«Свята Софія»

(Власна кореспонденція)

В суботу, 16 квітня 1983 p., у Філядельфії, у залі філії Українського Католицького Університету, відбувся черговий крайовий з’їзд делегатів Українського Патріярхального Т-ва в США. Наради з’їзду відкрив голова крайової управи д-р Богдан Лончина. Він провів молитву, а потім однохвилинною мовчанкою було вшановано пам’ять провідних членів Т-ва, які в останньому часі відійшли у Божу вічність. Після відкриття і короткого вступного слова д-р Б. Лончина привітав учасників з’їзду, делегатів і гостей, та запропонував вибрати для керування з’їздом президію. Слід завважити, що технічно з’їзд не був належно підготований. Щоб вибрати президію, треба було витратити біля години часу, поки реєстраційна комісія видала мандатні картки для голосування. Було подано два списки кандидатів на президію, але шляхом домовлення узгіднено лише одну в складі: голова — Микола Галів, заступник голови — Роман Данилевич, секретарі — Володимир Медуха і Василь Никифорук.

З’їзд листовно привітали: Блаженніший Отець Йосиф, Патріярх Києво-Галицький та всієї Руси, Високопреосвященніший Владика Стефан Сулик, Преосвященний Владика Василь Лостен і Управа Т-ва «Свята Софія». Були прочитані названі листи-привіти, що їх учасники прийняли оплесками, а одночасно вирішено, щоб від з’їзду вислати подяки за привіти і привітати наших Владик від з’їзду. Такі листи-подяки з привітами були написані й вислані.

Для ефектовнішого переведення нарад з’їзду вибрано комісії: верифікаційну, номінаційну й резолюційну. Верифікаційну й резолюційну комісії вибрано на з’їзді, а номінаційну — потверджено раніше намічену крайовою управою з тим, що вибрано додатково трьох членів так, що номінаційна комісія складалась з 9 осіб.

Звітну частину з діяльности крайової управи розпочав голова уступаючої управи д-р Богдан Лончина. Його звіт був довший. Він розглянув різні аспекти діяльности праці, а найбільше уваги присвятив питанням, як належить розглядати та підходити у практичному аспекті до здійснення наших основних завдань і цілей, тобто до закріплення існуючого патріярхату і його визнання Апостольською Столицею. Підкреслив, що в праці управи було найголовніше завдання втримувати тісний зв’язок з єпископами, яке вдалося належно виконати. Назвав, хто саме з членів управи контактувався з єпископами. Також були наладнані добрі стосунки і зв’язок з управою Т-ва «Свята Софія» у Філядельфії. Богдан Лончина у звіті натякнув, що були неув’язки з журналом «Патріярхат», а зокрема з його редактором М. Галівим, який мав дещо відмінний погляд до постанов управи, яка вирішила — «не критикувати Святішого Отця, ні кард. В. Рубіна». В дальшому доповідач говорив про контакт управи з відділами Т-ва, про поїздки до Риму, про видавничі справи, про поточні справи управи і про кризу в нашій Церкві. З них назвав дві кризові ситуації. Перша з них була у зв’язку з опублікуванням обмінних листів московського патріярха Пімена з Папою Іваном Павлом II, а друга — з опублікуванням листів кард. В. Рубіна до Патріярха Йосифа і відповідь Патріярха, що їх надрукував у своєму офіціозі «Церковні вісті» єп. А. Горняк.

Анатоль Ромах подав звіт за секретаря Василя Папіжа, а також свій, як архіваря. Він назвав, скільки вийшло, і вплинуло листів до крайової управи.

Відмітив, у якому стані знаходиться архів Т-ва. Рома Гайда звітувала, як заступник голови. На доручення голови управи звітуюча ходила на авдієнції до Владики Лостена, підкреслюючи, що Владика Лостен має зрозуміння до мирянського руху.

Василь Колодчин подав звіт з організаційної референтури. На сьогодні крайове Т-во складається з 44 відділів, серед яких є декілька дуже активних. Завдяки вмілому веденню справ і керуванню голови управи д-ра Б. Лончини праця в управі була приємною. Касовий звіт управи був видрукований так, що всі учасники запізнались з фінансовим станом Т-ва.

Окремо були складені звіти адміністрації й редакції журнала «Патріярхат». Перший склав звіт відповідальний за адміністрацію д-р Володимир Пушкар. Він, крім статистичного зіставлення накладу журнала «Патріярхат», у якому сказав, куди і скільки розходиться примірників, а також подав фінансове зіставлення, що було надруковане і вручене всім учасникам з’їзду так, що кожний мав нагоду запізнатись з цілим оборотом видавництва. Крім цього , він подав усний звіт, в якому вказав, у яких обставинах доводилось працювати і скільки для цього доводилось витрачати часу. Все це виконувалось безкоштовно. Видатки кожного місяця на журнал, що його тираж сьогодні добігає чотири тисячі, не є так легко покривати. Але все ж таки наша праця знаходить серед читачів й мирян нашої Церкви зрозуміння і підтримку.

