Товариство за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви

Крайова Управа вважає за відповідне зайняти становище до т.зв. «Крайової Конференції Українських Центральних Організацій» в Чікаго, та подати до відома слідуюче:

1. Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Помісноі Церкви нід часу свого основання стоїть на принципах боротьби за існування нашої Церкви, оборони її помісности, завершення її устрою Киіво-Галицьким Патріярхатом та беззастережної вірности ідеям та починам їх Блаженства Архиєпископа Кир Йосифа VII.

Самостійність і незалежність від других сил, а зокрема політичних, є передумовою і найдогіднішою формою організації і дії так нашого Товариства, як і других споріднених з ним мирянських організацій чи комітетів.

Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Помісноі Церкви є самостійного і незалежною організацією. Воно базується на індивідуальному членстві і провадить свою працю згідно з постановами своїх вищих статутових керівних інстанцій. Така організаційна форма забезпечує успішність плянованих і реалізованих Товариством акцій і не перешкаджає процесові узгіднення їх та співпраці з другими спорідненими організаціями.

Товариство згідно зі своєю програмою займається виключно церковними і мирянськими справами. Організації ж громадські, професійні, комерційні, політичні і регіональні мають свої окремі статутові цілі, які ані поодиноко, ані разом взяті не мають відношення до мирянських і церковних справ. Груповий чи політичний характер таких організацій, а зокрема різноконфесійний склад їхнього членства не уповноважнює їх до вирішування внутрішних мирянських справ Української Католицької Помісноі Церкви.

Крайова Управа стверджує, що т.зв. «Крайова Конференція Центральних Організацій» заповіджена на день 17. VI. ц.р. в Чікаґо, була заплянована і скликана без відома нашого Товариства та що по сьогоднішній день нашого Товариства до співучасти в ній не запрошено.

Ця т.зв. «Крайова Конференція Центральних Організацій» уважається за зговорення політичних чинників з метою підпорядкування та контролювання мирянського руху т.зв. «Радою Українських Організацій у З.С.А. за Патріярхат».

Серед існуючих під цю пору обставин, цього рода контроля не відровідає пекучим потребам Української Католицької Помісноі Церкви на рідних землях та в діяспорі – та могла б тільки послабити мирянський рух в боротьбі за існування та за краще завтра нашої Церкви.

Крайова Управа стверджує з жалем, що деякі наші Ієрархи дозволяють на вмішування політичних чинників у церковні справи зі шкодою для Церкви і мирянських організацій. Це є незгідне з принципом незалежности Церкви від політичних чинників. Крайова Управа натомість стоїть на принципі повної незалежности мирянського руху від будь-яких зовнішніх чинників.

За Крайову Управу:
Др. Леонід Рудницький /секретар/
Др. Мирослав Навроцький /голова/
Філядельфія, 13. VI. 1972.

In coonection with the first session
of the permanent Synod of the Ukrainian Catholic Church,
the Society for the Promotion of the Patriarchal System
in the Ukrainian Catholic Church sent the following telegram
to the Chairman of the Permanent Synod,
His Beatitude Cardianl Josyf Slipyi.

HIS BEATITUDE JOSYF VII
CHAIRMAN OF THE PERMANENT SYNOD OF U.C.C. YOUR BEATITUDE:

THE NEWS ABOUT THE CONVOCATION OF THE FIRST SESSION OF THE PERMANENT SYNOD FILLS THE HEARTS OF ALL UKRAINIAN CATHOLICS WITH JOY AND EXPECTATIONS «THE DELAY IN ITS CONVOCATION AROUSED FEARS, THAT YOUR BEATITUDE ENCOUN­TERED OBSTACLES BEYOND YOUR CONTROL» NOW THE CONVOCATION RESTORES OUR CONFIDENCE, REAWAKENS IN US HOPES AND INSPIRES US IN THE STRUGGLE FOR SURVIVAL AND A BETTER TOMORROW FOR OTJR SUFFERING CHURCH AND NATION — WE WISH TO PERSEVERE IN OUR ENDEAVORS UNINFLUENCED AND UNHAMPERED BY ANY POLITICAL FACTORS – AND WE ARE CONFIDENT, THAT WE HAVE THE SUPPORT OF OUR HIERARCHS IN THIS MATTER. IN THE NAME OF THE SOCIETY FOR THE PROMOTION OF THE PATRIARCHAL SYSTEM IN THE UKRAINIAN CATHOLIC CHURCH AND THE COUNCIL OF LAYMEN, WE EXPRESS OUR FILIAL DEVOTION TO YOUR BEATITUDE AND THE SYNOD AND PRAY FOR GODS BLESSINGS AND ENLIGHTMENT IN YOUR PROCEEDINGS.

Dr. Myroslaw Nawrockyj (President of the Society)
Dr. Leonid Rudnyckyj (Secretary)
Prof. Myroslaw Labunka (President of Laymen’s Council)

Many of us from the Voice of the Ukrainian Community often hear queries like: What gives you the right to question the policies of various church officials? Who are you to make suggestions, to criticize, to voice approval or disapproval? These and other similar questions have been answered by His Eminence Bernard Cardinal Alfrink, the head of the Catholic Church in Holland. Cardinal Alfrink, in discussing the changes in the Church brought about by the Second Vatican Council, stated, «Every Christian has a definite responsibility toward all sphares of Christian and Church life. He therefore has not only the right but also the responsibility to voice his wishes and to make proposals to the bishops. He also must make sure that these proposals are viable—he must insure the catholicity of his wishes and seriously consider the possibility of putting them into practice». Cardinal Alfrink admits that this is something rather new in the Catholic Church. He stresses the need of dialog, of consultation between a given bishop and the faithful. To quote Cardinal Alfrink againt «We are dealing with something new here, to which everybody must get used to, bishops as well as the faithful… Such a form of consultation calls on the responsibility of all, bishops and faithful, toward the local and the Universal Church. The idea of a common responsibility of bishops, priests, and faithful is an essential improvement over past practices by means of which the Church was governed in an excessively clerial manner. This common responsibility does not mean that the differences of duty and office must disappear, it simply means that they must be realized in a dialogue».

We of the Voice of the Ukrainian Community as well as the Society for the promotion of the Patriarchal system in the Ukrainian Catholic Church have always believed in dialog, in sharing responsibilities, in working for the good of our Church. On the other hand, we have always opposed any high-handed attempt, any sly political or diplomatic maneuver to weaken its unity and integrity, and we will continue to do so in the future.

