Товариство за Патріархальний Устрій Української Католицької Церкви

Голова Т-ва др. М. Навроцький відкрив наради, а о. В. Андрушків провів молитву. Однохвилинною мовчанкою вшановано пам’ять бл. п. Юрія Богуславця, голови відділу у Виппані, Ню Джерзі.

На початку нарад др. Я. Крив’як прочитав доповідь на тему «Вчора — сьогодні й завтра».

У доповіді др. Крив’як кинув кілька думок на десятьрічній період праці їх Блаженства й зупинився на останній візиті в Америці. Ствердив наявність тих самих перешкод у візиті, що були під час першої візити, а саме, надзвичайне роздрібнення програми, зосередження ефекту на внутрішній ринок, брак зовнішніх виступів Гостя перед журналістами, та зустрічей з визначними особами політичного світу в Америці.

Нові номінації до Сх. Конгрегації не дають кращих надій. Обличчя і тактика її змінилися, але цілі не змінились. Розчленування української території на три митрополії і запрошення владики Каткова (російського католика) до Москви вказує, що партнери діялогу працюють.

Вправді — і наші позиції скріпились. Рівень свідомости й рішучости громадян в церковних справах поширився і поглибився. Це виявилося під час останніх відвідин, коли миряни ентузіястично визнавали Верховного Архиєпископа своїм Патріярхом. Історія вчить, що низи окликували й визнавали своїх патріярхів, а щойно тоді папи принимали це до відома і затверджували. Такий процес повинен відбутися і в нас.

Реасумуючи свої погляди доповідач подав декілька напрямних для діяльности Т-ва:

—   Скликати якнайширший з’їзд мирян.

—   Заплянувати з’їзд в Римі.

—   Поширити редакційний склад місячника «За Патріярхат» і негайно скріпити його фінансово.

—   Покінчити з доривочними збірками на Фонд Верховного і створити сталий патріярший фонд.

—  Оживити діялог з православними й закарпатцями.

—     Урухомити паломництво до Жировицької Богоматері.

—    Піддержати курси українознавства у Римі.

—  Змагати до зорганізування одної центральної духовної семінарії в Римі.

—   Оживити церковні братства при церквах.

Після реферату др. Навроцький з’ясував історію концференції в Торонто і створення на ній «Міжкрайового Координаційного Осередку Організацій за Патріярхат», зазначивши, що це одна із пекучих справ, яка мусить бути обговорена і вирішена. Він відчитав листа, яким ініціятори запрошували наше Т-во до участи, але так, що з огляду на час ніхто не міг їхати туди. Др. Марунчак, голова канадійської «Ради Організацій» протестував проти такого скликання нарад і не підписав постанов цієї конференції.

Вже після цієї конференції представники Т-ва говорили з Блаженнішим, який потвердив, що наше мирянське товариство не мусить підлягати політичним організаціям, а працювати як дотепер. 10-го червня 1973 був в Нью-Йорку др. Маркусь з наміром переконати нас, щоб ми включились до дії того новоствореного світового осередку.

В дискусії про Торонтську конференцію забирали голос такі дискутанти: Мазур, Бачинський, Навроцький, Осадца, Пушкар, Пасічняк, Квіт, Сидоряк, Куземський, Щербанюк, Труш, Ґіль, Процик.

Основні ствердження в цій справі були такі:

—      конференція в Торонто підготовлялася без участи нашого т-ва.

—      Його запрошено коли вже усе було підготоване. Запрошено його в такому короткому часі, що не було можливости до порозуміння з усіми членами Крайової Управи.

—     Конференцію підготовили ці самі сили, що «координували» нас уже через п’ять років. Сучасна «координація» це підбудова політичних сил на недалекий СКВУ.

—          На створенні «Міжкрайового Координаційного Осередку»… не було ні одної крайової мирянської організації.

—      Створення нової координації — це виконання «Інструкції ч. 12».

—      Ми організація понадпартійна , яка має чисто мирянський характер. Наша програма несумісна з програмами політичних організацій.

—     Створення другого світового осередку не є виявом доброї мирянської волі, але хитрим політично обрахованим заскоченням.

Блаженніший вступив у нову фазу відношення до суспільства. Колись він стояв понад ним – стогодні він є з ним і він не може нікого від себе відсувати.

—          Блаженніший не міг не дати їм благословення, бо це було б проти значення і ролі патріярха серед своїх вірних.

—     Зустріч Блаженнішого з політичними лідерами у Вінніпегу, про яку ми нічого не знаємо, могла довести до якогось зговорення, чого доказом можуть бути вияви посиленої активности деяких політичних сил у справі патріярхального руху.

Основні напрямні в цій справі стверджено такі:

—      В будуванні суперструктур до спілки з немирянськими політичними організаціями не брати участи.

—      З конкретними рішеннями зачекати, доки «координація» не проявить себе у позитивній праці.

—   Кожночасну пропозицію спільної конкретної дії з «координацією» приняти й не відмовлятися.

—       Не зривати контакту й «не замикати дверей». При добрій волі обох сторін можна буде в деяких важливих акціях зорганізувати співпрацю.

На підставі думок і стверджень дискутантів Крайова Управа напише відповідь до Торонта, на руки др. Пелеха, на останнього листа, в якому ініціятори координаційного Комітету поновно запропонували Т-ву вступ до «координації» в ультимативній формі і з визначеною датою.

Після обідної перерви забрав слово др. Микола Барусевич, містоголова Ради Мирян, що після резиґнації проф. М. Лабуньки виконує обов’язки голови.

Він представив теперішню ситуацію та проблеми, які має зараз Рада Мирян. Пропонував щоб нині доокоптувати двох членів Управи цього дорадчого тіла Крайової Управи, щоб Рада Мирян могла вив’язатися зі своїх завдань.

Одначе др. Бачинський заперечив компетенцію нинішньої наради кооптувати чи добирати членів до Управи Ради Мирян. Це має право робити з’їзд Мирян.

На пропозицію др. Осінчука рішено підготовити та скликати ширший Мирянський З’їзд у вересні місяці.