Микола Галів подав обширніший звіт з діяльности головного редактора. Він вказав, що журнал «Патріярхат» є незаперечною унікальністю серед української діяспори у вільному світі. Журнал вдержується виключно на власних силах, себто з передплат, кольпоражу, що приносить прибуток, за що належить велика подяка кольпортерам, і пожертв на «Пресовий фонд». Саме це велике зрозуміння до журнала додає сили й охоти для редакції й адміністрації журнала. Він вказав на труднощі журнала, які існували у минулому, як також згадав про ті напрямні для журнала, які визначувала крайова управа, що їх редакція не могла брати до уваги, бо саме життя їх заперечувало. Назвав опубліковані листи московським патріярхом Піменом, а згодом лист кард. В. Рубіна до Патріярха Йосифа і відповідь Патріярха, що опублікував єп. А. Горняк, на які не можна було мовчати і підтакувати, що папа і кард. В. Рубін є добрі для нашої Церкви. На закінчення подякував усім за співпрацю, а зокрема д-рові В. Пушкареві та Ярославові Климові.

За Контрольну Комісію із переведеної контролі звіт прочитав Теодор Крочак і запропонував, щоб крайовій управі, адміністрації і редакції журнала «Патріярхат» за їх працю висловити довір’я. За Товариський Суд звітував Володимир Сенижак, який відмітив, що у звітному часі не було жодних справ.

По закінченні звітувань відбулась широка і ділова дискусія, у якій взяли участь: Оксана Бережницька, Стефанія Бережницька, Дарія Миндюк, Іван Ярош, Василь Пасічник, Марія Клячко, Луцишин, Ковалишин, Рома Гайда, Володимир Сенижак, Роман Данилевич, Теодор Крочак, С. Клюфас, О. Пришляк, Ярослав Щербанюк, Мирослав Лабунька, Ю. Головчак, Володимир Медуха та інші. Після закінчення дискусій уділено уступаючій управі абсолюторію.

Звіт з Верифікаційної Комісії подав Юліян Головчак, який сказав, що на з’їзд зареєструвалось 50 делегатів з 76-ма мандатами. До речі, тільки відділи, що віддалені понад 300 миль, мають право передавати свої голоси. За Резолюційну Комісію звіт склав Роман Данилевич. Він підкреслив, що комісія не мала часу зійтися для опрацювання резолюцій, тому подав загальні думки й сугестії, які повинні увійти до резолюцій, а пізніше комісія їх випрацює і подасть до загального відома. Пропозицію Р. Данилевича прийнято.

Як звичайно, на всіх з’їздах, конгресах чи зборах, переважно, найтруднішою точкою нарад є вибір керівних осіб до управи. Звичайно, і з’їзд у Філядельфії мав ці труднощі. Дуже часто, труднощі у виборах були партійного характеру. Богу дякувати, за ввесь час існування Українського Патріярхального Т-ва партійна зрізничкованість нашого життя не мала впливу на вибір керівних осіб Т-ва. В основному, на з’їздах все керувались, хто може краще вив’язатись з даного завдання. Так було і цим разом, але деякі труднощі спричинила сама Номінаційна Комісія, яку очолював Василь Колодчин. Номінаційна Комісія була висунула на голову крайової управи мґра Дарію Кузик, і її кандидатура була потверджена на засіданні крайової управи у Детройті 22 січня 1983 р. Щойно кілька днів перед з’їздом Дарію Кузик повідомлено, що комісія її більше не висуває на голову, бо має іншого кандидата. У зв’язку з такою ситуацією на з’їзді були поставлені дві кандидатури на голову. Номінаційна Комісія поставила на голову крайової управи інж. Олександра Пришляка, а Дарія Миндюк виставила кандидатуру Дарії Кузик. У голосуванні більшістю голосів перейшов Олександер Пришляк.

Після цього Микола Галів подав внесок — вибрати редактора «Патріярхату» окремо, пропозицію прийнято. На редактора журнала «Патріярхат» знову вибрано Миколу Галіва. Після цього обрано наступний склад управи: Оксана Бережницька (Боффало), Рома Гайда (Конектикат), Юліян Головчак (Філядельфія), Василь Колодчин (Детройт), Роман Левицький (Філядельфія), Василь Пасічняк (Моріставн), Ева Піддубчишин (Нью-Йорк), Володимир Пушкар (Філядельдфія), Анатолій Ромах (Детройт) і Леонід Рудницький (Філядельфія). Контрольна Комісія: Богдан Лончина, Ярослав Пастушенко, Роман Крупка, Теодор Крочак і Роман Ярош. Товариський Суд: Юрій Старосольський, Микола Барусевич, Тарас Смайло-Кульчицький і Марко Лонкевич. Рада Мирян: Роман Данилевич — голова, Василь Качмар, Роман Осінчук, Роман Смик, Павло Джуль, Михайло С. Тим’як, Ярослав Щербанюк, Микола Кунинський, Ярослав Клим, Василь Папіж, Любов Артимишин і Володимир Сенижак.