The question remains—when will the true spirit of the Second Vatican Council enlighten our hierarchy, clergy, and our faithful, so that .we can all work united for the good of our Ukrainian Catholic Church and the culmination of her autonomous status in a patriarchate.

В журналі за березень ц.р. ми помістили частину т.зв. «Інструкції ч.12», в якій Визвольний Фронт виявив своє становище до факту існування і праці нашого товариства, і коментар до неї двох авторів-членів нашого товариства,під наголовком «Прости їм Господи бо вони не знають що роблять». У відгук на це ми одержали чотири листи і дві телефонічні розмови, в яких виявлено сумнів, чи така реакція правильна.

Становище авторів слід трактувати нормальним відрізненням особистих настанов у підборі тактичних засобів діяльности т-ва, одначе там, де заторкуються самі основи існування т-ва і принципи його дії конечно дати виміну думок, хоч нам виглядало, що тут справи так ясні, що на таку виміну думок шкода місця в журналі.

Але якщо треба,тоді говорімо від початку і про найосновніші речі.

1. Ми маємо факт, що політична партія веде відкриту акцію на ліквідацію нашого т-ва, або принайменше на опановання його як не в структурі УККА – СКВУ, то в якихсь спрепарованих «координація». Ми не мали ще у нашому товаристві навіть найменшого натяку від його активу, що він колись був би готов поважно застановитися над можливістю піддати т-во під контролю політичних сил. Не думаємо також інтерпретувати інакше становище наших коресподентів, висловлене в листах і телефоном, хоч воно нормально за м’яке, щоб забезпечити т-ву незалежність.

2. Нам виглядає, що у минулому коментарі ми заступилися за погляди подавляючої більшости нашого членства в справах розмежування політичних сил від церковних справ. Це є одна із найосновніших моральних і ідейних засад нашого руху, що церква є самостійна в собі і незалежна від інших сил одиниця, і лише її власні церковні органи, незалежні від зовнішніх впливів, можуть робити рішення що до становища і розвитку самої Церкви. Приймаємо за факт зрозумілий, що лиш у большевицьких і сателітних краях тоталітарні політичні сили вправляються в керуванні церквами й мирянськими справами, і там немає від цього жадної успішної оборони. Тому ми є проти такого абсурду, щоб тут у вільній українській строго антибольшевицькій громаді морально визнавати і пристосовувати в життя обскурну большевицьку систему тому, бо вона користь партії несе. Тим більше, що тут є можливість успішної оборони проти неї: власна голова кожного патріярхальника.

3. Коли ж натиск політичних сил на т-во є фактом ствердженим, постає питання як т-во має його трактувати. Останній З’їзд постановив відтягнути представників т-ва від «Координаційного Комітету» і тим відв’язатися від якої-небудь спілки з політичними груповими силами. Не має сумніву, що така постанова З’їзду була можлива також тому, що згаданий коментар до інструкції ч.12 послужив учасникам З’їзду підставовою інформацією про ситуацію і пляни політичних сил естаблішменту супроти нашого т-ва. У відміну до становища З’їзду й Редакції журналу наші кореспонденти вважають, що справу політичних атак на наше товариство слід ігнорувати, промовчувати, не відповідати їм, лиш зайнятися справа ми наших статутових обов’язків. Виходить, що у певних конечних випадках нашим єпископам опонувати можна, а політичним групам ні… Дійсно, велику почесть віддають наші кореспонденти тим політичним силам, що ідуть на знищення нашого т-ва, забуваючи, що існування і здібність нашого товариства до акції повинні і в них іти перед їхніми симпатіями або приналежностями до любих політичних груп. Знову ж, жадне шануюче себе товариство не позволить собі на недоцінення тих противних йому сил, що наставлені на його руїну.

4. В дальшому із письм деяких наших кореспондентів виходить, що ми вмішуємо партійну політику до боротьби за патріярхат. Тут вони допустилися жахливого перекручення, бо ми політики не вмішали до діяльности нашого т-ва, ані ми не редаґували інструкції ч.12. Доки наше т-во не вмішується до того, що на своїх публічних виступах мають говорити панове Лівицький, Штуль чи Отецько, які люди в них у проводах повинні бути, а які ні й чому, як вони мають вести свою внутрішню і зовнішню політику, як пояснювати сучасні процеси в Україні і як боротися за місця в УККА і СКВУ – то жадної політики до «патріярхату» ми не вмішали. А позбавити нас права на оборону сповидннм закидом про «вмішування політики» – де дуже слабосила і непереконуюча метода.

5. І ще вичуваємо невдоволення із порівняння партійно – політичних діячів із «цирковими кльовнами». На ділі це вже закид легший, бо не стосується до основних принципів діяльности т-ва а лиш до підбору слів, у чому жаден не є святий. Коли до пересади можна читати чи слухати ображуючі закиди в сторону діячів нашого т-ва й навіть обвинувачення в большевизмі, то до нашого журналу ніхто, ні оден мирянський діяч не написав кілька слів з обуренням, ані з порадами що робити. А коли ми зовсім слушно старались відобразити зовсім неморальні намагання снувати затії на форумі політичної групи проти досить активного й динамічного патріярхального товариства порівнянням, то зразу бачимо в уболівальників сльози. А де ж тоді об’єктивність?

Можливо, що до людей, що як групові функціонері на форумі партії одержують доручення бути назовні мирянськими діячами, замість ужитого порівнання можна пристосувати звання напр. акторів на сцені. Але чи не образилися б тоді на це актори української сцени, яких маємо у Філядельфії й інших містах Америки?

6. І нарешті можемо ласкаво донести до відома наших кореспондентів, що інструкція ч.12. виконана. Силами двох політичних груп при повній піддержці інших сил естаблішменту скликано в Чікаґо, дня 17 червня, нараду «Крайових Центральних Організацій за Патріярхат». Створено її насамперед з ціллю підкопати наше т-во щоб опісля перебрати над ним керму, і вести його в бажаному ними напрямі.

На жаль, не одержали ми ні одного критичного слова до цієї ситуації від тих коресподентів, що радили нам не «мішати політики до патріархату». Невже в них нема тепер чим турбуватися?

