тисячоліття хрещення

Варто у ці літні вакаційні місяці призадуматись над закінченням другого тисячоріччя від дня народження Ісуса Христа. Так наближаємось до великого двотисячнорічного ювілею, несподіваного приходу на землю нашого Спасителя Ісуса Христа, Який закриваючи сторінки історії Старого Завіту, відкрив сторінки історії Нового Завіту, сперті на всепрощені і любові. З нагоди надходячого цього Великого Ювілею багато з’явилось і дальше з’являються, і будуть з’являтись різні статті, есеї з багатством ідей і пропозицій, як найкраще відзначити, цю не буденну подію завершення двотисячного року, перехід з другого у третє тисячоріччя. Не ідеться тут про звичайні святкування, але здійснення, з такої радісної події, чогось величного і непроминального. Такою непроминальною подією було б ось це Господнє — Євангельське, щоб усі були одно.

Знаємо, що з першого у друге тисячоріччя Христова Церква перейшла у єдності, але на жаль, у першому сторіччі другого тисячоріччя, себто 1054 р. поділилась на Східну і Західну і при тому кинули на себе взаємні клятви, які принесли для однієї і неподільної Христової Церкви незлічимі втрати, а що найголовніше не здійснювали одної й основної Божої Заповіді, що була, є і залишиться основою Христової Церкви — Любови. Правда, ця основна Божа Заповідь була правильно проголошувана у роз’єднаних Церквах, але практично не здійснювана. Це відбувається і сьогодні, на наших очах, говориться про всепрощення і любов, але практично у цьому напрямі, майже нічого з любов’ю не робиться.

Було чи мало різних спроб для того, щоби єдина Христова Церква об’єдналась. Серед цих спроб можна назвати найбільш успішну, це Фльорентійська Унія, що відбулась 1439-24 pp., на якій була осягнута єдність. У Фльорентійській Унії брав активну участь Київський Митрополит Ісидор, до речі, який багато спричинився до її успіху. На жаль ця єдність недовго вдержалась. У перекресленні фльорентійських домовлень найбільше заважила Москва, яка вже у той час мала свої ясні релігійно-політично-імперські пляни, — ні більше, ні менше — стати третім Римом.

Так єдина, але поділена Христова Церква прожила довгі, довгі віки у клятві, майже ціле друге тисячоріччя. Під тим оглядом злам наступив завдяки великого серця — любови Папи Івана XXIII, який заініціював і скликав Вселенський Собор Ватиканський II, а перед тим нав’язав діялог з православним світом та християнськими Церквами. Папа Іван XXIII робив усі спроби, щоби православні Церкви взяли участь у будь-якій формі, у заплянованому Вселенському Соборі Ватиканському II. Ця пропозиція була обговорювана на православній конференції, що відбулась на Родосі, якої учасниками були ієрархи православних Церков. На цьому форумі була внесена пропозиція з сторони Російської Православної Церкви, щоб ніхто з православних Церков не брав участи. Відомо ж, що Вселенський Патріярх Атенаґорас мав добру волю бути хоч спостерігачем на заплянованому Соборі, але схвалена пропозиція Російської Православної Церкви, закрила йому дорогу.

Несподіванкою було для усіх, коли на відкритті Вселенського Собору Ватиканського II з’явились представники, як спостерігачі від Російської Православної Церкви, якщо не помиляюсь в особах Дехтярова і Котлярова. Це була клясична лекція для Вселенського Патріярха Атенаґораса. Незважаючи на це Апостольська Столиця не переривала діялогу з Православною Церквою і допровадила до того, що Папа Павло VI і Вселенський Патріярх Атенаґорас разом зустрінулись й обнялись поцілунком люби і зняли з себе клятви. Це був справді вияв християнської любови, який накреслював добрі шляхи для здійснення Євангельської істини — щоб усі були одно.

Ідею єдности Христових Церков безперебійно продовжує і всіма силами підсилює Папа Іван-Павло II. Як видно з наявних актів, що колишні, так близькі надії до єдности в останніх роках охололи. Без сумніву у цьому охолодженні веде перед ніхто інший тільки Московська Патріярхія. На жаль, Вселенський Патріярх Вартоломей, зрозуміло, похилився у сторону Півночі, а там не ідеться про єдність Христової Церкви, але про імперсько-політичні справи, які тільки прикриваються християнськими ідеями. Це не означає, що треба припинити дальші спроби, а навпаки треба дальше над цим працювати і мати на увазі, це що у людини є не можливим, то у Божому Провидінні є все можливе.

Скільки Христова Церква, від її постання перейшла, під різними формами пере­слідувань по сьогодні і вона, Христова Церква, без танків, ядерної зброї, ракет і т. д. переможно вдержалась і все вдержиться. Ось візьмім до уваги УКЦеркву й УПЦеркву, які були майже фізично знищені і вони сьогодні воскресли. Цього не можемо сказати про Російську Православну Церкву, бо її воскресив, добре знаємо для яких цілей, Сталін. На жаль, Російська Православна Церква і сьогодні від тих цілей не відмовилась, а це шкода.

