З 1988 року на другій за довжиною річці України працює культурологічно-екологічна громадська експедиція Товариства Лева «Дністер». Щороку охоронці природи і культури зі Львова, Києва та інших міст вирушають у багатотижневий похід по Дністрі та його притоках, вивчаючи екологічний стан регіону та відшукуючи стародавні пам’ятки української культури, зокрема культові споруди. Вздовж берегів Дністра в мальовничих селах збереглося чимало прекрасних дерев’яних церков, каплиць та окремих хрестів на честь важливих подій. В останні роки багато з них реставрується, багато також і відновлюється на місці старих, зруйнованих в часи більшовицької окупації. Тепер майже в кожному придністровському селі відновлені хрести на честь скасування панщини в 1848 році та поставлені величні кенотафи — символічні могили бійців УПА. Часто також будуються каплиці біля джерел із помічною водою. Три роки тому недалеко від Заліщиків відновлена чудова каплиця з фігурою Матері Божою над джерелом, до якого ведуть високі кам’яні сходи з гарними металевими бильцями. Тут завжди багато людей — дуже смачна вода в джерелі, місце мальовниче і затишне. Експедиція «Дністер» завжди зупиняється тут, щоб поповнити запаси свіжої води. Є гарні каплиці біля джерел також в селах Вістря та Онут, котрі мешканцями сіл підтримуються у зразковому стані. Та є на Дністрі давні культові споруди, котрі залишаються у занедбаному стані і поступово руйнуються як силами природи, так і відвідувачами. До таких споруд належить в першу чергу загадковий печерний храм біля села Стінка Бучацького району Тернопільської области, який в якісь давні часи був побудований в штучному гроті на схилі стрімкого скелястого берега, густо порослого лісом.
Цей храм відомий усім мандрівникам по цій ділянці Дністра, але досі не досліджений науковцями, хоча досліджувати тут є що. Учасники експедиції вперше відкрили для себе цей храм у 1988 році і з тих пір щорічно відвідують його. Храм притягає до себе не тільки мальовничим розташуванням, але і своєю таємничістю. З човнів, які пропливають Дністром, видно серед зелені тільки вхід до печери на висоті близько двадцяти метрів над рівнем води, але якщо піднятися, то можна побачити, що вхід прикриває невеличкий водоспад і тому досередини неможна зайти не замочившись. Крім того, земля перед входом дуже зволожена і поросла високими травами та пахучими і яскравими квітами, над якими гудуть бджоли. Отже, підніматися до печери треба якось збоку і вже зблизька видно, що під центральним входом вода промила додатковий лаз, через який теж можна проникнути до гроту, який має площу близько 25 кв. метрів. В тому, що це є храм, не виникає жодних сумнівів. Зразу на стінках входу можна побачити глибоко вишкрябані у камені хрести, а далі видно видовбаний у скелі вівтар з двома притворами (див. мал.). Далі від входу вже темнішає, а в хмарні дні вглибині храму взагалі морок, тому непросто побачити, що стіни храму покриті, крім хрестів, якимись таємничими знаками і символами, сенс яких залишається нерозгаданим. Тут можна побачити вишкрябані солярні символи у вигляді свастики, тамго подібні знаки, рельєфну фігуру стрибаючого звіра, ряди знаків, які нагадують літери раз грецького, раз кириличного письма, однак найчастіш повторюваний знак у вигляді петлі неподібний до жодної з відомих літер. Через темряву, в якій не допомагають слабенькі ліхтарики, надійно відтворити гадані надписи на стінах досі ще вдалося. Кожна людина відтворює їх по-своєму, хоча деякі знаки присутні у різних варіянтах зарисовок. Тут треба би було проведення фотографування у інфрачервоних променях, але такої апаратури експедиція «Дністр» ніколи не мала.