/Реферат/

Програма Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви є результатом праці принайменше трьох його річних Загальних Зборів, а зокрема й праці Мирянського З’їзду, що відбувся в червні минулого року в Ню Йорку. На тих зборах і з’їздах програмові постанови були обговорювані, передискутовані й достосовані до актуального положення. Вони завжди являються ширшими і детальнішими поясненнями тих загальних засад, що вкладені в статут товариства, а крім того вони виявляють важність і черговість поодиноких частин статутових завдань в стосунку до мінливої ситуації внутрі і назовні Української Католицької Церкви. Особливо З’їзд Мирян минулого року в своїх обширних резолюціях і окремих постановах відзеркалив програму нашого товариства майже повністю.

Статут творить для товариства загальні рамці діяльности, включаючи права і обов’язки як поодиноких клітин товариства так і його членів. Статутові положення рахуються більш сталими і стандартними так, що вони не часто ревідуються чи міняються. Зате програмові постанови, що випливають із статутових засад, мусять частіше достосовуватися до актуального положення, яке міняється. Так наприклад деякі із схвалених минулого року програмових постанов сьогодні не важні через те, що вони або вже здійснені, або не конечні чи не можливі до введення в життя. У цьому рефераті програмові постанови будуть зведені і модифіковані так, щоб вони були актуальними зараз, та щоб вони творили схему конкретних напрямних для дії товариства під сучасну пору.

Програмові засади нашого товариства вдається поділити на три групи: перша – це основні цілі діяльности товариства, або як їх можна назвати, ідейно програмові заложення:

1. Привернення історичних прав Українській Католицькій Церкві.
2. Змагання за помісність Української Католицької Церкви.
3. Змагання за єдність, мир і спокій Української Католицької Церкви в діяспорі і єдність із Матірною Церквою на Україні.
4. Завершенні Української Католицької Церкви патріярхальною системою в концепції Києво-Галицькото Патріярхату.
5. Обстоювання і переведення в життя ідей патріярхорівного Верховного Архиєпископа Кир Йосифа VII.
6. Активізація Синоду Українських Єпископів, щоб він став дійсним, живим, та щоб функціонував правно і фактично.

Це є найновіші цілі товариства і вони не повинні по суті змінюватися. Уся енерґія і праця товариства повинні бути спрямовані на їхнє здійснення.

Друга група — це самі програмові засади, які ближче означують те, що товариство повинно робити й чим займатися, щоб поставлені у першій групі постуляти здійснити, чи осягнути.

1. Розвинути мережу й численність членства товариства і вдержати його сильним та незалежним від будь-яких зовнішніх або групових впливів.
2. Дати повну піддержку Синодові Українських Єпископів у його позитивних акціях та виявити ряд корисних ініціятив Українському Єпископатові.
3. Співпрацювати тісно з організацією священиків – Братством св. Андрея.
4. Працювати в напрямі поповнення священичих кадрів і виховання молодих кандидатів на священиків у традиційному українському дусі,
5. Змагання за вільний вибір жонатого або нежонатого стану для усіх священиків та за відновлення дияконського сану.
6. Дбати про катехизацію і релігійне виховання дітей по-українському, та в традиційному українському дусі й обряді.
7. Обороняти Церкву перед латинізацією, візантійщиною та мовними експериментами там, де їх потрібно.
8. Включатися в церковне життя і поширювати його по парохіях при помочі церковних братств.
9. Ініціювати Єпархіяльні Ради зложені зі священиків та мирян.
10. Ініціювати Парохіяльні Ради для організації і співкерівництва духового й господарського життя парафій.
11. Обороняти Церкву від заходів для її дизінтеґрації у внутрішньому й зовнішньому аспектах.

Ця група постулятів у кожній точці визначає напрям і характер діяльности товариства у ширшому засягу, даючи Крайовій Управі можливість рішення які акції і в який час організувати вслід за розвитком церковного життя та зовнішніх подій, які мають на нього вплив.

Із цієї другої групи програмових заложень випливають конкретні щоденні завдання товариства, які не можна назвати організаційними напрямними. Вони дають відповідь на питання, як здійснювати в житті постанови двох попередніх груп.

1. Зміцнення організаційної структури і вдержання постійного живого контакту з організаційними клітинами.
2. Співдія зі старшими й тут народженими поколіннями українців католиків.
3. Поширення участи молоді у патріярхальному русі.
4. Влаштовування церковно-релігійних імпрез.
5. Підготовка Першого Конґресу Українців Католиків Америки.
6. Посилення Світового Товариства.
7. Поширення інформаційної діяльности у світовій і українській пресі про становище Української Католицької Церкви.
8. Співдіяти з другими спорідненими організаціями.
9. Дбати про збірки фондів на «Церква в Потребі» та «Фонд Верховного Архиєпископа».
10. В обличчі посиленої атаки і зневажування особи Верховного Архиєпископа і його ідей, як у Римі так і у пресових органах на еміґрації – подбати про рішучу й гідну оборону.
11. Посилити дослідження дальших можливих заходів Східньої Конґреґації для відривання по частинах нашої Церкви і передавання їх під латинську юрисдикцію чи номінування нових неприхильних нашим ідеям єпископів та підготовити рішучі протизаходи і протести.
12. Враховуючи пов’язання програмових засад товариства з функціями Українського Католицького Єпископату ввійти з ним в ділові зв’язки з ціллю здійснення головних організаційних завдань товариства в користь єдности і цілости Української Католицької Церкви.

Із поданої програмової структури видно, що цілість наших програмових і дійових засад не є у виключній компетенції товариства, а це значить, що їх треба здійснювати посередньо зв’язками із священством, Єпископатом, співзвучними йому організаціями, або й тиском товариства на опозиційні йому сили. Успіх такої праці залежатиме від вмілого плянування акцій товариства та від вдалого підбору відповідних метод. А це вже є функція Крайової Управи.

І. Привітання

1. Учасники – делеґати й присутні на З’їзді гості, члени Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦ, рішили вислати привіт від З’їзду Святішому Отцеві Папі Римському Павлові VI, в якому прохають Його вставитись за переслідуваних братів у вірі та за Терплячу Церкву взагалі. Делеґати також прохають благословення для праці Товариства для добра Української Католицької Церкви.

2. Учасники З’їзду висловили свою щиросердечну подяку Верховному Архиєпископові, їх Блаженству Кир Йосифові Сліпому за Його сердечний привіт З’їздові, та ще раз зложили заяву своєї синівської відданості Первоєрархові Української Католицької Церкви з нагоди Його Вісімдесятиліття, обіцяючи й надальшe віддано працювати для добра своєї Церкви й народу.

