Мирослав Іван все ж таки зумів видержати стоячи довго при престолі. Італійська преса відмітила, що Святіший Отець, який служив при престолі, рядом із Блаженнішим та іншими митрополитами, старався, час до часу, піддержувати Главу нашої Церкви. Діякони гарними голосами почали подячну Літургію. Буде Ім’я Господнє… — рознеслося по базиліці 230-голосовим об’єднаним хором. Хором диригували: Зиновій Демцюх та Олег Цигилик. а хором «Благовіст» — Володимир Головко.

Перший виступив із святочним словом в українській і італійській мовах Блаженнійший Патріярх Мирослав Іван. Вітав Святішого Отця, кардиналів, архиєпископів, єпископів, амбасадорів, священиків, монахинь та різних достойників, а зокрема усіх мирян, а особливо тих, що прибули з України. Патріярх Мирослав дякував Всевишньому Богові за ласку, шо можемо спільно помолитися у соборі св. Петра так, як у 1988 році, що був зворотнім моментом в історії нашої Церкви. Це було стимулом для виходу нашої Церкви з катакомб після десятиліть переслідування. Це перший раз, що таке велике число паломників прибуло з України до Вічного Міста, щоб разом помолитися за повну єдність християнських Церков. Початок цього зробили наші владики у 1596 р. Блаженніший Мирослав Іван додав, шо: якщо б не велика фінансова криза, то з України було б багато більше паломників (разом з членами хору та оркестри їх було біля 1000 — прим. моя). Ватиканська телевізія і радіо записали повністю Службу Божу, як і Молебень на відео і аудіо запис. Згідно з агенцією «Укрінформ» біля 10 000 осіб були у соборі під час цієї історичної св. Літургії.

Після св. Євангелії Папа Іван-Павло II виголосив проповідь в українській і італійській мовах. Ось, думки Святішого Отця: «Ми зібралися нині, щоб подякувати Богові. Не перестаємо надіятись, що маючи єдність, нехай частинну, вона зможе непосередньо причинитися, піддержати і відживити пропозиції єдности, про яку говорить II Ватиканський Собор… Відзначити 400-річчя Берестейського єднання це, неначе, переступити історичний поріг… «Господь віків» дав натхнення дійовим особам тієї події, що сталось чотири століття тому, яку ми називаємо Берестейською Унією. Не зважаючи на історичні обмеження пов’язані з нею, у цій події, дійсно, мова йшла про «унітатіс редінтеграціо» — відновлення єдности. Вашим предкам, дорогі Брати і Сестри, йшлось про те, щоб відновити ту єдність, брак якої вони відчували. І, дійсно, вони добре знали, що єдність віруючих — це Христовий дар і його виразне бажання. Вони знали, що Він заплатив за неї своєю кров’ю і своїми стражданями на хресті і знали, що цю єдність Він зробив знаком свого послаництва: щоб світ увірував. Отче, що Ти мене послав… (Ів. 17,21). В цьому полягає основна причина, яка чотири століття тому привела до цієї щасливої події».

Треба з приємністю відзначити добру українську вимову Святішого Отця, як під час Літургії, Молебня чи промов. Повні три години тривала Літургія. Наприкінці хор виконав многолітствіє Папі Івану-Павлові II, Блаженнішому, главі нашої Церкви, владикам, вірним і українському народу. Надзвичайне пережиття, духове піднесення, сльози радости в очах присутніх.

Під час традиційного недільного благословення тисячних мас на площі св. Петра, промовив папа до присутніх українців: «Слава Ісусу Христу! Невимовно радію, що можу вітати у Вічному Місті паломників, які прибули з України та українських поселень на святкування 400-річчя Берестейської Унії. Хай Вас Бог благословить усіми своїми ласками. Слава lcуcy Христу!». А звертаючись до інших міжнародних людей на площі, італійською мовою промовив: «Найдорожчі Брати і Сестри! Вчора і нині в базиліці Св. Петра ми згадали в Богослуженнях 400-річчя Берестейської Унії, події церковної, яка в 1596 році започаткувала відновлення єдности з однією частиною Церкви на тих теренах і Апостольською Столицею. У цьому дусі продовжую розважання, початі минулого тижня, про духовні церковні багатства, що становлять спільний доробок Церкви Сходу і Заходу. Я хотів би в особливий спосіб підкреслити великі синоди у Нікеї, Константинополі, Ефесо і Кальчедонії, які проходили на Сході у століттях, коли Церква була одна і повна єдність була поміж східними патріярхами і Римом. Вони пригадують нам про незнищенність Вселенської Церкви».

