УПСО

Авдієнція делегації УПСО у митрополита С. Сулика

Філядельфія (Інф, УПСО) — 13 грудня 1986 р. делегація Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) відвідала філядельфійського Митрополита Української Католицької Церкви Степана Сулика та провела з ним розмови в актуальних справах мирянського руху та Української Католицької Церкви. У склад делегації входили інж. Василь Колодчин — голова президії УПСО, д-р Василь Маркусь — заступник голови, д-р Мирослав Лабунька і д-р Леонід Рудницький — члени головної ради УПСО. Авдієнція відбулася в митрополичій резиденції у Філядельфії.

Голова УПСО представився як наступник бл.пам. Богдана Лончини на становищі голови УПСО, а далі з’ясував напрямні діяльності очолюваного ним об’єднання мирянських організацій в багатьох країнах. В. Колодчин підкреслив, що, як і раніше, УПСО бажає продовжувати заходи пок. Патріярха Йосифа з метою завершення структури нашої Церкви патріярхатом. Він стверджує, що в цьому напрямі мирянство сприяє і підтримує заходи ієрархії, бо останнім часом як Блаженніший Мирослав-Іван, так і наші митрополити, зокрема Владика Степан, виступали перед Папським Синодом і в зустрічі з Кардиналом-Префектом Східньої Конґреґації з тими самими побажаннями. Мирянство бажає підтримати Владик, і в тому сенсі веде широко закроєну акцію петицій до Святішого Отця. В цих петиціях прохається Апостольський Престіл активніше боронити права нашої Церкви в Україні, проголосити Слугу Божого Андрея святим та визнати патріярхальну структуру нашої Церкви.

В імені УПСО інж. Колодчин висловив подяку Владиці Митрополитові Степанові за його останні гідні виступи в обороні нашої Церкви. Також виступали інші члени делегації. В. Маркусь говорив про зміст і характер плянованого шостого Конгресу Мирян у вересні 1987 р. в Римі і його спрямування — проблематика УКЦеркви на порозі другого тисячоліття. Л.Рудницький звернув увагу на зовнішні заходи щодо оборони Церкви в Україні серед неукраїнських і міжнародніх чинників. Він вказав на важливість таких форумів, як Віденська конференція, де наша участь в обороні релігійної свободи повинна бути більше видною.

М. Лабунька підкреслив значення наукових заходів у зв’язку з ювілеєм тисячоліття і вказав, який вплив вони можуть мати на віруючих звичайних людей та інтелігенцію під комунізмом. Голова УПСО ще раз наголосив плян крайових патріархальних товариств зібрати численні підписи під петиціями та про плян зорганізування репрезентативної делегації до папи у вересні 1987 р. та просив Владику Митрополита очолити разом з Блаженнішим Первоієрархом та іншими Владиками таку численну делегацію українського Божого люду на авдієнції у Папи Івана-Павла II.

Між Владикою-господарем та учасниками делегації УПСО в цій авдієнції розгорнувся живий обмін думок на порушені питання, що тривав понад одну годину. Митрополит Степан висловив своє вдоволення з візити та уділив благословення для діячів і представлених плянів праці світового мирянського руху.

По обіді того ж дня названі керівні діячі УПСО провели свої наради у приміщенні Філії УКУ в Філядельфії та прийняли ряд пропозицій щодо плянованих вересневих днів у Римі. У цих нарадах брав участь також Архимандрит Любомир Гузар, протосинкел Львівської Архиєпархії. Рішення й узгіднені пропозиції цієї зустрічі, після затвердження їх президією УПСО, будуть подані крайовим товариствам до виконання.

Дещо про Четвертий Конґрес СКВУ

(Закінчення з січневого числа)

Якщо ж ідеться про екуменічний діялог, то це є така форма шукання богословської єдности, не для того, щоб один приєднувався до другого, але знаходили спільну мову. В дальшому Владика Максим на основі розуміння православного митрополита Хозостома розказав, як православний світ розуміє діялог. У минулому такого діялогу не було, бо його не бажали і від нього втікали, а сьогодні він є конечний під багатьма і різними аспектами. Нові обставини й інша ситуація заставляють шукати спільної мови. Згадана спільна комісія, яка вкінці погодилась на участь Владики Мирослава, робить гарні поступи. Тепер застановляються над тим, щоби разом святкувати великодні свята. Одні й другі стараються шукати того, що з’єднує. На закінчення Владика Максим сказав, що сьогодні весь світ бажає і змагає до єдности. Після надзвичайної і багато інформативної доповіді Владики Максима учасники ставили питання: Богдан Чолій, Мотря Фаринич, о. Роман Набережний, пані Божик, о. д-р Микола Комар, Олесь Пришляк, Галина Мельник й інші. На поставлені питання Владика Максим дав вичерпні відповіді. Доповіддю і дискусією провадив ред. Роман Данилевич.

Другу доповідь на тему: «Українська канадська молодь та екуменізм», яку мав виголосити проф. Роман Єренюк, не відбулась, бо доповідач був перешкоджений. На це місце була прочитана цінна доповідь з перед двадцяти років, яку написав відомий український націоналіст, публіцист, сьогодні вже покійний, ред. Жданович-Штуль. Уведення до доповіді зробив Мирослав Лабунька, а доповідь прочитав інж. Василь Колодчин. Порушені думки у доповіді все ще були і залишились актуальними на сьогодні.

Чергового доповідача о. д-ра Петра Біланюка представив д-р Михайло Марунчак. Доповідач говорив на тему: «Догматичні розходження між Католицькою та Православною Церквами». Доповідач заторкнув дуже складну церковну проблематику та вказав серйозні різниці між католиками та православними. Доповідь була виголошена на високому богословському рівні. Якщо взяти аргументацію доповіді о. П. Біланюка і ті всі різниці, то трудно собі уявити будьякий діялог між православними і католиками. З другої сторони доповідь Владики Максима ішла дещо в іншому, можливому і реальному напрямі до діялогу. До речі, всі виголошені доповіді будуть згодом повністю друковані у журналі «Патріярхат», так що читачі матимуть нагоду безпосередньо запізнатись з цими думками.