Предсідник Микола Галів привітав новообраного голову інж. О. Пришляка та членів управи та побажав усім успіху в праці для добра нашої Церкви й українського народу і попросив до слова новообраного голову. О. Пришляк висловив слово подяки за вибір і довір’я. Підкреслив, що він на такому пості є новим, але постарається все зробити, що буде в його силах, та просив усіх до щирої та дружньої співпраці. Микола Галів від імени всієї президії подякував усім учасникам за участь у з’їзді, замкнув ділові наради та закликав, щоб новообраній управі дати повну підтримку. З’їзд закінечено молитвою, яку провів о. Маріян Процик.

Кожного року, починаючи від літа 1970 p., за благословенням Патріярха Йосифа, відбувається у Римі, в Українському Католицькому Університеті ім. св. Климента, одномісячний літній академічний чи вакаційний Курс. Він призначений для всіх, хто бажав би поширити чи відсвіжити своє знання українознавчих, загальноосвітніх чи богословсько-філософічних предметів. Призначений він не тільки для молоді, але й для осіб середнього чи старшого віку. В ньому беруть участь у першу чергу молоді студенти й студентки з США та Канади. А варто, щоб цими курсами більше поцікавилися й інші — молоді священики, сестри, учителі народніх та середніх шкіл тощо. Кожний учасник курсу знайде для себе щось цікаве й корисне.

XII Вакаційний Курс відбувся від 27 червня до 25 липня 1982 р. У ньому взяли участь 22 особи: 14 учасниць і 8 учасників, 14 осіб із США і 8 з Канади. Деякі студенти одержали стипендії від Т-ва «Свята Софія» в США та Канаді на покриття оплат за курс та коштів утримання в Римі. Всі учасники мешкали й харчувалися в Патріяршому дворі (т.зв. «Мадонна»), що ним опікуються сестри св. Анни в Бразілії. Цього року вперше тут відбувалися теж і виклади, в одній із заль «Мадонни», а не в приміщенні УКУ при вулиці Боччеа. Це з уваги на величезні кошти, зв’язані з винаймленням окремого автобусу, який минулими роками возив студентів до УКУ та з УКУ. Таким чином заощаджено теж яких дві години денно на транспорт.

Святочна інавгурація Курсу відбулася в неділю 27 червня 1982 р. Ректор УКУ, о. д-р І. Музичка, відслужив Божественну Літургію в сослуженні 8 отців, після чого відбулася інавгураційна урочистість в залі університету в приявності Патріярха Йосифа, який звернувся коротким словом до приявних учасників Вакаційного Курсу та курсу для підготови дияконів, що мав незадовго починатися, кажучи між іншим: «Вітаю Вас усіх, панів професорів і студентів! Хай Божа Премудрість буде з вами у вашій праці! Хай бажання мати правдиву мудрість провадить вас ціле життя». Опісля — спільна фотографія перед будинком університету. Студенти товпилися довкола Глави нашої Церкви, кожний хотів привітатися з ним чи сфотографуватися. А Блаженніший мав для кожного ласкаве слово й усміх. Для молодих хлопців та дівчат були це неповторні, історичні хвилини.

Закінчення Курсу відбулося в неділю 25 липня в соборі Св. Софії. Божественну Літургію в сослуженні 5 священиків відправив і проповідував преосв. Андрій Сапеляк, єпископ для українців в Арґентіні. На урочистості в університетській залі був знову приявний Патріярх Йосиф. Звіт про перебіг Курсу здав його керівник, д-р Б. Лончина:

На Курсі викладали: 1) о. д-р П. Біланюк — Роля Патріярха Йосифа в історії Української Церкви XX-го ст. —11 годин; 2) о. д-р І. Гриньох — Українська християнська традиція та спадщина — 8 годин; 3) о. д-р Л. Гузар — Богословські основи помісности української Церкви — 9 годин; 4) д-р Т. Кіс — Марксизм і християнство — 9 годин; 5) д-р В. Лев — Жива українська мова в Церкві — 10 годин; 6) д-р Л. Рудницький — Християнські елементи в українській літературі — 8 годин; 7) о. д-р Ю. Федорів — Берестейська Унія —9 годин; 8) д-р Б. Лончина — Італійська мова й культура — 11 годин. Разом студенти вислухали 75 лекцій. Вони відбувалися кожного ранку від год 9:00 до 12:10, а два рази відбулися після полудня, щоб дати змогу студентам оглянути деякі музеї.

