патріярхальний мирянський рух

В суботу, дня б грудня 1969 року, судовий урядник доручив трьом громадянам міста Філядельфія, а саме панам Богданові Артимишинові, Степанові Ковалишиному та Степанові Процикові, судове оскарження, в якому Митрополит Сенишин оскаржує їх в умисній і злонаміреній інтенції пошкодити його й нанести йому публічного скандалу, тим, що вони 23 листопада 1969 року й під другими датами фальшиво, злонамірено й злосливо компонували, публікували, або спричинювали компонування, публікування й поширювання друкованими циркулярами фальшивих, скандальних, злонамірених і понижуючих очорнювань на позовника.

До акту оскарження долучено копію летючки, виданої Відділом Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви у Клівленді й Комітетом Оборони Обряду, Традицій і Мови Української Католицької Церкви у Клівленді, Огайо, та її англійський переклад, яку оскаржені мали б роздавати прохожим біля церкви Царя Христа при 16-тій і Каюґа вулицях у Філядельфії.

Цією акцією обвинувачених добре ім’я позовника, його кредит і репутація глибоко пошкодились. Позовника також пошкоджено як Архиепископа і провідника, через що він мав великі фінансові страти й шкоду. Тому він вимагає відшкодування у висоті понад три тисячі долярів від кожного пізваного.

Формально оскаржені мають заявитись до справ у акті оскарження найдальше до двадцяти днів від дня доручення їм акту оскарження.

14 грудня усі три оскаржені просили свого пароха отця Василя Головінського говорити в їхньому імені з Митрополитом Сенишиним і пропонувати йому відтягнення справи із суду, тому, що жаден із них не почувається до вини, як подано у акті обвинувачення. Вони просили звернути увагу й на те, що не тільки фальшиве оскарження трьох мирян їхнім Митрополитом, але й сам факт такої скарги у суді, де кожний документ є публічний і доступний для публікації й інтерпретації, може вийти на шкоду Митрополитові, Архиєпархії і усій Церкві.

Того самого дня за посередництвом панів М. Лисогора та А. Драґана Митрополит Сенишин звернувся до Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви щоби вислати до нього делегацію на розмову. Голова товариства пан В. Качмар переказав, що жадна делегація не може піти до Митрополита через те, що він подав трьох мирян до суду.

Доки це оскарження не буде відтягнене, або полагоджене іншою дорогою, то жадна делегація не буде з Митрополитом говорити.

У понеділок 15 грудня В. Качмар одержав і переказав до оскаржених відповідь Митрополита, щоби оскаржені прийшли до митрополичої канцелярії і полагодили справу скарги особисто.

У вівторок, 16 грудня, о. Головінський переказав оскарженим відповідь, подібну до тої, що її одержав В. Качмар. Оскаржені повинні б прийти до канцелярії і полагодити з о. Лостеном цю справу особисто. Митрополит є добрий, і він зла нікому не бажає. Вистарчить написати лише письмо до нього, і зазначити, що усі три не бажали образити Митрополита, і тоді скарга буде відтягнена. А коли це буде несприємливе для оскаржених, то нехай тоді полагодять справу наші адвокати.

Перед кінцем двадцятиденного речинця оскаржені передали справу адвокатові. Місцевий відділ товариства плянує оборону оскаржених.

Нижче подаємо звернення Всенародних Зборів Комітету Громадської Акції за Синод і Патріярхат у Чікаґо до Ієрархії Української Католицької Церкви, які відбулись 11 травня 1969 р. Хоч текст звернення приготовлений на сподівану дату посвячення Собору св. Софії в Римі в червні ц.р., то він залишається актуальним і до нової дати посвячення – 28 вересня 1969 р.

До

Високопреосвященних і Преосвященних

Митрополитів, Архиєпископів та Єпископів

Української Католицької Церкви в розсіянні сущої

Високопреосвященні і Преосвященні Дорогі Наші Владики!

Незадовго Ви всі зберетесь у Вічному Місті для. історичного акту – посвячення українського Собору Божої Премудрости, здвигненого працею і зусиллями нашого .Блаженнішого Первоієрарха та за активною допомогою Ваших Преосвященств і багатьох Ваших вірних. Ця врочистість буде чимось більшим, ніж лише посвяченням нової Божої святині, першого нашого храму в столиці вселенського християнства. Це буде одночасно інавгурація іншого, «нерукотворного храму» – Собору єдности всієї нашої Церкви, чого римський храм Софії мав би бути зовнішнім символом.

Вітаючи Вас, наші Дорогі Владики, з Вашим виїздом на цю врочистість, а також усіх Вас, зібраних в Римі на чолі із Верховним Архиєпископом Кир Йосифом, висловлюємо велику радість з приводу цієї події. Ми вдячні Всевишньому, що дозволив нашому Блаженнішому Верховному Архиєпископові довершити діло спорудження храму та скликати Вас усіх на врочистий акт посвячення. Ми також молимо Бога, щоб ця нагода Вашого з’їзду і спільних єпископських нарад була щасливим початком завершення будівлі всієї нашої Церкви Її нормальним канонічно-східнім самоуправним устроєм.

Наші Дорогі Духовні Отці і народні Провідники!

Дозвольте, що сьогодні складемо на Ваші руки наші болі й турботи, дамо вислів нашим бажанням і просьбам до Вас та з глибини душі розкриємо перед Вами задушевні прагнення українського Божого люду.

Звертаємося до Вас як речники однієї організованої громади, але ми переконані, що подібні думки й бажання нуртують серед усього нашого загалу. Такі думки і сподівання плекають і члени нашої мовчазної Церкви в Україні.

Всі ми свідомі разом з Вами, Дорогі Владики, що наша Церква знайшлася нині в нелегкому положенні. Не лише наша Матірня Церква в Україні, офіційно заборонена і жахливо переслідувана, зазнає нових арів, але і Її дочерні Церкви перебувають у непевній ситуації щодо майбутнього.