Останню доповідь, якою керував проф. Богдан Боцюрків, виголосив о. мґр Василь Іващук на тему: «Головні причини віддалі між українцями православними і католиками». Доповідач розгорнув широку на цьому полі картину і старався вказувати на фактичні причини з одної і другої сторони. Доповідь о. Василя Іващука була глибоко продумана, дбайливо опрацьована і серед учасників знайшла широкий і щирий відгук. Він закінчив свою доповідь наступними своїми думками і пропозиціями:

Проголосити ядро цього екуменічного зібрання сталим Українським екуменічним центром;
Постаратись, щоб обидві наші митрополії визнали нашу екуменічну організацію, як допоміжний орган наших Церков у зміцненні християнського світогляду нашого народу, поглибленні його релігійного життя та вихованні кадрів, які зможуть колись в житті також бути вжитими для віднови життя наших Церков на рідних землях після розвалу більшовизму;
Представникам Українського екуменічного центру об’їхати всі більші центри нашого поселення в Канаді й США для виголошення екуменічних доповідей та покликання стейтових (обласних) Екуменічних осередків;
Приступити вже у найближчому часі до організації при окремих наших громадах міжконфесійних концертів релігійної музики, особливо концертів українських колядок перед Різдвом та концертів воскресної музики перед Великоднем. Доходи з цих концертів призначити на фонд Українського екуменічного центру;
Приступити до систематичного збирання фонду Українського екуменічного центру, який буде складатись з членських вкладок, добровільних пожертв, з доходів розпродажу екуменічної літератури та доходів екуменічних імпрез;
Приступити до видавання екуменічного бюлетеня, а пізніше до видавання українського екуменічного журнала, що його буде редагувати світська людина;
Зорганізувати українське екуменічне допомогове бюро для несення допомоги нашим найбіднішим громадянам в Арґентіні, Бразілії, Парагваю і Уругваю.

Розвинути ці таланти в дусі чистої науки Святої Євангелії та наших позитивних традицій, щоб поставити їх у повноті на службу нашим Церквам.

Доповідь о. Іващука викликала велике заінтересування. До ним висунених думок займали слово д-р Михайло Марунчак, о. православної Церкви Бублик, о. Роман Набережний, М. Галів, Ломага й інші. Дискутанти погоджувались з думками доповідача та висували ще додаткові аргументи, які підсилювали висунені думки доповідача.

Окремо привітав симпозіюм пастир євангельсько-баптистських з’єднань Боровський. Заключення симпозіюму зробив голова УПСО д-р Богдан Лончина і подякував доповідачам та учасникам за участь і попросив українського православного священика провести молитву.

Закінчення конгресу

Перед закінченням конгресу звітували поодинокі комісії і в тому резолюційна. Перед тим Владика Максим поінформував учасників конгресу, що українські Церкви, православна, католицька і євангельсько-баптистські, під час спільних нарад погодились на спільні святкування 1000-річчя хрещення Руси-України, в цьому дусі має бути відправлений спільний Молебень і видані деякі молитви та Євангеліє. Після цього були прочитані резолюції. У резолюції на релігійні теми крім інших загальних були наступні точки: «Четвертий Світовий Конгрес Вільних Українців схвалює всі пляни і підготування для спільного відзначення усіма українськими віровизнаннями 1000-річчя християнства в Україні й піддержує потребу українського екуменічного руху».

Четвертий Конгрес Вільних Українців звертається до Його Святости Папи Івана Павла II з гарячим проханням:

Визнати Патріярхат Української Католицької Церкви згідно з внеском Патріярха Йосифа з 11 жовтня 1963 р. на Вселенському
Соборі Ватиканському II;
Дати українцям католикам у Польщі власного єпископа і зберігати українські церкви і пам’ятники;
Полагодити конфлікт вітки Української Католицької Церкви у Великій Брітанії для добра душ її вірних. Зачитані резолюції були приняті оплесками і постанням з місць.

На закінчення конгресу відбувся багатолюдний бенкет. Якщо брати до уваги полуденки, що відбувались під час конгресу і порівняти їх з бенкетом, то полуденки були майстерно переведені, тоді коли бенкет мав багато недоліків. Господарі бенкету не спромоглися розсадити наших церковних ієрархів і гостей, не згадуючи інших моментів. На жаль, під час бенкету не все було так, як повинно було бути. Найважливіше було те, що в цілому конгрес СКВУ закінчився в дусі згоди, що буде визначальним у дальшій праці керівних органів СКВУ.

У неділю, 4 грудня відбулась багаточисленна демонстрація у 50-річчя голодомору в Україні, під час якої був відправлений спільний Молебень наших Церков на чолі з Блаженнішим Митрополитом Мстиславом.

На маніфестації виступали збірні українські хори Торонто, оркестра, як також збірний ансамбль молодих українських бандуристів з США і Канади, яким диригував Григорій Китастий. На маніфестації також виступали визначні канадські політичні діячі, з яких слід назвати федерального посла і лідера опозиції Браєна Малруні. Також виступав перший український посол Брітанського Парляменту Степан Терлецький. Вдумливе слово сказав новообраний голова СКВУ Петро Саварин. Маніфестація була добра, але її програма була дещо переобтяжена. На жаль, у більшості українські імпрези все мають трудність з часом. Варто ці питання мати на увазі. На це звертаємо увагу на те, щоби цих самих недоліків не повторяти у майбутньому. Слід підкреслити, що під час всіх нарад конгресу перемагала здорова думка, і це є потішаючим і надійним фактом. Перед новими керівними органами СКВУ є потенціяльні можливості, треба сподіватись, вони їх зуміють належно використати.

Привітання Патріярха Йосифа на симпозіюмі УПСО

Слава Ісусу Христу!

Рим, дня 2 листопада 1983

Світла Президіє!

Радію, що в своїй діяльності для закріплення і одержання визнання нашого Патріярхату Ви робите поважні кроки в сторону богословських наук, щоб глибше пізнавати Божі справи і нашу відповідь на Божий спасенний поклик. Знання є великою силою, а скріплене вірою робить людину повною в її снагах і в її відношенні до Бога, до Його царства тут на землі й до вічного в небі.