Зразу після побаченого у зацікавленої людини виникає питання, до яких часів належить цей храм. Наявність в ньому солярних і тамгоподібних знаків наводить на думку, що це було поганське капище, побудоване в дохристиянські часи, котре пізніше було перебудоване на християнський храм. Те, що християни не знищили поганських знаків, може свідчити про те, що храм походить з часів переходного періоду від поганства до християнства. Можливо, це Апостол Андрій, повертаючись з Києва, проводив на Дністрі місійну роботу? Підтвердити це могли би археологічні розкопки, але вони досі не проводилися, хоча знайдений тут уламок гончарного посуду археолог експедиції відніс до часів Київської Русі. Між тим храм потихеньку руйнується. Вода розмиває грунт і може унести в річку предмети матеріяльної культури, за якими можна було би датувати цю культурно-історичну пам’ятку, котра могла би пролити додаткове світло на процес поширення християнства на території України. Спотворюють храм і відвідувачі, якими є переважно діти навколишніх сіл, своєю «творчістю» на стінах типу «тут були учні 7 клясу». Ще донедавна рука сучасника не торкалася священих стін, і вигляд храму лишався майже непорушеним, але буквально в останні роки «цивілізація» дійшла і до українського села. Демократизація, яку наші люди розуміють як вседозволеність, приводить до значної розкутості! в поведінці сільських дітей, які раніше відрізнялися побожністю, скромністю, стриманістю, а тепер через телебачення переймають найгірші риси сучасної людини з міста, яке для села завжди було мірилом високої культури.
Ситуація з печерним храмом біля села Стінка в певній мірі віддзеркалює недоліки в роботі сільських парохів, котрі не надають належного значення вихованню серед пастви дбайливого ставлення до пам’яток природи і культури, навіть таких, що стосуються історії Церкви в Україні. Старовинних печерних храмів на Дністрі є кілька, але жоден з них Церква ще не взяла під свою опіку. Деякі з них, такий як, наприклад, біля села Непортове Сокирянського району Чернівецької області!, де збереглися числені келії, видовбані в скелі, можна було би навіть перетворити в діючий манастир, побудувавши неподолік церкву. Слід сказати, що церкви на високому березі Дністра виглядають дуже велично. Наприклад, церква, збудована манастирем УПЦ МК в селі Хрещатик Чернівецької області! напроти Заліщиків, буквально панує над усією округою і одразу привертає увагу усіх, хто прибуває в ці місця. Це єдина церква, яка побудована на самому березі Дністра, хоча відповідних місць є багато. Так, біля села Одаїв Тлумацького району Івано-Франківської області біля старого дуба довгі роки стояв хрест недалеко від місця загибелі вояків УПА, котрий було видно за багато кілометрів. Тепер тут побудована капличка. Тут же поруч знаходиться цілий печерний комплекс, окремі печери якого використовувалися людьми в різні часи і для житла, і для відправи культів, і як криївки в часи визвольної боротьби. Це місце є ніби візитною карткою Дністра. З висоти сто двадцяти метрів чудово видно великий вигин Дністра із стрімкими берегами, навпроти яких в долині розташувалося село Горигляди, а далі безмежні (колгоспні) поля.
Дністер є однією з небагатьох великих річок Европи, котра ще залишилася у своєму досить природному стані. Іноземні туристи, котрі вже відвідують Дністровський каньйон, вражаються його незайманою красою. Можна передбачити, що з часом тут може розвинутися маштабний туристичний бізнес, котрий сам себе і загубить, якщо береги Дністра будуть розбудовані багатоповерховими готелями сучасної архітекутри, які зіпсують весь природний кольорит, і Дністер втратить притягальну силу. Досвід Іспанії і Португалії, де такі готелі побудовані на морському узбережжі в надії на високі прибутки від туризму, стоять тепер напівпорожніми, має бути для нас пересторогою. Але ніщо так гармонійно не вписується в природний ландшафт як будівля церкви. Отож, нехай церкви стануть окрасою ландшафту на Дністрі!