Теодор Ґудзяк

Виповнюється 5 років часописові «Вірую» — єдиному в Україні християнському виданню для молоді. Часопис видається мирянською організацією «Українська Молодь Христові» (УМХ) з благословення Блаженнішого Патріярха УГКЦ Мирослава Івана Кардинала Любачівського. Виснажені довголітнім безбожництвом, українські юнаки і дівчата жадібні друкованого Божого слова, духовної літератури та преси.

За 5 років, що минають, часописові «Вірую» вдалося стати сівачем здорового духу українського екуменізму, так як цього нас вчили Митрополит Андрей Шептицький та Патріярх Йосиф Сліпий — мудрості, людяності й толерантності.

Газета користується популярністю у читачів усієї України, незалежно від конфесійної приналежности. Часопис відкритий для відвертих розмов, актуальних коментарів, цікавих пропозицій щодо духовного оздоровлення української нації.

Однак через складну економічну ситуацію в Україні чимало періодичних видань припинило існування. У тому числі — офіціоз Львівської Архиєпархії — газета «Мета».

Ми, журналісти, «Вірую» і засновники — організація «Українська молодь — Христові», не уявляємо регулярного виходу часопису без матеріяльної підтримки щедрих душею і серцем людей. Адже «Вірую», як і УМХ, існує виключно на пожертви наших приятелів, які прагнуть у такий спосіб надихнути духовне життя в Україні. Отже, звертаємося до Вас, дорогі брати і сестри, з проханням матеріяльної підтримки єдиного в Україні християнського видання для молоді — «Вірую». Часопис можна передплатити у будь-якому куточку світу. Вартість передплати на рік 50 $ США. Пожертви з позначкою «на часопис «Вірую» надсилайте на адресу журналу «Патріярхат».

Наперед щиро дякуємо за вирозуміння і щедрість Ваших сердець.

З любов’ю у Христі Головний редактор
Володимир Громик

Голова організації
«Українська молодь — Христові»
Теодор Ґудзяк

6 березня 1997 року

Йдучи на зустріч пильним духовним, культурним і суспільним проблемам нового покоління і відновлюючи форми молодіжного апостоляту, які розвивалися під омофором митр. Андрея Шептицького, у вересні 1990 року, після величавого з’їзду, який проходив у атмосфері духовного й національного піднесення була створена організація «Українська молодь — Христові» (УМХ).

Від початку свого існування УМХ займалася як духовною працею з молоддю, так і проектами гуманітарної допомоги і соціяльного розвитку. Починаючи скромними засобами і не знеохочуючись тяжкими обставинами і безпрецедентними завданнями, що стояли перед організацією, яка здобувала досвід, протягом шести років наполегливої праці, реалізовувалися різні корисні акції, проекти і заходи на ниві духовного виховання, гуманітарної та моральної допомоги.

З ростом організації і розвитком цих двох напрямків християнського служіння постала потреба розвинути структури, які зможуть надалі забезпечити цю різносторонню діяльність. З цього приводу Управа організації УМХ після уважної застанови вирішила покликати до життя нову структуру під назвою «Фонд св. Володимира», яка перебере на себе вирішення соціяльно-культурних проблем, а саме: матеріяльна допомога потребуючим та фінансова підтримка перспективних молодіжних програм.

Цю ділянку очолюватиме заслужений колишній Голова УМХ п. Ігор Матушевський. Хочеться відзначити великий вклад праці п. Ігоря в досягненні нинішніх здобутків УМХ. Велике серце до соціяльних і культурних потреб молоді завжди виявляла п. Леся Крип’якевич і вона також переходить з третім заслуженим членом Управи УМХ п. Лесею Бачинською до «Фонду». Хочеться відзначити; що внесок п. Лесі Крип’якевич у заснування та розквіт організації та її постійна турбота часописом «Вірую» заслуговує на особливе признання і вдячність.

Управа УМХ вітає нову структуру і поручає її увазі ієрархії, клиру, всім вірним і громадським та урядовим структурам.

Теодор Ґудзяк

 

 

 

 

«Українська молодь – Христові» рішення управи організації

6 березня 1997 року

«Про розподіл обов’язків праці, щодо перспективних напрямків діяльности».