Ми помітно затривожені вістками, що Апостольський Престіл, зокрема відповідальні досі за долю нашої Церкви римські адміністративні установи, змінили своє ставлення до ситуації, ролі і призначення нашої Української Помісної Церкви, об’єднаної з Римом. Ми не чули і не знаємо про ніякі теперішні заходи Апостольського Престолу в обороні нашої Церкви на Рідних Землях, зокрема у зв’язку з ув’язненням Владики Кир Василя Величковського. Продовжується роками невпорядкований стан нашої Церкви на терені Польщі, де кількасот тисяч наших вірних не мають належної духовної опіки. Останні заходи стосовно Пряшівської єпархії та особи Владики Кир Василя Гопка так само нас боляче вражають, як неправильні і глибоко кривдячі нас потягнення з боку Ватиканських чинників.

Неясною є також політика Апостольського Престолу до дочерних Церков – наших Митрополій, Епархій і Екзархатів у західньому світі. Священна Конґреґація для Східніх Церков, як це виходить із низки її діл, противиться їх об’єднанню в єдиній структурі Помісної Церкви з своєю автономною адміністративною, літургічною і дисциплінарною зверхньою владою. Натомість існує багато чинників, які підтримують тенденції роздрібнення і зрізничкування наших єпархій. Прикладом цього може бути й недавнє утворення окремої церковної провінції для русинів-українців із Закарпаття в Америці, синів одного і того самого, що ми, народу та й приналежних до того самого обряду. Є ознаки, що свідомо інспірується рух за відчуження наших заокеанських церковних одиниць від усієї Церкви з одночасним намаганням включити їх у місцеві Церкви латинського обряду.

Ці факти і явища сповняють нас великою журбою за майбутнє нашої Церкви. Із страхом, але в почутті всієї відповідальности, мусимо скваліфікувати такі тенденції як ліквідаторські щодо нашої Церкви, тієї Церкви – Страдниці, яка 373 роки тому вирішила об’єднатися з Римським Престолом і принесла так багато жертв для тієї унії. Чи сьогодні мала б Вона заплатити ще більшу ціну за свої прагнення вселенськости і за так багато доказів прив’язання до ідеї єдности?!

Ніхто інший, тільки Ви, Дорогі Українські Владики, можете відсунути від нашої Церкви перспективу Її загибелі, такої бажаної багатьма Її противниками і вдаваними приятелями. На Вас, теперішніх Митрополитах, Архиєпископах і Єпископах Української ще вільної Церкви поза Україною, спочиває обов’язок її рятувати й відсунути від Неї примару загибелі чи поступового розчинення в чужих церковних і культурно-етнічних середовищах. Ви також покликані сьогодні, в цій критичній ситуації, покласти підвалини під Її відродження, тривке існування й дальший розвиток на славу Всевишнього і добро нашого народу у всьому світі.

Наші церковні традиції, постанови й дух Другого Ватиканського Собору дають Вам усі прероґативи, уповноваження й повне виправдання змагати до цього. Ми не домагаємось чогось неможливого, якоїсь революції в Церкві, як це робить дехто, а лише того, що нам правом і заслугами Мученицької Церкви належить – самоуправности, визнання й пошанування нашої самобутности.

Дорогі Владики! Ви зробили були рішальний крок у цьому напрямі, коли під час нарад Другого Ватиканського Собору збиралися на своїх конференціях і коли, врешті, в грудні 1965 року оголосили своє історичне Спільне Архипастирське Послання. Ви тоді оголосили помісність нашої Церкви, Ви оформили себе у Синод Єпископів Української Католицької Церкви на чолі з Її Первоієрархом, Блаженнішим Кир Йосифом Сліпим, Верховним Архиєпископом Київсько-Львівським і Митрополитом Галицьким. Ви накреслили були програму нашої релігійно-церковної віднови та національного існування на майбутні роки. Ми всі прийняли цей великий документ, Спільне Послання Ваших Преосвященств з грудня 1965 року як Велику Хартію нашої Церкви, бачили в його постановах джерело і шлях нашого відродження та візію нашого кращого майбутнього.

Але проминули три роки, і дуже мало здійснено з постанов того акту. Синод не зійшовся на свої дальші засідання, самоуправність поставлена під знак запитання, а тим часом сталася низка подій, які заперечували літеру і дух Спільного Послання.

Ми Вас сьогодні уклінно прохаємо і кличемо до мужности й готовости боронити нашу Святиню-Церкву, бо відчуваємо, що Вона загрожена. Очікуємо, що підписи, покладені Вами під Спільним Посланням, зобов’язують Вас, як будуть зобов’язувати і нас усі видані Вами в його дусі постанови й Доручення.

До Вас, зібраних у Римі в ці червневі дні на посвячення Собору Святої Софії, звертаємо свої прохання і пропозиції. І так, прохаємо Вас здійснити такі постуляти:

1.      Відбути в Римі з приводу теперішньої зустрічі чергову сесію Синоду Єпископів Української Католицької Церкви і ще раз оформити свій самоуправний статут:

2.      Довести до відома відповідальних чинників у Римі цей факт, прохати Святішого Отця про благословення для нашої помісности та прохати його ласкавої інтервенції у різних органів церковного управління, щоби вони ставилися з увагою до наших прав і самобутности:

3.      Оголосити публічно, що бажанням усього єпископату, який висловлює прагнення вірних і священства, виражені під час тріюмфальної візитації їх Блаженством Кир Йосифом трьох континентів улітку 1968 року, є бачити по змозі якнайшвидше встановлення Українського Католицького Патріярхату – та зробити для цього усі правно-канонічні заходи:

4.      Прийняти низку конкретних постанов у найпекучіших справах нашого обрядового відродження, збереження і плекання культурно-національного змісту по всіх наших дочерних Церквах та посилення їх організаційної єдности, спільности й тісних взаємин під єдиним проводом – Синодом Єпископів на чолі з Верховним Архиєпископом:

5.      Зобов’язатися до повної підтримки й розбудови установ та заходів Верховної Архиєпископії в її тимчасовому осідку – Римі, а згодом нашого патріяршого осередку:

6.      Вжити відповідних заходів, щоб останні тенденції та рішення церковної політики в Римі, які заторкують нашу Церкву, змінилися в тому дусі, щоб інтереси нашої Церкви на українських землях краще відстоювалися, а Її статус поза межами України не послаблювався.

Здійснення цих постулятів вже буде поступовим реалізуванням патріяршого устрою нашої Церкви. Українська спільнота бачить у завершенні помісности Української Католицької Церкви великий крок у національно-політичному усамостійненні Українського Народу.