Фреквенція на лекціях була досить задовільна. Були студенти, що не пропустили ні одного дня (5), були й такі, що пропустили більше днів: по 1, 2, 3 і 4 дні пропустило по 3 студентів, по 5, 8, 9 та 11 днів пропустило по 1 студентові.

Учасники Курсу мали обов’язок ходити на всі виклади і здати іспит з щопринайменше 3 предметів. Студенти склали таку кількість іспитів: в о. Біланюка —7, в о. Гузара —13, у проф. Кіса —14, у проф. Лева — 6, у проф. Лончини — 8, у проф. Рудницького — 14, у о. Федорова — 3. Разом складено 65 іспитів. Тільки 2 студентів не склали жодного іспиту.

Учасники Курсу взяли участь у авдієнції у Святішого Отця в середу, 7 липня на площі св. Петра, о год. 5:30 по пол. Папа Іван Павло II виголосив таке слово українською мовою до учасників Курсу:

«Вітаю українських студентів, що приїхали до Риму на літні курси при науковому осередку, що його заснував тут у Римі возлюблений нами Кардинал Йосиф Сліпий. Нехай ваш побут у Римі скріпить вашу віру в Христа Господа, а святий священомученик Йосафат, ваш земляк, якого мощі спочивають тут, у цій базиліці, перед якою ми знаходимося, буде для вас взором любови до святої Церкви. З цілого серця благословлю вас і всіх вам дорогих. Слава Ісусу Христу!».

Крім стрічі з Блаженнішим на інавгурації Курсу, деякі студенти мали ще змогу бути в Патріярха на окремих авдієнціях.

Керівництво курсу зорганізувало 4 цілоденні прогульки автобусом до таких місцевостей:

Фльоренція —3 липня, 2) Ассізі та Орвієто —11 липня, 3) Монтекассіно та Помпеї — 17 липня, Кастеллі Романі — 19 липня. Зорганізовано кілька спільних прогульок по Риму з відповідними поясненнями. Студенти відвідали Тіволі з його водограями, римські музеї, концерти на Кампідоліо, оперу «Аїда» в руїнах купалень Каракаллі. Індивідуально відвідали ще інші пам’ятки Риму.

Від студентів п-а Тетяна Клюфас мала коротке слово на закінчення курсу, кажучи: «Ми, студенти, вдячні за можливість бути учасниками цього курсу в Римі. Ми вже тепер згадуємо весело і щасливо наші виклади, прогульки, богослуження, товариські розмови, спів, а зокрема наш побут на Мадонні… Місто Рим відкрило нам ширший горизонт навчання історії, мистецтва, культури, а головно дало нам змогу відчути й побачити наші українські церковні установи. Сподіємося і віримо, що цей побут розбудить у нас усіх юну, молодечу кров і силу продовжувати працю наших духовників та учителів… Бажаю зложити особливу подяку їх Блаженству, Патріярхові Йосифові… за цю милу й корисну нагоду запізнатися з українцями інших країн, вивчати українську духову спадщину як і культуру західнього світу».

У своєму кінцевому слові Патріярх Йосиф сказав: «Ви прибули сюди, щоб здобути знання, набути мудрости для життя, пізнати рідного українського духа, побачити працю нашої Церкви тут, у Римі, і полюбити те все вашим молодечим серцем… Цініть науку, найдіть у ній смак, полюбіть її, бо без науки будете ви бідні, і з вами наш нарід, коли не схоче розвиватися в знанні і Божій мудрості».

Одномісячне перебування в Римі — це для учасників курсу неповторний досвід, зокрема для тих, а їх є 95%, що вперше приїхали до Европи і побачили новий світ, зовсім неподібний до північноамериканського світу. Перебування в столиці колись могутньої поганської імперії з її прекрасними пам’ятниками культури; в столиці колись великої папської держави з її неоціненними пам’ятниками релігійного й мистецького життя; в столиці молодої, бо всього понад столітньої об’єднаної італійської держави (1870) — залишає в душі людини незатерте враження.

Це зокрема важне у випадку української американської та канадської молоді, бо це поширює їх інтелектуальний діяпазон, конфронтує з іншим способом думання і творчої дії, підносить її на вищий щабель у суспільному й громадському житті.

Це й головне завдання римських курсів. Треба висловити тільки побажання, щоб більше української молоді, більше членів середнього покоління брали в них участь, бо це спроба творити українську провідну верству — високоякісну й свідому своїх завдань супроти рідного народу й Церкви.