На черговий Ваш симпозіюм Ви вибрали широко обговорюване тепер питання екуменізму. Добрий і благословенний вибір! Коли інші християнські народи вже десятки літ цим питанням займаються, у нас воно стоїть облогом, і ми з різних причин не важимось його орати. Прикро воно ще й тому, що у двадцятих роках нашого століття з такими успіхами почав на ньому працювати Слуга Божий Митрополит Андрей. Розумію труднощі й перешкоди. Коли такий почин не є можливий зі сторони духовних осіб, нехай починають його наші Миряни, які також силою св. Тайни Миропомазання є апостолами Церкви. Починайте з Божим благословенням цю важливу серед нас працю братнього діялогу з нашими православними братами в дусі любови, миру й правди. Коли інші народи, гірше від нас релігійно поділені, находять спільний ґрунт в Христі Господі для розмов і молитви, тим паче ми — діти одного поневоленого і переслідуваного Народу, що зазнав стільки терпінь Христа ради. Почавши цю працю, продовжуйте її, не лякаючись ніяких противних вітрів, маючи на оці все велике Христове бажання, щоб «всі були одно».

Благословення Господнє на Вас!

+ Йосиф,
Патріярх і Кардинал

«Промінь надії на римському обрії»

Місяць лютий б цьому році був винятково помітним у житті нашої Церкви. Як звичайно, сподівалися усі відзначити, хоч і скромно, уродини Блаженнішого Патріярха. Але тепер вони були надзвичайні, бо припали на 20-ту річницю його звільнення з радянських концтаборів і прибуття до Риму. Саме на цей час запляновано так само відбуття чергового звичайного синоду ієрархії нашої Церкви. Тому лютневі дні заповідалися в Римі цікавими. Хоч професійні заняття й попередня недуга не дуже сприяли мені виїхати до Риму, все таки вирішив я вирватися туди на тиждень і бути знову свідком важливих подій у нашій Церкві. Не помилився у своїх сподіваннях і був радий, що поїхав до Риму і провів там кілька цікавих днів та мав деякі корисні зустрічі.

До патріяршого дому на площі Мадонни приїжджаю, як до свого дому. Так нераз каже й Блаженніший Патріярх: «Приїжджайте туди, як до себе! Це наша українська власність, це шматок України в римському морі!». Сестри св. Анни, добрі господині обителі, сподівалися, що приїде разом і моя дружина. Але попередній плян їхати автом ми змінили, тим більше, що був великий наплив праці в редакції Енциклопедії в Сарселі, і не можна було взяти собі справжніх вакацій.

В Римі зустрів знайомих і співробітників з патріяршого руху, зокрема вже кілька днів раніше прибув д-р Б. Лончина, голова УПСО. На площі Мадонни також замешкали шість Владик, учасників синоду, його діловий секретар та кільканадцять прочан. Незабаром прибула ще група з Америки.

Провели кілька розмов з патріярхальними діячами (долучилися ще інж. В. Колодчин, секретар президії УПСО, ред. М. Хом’як, голова ради патріярхальних організацій Канади, М. Галів, редактор «Патріярхату», інж. Т. Кудлик, голова центрального Патріярхального комітету в Англії та інші).

Стояло перше питання, як замаркувати участь мирян з приводу Синоду. Було бажання, як у попередні рази, щоб представник мирян висловив погляди і пропозиції Отцям Синоду, щоб була прийнята якась делегація або хоч відбулася зустріч мирян з Владиками. Ніхто не бажав нічого «форсувати». Бажалося співпрацювати з владиками і керівниками синоду, не перешкоджати їм, а навпаки,— допомогти. Переважно розмовляючи з владиками по двоє (д-р Лончина і я), ми підносили думку про прийняття делегації, виголошення слова на Синоді чи при іншій нагоді — до синодальних отців. Владики (а таких індивідуальних розмов ми провели шість чи сім) прохали залишити їм вільну руку, не уживати «пресії» (хоч ми такі алюзії заперечували), відкладали можливу участь чи авдієнцію мирян у владик, членів синоду, на майбутнє. Дехто боявся, навіть з людей, прихильних до мирян і причасних до синоду, що це, мовляв, «лобіїнґ». Інші запевняли, що все йде добре на синоді, і що такий демарш мирян може скоріше пошкодити, ніж допомогти справі.

Залишаючи собі власну думку щодо цього, ми вирішили справді таки не настоювати, хоч, правду кажучи, деякі аргументи, якими б вони не були доброзичливими, не були переконливими. Ми вирішили подати на папері наші позиції і прохання та передати їх у формі меморіялу кожному єпископові ще під час синоду. Співпромовці були цим задоволені, хоч кілька владик таки дійсно не бачили причини, чому делегати УПСО не могли бути прийняті отцями синоду, як це було в 1969 р. на Четвертому Архиєпископському Синоді. Тому, хоч карикатура в «Лисі Микиті» про «участь мирян в синоді», може, задрастична, але якось подібне враження все це навівало.

Незалежно від цього, розмови з єпископами були ділові, вияснюючі і корисні для обидвох сторін. Порушено не одну справу: в одних речах владики вияснили свою позицію і вимоги, в інших — прийняли і краще зрозуміли наставлення організованого мирянства. Цілком певно, що устійнено чи, вірніше, продовжено діялог, розпочатий на різних етапах, а формально зафіксований участю частини ієрархії в ІV-ому Конгресі Мирян у 1982 р. Були й розмови та візити у найвищих чинників теперішньої Східньої Конгрегації. Годі було їх ігнорувати, мовляв, це не «наша влада», як це досі говорилося. Зрештою, й люди, близькі до оточення Блаженнішого, такі візити суґерували. І кардинал В. Рубін, префект Конґреґації, і архиєп. М. Марусин, діловий керівник справ, тобто особа, без якої ніщо тепер не діється в Українській Католицькій Церкві, виявили зрозуміння до наших суттєвих зауважень, думок і пропозицій. Від останнього ми довідалися, між іншим, про призначення на Крижевецького єпископа українця-русина о. Славомира Мікловша. Це, на мою думку, важливе призначення, бо досі говорилося у Ватикані (дехто переконував, що це була правильна розв’язка) про призначення хорватського кандидата, мовляв, повинна бути ротація між цими двома етнічними спільнотами. Були розмови і про потребу розв’язання конфлікту в англійському екзархаті по лінії душпастирських потреб вірних. У цьому відношенні зауважилося певну еволюцію в думанні наших ієрархів, як також офіційних осіб. Між іншим, не знайшла підтримки ініціятива єп. А. Горняка опублікувати листування між кард. Рубіном і Блаженнішим Йосифом.