Варто з цієї небуденної нагоди Великого Ювілею зробити підсумки і вказати на цей велетенський вклад Христової Церкви не тільки для розвитку духовного життя, але і цивілізації.

Ми українці католики і православні повинні застановитись і постаратись улаштовувати з цієї нагоди спільні зустрічі, конференції, вечорі з доповідями і шукати нашого спільного знаменника, а не жити стереотипами московської марки, яка все мала свої імперсько-політичні пляни, яких і сьогодні не відкинула. Ми повинні собі твердо сказати, що так Українська Католицька, як і Українська Православна Церкви є того ж самого Київського Обряду і нас нічого не повинно ділити. Ми повинні спільно піддержати ідею єдности наших Церков та долучитись до змагань за єдність Христової Церкви, — ЩОБ УСІ БУЛИ ОДНО.

М. Г.

У липні 1988 Року Божого, у вічному місті — Римі, центрі Вселенської Католицької Церкви, себто десять років тому, українці сущі в діяспорі гідно, достойно і величаво відзначили перше тисячоліття хрещення Руси-України. Згодом так же відзначили у відомому відпустовому місті Польщі — Ченстохові, а перед тим у столиці США Вашінґтоні, а також у метрополії світу Нью-Йорку. Це були унікальні, подиву гідні і зворушливі грандіозні святкування, які немов воскресали серед української діяспори. З нами відзначав цю неповторну дату, тисячоліття хрещення — християнства українського народу, майже ввесь християнський світ, а зокрема, католицький, до якого закликав, звертаючись окремим посланням Святіший Отець Іван-Павло II. Ці ж святочні і величаві відзначення пройшли хвилею по майже всіх континентах, від далекої Австралії починаючи, далі через Південну Америку — Бразилію, Аргентину, Північну Америку — США і Канада і ціла Західня Европа. На жаль, у той час, земля володаря, хрестителя, рівноапостольного Володимира, Київської Руси-України, майже непорушно, стоїчно — мовчала, а Московська Патріярхія привласнювала собі християнську спадщину Руси-України. Тільки Євген Сверстюк на громадському святкуванні, у Києві, 5-го червня 1988 р. сказав — «І на нашій вулиці свято…» Так було десять років тому.

Це справді відбувались події, яких не можна забути і не можна їх не згадати у перше десятиліття після цих неповторних святкувань. Як можна не згадати започаткування цих святкувань, у метрополії світу, Нью-Йорку, у Лінкольн Центрі, де у Ейвері Фішер Голл виступив відомий американський професійний хор з Атланти, з оркестрою Метрополітальної Опери, Нью-Йорку, під орудою талановитого диригента Вілліяма Нолла, що відбувся 14 лютого 1988 р. У просторій концертовій залі пронеслись могутні милозвучні мельодії увертюри до опери Тарас Бульба — Миколи Лисенка та низка українських релігійних пісень Бортнянського, Веделя й інших.

Другою такого рівня подією було молитовне відзначення тисячоліття хрещення Руси-України, 28 травня 1988 p., у відомій катедрі св. Патрика у Нью-Йорку, де була відправлена торжественна архиєрейська Служба Божа, у якій взяли численну участь, крім наших владик, латинські єпископи на чолі з кардиналом Джаном О’Канором і секретарем стану Ватикану кардиналом Агустіно Касаролі. Також взяли участь владики Закарпатської Церкви Владика

Михайло Дудик і також апостольський екзарх Вірменської Католицької Спільности. Тут же також була заступлена й Українська Православна Церква з Владикою Всеволодом. Св. Літургію відправив Владика Василь Лостен у сослуженні владик і священиків. Господар церкви св. Патрика у Нью-Йорку Дж. О’Канор виголосив знаменне святочне слово, вітаючи з цієї небуденної події УКЦеркву й весь український народ.

Українська Православна разом з Грецькою Православною Церквою, з приводу цієї великої події, відправили Соборний Молебень, який відбувся у грецькій катедрі св. Тройці, у Нью-Йорку. Молебень відправили Владика Антоній і Владика Всеволод і був присутній Владика Василь Лостен. Вселенського Патріярха Димитрія заступав і презентував архиєпископ Яковос.

Унікальним, неповторним і несподіваним зенітом величавих святкувань і відзначення тисячоліття хрещення Руси-України відбулись у центрі Вселенської Католицької Церкви в Римі. На ці величаві відзначення до Вічного Міста прибуло понад вісім тисяч українських паломників, католиків східного обряду й православні. Паломники прибули з різних кінців західної діяспори, а навіть були представники УКЦеркви з Польщі. Це справді була велика подія. Рим на протязі своєї кольоритної і багатої історії ніколи не гостив такої великої кількости українських паломників. Це справді був подивугідний, глибокий вияв українського церковно-релігійного і національного «я». Українська діяспора гордо й голосно підкреслювала своє християнське народження, а Київ і Львів мовчали, бо за них говорила Москва. Тільки Катакомбна УКЦерква все більше і більше давала про себе знати, що Українська Христова Церква воскресає до оновленого християнського життя.