Дорогі Владики!

Запевнюємо Вас, що наша солідарність і підтримка для Ваших Високопреосвященств запевнені, якщо діятимете в тому дусі, в дусі Вами ж визначених напрямних у Спільному Посланні з грудня 1965 року. Якщо ці речі не будуть взяті до уваги, можемо побоюватися найбільшого огірчення серед загалу вірних, їх дальшого відчуження від своєї ієрархії і священства, а може і поглиблення теперішніх ферментів, які вже серйозно підривають деякі наші церковні одиниці.

Дозволимо собі нагадати, як то увесь наш загал – вірні, священики і члени монаших чинів на чолі з Вами, Дорогі Владики, маніфестували свою єдність і відданість ідеї українського Патріярхату під час незабутніх зустрічей з Верховним Архиєпископом у Північній і Південній Америках та в Австралії. Ми чули тоді від Ваших Преосвященств запевнення в тому, що ми всі об’єднано, не зважаючи на кордони і громадянства, які нас ділять, прямуємо до одної мети – Патріярхату! Ми були свідками, як на наших очах у країнах Північної Америки відбувався «Синод Владик у Поході». Віримо, що всі Ви, Дорогі Владики, далі того самого бажаєте і все готові зробити, щоб це осягнути.

Як тому приблизно п’ять років, організована українська громада в Чікаґо, разом з іншими осередками, звернулась була до Святішого Отця з проханням про встановлення патріяршого устрою для нашої Церкви, даючи Вам повну підтримку у цих заходах, те саме робимо ми й тепер. Робимо це з тим більшою затурбованістю, що з того часу багато дечого змінилося на нашу некористь. Все таки ми віримо, що, якщо Ви, наші Преосвященні Владики, візьмете справу у свої руки і стукатимете у своєму і нашому імені там, де треба, напевно нам двері відчиняться.

У важний і відповідальний момент для нашої Церкви Ви покликані діяти. Молимо Всевишнього, щоб Ви сповнили призначення й обов’язок, покладений на Вас Провидінням, і щоб історія записала Ваші імена як великих будівничих Собору українських християнських душ, якому на ім’я Помісна Українська Католицька Церква.

Залишаємося з висловами синівської відданости – представники організованої української спільноти міста Чікаґо, осідку Свято-Миколаївської Епархії.

Покликана до життя Крайовою Управою Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви Комісія для оформлення Світового Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви в складі: д-р Роман Криштальський, пані Дарія Кузик, ред. Василь Пасічняк і д-р Володимир Пушкар – уконституювала себе на свому першому засіданні в дні 2 лютого 1969 р. та відразу приступила до праці, свідома того, що час не сприяє, а навпаки, діє проти нас. Тому й поспіх був не то вказаний, але конечний.

Шляхом різних зв’язків та знайомств членів Комісії, розіслано листи до всіх країн світу, в яких після воєнної заверюхи найшли члени української спільноти для себе місце поселення. З радістю приходиться ствердити, що не довго прийшлося чекати на відгук. Всюди, де лише б’ється щире, правдиве українське серце, там все одною лавою стало на оборону своєї Церкви та Її прав.

Як же прикро і нужденно виглядають тут на цьому місці поселення деякі наші ґрупки, чи й у великій мірі маленькі особи в роді різних «недоречних» чи інших бараболяків та їм подібних космополітів, які обросли американським салом добробуту, та перетопилися, чи радше втопилися, в цьому невеселому новітньому Вавилоні й пускають різні «феєрверки» по засаді «куюс реґіо – еюс реліґіо».

Та хай говорять за себе письма і факти:

Голова зорганізованого Крайового Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви в Еспанії д-р інж. Теодор Барабаш подає: Наша громада в Еспанії піддержує вповні Вашу ініціятиву. Петиції і інші письма підписали усі наші громадяни, студенти і навіть учні Гімназійні на чолі із нашим душпастирем. Я дуже радо буду сповняти обов’язки голови Крайового Товариства, а до складу нашого Товариства входять: Володимир Пастущук, о. Беніто, Нестор Романик, Ярослав Тріска, Олег Забара, Михайло Гичка, Всеволод Варханський, Петро Клюк і Олег Забара. Бажаємо Вам успіхів та дякуємо за Ваше запрошення для нашої скромної участи в розпочатому Вашому великому ділі.

Голова такого ж Товариства в Бельґії /одного з найбільш активних та працьовитих і відданих справі Патріярхату осередків/ д-р інж. Петро Зелений пише так: Згідно з проектом, ми провели на терені Бельґії ряд зібрань наших мирян, на яких докладно висвітлено справу створення Українського Католицького Патріярхату. Зараз після оформлення нашого Товариства ми взялись до праці. Виготовлено відповідні реферати, приготовано різні письма у французькій мові та відбуто спільне засідання з нашим Всч. о. ґен. Вікарієм Фуканчиком. Ми усі погодились перевести ударну кампанію там де треба і слід. Відбуто збори мирян в таких місцевостях:

1. В Брюсселі /Всч. о. Костенобіль/ – прелегент п. Моклович,
2. В Лювені /Всч. о. Кіт/ – прелегент д-р Зелений,
3. В Ейздені /Всч. о. Ван Ґоль/ – прелегент студент Ярослав Добош,
4. У Ватерсхей /Всч. о. Боніфа.цій/ – прелегент інж. К.Гайдамаха,
5. В Шарлероа /Всч. о. Кіт/ – прелегент д-р Г. Панчук,
6. У Вамі /Всч. о. Бульс/ – прелегент мґр. М. Кгут,
7. У Ля Лювієр /Всч. о. Курилас/ – прелегент д-р Зелений,
8. В Лієжі /Всч. о. ґен. Вікарій Фуканчик/ – прелегент д-р В. Половин,
9. В Утрехті /Всч. о. Дзвоник/ – прелегент д-р Зелений.

Крім цього ми вислали протестні телеграми проти переслідування нашої Церкви на Рідних Землях до Об’єднаних Націй на руки секретаря У-Танта, та до амбасад в Брюсселі: американської, англійської, італійської, французької, та також на руки першого міністра Бельґії проф. Ейскенза; даємо про себе знати, що живемо.

