Діло рятунку людства, як це бачимо з історії спасення, Бог здійснює серед нас, людей, при помочі людей і робить це покликаннями і вибором осіб, яких посилає з відповідними завданнями до ізраїльського народу, який теж вибрав, щоб в ньому здійснити свій плян визволення людства від гріха. Так покликав Бог арамійця Авраама десь біля 1900 року перед приходом Христа-Месії і його нащадків, з яких вийшов ізраїльський нарід, з якого мало прийти «благословення для всіх народів світу» — Спаситель — Христос. Так потім дивно вибрав і покликав Мойсея, який пройшов через єгипетське виховання на дворі самого фараона і потім вивів своїх братів з єгипетської неволі, зорганізував це плем’я в нарід і довів його до землі, яка мала стати його батьківщиною. В цій землі впродовж тисячі років Бог кликав пророків, навіть царів, якими той народ провадив, вчив, грозив, готуючи його до визначеної цілі — приходу Спасителя світу. Не думаймо, що ті, яких вибирає Бог, включно зі самим народом, були якісь генії, найкращі, великі серед людей, славні чи багаті. Дуже часто навпаки! Ми часто слово «вибраний» розуміємо — «найкращий». Так не є. Слово «вибраний» у Св. Письмі означає — взятий з багатьох, і Бог у цьому випадку не дивиться на наші людські високі прикметники… Одинока вимога Бога: цей вибраний є такий, що схоче, щоб Бог був з ним, щоб чинив Його волю для Божого пляну. «Я буду з тобою» (Вих. З, 12); «Я бо пильную моє слово, щоб його здійснити» (Єр. 1, 12). Так поступив потім теж і Христос, який вибрав і покликав Апостолів, «яких собі вибрав» (Ді. 1, 2), які пішли продовжувати й поширювати його діло аж до кінців землі (Ді. 1, 2). Не всі й не все, хоч покликані і вибрані (включно зі самим ізраїльським народом), сповняючи вірно Божу волю, як треба було. Деякі гірко спроневірились. Нагадаймо першого царя Савла, багатьох царів, пророка Йону чи Юду…
Серед численних покликань і вибраних осіб в історії спасення є серед нас непомітною Мати Пречистої Діви Марії — св. Анна. Прамати, як називає її наша Літургія, Господа Ісуса. Невідома вона тому, що її ім’я не подибується на сторінках св. Письма, згадуються радше батьки Йосифа, мужа Марії, бо такий був традиційний звичай у жидів і жидівських родоводах. Про св. Анну знаємо тільки дещо, що передала традиція перших християн і перших століть та так звані «апокрифічні євангелії», яких автори любили такі невідомі сторінки історії і на основі слабких відомостей з дійсности залюбки доповняли їх часто фантастичними або напівімовірними розповідями, звичайно послуговуючись подібними ситуаціями зі св. Письма, вживаючи засади, що Бог діє сталими законами життя для добра людей.
Батьків Марії треба було вибрати. Ішлось про велику відповідальність, як теж і гідність. Вони, зокрема мати, мали бути «сосудом ізбранним», як потім Павло, як і інші, що мали сповнити велике діло у Божих плянах. Відповідальність матері Марії була, очевидно, велика. Треба було виховати, бодай в дитинстві, тую, що потім буде теж, зовсім по-людському, виховницею Ісуса, треба було знайти особу, що берегтиме в дитинстві тую, що була єдиною споміж нас — непорочною, навіть без знаку якогось гріха вже від свого зачаття. То була унікальна дитина, і треба було для неї унікальної Матері. Такою була св. Анна. В додатку ще треба додати, бо св. Анна не могла знати, що її дитина Марія матиме такі велетенські завдання і має такі незвичайні прикмети. Св. Анна могла тільки догадуватись про своє і своєї дочки якесь окреме покликання, як це зараз побачимо.
Св. Письмо і тим самим церковна традиція знає деякі знаки покликань таких відповідальних перед Богом людей. їхні батьки були звичайно люди в старшому, а то й похилому віці, то були, коли ішлось про матерей, неплідні вже жінки «у старості своїй»: Сара — жінка Авраама, Анна — мати першого пророка Самуїла, Єлисавета — мати Предтечі Івана і ін. Неплідність і несподівана вагітність у Старому Завіті була знаком, що дитину кличе Бог, бо він єдино міг дати серед неможливого можливе — життя дитинці, і дитина ця потім належатиме Богові. Бог дав дитині життя, батьки це знали і в це вірили і згодом віддавали дитину на службу Богові згідно з її покликанням. Таке було переконання.