Продискутовано справу Світового Товариства за Патріярхат, та стверджено конечність поправок у сфері співпраці, як теж конечність остаточного статутового оформлення цього тіла, яке в минулому провело піонерську роботу поза теренами ЗСА.

В організаційних справах забрав голос містоголова інж. С. Процик, який зробив ще декілька суттєвих стверджень і пропозицій. Він ствердив, що сьогодні відбувається процес встановлення патріярхату з долини — силами мирянства. В тому процесі нема вже невтральних і нема вилому, а є повна єдність, і тому від нашого Т-ва відпаде певна частина роботи на внутрішньому громадському відтинку. Цей самий процес прилюдно стверджують наші владики, але, мабуть, з передумовою папського визнання. Все ж таки, це є процес великої ваги, і ніяк не можна дозволити йому погаснути. Перед нами праця — здійснення патріярхальної системи внутрі, і затвердження її усіми силами перед зовнішнім світом.

В справі Торонто — Блаженніший не може бути з одними, а відхиляти других. Йому потрібні сьогодні усі. В нього усі повинні бути рівні. Від сьогодні відношення до Патріярха буде явне, а не приховане, і тому Т-ву слід негайно ці відносини поставити на новій базі.

Створення ще одної координації, тими самими людьми що й раніше, має лиш той новий аспект, що вона має благословення Блаженнішого. Треба сподіватися, що наші політичні сили зуміли підійти до Патріярха і запропонувати йому «очолення» ними всієї мирянської проробленої праці, в якій вони участи не брали і яку вони поборювали. Вони мали доволі часу на зустріч з Блаженнішим, коли практично Крайова Управа не мала під час цієї поїздки ні одної нагоди. Коли сьогодні дозволено проти всякої логіки політичним діячам будувати мирянські суперконструкції — наше Т-во мусітиме застановитися над своєю програмою, поширити її із вузько-патріярхальної на ширшу, суспільно-христіянську, і достосувати т-во до нових умов. Наше Т-во має твердий ґрунт і втертий випробуваний шлях, бо воно не працює лицемірством, підступом і крутійством.

На базі висказаних думок договорено, що Крайова Управа Т-ва і Управа Ради Мирян займуться разом технічною стороною організації З’їзду Мирян під кінець вересня цього року. Програмову Комісію З’їзду вибрано в такому складі: Процик, Осінчук, Ґіль, Крив’як, Піддубчишин.

Після короткого звіту скарбника Управи др. Бачинського і його апелю до Відділів, щоб сплачувати належний відсоток до каси Управи, наради закінчено молитвою, в 6 год. вечора.

На нараді були заступлені такі відділи: Філядельфія, Керкгонксон, Честер, Віллімантик, Вашінґтон, Ню-Йорк, Джерзі Сіті, Елізабет, Юнійон, Рочестер, Гемстед, Клівеленд, Пітсбурґ, Янґставн, Бріджпорт, Пассаїк і Юарк.

На Нарадах Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, в дні 30-го червня ц.р. в Ню Йорку, на підставі думок і побажань висказаних присутніми представниками Відділів, уповноважнено і поручено Крайовій Управі Т-ва заняти становище до Торонтонської Конференції та створеного там «Міжкрайового Координаційного Осередку Організацій за Патріярхат».

Згідно з цим порученням Крайова Управа уважає за відповідне подати до відома слідуюче:

І

1. Приготування до торонтонської Конференції, що відбулася в днях 2 і 3 червня ц.р. почалися засекречено вже з початком травня ц.р.
2. Світове Товариство за Патріярхат, Крайове Товариство за Патріярхат у ЗСА та Крайова Рада Тов. за Патріярхат у Канаді були повідомлені про запляновані наради щойно кілька днів перед конференцією.
3. Товариство Оборони Традицій, Товариство Прихильників УКУ та інші католицькі, мирянські Т-ва, які належать до піонерів Патріяршого Руху, не тільки не були запрошені до співучасти в Конференції, але навіть про неї не знали.
4. Ініціятиву організації Конференції та засекречене плянування і приготування її програми перевели три організації:

а.  Координаційний Комітет Громадських Організацій Канади і ЗСА за здійснення Патріярхату УКЦ.

б. Рада Українських Організацій ЗСА за Патріярхат УКЦ.

в.  Рада Українських Організацій за Патріярхат УКЦ в Торонто.

До а). Координаційний Комітет був створений в 1970 році, виключно для координації деяких спільних дій «патріяршого руху» на терені ЗСА та Канади, з умовою попереднього взаїмного порозуміння та узгіднення таких акцій. Дня 29 квітня 1972 р. П’ятий Звичайний Загальний З’їзд Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦ у ЗСА ствердив, що від створення Координаційного Комітету його Президія постійно переступала межі своїх уповноважень, не діяла в дусі вимог мирянського руху, а то й переводила на терені ЗСА й Канади збори та акції без узгіднення їх з представниками Т-ва за Патріярхальний Устрій УПКЦ, впроваджуючи замішання та неоднократно діючи на шкоду мирянського руху в ЗСА. Координаційний Комітет не тільки не координував своїх дій з Т-вом за Патріярхат, але не координував їх теж з Крайовою Радою Українських Організацій за Патріярхальний Устрій УПКЦ в Канаді. Таке поступовання заперечувало основні ідеї і цілі, для яких цей Комітет був створений. Це автоматично здискваліфікувало його з ролі координаційного органу до ролі союзу двох міст «Торонто-Чікаґо». На підставі повищих стверджень З’їзду, Т-во за Патр. Устр. УПКЦ, з днем 1-го червня 1972 року відкликало своїх представників та перестало бути його членом.

До б) Рада Українських Організацій ЗСА була створена з виразною метою зневтралізувати дію Товариства за Патріярхальний Устрій на терені ЗСА та впровадити замішання і дезорієнтацію в ряди мирян. Знаменним є теж факт, що Рада по сьогодні не опублікувала дійсного складу своєго членства. А відомим є, що в ньому зайшли зміни, які Рада з оглядів престіжових промовчує.