З ростом організації «Українська молодь Христові» і розширенні її двох основних напрямків християнського служіння: праці з молодцю та праці на соціяльно-культурній ниві, постала потреба розвинути структури, які зможуть надалі забезпечити її різносторонню діяльність. З цього приводу, Управа організації УМХ вирішила створити нову структуру під назвою «Фонд св. Володимира», яка перебере на себе вирішення соціяльно-культурних проблем, а саме: матеріяльна допомога потребуючим та фінансова підтримка перспективних молодіжних програм.

Від УМХ

Голова Управи Теодор Ґудзяк

Від Управи «Фонду св. Володимира»

Голова Управи Ігор Матушевський

На початку — короткий часовий відступ. Безперечно, ініціятива Святішого Отця збирати разом християнську молодь з усіх континентів виявилася дуже потрібною і, як бачимо, досить успішною. Звичайно, мало хто сумнівався в успіх Всесвітнього Дня Молоді (ВДМ) у Ченстохові 1991 року, де, поміж іншими, зібралася спрагла віри молодь країн, що почали звільнятися від комуно-атеїстичного панування; чи на Філіппінах 1995 року, оскільки для народів цього далекого закутку вже сам факт приїзду Папи є величезною подією. Проте ВДМ досить успішно відбувся і в Денвері (Сполучені Штати Америки), країні дуже складній щодо традиційного християнства. І, нарешті, секуляризований, вільнодумний, деякою мірою навіть антиклерикальний Париж. Дати проведення цьогорічного ВДМ були традиційні: початок — 15 серпня (свято Успіння Пресвятої Борогодиці за латинською традицією) і закінчення — у неділю через півтора тижня, себто 24 серпня. На цей день було призначено завершуючу Літургію. Дата випадково співпала з відомою в історії Варфоломієвською ніччю, коли з подачі французької королівської родини Валуа було влаштовано криваву різню протестантів в Парижі, а пізніше по цілій Франції. Сучасні антиклєрикали не могли не використати цього співпадіння. В той час, як правдиві французькі протестанти з розумінням, без жодного обурення сприйняли цей збіг, против­ники Церкви здійняли крик: «Папа знову хоче пролити невинну кров», — неначе Іван Павло II був головним натхненником та керівником насильства.

Це тільки одне з багатьох голослівних обвинувачень, атак на Церкву. Обвинувачень і справді було багато, проте мало обвинувачувачів. На фоні всеохоплюючого ентузіязму, доброзичливості більшості парижан, веселості, щирості та відкритості гостей французької столиці, юних християн цілого світу, протести «борців за повну свободу» виглядали жалюгідними.

Отож, ще один успіх Вселенської Церкви, який має особливе значення не тільки тому, що був програмово направлений в третє тисячоліття, але, насамперед, через те, шо відбувся за участю молоді – надії та майбутнього Церкви.

Хотілося б в такому ж оптимістичному стилі описати також і участь української молоді у цьому всесвітньому молодіжному християнському святі, проте, ніде правди діти, — ми мали значно менше підстав для оптимізму. І не тому, шо Україну цього разу представляли ті, хто цього не вартує. Наші шановні співвітчизники на поселеннях вже добре обізнані, яких «достойних» делегатів часто висилає наша Ненька у світ. «Гідні» післанці України були й цього разу, проте, як кажуть, погоди не робили. їх, на щастя, було у відсотковому відношенні не більше, аніж протестуючих французьких антиклєрикалів. Проблема в іншому. В Парижі на ВДМ не були взяті до уваги ні наша Церква, ні інші Католицькі Церкви східного обряду. Тобто, генеральна програма з елементами африканської екзотики головно була розрахована на римо-католиків або ж неофітів західного світу.

Аби з’ясувати це докладніше, знову мушу вдатися до короткого відступу від основної теми. Ми, українці, є східні, незалежно: православні чи греко-католики. Наша духовність, наше сприйняття Бога, наші традиції, зрештою наш східний обряд є такий, як УПЦеркви. Сьогодні вже можна впевнено твердити, що в середовищі Вселенської Церкви східній обряд набуває все більшої ваги. Це пов’язано не тільки з широкомасштабним католицько-православним екуменічним діялогом. Римо-Католицька Церква вже давно проголосила курс на універсальність. Інакше кажучи, вона цілком справедливо бажає бути зрозумілою та сприйнятливою для різних народів, виконуючи, зрештою, одне з головних завдань Церкви: спасати людські душі через поширення віри.