Голова такого ж Товариства в Австралії – П. Лопата – пише: «… ми всі працюємо тут в напрямі створення Патріярхату – а наша однозгідна постава в цьому виявилась в часі поїздки Його Блаженства Кардинала Йосифа Сліпого по більших скупченнях наших в Австралії. Патроном нашого об’єднання, яке начислює 30 Брацтв й інших українських католицьких організацій є Апостольський Екзарх Владика д-р Іван Прашко. Практичну і організаційну сторінку Товариства за Патріярхальний Устрій ми переймаємо на себе і будемо вести цю важливу і корисну працю на нашому терені.»

Голова такого ж Товариства в Венецуелі Петро Бошко пише дня 9 березня ц.р., на сходинах громадянства в Каракасі виявилося, що зацікавлення справою Патріярхату є дуже велике і всім лежить на серці справа усамостійнення нашої Церкви і ми готові всіми доступними нам способами причинитися до успішного завершення започаткованого Вами діла і зусиль.

Вибрано Управу та рішено створити дві філії нашого Товариства. Просимо о дальші директиви.»

Голова Товариства у Франції Осип Мельникович пише: «… за помоччю осередків переведемо акцію збирання підписів, пляную поширити Управу способом кооптації певних особистостей, прихильників цієї акції і з цього створити центр акції за Патріярхат у Франції, йому підчинити всі наші існуючі і то під правним оглядом Філії та створені спеціяльно для цієї акції осередки. Це буде організаційна сітка яка займе весь терен Франції… очікуючи Ваших цінних порад…»

Секретар такого Товариства в Голяндії Михайло Романик пише:

«… щиро дякуємо за Вашого листа, Ваші побажання також і нам не є чужими. Повністю піддержуємо Ваші заходи для створення Українського Патріярхату. Об’єднання Українців в Голяндії нараховує 50 членів і ми будемо активно піддержувати Ваші змагання.»

До Австрії ми віднеслись до Президента СУА і КУРА мґр. Юліяна Костюка і чекаємо відповіді на наші предложення.

До Норвегії ми вислали листа до д-ра Миколи Радейка – чекаємо відповіді.

З Німеччиною ми вже нав’язали контакт, у висліді якого вибрано там на Голову Крайового Товариству д-ра Маркіяна Заяця. Ведеться дальша кореспонденція.

До Канади вислано листа до ред. Анатоля Курдидика, як секретаря Ради Громадських Установ у Вінніпеґу, та чекаємо на предложені пропозиції спільної дії.

З Аргентини ми дістали відручного листа спрямованого до нашого секретаря ред. Пасічника – від Владики Андрія, в якому Владика повідомляє, що дав доручення місцевому Християнському Рухові започаткувати діяльність мирян серед українських вірних в Аргентині: «… наш Христіянський Рух застановиться над способами успішної акції за створення Українського Патріярхату…»

До всіх країн, з якими вже нав’язано контакти, вислала членкиня нашої Комісії п. Дарія Кузик відповідну скількість до числа наших людей на місці, журнал «За Патріярхат».

Останньо ми переслали усім нашим Відділам – місцевим Крайовим Товариствам – проекти статуту та формулярі для переведення кореспонденційним шляхом виборів Управи Світового Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви.

Запропоновано усім Крайовим Товариствам останньо також висилку куртуазійних листів чи телеграм новопризначеному Державному Секретареві Апостольської Столиці Кардиналові Жанові Вілліо, якому й наша Комісія вислала привітальне письмо.

Вислід виборів Управи Світового Товариства подамо до загального відома у пресі.

Секретаріят Комісії для оформлення Світового Товариства
за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

Одною з подій, що позірно позитивно сприймається вірними нашої Церкви, це безперечно запляноване посвячення храму Св. Софії в Римі з участю Святійшого Отця Папи Павла VІ, який принесе туди антимінс мощів св. Климентія Папи, 28 і 29 вересня,1969 року. Позірно, тому, що через брак певних інформацій а чи через наявність нежерельних інформацій багато важливих і пекучих питань Церкви залишаються для рядового члена нашої Церкви не виясненими, або незадоволяюче виясненими. Через це активність наших церковних чинників та ієрархії одержує питому сучасній хвилині вагомість, але й допускає різну її інтерпретацію. Те саме відноситься й до активности самої громади, її організованих сил, до проведених раннім літом цього року акцій і до того, чи ці акції знайдуть у своїх та чужих церковних чинників належну оцінку, а чи ні. Тому, що правильність оцінки акцій покаже щойно майбутнє,то тепер тим більше треба критичніше глянути на них, і контролювати суть їхніх рушійних сил.

Підготовка паломництва до Риму на найближчу осінь виглядає імпозантно. Організують його в ЗСА усі три наші Владики, але не усі однаково. Деякі провадять підготовку при помочі громадських організацій, а деякі на власну руку. Повторюється історія із відвідинами в Америці їх Блаженства Верховного Архиєпископа й Кардинала Йосифа Сліпого минулого року, коли наш філядельфійський Архипастир Кир Амброзій Сенишин зігнорував велику частину громади, зв’язався лише із співзвучними тоді собі елементами УККА й Визвольного Фронту, і на ділі лише оскромнив, збіднив усю цю всенародню маніфестацію, від якої багато залежало. Тоді також назовні й у пресі усе виглядало імпозантно, а на ділі найважніший елемент акції і найцентральнішу ціль – упорядковання церковних справ і завершення її керівництва – наші американські Владики «поминули». До Боґоти ніхто з них не поїхав…

Це ми писали у свій час, але «задним порядком», після того, як усе стало доконаним фактом. Сьогодні пишемо про те саме перед тим, заки поставлять нас перед доконані факти не зважаючи на можливість обвинувачень у пересудах. Краще громаді приготовитись на усі евентуальності ніж вичікувати, а коли вже запізно тоді протестувати й нарікати на компромітацію, невдачі і роздор.

Головною темою переведених у наших громадах акцій в цьому році була єдність і організаційне завершення нашої Церкви. Ця тема, яка ще недавно не мала багато визнавців, раптовно стала популярною навіть серед невтральних і колишніх противників, відізвались про неї організації і сили, які від тих тем цілево відхрещувались, і врешті заговорили про них компетентно наші священики. Не зважаючи на такий широкий засяг вияву волі й бажань народу й церковних чинників, усі три наші Ієрархи у ЗСА поставились до цієї акції негативно, тобто не визнали її, і не бажали про неї чути. Коли від Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви пішло прохання до усіх Владик у всьому світі про молитовний похід в наміренні церковної єдности, то усі три Владики ЗСА, преосв. Амброзій, Йосиф і Ярослав зорганізували тиждень скорше всій власний «похід», але не в наміренні про яке їх просили, лише «за переслідувану Церкву в Україні».

