До Уряду
Союзу Совєтських Соціялістичних Республік
Кремль, Москва
Три роки тому представники Центрального Комітету українських католиків у катакомбах України, в імені Ініціятивної групи захисту прав віруючих і Церкви на Україні та в імені мільйонів українських католиків, з особистим підписом президента Ініціятивної групи захисту прав віруючих і Церкви на Україні, Василя Кобрина, і секретаря групи, священика Григорія Будзінського, просили уряд СССР відновити легальний статус Української Церкви на Україні в межах СССР і відновити ті права, що їх насиллям відібрано в 1946-1949 роках.
Слід підкреслити, що ці люди не вчинили нічого злого, не вчинили ніякого злочину. Вони не поширювали ніяких наклепів. Вони тільки підтвердили і обороняли історичну правду, знану в цілому світі. І за цей вчинок цих людей, що люблять правду більше, ніж своє життя, суд засудив, як злочинців. Василя Кобрина, президента Ініціятивної групи захисту прав віруючих і Церкви на Україні, засуджено на три роки ув’язнення у виховно-трудовому таборі, а Йосифа Терелю, президента Центрального Комітету українських католиків у катакомбах України, засуджено на сім років ув’язнення у таборі суворого режиму та п’ять років заслання.
Ми, як Центральний Комітет українських католиків у катакомбах України, тепер знову закликаємо уряд СССР відновити у її правах Українську Католицьку Церкву на Україні в межах СССР і стверджуємо, що:
- У роках 1946-1949 права Української Католицької Церкви насильством зліквідовано, але самої Церкви не знищено тому, що віру в Бога і Церкву Бога не можуть знищити ніякі збори й ніякий закон.
Вірних можна знищити фізично: індивідуально або масово. Але, оскільки в роках 1946-1949 не було ніякого фізичного знищення. Українська Католицька Церква пережила, цвіте і зростає з дня на день все більше в своїх катакомбах, куди її насильно витурено.
Кожна нова хвиля репресій скріплює ще більше Українську Католицьку Церкву в катакомбах України. Коли глянути на минулих 40 років, стає ясно, що оправдалися віщі слова божественного Засновника Вселенської, т.зн. Католицької Церкви, Ісуса Христа: «І ворота адові не подолають її». І сьогодні ми кажемо радісно, устами славного поета нашого народу, Тараса Шевченка: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля. І неситий не виоре на дні моря поле…», як і його заклик: «Борітеся — поборете, вам Бог помагає».
Церква — жива присутність і жива спільнота живих вірних. Ми знаємо і свідчимо перед цілим світом, що сьогодні, як колись, існують мільйони таких українських католицьких вірних. Усі єпископи Української Католицької Церкви з її Львівським митрополитом, велика більшість священиків і мільйони мирян залишилися вірні Вселенській Католицькій Церкві.
Декотрі серед тих вірних, там, де немає чужомовної католицької церкви, ходять до колишніх українських католицьких церков, яких примушено покинути католицьку церковну спільність, але це не є критерієм приналежности до некатолицького віровизнання.
Живим прикладом цього є греко-католицькі віруючі на Пряшівщині в Чехо-Словаччині, де після того, коли привернено права Католицької Церкви східнього обряду, всі віруючі відразу ж повернулися до католицьких церков, хоча ходили перед тим до некатолицьких, що були єдиними доступними і яких насильством перемінено в некатолицькі церкви.
- Вселенська Католицька Церква, включно з Українською Католицькою Церквою, ніколи не ставилася і сьогодні не ставиться вороже до держави. Навпаки, історія, на жаль, показує, що різні держави в різний спосіб вороже ставилися і ще ставляться до Церкви.
Наприклад, 1914 року, незабаром після того, як російська царська армія вступила на Західню Україну, що тоді була під Австрією, українських католицьких єпископів і митрополита Львівського зразу ж заарештували і на священиків робили натиск зректися католицизму. Але ані священики, ані віруючі не зреклися своєї віри. Вони залишилися вірні католицизмові, своєму рідному східньому обрядові, своїй рідній мові та своїм національним традиціям. У ранішніх часах вороги нашого народу називали таку релігійну та національну свідомість та свободолюбність «Мазепинський сепаратизм».
- Вселенська Католицька Церква і з нею разом і Українська Католицька Церква ніколи не визнавали і не визнають ніякого шовіністичного націоналізму, які б не були його джерела.
