Унів

(Літня богословська школа)

Так висловилася про Унівський манастир людина, яка вже три роки підряд провадить там свою літню відпустку. Правда, не відпочиває… Уже вчетверте Львівська Богословська Академія разом з університетом святого Павла з Оттави організовує в манастирі Літню богословську Школу. У ці спекотні дні, коли більшість людей все ж відпочиває, в манастирі теж гаряче: студенти Літньої школи, прослухавши цикл лекцій з курсу «Богословія і духовність ікони» д-ра Якова Креховецького (Торонто) та «Вступ до Нового Завіту» магістра о. Тараса Барщевського (Папський Біблійний Інститут. Рим), складають іспити…

А зрештою, ідея відпочинку в манастирі теж непогана. Зварйований світ нарешті захотів спокою, тому не дивно, що на заході останнім часом такий відпочинок стає популярним: десь у віддаленому від мирської суєти куточку, серед первозданної природи, якщо вона там ще збереглася, в спокої і молитві. В Україні такий вид відпочинку поки що сприймається як дивовижа, та все ж дві літні відпустки я таки провела в Унівському манастирі.

Найкращий відпочинок — навчання

Богословські науки краще сприймається саме в манастирському амбієнті, де все те, про що говориться на лекціях, практикується в житті. Тут є багато молитви, спокою, доброго прикладу християнського життя. Ми цілий місяць жили в манастирських келіях, слухали лекції з двох предметів: вступ до Святого Письма та література мудрості Старого Завіту, і що найцікавіше — ритм нашого студентського життя був повністю підпорядкований манастирському розкладу. Щоранку о п’ятій тридцять нас будило манастирське калатало: постукування рейки об деревину. Це — древня традиція манастиря. О шостій годині розпочиналась Утреня, о восьмій — Літургія, о сьомій вечора — Вечірня. Додамо ще такі відправи як Часи, які щодня правляться в цьому манастирі церковно-слов’янською мовою, то назагал ми молилися по вісім годин щодня разом з монахами. Особі сторонній це зрозуміти важко, але справжню красу нашого східного обряду можна пізнати саме в Унівському манастирі.

Без газет, радіо, телебачення, комп’ютера і навіть телефона ми жили цілий місяць. Також не мали права покидати манастир без поважних причин. Натомість мали абсолютний спокій, чисте повітря і джерельну воду, довкола нас оточував ліс, поле і пасіка. Попри пасіку пролягала дорога «до школи» — лекційної залі, яка розташована за мурами манастиря. Там, зручно розмістившись за партами чи в м’яких кріслах, попиваючи під час лекцій каву (на західний манер) і поводячись абсолютно вільно, ми слухали історію Старого Завіту. Здавалось, що десь тут, за мурами манастиря, воювали царі і фараони, Мойсей виводив ізраїльський народ із єгипетського рабства, міцніло юдейське царство, занепадало і ділилося, воювало з ассирійцями, персами, вавилонцями, греками і римлянами… Мудреці і пророки спам’ятовували той грішний нарід, навертали його до Бога, а він ліпив золотого тільця… Лекції молодого викладача з Хорватії, випускника Папського Біблійного інституту о. Тараса Барщевського були дуже динамічні, живі і я б сказала, авангардні, викликали багато суперечок. Ми заглибилися в історичний період тритисячолітньої давності і манастирська обстановка сприяла цьому. То ж птах, що стукав дзьобом у віконце, вже був не горобцем, а стародавнім ібісом, що віщував розливи Нілу… З перлинами ізраїльської мудрости нас знайомив о. Гліб Лончина, українець за походженням, який виріс в США і теж здобував освіту в Римі. «Одна лекція горіла полум’ям, а друга — грала теплом», — так висловилася біля прощального вогнища на закінчення школи моя колега Олена Артемчук. Справді, ця атмосфера ватри тривала впродовж всього навчання.

Студенти Літньої школи

Щороку сюди з’їжджаються до тридцяти осіб різного віку і різного роду занять: студенти-історики, мистецтвознавці, вчителі, працівники релігійних видавництв, катехити, медики, приватні підприємці, журналісти, які цікавляться релігійною тематикою, монахи і монахині. Минулого року журналістський корпус був потужним, а справжнім старожилом Унева серед журналістів вважається Данило Яневський, ведучий популярної телепередачі «Сніданок з 1 плюс 1». Це вже третя «манастирська» відпустка Данила. Кожного сніданку, обіду та вечері він ретельно збирав зі стола посуд і був «вічним черговим» на кухні. В Уневі популярний ведучий ходив без краватки і навіть камізельки. надавав перевагу спортивному стилю. Ранок починався в нього з читання Святого Письма під аличею біля чудотворного джерела На лекціях відсипався, але в потрібний момент прокидався і надзвичайно розумними і дотепними питаннями заганяв професорів в п’ятий кут. При цьому дотримувався етикету, виголошуючи довгий вступ на зразок: «Отче, пробачте мені моє невігластво, я зараз задам питання абсолютно дурне…»

Цілий місяць абсолютно мирно жили і творили одну спільноту єдиний римо-католик Яневський, ціла когорта греко-католиків, православні студенти-кияни і навіть лютеранин, який уже вкінці зізнався, що їхав сюди як у вороже середовище.

