Товариство Свята Софія

У суботу, 16 квітня, в Університеті Ля Саль (Філядельфія) відбулась конференція, присвячена 20-ій річниці Релігійного Товариства Українців-Католиків у CШA «Св. Софія». У назві конференції «Служіння Церкві і народу». Форум цей був справді міжнароднім, бо серед його учасників були представники Америки, України, Канади.

Конференція розпочалася з молитви, яку відслужив отець мітрат д-р Іван Біланич, парох церкви Христа Царя у Філядельфії. Конференцію привітав проф. Даніел Бирк, президент-емерит Ля Саль Університету. Слово виголосив д-р Леонід Рудницький, який і провадив конференцією.

Першу доповідь «Духова спадщина Патріярха Йосифа Сліпого і «Свята Софія» виголосила голова Товариства д-р Романа Навроцька. Вона нагадала присутнім, який величезний внесок зробив Блаженніший Патріярх в життя української еміграції. «Вже сам його приїзд поставив нас, українців, на карту світу. Вся світова преса заговорила про митрополита, Голову Української Католицької Церкви, про його моральний вклад на жертівник страждань за віру і за єдність Церкви».

Патріярх був людиною, що промовляла до різних власть імущих цього світу — королів, президентів, прем’єрів у всіх країнах, де жили українці. Він поставив українську проблематику на державницькому рівні і тим самим став предтечею епохальних змін нашого часу.

«Він не тільки давав нам духовні основи нашої багатої тисячолітньої християнської традиції, але теж критично осмислював нашу повсякденну проблематику, — говорила д-р Навроцька, — вказував на слабості й недотягнення в громадському та церковному житті. Він зумів наблизити до нас Україну, перемінити її з абстрактної ідеї, якою багатьом з нас вона тоді була, у дійсність».

Ведучи мову про почини Патріярха, доповідачка назвала чи не найбільшим і найдраматичнішим з них — видвигнення ідеї Києво-Галицького патріярхату, яка сколихнула цілу українську діяспору, створивши Патріярший Рух, який діє і до сьогодні. Потреба забезпечення патріярших надбань та інституцій спонукала його заснувати Релігійне Товариство Українців-Католиків «Св. Софія», якому поручив створити фінансову базу — Постійний Патріярший Фонд. Це Товариство у США та інших країнах, де є українські поселення, працює згідно зі словами Блаженнішого, «в дусі спільної великої цілі, єдности і добра нашої Церкви і народу та в дусі наших великих відповідальностей». Товариство провадить видавничу роботу, організовує курси для студентів та науковців при УКУ в Римі, утримує студентів богословія, забезпечує діяльність Філій УКУ, ширить інформації про Українську Католицьку Церкву у світі. В числі завдань Товариства — створення музею Патріярха Йосифа в рідному селі Заздрість на Тернопільщині, що стане свідком взірцевого життя правдивої християнської родини, та заснування осередку Товариства «Св. Софія» у Львові.

Львівський архітектор Андрій Рудницький докладніше розповів про створення музею-садиби Блаженнішого Патріярха Йосифа Сліпого, проектування якого тепер триває, а також — про створення осередку Товариства Св. Софії у Львові та відбудову Янівського цвинтаря, де поховані герої УГА. Відповідаючи на запитання присутніх, він інформував про долю багатьох інших пам’яток Львівщини, поділився своїми думками про ряд проблем, які стоять перед сучасними українськими архітекторами. «Ми можемо говорити тільки про становлення української архітектури, — сказав він, — бо за інерцією українська архітектура залишається усе ще радянською з усіма її негативними сторонами; тепер іде пошук «виходів» у нові поля діяльности, які раніше були недоступними, скажімо — сакральна та малоповерхова житлова архітектура. Все це освоюватимуть архітектори молодого покоління, студенти Львівської Політехніки, яких посилаємо тепер учитися закордон — у Рим, Відень, Краків».

Генерал Володимир Мулява зробив виклад на тему «Національне виховання в Збройних Силах України», в якому зупинився на загальному процесі здійснення концепції мирного трансформування військових формувань колишньої радянської армії, дислокованих на території України, у Збройні Сили України, зміни їх національного складу. Тепер, заявив Володимир Мулява, більше 90% рядового й коло 55% офіцерського складу української армії — українці.

Проводячи соціологічні опитування серед солдатів, працівники соціяльно-психологічної служби Міністерства оборони виявили, що вагома частка опитуваних вважає термін військової служби «часом, утраченим для підприємницької діяльности». З того командири військових частин нині прагнуть зробити все, аби солдати змогли набути в армії знань, необхідних і для цивільного життя, перетворити їх на справжніх професіоналістів.