З нами разом святкував Святіший Отець Іван-Павло II, будучи у катедрі Св. Софії у Римі, де при численній участі паломників, владик, священиків, гостей й українських хорів була відправлена торжественна архиєрейська Служба Божа, яку відправив Патріярх Мирослав-Іван у сослуженні всіх владик, під час якої вітав усіх присутніх Папа. Відзначавсь 988 рік, коли у Київській Русі, у Дніпрі хрестивсь український народ, повертаючись до християнських твердих моральних основ і засад і почав творити свої духовні вартості, що визначували його правильний дальший історичний шлях. Перед очима паломників вирисовувались світлі постатті св. Ольги і хреститель Руси-України св. Володимир Великий. Знову ж Папа Іван-Павло II з свого історичного вікна вітав на площі св. Петра паломників української діяспори, підкреслюючи, що тисячу років тому св. Володимир, володар Київської Русі, хрестив український народ. У неділю у базиліці св. апостола Петра відбулась торжественна Служба Божа, яку відправляв Святіший Отець Іван-Павло II у сослуженні Патріярха Мирослава-Івана, владик і священиків. Чудово співали збірні українські хори. У Службі Божій взяло участь біля тринадцять тисяч мирян, катедра була виповнена по береги. Без потрібних квитків-перепусток було неможливо добратись до середини базиліки. Служба Божа яка тривала біля трьох годин повністю транслювалась на італійському телебачені. Паломники, що не могли взяти участь у базиліці, мали можливість прослухати св. Літургію на площі св. Петра. Тут знову промовляв і тепло вітав українських паломників й весь український народ Папа Іван-Павло II. У величавому концерті збірних українських хорів, у залі Папи Павла VI на шість тисяч місць, знову Папа Іван-Павло II вітав і дякував хористам за чудовий концерт. Це були величаві незабутні хвилини, які зворушили всіх учасників. З нами моливсь майже весь вільний західний християнський світ.

Також зенітом святкувань були святочні відзначення тисячоліття хрещення Руси-України на Ясній Горі у Ченстохові, у Польщі. Простора левада перед катедрою на Ясній Горі у Ченстохові була ущерть заповнена паломниками українцями і поляками біля сто тисяч вірних. Ігумен Отців Павлінів о. Руфін Абрамек тепло привітав всіх паломників, а до українських паломників звернувся словами: «Мати Божа Ясноґурська, що прийшла з руських земель, шістсот років чекала на дітей з України і питала, чи прийдуть? І прийшли! Добре, що прийшли». Це справді було зворушливо. Ці слова викликали сльози на обличчі паломників. Примас Польської Церкви Юзеф Кардинал Ґлемп у своїй знаменній святочній промові звернувся такими словами: «Під час святкувань тисячоліття хрещення Руси-України дуже часто повторялось слово «Україна». Це слово вимовлялось з любов’ю і великою повагою. Можемо себе запитати, що означає, це часто і гідно повторюване слово? Воно означає батьківщину. А батьківщина у християнському розумінні мас бути люблена. Зрештою четверта Божа Заповідь говорить: «Шануй батька свого…» У постаті батька знаходимо батьківщину, яку треба любити, плекати і шанувати…». Під час святочних відзначень у Ченстохові були особливі почуття. Напевно голоси молитов долітали до мовчазного Києва над Дніпром і города Львова, у яких були надії, що Володимирове хрещення відродиться на землях мовчазної Української Христової Церкви.

Святочні відзначування хрещення Руси-України закінчувались величавими маніфестаційними молитвами у Вашінгтоні спільним Молебнем, у якому взяли участь українські владики Православної і Католицької Церков. Святочними промовами і величавим концертом і бенкетом, Нью-Йоркська метрополія завершила святкування у Вальдорф Асторії.

Поруч з тим слід відмітити, що науковий український світ відзначив тисячоліття хрещення науковою конференцією, яка була присвячена проблематиці хрещення Руси-України, що відбулась у Равені — Італія, одним з організаторів якої був проф. Омелян Пріцак. Йому, себто Пріцакові, треба завдячувати відомий Гарвардський сороктомовий проект корпусу видань присвячені проблематиці християнству України. На жаль, проект ще не повністю завершений. Це будуть ті тривалі вартості, що постали з приводу тисячоліття християнства в Україні і залишаться для майбутніх поколінь. Сьогодні говорить християнський Київ і Львів, і нашим бажанням залишається, щоби вони заговорили одним серцем і однією душею, щоб воскресло Володимирове хрещення Руси-України у всіх закутках України, щоб в кінці усміхнулась заплакана Мати — Україна. Щоб Українська Христова Церква в Україні зустріла третє тисячоліття християнства, як одна і неподільна Христова Церква.

Микола Галів