Саме у зв’язку з цим листуванням існувало дещо делікатне відношення між нашим Патріярхом і головою Східньої Конгрегації. Відчувалося, що це небажана і неприємна справа, але з обидвох сторін також було наставлення ситуацію поліпшити. Символічно це сталося, коли кард. Рубін прибув на відзначення ювілею Блаженнішого, й вони на зустрічі обнялися. В Римі думають, що цю справу можна було внутрішньо полагодити, а непотрібного розголосу їй надали ті, що опублікували листування.

З архиєп. Мирославом Марусином ми ще порушували причини його неучасти в Синоді. Він пояснив, що його адміністративна позиція в Курії та брак душпастирської юрисдикції над українськими вірними (він же зрезиґнував з візитатури західньоевропейських громад поза екзархатами) не дає йому титулу брати участь у канонічному синоді. До того ж, його присутність мала б інтерпретуватися як втручання Конгрегації у справи Синоду. Таке вияснення можна прийняти об’єктивно.

Обидва митрополити мають вирозуміння до участи мирянського сектора у наших церковних справах, тільки уважають, що мирянські організації мають бути вбудовані в структуру Церкви, наприклад, як деякі крайові католицькі організації в Канаді, Австралії й Арґентіні, висловлюючи при цьому деякі застереження до характеру і побудови УПСО. Це було темою дискусій: представники УПСО намагалися переконати ієрархію, що це одинока організація, що має завершену понадкраєву структуру, що інших немає і, мабуть, скоро не буде, що треба хоч би на тимчасовій основі нав’язати співпрацю між ієрархією і патріярхальним рухом. Ці аргументи знаходили зрозуміння, але ще потрібно зусиль самих складових організацій Патріярхального руху, зокрема поширення діяльности і нав’язання практичної співпраці з ієрархією і духовенством, щоб саме УПСО виповнило існуючу прогалину.

Щодо перебігу самого синоду, то хоч він відбувався за зачиненими дверима, і учасники були зв’язані таємницею, зокрема не бажали говорити про постанови до часу їх затвердження Святішим Отцем, що стало легальною основою діяння синоду, то нас запевняли з усіх сторін, що синод проходив гармонійно, ділово і навіть у піднесеному настрої. Владики виявили респект і повна відданість голові Синоду, Блаженнішому Отцеві Йосифові, підкреслювали, що це завдяки його зусиллям нарешті відбувається визнаний Папою синод, що особа Блаженнішого є ключевою у єдності наших діяспоральних церковних одиниць та в її органічному і організаційному зв’язку з Церквою в Україні. Це підтвердили й жести новойменованих владик-кандидатів синоду, які склали заяву відданости Блаженнішому, і більшість з них прийняли з його рук хіротонію.

Синодальні отці одноголосно говорили, що існувала в час синоду гармонія, колеґіяльний дух і бажання співпраці між єпископами. Не було колишніх «таборів» і «фракцій», радше єпископи дискутували вільно чи голосували за внутрішніми переконаннями, а не по якісь устійненій «лінії» чи зразку. Обрано кандидатів на вакантні єпископські катедри. Обговорювано дальшу діяльність комітету підготови ювілею тисячоліття. Як виглядало з розмов, далі головою центрального комітету УКЦеркви мав би лишитися тепер наймолодший хіротонією єпископ Михаїл Гринчишин.

Саме його хіротонія Блаженнішим та уведення в уряд у Парижі 15 лютого були видатними подіями для нашої Церкви в Західній Европі. Ці події також відбулися в дусі порозуміння і співпраці різних чинників нашої Церкви. Номінат-єпископ, а згодом висвячений екзарх зробив жести в сторону Блаженнішого і реалістично дивиться на свою ролю і співпрацю з осередком в Римі та з мирянським рухом.

Діялог і обопільне зрозуміння є надто засадничими у таких ситуаціях. Багато справ можна полагодити у злагоді та компромісово, якщо є добра воля і людяно-християнське, а не леґалістично-адміністративне наставлення, а — ще, не дай, Боже,— коли беруть верх якісь амбіції. Екзарх Парижу має всі шанси добре вив’язатися з своїх нелегких обов’язків не лише церковного ієрарха, але й головного речника української спільноти у цьому важливому осередку. З його перших виступів та заходів, візитацій і зустрічей, які він досі мав, можна сподіватися, що це він виконає з користю для нашої Церкви і спільноти.

По тій лінії бажано нав’язати переважну співпрацю з нашими вірними і земляками в Югославії. Знов треба сподіватися, що певні позитивні кроки зроблено. Сам єпископ-номінат відвідав Блаженнішого Патріярха, а на його хіротонію до Югославії поїхали і деякі наші діяспоральні єпископи. Учасники синоду привітали владику Славомира разом від синоду, де він — треба сподіватися — займе належне йому місце.

Існує час на все — і на боротьбу, і на критику, і на виразні принципові позиції. Але життя й ситуації вимагають також злагоди, порозуміння, обопільних концесій і якихось компромісів. Здається, ми сьогодні в наших церковних справах перебуваємо на тому етапі, де після мобілізації енергій і декляративних заяв про наші права і претензії, треба виявити добру волю співпраці і злагоди. Роля і доля нашої Церкви насьогоді вимагають творчої праці, дрібних і щоденних зусиль усіх її складових частин, щоб її положення і дальший розвиток поліпшити на різних відтинках, маючи на думці добро душ її вірних та її нелегку ситуацію на українських землях.

