Долучаємось до великого вінка привітань, ґратуляцій і побажань для Святішого Отця Івана-Павла II з приводу його двадцятиліття понтифікату, себто керування великим і дуже складним кораблем, яким є Христова Церква. Рівно двадцять років понтифікату Папи Івана-Павла II сповнилось 16 жовтня 1998 року. Це особлива подія у житті Ювіляра, як також цілої Католицької Церкви. Святішого Отця Івана-Павла II привітала Католицька Церква, а серед них особливо його земляки і брати по національности поляки. Об’єктивно кажучи, це гордість для польського народу, з якого вийшла великого, вселенського формату людина — Святіший Отець Іван-Павло II. Це повинна бути гордість також всього слов’янського світу, який все був донедавна трактований, як щось нижчого. Правда українці мають свій окремий сантимент, бо ж мати Кароля Войтили Емілія з дому Качоровська, була лемкинею. Не зрозуміло, що біографи Папи Івана-Павла II так польські, як чужинецькі, цей факт свідомо, чи не свідомо промовчують. Хоч може це не має особливого значення, але для біографічної точности варто це відмітити.
Незаперечним залишається факт, що Святіший Отець Іван-Павло II не є тільки ще одним папою, але Папою, який провів і дальше проводить унікально особливу працю, як вселенський архиєрей. Пана Іван-Павло II є гордістю всієї Вселенської Христової Церкви. До речі роки можна числити і відзначати ліття, але в даному випадку двадцятиліття Папи Івана-Павла II стало тільки нагодою, щоб можна хоч на дещо вказати і підкреслити його творчий доробок, як учителя Христової Церкви, керівника цього складного корабля. До речі тут варто нагадати його знаменні слова, які він сказав після свого вибору, на площі св. Петра у Римі — «не лякайтесь». Якщо ми тільки на хвилину вдумаємось у ці слова, ми відчуємо, які вони, ці слова, — «не лякайтесь», насічені глибоким євангельським змістом. Ці слова були дуже актуальними, конечними у той час і такими вони залишились по сьогодні. Пригадаймо, що вибір кардинала Кароля Войтили на папу був для багатьох великою несподіванкою, а для декого, як скажемо, італійців, розчаруванням. Італійці привикли, на цьому місці, себто бачити папою італійця. Отже до них треба було сказати— «не лякайтесь», Рим і на далі залишиться центром Христової Церкви. Також треба було сказати своїм землякам — братам полякам, як і всім слов’янам — «не лякайтесь», я, як поляк-слов’янин не засоромлю свого народу, а для всіх християн, сказати — я прийшов служити вселенській Христовій Церкві, себто вам, бо я став слугою слуг.
Коли ми глянемо, без жадних упереджень, через призму, цих знаменних слів «не лякайтесь», на двадцятирічну працю — керму цим складним Кораблем, то ми побачимо, що прихід Кардинала Кароля Войтили на Апостольський Престіл став зворотньою точкою у творчій праці Апостольської Столиці у Христовій Церкві. Унікальність Папи Івана- Павла II проявилась у багатьох аспектах його великої душпастирської праці у Христовому Винограднику. Він бачив проблеми, труднощі і недоліки Католицької Церкви, але водночас він шукав і пробував знаходити їх розв’язки. У наслідок шукання розв’язок цих не легких і складних питань, за його понтифікату, з’явилось 13 енциклік, відбув низку подорожей, які начислювали 671.000 американських миль, які порівнюють, що це більше, як 2.8 разів віддалі з землі на місяць, відвідуючи йому повірену паству. Під час своїх подорожей Папа Іван-Павло II виголосив цілу низку проповідей. На сьогодні Ватикан має дипломатичні зв’язки з 170 державами.