До в) Рада Українських Організацій за Патріярхат УКЦ в Торонто є членом Крайової Ради Організацій за Патріярхат УКЦ в Канаді та на основі 33-го параграфу обов’язуючого її статуту не має права скликати міжкрайової конференції. Тому Голова Крайової Ради Укр. Opг. за Патріярхат УКЦ в Канаді відмовився підписати постанови торонтонської Конференції, а торонтонські «координатори» опісля навіть не повідомили його про другу конференцію, яка відбулася в Дітройті 15. VII. ц.р. Це не перешкаджає їм мильно інформувати українську спільноту, твердячи, що Крайова Рада Укр. Opг. за Патріярхат УКЦ в Канаді вже є членом Міжкрайового Координаційного Осередку. Повище згадане наводить сумнів на дію «в добрій волі» теперішних ініціяторів чи координаторів та виразно вказує на нову затію зневтралізувати невигідний багатьом незалежний мирянський рух. До цього, як і в минулому, вживається старих, метод «заскакування», «перебирання», «дупліковання» та «Координування доконаними фактами», як це постійно діялось і дальше діється на суспільно-політичному секторі. Є це повторенням знаної з минулого «п’ять перед дванадцятою» свіжо-посиленої погоні за «моральним капіталом» перед всякими зборами чи конгресами, а тепер перед ІІ-гим СКВУ в Торонто. Прикро вражає, що до цього вживається і надуживається авторитету нашої Ієрархії, покликуючись постійно на «благословення», «патронати» та публікуючи листи на сторінках преси.

Торонтонську Конференцію Крайова Управа Т-ва мусить уважати за зговорення політичних чинників з метою підпорядкування, контролювання та унапрямлювання мирянського руху так щоб:

1. «Справи церковні не відтягали людей і громаду від політики».
2. «Акцію за встановлення УК Патріярхату вела українська громадськість з допомогою Крайових Комітетів і Координаційного Комітету, що діють на громадський, а не на т.зв. мирянській базі. Це означає, що т.зв. Мирянські Комітети в Крайових Громадських Комітетах мають мати тільки один голос.» (Інструкція ОУН Ч. 12/71 — Церковні справи)

II.

1.     Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви від часу своєго основання стоїть на принципах боротьби за існування нашої Церкви, оборони її помісности, завершення її устрою Київо-Галицьким Патріярхатом та беззастережної вірности ідеям їх Блаженства Кир Йосифа І.

2. Самостійність і незалежність від других сил, а зокрема політичних, є передумовою і найдогіднішою формою організації і дії так нашого Товариства — як і других споріднених мирянських організацій чи комітетів. Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦ є самостійною і незалежною організацією, яка має у своїх ідеологічних заложеннях та у програмі виключно мирянські і церковні справи.

3.      Громадські, професійні, комерційні, політичні і регіональні організації мають свої окремі статутові цілі. Груповий чи політичний характер таких організацій, а зокрема різноконфесійний склад їхнього членства не уповноважнює їх до вирішування внутрішних мирянських справ УКЦ.

4.    Серед існуючих під цю пору обставин, контроля мирянського руху організаціями групового чи політичного характеру є недоцільна і шкідлива, не відповідає пекучим потребам Української Католицької Помісної Церкви на рідних землях та в діяспорі і могла б тільки послабити мирянський рух в боротьбі за існування та краще завтра Української Церкви.

5.  Творення все нових та паралельних координаційних суперструктур є проявом намагання політичних чинників контролювати та унапрямлювати незалежний мирянський рух і тому Товариство за Патріярхальний Устрій не може стати співосновником чи членом такої організації.

6.      Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій УПКЦ поновно заявляє готовість до співпраці на діловій і тільки на діловій базі — зі всіми, що змагаються за Київо-Галицький Патріярхат, розуміючи його всенаціональну важливість для збереження української субстанції в діяспорі і для оборони Церкви Матері на Рідних Землях.

За Крайову Управу
Товариства за Патріярхальний Устрій УПКЦ

Др. Мирослав Навроцький, (голова)
Др. Леонід Рудницький (секретар)
Філядельфія, 1. VIII. 1973

В резолюціях Одинадцятого Конгресу Українців Америки від дня 6 – 8 жовтня 1972 року, які опубліковано 7 лютого 1973 року, в сьомому розділі, в точці п’ятій написано, що Конгрес «з признанням відзначає всенародню акцію патріяршого руху, яку очолюють в ЗСА Рада Українських Організацій за Патріярхат Помісної У КЦеркви та Крайове Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, які особливо причиняються до підтримки владик у їх заходах завершення УКЦеркви патріархатом».

«З признанням» слід відзначити, що в своїх резолюціях УККА невірним інформуванням суспільства допустився до свідомого перекручення існуючих і відомих фактів.

УККА не має жодного права, документу, доказу чи свідчення про те, що Рада Українських Організацій за Патріярхат УКЦ і Крайове Товариство за Патріярхат УКЦ очолюють всенародню акцію патріяршого руху.

УККА, як «організація організацій», в більшості політично-групових, їхніх прибудівок, або ними опанованих – не має легальної ані фактичної підстави кумулювати два окремі незалежні товариства, втому товариство неполітичне й нечлена УККА, в одну спільну акцію, яка не існує.

УККА не має права рівняти партійно-політичні експозитури зі статутовою незалежною організацією церковно-мирянського характеру і накидати громаді штучну репрезентацію патріярхального руху.

УККА, як інструмент політичної дії групових сил цілево не відмежовує політично-групових акцій від церковно-мирянських, щоб останніми піднести морально престиж першим, без уваги на широке використання цього явища большевиками у наступі на УКЦеркву в краю і діяспорі.

УККА свідомо промовчує нелегальний і диверсійний характер створення т. зв. Ради в Чікаґо з претенсіями на терен існування Товариства за Патріярхат, і для цілей, для яких воно працює. Промовчує тому, що це діялось не без відома його керівництва.