Ще один знак, і св. Письмо за Традицією називають це: «були праведні». Це значить — чинили все, що Бог висловив у Законі і пророками, чинили точно Божу волю, жили Богом, у Бозі і з Богом. Такими були Йоаким і Анна, батьки Марії, і це з підкресленням повторяє наша Літургія. Вправді апокрифи кажуть, що Йоаким був праведний, багатий, давав всякі пожертви на святиню, але священик, знаючи, що він бездітний, а це вважалось Божою карою і відкиненням, не прийняв одного дня Йоакимової жертви, як пожертви з рук негідного перед Богом чоловіка. То стало причиною великого жалю, почуття пониження перед людьми у обоїх старих подруг, і вони у великому покаянні і покуті просили Бога милосердя і благословення і так стали батьками Марії, а св. Анна стала матір’ю найбільше вибраної і покликаної споміж нас. Анна отримала відповідальність великої виховниці Пречистої, Марія стає для своєї матері великим даром Божим, що стане даром для всіх людей світу та його історії. В ізраїльському народі і дійсності — це єдина жіноча постать з таким високим покликанням. Інші жінки, що сповнили теж деякі вчинки окремої вартости, є так мало помітні в історії спасення. Марія одинокий великий виняток.
У батьків Марії, зокрема у мами св. Анни (мама у всіх народів у вихованні дитини відіграє основну ролю) бачимо велику пошану до цього дару Божого. Таким очевидним доказом на те є з певністю факт (хоч подають його тільки апокрифи), що старі батьки Марії по кількох роках віддають її на дальше виховання до єрусалимської святині. Знаємо, як усі на світі батьки важко розлучаються зі своїми дітьми, найчастіше ради дальшого виховання. Батьки бачили якимсь чином, що і вік їхній і береження тієї незвичайної вже в дитинстві дитини не дозволяє їм продовжувати її виховання. Вона має жити близько присутности Божої біля святині. Подібно було з малим Самуїлом — пророком, якого батьки віддають під опіку священиків. Іван Предтеча теж малим іде в пустелю (можливо, до славних ессенів у недавно відкритому Кумрані у пустелі). Хотілось би догадуватися, що батьки Марії повторяли часто у своїх розмовах слова: «Нехай виховується, як того хоче Бог!». Потім ці слова повторить Марія до вістуна з неба в часі свого Благовіщення: «Нехай станеться мені, як того хоче Бог» (Лк. 1, 38). То, мабуть, відлуння слів св. Анни, які могла часто казати маленькій Марії, коли треба було їй іти до єрусалимської святині.
Кілька років родинного виховання під рукою св. Анни були потрібні для Марії, щоб потім біля тринадцятого року ЇЇ життя бути готовою стати дивною і виїмковою нареченою і жінкою праведного теслі Йосифа в Назареті, що стане тільки законним ЇЇ чоловіком і законним батьком в очах людей Божого Сина. Виховання св. Анни і потім в святині було основою великого рішення Марії, коли вона відповідає сміливо архангелові: «Якже воно станеться, коли я не знаю мужа?» (Лк. 1, 34). Сліди виховання св. Анни бачиться, з якою певністю і вірою приймає Марія слова ангела: «Дух святий зійде на тебе, і сила Всевишнього тебе отінить» (Лк. 1, 35). Св. Анна знала про творчу Божу силу з власного досвіду.
А виховання для різних домашніх робіт? Коли святиня давала теж практичне виховання для різних робіт для святині, це виховання під рукою священиків теж, уживаючи сучасного слова, було богословське, на основі св. Письма, що бачимо у гарній пісні Марії: «Величає душа моя Господа». Виховання св. Анни бачимо у домашній господарці Марії в Назареті, коли вона дбає про практичне життя Божого Сина, Його одежу, прохарчування і щасливе його життя в родинному колі серед, можливо, не дуже великих достатків.