Благословенний ювілей нашого Патріярха в Римі, атмосфера і наслідки синоду, дух співпраці, жести Апостольської Столиці, авдієнція синодальних отців у Папи і його батьківське слово (опубліковане згодом українською мовою на першій сторінці «Осерваторе Романо»), реалістична еволюція наших поглядів в сторону помісности і патріярхальної ідеї дають підставу нам твердити, що з’явився для нас промінь надії на римському обрії.

Василь Маркусь

Організаційні наради в справі відновлення єпархіяльної Ради українських громадських організацій за Патріярхат Української Католицької Церкви Торонтонської Єпархії в Гамілтоні, Канада

На заклик голови Краєвої Ради українських громадських організацій за Патріярхат Української Католицької Церкви з Канаді ред. М. Хом’яка з Едмонтону та заступника голови Романа Ганкевича, Гамілтон, Онтаріо, і в порозумінні з головою УПСО д-ром Б. Лончиною з США, відбулися організаційні наради у справі відновлення й оживлення діяльности єпархіяльної Ради за Патріярхат УКЦеркви Торонтонської Єпархії. Наради відбулися 11 грудня 1982 p., у приміщеннях католицької парафії церкви Св. Духа в Гамілтоні, Канада, що її парохом є о. декан Р. Ганкевич.

На ці наради запрошено Всечесніших Отців сусідніх парафій, представників патріярхальних товариств, як також поодиноких активних мирян, що їм дорога справа українського патріярхату. З Торонтонської єпархії було зареєстровано близько 40 делегатів.

Від організаційного комітету наради відкрив голова місцевого Товариства Підтримки Патріярхату Помісної Української Католицької Церкви мґр П. Копачівський, привітавши всіх учасників. Дальшу ділову частину нарад перебрав о. декан Роман Ганкевич. Він прочитав привіти від голови Краєвої Ради ред. М. Хом’яка з Едмонтону і б. голови д-ра Михайла Марунчака з Вінніпегу, які виявили конечність створення чи відновлення на терені торонтонської єпархії такої ради, щоб відновити та скоординувати активність мирянського руху за український Патріярхат та оборону належних прав Української Католицької Церкви в діяспорі.

Глибоке змістом слово виголосив голова УПСО д-р Б. Лончина про значення мирянства в житті нашої Церкви, про конечність єдности і співпраці між мирянами та духовенством.

Присутній на нарадах гість з патріяршої канцелярії в Римі й релігійного товариства «Свята Софія», о. д-р Іван Дацько говорив про значення мирянського Патріярхального руху. Необхідно, щоб громадські товариства стали членами Патріярхальної Єпархіяльної Ради. Отець І. Дацько також підкреслив важливість Т-ва «Свята Софія», фінансової бази розбудови Українського Католицького Університету (УКУ) та всіх дотеперішніх надбань Патріярха Йосифа.

Дальше говорив о. Р. Ганкевич. Він коротко вияснив присутнім статут Краєвої Ради, цілі Єпархіяльної Ради і патріярхальних товариств взагалі. Також поінформував делегатів про цілковиту неактивність дотеперішньої Єпархіяльної Ради за Патріярхат торонтонської єпархії та конечність її перевибору. Нова Рада взяла на себе обов’язки відновити і скоординувати дотеперішню діяльність всіх організацій чи комітетів за Патріярхат УКЦеркви на сході Канади.

Інж. С. Тим’як, заступник голови УПСО на Канаду, ствердив також прогалину конечної і широкої праці торонтської єпархії для справи українського патріярхату за останні роки. Досить інтенсивно і з посвятою працювали дотепер поодинокі люди на терені Торонто й околиці, які, однак, не все були спроможні повести дану акцію успішно і в слушний час через брак директиви, відповідних інформацій чи вказівок неіснуючої «де факто» Єпархіяльної Ради.

Були й інші голоси заслужених і активних у церковно-релігійних справах делегатів, які пропонували втягнути до Ради молоді інтелектуальні сили.

Стверджено, що в Канаді Братство Українців-Католиків (БУК) має інші завдання. Згідно з статутом БУК виконує у всіх єпархіях УКЦеркви виключно допоміжну працю у рамках послуху свойому єпископові. Для них справа українського патріярхату є другорядною, залежною від наставлення і зарядження їхнього єпископа. Єпархіяльна Рада торонтонської єпархії має стати зв’язковою організацією з іншими дієцезальними організаціями та з ними співпрацювати.

Найближче завдання Ради — це наступні щотрьохрічні загальні збори Крайової Ради Громадських Організацій за Патріярхат Помісної УКЦеркви в місяці липні 1983 p., що їх господарем має бути нововибрана Єпархіяльна Рада цих нарад.

У дискусії також стверджено, що Єпархіяльна Рада не має жодного пов’язання з будь-якою українською політичною організацією чи партією.

Нововибрана Рада для наладнання зв’язку із клітинами Патріярхального руху вирішила видати відповідну відозву щодо співпраці з ними, як також видавати хоч чвертьрічно Єпархіяльний Бюлетень інформативного й ідеологічно-навчального характеру. В ньому треба підкреслити конечність існування й розвиток українського патріярхату.

Номінаційна Комісія запропонувала нову управу Єпархіяльної Ради українських організацій за Патріярхат торонтонської єпархії у такому складі: о. декан Роман Ганкевич — голова (Гамілтон), інж. Кость Брикович — 1-й заступник голови (Торонто), інж. Кость Соколик — 2-й заступник голови (Торонто), інж. Богдан Яців — 3-й заступник голови (Торонто), інж. Роман Стахів — секретар (Гамілтон). Члени Ради: інж. Б. Яців, Я. Савка, Я. Ломаґа, проф. Я. Даревич і Б. Кульчицький. Контрольна Комісія: П. Копачівський (Гамілтон), Роман Ломаґа (Торонто), інж. В. Мороз (Гамілтон).