З. Президія п’ятого З’їзду, члени новообраних керівних органів Товариства, делеґати від себе й від усього членства Товариства щиросердечно вітають Кир Василя Величковського із його звільненням із тюрми – неволі та з прибуттям до Вічного Міста.

4. Президія й учасники цього Загального З’їзду Товариства вітають від імені широкого мирянського руху Ієрархію Української Католицької Церкви, а особливо тих українських Владик, які гідно й з великим почуттям історичного моменту й кризового стану нашої Церкви на цьому етапі Її розвитку, як і буття нашого народу в загальному, відстоюють належні права нашої Церкви – Її помісности та великих духових і культурних скарбів. Вітаємо цих наших владик в першу чергу за їхню готовість і в майбутньому дальше очолювати змагання нашого народу за його краще майбутнє та за завершення організаційної структури нашої Церкви патріярхатом. Велика громада українських вірних з великим признанням клонить свої голови перед тими Владиками й устами своїх делегатів на цей З’їзд заявляє одностайну й віддану співпрацю та допомогу у вже згаданих змаганнях, як і у постійній і послідовній праці над піднесенням духового, релігійного життя нашої громади вірних.

5. Делеґати З’їзду з приємністю вітають братські організації, що включились у змагання за Український Києво-Галицький Патріярхат та стали в обороні прав помісности нашої Церкви, як також в обороні мови, обряду й традицій нашої віри. Наше привітання належить в першу чергу Проводові й членам Товариства Священиків Української Католицької Церкви ім. св. Андрея; дальше – Управі Світового Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви; Централі Комітетів Оборони Мови, Обряду й Традицій УКЦеркви; Студентському Комітетові «Ад Гок» у ЗСА; Краєвим Товариствам за Патріярхат у країнах Европи, Південної Америки й Канади; вкінці – всім іншим, що їх тут не вичислюємо, – товариствам, організаціям, інституціям та поодиноким людям доброї волі, що їхня праця причинилась до успіхів всього мирянського руху.

II. Становище й постанови стосовно загальної ситуації Української Католицької Церкви під сучасну пору.

1. Делегати З’їзду з приємністю відмітили успіхи Української Католицької Церкви на шляху до закріплення Її помісности в лоні Вселенської Церкви за останні два роки:

а/ Відбуття V-гo Архиєпископського Синоду за участю всіх українських католицьких владик, що змогли на нього прибути. Є це великий крок вперід у змаганнях за вдержання єдности й одности УКЦеркви у цих несприятливих для нашої Церкви й народу часах, в яких більше, як колинебудь, така єдність є необхідною.

б/ Створення Постійного Помісного Архиєпископського Синоду, що повинен стати останнім кроком на шляху до завершення структуральної побудови нашої Церкви із синодальним правлінням та патріархом, як її Первоєрархом.

в/ Винесення проблеми буття й існування Української Католицької Церкви на широкий фон міжнароднього життя і співжиття в першу чергу завдяки виступам на Папському Синоді Верховного Архиєпископа в обороні прав нашої Церкви й народу. Участь у цьому Синоді та виступи інших українських владик /Митрополита Кир Амврозія Сенишина із ЗСА та Митрополита Кир Максима Германюка з Канади/ також найшли належний відгомін у засобах масової комунікації багатьох країн світу.

г/ Факт, що справою Українського Патріярхату та іншими проблемами нашої Церкви мусіли зайнятись найвищі чинники Римської Курії, а особливо сам Святіший Отець Папа Павло VI, і то декілька разів за останніх декілька років, також відмічуємо як успіх актуалізації проблем УКЦеркви, хоч і з жалем, що вислід цього заінтересування не йшов по лінії потреб і бажань української ієрархії, маси вірних і загалу української громадськости.

2. Делеґати З’їзду стверджують рівночасно з прикрістю, що зусилля і змагання української католицької ієрархії і загалу вірних не дали поки що належних успіхів у побажаному засягові:

а/ Особливим ударом для українських вірних була відмова піднести до гідности патріярхату Верховне Архиєпископство УКЦеркви, висловлена Папою Павлом VI, в його листі від 7-го липня 1971 року до Верховного Архиєпископа, їх Блаженства Кир Йосифа VII. Мотивування відмови в першу чергу політичними причинами було особливо болючим для українського загалу.

б/ Священна Конґреґація для Церков Східніх Обрядів під проводом кардинала Максиміліяна де Фюрстенберґа виявила повну неґацію помісних прав УКЦеркви та поставилась вороже до змагань нашої ієрархії, священства й вірних в обороні тих прав, як також до змагань за патріярхат, чого доказом є численна документація та ряд практичних потягнень, які виразно спрямовані на шкоду нашої Церкви й народу, як нпр:

–        лист до їх Блаженства від 10 квітня 1970 р., в якому заперечується правосильність IV-гo Архиєпископського Синоду від 1969 року;
–        номінація єпископів у 1971-му році для американської провінції без відома й згоди Верховного Архиєпископа;
–        номінація єпископа для Бразилії 1972-го року;
–        номінація апостольського візитатора для українців у Західній Европі 1972-го року;
–        й вкінці підпорядкування Куритибської єпархії латинському місцевому архиєпископові, що виразно вказує на намагання розбити єдність УКЦеркви, що в дальшому майбутньому буде рівнозначне із її ліквідацією в країнах поселення.

При тому Делеґати З’їзду відмічують, що й інші відповідальні чинники Курії виявляють недоброзичливі наміри супроти УКЦеркви, як про це наочно свідчить заборона відбувати V-ий Архиєпископський Синод зі сторони Секретаріяту Стану /лист від 29-го жовтня 1971 р. до українських владик зібраних в Римі за підписом кардинала Жана Війо/.

3. Беручи до уваги повищий стан українського церковного життя під сучасну пору, учасники цього чергового делегатського З’їзду Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви у ЗСА вважають за відповідне ствердити наступне:

а/ Поруч з єпископами й священиками, третім складовим чинником Церкви є її миряни, які, згідно із стародавніми українськими християнськими традиціями та згідно з постановами Вселенського Собору Ватиканського її, мають право й повинність нести співвідповідальність за долю своєї Церкви,

б/ Відчуваючи на собі таку співвідповідальність, миряни взяли на себе важкий обов’язок стати в обороні прав своєї Церкви як також виявили велику активність у змаганнях за Києво-Галицький Патріярхат. В обох випадках миряни вдавались до засобів, що були їм доступні й конечні серед невідрадних обставин і загрозливих подій. Делеґати стверджують, що засоби ці були оправданими, а семилітня видержливість у цих змаганнях вказує на силу мирянського руху в цілій діяспорі.