Це особливі числа у праці Папи Івана-Павла II, але ж до цього треба додати, що вони були заповнені глибоким апостольсько-євангельським змістом. Ось хоч би взяти тринадцять енциклік, у яких Папа Іван-Павло II віддзеркалив і підкреслював особливі питання релігійно-суспільного, соціяльного, економічного і політичного життя. Всі вони були глибокого змісту. У них відбивалась журба за цим Господнім, гармонійним життям. Ось візьмім його першу енцикліку, «Redemptor hominis», у якій ішла мова про оборону правди, про безконечну гідність людини, тої людини, яка була і залишилась центром уваги Христової Церкви. Чи згадати його лист «Orientale Lumen» — «Світло Сходу», яким папа підкреслював, що Христова Церква народжувалась там на Сході, там її корені і звідтіля прийшла до нас сущих у світі. Остання його енцикліка, що з’явилась під назвою: «Fides et ratio», у якій іде мова про відношення віри, а розумом, знанням. Енцикліки це найважливіші й найосновніші документи папи на проблеми Церкви або світового значення.
Належить також, необхідно підкреслити і наголосити, що Папа іван-Павло II дивиться з певною візією не тільки у майбутнє, але не забуває заглянути і у минуле, щоби побачити і відмітити добрі і позитивні події та факти, але не закриває очей на те, що було неправильним, що шкодило Церкві. У тому аспекті слід згадати, що Лана Іван-Павло II мав відвагу у деяких випадках поставити крапку над «і». Це була велика подія, коли Папа Іван-Павло II реабілітував великого вченого, світової слави, італійця, фізика Галілея, якого Церква засудила, як єретика, примушуючи його відмовитись від вчення Коперника.
В цьому самому аспекті можна назвати другу пляму яка лежить на конті Церкви, це відома справа, що мала місце у п’ятнадцятому столітті, це інквізиція. Папа Іван-Павло II у своїй праці «Теоріюм Міленіюм» у якій є звернення — заклик до критичного перегляду історії Церкви, а в тому числі і проблему інквізиції. Це питання великого значення, яке було розглянене на окремому симнозіюмі, що відбувся у Римі у жовтні цього року. У переоцінці цих питань можна також згадати досліди антиюдаїзму у християнських середовищах. Ці й інші дуже складні питання на які звернув свою увагу Папа Іван-Павло II.
В унікальному понтифікаті Папи Івана-Павла II сильно пробивається велика туга за єдністю, за тим, що у євангелії говориться, «щоб усі були одно». Це не значить, що Папа Іван-Павло II тільки тужить, але він цю свою тугу виявляє у праці, яка є видною для всіх, у його безперебійному екуменізмі. Для цього він безмежно багато вложив зусиль і наполегливих спроб відданої праці. При цьому виявляється його особиста терпеливість і зрозуміння. Не можна тут не згадати його, того Господнього все прощення, коли Христос розп’ятий на хресті казав — Господи. Господи, прости їм, бо вони не знають, що роблять, а папа Іван-Павло II простив свойому атентатчикові Аґці, відвідуючи його в тюрмі, подавши йому руку прощення. Тільки великі люди, люди Божого покликання можуть спромогтися на такі акти. Такою Великою Людиною виявився Святіший Отець іван-Павло II. Сподіємось, що він у дальшій своїй праці, як глава і апостольський наслідник знайде місце і побачиться, у дусі, «щоб усі були одно» і з «неканонічною» Українською Православною Церквою і включить її у свої екуменічні пляни.
Це тільки кілька наших, далеко не повних думок з приводу 20-ти ліття понтифікату Папи Івана-Павла II. Ми вдячні Святішому Отцеві Папі Іванові-Павлові за його пам’ять і все те, що він зробив, допомігши вдержатись і утверджуватись в Україні і діяспорі нашій Українській Католицькій Церкві. Ми радіємо успіхами Папи Івана-Павла II, бо це є успіхи цілої Христової Церкви і в тому нашої УКЦеркви. Молимо Матір Марію, щоби йому допомогли і нагородили Божими ласками, кріпким здоров’ям, щоб ще довгі, довгі роки дальше працював успішно, керуючи великим кораблем Христової Церкви на славу Божу і добро Христової Церкви на землі.
Святіший Отче Іване-Павле II, хай Вам Господь допомагає!
Микола Галів