В резолюції УККА вставлено облудне ствердження про нашу підтримку «владик у їхніх заходах…» Відомо ж, що ці владики, які послушно виконують накази Римської Курії, про нас пишуть як про мирян в лапках, опонують Верховному Архиєпископові в його нелегкій праці над збереженням єдности УКЦ – нашої підтримки не мають, і не будуть мати.

Промовчуванням Ґенези «Ради» й поспішним підрівнянням її до Крайового

Товариства за Патріярхат УККА дав доказ патронування «Раді» і обов’язку піклуватися нею.

УККА закриває перед громадянством дивну і незрозумілу подвійність його «патріярхальних заходів»: маючи власну «Церковну Комісію» він стояв за кулісами творення Чікаґівської «Ради», яку після створення негайно прийнято до УККА, в склад цієї ж «Церковної Комісії». Творцями Ради були виключно члени УККА. Цей замкнений в собі цикль акцій не має нічого спільного з громадським правопорядком і радше репрезентує неконтрольоване ніким гуляйполе для партійних вождів нижчої ранґи.

П’ята точка, сьомого розділу, резолюцій УККА, яка появилась без участи й відома Крайової Управи Товариства за Патріярхат, являється посяганням на працю й незалежність Товариства. Таке велось і раніше з форумів СКВУ, Координаційного Комітету та інших ініціятив партійно-політичного походження.

Назва «Одинадцятий Конгрес Українців Америки», якою тепер охрестили «Конґрес Українського Конгресового Комітету Америки» є необдумано претенсійна і має тоталітаристський посмак. Вона ображає українців – нечленів УККА. А між ними й членів нашого Товариства.

Це меморандум було здержанне від публікації на час готувань до зустрічі із їх Блаженством Кир Йосифом І і час його відвідин у ЗСА.

У свій час ми зайняли становище до широко опублікованого у партійній і союзовій пресі створення «Крайової Ради Українських Організації за Патріярхат» в Чікаґо й дали деякі пояснення на висунені тоді керівними чинниками цієї акції невірних і ображуючих наше товариство обвинувачень. Ми звернули увагу громадянства на дві важливі обставини, які недвозначно й цілеспрямовано вели до зруйнування щирокопопулярного і активного мирянського руху: перша – це зазіхання й маніпуляції партійно-політичних чинників на опанування мирянського руху згори, і друга – це відсутність громадського правопорядку у творенні все нових будов і «надбудов» мирянського руху. Ми також зазначили, що деякі елементи організації цієї «Ради» нам не ясні й обіцяли зайнятися ними в майбутньому.

Сьогодні можемо з певністю поінформувати громаду, що створення чікаґівської організації прийшло дорогою недопускаємих у зрілій і культурній громаді метод узурпаторства, махінацій, безвідповідальности і ставлення суспільства перед доконані факти з надією, що час це усе залеґалізує.

8 лютого ц. р. президія Крайової Управи нашого товариства вислала листи до управ десяти організацій з проханням дати вияснення щодо їхньої участи в чікаґівській імпрезі. Адресатами листів були ці організації, що 1. за їхньою назвою повинні бути загально-громадськими, і 2. на базі їхнього попереднього ставлення до нашого товариства таку відповідь повинні були дати. Вони були: УНС, Провидіння, СУА, Пласт, Братство Колишніх Вояків УНА, ОДВУ, Український Золотий Хрест, Т-во Української Кооперації, Українсько-Американська Асоціація Університетських Професорів та Т-во Українських Бібльотекарів. Усі вони одержали листи такого змісту:

Слава Ісусу Христу!

Філядельфія, 8 лютого 1973

Вельмишановні Панове!

Дня 17. VI. 1972 р. відбулася в Чікаґо Крайова Конференція Укр. Opг. ЗСА за Патріярхат УКЦ, на якій основано т. зв. Крайову Раду Укр. Opг. ЗСА за Патріярхат ПУКЦ. Так в повідомленні про оснування Ради як і в її пізніших кумунікатах, Ваша Організація фігурує як її співосновник і член.

З огляду на противорічні поголоски про членство Вашої Організації в цій Раді, які кружляють серед української громади, ми були б вдячні за Вашу авторитетну відповідь на слідуючі питання:

1. Чи на основуючім засіданні в Чікаґо дня 17. VI. 1972 Ваше Т-во мало делегата чи тільки обсерватора?
2. Чи Вам відомо було, що ініціятори конференції не запросили Т-ва за Патріярхат до співучасти в нарадах?
3. Чи Ваш делеґат мав уповноваження голосувати за створенням Крайової Ради?
4. Чи Ваше Т-во апробує і уважає за доцільне дальше існувння Ради, беручи під увагу обставини її створення, прояви і методи її діяльности за час її піврічного існування та факт, що УККА об’єднує тіж самі організації та має свою церковну комісію?

(Для вашої інформації подаємо, що дня 10-го листопада 1972 відбулася зустріч між представниками УККА та Тов. за Патріярхат УПКЦ. Др. М. Навроцький – голова Т-ва. та п. мґр. Е. Піддубчишин – референт преси і зовнішних зв’язків Т-ва., поінформували п-ів Й. Лисогора і І. Базарка про загрозливу ситуацію в нашій Церкві та заявили готовість співпраці Т-ва. за Патр. Устрій з Екзекутивою УККА на дорадчо-інформативній базі. Як досі одначе Екзекутива УККА не проявила жодного заінтересовання в тій справі.)

1. Чи Ви та все членство Вашого Т-ва, згл. Організації, все ще уважаєте себе активним членом цієї Ради та уповноважуєте її бути Вашим речником в справах Помісности та Патріярхату УПКЦ?