Всі вищеназвані особи були вибрані до управи Єпархіяльної Ради через аклямацію. Отець Р. Ганевич, нововибраний голова, подякував за довір’я і намітив тимчасовий плян праці. Він сказав, що конечним є створити патріярхальні товариства в Торонті та інших парафіях, де ще немає Товариства Підтримки патріярхату чи Патріярхального комітету, як також відбути у Торонто мирянський Патріярхальний семінар. У всіх парафіях треба мати зв’язкових людей і організаційних референтів. Для фінансової бази Єпархіяльної Ради переведено серед присутніх збірку, що дала суму 350 дол.

Відспіванням «Молитви за Патріярха» закінчено наради.

Після нарад голова УПСО д-р Б. Лончина виголосив для парафіян Гамілтону цікаву доповідь на тему: Київська Митрополія колись і тепер». Після доповіді була цікава дискусія та гутірка.

За Організаційний Комітет Єпархіяльних нарад Т-ва Підтримки Патріярхату УКЦ в Гамілтоні, Канада,

П. Копачівський

Богословіє мирянства

Одним із завдань Українського Патріярхального Світового Об’єднання — це «змагати до поглиблення релігійного життя… відповідними публікаціями, студійними імпрезами, конгресами» (арт. 7 г статуту). Виконуючи це завдання, Президія УПСО вирішила відбути 30 жовтня 1982 р. у приміщенні філії УКУ симпозіюм на тему «Богословіє мирянства». Це відносно нова наука, що постала і розвинулася незадовго перед і після II Ватиканського Собору. Вона займається ролею мирян у Церкві, їх участю в апостоляті Церкви, відношенням мирян до ієрархії, політичним питанням у Церкві, християнською родиною, проблемою християнської культури тощо.

Всі ці проблеми цікавлять і мають пряме відношення до українських мирян та їх ролі в Помісній Українській Католицькій Церкві, а через неї у Вселенській Церкві. Миряни повинні обговорювати і студіювати всі ці питання і таким чином поглиблювати своє релігійне життя. До цього зобов’язує нас і недалекий ювілей хрещення Руси-України.

Президія УПСО вирішила зробити спробу передискутувати ці питання. Ясно, що на цьому симпозіюмі не можна буде обговорити всіх питань, зв’язаних з темою; все ж таки можна буде заторкнути багато проблем чи то в доповідях, чи в дискусії після доповідей.

Нижче подаємо програму симпозіюму. Вона так продумана, що після кожної півгодинної доповіді буде час на дискусію над порушеними доповідачем темами.

Год. 9:00 ранку — Відкриття.

ПЕРША СЕСІЯ

Год. 9:15 — о. д-р Іван Музичка (Рим): «Богословіє мирянства — суть, значення, потреба».

ДРУГА СЕСІЯ

Год. 10:30 — о. д-р Петро Б. Т. Біланюк (Торонто): «Миряни та три Христові уряди в Церкві (священичий, царський та пророчий)».

Год. 12:00 — 2:00 — Перерва на обід. Під час обіду проф. Томас Бирд (Нью-Йорк) говоритиме на тему: «Досвід американських католиків у питанні участи мирян у житті й праці Церкви» Доповідача впровадить д-р Леонід Рудницький (Філядельфія).

ТРЕТЯ СЕСІЯ

Год. 2:00 — Д-р Богдан І. Лончина (Детройт): «Миряни в світлі ІІ-го Ватиканського Собору».

ЧЕТВЕРТА СЕСІЯ

Год. 3:30 — мгр Євген Іванків (Чікаґо): «Наші древні церковні братства та сучасний мирянський рух у Вселенській Церкві».

Год. 4:45 — Підсумки Год. 5:00 — Молебень.

Після кожної доповіді буде час на запити і дискусію.

Оплата за участь у симпозіюмі — $15.00 разом з обідом, $10.00 — без обіду. Зголошуватися на симпозіюм письмово на адресу Філії УКУ:

UPSO Symposium, 7911 Whitewood Rd.,
Philadelphia, Pa 19117.(215) 635-1555.

Чеки виставляти на: UPSO Symposium. Реєструватися можна теж в день симпозіюму від год. 8:00 ранку в приміщенні Філії УКУ в Філядельфії.

Президія УПСО запрошує всіх патріярхальних діячів взяти участь у цьому симпозіюмі.

Делегатський з’їзд УПСО

У вівторок, 16 лютого ц.р., в Домус Маріє, в Римі, відбувся делегатський з’їзд Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО), в якому взяли участь 31 делегат з 41 мандатами. На з’їзді були заступлені наступні країни: Австралія, Англія, Аргентіна, Бельгія, Канада, США і Франція. З’їзд розпочато молитвою. З’їзд відкрив і привітав делегатів та присутніх гостей голова УПСО, проф. Петро Зелений. Після цього обрано президію для керування нарадами у складі: д-р Богдан Лончина — голова, інж. Теодор Кудлик і мґр. Микола Когут — заступники, мгр. Богдан Климовський і Теодор Цвікула — секретарі. З’їзд одержав письмові привіти, що їх було прочитано, а також з’їзд привітало багато організацій безпосередньо.

З’їзд вибрав номінаційну комісію у складі: Р.Данилевич, Іван Равлюк, о. мітр. Іван Шевців, Володимир Кальваровський і Оксана Бережницька. До верифікаційної комісії увійшли: Володимир Пушкар, Теодор Кудлик, Анна Кармазин, Василь Маркусь і М. Бахмат. До резолюційної комісії обрано: Мирослав Лабунька, Ілля Дмитрів, Іван Хома, Микола Галів і Кирило Митрович.

Протокол з останнього з’їзду прочитав Маркіян Шептицький, його прийнято без завваг.