Неділя, год. 18.00, «Під знаком віри, духовості та культури!» — під таким заголовком Джанфранко Ґрско описує в «Оссерваторе Романо» від 8.7.96 концерт української духовної пісні і музики. Величавий концерт відбувся в залі Павла VI у Ватикані в присутності папи та багатьох кардиналів, між якими був державний секретар Ватикану Анджельо Судано. префект Східньої Конгрегації Акілє Сільвестріні, Антонійо Інноченті та інші. Також був амбасадор України Анатолій Орел, працівники амбасади та багато інших особистостей.

Владика Іван Хома, вітаючи високих духовних і світських достойників, сказав: «Ми зібрались тут на концерті духовної музики з нагоди нашого національного паломництва до Риму, щоб відзначити 400-річчя Берестейського єднання. В духовній музиці народу висловлюється найглибші духовні сантименти його душі. Духовною музикою в якийсь спосіб входимо в ангельський світ, де Бог є прославлений во віки. Цей концерт має також характер екуменічний, бо виконувані тут твори були скомпоновані у різних районах України, православними і католицькими композиторами. Вони представляють духовну і культурну спадщину українського народу…».

Кожну виконану пісню чи твір оркестри присутні, яких було понад 3000 нагороджували рясними і довгими оплесками. На закінчення концерту було виконано «Боже Великий Єдиний…» Миколи Лисенка. Камерна оркестра «Віртуози Львова» супроводили хор. Кінець гідний такого великого вечора. Після цього Владика Іван Хома побажав папі Многая літа, а хор могутньо заспівав Сотвори Господи, многая і благая літа.

Папа Іван-Павло II підійшов до виконавців, вітаючись з диригентами та солістами. Дуже милою несподіванкою було ще те, що Папа Іван-Павло II взяв безпосередню участь в концерті. На прохання особистого секретаря папи. о. Дзівіча хор виконав ще дві пісні, коли пращаючись із авдиторією Святіший Отець помало залишав залю концерту.

Головний інженер звуко-запису Ватиканського радіо, який записав цілий концерт, заявив Гані Шуфлин, українській працівниці Ватиканського Радіо, що це був найкращий хор і оркестра, яких він мав приємність записати в цій залі за довгі роки своєї праці. Нехай ці слова професійного італійського музичного працівника будуть дальшою заохотою до праці згаданих хорів у Львові і Івано-Франківську за їхні зусилля останніх місяців, а диригентам за те, що домоглися з різних хорів з різними манерами співу одержати цілісне звучання, так важливе при такому великому числі хористів.

У понеділок, 8 липня 1996, відбулась виставка історичних документів у Ватикані. Виставку цих важливих історичних документів, які насвітлюють стосунки Київської Держави та Київської Церкви і Апостольського Престолу на протязі довгих століть.

зберігаються у ватиканських архівах, відкрив Кардинал Акілє Сільвестріні, префект Східньої Конгрегації. У інтерв’ю для Ватиканського радіо кардинал Сільвестріні сказав: «Надзвичайно рідкісна виставка. На мою думку великого інформативного значення, тому що багато людей нічого про це не знають. Знають про цю Церкву, яка була переслідувана спеціяльно в останніх 50-ти роках, але не знають и історії. Знання цієї історії допоможе відсепарувати деякі пересуди, як те, що уніятизм, як його називають, був справою якоюсь дивною, нелегальною чи, майже, свого роду розривом з православієм. Ні! Фактично бажання було відновити католицьку єдність, не виключаючи православ’я. Нині можна продовжити ці кроки, виходячи з цієї певности сьогодні і з релігійною свободою, проголошеною разом із незалежністю України, можна буде продовжити конструктивний діялог з Православною Церквою».