Очікуючи Вашої цінної відповіді на повищі питання, остаємось з глибокою до Вас пошаною,

Др. Мирослав Навроцький, голова
Др. Леонід Рудницький, секретар

Ціллю тих листів було одержання віродостойних стверджень названих організацій на тему тих сумнівної моральної і громадської вартости акцій, що заіснували в Чікаґо 17 червня 1972 року. Додатковою ціллю цього громадського опиту було створення для даних організацій можливости вияву ясної відповідальности в стосунку до актуальних мирянських подій. Результат цього опиту був, на жаль, більш як незадовільний. Він фатальний, коли йдеться про найелементарнішу характеристику громадських діячів, взяти прилюдне слово в справі потягнень організацій, які вони очолюють і ведуть. Замість того ми маємо втечу від відповідальності, мовчанку конспірацію, змову і заскакування, тобто усі атрибути зненавиджених і теоретично відкинених у нас підлих тоталітаристичних систем. Із десяти організацій, лиш одна – Пласт, дала ясну і чесну відповідь. Тим можна підтвердити, що тисячі українських дітей і молоді, які виховуються під сучасним пластовим проводом, напевно знатимуть, що це є чесність зі собою і громадська відповідальність. (Відповідь Пласту друкуємо нижче).

УНСоюз не знає того, що вчать в Пласті, бо його президент, спонуканий додатковою (до листа) телефонічною розмовою заявив, що він зігнорував листа нашого товариства, бо він не має обов’язку на нього відповідати. Усі інші організації вперто мовчать, але тим самим вони дуже багато говорять… Членству їхньому слід піддати під розвагу питання, що являють собою організації, до яких вони належать?…

Пануючу у нас методу громадської безвідповідальности найкраще характеризують два листи, відписи яких подаємо нижче:

ч. 331/72.            Нью-Йорк, 

7-го грудня 1973 р.

До
Крайової Ради Українських Організацій ЗСА за Патріярхат Помісної Української Католицької Церкви, Чікаґо, Ілл. 

Високоповажані Панове!

У зв’язку з Вашим листом-обіжником з 18-го листопада 1973 р. подаємо до Вашого відома, що Крайова Пластова Старшина в ЗСА ніколи не зголошувала і не приступила, як член, в ряди Вашої Крайової Ради.

У нашому листі-привітанні із 13-го червня ц. р. ми зокрема підкреслювали, що «Більшість наших дійсних – довголітніх членів українського католицького віроісповідання від самих початків включалися та активно працюють для добра й здійснення Українського Католицького Патріярхату». «Наша Організація охоплює у своїх рядах членів не лише католицького, але і православного та протестанського віровизнання, і ми завжди піддержували кожну акцію в кожній галузі нашого життя, що йде й служить на добро і користь української національної спільноти».

Це означає, що Пласт, як молодеча понадконфесійна Організація – згідно з нашим статутом – не може бути членом Вашої Крайової Ради. Натомість ми піддержуємо індивідуальну участь наших повнолітніх членів у стремлінні мирян Української Католицької Церкви за здійснення Патріярхату Помісної Української Католицької Церкви на чолі з Верховним Архиєпископом Кардиналом Йосифом Сліпим.

На підставі повище сказаного просимо не зараховувати Пласту до членів-основоположників Вашої Організації.

з пошаною За Крайову Пластову Старшину

пл. сен. Павло Дорожинський, голова

Крайова Пластова Старшина в ЗСА Нью-Йорк,

28. лютого 1973 р. ч: 71/73

До
Крайової Управи
Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви ЗСА

Високоповажані Панове!

У відповідь на Ваше цінне письмо з дня 8 лютого ц. р. із запитанням до КПССтаршини на руки її Голови, в прилозі пересилаємо відбитку нашого письма з дня 7 грудня 1972 р. адресованого до Крайової Ради Українських Організацій ЗСА за Патріярхат УКЦеркви в Чікаґо, якого зміст дає вичерпну відповідь на усі питання у Вашому листі. Тут ми ще раз підчеркуємо, що висланий на основуючі збори названої вище КРади зі Станиці в Чікаґо представник Пласту, був на тому зібранні в характері обсерватора без права голосу. Тут повторюємо і те, що ми піддержуємо і постійно закликаємо усіх наших повнолітніх членів індивідуально активізуватися у зусиллях мирян осягнути завершення ієрархічної побудови Помісної УКЦеркви Патріярхатом, із Блаженнішим Кир Йосифом VII як першим Патріярхом.

Уважаємо, що цим письмом ми ясно з’ясували наше становище і бажаючи Вам якнайкращих успіхів і якнайуспішнішої помочі в переведенні в життя ідей їх Блаженства-Голови Помісної УКЦеркви,

Остаємо з пошаною до Вас

за Крайову Пластову Старшину

пл. сен. Павло Дорожинський, голова КПС
пл. сен. Осип Стецура

голова Сектора зв’язку і організації

1 прилога

Виробивши собі тепер належну уяву про стиль, ґенезу й цілі чікаґівської акції кожному слід поставити для власного пояснення питання: чи конечно було вводити у сферу церковно-мирянського руху сумну практику політичних мафій, і, чи вдасться вдержати мирянський рух на майбутнє широким, всенароднім, демократичним, відкритим, відповідальним і імунним від політичних спекулянтів і їхніх поплентачів?!

Візитація нашого Патріярха Кир Йосифа І наповнила серця українських мирян надією на краще завтра.

Крайова Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦ радіє, хоч з дуже обережним оптимізмом, разом зі всіми з приводу недавних подій, які вказують на те, що ідеї нашого Первоієрарха знаходять зрозуміння у нашої ієрархії та у проводі зорганізованої української громади.

