На цю тему говорив проф. Весиль Ленцик, історик Церкви, дослідник Слуги Божого Андрея, педагог і католицький діяч. В. Ленцик закінчив студії богословії на Богословській Академії у Львові. Продовжував студії на Українському Вільному Університеті, які завершив докторатом у проф. Дмитра Дорошенка, Тут, в США, студіював на Фордгамському Університеті, які також закінчив докторатом. Був учителем у технічній школі у Львові і оснував технічну школу у Холмі. Був заступником і викладав у Малій Семінарії в Гіршберґу. В Америці викладав у каледжі св. Василія Великого у Стемфорді й Сітон Голл Університеті. В. Ленцик також професор Українського Католицького Університету у Римі й Українського Вільного Університету. Директор Українського Музею у Стемфорді. автор багатьох праць і дійсний член НТШ.
На вступі В. Ленцик підкреслив, що Слуга Божий Андрей в молодому віці, почувши в собі голос боярської крови, рішив повернути до свого рідного народу, щоб йому служити, як монах-місіонер. Боже Провидіння покерувало так, що молодий монах-місіонер скоро став Станиславівським єпископом, а згодом Митрополитом Києво-Галицької Митрополії. Першим завданням Слуги Божого Андрея було бути душпастирем, а також він провадив свій нарід до незалежного життя в своїй державі. Все як єпископ Станиславова, немов висловив своє кредо: «Я русин, себто українець, з діда-прадіда, а свою Церкву полюбив цілим серцем, присвятивши їй ціле життя».
Доповідач зацитував поетичні слова привіту для єп. Андрея з приводу приходу на престіл Станиславівської Епархії. Вступаючи на митрополичий престіл, він сказав, що тільки його велика любов до українського народу заставила прийняти митрополичий престіл. З приводу тієї події Митрополит Андрей закликав вірних до любови і патріотизму. В такому ж самому дусі закликав українську інтелігенцію. Митрополит не тільки закликав до любови і патріотизму, але своїми щедрими дарами піддержував не тільки українське церковне життя, але також суспільно-культурне й наукове життя.
Також доповідач згадав, як Митрополит Андрей солідаризувався з українськими студентами у голосній справі українського університету, тому Митрополит видав зарядження, що семінарія закривається і про це повідомив польські власті. Митрополит просив, щоб не поборювати русофільського руху, бо в цьому русі є чимало наших добрих людей. Крім цього, цей рух не має найменших можливостей на розвиток. Митрополит у 1906 р. очолював українську делегацію до цісаря Франца-Йосифа, домагаючись рівних прав для українського народу. Нагадав також його промову у Палаті Панів у справі кривування українського університету у Львові. Австро-угорський монарх у своєму декреті повідомив, що український університет запляновано відкрити в 1910 році. Хоч це не здійснилось, але російська сторона зареагувала тільки на сам декрет, мовляв, це є наявний крок проти Росії.
Доповідач пригадав відому подію, коли російські війська у час Першої світової війни окупували західні українські землі і першим арештували Митрополита Андрея і заслали на Північ, у Росію. Після упадку російської імперії Митрополит повертав б Україну через Петербург, де його гаряче привітала українська громада. В. Ленцик зацитував цікавого листа-подяку Митрополита Андрея, яку написав до української громади в Петербурзі. З Петербургу дорога Митрополита вела до Києва, де його зустріли члени Національної Ради. Митрополит виявив бажання відати засідання Національної Ради. За ініціятивою М. Грушевського прохання було відхилене. Неза¬лежно від цього Митрополита щиро вітали визначні особистості Києва, такі як Симон Петлюра, Микола Міхновський, проф. Єфремов і багато інших. Доповідач підкреслив, що під час цієї зустрічі найкращу промову виголосив проф. Єфремов, цитуючи її за Д. Дорошенком. Митрополит у відповідь на всі промови закликав, що Україна мусить робити все можливе, щоб відлучитись від Росії. Поруч з тим нагадав проблеми Берестейського договору та всі заходи Митрополита в цій справі. Відмітив всі дипломатичні заходи, які робив Митрополит Андрей у Ватикані, Парижі та інших осередках світової політики. Крім цього В. Ленцик відмітив ще багато більше важливих моментів, а зокрема звернув увагу на лист Митрополита Андрея до Гімлера у справі знищування жидів, а також нагадав важливе послання, яке німці зконфіскували, під назвою «Як будувати хату», цитуючи певні особливі місця цього послання, підкреслюючи, що ці питання, що були порушувані в той час, але все ще актуальні і в наш час.
Ведучий нарадами конференції Микола Галів подякував щиро всім доповідачам за цінні виголошені доповіді і всім учасникам та запросив на перекуску, яку приготовили члени Громадського Комітету, де учасники мали нагоду безпосередньо ще говорити про порушені питання під час конференції.