Св. Анна стала виховницею Непорочної, берегла свій дар і скарб людства,щоб її дочка стала потім у практичному житті гідною Матір’ю Спасителя, хоч сама не знала усіх Божих таємниць у її Дочки. Коли дивимось на Марію, дивімся теж завжди і на скромну і так мало знану її Маму, риси якої, прикмети, праведність і частину святости знайдемо в Марії. Св. Августин казав, що все, що має, завдячує своїй добрій матері Моніці. Св. Анна передала вихованням чимало прикмет своїй Дочці, якими Марія виховувала теж і Спасителя світу і нас своїм прикладом життя, материної жертви і словами, яких не багато нам залишила, хоч великої вони вагомости є для нас, бо Марія теж наша духовна Матір!
У нашому українському сучасному благовістуванні (дехто чомусь на західній кшталт вживає слова «євангелізація»… Якесь воно таке штучне-грецьке в нашому контексті. Чому не вживати наше древнє — «благовість», «благовістування» на означення всякої проповіді і катехизи?) на еміграції, в Бразілії появилось нове згромадження Сестер-Катехиток. Основник — о. Ананевич, родом з Галичини вибрав для цього Згромадження Опікунку св. Анну. Не знаю про о. Ананевича багато, але одне, здається, вистачить, щоб мати для нього велику пошану: думав глибоко, коли найшов таку Покровительку для свого і першого з такою ціллю в нашій Церкві Згромадження Сестер! Бачив, що св. Анна виховала для нас і для світу Марію-Богоматір, яка приготовила для нас Благовість! Належиться св. Анні бути опікункою тих, що понесуть цю Благовість у формі катехизи між наш нарід! Гарний і добрий вибір Опікунки для тих, що будуть займатись катехизою, Христовим вихованням-наукою, що будуть виховувати дітей для Христа. Блаженніший Патріярх Мирослав-Іван переніс кілька Сестер з цього Згромадження з Бразілії в Україну, і вони почали вже успішно свою діяльність у Львові. То велике діло, велика відповідальність, бо Україна серед своїх криз, духовної руїни потребує вже, на першому місці, виховання в Христі, виховання нової людини в Христі, бо, цитуючи слова Папи Івана-Павла II з його енцикліки «Сотий Рік», навіть «соціяльне питання не має своєї справжньої розв’язки поза євангелієм» і всякі людські «новості» можуть тільки в євангелії знайти свій простір правди і належної моральної позиції. Україна потребує нового, чи радше, давнього свого християнського виховання на руїнах понівеченої марксизмом-комунізмом справжньої духовости української Людини…
Яка ж була вимога для виховання Непорочної, яку виховувала св. Анна? Марія мала виховуватись єдино для Бога. Ізраїль знав, що він живе під проводом і опікою Божою. Кожний ізраїльтянин знав, що має жити Божими заповідями, бо то вимога Заповіту-угоди з Богом від їхнього батька Авраама. Але враз із тією ціллю були в часах життя Марії серед її народу теж інші різні цілі. Були люди, що жили для мамони і наживи, і їх потім осуджуватиме Ісус. Були, що викривили Божу ціль в Ізраїлі і великі месіянські Божі цілі замінили на політичні-революційні для остаточного знищення всяких окупантів і встановлення ізраїльського царства на їхніх руїнах. Були нечислені, що жили для того, щоб кожної хвилини сповняти ними видумані дрібниці у Мойсеєвім законі, жити буквою ними інтерпретованого того Закону і тим хизуватись. Були різні. Марія виховувалась для Бога, якого вона була даром для світу, хоч св. Анна про те не була свідома, і це бачиться зі слів Марії: «Ось я Господня слуга!» (Лк. 1, 37). Знала, ким вона є перед Богом. То овоч виховання!
Марія виховувалась у свідомості, що жити треба для високих цілей, а Її Син скаже потім «щоб бути світлом світу» (Мт. 5, 14). Марія у своїй радості у своїй пісні «Величає» бачитиме це у такім світлі: «Він — Господь — виявив потугу рамена свого, розвіяв гордих у задумах їхніх сердець» (Лк. 1, 51). Задуми й ідеї гордих людей, що живуть тільки своїми самолюбними мріями, не є гідні людини, бо їх розвіває Господь, як полову. Горіти шляхетними ідеалами і високими цілями людини є її гідністю перед Богом. Високі людські ідеали — то ціль усіх шляхетних душ. Наш Олесь писав: «Не можна жити куркою з крилами орла».