На відкритті цієї виставки, між іншими, мав також слово Його Ексцеленція Амбасадор України в Італії, Анатолій Орел. Майже всі владики УГКЦ та поважне число достойників світських італійців і других народів були присутні на цьому важливому вечорі. Що ця виставка історичних документів відбулася у 400-річчя Берестейського єднання треба завдячувати у великій мірі Преосвященному Владиці Івану Хомі та о. Порфірію Безручному ЧСВВ

У понеділок, 8 липня, у вечірних годинах відбувся концерт української духовної музики на площі св. Ігнатія у Римі. Цей концерт належить завдячувати Міжнародній Ассоціяції любителів духовної музики, зокрема президентові цієї Ассоціяції д-рові Гансові Алберту Кортіяль та президентові туристичного Римського бюра д-рові Бруно Піятеллі, що прекрасну чисто-барокову площу св. Ігнатія у центрі Риму, рядом із чудовою Церквою св. Ігнатія перетворено у правдивий Римський салон чи, радше, сцену під відкритим небом. Сходи Церкви і побудована плятформа перед нею заступає сцену. Повище читаємо у гарно виданій кольоровій програмці цієї Ассоціяції із заголовком: «Музичні ноти між небом і землею». Ця Ассоціяція співпрацює із Папським Інститутом Духовної Музики. Тут українська хорова і музична культура найшла своє заслужене місце. Таня Шуфлин з Риму заповідала в італійській мові програму концерту.

У такій обстановці із розвішаними по Римських церквах кольорові афіші, роздавані по місту летючки при дуже гарно, як було сказано виданих програмках, на яких видніли написи Україна — хори і камерна оркестра «Віртуози Львова», названі хори і подані диригенти, у такій атмосфері і обстановці виступив тут об’єднаний хор та оркестра «Віртуози Лвова». Концерт відкрив президент Ассоціяції Міжнародної Духовної Музики, згаданий д-р Ганс Алберт Кортіяль. Зразу після виступу Кортіяля площа заповнилася гармонійними звуками «Вірую», композиції Андрія Гнатишина із баритоновим сольом Корнила Сятецького, а дальше «Святий Боже», Михайла Вербицького, того ж Андрія Гнатишина «Богородице Діво» із солісткою сопрано Александрою Ленишин. Після кожної точки можна було чути «браво!», «коме соно браві!», що значить, які вони добрі, а дальше «біс!» і т.п. Крім декілька інших творів, репертуар був подібний до недільного концерту. «Віртуози Львова» додатково включили твір Станіслава Людкевича «Старовинна пісня», а на «біс» виконали А. Моцарта «Айне кляйне нахтмузік». Довгі і рясні оплески супроводжали виконавців. Маєстатично перед білою фасадою Церкви, освітленою площою прозвучав твір-молитва «Боже Великий Єдиний, нам Україну храни…».

Після закінчення концерту, виконавці зібралися у Церкві, де в імені Глави УГКЦ Блаженнішого Мирослава Івана о. д-р Іван Дацько дякував усім за успішне виконання свого завдання у Римі. Від Блаженнішого і від себе побажав успіхів і щасливого повороту. Автор тих рядків дякував диригентам, солістам і усім хористам та музикантам за довгомісячну співпрацю, поґратулював за значний успіх, незважаючи на спеку, зміну харчування та всякі інші труднощі. Щасливі Ви і щасливий Львів та Івано-Франківськ, що може тепер похвалитися такою великою хоровою одиницею із духовним музичним і літургічним репертуаром. Честь Вам і слава! На кінець Петро Зозуляк, працівник Культурного Відділу Львівської Обласної Державної Адміністрації (який, до речі, активно помагав у Римі авторові цих рядків) подякував усім виконавцям за успішне виконання завдання у Римі, на славу української хорової і музичної культури. На лицях виконавців було видно велике втомлення, але одночасно і радість, і вдоволення із своєї участи в цих історичних подіях.