З’їзд уважає за відповідне сказати своє слово особливо по відношенні до таких загальних питань УКЦеркви:

а/ Змагання за закріплення помісности й за патріярхат УКЦеркви не закінчені. Тому З’їзд уважає, що мирянський рух в цілому повинен посилити зусилля, щоб осягнути намічені цілі. Делеґати свідомі, що без наполегливих старань всієї української католицької ієрархії цих цілей осягнути неможливо й тому апелює до цієї ієрархії та священства, щоб спільними силами й з більшою рішучістю стали в обороні прав УКЦеркви, як і своїх власних, та щоб поробили нові заходи в Апостольській Столиці, які змінили б її наставлення до справ помісности і патріярхату нашої Церкви.

б/ Український загал розцінює створення Постійного Архиєпископського Синоду як особливе досягнення УКЦеркви, але рівночасно стверджує, що Синод покищо не виказав потрібної зараз живучости та не вжив заходів, щоб позбутись шкідливої курателії над нашою Церквою Східньої Конґреґації та стати діючим, а не тільки формальним, керівним чинником УКЦеркви. Учасники Загального З’їзду стверджують із непокоєм, що існує поважний розрив між заявами й ділами деяких владик – членів Постійного Синоду. Участь членів Синоду в архиєрейських свяченнях о. Кривого з Бразилії в Римі 13 лютого 1972-го року є ілюстрацією того, що Постійний Синод не діє згідно з постановами й духом IV-гo і V-гo Архиєпископських Синодів.

в/ Учасники цього Загального З’їзду заявляють в своєму імені, як також в імені всього членства Товариства та широких кругів українського мирянства, що миряни не будуть визнавати в майбутньому своїми владиками тих кандидатів, що не будуть обрані Звичайним чи Постійним Архиєпископським Синодом УКЦеркви.

г/ Учасники З’їзду звертаються із слідуючим проханням до Постійного Архиєпископського Синоду:

–        закінчити працю й проголосити публічно статті Конституції УКЦеркви;
–        забезпечити в цій Конституції належну співучасть мирян в нашому церковному житті; а особливо участь представників організованого мирянства в нарадах Архиєпископських Синодів;
–        вирішити справу участи в нарадах Архиєпископських Синодів представників світського священства й монаших чинів;
–        відбувати сесії Постійного Синоду й проголошувати звідомлення з них;
–        приступити до номіновання і висвяти відповідних кандидатів на владик, де для цього існує потреба;
–        приступити до висвяти жонатих кандидатів на священиків;
–        вирішити справу церковного календаря так, щоб ціла УКЦерква святкувала святочні дні в той сам час;
–        приступити чимскоріше до підготови Собору УКЦеркви.

III. Становище й постанови стосовно церковного й релігійного життя у ЗСА.

Учасники Загального З’їзду Товариства стверджують, що затяжний горизонтальний і вертикальний конфлікт, який існував від років серед усіх складових частин УКЦеркви американської провінції і який грозив розбиттям і анархією, зліквідовано в великій мірі після цього, як відбувся V-ий Архиєпископський Синод.

Делегати З’їзду й Товариство в цілому свідомі того, що тільки спільними зусиллями всіх складових елементів УКЦеркви й широкого загалу українського громадянства можна й потрібно вдержати одність і єдність УКЦеркви та успішно змагатись за закріплення її помісности в цій країні у зв’язку із Матірною Церквою на Рідних Землях та з іншими її одиницями в країнах поселення. Тому Товариство є за тим, щоб зліквідувати чимскоріше внутрішні фронти та наслідки конфлікту, який заіснував у минулому в першу чергу через намагання Східньої Конґреґації забезпечити собі контролю над долею нашої Церкви взагалі, а у ЗСА зосібна. Ці намагання проявились особливо гостро в часі номінування і свячення нових владик для американської провінції у 1971 році.

Учасники – делегати Загального З’їзду уважають однак за відповідне вказати на ряд недомагань церковного життя у ЗСА, що б наслідком специфічних умов і певних тенденцій, яким належить присвятити належну увагу та чимскоріше їх виелімінувати. Вони такі:

а/ занепад релігійного життя в цілому серед української громади, а серед молоді особливо; б/ брак доросту до священичого й монашого стану;

в/ денаціоналізація церковного життя, а головно денаціоналізація молоді у парафіяльних і монастирських школах;

г/ застарілі засоби й методи пасторального богословія, що відбивається на браку належної духовної опіки над вірними, а особливо над молоддю в доростаючому віці, коли така опіка є особливо потрібною;

ґ/ брак належного контакту між пастирями /єпископами і священиками/ та громадою вірних.

4. Учасники З’їзду уважають, що цим неґативним проявам можна й належить зарадити в слідуючий спосіб:

а/ належить на всіх щаблях церковного життя в цій країні здійснювати постанови Архиєпископських Синодів, особливо IV-гo і V-гo, що причиниться до скріплення авторитету єрархії і священства в цій країні, як і до скріплення авторитету Церкви взагалі;

б/ спинити денаціоналізаційні процеси в школах і забезпечити доростаючу українську молодь відповідною духовною опікою в особах молодих і високоосвічених духовників. В очах молоді ніщо не може заступити приклад доброго молодого священика;

в/ подбати про те, щоб кандидати священичого й монашого стану одержали якнайкращу освіту та виховання в дусі традицій та культури УКЦеркви. Тільки так виховані священики, монахи й монахині зможуть виховати належно слідуючий доріст і потрібну зміну на свої місця;

г/ підібрати відповідних жонатих кандидатів і висвячувати їх на дияконів та священиків, щоб тим способом могти поповнити тепер і в майбутньому невеликі ряди священиків – в більшості вже похилого віку, які із зрозумілих причин не можуть сповняти своїх і так великих обов’язків супроти великого числа вірних. Вважаємо, що збільшення числа священиків спинить відхід вірних нашої Церкви до інших церков, чи взагалі від Церкви й релігії;

ґ/ затіснити зв’язок між пастирями нашої Церкви й громадою вірних у всіх аспектах церковного життя та забезпечити мирянам участь в ньому на всіх щаблях та у всіх важливих питаннях судьби нашої Церкви в цій країні.

