В Успенській церкві Львова встановили для почитання давню християнську реліквію, яку колись подарував храмові гетьман Правобережної України Павло Тетеря і яка надовго була захована від людських очей.
… На іконостасі древнього львівського храму Успіння Пресвятої Богородиці, що на вулиці Руській, є ікона із зображенням воїна зі списом, яка довгий час навіть для служителів Св. Меркурій церкви була загадкою.
Одні вважали, що це архистратиг Михаїл, інші – святий Юрій, треті схилялись до думки, що зображений воїн — це Димитрій Солунський. Але відповідь на питання дали архівні матеріяли, які підтвердили перекази старших людей про те, що в церкві зберігаються мощі християнського святого ще з третього століття, римського воїна Меркурія, який мученицькою смертю загинув за Христову віру і який вважається покровителем цього храму.
Несподівана знахідка у скарбці
Успенська церква, Ставропігійне братство, яке діяло при ній, відіграли значну роль в історії Львова, залишилось немало цікавих архівних матеріялів, які нам дають можливість хоч трохи відтворити минуле. Час від часу цей архівний спокій порушує теперішній настоятель церкви о. Ігор Бурмило. Саме він знайшов запис у протоколах братських засідань про те, що 14 квітня 1699 року братство доручило Григорію Русіяновичеві й Зоту Істаровичеві зайнятися справою кивота для збереження мощей святого Меркурія.
Збірник «Львівська ставропігія» подає, що в 1634 році до братства вписалося два видатні мужі: воєвода Брацлавський, а потім Київський Адам Кисіль, а також Брацлавський і Ніжинський староста Павло Тетеря, який і подарував церкві цю реліквію. Наявність в Успенській церкві мощів святого Меркурія підтверджують й акти Папської комісії, яка розслідувала діла Львівської Ставропігії 1738 року. У списках реліквій згадується про частини мощів святого Меркурія на срібній позолоченій блясі.
Правда, у тих інвентарних книгах, які зараз є у церкві, — розповідає о. Ігор, — нічого не згадується ні про мощі, ні про паку для мощей чи релікварій. Остання згадка про них є в інвентарному описі за 1906 рік. Коли наступила дуже прикра хвиля для церкви, священики заховали мощі. Я прийшов сюди 11 років тому, знав про цю реліквію з усних передань, але лише недавно знайшов її в невеличкому приміщенні при церкві, яке називається скарбець. Там зберігаються старі церковні книги, посуд, ризи, підсвічники, інші речі, які вже вийшли з ужитку. Мощі зберігалися належним чином, але заховані були так, що знайти непросто.
Цікаво, що в Місяцеслові Православної Церкви є три Меркурії: святий великомученик третього століття, святий мученик Меркурій, який прославився подвигами в боротьбі проти татар, і святий преподобний Меркурій Києво-Печерський. Можна припустити, що це мощі наших святих, але напис давньогрецькою мовою на металічному окутті свідчить, що це великомученик Меркурій, святий ще нероз’єднаної Церкви.
Хто ж він такий?
Святий Меркурій за походженням скіф, служив воїном у римській армії. Він жив саме в ті часи, коли імператори Декій і Валеріян видали закон, який велів усім римським громадянам поклонятися язичницьким богам і який засуджував на смерть християн. У цей час на Римську імперію напали варвари, імператор Декій вирушив в похід з великим військом. В одній із битв Меркурію появився Ангел Господній і, подавши йому меч, сказав: «Не бійся, сміливо йди на ворогів. Коли переможеш, не забудь Господа Бога свого». Меркурій відзначився величезною відвагою в цьому бою, знищив багато ворогів, в тому числі й самого царя варварів, забезпечивши перемогу римлянам. Вдячний імператор щедро нагородив воїна і зробив його воєводою.