Відповідаючи на запитання щодо ставлення до розташування на теренах України чужоземних військових формувань, генерал Мулява відповів, що на його думку, жоден солдат чи офіцер, що не присягнув на вірність народу України, на території цієї держави служити не може.

Під час обіду слово виголосив колишній президент УНР в екзилі Микола Плав’юк. Він подав у своєму виступі коротку аналізу виборів до українського парляменту й спробував спрогнозувати дальший розвиток політичних подій в Україні. У виборах, що відбулися, значно легше визначити того, хто програв, аніж хто переміг, вважає він. Комуністи разом із соціялістами та аграріями дістали коло 120 місць, що значно менше, ніж відома «група 239» в старому парляменті, проте й демократичні сили виступили невдало, головно через незгуртованість та протиріччя, часто — чвари особистого характеру, що продовжують точити «табір» демократів. Утім, кількість місць, які займуть демократичні сили (приблизно — 70), уможливлює блокування прийняття конституційних рішень, ініційованих консерваторами. Майбутній парлямент буде дуже нестабільним, вважає Микола Плав’юк, процес формування фракцій буде складним. Головна боротьба у Верховній Раді проходитиме не між демократами й комуністами, а між тими, хто з різних причин хоче бачити Україну незалежною європейською державою, і тими, хто хоче її приєднання до Росії і до комунізму. Подальшу долю України буде вирішувати наявність політичних та економічних реформ, а ще — національне піднесення українства, — заявив Микола Плав’юк.

Письменник Роман Іваничук говорив про літературу та релігію в боротьбі за національну свідомість українця. Доповідач ствердив, що немало народів, котрі вже стояли на межі зникнення їх історичної пам’яти, культури, мови, були захищені своєю літературою. Загрожений османською імперією, грецький народ народив для свого порятунку поета Рігаса Фереоса, в онімечену Чехію приходять Павло Шафарик, Ян Коллар, Вячеслав Танка. Україна ж, розбуджена Тарасом Шевченком та Маркіяном Шашкевичем, пройшла чи не найтяжчий шлях до свого воскресіння і ще сьогодні важко торує стежки до повної національної ідентифікації й духовного самовизначення.

Без політизації літератури, вважає Роман Іваничук, ми б не вижили як нація. Українські письменники протягом століть муштрували свій власний народ і таки перемогли його — пробили міцний панцир підневільної сплячки.

Доба шестидесятників розшматувала мерву рабської покори й розбудила національну свідомість українців у найтяжчі часи сусловської реакції. З рук шестидесятників пішли воістину революційні зрушення. Іван Дзюба пише важливий трактат «Інтернаціоналізм чи русифікація», а через десять років, на IX з’їзді письменників, звучить промова Івана Драча, яка відлунилася створеним Культурологічним товариством у Києві, Товариством Лева й Товариством Української Мови у Львові й урешті — Руху.

Щоб бути літературним подвижником при комуністичному режимі, треба було платити конформізмом, який мав різну амплітуду — від рабських гимнів комуністичній партії до відваги не говорити про партію ні добре, ні погано, від таврування «українських буржуазних націоналістів», до страусової методи — мовляв, таких проблем не існує зовсім. «Не славословити більшовизм і не відрікатися привселюдно від національних святощів — для цього теж потрібна була мужність», — сказав доповідач. Ірина Вільде заплатила за свої «Сестри Річинські» апологетикою марксизму, Павло Загребельний за роман з глибоким антитоталітарним підтекстом «Первоміст» — одою душителеві Руси-України Юрію Долгорукому («Смерть у Києві»), інші — Анатолій Дімаров, Василь Земляк, Петро Скунць, Іван Білик, Микола Ільницький, Григорій Сивокінь відкуповувалися політичною мовчанкою.

«Бог простить нам наші гріхи. Бо хоч і не стали ми світовими письменниками, але скажіть — з чим би прийшла українська література на свято незалежности, якби не було в нас «Повнолітніх дітей» Ірини Вільде, «Дрогобицького звіздіря» Ніни Бічуї, «Таємниці твого обличчя» і «Поєдинку» Дмитра Павличка, роману Павла Загребельного «Я Богдан», «Облоги» Григора Тютюнника, «Виру» Григорія Тютюнника, «Лебединої зграї» Василя Земляка, «Собору» Олеся Гончара та й чи можна все те добірне зерно перерахувати? І чи могли б письменники, не написавши цих творів, стати біля керма молодої держави?».