IV. Становище й постанови в організаційних справах Товариства.

1. Делеґати 3-го Звичайного Загального З’їзду Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви стверджують із задоволенням, що діяльність Товариства за останню каденцію двох років значно поширилась і поглибилась, а питома вага українського мирянського руху в УКЦеркві и серед загалу суспільства помітно зросла. Проведені масові з’їзди, маніфестації, демонстрації, численні збори й наради під кличами оборони помісности й змагання за патріярхат УКЦеркви спопуляризували Її проблеми серед найширших кіл українського й не-українського громадянства і в той спосіб винесли їх на міжнародню арену.

З’їзд із задоволенням стверджує, що уступаюча Управа Товариства проводила свою діяльність на всеукраїнській громадській базі, завдяки чому вона змогла змобілізувати довкола програми Товариства найширші маси вірних усіх професій і всіх ґенерацій. Особливо потішним явищем в тому відношенні є те, що у мирянському русі зактивізувались – середнє покоління і молодь, народжена й вихована поза межами України, в чому належить добачати запоруку росту й розвитку УКЦеркви, як основи морального й національного виховання майбутніх поколінь. Також дуже корисною виявилась ініціятива керівних органів Товариства в напрямі затіснення зв’язків на базі спільних змагань між новоприбулими й тут народженими поселенцями. Цю позитивну працю належить продовжувати ще з більшою інтензивністю і в майбутньому.

З’їзд з признанням відзначує, що попередня Управа Товариства досягла поважних успіхів у ділянці зовнішніх зв’язків і інформації та вважає доцільним згадати такі з них:

а/ налагоджено зв’язки з світовою пресою та з пресовими, телевізійними й радієвими аґенціями;

б/ приєднано приятелів чужинців – священиків і світських знавців проблем східніх з’єдинених Церков. Делеґати сподіваються, що нова Управа матиме можливість цю ділянку праці успішно поширити й збільшити.

З’їзд зобов’язує новообрані керівні органи Товариства посилити організаційну працю так, щоб збільшити кількість членства й відділів. З’їзд поручає:

а/ перевести в цілій країні пропаґандивну кампанію з ціллю поширення ідеї помісности та змагання за патріярхат УКЦеркви;

б/ відбувати збори мирян в кожній парафії та постаратись про те, щоб в кожній громаді існував відділ Товариства як також щоб повстали інші церковні організації вірних, як: братства, Марійські дружини молоді та інші парафіяльні згромадження;

в/ приступити до організування вишколів організаторів мирянського руху та мирянських організацій взагалі;

г/ здійснити постанову Мирянського З’їзду від червня 1971 року про скликання Конгресу українців католиків у ЗСА, щоб обміркувати можливість однієї мирянської організації в цій країні;

ґ/ затіснити співпрацю з братськими мирянськими організаціями, що поділяють ідеї Товариства у змаганнях за помісність і патріярхат УКЦеркви, так в цій, як і в інших країнах поселення української діяспори;

д/ Дати належну піддержку праці тимчасових керівних органів Світового Товариства за Патріярхат, подбати про його реорганізацію так, щоб забезпечити участь у ньому всіх існуючих краєвих Товариств за Патріярхат, та оформити відповідно його постійний діючий провід.

V. Становище й постанови стосовно завдань мирянського руху із повищих завдань виникають зобов’язання мирян такого порядку :

а/ співвідповідальність враз із владиками й священством за долю нашої Церкви на Рідних Землях і в діяспорі та за рівень релігійного життя громади;

б/ співвідповідальність за релігійне й національне виховання молоді в усіх школах, що є під наглядом церковної влади в цій країні /цілоденні початкові, середні, а також суботні школи, як і всі вищі навчальні заведення – каледжі й семінарії/;

в/ співвідповідальність за виховання і усвідомлення дорослої молоді й старших громадян про важливість Церкви й релігії в житті народу; про важливість актуальної релігійної проблематики. Допоміжними в цьому відношенні можуть бути доповіді й дискусії на теми історії УКЦеркви й Православної Церкви в Україні та на біжучі теми, як нпр. відношення між різними віровизнаннями, становище Апостольського Престолу до УКЦеркви й т.п.;

г/ організувати спільні зустрічі, дискусії і святкування із православними братами, щоб себе взаїмно краще пізнати й могти постепенно усувати ці різниці, що нас ділять;

ґ/ нав’язати тісну співпрацю з владиками й священиками задля кращої господарки фінансами й іншими матеріяльними надбаннями УКЦеркви в цій країні, як також для того, щоб відтяжити священиків від неплідної бюрократичної праці й тим самим дати їм можливість присвятити більше часу своєму власному духовному удосконаленню та кращій опіці над вірними. Така співпраця забезпечить кращий розподіл фондів між витратами на матеріяльні цілі й на духові потреби; уможливить будову Божих храмів за кращими стилістичними й естетичними зразками як дотепер, а також кращу опіку над ними, як і над школами, манастирями й сиротинцями; вона напевно забезпечить більші приходи та збільшить жертвенність вірних і тим самим допоможе краще забезпечити матеріяльно священиків та кваліфікованих учителів у школах. Живим прикладом в тому відношенні може послужити парафія св. Володимира і Ольги в Чікаґо.

VI. Додаткові рішення і ствердження.

Делеґати 5-го Звичайного Загального З’їзду Товариства рішили, щоб від З’їзду вийшло письмо до кардинала Жана Війо, секретаря стану Ватикану, з протестом проти потягнень Курії стосовно Куритибської єпархії і Апостольської Візитатури в Західній Европі УКЦеркви, як також з домаганням, щоб Апостольська Столиця зревідувала своє становище до помісности і патріярхату нашої Церкви.

З огляду на те, що президент ЗСА в недалекому майбутньому відвідає Совітський Союз, З’їзд рішив звернутись до нього окремим письмом з проханням інтервеніювати в справі УКЦеркви на Рідних Землях, як також у справі арештів українських культурних діячів.

Делеґати Загального З’їзду стверджують з прикрістю, що за останні декілька місяців мали місце випадки виступів проти Верховного Архиєпископа, як також проти мирянського руху, зі сторони чужих чинників, та зі сторони деяких секторів нашого суспільства, які вже в минулому зневажали його достойну Особу та явно й скрито старались знівечити осяги, що їх досягла УКЦерква під його проводом від часу його прибуття до Риму. З’їзд закликає українських мирян протиставитись тим ворожим і шкідливим намаганням з такою самою рішучістю, як дотепер.