Програма XII Всесвітнього Дня Молоді була розрахована на Париж, Францію та решту західного світу. Організатори дбали про атракційність, зовнішні ефекти, проте, на жаль, не продумали універсальності програми. Навіть в масштабах єдиної в Парижі греко-католицької церкви св. Володимира можна було зауважити, скільки людей цікавиться нашими традиціями, обрядом, українським церковним мистецтвом. Тому, домагання українських греко-католиків спрямовані не лише задля своєї користі, але, перш за все, для загального добра Вселенської Церкви.

Зрештою, генеза цієї проблеми є досить простою. Організацією Всесвітніх Днів Молоді займається Папська Рада для справ мирян у Ватикані та Єпископат країни, в якій відбувається зустріч. На жаль, у вироблені програми ВДМ не передбачено участі представників Конгрегації Східних Церков, оскільки вона не мас ні мирянського й, тим більше, ні молодіжного відділу. Тому, ми як найбільша східна Католицька Церква маємо за обов’язок ініціювати зміну становища: наступний Всесвітній День Молоді відбуватиметься в Римі 2000 року; отож, маємо доволі часу, власних духовних сил (ба, навіть приміщень у граді святого Петра), аби посісти вагоме місце в програмі цього молодіжного з’їзду.

Та, вертаючись до назви матеріялу, — трохи докладніше про перебіг приготувань та участь українців у Всесвітньому форумі молоді. Післясоборовий Синод Єпископів нашої Церкви ще в жовтні 1996 року вирішив, що молодь УГКЦ має брати участь у ВДМ і для цього необхідно формувати офіційну делегацію молоді. Тому, в квітні цього року з благословення єпископа-помічника глави УГКЦ Владики Любомира Гузара був утворений оргкомітет «Париж-97». Його організатори — Патріярша Молодіжна комісія на чолі з о. Йосифом Міляном та організація «Українська Молодь — Христові», яка вже мала певний досвід участі в міжнародних молодіжних заходах. Оргкомітет вирішив, що у числі наших прочан мають бути представники всіх єпархій та Києво-Вишгородського Екзархату в Україні, згідно чого відразу ж було розіслано повідомлення до владик-ординаріїв в Україні, а також в Апостольську Екзархію у Франції. Владика Михаїл Гринчишин з прихильністю віднісся до наших прохань, призначивши для координації дій священика — пароха церкви св. Володимира в Парижі о. Ярослава Салевича, а також дозволив використовувати, для потреб оргкомітету, храм та інші приміщення.

До загального числа прочан — 1200 — ввійшли особи з дещо кращими фінансовими можливостями, котрі змогли представити докладну рекомендацію свого пароха або духівника. Така вимога оргкомітету була одинокою можливістю не допустити до участи людей, що мають і шанують лише матеріяльне багатство і мають потребу побачити не Папу, а значні місця в Парижі, а на додаток — ще й авто собі придбати. Забігаючи наперед, варто зауважити, що рекомендація зробила свою справу: більшість прочан — достойні молоді люди, які гідно представили Україну. Оргкомітет має у своєму архіві чимало схвальних відгуків французьких мас-медія про українців та гарні спогади самих прочан. Проте, на жаль були й негативні винятки. Маю на увазі групу молоді з Волині, очолювану трьома молодими священиками, до складу якої війшла не молитовна українська молодь, а грошовиті низькоморальні особи російської національности. Невідомо, чи взагалі вміли перехреститися, а щодо української мови, то не тільки її не знали й не вживали, але й відверто та агресивно проявляли ненависть до всього українського. Крім цього, «отці» чомусь вирішили виїхати з Парижа на кілька днів швидше, не дочекавшись зустрічі з Святішим Отцем. Оскільки у Волинській групі «прочан» було кілька гарних молодих людей, які з розпачем сприйняли рішення своїх «духівників», оргкомітет був змушений зайнятися їх влаштуванням, а пізніше, й поверненням додому. Тут завдячуємо керівникам інших груп, що погодилися розібрати молодь з Волині по своїх автобусах та безкоштовно довезти в Україну.