«Від музи ж нонконформістів,табору нечисельного (бо героями у нас не всі вдаються) — Миколи Руденка, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Василя Стуса, Михайла Осадчого, Ігоря Калинця почнеться якісно нова українська література, яка іще за шелом’янем», — сказав доповідач.

«Подальший розвиток нашої літератури буде помічений витруєнням з її лона вірусу посередности. Письменник назвав себе нарешті справжнім мистцем, а не слугою, речником держави. Посередностям і літературним спекулянтам стане не вигідною літературна професія, мафія платитиме не всім, держава — нікому. В літературу прийдуть подвижники, «заради святого покликання й солодкого прокляття», яким буде тяжко. «Гряде видатна література могутньої держави, яка входитиме в міжнародній контекст без посередництва імперських мов, а лише силою власного слова, яка вивільнившись від державних пут, матиме можливість засвідчувати моральну, інтелектуальну й естетичну потенцію нашого народу».

Ведучи мову про релігію, яка своєю відвічною силою, штучно стримуваною імперськими бар’єрами, так навально вривається в сучасне українське життя, Роман Іваничук зронив: «Народ, який вийшов з неволі, повинен зазнати духовної спокути й очиститися на шляху до Храму… Ми повинні усвідомити гріховність рабства, бо неусвідомлений раб залишається ним і на волі — і тільки в такий спосіб позбутися рабського тавра. В цьому нам може допомогти християнська віра… Християнська релігія разом з культурою здатна відродити свідомість українця, тільки б не дати їй ослабнути в сектанстві та міжконфесійних чварах».

Прелегенти відповіли на численні запитання присутніх.

У залі, де проходив форум, працювала виставка книжок київського видавництва «Веселка». Його представники — директор Ярема Гоян та головний редактор Василь Василашко привітали зібраних з ювілеєм, вручивши голові Товариства кілька книг, які щойно побачили світ у видавництві.

Врочистості, присвячені 20-ій річниці «Св. Софії», відбулися також у Балтиморі, Меріленд та Боффало, Н.-Й. Надзвичайно імпозантними були святкування в Боффало, де їх влаштував Відділ Українського Патріярхального Товариства під проводом пані Оксани Бережницької. Тут у суботу, 23 квітня, в залі парафії св. Івана Хрестителя пройшов урочистий вечір, у якому, крім д-ра Романи Навроцької та згаданих гостей з України взяв також участь представник Торонтського Владики Ізидора о. Петро Стецюк. У своєму виступі він підкреслив вагомість діяльности Патріярха Йосифа та його Товариства для України та її Церкви. Вечір розпочався й закінчився молитвою, яку відслужили о. декан Дмитро Лаптута й о. Мар’ян Процик. Провадив програмою вечора д-р Андрій Дякун.

Додамо, що запрошені до участи в урочистостях гості з України — Андрій Рудницький, Роман Іваничук, Володимир Мулява — відвідали також Вашінгтон, де зустрілися з представниками американського уряду та амбасадором України у США Олегом Білорусом. Генерал Володимир Мулява мав зустрічі з командирами американської армії та представниками організацій українських ветеранів в Америці.

Олексій Опанасюк

В суботу 7 грудня 1985 р. відбулося в Ст. Катринс, Онтаріо, Канада, спільне засідання представників Товариства «Свята Софія» з Риму, Канади та США в справі устійнення бюджету на 1986 рік.

Присутній на засіданні голова Римського Товариства, о. архимандрит Любомир Гузар, представив присутнім проект бюджету, що його випрацювало Товариство «Свята Софія» в Римі. Як відомо, згідно з волею основника Товариства, св.п. Блаженнішого Патріярха Йосифа, Товариство «Свята Софія» повинно забезпечити удержання патріярших установ у Римі, які є під його правною і матеріяльною опікою. Під такою опікою є Собор Св. Софії, Український Католицький Університет, Колегія Св. Софії, гостиниця при парафії Жировицької Богородиці. Товариство має забезпечити цим установам їхню творчу діяльність. До видатків належить оплата працівників, обезпечення осіб і майна, удержання будинків, їх ремонт, внутрішнє устаткування, податки, ведення установ. Крім таких звичайних видатків на майбутній рік ще передбачене забезпечення архіву при УКУ відповідною апаратурою, упорядкування музею св.п. Патріярха Йосифа, цілий ряд видань. Інші видатки в Римі перебрали на себе частинно Владики (удержання Блаженнішого Мирослава-Івана та його канцелярії), а на викінчення мозаїк в соборі Св. Софії та на розбудову приміщень Українського Католицького Університету будуть проголошені осібні збірки в наступних роках.

