Парадокс: пальму першости в пропаганді українофобії у Польщі тримають не політичні часописи, а релігійні, зокрема газета «Слово — Дзєннік Католіцкі». В його спеціяльній рубриці «Креси» постійно друкуються антиукраїнські матеріяли.
Що таке «Креси»? В польскій мові це слово означає «окраїна». Так колись, у міжвоєнні роки, поляки називали Галичину. Ця частина української етнічної території й Української Держави так і залишилася для декого з поляків «кресами». Кресами (окраїнами) чого? Розуміється, Польщі.
Нещодавно на сторінках «Слова» в ролі кореспондента «Кресів» виступив львівський ксьондз Маріян Бучек, канцлер Митрополичої Римсько-католицької Курії у Львові. Критикуючи магістерську працю Збігнева Воєводи з Ягайлонського університету в Кракові, присвячену історії Української Греко-католицької Церкви в Польщі (1944-1989), ксьондз Бучек (як і сама газета) виявив неприховану роздратованість тим, що про українців хтось посмів сказати справедливе слово, оперте на документах. При тій нагоді кс. Бучек дозволив собі двічі назвати Українську Повстанську Армію «бандою УПА» («Слово — Дзєннік Католіцкі», 23.12.1994 і 20.2.1995).
А що ж на це скажуть львів’яни, серед яких сьогодні проживає всечесніший панотець?
Ксьондз Бучек дорікає молодому дослідникові, що той не подав у своїй праці, хто рятував (на думку ксьондза робили це в основному римо-католицькі духівники), а хто нищив греко-католицькі церкви на теренах повоєнної Польщі. Виявляється, що руйнували церкви між іншим «банди УПА», як це, буцімто, мало місце 1944 року в селі Подемщина на Любачівщині.
Шановні колишні мешканці Подемщини, ветерани УПА, що діяли в 1944 році на Любачівщині! Хотілося б почути свідчення про обставини знищення церкви Покрови Пречистої Богородиці в цьому селі. Відгукніться!
Далі ксьондз Бучек згадує, «скільки то українців урятував перед депортацією до СРСР сам римо-католицький декан з Любачева кс. Канонік С. Собчинський, видаючи їм римо-католицькі метрики». Виходило б, що українці повинні бути вдячні шановному канонікові за те, що він, використовуючи їх критичне становище, схиляв їх відректися від своєї віри з однозначною перспективою повної польонізації. Отже: перестань бути українцем, тобто собою, то я тобі допоможу.
Ксьондза Бучека дратує в магістерській праці З. Воєводи згадка і про те, що в Центральному таборі праці в Явожні біля Катовиць були ув’язнені українці. Додамо від себе, що в цьому страшному концтаборі уряд післявоєнної Польщі утримував 3,873 українців, серед яких було 707 жінок і навіть кільканадцятеро дітей, 27 українських священиків. Внаслідок виснажливої праці, тортур і голоду загинув майже кожний двадцятий український політв’язень (за неповними покищо даними протягом двох років там загинуло 162 невинні українці).
Те, що поляки в’язнили в цьому концтаборі також деяку кількість людей іншої національности, в тому числі й власних земляків, ніскільки не зменшує їх вини супроти українців. Ксьондз Бучек міг би зустрітись з отцем мітратом Степаном Дзюбиною з Перемишля, який багато розповів би про явожнівську катівню, через яку йому довелося пройти.
У вересні 1992 року проведено богослуження й багатолюдне віче на місці, де спочивають вічним сном українці — жертви Явожна. Був там і президент міста Явожна, який попросив у родичів замучених там українців пробачення. На наш погляд, це був воістину християнський вчинок.
Ксьондз Бучек дорікає 3. Воєводі за використання «необ’єктивної літератури та свідчень» і, як приклад, наводить працю «Церква в руїні». Невже фотооб’єктив у руках українця з Канади Олега Іванусіва зафіксував на плівку неправдиву інформацію? У нас в народі споконвіку в подібних впадках казали: правда в очі коле.
Позиція ксьондза Бучека типова для багатьох поляків, що не можуть позбутися шовіністичних «ідилій» і вперто намагаються зіпсувати взаємини між українцями і поляками, які в давнину бували не такими вже ворожими. Згадаймо Шевченкові слова:
Отак-то, ляше, друже, брате.
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Возобнови наш тихий рай.
Сьогодні наші стосунки мають шанси стати нормальними, як і належиться двом цивілізованим сусіднім європейським народам.
Розсудливі польські політики займаються побудовою цивілізованого суспільства і розвитком нормальних взаємин із сусідніми народами, проголошуючи і часто повторюючи розумне гасло, що без незалежної України не може бути незалежної Польщі.
Одначе, є ще й недалекоглядні провокатори, які руйнують ці добрі намагання, поширюючи несусвітні нісенітниці проти всього українського, щоб лиш якось підживлювати польську мегаломанію, знайти «образ ворога» (розуміється, українця) і на нього звалити вину за власні помилки в історичному минулому. Вистачить переглянути стоси газетних вирізок із сучасної польської преси, які є у нашому розпорядженні, щоб у цьому переконатися.
Ми розуміємо, що в демократичній Польщі є свобода думки і преси, але чомусь розсудливі політики не квапляться спростовувати цей злочинний потік дезінформації.
Студіюючи польську пресу, і зокрема полеміку між кс. Бучеком і п. Воєводою, утверджуємося в сумному висновку, що неприязнь поляків до українців підтримується з одного боку церковними римо-католицькими колами в Польщі, як наприклад згаданий «Дзєннік Католіцкі», з другого ж — деякими римо-католицькими священиками, що діють на території України, як наприклад ксьондз Бучек. Хочеться вірити, що антиукраїнська позиція властива не тільки Польській Римо-католицькій Церкві в цілому і не польській церковні ієрархії і тим більше не Митрополичій і Римо-католицькій Курії у Львові, а тільки лиш окремим особам, що входять у ці кола і сильно їх компромітують. Але ж треба, щоб такий наш оптимізм грунтувався не на наших побажаннях і здогадках, а знайшов підтвердження у чіткій, однозначній офіційній заяві польських церковних кіл та інших авторитетних осіб.