Маю неперевірену інформацію, що в Парижі побувало також кілька сотень римо-католиків і православних, звичайно. Московського Патріярхату. Інших православних Ватикан, на жаль, не визнає і нікуди не запрошує. Римо-католики до нас, на жаль, зголошувались. Вони горнулися до польських груп, з якими і приїхали. До кого зголошувалась і горнулась православна молодь — можна тільки здогадуватися.

Приємно згадувати й про те, що наша делегація була досить добре організована та не виглядала гірше від пересічної європейської молоді, а, можливо, подекуди й навпаки. В найбільш урочисті моменти наші хлопці й дівчата одягали українські строї, а на будень кожен прочанин мав пристійну футболку та хустку на шию з емблемою ВДМ-97 в дещо українізованому варіянті. Окрім цього, усі отримали гарно видане звернення Святішого Отця до молоді в українській мові, пам’ятку з найнеобхіднішою інформацією та благословенням прощі нашою церковною владою, а також інформаційний кольоровий буклет про УГКЦ українською, французькою та англійською мовами.

Про перебіг ВДМ багато писати не варто, бо світова преса, радіо, телебачення досить широко й докладно освітлювали події. Хочеться лишень згадати докладніше будні парафії св. Володимира в Парижі, церкву та прицерковні приміщення, які «окупував» у цей час наш оргкомітет. Першу частину програми з 14 по 18 серпня наші прочани, як і інша молодь, відбули в дієцезіях Південної і Західної Франції. Тому, було досить спокійно, а частині членів оргкомітету вдалося навіть коротко здійснити візит до Люрду. Проте з 18 серпня ситуація змінилася. Двері парафіяльного будинку не зачинялися цілий день, а телефон не змовкав круглодобово. В свято Преображення Господнього в церкві св. Володимира була відправлена святкова Літургія за участю Владики Михаїла Гринчишина, кілька священиків з України, а також численних наших прочан, що змогли дістатися у цей день до центру Парижа. Також були присутні, на жаль, не дуже численні, представники нашої діяспори у Франції. Всіх зачарувало дійство «Обжинки, майстерно виконане хором «Вірую» зі Львова. А Союз Українок на чолі з пані Вірою Дратвінською навіть зміг приготувати скромну перекуску для усіх присутніх.

Не можна не згадати ще раз добрим словом пароха о. Ярослава Салевича. скромного, самовідданого духівника, який розділив з нами всі клопоти від першого й до останнього дня нашого перебування. Дуже часто о. Ярослав брав на себе вирішення найскладніших питань і терпеливо зносив усі вибрики нашої молоді, як вдень, так і, досить часто, по заході сонця. Та все має свій кінець. Закінчився й XII Всесвітній День Молоді.

Не втомлюючи й надалі шановного читача, закінчуватиму врешті свою розповідь. Ми вернулися додому, і Україна отримала назад більше тисячі молодих енергійних хлопців і дівчат, збагачених досвідом молодіжного апостоляту, яскравими враженнями та новими знайомствами. Дуже ймовірно, що багато французів й представників інших народів в результаті змінили свою думку про Україну, відкрили для себе українців, їх Церкву, проблеми та прагнення. А не є запорука ще одного кроку — маленького кроку до благословенної Господом єдности світу.

Теодор Ґудзяк
Голова УMX, співголова оргкомітету «Париж-97»

Діяльність в 1990-1992 роках

«Українська Молодь Христові» (УМХ) — добровільна молодіжна християнська організація є спадкоємцем і продовжувачем традицій християнських молодіжних організацій, які діяли в Галичині до 1939 року. Утворена весною 1990 року, почала своє існування як оргкомітет по проведенню з’їзду «Українська молодь — Христові» і тижня християнської культури. У вересні 1990 року відбулася ця акція. В ній взяли участь близько 50 священиків та науковців з діяспори і 45 тисяч мирян. Беремо участь майже у всіх заходах християнського характеру на терені Галичини. Крім цього:

— Грудень 1990 — січень 1991 року — участь у Европейській зустрічі екуменічної спільноти ТЕЗЕ у Празі, делегація 9 осіб;