Дійсно, здобули на чотири дні Вічне Місто українці. Своїми молитвами за єдність української і, взагалі, християнської Церкви, своїми співами-молитвами, як це так гарно сказав Преосвященний Владика Іван Хома, а дальше пресовою конференцією, виставкою історичних документів, спілкуваннями з міжнародними особистостями і т.п. заявами преси, радіо, телевізійними передачами, репортажами у світових мовах про українську Церкву, українську культуру, які на порозі 2000 року в період відновлення незалежности української держави прагнуть з усіми народами світу жити в злагоді та мирі. «Українські дні» в Римі і їхні відлуння, треба вірити, допоможуть нам на дорозі до єдности, спеціяльно Української Церкви, як це у свойому слові під час Літургії у базиліці св. Петра перед Святішим Отцем і перед світом заявив Блаженніший Мирослав Іван!

Володимир Луців
Лондон-Львів

Михайло Добрянський і Володимир Луців
ведуть розмову про 400-ліття роковин церковної унії

Володимир Луців дістав доручення від єпископату УГКЦ зайнятися хоровою і музичною підготовкою для відзначення в Римі ювілею 400-річчя поєднання Київської Митрополії з Апостольським Престолом. До речі буде на початку сказати, що генеральним секретарем для цих відзначень є преосвященний владика Василь Медвіт, ЧСВВ. Як відомо, Володимир Луців. співак з італійською школою співу, знаний також як організатор великомаштабних подій. А хто не пам’ятає величавих відзначень 1000-ліття хрещення Руси-України в Римі? Вони з кожного погляду піднесли престиж українського імени в світі. Тому й тепер йому доручено допомогти відзначити роковини Берестейської Унії, важливу дату в історії Української і взагалі Східньої Церкви.

Михайло Добрянський. Пане Володимире, поінформуйте, як іде підготовка до відзначення цього ювілею?

Відповідь М.Д.: Коли мова про хорову і музичну підготовку, то праця іде своїм порядком. П’ять хорів, разом 200 голосів, уже роблять проби у Львові, працюють над програмою св. Літургії та програмою концертовою. Крім них участь візьме камерна оркестра «Віртуози Львова», яка матиме свою програму, вона також буде виступати спільно з хором. Це так у кількох словах. Хочу додати, що відзначення у Римі будуть мати радше характер молитовно-паломницький. Ця частина свята відбудеться у суботу. 6. і в неділю, 7 липня.

У перший день паломники відвідають головні базиліки Риму, а також катедру Св. Софії, де відбудеться молебень до Пресвятої Богородиці.

Цього ж дня єпископат УГКЦ матиме зустріч з Папою Іваном-Павлом II у Клементинській залі у Ватикані, у якій у 1595 р. приймали київських владик. У неділю рано у соборі св. Петра в присутності Папи Івана-Павла 11, українського єпископату на чолі з головою УГКЦ, кардиналів, дипломатичного корпусу, високих представників Східніх Церков, членів Єпископської Конференції, визначних світських діячів Італії та інших країн та кілька тисяч вірних буде відслужена св. Літургія у нашому обряді. Все це буде набране на записи відео та авдіо. Після обіду того дня у величавій залі Павла VІ, (сім тисяч місць), відбудеться концерт, передусім української духовної пісні і музики.

М.Д.: Як можете пояснити деякі критичні завваги щодо відзначення ювілею Унії у Римі, що можна сказати на оборону римської концепції?

В.Л.: Як пересічний вірний УГКЦ, а не знавець історії Берестейського поєднання. Поперше: в Римі був підписаний урочистий акт поєднання Київської Митрополії з Апостольським Престолом при кінці 1595 р. з Папою Климентієм VІІІ. Подруге: участь Папи Івана-Павла II і всіх, уже згаданих духовних і світських особистостей та тисяч вірних у візантійсько-українській Літургії є хіба найбільш ефективною відповіддю на негативні голоси про Унію, які сьогодні подекуди чуємо, а навіть і в Римі.

М.Д.: Що можете сказати про ці відзначення на території України?

В.Л.: Головний наголос цих відзначень буде в Україні. Поєднання було урочисто проголошене в Бересті, але Берест сьогодні поза межами України. Проголошення в Бересті має сьогодні тільки історичне значення, а Унія збереглася на території України. Варто нагадати, що в кінці 18-го сторіччя вона сягала до Дніпра і мала тоді приблизно тисячу парафій. А чому Унія збереглася тільки в Західній Україні (Галичині), бо не попала під російське панування. У Львові відзначення відбудуться між 9 і 13 жовтня і будуть багато більш маштабні, ніж у Римі. Як і тут відомо, від певного часу в Україні проходять так звані «Берестейські читання», конференції, концерти, академії, присвячені цим питанням, та інші зустрічі.