Не можна не радіти коли наші Преосвященні Владики ініціюють акцію за таку виразну національну ціль. Можна хіба жаліти, що ініціятива така пізна й немічна. Ієрархія має широкі можливості не тільки моральної, але й матеріяльної та дипломатичної акції на користь нашої замордованої Церкви, але досі не зроблено в тому напрямі нічого. Жаліти треба того, що ця владича акція була протиставною акції нашого товариства, бо за єдність Церкви вони не молились, і других молитись не закликали. Видно, що єдність усіх наших Ієрархів в очікуваному Синоді Українських Єпископів це не їхня справа, і тому вони викривили волю вірних.

Дальшою неґацією акції за церковну єдність було доручення усім священикам філядельфійської Єпархії не підписувати й не висилати петицій до Святійшого Отця, а усі друки зібрати й прислати до митрополичої канцелярії. Тут треба прийняти до відома ще один прикрий, факт, що усі три наші Ієрархи практично відмовилися заступати волю своїх мирян і великої частини священства.

Коли в такій реальній ситуації приходить раптовно повідомлення про організацію прощі до Риму при цілковитій відсутності згадки про Синод, а чи навіть про звичайну Єпископську Конференцію, то виглядає, що наші Ієрархи дуже бажали б показати своїм вірним Рим, храм і Папу Римського, лише щоби вони не згадували про синод. Вони бажають збути справу самим римським торжеством, а підставову справу життя й буття нашої церкви залишити на дальше під сукном. Вони знова звертають увагу на масовість і торжественність, а відвертають увагу від суті. Вони бажають використати паломництво мирян до Риму як доказ римським чинникам визнання мирянством їхньої церковної політики удільних князівств. А це грубе перекручення, і не достойна імені українського Владики тенденція.

Тому слід ще раз, і не зайво, підкреслити вийняткову історичну ролю нашої ієрархії в сучасній хвилині, і можливість фатальних потягнень з негативними наслідками не тільки для самої Церкви,але й багатьох інших ділянок національного життя. На іншому місці цього журнала друкуємо звернення чікаґівської громади до Владик, і думаємо, що краще не можна просити й вимагати, в імені добра усіх, в цю рішаючу хвилину. Нас тривожать факти, що не одне таке прохання вже залишилось без відповіді наших Владик або викликало небажану й неочікувану реакцію, й слухи про те, що є Владики, які заявили Східній Конґреґації, що вони не бажають брати участь у спільному Синоді Українських Єпископів. А навіть коли йдеться про відбуті вже конференції, то громадянство знає, що вони через обструкцію ледве склеїлись, а постанови цих конференцій багатьма Владиками іґноруються й сьогодні. Постає питання – на що ці Ієрархи розраховують, і чию волю вони заступають?

Щоби не бути заскоченим відповіддю на ці два питання організоване мирянство повинно ще раз передумати свою тактику супроти власних Владик, і попри відомі засоби прохань і домагань застосувати нові, конкретніші й успішніші середники, які виявили б його волю більш вимовно, і зробили б його мову більш зрозумілою.

 

Нижче передруковуємо частину листування Головної Управи нашого Товариства.

 Товариство за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви крайова управа

Нью-Йорк, 26 січня 1969 р.

Всесвітліший Митрофорний Протоєрей о. Прелат др. Василь Кушнір

Голова Секретаріяту Світового Конґресу Вільних Українців Вінніпеґ, Ман. Канада.

Слава Ісусу Христу!

Всесвітліший Отче Мітрате!

Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій Католицької Церкви та все наше членство в ЗСА з подякою вітає Ствердження і Постанови пленуму Секретаряту СКВУ у Торонті від 20-22 грудня 1968 р. Зокрема ми щиро вдячні за 10-тий уступ постанов, в якому висловлений заклик до всіх Центральних Крайових репрезентацій нашої діяспори в справі акції за Патріярхат Української Католицької Церкви.

Ця постанова є саме тепер дуже актуальна й вона повинна зобов’язувати всіх вільних Українців. Ми дозволимо собі пригадати, що наше Т-во вже 5-тий рік веде посилену й чесними засобами боротьбу за метові права нашої Церкви, то є за Патріярхат! Тому то цей рік – 1969 мабуть і буде вирішним роком у цій святій справі.

Вкінці хочемо доброзичливо відмітити, що кінцеве речення Вашої 10-тої постанови має мінімальний характер, якщо взяти до уваги те, що Українське Католицьке Єпископство в Перемишлі це одно із найстарших у Східній Европі.

Просимо ласкаво прийняти вислови нашої глибокої пошани

Василь Качмар голова

крайова управа

 _________________________________________________________________________________

 НЮ ЙОРК ЗСА ФИЛАДЕЛФІЯ

Дня 18-го лютого І9б9

До Крайової Екзекутиви

Україноького Конґресового Комітету

Америки, Н. Й.

Вельмишановні Пані та Панове!

Невідрадна ситуація, що в ній під цю пору знаходиться наша Українська Католицька ЦЕРКВА, а з окрема журба за її непевне майбутнє, спонукує нас турбувати Вас оцим письмом. Ідеться про те, що минулорічна візитація Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого Дочерних наших Церков у вільному світі, повністю об’єднала усіх Українських Католицьких Владик і все українське громадянство для справи Патріярхату. У часі тієї тріюмфальної візитації Блаженнішого Кир Йосифа всі наші Владики публічно висловлювали свою беззастережну піддержку ідеї Патріярхату Української Католицької Церкви.

Ба що більше, Українська Католицька Пресова Служба у Вінніпеґу подала була радісну вістку, що довгожданий Синод наших Владик відбудеться або при кінці 1968 p., або в перших місяцях 1969 р. Секретарят СКВУ в своїх нарадах 20-22 грудня 1968 р. в Торонті – Канада схвалив низку постанов, а між ними 10-та многоважна та зобов’язуюча всі українські крайові та центральні організації та їхні репрезентації, а по суті все громадянство, посилити в цьому році 1969-му акцію в справі Патріярхату Української Католицької Церкви.