Загальний бюджет Римських установ під опікою Т-ва «Св. Софія» на 1986 рік виноситиме $400,000 (амер. долярів). З того $106,000 покриє Римське Товариство, Брітанське Товариство взяло на себе зобов’язання на суму $29,000. Решту в сумі $265,000 поділять між собою Канадське та Американське Товариства. Цю суму вони покриють з відсотків постійного Патріяршого Фонду, а залишок доповнять особливими збірками. Без підтримки Товариства «Св. Софія» не було б можливо продовжувати працю римських установ, що їх завданням є служити цілій нашій Церкві. А Товариство «Св. Софія», в свою чергу, опирається на щедрості українського суспільства.

Ті датки, що їх наші щедрі вірні складали впродовж років на постійний Патріярший Фонд, стали підставою і запевненням існування та діяльности римських установ. Кожнорічна збірка буде додатком на поповнення біжучих потреб. Сьогодні, після смерти св.п. Блаженнішого Патріярха Йосифа, бачимо вже перші овочі його передбачливости, бо Він не тільки творив ті загальноукраїнські установи, але також заздалегідь дбав, щоб вони могли діяти і після його смерти.

Зібрані в Ст. Катринс делегати крайових Товариств «Св. Софія» сподіваються, що наша громада, яка, щоправда, несе цілий тягар вдержання церковного і громадського життя, не відмовить підтримки для тих починів, які безпосередньо чи посередньо служать всім вищезгаданим цілям. Безпосередньо, коли фонди йдуть на удержання римських установ; посередньо, коли вони служать для скріплення діяльности «Св. Софій» у їхніх країнах існування.

Постійна щедра жертвенність української громади північної Америки є найкращою запорукою життєздатності! й розвитку осередку нашої Церкви на поселеннях.

На засіданні Дирекції Товариства «Свята Софія», що його відбуто 27 квітня 1985 p., обрано о. архимандрита Любомира Гузара новим головою Канадського Товариства «Свята Софія».

На Загальних Зборах Товариства, котрі відбулися в приміщеннях дому Старців ім. свв. Петра й Павла в Скарборо, переглянено діяльність Товариства в 1984 р. та плян праці на 1985 р. Також новообраний голова, о. архимандрит Гузар звітував про ситуацію в Римі та про діяльність Римського Товариства «Свята Софія».

Намічено на 1985 р. найголовніші точки праці:

а) розповсюдити інформації про «Святу Софію» на Західню Канаду;

б) схвалено дев’ять стипендій на літні курси УКУ;

в) схвалено потребу дати пряму допомогу оборонцям прав нашої Церкви на Рідних Землях та розповсюджувати інформації в «ДІЇ»;

г) обговорено прохання до патріяршої канцелярії про фінансову допомогу, що її в принципі прийнято;

г) вирішено поставити потрібний дім «Свята Софія» в Ст. Катеринс, гідний пам’яті Блаженнішого Патріярха Йосифа;

д) видавати «ДІЮ» двомісячно.

Присутні ствердили, що Товариство «Свята Софія» гарно розвивається, та надіються, що із допомогою наших вірних воно одного дня буде не менше від організації Католик Черч Екстеншон; а з тим харитативна діяльність «Святої Софії» дуже поширилася б.

1 травня 1985 р.
Ст. Катеринс, Онтаріо

З нагоди поминальних днів у першу річницю смерти св.п. Блаженнішого Патріярха Йосифа, в Римі відбулися координаційні сходини Релігійного товариства «Свята Софія» з усіх країн, де воно існує: Італія, Америка, Велика Брітанія, Канада, Бельгія. Наради відбувались в днях 11 і 12 вересня 1985 р. у приміщеннях двох найважливіших надбань Блаженнішого Патріярха Йосифа, а саме в Українському Католицькому Університеті та в Патріяршому дворі. Присутніх було 8 членів з Риму, 2 із США, 5 з Великої Брітанії, 4 з Канади, 2 з Бельгії. Присутніми під час нарад були також Блаженніший Мирослав-Іван і Владика Іван з Австралії. Нарадами проводив ієромонах Любомир Гузар, голова римського Товариства.

Перший день нарад був присвячений правним та фінансовим звітуванням поодиноких краєвих товариств, щоб запізнатися зі станом «Святої Софії» в різних країнах. Другий день нарад був присвячений трьом головним темам: місце Товариства «Свята Софія» в Церкві, його єдність і способи бюджетування.