М.Д.: З перспективи історії корисно буде усвідомити, яке значення має унія для українського народу.

В.Л.: Цілком погоджуюсь. Тут варто зробити це.

М.Д.: Відповідаючи на це питання, я наведу слова визначного українського історика Дмитра Дорошенка. У книжці «Православна Церква в минулому й сучасному житті українського народу» (вийшла в Берліні 1940 року) Дмитро Дорошенко пише: «Тут, в Галичині, унія протягом 18-го століття зреформувала церковне життя, піднесла освітній рівень духовенства, прийняла консервативний характер і в свою чергу зробила головним забором української народности проти полонізації. Це вона, властиво, й врятувала Галичину від національної смерти. Вона встигла зробитись батьківською вірою, і народ кріпко до неї прив’язався…» (ст. 33). Оцінка Дмитра Дорошенка особливо цінна, бо він заслужений член Української Православної Церкви.

Інший визначний історик, Наталія Полонська-Василенко (також православного віровизнання) у своїх лекціях у Мюнхені дуже позитивно висловлювалась про значення Української Греко-католицької Церкви для українського народу.

В.Л.: Відповідаючи на це питання, я також наведу приклад, покликуючись на книжку І. Паславського «Між Сходом і Заходом» (вид. «Стрім», Львів, 1994). Автор широко розпрацював наступну ідею: Унія 1596 року була органічним результатом всього дотогочасного історичного розвитку України.

М.Д.: Знов же з перспективи історії, аналізуючи українсько-російські стосунки, можу сказати: той факт, що унія, тобто поєднання нашої Церкви з Римом, збереглась принаймні на західній частині нашої національної території, має всеукраїнське значення. Той факт урятував націю від заливу російським імперіялізмом і зберіг Україну як політичний чинник на Сході Европи.

В.Л.: Ви, як автор книжки «Україна і Росія», маєте право це сказати. Я хочу повернутись до сучасного. Сьогодні вже п’ять років існує українська держава, і маємо досить доказів, як до нашого поєднання із Вселенською Католицькою Церквою ставиться російський імперіялізм не тільки політичний, але також імперіялізм московського патріярхату. Наприклад, коли Патріярх Філарет, тоді правлячий і законний митрополит у Києві, проголосив відлучення Київської православної митрополії віл Московського патріярхату, то знаємо, який був результат: у Москві його викляли. А ось недавно, подаю згідно з світовою пресою, дійшло до розриву поміж московським патріярхом і Вселенським Константинопольським Патріярхом Вартоломеєм за те, що Естонська Православна Церква, яка перед Другою світовою війною була під омофором Вселенського Патріярха, захотіла вийти з-під московского контролю і вернутися в лоно своєї матірної Церкви. Це ж яскравий приклад імперіялізму московського патріярхату, який знає, що втрата Естонії може привести до втрати більш важливих районів, наприклад України. Це добре знає і розуміє патріярх Філарет, який недавно заявив, що так, як людині потрібне повітря і сонце для життя, так конечно потрібно відірватися Українській Церкві від залежности Москви, бо релігійна залежність може привести до політичної. Відрадним явищем у теперішній українській церковній ситуації є те, що згідно заяви Дмитра Степовика, професора Богословської Академії у Києві, з приводу 50-ліття Львівського псевдо-собору та зруйнування УГКЦ, патріярх Філарет скерував Главі УГКЦ, Блаженнішому патріярхові й кардиналові Мирославові-Іванові Любачівському письмо, в якому перепрошує УГКЦ за жертви, які вона зазнала не тільки від більшовицького режиму, але й від московського патріярхату. І він просить прощення.