В дальшому слідували звіти членів уступаючої управи. Загальний звіт склав голова, проф. Петро Зелений. Він подав загальне внутрішнє і зовнішнє тло, на якому розвивалась вся праця УПСО. Підкреслив, що розкиненість членів управи по різних країнах утруднювала вести справно працю, але незалежно від цього управа УПСО і в тих обставинах діяла і робила, що тільки було у її спроможностях. Кирило Митрович подав звіт секретаря. Він відмітив всі важливіші події, які йому доводилось здійснювати з рамени УПСО. Він не тільки накреслив те, що було зроблене, але також подав деякі сугестії і перспективи на майбутнє. Володимир Пушкар подав обширний фінансовий звіт УПСО. Його звіт був надрукований, і всі учасники його одержали. До поданих числових позицій подав свої пояснення, як також підкреслив, що не всі наші складові частини УПСО вчасно і взагалі відгукувались на наші листи і звернення. Крім цього, В. Пушкар склав фінансовий звіт за журнал «Патріярхат». Подав, як проходить кольпортаж журнала, скільки примірників в поодиноких країнах розходиться, які є труднощі, як також відмітив, що не всі кольпортери вчасно розчисляються. За редакцію журнала «Патріярхат» звітував головний редактор Микола Галів. Він підкреслив, що «всі ви, напевно, читаєте журнал і є знайомі з його змістом, знаєте його недоліки і труднощі». У свойому звіті він підкреслив і наголосив те, чого не можна прочитати в журналі, вказав на різні труднощі та запропонував, щоб з’їзд вибрав кращого редактора. На закінчення подякував всім членам редакції і співробітникам, назвавши деякі імена за їх щиру, безперебійну та віддану співпрацю.

В дальшому слідували короткі звіти поодиноких країн і місцевостей: Іван Хома — Едмонтон, Канада, Анна Кармазин — Австралія, Богдан Климовський — Монтреаль, Канада, інж. Теодор Кудлик — Англія, Микола Когут — Бельгія. Звіт з переведеної контролі прочитала Оксана Бережницька і запропонувала уступаючій управі уділити абсолюторію.

Над звітами розвинулась досить широка і жвава дискусія, в якій взяли участь: Іван Хома, Максим Бахмат, Ілля Дмитрів, Костелина, Роман Осінчук, пані Карапат, Микола Когут, Богдан Климовський, Василь Маркусь, Микола Галів й інші. В дискусії порушено багато цікавих питань. Найбільше було порушувано питання ситуації нашої Церкви на терені Великої Брітанії. Це справді жаль, що досьогодні єп. А. Горняк не спромігся хоч на жест. Стаття, що появилась в «Кетолік Гералд», є незаперечним виявом злої волі єп. А. Горняка. В дискусії викристалізувалось багато цінних думок.

Отець Іван Гриньох подав коротку інформацію, що Богословське Наукове Товариство відбуло свою сесію, на якому о. д-р Іван Хома виголосив цікаву доповідь про екзархати в Росії. Поруч з цим він привітав від Товариства з’їзд УПСО; о. Іван нагадав, що в 1936 році відбувся ювілейний з’їзд, що його скликав Митрополит Андрей, в якому взяли участь всі наші єпископи і багато наших науковців. На з’їзді була прийнята надзвичайно цікава резолюція, яку для ілюстрації прочитав. Резолюція стосувалася прав і обряду нашої Церкви.

З’їзд уділив абсолюторію уступаючій управі. Кирило Митрович в імені резолюційної комісії прочитав текст резолюцій, який за малими додатками і поправками прийнято. Після цього о. Іван Шевців з рамени номінаційної комісії прочитав склад нової управи УПСО: Богдан Лончина — голова, Василь Колодчин — секретар, Анатоль Ромах — скарбник, Теодор Кудлик, Сидір Тим’як, Юрій Венгльовський, Володимир Кальваровський — заступники голови. Члени Головної Ради: Оксана Бережницька, Рома Гайда, Роман Данилевич, Ілля Дмитрів, Василь Качмар, Мирослав Лабунька, Роман Смик, Василь Маркусь, Юрій Даревич, Микола Кушпета, Іван Хома, Михайло Хом’як, Богдан Климовський, Михайло Василик і Теодор Цвікула. Контрольна Комісія: проф. Петро Зелений, Іван Равлюк, Дарія Кузик, Леонід Рудницький і Роман Осінчук. Товариський суд: Юрій Старосольський, Володимир Бачинський, Ярослав Ломаґа, Андрій Гарасовський і Михайло Марунчак. В вищеназваному складі з’їзд вибрав керівні органи УПСО на чергову каденцію. З’їзд виніс окрему подяку для проф. Петра Зеленого і вибрав його почесним головою УПСО.

По жвавому обміні думок коротке слово сказав новообраний голова — Богдан Лончина, в якому він подякував за вибір та довір’я і просив всіх до співпраці. На цьому наради з’їзду УПСО були завершені.

Перед черговим З’їздом УПСО

В суботу і неділю, себто 15 і 16 вересня 1979 в Лондоні відбудеться черговий З’їзд Українського Патріярхального Світового Об’єднання За Єдність Церкви й Народу. В основному з’їдуться делегати, а точніше діячі Патріярхального — мирянського руху з цілої української діяспори у вільному світі, щоби з одної сторони заслухати звідомлень керівних органів Українського Патріярхального Світового Об’єднання, їхні помічення й суґестії, а з другої, щоби поділитись думками та спостереженнями з праці мирянського руху на місцях. Взаїмна виміна думками, обговорення основного пляну праці на майбутнє надзвичайно конечні й необхідні.

Цієї безпосередньої зустрічі, яким являється З’їзд УПСО не може заступити жодна інша форма. Властиво заступити то може, але вона не може виконати цього завдання, що безпосередня зустріч під час з’їзду. Під тим оглядом треба максимально використати спільну зустріч діячів мирянського pуxy з різних місцевостей української діяспори.

З’їзд УПСО повинен би відійти від втертих форм з’їздів, які в основному обмежуються до формальних рутинових питань, себто звіту уступаючих керівних органів і вибору нової управи. Звичайно це є також важливі питання, але належало б зробити наголос, на питання: що далі? Властиво, це «що далі» повинно бути основною проблемою нарад З’їзду УПСО в Лондоні. До цього, що далі повинні приготовитись всі учасники З’їзду УПСО, щоби під час нарад можна було успішно всі важливі питання обговорити. Власне це, що далі є найбільш суттєве і найбільше змістове. Від цього залежатиме дальше обличчя зорганізованого мирянського руху.