В цій історичній хвилині, коли один етап змагу за помісність і патріярхат УКЦ здається завершується, Крайова Управа бажає ствердити:

1. «Патріярхальники» через десять довгих літ прямували за нашим Первоієрархом «через терня до зір». Це були десять років послідовної праці і жертвенности – серед загальної байдужости й інколи клевет і наруг, та без очікування яких небудь концесій. Це були десять років безкомпромісового змагу за ідею, яка ще недавно для багатьох була чужою, незрозумілою та контраверзійною.
2. Широ віддане ідеям їх Блаженства членство Т-ва враз із незорганізованими мирянами провело піонерську підготовчу працю для приїзду й візитації нашого Первоієрарха та для масового плебісциту за Український Патріярхат, який ми тількищо пережили на терені ЗСА. Вже в обіжнику Крайової Управи ч. 4, від дня 27 липня 1972 року стверджено, що «для нас Кардинал Йосиф Сліпий є і на завжди залишиться нашим Першим Патріярхом». Точка перша обіжника Крайової Управи ч. 10 від 19 квітня 1973 р. говорить, що «Приїжджає до нас не гість, а наш Перший Патріярх»… Дальше, на летовищі у Філядельфії 12 травня ц.р. зроблено обіт, що «Помісність і Патріярхат стали для нас заповітом»… та що: «скоріше пекло ледом покриється чим ми за них змагатись перестанемо»… Це стало напрямною для привітань та тріюмфального плебісциту у ЗСА.
3. Крайова Управа радіє з приводу того, що наша ієрархія прилюдно та серед оплесків тисячів вірних почала вживати титулу Патріярха у відношенні до Блаженнішого Кир Йосифа І. Це за словами Преосвященного Кир Йосифа Шмондюка повинно дійсно започаткувати новий розділ в історії УКЦеркви – добу її патріярхального устрою.
4. Крайова Управа надіється, що вже в недовзі за заявами і словами підуть діла, які ще більшого радістю і гордістю наповнять серця українців у всьому світі.
5. Крайова Управа завважує, що провід українських немирянських організацій починає інтересуватися справою Київо-Галицького Патріярхату та розуміти всенаціональну важливість патріярхального устрою для збереження української субстанції в діяспорі і для оборони Церкви-Матері на рідних землях. Вітаючи цей радісний прояв Крайова Управа пригадує, що Товариство за Патріярхальний Устрій вже в минулому заявляло свою готовість до співпраці з найбільшим, хоч під цю пору не усіх охоплюючим центром українських організацій, яким на терені ЗСА являється УККА.
6. Крайова Управа стверджує, що, на жаль, УККА не проявив належного заінтересування в запропонованій співпраці, а навіть толерував і дальше толерує замішання і дезорієнтацію, яку спричинюють його ж власні члени, творячи все нові й нові «організації організацій» ради престижу чи концесій. Стверджуючи ще раз недоцільність та шкідливість творення все нових координаційних суперструктур, які самі, ані їхні складові частини нічим не оправдали своєго існування в минулому, будучи в стані повної недіяльности. Крайова Управа поновно заявляє готовість до співпраці з УККА та другими співзвучними організаціями на діловій базі. За те Крайова Управа не може брати участи у структуральних завершеннях створених ради самого завершення і то дорогою неясної громадської процедури.

За Крайову Управу Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

Др. Мирослав Навроцький, голова
Др. Леонід Рудницький, секретар

Філадельфія, 6 травня 1973 р.

Дорогі Миряни!

Вкоротці завітає до нас Муж, який вже за свого життя став легендою для нас і всієї Христової Церкви. Вже вкоротці завітає до нас Післанець Божий, що своїм серцем, своїм розумом, своєю невгнучістю, своєю відвагою став підпорою, надією, провідником і взором не тільки для нашої Церкви, але й для всього християнства. Вже вкоротці завітає до нас наш Патріярх Йосиф І.

Завітає до нас у страшний, критичний час і для світу, і для нашого народу – у час небувалого досі упадку всього того, чим людство дотепер дорожило, що вважало святим, непорушним, на чому стояла й розвивалася наша християнська цивілізація. Диявольські сили змагають повною силою знищити всі духові вартості і зредукувати людей до стану повного духового занепаду, щоб згодом повністю запанувати над душею і тілом, щоб зробити їх своїми невольниками у світі без Бога, без права і без надії – у світі, в якому всеціло панував би диявол за допомогою своїх ставлеників – кількох гордих, жадних влади, безоглядних тиранів.

Цілими десятками років бореться наш добрий, боголюбивий нарід проти цих сил темряви, що сягнули своїми брудними, кривавими руками навіть і поза межі України аж на еміграцію, щоб і тут донищити те, що вони вже знищили у Батьківщині – нашу рідну Церкву. І в цей найбільш трагічний час у нашій історії Боже Провидіння зіслало нам Провідника, що вказує нам дорогу до перемоги над силами диявола, дорогу до визволення, дорогу до побіди світла над темрявою, зіслало нам нашого Патріярха Йосифа І.

Тож привітаймо Його серед нас не лише самими словами. Привітаймо Його нашою беззастережною готовістю і відданістю стояти при Ньому і служити з посвятою тим ідеалам, які Він нам вказує і яким посвятив Він усе своє життя та боротись за ці ідеали аж до повної перемоги. Паша боротьба – це пересторога, дороговказ та інспірація для всього християнства. А наш Патріярх Йосиф І – це його Подвижник і великий Провідник – його і наш. Хай Господь береже Його нам на довгі літа та дозволить побачити власними очима повний розгром ворогів Божих; для Господньої слави і для кращого світа, в якому зайняла б належне місце і наша рідна, вільна й щаслива Батьківщина та її Церква.

Всі вітаймо нашого МОЙСЕЯ-ПАТРІЯРХА.

За Помісність! За Патріярхат!

Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви Відділ у Філядельфії

Дня 18 квітня 1973 року Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви вислала листа до Святійшого Отця Папи Павла VI. Лист має одинадцять сторінок машинопису по-італійському, і його підписали голова др. Мирослав Навроцький, секретар др. Леонід Рудницький і референт публікацій пані Ева Піддубчишин.

Тут передаємо провідні положення листа.

«Ми, українські миряни, просимо Вашу Святість приняти цей наш лист як наше намагання поставити життя і дію нашої Української Католицької Церкви на нові засади. Ми мали плян написати до Вашої Святости протестаційного листа проти повідомлення Кардинала Війо від вересня 1972 року, і навіть плянували опублікувати його в часописі «Іль Темпо» як відклик до сумління усього християнського світу з причин кривди нашій Церкві і невдоволення. Одначе ми того не зробили, бо почули про Архипастирські Благословення Вашої Святости для нашого Блаженнішого Верховного Архиєпископа з нагоди його поїздки на Євхаристійний Конгрес до Мельборн. Ми сприйняли Благословення Вашої Святости як зворотню точку у відношенні Ватикану до нашої Церкви, але наша радість і надія на зміну були жорстоко зруйновані другим листом Секретаря Стану від 22 січня 1973 року, що у машиновій відбитці був висланий усім нашим єпископам за посередництвом нунціїв чи делегатів у поодиноких країнах.