М.Д.: Ініціятори Берестейської Унії були перші, що усвідомили небезпеку московського церковного імперіялізму. 1589 року в Москві проголосили патріярхат. «Митрополит всеї Руси» Йов, ставленик царя, став «Патріярхом московським і всеї Руси». Єпископи Руської (української і білоруської) Церкви зрозуміли, що це означає. Наступного року відбувся Собор Київської Митрополії. Постановлено: «Нашим обов’язком є дбати про спасення душ нашого християнського народу, котрі нам Богом поручені, і провадити їх до згоди й поєднання. Ради цього хочемо за Божою поміччю признати нашим пастирем і нашим главою найвищого пастиря, правдивого наслідника святого Петра на Римському престолі, найсвятішого Папу і завжди йому підчинятись, бо ми бачимо, що це багато причиниться до побільшення Божої слави в Його Святій Церкві».

Далі Владики говорять про збереження обряду й церковних установ, які здавна зберігає наша свята Східня Церква. Наводимо за книжкою «Берестейська Унія» Блаженнішого Йосифа Сліпого, виданою в Римі 1994 p., стор. 40.

М.Д.: Папа Іван-Павло II високо цінить і шанує ГКЦ. На протязі свого правління нераз давав цьому вираз. На Митрополичому Соборі в Філядельфії в 1979 р. він говорив: «У продовж багатьох років я високо оцінював український нарід. Мені були відомі численні терпіння й несправедливості, що їх ви зазнали. Я теж свідомий змагань УГКЦ протягом її історії залишитись у вірності Євангелію і бути з’єднаною з наступником св. Петра… Я не можу забути безчислених українських мучеників у давніх і недавніх часах, імена яких у більшості невідомі, вони радше віддали своє життя, а не покинули своєї віри. А згадую про це, щоб виявити мою глибоку пошану для Української Церкви та її доведеної вірности в терпінні».

З нагоди Синоду 24 листопада 1995 року вселенський архиєрей Іван-Павло ІІ такими словами привітав главу УГКЦ та її єпископів: «Вірність наступникові св. Петра, прожита зі стійкістю та любов’ю, глибоко позначила ваші християнські громади і вчинила їх живими свідками віри перед Вселенською Церквою». Розвиваючи свої слова, папа додав: «Непорозуміння їх не знеохотили, переслідування їх не зломили, гноблення їх не пригнітило; навпаки — кров тих, які віддали своє життя за Євангелію, стала життєдайним надхненням, дала життя оновленій структурі Церкви!»

М.Д.: Тут мушу згадати вже від себе, що одно з тих непорозумінь треба тут згадати. І сьогодні ще поширюють серед нас ворожу пропаганду, мовляв. Унію з Римом накинули нам поляки.

Це твердження цілковито фальшиве. Польська громадська думка того часу була проти унії. Польські політики тієї доби уявляли собі полагодження української (в тодішній термінології руської) проблеми в зовсім інший спосіб. Вони мріяли про полонізацію українського народу, про його інтеграцію в польську Римо-католицьку Церкву, щоб Русь розплилася в польському морі. Вже тоді в деяких шовіністичних колах польського суспільства виконували пляни «на знищення Руси». Тимчасом така унія, яку заключили ієрархи Київської митрополії з папою римським, перекреслювала шовіністичні мрії та пляни тодішніх польських політиків. Українська (по тодішньому руська) ієрархія дістала в своїх плянах і заходах поєднання з папою римським повну піддержку короля Річи Посполитої. Але вже тоді в польських колах критикували короля Сігізмунда ІІІ за те, що він інтерес римського архиєрея та інтерес «руської», тобто української Церкви поставив понад польську «рацію стану». Кілька польських істориків минулого сторіччя критикували за це короля Сігізмунда ІІІ, до речі — він був шведського походження.

Але серед польських істориків були й інші. Едвард Ліковський, історик Берестейської Унії, осуджував політику польської ієрархії за те, що вона не підтримала Унії. За його твердженням, після смерти польського кардинала Бернарда Мацєйовського ієрархія уніятської Церкви не мала прихильників серед польського єпископату Річи Посполитої. А Мацєйовський помер десять років після проголошення Унії. Треба пригадати, що Ліковський був єпископом Польської Римо-католицької Церкви. Критикував також польську політику супроти української Церкви визначний польський історик, один серед найбільших, Міхал Бобжинський.