— Червень 1991 року — зустріч української громади Польщі і України з Святішим Отцем Іваном-Павлом ІІ, Папою Римським, делегація 30 осіб;

— Липень 1991 року — участь у 5-денному семінарі молодих християн в Австрії, делегація 5 осіб;

— Серпень 1991 року — III Всесвітній Форум Молоді в Ченстохові (Польща), делегація 5 осіб;

— Серпень 1991 року — участь у VІ всесвітньому Дні Молоді в Ченстохові, делегація близько 7,5 тисяч осіб;

— Жовтень 1991 року — Участь у з’їзді Всесвітньої Ліги Жіночих Католицьких Організацій (Мексика), делегація 2 особи;

— Грудень 1991 — січень 1992 року — Европейська зустріч зі спільнотою ТЕЗЕ в Будапешті, делегація 550 осіб.

Крім масових заходів працює кілька груп по наступних напрямках діяльности:

1. Група «САРЕПТА»— духовні вправи, спільна поглиблена молитва, вивчення Святого Письма. Молодь, яка приймала участь у Сарептах 1990 року, тепер продовжує навчання у першому духовному ліцеї у Львові і складає його основу.
2. Група «КАТЕХИЗАЦІЯ». Члени УМХ наставники-катехити проводять апостольську працю серед молоді шкіл і інших навчальних закладів.
3. Група «МИЛОСЕРДЯ». Під опікою організації дві школи-інтернати в Лаврові і Любіні Великому (Львівська обл.). УМХ координує розподіл гуманітарної допомоги, яку надсилають католицькі громади з Німеччини і Австрії. Від меценатів з Бельгії отримано інвалідні візки для неходячих дітей (34 шт.), які подаємо для дітей, що з різних причин не можуть самостійно ходити. Опікуємося репресованими за віру, самітніми, хворими священиками, малозабезпеченою молоддю, багатодітними сім’ями.
4. Концертна група. При УМХ працює два хори, які беруть участь у Богослуженнях, масових заходах та акціях милосердя. Основний репертуар — українська та европейська духовна клясична музика.
5. Група «ПОДРУЖНЯ ЗУСТРІЧ». Ця група знаходиться в процесі утворення. Завдання — плекання культури християнської сім’ї. В основі — використання досвіду аналогічних організацій, які працюють в Европі і Америці.
6. Група перекладу, преси та видавництва. В процесі утворення. Найближчі пляни — перекладання на українську мову та видання найбільш відомих сучасних теологічних праць, видання власного друкованого органу, співпраця з діючими засобами комунікації, які працюють на основі християнської моралі утворення відеоцентру для популяризації релігійних фільмів.

Недавно отримали приміщення, в якому буде діяти молодіжна бібліотека, яка задумана як осередок спілкування молоді і поглиблення її духовности. Необхідна матеріяльна база вже є.

В перспективі хочемо заложити притулок для неповносправної молоді під назвою «Ковчег», в якому молодь з різними фізичними вадами мала б не тільки нормальні побутові умови для життя, але й духовну розраду і займалась би посильною працею (Жан Ван’є).

Організація акцентує увагу на співпраці з молоддю із Східньої України. Вже працюють філії УМХ у Вишгороді, Київської области, в Києві, Чернігові, Чернівцях, в процесі утворення осередок у Криму. Маємо багаточисельні осередки в Івано-Франківську, Тернополі і кількох районах Львівщини. Допомагаємо філіям літературою, залучаємо до масових акцій, ділимося досвідом.

Найближчим часом плянуємо розпочати виробничу діяльність для матеріяльної підтримки організації, яка до цього часу існувала виключно на добровільних пожертвах. Плянуємо виробляти сакральну продукцію, тобто речі, необхідні священикам і практикуючим християнам.

УМХ виступає за релігійну терпимість і домагається співіснування християн усіх конфесій у дусі християнської любови, підтримує ідею екуменізму для зближення і духовної єдности українського народу.

Українська Молодь Христові є юридичною особою, володіє майном на правах власности, має розрахунковий рахунок в банку та необхідні реквізити.

Заступник голови організації

Теодор Ґудзяк