Отець Архимандрит Іван Хома подав генезу постання римського Товариства «Свята Софія», її правний статус та засяг діяння. Товариство створено декретом Генерального Вікарія міста Риму дня З листопада 1970 p., правно оформлене нотаріяльним актом дня 28 грудня 1970 р. і визнано окремим декретом Президента Італії 12 вересня 1972 р. Товариство в Римі є правним власником манастиря монахів-студитів у Кастельгандольфо, собору Святої Софії, Українського Католицького Університету та храму Жировицької Богородиці й Патріяршого двору. Згідно з пляном, римське Товариство «Свята Софія» бажає в найближчому часі скріпити діяльність Українського Католицького Університету, виховуючи молоді кадри українських священиків та науковців, формованих на світлих традиціях християнського Сходу, відданих Візіїсв.п. Блаженнішого Патріярха Йосифа,єдности української Церкви й народу в патріярхаті.

З черги слідували звіти представників краєвих Товариств, які представляли правне становище, діяльність та свою спроможність допомагати у здійснюванні спільних цілей «Святої Софії». Всі краєві товариства існують як неприбуткові корпорації у своїх країнах, і їхня діяльність спрямована на поглиблення релігійної свідомости українців-католиків, головно на рівні вищої освіти, видавничу працю та збирання фондів на допомогу римським патріяршим інституціям, як також на сповнювання обов’язків, згідно з вимогами статутів своїх країн.

Другого дня учасники підтвердили свою вірність началам, що їх надав Товариству його основоположник, св.п. Патріярх Йосиф, і скоординували пляни на майбутнє. Згідно з правильником, підтвердженим Патріярхом Йосифом 1 червня 1977 p., Товариство створено, щоб «працювати для моральної і матеріяльної піддержки помісности й патріярхії Української Католицької Церкви». Учасники висловили бажання співпрацювати з тими установами, які скріплюють єдність нашої Церкви. Сам покійний Блаженніший Патріярх Йосиф створив ряд установ, які у своїй природі цій єдності сприяють; між ними чільне місце займає Український Католицький Університет. Тому Товариство «Свята Софія» стоїть на службі тих інституцій, бо, як стверджено у правильнику Патріяршого фонду, «усі повищі організації та інституції є зобов’язані провадити та розгортати працю, щоб знову видвигнена Ісповідником Віри Блаженнішим Патріярхом Йосифом ідея помісности й патріярхату розвивалася й закріплювалася у цілій Українській Церкві й народі».

Як релігійна, не церковна, корпорація, Товариство «Свята Софія» працює для добра Помісної Української Католицької Церкви, піддержуючи загальноукраїнські церковні інституції. Членами Товариства є владики, священики й миряни, які співпрацюють для того, щоб Товариство могло дати правну й матеріяльну піддержку тим установам, які в більше нормальних обставинах забезпечувала б матірня Церква, сьогодні поневолена й переслідувана. Добро нашої Церкви вимагає зв’язку з Церквою-Матір’ю, яку сьогодні очолює Блаженніший Мирослав-Іван. Присутній на нарадах Блаженніший виявив своє бажання, щоб основані його світлим Попередником установи продовжували своє існування і розвивалися. Зібрані представники запевнили свою готовість трудитися, щоб ідеї і тяглість праці центральних установ були збережені. Хоч краєві Товариства існують у різних державах і підлягають місцевим законам, всі вони творять одну цілість, об’єднані однією ідеєю і метою.

Окрему увагу присвячено бюджетові, щоб забезпечити існування і ріст патріярших дібр та інституцій у Римі й на поселеннях та розбудову Українського Католицького Університету.

Присутні вирішили відбувати такі координаційні сходини при кінці вересня кожного року в Римі.

Зі смертю св.п. Блаженнішого Патріярха Йосифа почався новий період у праці Товариства «Свята Софія», яке в особливий спосіб хоронить спадщину свого Основника. Перейняті візіями й ідеєю Великого Покійника, ми стоятимемо на сторожі його надбань і передаватимемо їх скріпленими грядучим поколінням.

Боже благословення й успіх цього великого діла св.п. Патріярха Йосифа залежатиме у великій мірі від зрілости всього українського народу, його духової сили та жертвенности. Тому з вірою у велич ідеї ми прямуємо до нашої мети: єдність Церкви й Народу.

Рим, 12 вересня 1985 р.

За Президію:
ієром. Любомир Гузар, Голова
о. д-р Степан Гарванко, Секретар

25-го січня 1980

(Єпископська Канцелярія)

Оцим подаємо до відома вірним Української Католицької Церкви, що за благословенням Його Блаженства Блаженнішого Патріярха Йосифа з днем 18 вересня 1979 року почала діяти корпорація «Товариство Свята Софія» в Канаді.