Тому Управа нашого Товариства прохає Екзекутиву УККА мати на увазі загрозливу ситуацію нашої Церкви та вижче згадану постанову СКВУ і на своїй найближчій нараді схвалити певні протинаступнцькі рішення, а саме: УККА як надрядна наша установа закликає всі крайові та центральні українські установи негайно підняти петиційну акцію до Святішого Отця y справі Патріярхату У.К. Церкви у справі скликання Блаженнішим Кир Йосифом Синоду наших Владик і то в найближчому часі! Просити наших Владик і духовенство, щоб і вони приєдналися до цієї акції своїх мирян.

Ми відмічуємо, що якщо акція у справі нашої Церкви не буде піднята негайно, то може прийти цілковите заломання українського громадянства що матиме фатальні наслідки.

З висловами глибокої пошани

голова Василь Качмар,

почесний голова о. Володимир Білинський,

секретар Др. Олександер Ничка

 _________________________________________________________________________________

 Високопреосвященніші та Преосвященні Владики

Української Католицької Церкви

У вільному світі!

 

Слава Ісусу Христу!

Ваше Високопреосвященство

Ваше Преосвященство!

Наше Товариство в порозумінні з Крайовими Управами в різних країнах у вільному світі просить Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа і Вас, Українські Високопреосвященніші та Преосвященні Владики,ласкаво доручити Вашому Всечесному Духовенству відслужити в неділю, дня 27-го квітня 1969 р.·останню Святу Літурґію, а де це неможливо, то Молебень до Цариці неба й землі – Всепречистої Діви Марії – за Помісність і Єдність Української Католицької Церкви.

У цьому молитовному поході Український Божий люд благатиме Матір Божу Неустаючої Помочі, щоби Вона Своїм ласкавим заступництвом виєднала у Царя Небесного та Сина Божого Ісуса Христа особливих Божих ласк для нашої святої Церкви та нашого народу.

Сотні тисяч українських мирян дня; 27-го квітня ц.р. молитимуться разом зі своїми Владиками та Священослужителями за свобідну прославу Христа Бога в поневоленій Україні та за Помісність і Єдність нашої страдальної Церкви.

Тому гаряче прохаємо Вас, Дорогі наші Владики, благословити ласкаво цей наш молитовний похід. Ми згори дякуємо Вам, Високопреосвященніші та Преосвященні Владики за ласкаву згоду та доручення, Вашому Духовенству правити дня 27-го квітня ц.р. Святі Літурґії або Молебень в наміренні нашої Церкви.

Прохаючи Вашого Архиєрейського благословення остаємо у синівській пошані,любові та відданості.

о. Володимир Білинський, почесний голова

Др. Олександер Ничка, секретар

Березень, 1969р·

__________________________________________________________________________________

21 березня 1969

Слава, Ісусу Христу!

Високопреподобний Отче!

Крайова Управа Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви на свойому засіданні в дні 8 березня 1969 р. вирішила провести молитовний день за помісність і єдність Української Католицької Церкви.

В тій справі Головна Управа звернулася окремими листами до наших Владик у цілому вільному світі з проханням о піддержку і благословення .

Цей молитовний ПОХІД ми вирішили відбути в неділю дня 27 квітня 1969 р. – та у той день гарячими молитвами усіх українців католиків просити Всевишнього, щоб допоміг нашим Владикам завершити устрій нашої Української Католицької Церкви.

Тому теж звертаємося до Вас, Високопреподобний Отче, не відмовити нашому сердечному проханню і у неділю 27 квітня після Служби Божої відправити молебень – та зарядити молитви за помісність і єдність нашої Церкви.

Прохаємо Вас сердечно повідомити про це Ваших парафіян та візвати до масової участи у тих молитвах.

Дякуючи Вам за Вашу допомогу і ласкавість остаємо

з Християнським привітом

 

За Крайову Управу:

о. Володимир Білинський, Почесний Голова

Василь Качмар, Голова

Д-р Олександер, Ничка Секретар

 

За Крайову Раду:

Д-р Роман Осінчук Голова

Проф. Михайло Тершаковець Почесний Голова

Листа одержали всі священики у діяспорі.

 _________________________________________________________________________________

о. Володимир Білинський Почесний голова

 

Високопреподобний Отче!

Недавно усі ми були свідками тріумфальної подорожі по українських осередках у вільному світі Первоієрарха Української Католицької Церкви, їх Блаженства Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа Сліпого.

Вся наша громада у вільному світі ще раз виявила щире прив’язання до своєї Церкви, а також синівську любов та беззастережне довір’я до Української Католицької Ієрархії, що Її символізує, репрезентує та очолює Верховний Архиєпископ, Ісповідник Віри, Кардинал Йосиф.

В дружньо-щирій співпраці з усіми нашими Владиками в цілій діяспорі, їх Блаженство, наш Первоієрарх намагається закріпити помісність нашої Церкви в Українському Католицькому Патріархаті.

Але в цих намаганнях наш Первоієрарх та наші Владики зустрічають труднощі зі сторони тих «власть імущих» цього світа, що споконвіку ставились та все ще ставляться вороже до релігійних та національних аспірацій українського народу.

І тому наш Первоієрарх та наші Владики потребують у їхніх змаганнях моральної піддержки своїх священиків та мирян.

Високопреподобний Отче!

В цілому вільному світі, по всіх наших єпархіях, зараз проходить акція висилки прохань нашими владиками, священиками, організаціми та мирянами до Святішого Отця Папи Павла УІ за встановлення Українського Католицького Патріярхату.

Оцим прохаємо Вас піддержати цю справу зложенням Вашого підпису на залученій петиції в латинській мові та висланням її чимскорше до Святішого Отця.

Рівночасно прохаємо вислати одну підписану Вами копію прохання до Верховного Архиєпископа їх Блаженства Йосифа у Ватикані, а другу до Апостольського Делегата, їх Ексцеленції Архиєпископа Луїджі Раймонді у Вашінґтоні, Д.К.

В тій цілі залучуємо заадресовані конверти.