Манастир зблизька

Місячне перебування в Літній школі дало змогу ближче придивитись до життя манастиря. Найосновніша харизма монаха-студита — молитва. Раннім ранком, коли ще гуляють нічні сутінки, молоді хлопці і вже зовсім сиві старці в чорних рясах ідуть до манастирської церкви молитися за гріхи цього світу, перепрошувати Бога за те зло, яке діється в ньому. Можливо, хтось і цієї ночі вбивав, грабував, гвалтував… Тут багато моляться і просять в Бога прощення за це, бо між добром і злом світу цього мусить бути перевага в користь добра. Інакше цей світ не існуватиме.

Я розмовляла з багатьма монахами і ні від кого не почула, щоб сюди когось притягували насильно. Це є виключно добровільний вибір людини. Дехто закидає, що в манастир можна втекти від труднощів життя або навпаки, від бідности. Я б не сказала. В одного з братів батько доволі заможний фермер, вдома є велика господарка, багато гектарів поля, техніка, але він обрав саме цей шлях. Інший брат довго блукав манівцями й не міг себе знайти, спробував в цьому світі багато чого. Ще в когось це покликання розвивалося з дитинства. На свято пророка Іллі ми їздили в студитський манастир в село Дора біля Яремчі і були присутні при складанні вічних обітів брата Юстина. Ця молода людина з дитинства плекала в собі це покликання, маючи за добрий приклад старенького священика-монаха Порфирія. Чи хтось втікав від невдалого кохання? Це теж не заборонена тема для розмови. Один отець-монах зізнався щиро, що в останній день перед складанням обітів захотів познайомитися з дівчиною. Тодішній ігумен манастиря о. Севастіян дуже любив розказувати історії з серії «коли я був кавалером…»

Окрім молитви, в манастирі є обов’язковою праця. Якщо хтось має певні здібності, то їх тут можна розвивати. О. Орест малює ікони, брат Дам’ян — великий майстер витинанки, має чимало робіт, які демонструвались на різних виставках і зберігаються в музеях України та за кордоном.

Манастир має чимале господарство: поле, фарму. пасіку, теплицю, сільскогосподарську техніку. По молитві і сніданку чимало монахів одягають джинси і футболки, часто гумовці і йдуть до праці. По черзі доглядають свиней, пасуть корови й працюють на кухні. Все інше — за бажанням і здібностями. При Унівському манастирі є спеціяльні плянтації для вирощування лікарських рослин, вже третій рік діє сиротинець. Брати взяли на виховання десять хлопчиків-сиріт. Правда, влітку їх менше, адже їдуть на канікули до бабусь чи дідусів. Дітей доглядає брат Володимир: вчить з ними уроки, ходить гуляти, годує, купає і т. д. На свято Володимира діти вітали свого няня з іменинами. Вивчили пісеньку, прикрасили кімнату ілюмінацією, повбиралися в біленькі сорочки з «бабочками». Важко було впізнати в них вчорашніх замурзаних вокзальних хлопчиків. Але найбільше, що мені запам’ятається, це — манастирський хліб і та піч. в якій його випікають. Секрет того смачного манастирського хліба відкрив брат Павло, пекар: «Тут не має тої негативної енергії, яка є поза манастирем, є багато спокою і молитви. У злості не можна братися пекти хліб, бо це відіб’ється на смаку». Від його розповіді, від тої печі, де потріскують дрова, віддає особливим теплом. А на печі сушаться яблука з манастирського саду, пахнуть лікарські трави…

Під покровом Божої Матері

Сімсот років на цьому місці стоїть манастир. Так кажуть історики. Археологи їх поправляють: минулого літа поблизу Унівського манастиря велись розкопки, знайдено древнє городище, фундаменти церкви, стару гуту. То ж археологи додають до цієї дати принаймні ще два-три століття. Отож, впродовж тисячі років звідси лине щоденна молитва до Бога, молитва справжня, щира. У цьому місці дійсно відчувається якась особлива аура, людина знаходить той душевний спокій і відпочинок від суєтности цього світу. Тут безперервно б’є джерело, яке відоме своїми цілющими властивостями. Саме біля нього зцілився тяжко хворий лицар Лагодовський й збудував на цьому місці манастир. Тут є чудотворна ікона Унівської Божої Матері, яка п’ятдесят років зберігалася на церковному горищі, вціліла і знову повернулася на своє місце, аби біля неї молилися люди. Сюди приїжджають щодня і звідусіль.