Завданням цього Товариства є створити відповідний фонд «Патріярший Фонд», щоб з його доходу забезпечити всебічну матеріяльну допомогу, потрібну для церковних інституцій Помісної Католицької Церкви.

Осідок Товариства Святої Софії є в Торонті. До Дирекції Товариства входять: їх Блаженство Блаженніший Патріярх Йосиф, голова, Преосвященний Владика Кир Ніль і Преосвященний Владика Кир Ізидор — заступники Голови, о. крил. Іван Сиротинський, д-р Михайло Марунчак, д-р Юліян Пелех і диякон д-р Володимир Дацько — члени Дирекції.

Адреса Товариства «Свята Софія»:

St. Sophia 61 Glen Edyth Drive Toronto, Ontario, M4V 2V8

Заохочуємо вірних нашої Церкви щедрими дарами розбудувати фонд, який став би постійною матеріяльною базою у розвитку нашої Церкви.

Пожертви можна пересилати на повищу адресу Товариства. На всі пожертви будуть виставлені посвідки, потрібні для відтягнення від прибуткового податку.

Чеки виписувати «St. Sophia».

Преосвященний Владика Кир Ніль Саварин
Преосвященний Владика Кир Ізидор Борецький

Товариство Св. Софія у ЗСА видало в 1976 р. книжку п. н. «Українська Католицька Церква» за редакцією Мирослава Лабуньки і Леоніда Рудницького, в якій на стороні 99-ій написано, що мирянський патріярхальний рух у ЗСА постав у 1965 р. Тому, що це невірно, то в цій скромній статті хочемо начеркнути правдиву причину, початок і місце постання українського патріярхального руху. Отож, патріярхальний мирянський рух постав формально й дійсно у вересні 1964 р. у Ню Йорку. Що було причиною постання мирянського руху? Чому саме він зродився і був статутово зорганізований у ЗСА? Як відомо, на другій сесії Вселенського Собору Ватиканського II Митрополит Ісповідник Йосиф Сліпий, Первоієрарх Помісної Української Католицької Церкви, поставив внесок і то за згодою тоді всіх наших владик, щоб отці Собору схвалили пропозицію піднести Києво-Галицьку Метрополію до гідности патріярхату! Ця історична подія відбулася 11-го жовтня 1963 р. Отці Собору в числі 2 104 прийняли цей внесок нашого Митрополита повстанням із своїх місць і довготривалими оплесками. В ім’я правди треба відмітити, що італійські телебачення того ж дня широко коментували цей перший виступ Митрополита Йосифа, називаючи його Патріярхом України. І справді це сталось перший раз в історії Церкви, що вся її ієрархія устами Києво-Галицького Митрополита Кир Йосифа Сліпого заявилася за патріярхат нашої Церкви! І це теж у перше в історії Києво-Галицький Митрополит Кир Йосиф Сліпий вивів на світову арену всього християнства історичні права Української Церкви. Отці Собору оплесками, хоча правильник Собору заборонив оплескувати промовців, прийняли внесок Отця Йосифа Сліпого.