Щиро дякуємо за Ваш труд та піддержку цеї важливої справи, що нею для нас усіх є Український Католицький Патріархат.

З християнським привітанням!

За крайову Управу

о. Володимир Білинський

Конференція українців католиків, мирян, делеґатів на СКВУ зі США, Канади, Бразилії, Арґентини, Венезуелі, Австралії, Німеччини, Франції, Швейцарії, Англії і інших країн, яка відбулася дня 13 листопала 1967 р. У Нью Йорку в рамцях СКВУ констатує:

• Доля Української Католицької Церкви у її місії у Вселенській Церкві залежить від збереження, чи відродження Української Католицької Церкви в Батьківщині, жорстоко переслідуваної сучасним режимом
• Моральна і дієва сила Української Католицької Церкви поза межами Батьківщини має служити збереженню релігійного і національного обличчя української діяспори для відродження Церкви в Україні.
• Запорукою виконання тої місії є в першу чергу єдність Церкви у всіх країнах діяспори, завершена спільним Синодом під проводом і юрисдикцією Верховного Архиєпископа, або Патріярха, згідно з декретом «Про .Східні Церкви», схваленим II Ватиканським Собором і потвердженим Святішим Отцем, Папою Павлом VI.
• Збереження Церкви в діяспорі залежить від утримання специфічних зовнішних форм, які її відрізняють від оточення, отже насамперед від утримання чистоти обряду і української мови.
• Визнаючи беззастережно ієрархічну побудову Церкви, завершену Патріярхатом і Первоєрархом, і послідовно наголошуючи авторитет пастирського і учительського уряду Церкви, Конференція неменше виразно наголошує традиційну ролю мирян в українській Церкві, а зокрема в українському суспільному житті, заґарантовану II Ватиканським Собором, яка то роля має проявитися активною християнською поставою у всіх ділянках реліґійного та громадського життя.

Тому Конференція пропонує:

• включити подані ствердження в обов’язуючі резолюції СКВУ,
• покликати комісію СКВУ для справ Церкви, зложену з мандатованих представників українських християнських віровизнань,
• в передбаченому Секретаріяті СКВУ запевнити постійні місця для представників Церков,
• справу завершення патріярхатом організаційної побудови цілої Української Католицької Церкви предложити в імені СКВУ Святішому Отцеві·

 

 

 

 

Після кожної акції приходять підсумки. Вони невідклично прийшли й з хвилиною відлету Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого з Ню Йорського летунського майдану до Боґоти, в Колюмбію. Панамериканська летунська компанія поставила кінець празничним емоціям нашого громадянства і переставила його назад у сферу нудних буднів. В газетах закінчився сезон товстих наголовків і обов’язкових численних світлин відомих фотогенічних усміхнених облич завжди передових наших громадян, а для кожного доброго редактора настав обов’язок закінчити акцію його підсумками, паперовим газетним результатом. Це природний кінець кожної акції нашого емігрантського громадського і політичного життя.

Не хотілось би нам, щоби візита Верховним Архиєпископом американських теренів закінчилась таки паперовим результатом, такими підсумками, і щоби з неї не залишилось нічого більш тривалішого, поважнішого. Бо коли ця поїздка не зрушить закостенілого наставлення до церковних справ нашої провідної верстви, церковної ієрархії і всіх вірних, і не цілеспрямує їх намагань до вдержання сукупности, єдности і помісности нашої Церкви на твердій структуральній базі, то значить, що жадних підсумків нема. Коли сучасний, який би він не був, провід української діяспори, разом з тими кого він веде, не спроможуться тепер, при нагоді тріюмфальної поїздки сучасного Князя нашої Церкви по теренах їхнього поселення зрозуміти, що Церква є базою їхнього духового, релігійного, а то й громадського і політичного життя, і що без Церкви упорядкованої, об’єднаної і збереженої від роздрібнення, ділення й відчуження її частин від Церкви матері, це духове й громадське життя звиродніє, прийме чужі нам форми, стиль, чужі цілі, і вкінці заникне, то значить, що підсумки будуть сумні. Бо надаремний був труд найвизначнішого сучасного громадянина нашого народу з найбільшим моральним авторитетом провідника, що його наш народ видав в новітньому періоді нашої історії. Саме такий підсумок зможе в майбутньому зробити об’єктивний історик. Він також зможе дати належну оцінку за нездарність і невиробленість сучасних діячів – церковних, громадських і політичних.

Із цієї акції, можливо, дещо лише можна б підсумувати. Наприклад емоції, – цей необхідний складовий елемент всяких наших громадських акцій, яким /елементом/ виладовується на жаль чи не уся наша історична, політична, громадська а то й церковна мудрість. Для багатьох з нас минулого літа наспів був сезон підігрітих емоцій, щирих чи фальшивих, і їм природно слід тепер поробити підсумки, збалансувати акцію, здати її в архів, і чекати нових нагод. Для того рода емоцій вже по празнику. Але для інших нічого фактично великого ще не сталось, підсумків нема ще з чого робити, і нічого ще не можна здавати в архів. Для них діло щойно зачалось, і прийшов час на тяжку, кропітку, систематичну й логічно продуману працю, на дальші акції того самого характеру, які ми проводили й перед приїздом Верховного Архиєпископа на американський терен. Церковні справи щойно вийшли тепер на нові національні шляхи, і на інтернаціональний форуми. Усі народи реформують пережиті форми свого церковного життя. Українська розсіяна громада мусить також поставитись до них продумано й активно. Не теоретично, а практично треба буде відстоювати права нашої помісної Церкви. Акції інформування, петицій, меморіялів і авдієнцій у компетентних церковних чинників у справі правопорядку й завершення нашої церковної організації повинні б бути логічним наслідком недавних маніфестацій і ентузіязму, щоби й чужий світ, цей що уважно реєстрував кожний крок Верховного Архиєпископа на американському терені, не пішов за прикладом наших трьох американських ієрархів, і не почав робити своїх підсумків з хвилиною, коли панамериканський літак з Кир Йосифом й о. Шамбеляном Марусиним піднісся у повітря із Ню Йоркського аеродрому.