З’їзд рішив відкликати представників Товариства до т.зв. Координаційного Комітету за Патріярхат ЗСА та Канади /трьох обраних членів Президії та одного делеґованого Управою Товариства, як і інших членів цього Комітету/ і тим самим уважає його, як таким, не діючим. З’їзд доручив новообраній Управі повідомити інших членів Управи цього Комітету про це рішення окремим письмом.

За Президію 5-го Звичайного Загального З’їзду Товариства за Патріярхат у ЗСА:
Мирослав Лабунька, голова
Богдан Ясінський, секретар

За Резолюційну Комісію:
Роман Ільницький
д-р Роман Осінчук

Дня 29 квітня ц.р. відбувся у Філядельфії за приписаною статутом програмою Крайовий З’їзд
Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦ. Участь взяли 139 делеґатів Відділів та 40 гостей. Крім відбуття формальних точок 3’їзд модифікував статут т-ва. Була також коротка доповідь на тему нових завдань, т-ва. Верховний Архиєпископ Кир Йосиф VII прислав З’їздові привітальну телеграму.

Нову управу т-ва вибрано в такому складі: М. Навроцький – голова, С. Процик та Я. Крив’як – заступники голови, Л. Рудницький та В. Кліш – секретарів, В. Бачинський – скарбник,
Е. Піддубчишин – зовнішні справи, В. Пасічняк – організаційний реф., В. Процюк – архівар,
та А. Лемішка, Я. Миндюк, Б. Ясінський і З. Квіт – члени управи.

До дальших керівних органів товариства вибрано таких осіб:

Контрольна Комісія: 3. Ґіль, О. Ничка, Ю. Коритко, Л. Любинський, та М. Субтельний.

До Товариського Суду вибрано: В. Процінський – голова, В. Бойко, В. Сенежак,
Ю. Богуславець та В. Кий – члени.

Згідно з модифікованим статутом Товариства змінено конструкцію Ради Мирян, і при тому вибрано голову Ради Мирян та чотирьох членів. Головою вибрано М. Лабуньку, а членами вийшли: Ю. Колтун, М. Барусевич, М. Майборода та М. Дякун.

Склад Ради Мирян поповняють усі голови Відділів товариства, Мужі Довір’я та усі члени керівних органів Крайової Управи товариства.

Редакція журналу «За Патріярхат» одержала внутрішню інструкцію Визвольного Фронту.
Тому, що в ній іде мова про наші церковні питання і працю Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви ставиться у фальшивому світлі, друкуємо з неї тільки цей пасус, що стосується цих питань, а справу викинення з тієї ж партії М. Сосновського й інші питання залишаємо, бо вони мають внутрішньо-партійний характер, до яких Т-во немає жадного відношення.

М.П. 1 грудня 1971 р.

Інструкція ч: 12/71

Акцію за встановлення УКПатріярхату має вести українська громадськість з допомогою Крайових Комітетів і Координаційного Комітету, що діють на громадській, а не на так зв. мирянській базі. Це означає, що так зв. Мирянські Комітети в Крайових Громадських Комітетах мають мати один голос. Акція має вестися не лише справою патріярхату, вона ведеться також в обороні наших, катакомбних Церков на рідних землях.

ОУН відмежовує себе від таких акцій і методів боротьби за УКПатріярхат, що їх застосовують безвідповідальні двійкарсько-радянофільські кола /типу др. Клячко/, чим шкодять українській національній церкві. Радянофільські кола керовані або інфільтровані ворогом насправді компромітують акцію за патріярхат, тому мусимо сепаруватися від них.

Ведемо власну акцію, окремо від радянофілів і розкриваємо їхні затії запровадити справу патріярхату в сліпий кут. У нашій акції за патріярхат УКЦеркви слід послуговуватися брошурою виданою недавно нашим дослідним інститутом Студіюм HTШ, а саме д-р Ф. Н. Корчмарик.

Член ОУН Сосновський виключений із…

С. У.

В. Кальнишевський

 * * *

Особа, що підписалась під інструкцією Визвольного Фронту псевдонімом В. Кальнишевський немає цивільної відваги сказати все це безпосередньо і відкрито. В. Кальнишевський свідомий того, що усе написане ним у інструкції не відповідає правді, як також він добре знає, що його середовище, включно з ним самим, для організаційного оформлення нашої. Церкви у патріярхальну систему, чи патріярхат, нічого не зробило, а навпаки, подекуди здержувало працю, стояло осторонь, а іноді діяло проти.

Незалежно від такої лінії наказодавців деякі члени особисто, а зокрема низове членство, не ішли за їх підшептами, включалися в працю й акції Товариства і гідно обстоювали історичні права УКЦеркви. Наказодавці, щоб себе якось оправдати перед своїм власним членством, видали інструкцію в якій доказують, що мовляв, вся ця праця й акції T-ва за Патріархальний Устрій є «керована або інфільтрована ворогом», тому ОУН не могла брати участи. Мовляв, люди, що діють в обороні УКЦеркви за Її Помісність, за Патріярхат, шкодять «українській національній церкві». При цьому не подається чомусь, де ця шкода лежить?

В. Кальнишевський не пояснює і не подає фактів, які потверджували б ним сказане. Члени мають йому вірити на слово. Але ж члени, зокрема ті, які слідкували й брали участь, у праці Т-ва і ним планованих акціях знають, що сказане В. Кальнишевським є, чиста лож.

В. Кальнишевський не показав і члени того ж середовища не бачили хто з наших ворогів інспірував чи керував працею й акціями за самобутність УКЦеркви, бо вони бачили, що усі акції плянувала Крайова Управа Т-ва. А якщо ми маємо таких «добрих» ворогів, як пише Кальнишевський, що керують й інфільтрують працю за незалежність,за Помістність, за патріярхат УКЦеркви, то не трейа нам тим турбуватись,бо це не шкодить. В.Кальнишевський навіть недоглянув, що він сам собі суперечить.