Одначе, Москва негайно після першого виступу на Соборі Отця Йосифа Сліпого та після його внеску про встановлення Києво-Галицького патріярхату, дала інструкції своїм «обсерваторам» на Соборі, себто так званим отцям Боровому та Котлярову, «усіма засобами параліжувати справу Києво-Галицького Патріярхату». Москва зрозуміла, що заходами Кир Йосифа Сліпого твориться могутня протимосковська сила, яка духово пов’язана з Українською Катакомбною Церквою в Україні. На жаль і Східня Конґреґація теж відчула, що вона тратить владу над нашою Церквою, яку безправно присвоїла собі від трьох століть. В ЗСА і в Канаді в зимі та весною 1964 р. ніхто не давав чіткої відповіді з поміж наших церковних кругів, що діється зі справою патріярхату нашої Церкви? Що сталося з внеском Митрополита Йосифа про його встановлення? Кружляли тільки неясні вісті, що «історичний внесок Кир Йосифа» помандрував до різних підкомісій для Східних Католицьких Церков. Говорилося, тут і там, що мовляв немає єдности серед нашої ієрархії щодо патріярхату нашої Церкви, тощо. А всі сподівалися, що після прийняття внеску Соборовими Отцями оплесками, то папа Павло VI напевно підпише його і справа патріярхату Києво-Галицької Метрополії напевно стане дійсністю. Ситуація прояснилася щойно в червні 1964 p., як проф. Микола Чубатий помістив в «Америці» (офіціоз «Провидіння») у числах 107, 108 і 109 від 5-го, 6-го та 7-го червня, три статті на тему: «Справа Київського Патріярхату та майбутнє нашого християнства». У тих статтях проф. М. Чубатий підкреслив, що після того як на II сесії Собору Первоієрарх нашої Церкви Кир Йосиф Сліпий поставив внесок на піднесення Києво-Галицької Метрополії до гідности патріярхії, заіснувало поміж усіми українцями так у діяспорі вільного світу, як і теж на землях України, велике зацікавлення цією справою. Переповівши історію змагань за Київський Патріярхат, проф. Чубатий дослівно писав: «Сьогодні, коли український народ змагається з комуністичною Москвою за збереження своєї тисячолітньої християнської і національної індивідуальности проти московської атеїстичної деморалізації, проти русифікації, проти відбирання Україні її тисячолітнього минулого, проти накидування українському народові московського православ’я і проти церковного володіння московського патріярха, український народ має нагоду дістати власний Київський Патріярхат і покласти свою церковну і духову межу на північнім кордоні України. Український Патріярхат у Києві мавби стати власністю усіх українських христіян…» Кінчає свої статті так:… «нині, тільки теперішній час, дає українському народові можливість здобути цей осяг, коли моральний авторитет українського християнства завдяки мучеництву і витривалости Української Католицької Церкви, стоїть так високо, як ніколи в історії. Ми прямо не в силі того повністю зрозуміти, що особа нашого Митрополита Йосифа Сліпого Ісповідника в моральному розумінні стоїть на самому вершку католицької ієрархії. Мучеництво всього нашого єпископату, соток духовних та тисячі вірних Христових світять полум’ям серед нинішнього зматеріялізованого світу. Створення Київського Патріярхату давніше було б мрією важкою до осягнення. Нині кредит нашої Церкви такий великий, що ця справа зовсім можлива до здійснення, коли буде підтримка українців поза батьківщиною».

Одначе суттєвими є кінцеві висновки проф. Чубатого, а саме: «наш єпископат на Соборі зробив перший крок і однодушно підтримав справу Київського Патріярхату. Не треба хіба сумніватися, що ця справа вивищення християнства Руси-України знайшла своїх противників, більше скритих ніж явних. Справу Київського Патріярхату за часів світлих митрополитів Рутського та Могили сторпедувала зручно Москва, хоч українськими руками, з катастрофальними наслідками для українського народу. Проф. Чубатий у дальшому стверджує зовсім правильно — що під сучасну пору наші брати на землях нічим не можуть помогти цій важливій справі нашої Церкви, але тут ми нашим голосом можемо багато заважити на прихильнім вирішенню цієї справи в найближчих місяцях. Зі серця прихильний нам Апостольський Престіл повинен почути, що створення Київського Патріярхату вже тепер є домаганням около двох мільйонів християн українців-русинів по всьому світі. Прохання наших організацій повинні бути уложені розумно і тактовно. Листи до Апостольського Престолу слід писати найкраще в одній із чужих мов».

Дня 4-го липня 1964 р. Василь Качмар стрінув у Гантері, Н.Й. біля церкви св. Івана Хрестителя проф. М. Чубатого та почав з ним розмову на тему його статтей в «Америці» у справі Київсько-Галицького Патріярхату. Конкретно поставлено проф. Чубатому запит, яка ціль його згаданих статтей? Що практично повинна українська громадськість зробити, щоб справа Києво-Галицького Патріярхату стала дійсністю? Проф. Чубатий дослівно сказав: «Єдність наших владик щодо патріярхату нашої Церкви на жаль уже не існує! Постав вилім». На настирливе питання, хто саме з поміж наших владик зломав так важливу в цій справі єдність? Проф. Чубатий заявив, — «три владики, а між ними митрополит для українців у ЗСА Амврозій Сенишин ЧСВВ». Тому то він радив негайно створити комітет, який зайнявся б збиранням і висилкою масових петицій від мирян до папи Павла VI у справі Києво-Галицького патріярхату, а це тим більше, що існує прециденс, а саме прийняття внеску Митрополита Йосифа Сліпого Отцями Собору 2-го жовтня 1963 р. Проф. Чубатий висловив думку, що цією акцією збирання масових підписів на петиціях повинні зайнятись неполітичні наші установи.