Ми з великою пошаною віднеслись до літніх маніфестацій, та ентузіястичних привітань. Але ми також мусіли переводити ці явища на другу валюту, на реальну їх вартість в результатах. Не знаємо на якій основі говорено серед громадянства під час літніх імпрез, що наступною маніфестацією єдности і правопорядку в нашій Церкві буде поїздка усіх наших Ієрархів із Північно-Американського континенту разом з Верховним Архиєпископом до Боґоти, на літургічний конгрес, і з тим зв’язували свої найкращі надії багато тисяч вірних. Така поїздка американських Ієрархів не відбулась, і таким «підсумком» ніхто із наших провідних людей ані преса не займаються. А треба дуже боліти, бо невідомо яку інтерпретацію цей факт одержить у тих високих церковних римських чинників, які раніше відважувались запевнювати нас усіх, тобто вірних української католицької Церкви, що Святіший Отець не бажає собі жадної акції у справі патріярхату. Чи вони також пояснюватимуть це браком грошей у наших американських Ієрархів?

Як вже вище сказано, на кінцеві підсумки час ще не прийшов. Вважаємо, що обов’язком нас усіх є реєструвати події, менше й більше важливі, і старатись бачити їх у правдивому світлі, вглянувши в мотиви й причини поодиноких дій і акцій відповідальних осіб так церковного як і громадсько-політичного проводу нашої діяспори. Власне, на того рода аналізі вважаємо повинні базуватись відповідні акції того активу нашого суспільства, якому близькі й дорогі справи нашої Церкви й здорового росту нашого народу.

Хоч про ролю мирян і про ними зорганізовані акції немає однакової оцінки в суспільстві, а неприхильники єдности й українськости нашої Церкви цілево поширюють про них уперті сумніви, то факт відвідин Верховного Архиєпископа на теренах Америки вніс у ці справи недвозначну ясність. Бо за голосом народу, голосом мирян, не переказуваним, репрезентованим, чи умандатованим, але безпосереднім, прямим і несфальшованим приїхав сюди Верховний Архиєпископ. І Він його почув. І почув його також весь католицький світ, за вийнятком делеґата Апостольської Столиці їх Ексцеленції Архиєпископа Люїджі Раймонді у Вашінґтоні, того, що пише довірочні листи нашим ієрархам і який зламав навіть приписані йому норми протоколу і добрий тон, щоби не зустрінутись із старшим членом Колеґії Кардиналів навіть тоді, коли цей одержував почесний докторат у місці його осідку.

До Верховного Архиєпископа заговорили наші німі, «нейтральні», і ці що церковними справами «не займалися»… І Він прийняв усіх, принимав усіх в міру і понад міру Його фізичних сил, щоби дати доказ що Він не визнає поділу на кращих і гірших, на ближчих і дальших. Він строго придержувався принципу, що усі члени нашої Церкви є рівні, і Він є однаково верховним Пастирем для усіх, без різниці, і без вийнятків.

Це повинно поставити край багатьом непорозумінням, і питанням, які були спрямовані нераз до нашого товариства, а саме: чи Верховний Архиєпископ знає про діяльність вашого товариства, чи Він її акцептує, чи товариство веде свої акції за попереднім порозумінням з Верховним. Архиєпископом? І вкінці деколи чулися закиди, що наше Товариство зловживає особою Верховного Архиєпископа, і що Верховний Архиєпископ відмовився від акцій нашого Товариства. Отже, не чекаючи остаточних підсумків, треба з повного відповідальністю ствердити, що такі наївні вістки й запитання мали потвердити спрепаровану деякими римськими чинниками теорію, що Кир Йосиф при помочі своїх сторонників робитиме церковну диверсію на американському терені.

Коли невелика група відданих справі церковної єдности людей в час декон’юнктури, іґноранції і навіть нагінки, обстоювала вірну справу, наражуючись нераз на неприємні наслідки бути невислуханими, переголосованими, зігнорованими, висміяними, цькованими, чи протистатутово усуненими з управи Провидіння, свідомо, з власного переконання й розуміння ситуації принимала ці непопулярності, то можна було снувати ілюзії про те, що може це все робиться за якусь заплату. Але коли в часі найпіднесеніших маніфестацій в Америці ці люди зайняли скромні позиції, а до зустрічей, в почесні комітети й на авдієнції по кілька разів пропихалися інші, тоді теорія про зловживання особою Верховного Архиєпископа одержала, сподіємось, іншого, і тим разом вірного адресата.

Маніфестаційний вияв волі вірних нашої Церкви за ідеєю патріярхату прийшов навіть після того, як нам було сказано, що «Святіший Отець бажає щоби усі акції за патріярхат були припинені», та що «Кардинал Йосиф відмовився від таких акцій»… Така ситуація стала видною тепер у іншому новому світлі, й існує можливість що вища церковна влада в Римі прислухається до того голосу і врахує таку потребу у реорганізації церковної структури, що не суперечила б волі її вірних, духовенства та ієрархії, і не змінювала б нічого в відносинах нашої Церкви до Вселенської Церкви. Саме на такий розвиток нашого церковного життя, яким уже користаються усі другі національности в рямках церковної свободи, і в дусі реформ, які ініціював і переводить Рим, розраховує наше Товариство й загал вірних. Напевно, коли після декількох «заборон» наша Церква у вільному світі ще раз повним голосом відізвалась в хвилину потреби, цього голосу вже ніхто не зіґнорує ані не переформує.

Для нас, тих що з церковними справами пов’язують майбутнє всієї громади, продовжується час продуманої праці й доброї надії·

Коли йдеться про працю, то вона не буде, як і не була в минулому, ніколи відірвана, групова, законспірована чи «підривна». Церква – це не є справа групи, але справа усіх вірних. Тому праця для добра Церкви буде відкритою, прямою, цілеспрямованою. Вже в попередній каденції нашої управи ми перенесли акцію за патріярхат на ширші форми, на плечі других організацій, і тим дали доказ, що ми нічого не бажали монополізувати. Центральні товариства лікарів, інженерів, ОДВУ та інші дуже успішно поширили цю акцію, і тим вона стала ще більш загальною. Вправді, деякі центральні організації хоч відмовились від спільної акції, то, дочекавшись зустрічі з Верховним Архиєпископом, принайменше декляративно заявились за нею. Так і слова вдячности Верховного Архиєпископа були одним за гарні слова і прийняття, а другим за щиру працю і старання…

Для нас ще не по празнику. Ми ще маємо працю, і надію!