Недалеко від Львова, в мальовничому галицькому Уневі, піднімаються в небо хрести Святоуспенської Унівської Лаври — манастиря отців-студитів. Сам манастир було засновано в тринадцятому столітті, й на початках він був дерев’яним, згодом постали кам’яні мури, правда, не раз по тому руйновані. В середині минулого століття студитський манастир став резиденцією Митрополита Левицького.

Після псевдособору 1946 року Унівський манастир «тримався» до останнього — до нього звозили монахів з усього регіону, він став притулком, часто останнім, усіх тих, хто за віру Христову віддав усе, що мав у цьому житті.

Доба вандалізму двадцятого століття спотворила цей духовний осередок, монахів було вигнано, вони розпорошились по найрізноманітнішим місцям, з трапезної зробили стайню, старовинні розписи було знищено, фрески залито товстим шаром фарби, а саму Лавру, після невдалих спроб зробити з неї клюб, по-блюзнірськи перетворили на психіятричну лікарню.

Після виходу УГКЦ з підпілля, Унівський манастир вдалось відновити, у келії повернулись брати-студити, а з храму полинули відправи, на які відразу ж потягнулись люди з села.

Цього року гостинні обителі Унівського манастиря вже втретє приймають в себе Літню Богословську Школу, організовану Львівською Богословською Академією та Інститутом Східно-християнських наук ім. Митрополита Шептицького при Університеті Св. Павла в Канаді. Саму програму було засновано Католицькою Богословською Академією в Чікаго в 1986 році й вона проводилась в Преображенському манастирі в Каліфорнії. Ця програма розрахована на священиків, членів чернечих згромаджень, семінаристів, мирян, що мають закінчену вищу освіту, студентів гуманітарних факультетів тощо. Вона унікальна в своєму роді, бо дозволяє набути знань із східно-християнського богослов’я , поєднуючи академічні зайняття і літургію з досвідом перебування в манастирі.

Учасники цьогорічної Школи — люди найрізноманітнішого віку і освіти, це працівники Інституту Історії Церкви ЛБА, викладачі, студенти-історики Київського університету, медпрацівники, журналісти, катехити, сестри-монахині різних згромаджень УГКЦ, віруючі інших церков, в тому числі протестантських. Окрім львів’ян, Школа зібрала людей з Івано-Франківська, Ужгорода, Луцька, Києва, Молдови і навіть Чікаго. Усі вони дуже різні, але тим, що гуртувало усіх довкола цієї програми, було спільне бажання поринути у глибини Божого Слова, відкрити для себе нові, досі непізнані його сторінки. «Приїхали, бо не могли інакше», — багато хто говорив при знайомстві.

Навчальна програма Школи складалась з «Вступу до Старого Завіту» магістра Папського Біблійного Інституту о. Тараса Барщевського та «Літератури мудрості й поетичних книг Старого Завіту» докторанта Папського Університету Урбаніяна о. Гліба Лончини.

Манастирський розпорядок передбачає підйом о пів на шосту та п’ять годин відправ щоденно, окрім того — насичена лекційна програма з науковими рефератами та іспитами, а тому, окрім базових знань та зацікавленості в богословських предметах, студенти потребували фізичного та психологічного налаштування для місячного перебування у стінах манастиря.

На ватрі, організованій останнього вечора. усі учасники Школи щиро ділились враженнями. обмінювались думками і набутим духовним досвідом. Майже усі відзначили те, що завдяки своїм відмінним лекторам, пізнали багато корисного й нового як про Старий Завіт, так і про Біблію в цілому, здобули нових друзів, заглибились у літургійне життя, пізнали красу старовинного студитського обряду і в майбутньому хотіли б повернутись сюди ще раз, бо, як висловилась одна студентка, «Унів завжди важко залишати. Після такого молитовного досвіду спілкування з Богом стає життєвою необхідністю».

І хоч у буденному вирі часто забуватимеш багато з того, що відчував і переживав тут, і не зможеш більше «занурити» себе у манастирську тишу, почути чаруючий спів монахів-студитів на літургії чи просто ще раз задивитися у небо над Унівською Лаврою, як сказала Ярослава Ватащук, директор Івано-Франківського Катехитичного Інституту: «Ми усі мусимо усвідомити, що Бог, котрий рятував раніше, рятує і тепер, реально діяв колись — робить це і сьогодні. Тому ми, наша екуменічна група, що зібралась тут, повинні нести набуті знання у світ, ділитись ними з оточуючими. Це — наше покликання, як християн».