Ваша Святосте! Ми протестуємо проти вмішування Ватиканської бюрократії у внутрішні справи нашої Церкви і проти намагань Кардинала Війо залякувати наших єпископів. Ми заявляємо, що ми готові продовжувати боротьбу за відновлення прав нашої Церкви і стояти в обороні гідности і достойности нашого Первоієрарха. Ми апелюємо до Вашої Святости дозволити, щоб християнська справедливість взяла верх над політикою і бюрократією».

В дальшому тексті листа оспорюється правильність заперечення можливости схвалення патріяршої конституції для УКЦеркви і права на її самоуправу внутрі Вселенської Церкви – такими постулятами:

а.      Постанови Берестейської Унії, (підписані Папою Климентом VIII), які нічо нового не давали, лиш підтверджували права Київо-Галицької Митрополії, які вона мала від початку свого існування.

б.      Заклик Папи Урбана VIII від 1925 року щоб Київські Митрополити скликали собори що чотири роки.

в.      Визнання Папою Пієм X патріярших прав Галицького Митрополита. (Творення нових єпархій, висвячування єпископів, скликання соборів).

г.       «Клері Санктітаті», існуюче канонічне східне право, визнає Верховного Архиєпископа рівним з Патріярхом.

д.      Проголошення Папою Павлом VI Митрополита Верховним Архиєпископом, рівнорядним з патріярхом.

е.      Визнання в бюлетені Східньої Конгрегації від січня 1964 року, що традиційно князь Східньої Церкви, такої як Українська, є рівний патріярхові. Це було передруковане в офіціозі Ватикану «Оссерваторе Романо».

ж.     Підтвердження Папою Павлом VI в листопаді 1964 року в декреті про Східні Католицькі Церкви Верховного Архиєпископа – рівного патріярхові.

Усе це ясно підтверджує, що існує тверда підстава для помісности і патріяршої самоуправи УКЦеркви, та що Блаженніший Кир Йосиф Сліпий має право скликати синоди й собори єпископів, та принимати конституцію церкви. Блаженнійший і єпископи УКЦеркви мають не тільки право, але й обов’язок зробити це.

Особливо гостро протестується в листі проти упімнення Кардиналом Війо наших єпископів, щоб вони шанували «догматичні постуляти Католицької Церкви». Немає ні одного доказу, що українські єпископи коли небудь опонували Апостольському Престолові в догматичних справах. Зате виявів льояльности до Риму є доволі. Протестується також проти директиви Кардинала Війо нашим єпископам, обговорювати справи «в гармонії з працею, повіреною новій Комісії для накреслення Східнього Церковного Права». Ця комісія створена в повній іґноранції Східніх Церков, а Верховний Архиєпископ Кир Йосиф Сліпий не є навіть її членом. Дальший протест є проти дороги, якою Кардинал Війо комунікується з нашими єпископами: слід було це робити не через поодиноких делегатів а чи нунціїв окремих країн, а власне через Верховного Архиєпископа, який на це є. Така процедура підриває єдність церкви.

В листі доказами підтверджено намагання Ватикану розбити єдність УКЦеркви такими потягненнями:

а.      Створення Мунгальської Митрополії із частини одної існуючої Греко-католицької Церкви в ЗСА.

б.      Крижавецька єпархія й Архиєпископ Букатко в довіднику «Аннуаріо Понтіфічіо» не названі більше частиною УКЦеркви.

в.      Українські вірні в стародавній Перемиській єпархії не мають свого власного єпископа. Вони піддані під владу латинників.

г.       В Чехословаччині єпископові Василеві Гопкові відмовлено юрисдикції в Пряшівській єпархії, і передано її отцеві І. Гірці.

д.      Весною 1972 року наш екзархат у Бразилії зроблено суфраґаном латинської митрополії.

е.      В справі долі українців католиків в Україні Ватикан не займає голосу, як також він мовчить на використання большевиками в політичних цілях знищення УКЦеркви 25 років тому. Справедливістю пожертвовано тут для політичних користей. Голосу Архипастиря Вселенської Церкви також не тут було.

В кінці листа пригадується Святійшому Отцеві його слова при нагоді інсталяції Блаженнішого Кир Йосифа Кардиналом. Він обіцяв тоді, що Верховний Архиєпископ стане для усіх вірних українців твердим центром, навколо якого ми усі повинні об’єднатися. Коли ж вірні взяли собі це до серця й стали разом з Верховним Архиєпископом за помісність і патріярхат своєї Церкви – вони були Римом відкинені при кожній спробі. Якщо ж ми маємо прийняти обмеження прав нашої Церкви мовчанкою, то що тоді станеться з довір’ям до Апостольського Престолу?

Цей найновіший лист до Святішого Отця своєю формою і змістом являється твердим і солідно уарґументованим документом, якого постуляти будуть використані у дальшій праці Товариства в напрямі єдности і помісности Церкви.

A special report to the”Voice of the Ukrainian Community”
from Leo Rudnytsky in Melbourne, Australia.

The fortieth Eucharistic congress in Australia is an authentic Christian happening, and an event of truly international magnitude. There are countless conferences, seminars, and exhibitions devoted to various issues both religious and secular. Among the participants in the congress are 17 cardinals including the Primate of the Ukrainian Catholic Church, His Beatitude Major Archbishop Joseph Slipyj. With the exception of the Holy Father, Pope Paul VI, and a few members of the curia, just about anybody of importance in the Church has come to Melbourne. In addition, numerous high ranking officials and prelates of other churches are participating in the congress giving it a truly ecumenical flair.