Ангел потім знову появився Меркурію, нагадуючи про те, ким була дарована перемога і закликаючи його до служіння Господеві. Меркурій згадав, що батько його був християнином, охрестився сам і відмовився брати участь в урочистому жертвоприношенні язичницьким богам. Коли його привели до імператора, він відкрито визнав себе християнином, кинув до ніг можновладця військовий лицарський пояс, мантію воєводи і відмовився від усіх почестей.
Його розтягували над вогнем, різали ножами і били бичами так, що кров стікала з ран і гасила вогонь. Але кожного разу, коли вмираючого від ран Меркурія кидали у в’язницю, він знову отримував від Господа зцілення. Відважного воїна і незламного християнина обезглавили в Кесарії Каппадокійській. Після смерти тіло святого благоухало миром і фіміямом, подаючи зцілення багатьом хворим.
Загинули й усі воїни полку, який очолював Меркурій. Коли головний воєвода наказав їм зректися Христа, шість тисяч чоловік покірно схилили голови, стали на коліна й були перебиті… Через багато століть митрополит Василь Липківський так оцінив цей факт: «Це не була капітуляція, пасивна покірність фізичній силі. Це була найактивніша моральна перемога не тільки цього полку, але всього християнства, перемога духа над тілом. Вони здобули перемогу, яка вела не до помсти і ненависті, а до співчуття і любові».
Існує передання, що вже після смерти Меркурій допоміг звільнитися від гонителя християнської віри імператора Юліяна Відступника (361-363). За це молився Василій Великий перед іконою Пресвятої Богородиці й великомученика Меркурія. У той час, коли Юліян бився з персами, Василій Великий побачив, що на якусь мить образ Меркурія на іконі став невидимим, а потім знову появився вже з окровавленим списом. І саме в цю мить Юліян Відступник був поранений на Персидській війні списом невідомого воїна, який зараз же став невидимий. Вмираючий Юліян зрозумів, що це був захисник віри Христа, в останню мить промовив: «Ти переміг, Галилеянин!».
Сучасний львівський художник Кость Маркович написав дві ікони святого Меркурія, так що можемо відтворити його образ. Ікони встановлені в храмі біля нової раки з мощами, яка теж виготовлена недавно на кошти парафіянина цієї церкви пана Віталія Поліщука.
Навіщо вшановувати мощі
Церква вважає, що вшануванням мощів святого ми вшановуємо самого Бога, дія якого проявляється у цих видимих останках. Церква вірить у те, що дари, дані цьому святому, зберігаються і в його мощах. Це — здатні зціляти різноманітні недуги, виганяти злих д; Шанування мощів виявляється у благоговійнім зберіганні їх у відповідних гробницях у храмах, поклонінні їм. Вони можуть бути у вигляді цілого тіла або частинки його. До речі, традиція розчленяти мощі на частини, які дарували потім у різні храми, склалася десь у третьому-четвертому століттях. Шанування мощей практичним вираженням догмату про зв’язок Церкви земної і Церкви небесної. Прикладі християнина до мощів є одним із зовнішніх проявів його внутрішньої молитви. Торкаючи їх, цілуючи їх, молячись біля них, людина м просити у Бога все, що їй потрібно. Святі ніби зв’язковим між людиною і Богом.
Ми в Україні звикли більше вшановувати святі ікони, — каже о. Ігор, — і зрозуміло, бо таких реліквій як мощі є н; мало. До того ж, в роки гонінь на Церкву переховували в різних місцях, не всі реліквії повернулися до храмів. Але я бачу як п люди моляться перед мощами, спеціяльно заходять швидше перед літургією чи залишаю після відправи. Приходять молоді після вінчання і теж просять у святого Меркурія заступника.
Багатьом людям в наш час живе нелегко: здоров’я бракує, навіть хліба насущного. То ж щира молитва біля мощей святих може справді допомогти. Ще є один важливий нюанс: великомученик Меркурій — святий третього століття, а отже нероз’єднаної Церкви жив у часи страшних гонінь на християн. І перед його мощами варто молитись за єдність Церкви. Я вірю в цю єдність, молюся за неї».
Надія Пастернак