На основі обговорення, аналізи й оцінки пройденого слід буде визначити перспективи мирянського руху на майбутнє. Обговорення й аналіза поодиноких проблем повинні дати відповідь на питання, що далі.

Кожний учасник та й не тільки учасник з’їзду повинен поставити перед собою питання, чи є будьякі перспективи й потреба для дальшого існування мирянського зорганізованого руху? Над цим питанням повинні серйозно й грунтовно застановитися і передумати під час з’їзду бо від відповіді на це питання залежатиме сила мирянського руху. Не ідеться тут про існування для існування, бо це для справи нічого не дасть. Знаємо самі з досвіду, що в нашому суспільно-громадському й політичному житті таких організацій не бракує. Але належить підкреслити, що існування зорганізованого мирянського руху не тільки потрібне, але й конечне.

Конечне воно є тому, що зорганізований мирянський рух має виконати конкретне завдання. Крім інших питань ідеться про те, щоби наше мирянство було включене у наше церковне життя по парафіях, не як пасивний, але як активний чинник.

Пасивність нашого мирянства у церковному житті повинна бути піснею минулого. Очевидно, без гідної й рішучої постави зорганізованого мирянського руху нічого не зміниться, бо ті, які керують церковним життям все ще не спроможні погодитись з фактом, що живу, воюючу Хрестову Церкву на землі творить Божий Люд, який складається з трьох компонентів: мирян, священиків і владик, які творять одну нерозривну цілість без яких Христова Церква не може себе виявляти у всій повноті. Таке найбільш повне й змістове розуміння Христової Церкви визначив Вселенський Собор Ватиканський II. Якщо так то від цього іде залежна похідна, яка нас переконує, що всі вище згадані компоненти мають свій голос в церкві. Звичайно цей голос не відноситься до всіх питань, але до деяких. Вірні не можуть займати вирішного слова у справах літургічних чи богословського навчання, бо це питання належить до церковної ієрархії. Але повинні мати активний голос в адміністраційних економічних й обрядових справах нашої Церкви. Знаємо з практичного життя, що проводились, а подекуди ще й сьогодні проводяться деякі зміни в нашій Церкві, а про них не питали навіть опінії мирян. Можна нагадати ще свіже питання календара нашої Церкви. Які були наслідки цього не приходиться тут згадувати, щоби не відкривати ще зовсім незагоєної рани.

Ні більше, ні менше конечно потрібною є співгармонія цілого Божого Люду в нашій Помісній Церкві. Як виявляє життя, на жаль цей процес в нашій Церкві не пройде швидко і без вливу зорганізованого мирянського руху прямо не є мислимий.

Звичайно, це завдання є на довшу мету. Його не можна осягнути на протязі короткого часу. В цьому напрямі належить провести постепенну й безпереривну працю. Треба, щоби в процесі самої праці, в процесі нашого церковного життя наступила закономірна перестановка думання до сучасних питань нашої Церкви. Цього не можна здійснювати силою, бо наслідок може бути відворотній, Для цього потрібно поступової усвідомлюючої та дослідчої праці. Тут варто включати студійні семінарі, аналітичні конференції, наукові симпозіюми й видавати солідні публікації. Це справді широкий засяг праці, але його можна вкладати в рамки святкувань 1000 річчя християнства в Україні. Це складні питання, які вимагають солідної й дбайливої застанови. З’їзд УПСО повинен би в тому напрямі хоч накреслити основні напрямі для наступної Управи УПСО, яка мала б цей плян поступово переводити в життя.

Поруч з тим дальше залишається питання поширення ідей патріярхату з підкресленням, ще і ще раз, що ми вже не боремося за Патріярхат, бо такий дефакто існує, але робимо все можливе, щоби його якнайбільш міцно закріпити. Чи Апостольська Столиця, а точніше Папа Іван Павло II його визнає, це в першу чергу буде залежати від нас кожного зокрема і всіх разом. В цьому відношені повинна існувати сильна віра серед нас самих тоді це матиме свою силу. Стараймось, щоби серед нас було якнайменше невірних Томів.

Для повищих завдань треба подумати і вибрати таку Управу УПСО, яка буде здібна перевести нелегкий плян в життя. Ці й інші питання повинні вирішити учасники з’їзду Українського Патріярхального Світового Об’єднання «3а Єдність Церкви й Народу». В цьому напрямі бажаємо багато успіхів у нарадах учасникам з’їзду УПСО.

Авдієнція представників Патріярхального Руху у владики Любачівського

Представники Українського Патріярхального Світового Об’єднання і заразом представники Українського Патріярхального Товариства в ЗСА, в особах д-ра Богдана Лончини і д-ра Володимира Пушкара, відвідали в четвер, 10 квітня 1980 p., Владику Мирослава Любачівського, щоб привітати його на новому пості Коадьютора Блаженнішого Патріярха Йосифа і при цьому переговорити важливі справи, що недавно сталися в нашій Церкві.

Представники УПСО й УПТ висловили свою піддержку Кир Мирославові разом з проханням продовжувати лінію Патріярха Йосифа у справах помісности й визнання Ватиканом патріярхату УКЦ та тісно співпрацювати з ним. Обговорено теж справу скріплення єдности членів Синоду й потребу розв’язати деякі наболілі проблеми нашої Церкви.

Владика Любачівський висловив свою охоту й бажання працювати в напрямі помісности й єдности УКЦ. Авдієнція тривала одну годину і 20 хвилин. Представники попрощали Преосв. Владику Коадьютора з глибокою вірою, що великі ідеї Слуги Божого Андрея, здійснювані Патріярхом Йосифом, знайдуть належне зрозуміння у майбутнього наслідника Патріярха Йосифа.

« Previous Page

Рубрики

Свіжий номер

Садочок, створений Революцією Гідності

Час ставати сильнішими

УПСО

Рубрики

Підпишись на нашу розсилку