В інструкції, як «доказ» і «намацальний» факт, що так воно є, а не інакше, наводиться ім’я д-р Марії Клячко. Не потребуємо тут боронити д-р Марію Клячко бо за неї говорить її віддана праця, яку вона вклала для добра УКЦеркви і її завершення патріархатом. Це бачила широка громада, зокрема миряни УКЦеркви в США, Канаді й Европі. Нажаль миряни не бачили серед акцій, ані в сепаратній акції свого середовища В. Кальнишевського і йому подібних. Поза паперовою і фразеологічною акцією – діла в них немає.

В. Кальнишевський пише — «Ведемо власну акцію окремо, від радянофілів…» На жаль, невідомо, які це «окремі акції», чи може ті, що від сім років вів їхній керівний член Ігнат Білинський, чи може назвати акцію проти Блаженнішого Кир Йосифа Сліпого, щоб його не було впущено до США тоді, як він перший раз був у Канаді?

Чи може такі окремі акції, які мали місце в Нью Йорку, коли Відділ Т-ва за Патріярхальний Устрій заплянував далеко наперед свято Помісности УКЦеркви, а Визвольний Фронт в тому самому часі і в тій самій годині влаштував свою партійну імпрезу? Такі сепаратні акції, за які треба соромитись, роблять ті, що себе називають Визвольним Фронтом.

В. Кальнишевському можемо тільки одне порадити – писати й говорити своїм членам правду, навіть, якщо вона є гіркою, на цьому скористає не тільки сам К. Кальнишевський, що через неуспіх у своїй професії подався на професійного революціонера, але й середовище 3Ч ОУН.

* * *

Наведена і скоментована інструкція сучасних бандерівців не повинна бути для читачів української преси новиною. Вона є відзеркаленням попередніх публікацій в щоденнику «Америка», /«загально-українському», «католицькому», «понадпартійному» і «братському» часописі/, «Шляху Перемоги» в Мюнхені, та у «Гомоні України» в Торонто, пера голови цього руху – Ярослава Стецька. Ці виступи проти нас, які практично синхронізувалися із творенням «мирянського» руху під керівництвом партії, чи підкомандного партії ЗГККА, /Громадські Комітети/, ми іґнорували, бо рахувалися з обивательською думкою, що мирянському товариству не слід спорити з політичною групою. /Політичні групи у нас – це святі корови/. Це нам не оплатилося, бо, як достойна читацька громада бачить – партійництво знайшло собі порахунки з мирянським товариством.

Нам не оплатилось це тому, що ніхто із ласкавих, чесних, заслужених а тимбільше впливових обивателів ні словом не відізвався, щоб сказати громаді, що політичній групі не слід зачіплятися із мирянським товариством, та робити свої партійні порахунки з немилими їм людьми на терені мирянського товариства.

Не зроблено цього у нас тому, що ці сили, які мають можливість громаді щось сказати, ідейно і духово солідаризуються і утотожнюють себе не з тими суспільними системами, де культурне, виховне, наукове й церковне життя унезалежнене від політичних сил, а з тими, де політичні сили опановують тотально усе людське життя повністю. Практично, в українській громаді стосується не система вільного розвитку організацій в тих ділянках, де вони природньо, статутово чи професійно заінтересовані, а система центрального опановання згори й керування некомпетентними партійними політруками усіх ділянок людського життя. Порівнюючи можна сказати, що в Америці чи Канаді мирянські організації мають повну свободу й незалежність від політичних, і свої статутові справи вони узгіднюють лиш з ієрархією церковною. Натомість в Радянському Союзі ані церква ані мирянство не мають цієї свободи, і вони повністю підкомандні товаришу Куроєдову в Москві, і його уповноваженим на провінціях. Ця друга система українській політичній еміграції більше по душі. Вона її плекає, морально попирає, і за неї платить народній фонд.

Можливо, що нас це не повинно інтересувати. Можливо, що опублікована інструкція не відкриє нікому очей. Але з журналістичного обов’язку зробимо наступні ствердження:

1. Поява інструкції ч.12/71 дозволяє на доказове ствердження,що Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви є об’єктом атаки, нагінки, провокацій і очорнень, заплянованих і ведених самим центральним проводом бандерівської організації з Ярославом Стецьком на чолі.
2. В змислі цієї партійної інструкції діють усі практично підвладні цій партії організації, як СККГ, УККА, Провидіння, Самопоміч, та усі їхні секції чи комісії.
3. Згідно з тим, що було в минулому, самому Визвольному Фронтові неможливо було осягнути цієї цілі, але тут допомогло їм зговорення з мельниківцями, які з утилітарних розрахунків доклали до цього діла своїх рук.
4. Інструкція відкрила дійсність, що усі так звані Крайові Громадські Комітети, та Координаційні Комітети, яких партійна та безкритична преса піднесла на п’єдесталь найвищого керівництва мирянським рухом, були нічим іншим, як партійно інспірованим цирком, де підіслані партійними керівниками кльовни грали свої ролі й обманювали народ. /Ця точка до уваги Чікаґові й Торонтові/.
5. Інструкція виявила, що шанована усіми нами інституція науки НТШ є «нашим дослідчим інститутом»… А дурний західній науковий світ такою її не визнає.
6. Інструкція виявила, що за усю проведену досі роботу, згідно з громадським правопорядком нашому товариству належить в громадських комітетах лиш один голос, в порівнянні із кількома десятками партійних прибудівок і стільки ж відділів УНСоюзу та Провидіння. Думаємо, що на таких умовах нас і до КПСС прийняли б.
7. Інструкція репрезентує надзвичайно низький рівень, моральний і політичний. Вона спрямована на дискримінацію, сварню і роз’єднання, і треба мати сумнів до патріотизму її авторів.
8. В інструкції пороблено багато обвинувачень без доказів, обвинуваченим не залишається ніякої громадської дороги до оборони, і заставляється членство Визвольного Фронту вірити у це беззастережно. Це нормально зветься злочином. Це ж є і большевизм без маски.

Інструкція є доказом того, що в так званій Церковній Комісії СКВУ і в самому Секретаріяті СКВУ іде ніким не оспорюване намагання опартійщити церковне і мирянське життя. Роля двох високих достойників Української Католицької і Православної Церкви, які там беруть участь, як також і роля інших опартійщених духовників у цій системі, повинна тепер народові прояснитися.

Через брак в українській громаді чогось на взір авторитетного, усіми визнаного, незалежного і об’єктивного суду, який кваліфікував би підозрілі акції громадськими або асуспільними, легальними або нелеґальними, доти в ній верховодитиме малокультурне парубоцтво, про що може свідчити інструкція Ч.12/71.