The congress has also a distinct ethnic flavor. Various nationalities and national minorities of Australia are making a vital contri­butions to the congress by displaying the beauty and splendor of their individual rites. Among these the Ukrainians are definitely the first. Beautiful Ukrainian masses are celebrated, at the Ukrainian Cathedral in Melbourne and an exhibition on the life and suffering of the Ukrainian Catholic Church prepared by Bishop Prashko and the Ukrainians of Melbourne is without a doubt a unique contribution to the event. Thousand of Ukrainian pilgrims from Australia and other continents have converged on Melbourne. Most of these have come under the leadership of their bishops among whom are Metropolitan Maksym Hermaniuk, Bishop Isydor Boretsky, Neil Savaryn all from Canada, and Bishop Havryyil Bukatko from Yugoslavia, and Bishop Ivan Prashko from Australia. The Ukrainian Bishops from America are rather conspicuous by their absence.

But the one person who has made a great impact on the entire congress is the Primate of the Ukrainian Catholic Church, His Beautitude Joseph Cardinal Slipyj. His journey to Melbourne was heralded a week in advance by the Australian press, and his arrival on February 17, brought the international Airport of Melbourne virtually to a standstill. News papers, radio, and national television, the equivalent of our network, covered his arrival and the tumultous welcome he received from the Australian people. His arrival in Melbourne focused once more the attention of the world on the plight of the Ukrainian Catholic Church. In an interview with the government television network Cardinal Slipyj said the following words quote і “We will not die. We are dispersed, but we will be united. We will not die. Our Church will not die. You know the position of our Church in Ukraine and also here in diaspora. And that is the reason why the holy people, the clergy and the bishops are for the unity of our Church and only the Patriarch can unite all the parts of the Church Government, organizations, and political pa rties can not unite the people. But the patriarchate and the church can unite all the people. And that is the reason why we are all for the Patriarchate … We have the right to have it, because Vatican said it once and also because the Union of Brest.” No other prince of the Church has received so much coverage as the Ukrainian Patriarch. It seems that everywhere he goes he touches intimately the lives of young people, adults, religious, lay, and clergy and the people of Australia are no exception.

His human warmth, his patriarchal appearance, coupled with a truly Christian humility evoke respect and love from all. Here in Melbourne Australia at the 40th Eucharistic Congress Cardinal Slipyj is truly a prophetic figure. His pressence here will leave on ideiibie imprint on the pilgrims from all over the world and on the people of Australia.

Протягом останніх літ,так на сторінках преси,як і у виді пашквілів та анонімів, появляються різні «еляборати», яких зміст є обчислений на дискредитацію Голови УКЦ. Щоб заощадити труду та зусиль на майбутнє усім анонімістам, пашквілянтам і т.п. Крайова Управа рішила подати до відома свій погляд та становище до того рода «творчости».

На сірому тлі нашої негеройської емігрантщини – блистить висока постать нашого Архипастиря Кир Йосифа VIІ-го, що за словами латинського поета «збудував собі пам’ятник тривкіший від криці». Збудував собі його Він на сторінках історії Української і Вселенської Церкви і в наших серцях. Збудував Він його своїм терпінням, ділами і далекосяжними візіями — ідеями.

І того пам’ятника не знищить ворог української Церкви й народу і не знищать його піґмеї-землячки ані нікчемними інтриґами, ані анонімами та пашквілями, якими вони обкидають його, ради мамони, чи подразнених амбіцій, чи прямо з невіжества й глупоти, збаламучені лже-пророками й вождями.

Публіцистка пані Мілена Рудницька, на сторінці 395-тій своєї книжки «Невидимі Стигмати», писала:

У величній процесії Христових наслідувачів іде й найбільший мученик сучасности, Первосвященик Української Церкви.Він несе хрест такої кошмарної величини й важкости, що його рефлекс освітлює нашу добу. Бо хрест — це не тільки символ страждань, але й символ найвищої жертви та найсвятішої любови, любови, що спасла світ. Власне кажучи, хрест, що його несе Первоієрарх, це не тільки його обобистий хрест, але й хрест замученої Української Церкви.

Іде спокійною, твердою ходою, непохитний, нездоланий…

Дня 25. VI. ц.p. на сторінках чікаґівського часопису «Українське Життя», появилась стаття тієї ж самої авторки під наголовком: «Криза чи провал». Авторка, звільнивши сама себе /вживаючи її ж таки слів/ «від загально прииятих правил такту», робить все можливе – при помочі нелогічної та незгідної з правдою аргументації, щоб переконати всіх, що за кризу в УКЦ одиноко відповідальним є ніхто інший а сам Голова УКЦ !

Пашквільний рівень та стиль цієї статті, заставляє нас запитати – ради чого авторка книжки «Невидимі Стиґмати», рішила власним пером здеґрадувати себе саму на старі літа, з рівня здібної публіцистки, до позему юрби піґмеїв – землячків та Кочубеїв, які болотом і камінням клевети пробують знищити та оплюгавити, на втіху наших ворогів, світлу й нам усім дорогу постать нашого Первоєрарха.

П’єдестал, на якому стоїть серед «Христових наслідувачів» – «НАЙБІЛЬШИЙ МУЧЕНИК СУЧАСНОСТИ, ПЕРВОСВЯЩЕНИК УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕРКВИ» високий і недосяжний ! – Недоояжний для болота й каміння клевети, навіть того, яким пробувала обкидати Його, «обновлена» авторка книжки «Невидимі Стигмати», забуваючи про власні слова, що: «На святих подвижників слід дивитись очима віри…»

Цим ствердженням Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦ бажає закінчити цей жалюгідний епізод, сподіючись, що в майбутньому ні один чесний та культурний редактор-українець, не помістить на сторінках свого часопису подібного eляборату, навіть з під пера пані Мілени Рудницької. Бо обов’язком кожного редактора є знати де кінчається свобода думки й слова, а де зачинається брук і риншток.

За Крайову Управу Товариства за Патріярхальний Устрій У.К.Ц.
Др. Мирослав Навроцький, Голова
Др. Леонід Рудницький, Секретар