Знов від минулого треба звернутись до майбутнього. Митрополит, Слуга Божий Андрей Шептицький був активним прихильником екуменізму, тобто поєднання УГКЦ з УПЦерквою. Це саме можна сказати про його обох наступників: Блаженніших Йосифа та Мирослава-Івана. На боці православного суспільства теж були і є щирі прихильники поєднання українських Церков. Один із провідних політиків Української Народньої Республіки, голова Директорії Володимир Винниченко сказав послові Західньо-української Республіки Лонгинові Цегельському в кінці 1918 року: «Відгородимо Україну муром унії від Москви раз назавжди» («Від легенд до правди». Спомини, Нью-Йорк, 1960, стор. 193).

Сьогодні українська екуменічна думка йде далі й охоплює ширші горизонти. Пише про це польський католицький діяч, о. проф. Вацлав Гринєвич у престижевому тижневику «Тигоднік повшехни». В номері з 21 січня цього року читаємо: «Зближається ювілей чотириста років Берестейської Унії. У зв’язку з тим знову виринає проблема католицько-православного діялогу». Деякі греко-католицькі єпископи щиро й глибоко заангажувались у справу поєднання братніх Церков. І прагнуть цього поєднання навіть більше, ніж їх брати з Церков римської і православної. Греко-католицький єп. Василь Лостен, ординарій Стемфордської дієцезії у ЄША, писав недавно: «Римський католицизм і східнє православ’я задомовились у схизмі (хай Господь їм за це простить). Але ми, східні католики, не можемо ніколи до неї по-справжньому привикнути. Існує в нас завжди напруження, бо все таки любимо однаково, як православіє, так і католицизм…». Далі о. проф. Вацлав Гринєвич: «Розуміння християнства в категорії братніх Церков дає новий шанс поєднання… Привернення братніх стосунків між греко-католиками і православними є конечне в історичному процесі поєднання Церков… Спираючись на теологічну моделю братніх Церков, єпископ Василь Лостен висунув відважну пропозицію: «Гадаю, що ми готові розглянути способи нашої комунії (спільноти), як зі Старим Римом, так і з Новим Римом в такий спосіб, щоб сучасна незадовільна модель могла бути заступлена ліпшою моделлю».

Вацлав Гринєвич нагадує, що подібну думку видвигав раніше православний єпископ Всеволод (Майданський), глава Української Православної Церкви (Вселенського Патріярхату) у США. Пропозиція єп. Василя Лостена близька деяким греко-католицьким теологам у США і в Канаді. Привернення повної комунії з православними Київської Церкви із материнською Церквою Константинопольського Патріярхату, без зірвання комунії (злуки) з Римом — вони вважають прямо ідеалом українських греко-католиків. Вони переконані, що здійснення цього ідеалу було б істотним стимулом на шляху до цілковитого поєднання між Церквами православною і католицькою. З історії Церкви знаємо, що така подвійна льояльність є можлива. Польський священик наводить відносні приклади.

У нових екуменічних концепціях український греко-католицизм і Київське православ’я виринають, як міжнародні чинники вселенського поєднання Церков.

B.Л.: Я хотів би додати, що з цими думками гармонізує свої погляди Дмитро Степовик, професор Української Православної Академії (Київського Патріярхату). На вечорі в Києві, присвяченому пам’яті Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого-Коберницького, він говорив: «Греко-католицька Церква — це православ’я в католицизмі. Можливо, це єдино правильна модель, що веде до поєднання наших Церков, коли при одному пастирі буде багато різних віровизнань, але все вони мають вести до єдиного Бога, до єдиної Церкви…». Професор Степовик гадає, що в сьогоднішній політичній ситуації для відродження української духовности є конечна співпраця між Греко-католицькою Церквою та Українською Православною Церквою Київського Патріярхату.

М.Д.: Найдальше в своїй візії екуменізму сягнув Папа Іван-Павло II. Він прагне у 2000 році вийти на гору Синай і там помолитись спільно з представниками юдейської та мусульманської релігій.

Закінчуємо запитанням до тих, які сьогодні розпалюють церковну ворожнечу в Україні: ДЕ ВАШЕ СУМЛІННЯ?