Упродовж століть український нарід часто переслідували представники лютого шовінізму з боку своїх братніх сусідів. Католицька Церква, згідно з своїми засадами, завжди заступала й заступає дружбу поміж народами і соціяльну справедливість і виступає проти шибениць, куль, сокир та батогів на тих, хто обороняє релігійну та національну свободу.
Чи ж це не образа, яка кличе (до неба по помсту) таврувати Українську Католицьку Церкву за «буржуазний націоналізм» та «клерикальний націоналізм» тому, що українські католики упродовж століть переслідування зберегли свою релігію, своє національне обличчя і своє змагання до соціальної справедливосте? Усе це знає цілий світ та кожна чесна людина.
Тільки люті вороги народу можуть оцінювати таку багату діяльність з боку Церкви, як ворожу, або твердити, мовляв, переслідувані співпрацювали з окупантами.
- Українська Католицька Церква не вимагає особливого трактування. Вона домагається лише прав, що їх проголосила та гарантує Совєтська Конституція, особливо в статті 52.
Але сама конституція не може нічого гарантувати, коли прав, яких вона проголошує, не дотримується тими, що за це відповідають. Тому Центральний Комітет українських католиків у катакомбах України вимагає: припинити будь-яку дискримінацію Української Католицької Церкви; звільнити, насамперед, в’язнів сумління Терелю, Кобрина, Поляну Батьо і священиків Винницкого, Романа та інших; дозволити Українській Католицькій Церкві провадити легальну діяльність (як це позволено іншим католицьким групам в СССР) і позволити митрополитові Львівському і українським католицьким єпископам зайняти свої історичні місця.
У зв’язку з цим Центральний Комітет українських католиків радить урядові СССР вступити в зв’язок з урядом Глави Української Католицької Церкви у Ватикані.
Коли панує свобода сумління і свобода релігії, Католицька Церква завжди намагається бути льояльна супроти держави. Католицька Церква не змагає до політичної влади. Католицьким священикам заборонено брати участь у політичній діяльності. Церква прямує до духовних цілей і віддає перевагу духовним вартостям людини і її вічній не земній меті. Вона розуміє тимчасове життя на землі як дар Бога, що від нього залежить вічна доля людини.
Ми повинні жити в чесному труді та любові, з пошаною до кожної особи і її права на гідність і свободу рішень.
Чесний труд і любов — це запорука багатогранного щастя і радости, запорука збереження і зростання духових вартостей для вічного щастя і радости.
Церква, зустрічаючись з протилежними поглядами, проповідує рівноправне, мирне співжиття і засуджує ворогів людської гідности, що порушують слушні права і свободу рішень.
Другий Ватиканський Собор видав «Декрет про свободу релігії», в якому Католицька Церква проголосила свободу апостольства і свободу переконання і разом з тим засудила накидування будь-яких поглядів тоталітарного чи авторитарного характеру.
На превеликий жаль, сьогодні існують системи, що розглядають людей з духовим спрямуванням як ворогів, що накидають свої погляди молоді та що вважають кожну згадку свободи рішень як ідеологічний саботаж.
- Сьогодні, між іншим, цілий світ має можливість пізнати, що дія Католицької Церкви, особливо дія Папи Івана-Павла II, його подорожі по різних країнах не творять держави в державі, а спрямовані вони на користь людства, на приязнь і братерство поміж народами і націями, спрямовані вони проти насилля і тероризму, проти нацьковування до релігійних, расових та національних конфліктів і ненависти в імені сумлінної праці та справедливого розподілу дібр. Така діяльність не є для держави шкідлива,а, навпаки, приносить велику користь.
Віддаючи Українській Католицькій Церкві права, совєтська держава та совєтський уряд здобули б признання цілої Вселенської Католицької Церкви і признання католиків усього світу, що становлять майже четверту частину населення земної кулі.
Признання всіх чесних людей зросло б, довір’я поглибилося б і авторитет совєтської держави та уряду піднісся б незмірно. Направити помилку минулого — це тільки честь.
У катакомбах України 8 лютого 1986 р.
Центральний Комітет українських католиків
в катакомбах України
Особисті підписи, після підписів Кобрина та Терелі,
появляться під наступними заявами,
коли буде вказане багатьом пожертвувати собою.