В ізраїльському вихованні важним було бажання жити для спасення, його очікувати. Ісус потім скаже: «Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а душу свою занапастить» (Мт. 16, 26). Спасення душі — то ціль всієї нашої активности, праці, мрій і сподівань. Марія прийшла на світ, щоб стати Матір’ю нашого спасення і нашого Спасителя. Вона мала жити тією думкою, якою жив і її праведний муж Йосиф, як і кожний праведний ізраїльтянин. Йосифові пригадує ангел у сні цю правду: «Йосифе, сину Давида, не бійся узяти Марію, твою жінку, бо те, що в ній зачалось, походить від Святого Духа. Вона породить сина,і ти даси йому ім’я Ісус, бо він спасе народ свій від гріхів їхніх» (Мт. 1, 20-21). 1 Марія у своїй славній пісні скаже: «Він (Господь) пригорнув Ізраїля слугу свого, згадавши своє милосердя» (Лк. 1, 54).
Тому вона теж виховується у святині, щоб перлини ізраїльського родинного виховання закріпити і поглибити в домі Отця її Сина. Основи цього з певністю положила в її непорочну душу її мама — св. Анна. Тому св. Анна повинна бути такою високою опікункою тих, що формуються для виховання других. Сестри-Катехитки св. Анни тепер в Україні мають добру і певну Опікунку і Покровительку та провідницю з неба! Треба їм дати велику піддержку, а молоді наші дівчата, що хотіли б стати церковними вчительками і виховницями, шукаючи, на яку життєву дорогу їм ступити, можуть легко цю дорогу знайти в цьому монашому Згромадженні для так важної справи, як виховання нового покоління у нашій вільній Україні.
Сьогодні в Україні, без пересади, виховання є першої ваги і потреби. Комунізм у своїх стараннях виховати і створити «нову людину», яку почали його теоретики звати «савєтскій челавєк» («гомо совєтікус»), виховали чудовище, монстра. Зник наш колишній добрий чоловік, чи навіть добродушний наш дядько — чесний, працьовитий, правдомовний, прямий, справедливий, побожний. Появились натомість за останніх сімдесят років інші дикі прикмети: лінивство, злодійство, брехливість, пияцтво, хитрість, крутійство, безбожність, розпуста, злочинність та інші моральні лиха. Ці речі ростуть і на Заході, власне через те, що заникло правдиве християнське виховання, а стала виховувати молодих «вулиця», погані фільми, погана література, хворобливі морально телевізійні програми і розхристана свобода без пошани до Бога і почуття відповідальности перед Ним. Хто внесе нове виховання і приверне вихованню його справжні ідеали? Єдина Церква Христовим Євангелієм може це зробити! Найкраще може вона це зробити своїми монашими Чинами і Згромадженнями, які спеціялізуються в ділянці виховання і шкільництва і добрим духовенством-священиками. В Україні вже почалась ця гарячкова праця, але дуже малими силами, засобами, недостатньо вишколеними виховниками-катехитами. Нам треба духовних виховників-священиків, монахів і монахинь. Виховної праці на здорових засадах з Богом, в Бозі і для Бога не дасть нам ніхто, щоб виховати справжню людину з її первісним образом і подобою Божою і її високими цілями бути спадкоємцем Божим, а на землі співробітником Божим у ділі сотворення і спасення, сказав би св. Павло, у державі чесною шляхетною і творчою людиною, яка хоче бути братом кожній іншій людині, шляхетним патріотом свого народу, творчою на кожнім пості свого життя і покликання зокрема в родинному житті, а над усе хотіти у всьому бути, як хоче цього Бог, як це ми бачили в житті св. Анни у її вихованні своєї великої Дочки — нашої Заступниці й Покрова!
Не жаліймо своїх дітей, коли вони хочуть служити Богові для таких високих цілей! Господь ушляхетнює, оздоровляє, відновляє народи своїм словом через свої покликання, своїми вибраними для великих діл людьми. Не загороджуймо ніколи дороги для тих, що хотять іти за Господом і його покликом бути духовними виховниками свого народу. Нехай у цій виховній праці будуть нам поміччю покров України і її Володарка Пречиста Діва Марія і її велика мати-виховниця св. Анна.
Примітка: Це є поширена гомілія для Сестер-Катехиток св. Анни у Львові в день їхньої небесної Опікунки. Їм цю статтю присвячую з вдячністю.