В місяці серпні 1964 р. В. Качмар відвідав проф. М. Чубатого в його хаті у Байкові, Н.Дж. і в двійку вирішено, що з початком вересня цього ж року слід почати акцію збирання підписів і висилки їх до Ватикану. Тоді також з проф. Чубатим устійнено, що найкраще буде, якщо створення комітету ініціюватиме Український Християнський Рух у ЗСА, що його тоді очолював В. Качмар, щоб таким чином патріярхальний рух мав наскрізь аполітичний характер. Так і зроблено. У перших днях серпня 1964 р. у Ню Йорку постала перша ініціятивна група Крайового Комітету за Створення Київсько-Галицького Патріярхату з осіб: д-р Богдан Шебунчак, д-р Роман Осінчук, інж. Володимир Богачевський, проф. Дам’ян Горняткевич, ред. Богдан Кравців, д-р Степанія Бережницька, д-р Володимир Пушкар і Василь Качмар. Проф. М. Чубатий і В. Качмар виготовили відозву до українців у Північній Америці в справі негайного започаткування збирання масових підписів серед мирян нашої Церкви та висилати їх до Ватикану.

У цій відозві, між іншим, написано: «На другій сесії 11-го Ватиканського Собору наш Митрп. Ісповідник Йосиф Сліпий, Первоієрарх Української Католицької Церкви, поставив внесення на оснування Київського Патріярхату. Цій справі наші сестри та брати в Україні, на жаль, нічим не можуть помогти, хіба молитвою. Одначе, ми у вільному світі можемо та мусимо нашим голосом багато заважити на прихильне її вирішення Св. Отцем Павлом VI. Не треба вияснювати, що оснування Київського Патріярхату це спільна справа та добро всіх українців! Тому Комітет, який створено, звертається цим до всіх наших Товариств, Організацій та Установ і до всіх українців зі закликом: 1. Негайно зорганізувати на місцях нашого тут поселення Комітети для масового переведення акції збирання підписів серед українців на петиціях до Св. Отця Павла VI. 2. Зібрані підписи, якщо вони на окремих аркушах паперу, долучити до петиції і вислати летунською поштою до Ватикану. 3. На кожній петиції дописати місцевість, у якій підписи зібрано. 4. Після висилки петицій до Ватикану, просимо ласкаво повідомити Комітет листом, скільки в даній місцевості зібрано підписів, на адресу Василя Качмара». Вкінці відмічено, що «акція наших підписів на петиції до Св. Отця це наш плебісцит! Отож докажімо, що створення вже тепер Київського Патріярхату це вікове домагання українців завершити устрій нашої Церкви». Підписали відозву такі чільні громадяни в різних місцевостях у ЗСА: д-р Б. Шебенчак — голова, проф. Д. Горняткевич — містоголова, В. Качмар — секретар, Юрій Малаховський, д-р С. Бережницька, інж. В. Богачевський, мґр. М. Головатий, пані Юлія Добош, д-р М. Зарицький, пані О. Кузьмович, д-р І. Козак, ред. Б. Кравців, проф. Т. Каськів, інж. Б. Лучаковський, д-р Я. Миндюк, д-р Б. Олесницький, д-р Р. Осінчук, д-р В. Пушкар, д-р М. Сіменович, пані А. Хомова, проф. М. Тершаковець, проф. М. Чубатий, проф. П. Войтович, проф. І. Гвозда, д-р Я. Шав’як, Ігор Вітковський, д-р Е. Ґіль, інж. П. Круль, М. Пачовський, І. Смолій, П. Петрик, д-р Ю. Старосольський, Б. Ясінський, д-р Б. Лончина, інж. М. Макар, д-р Л. Трешневський, д-р В. Шкудор, інж. В. Онишкевич, інж. Р. Рогожа, Я. Пастушенко, інж. Е. Ярош, мґр. М. Бойко, І. Витвицький, д-р І. Кизик, мґр. І. Городецький, д-р І. Заваликут, д-р М. Логаза, Зенон М’який, д-р Б. Корчмарик, д-р П. Грицеляк, д-р П. Сениця і мґр. С. Скробач.

Десятки тисяч відозв розіслано 4 вересня 1964 р. до різних місцевостей у ЗСА, а також за допомогою громадян, які того ж дня прибули на З’їзд ОДВУ (Організація Державного Відродження України) на оселі ім. Ольжича в Лігайтоні. Разом із відозвами розіслано також супровідного листа до папи Павла VI, який поодинокі Комітети та Мужі Довіря мали долучити до підписаних петицій. Лист до папи був написаний в англійській мові.

(Закінчення у черговому числі «Патріярхату»).