патріярхальний мирянський рух

On June 19, 1971, the Ukrainian Catholic laity of the United States held a convention. The convention, hosted by the Ukrainian National Home in New York City and sponsored by the Society for the Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church, was attended by 8б0 delegates, alternates, and observers who represented most of the Ukrainian Catholic parishes in the East and in the Midwest of the United States. The convention unanimously adopted the following resolutions:

–        to send a petition to His Holiness Pope Paul VI, urging the Pontiff to make possible for His Beatitude, the Archbishop Major Joseph Cardinal Slipyj, the visitation of his flock on the American continent;

–        to urge the Ukrainian bishops in the United States to adhere to the decrees of the Fourth Archepiscopal Synod and to support the Archbishop Major Joseph Cardinal Slipyj in his struggle for the patriarchal system in the Ukrainian Catholic Church;

–        to urge the Ukrainian Catholic hierarchy to take all the necessary steps for the convocation of the Fifth Archepiscopal Synod scheduled for 1971;

–        to express reverence and admiration for the 79 Ukrainian Catholic priests of the American Ukrainian Church province who have manifested their courage and signed a petition to the Metropolitan Ambrose Senyshyn of Philadelphia, requesting that he adhere to the decrees of the Fourth Archepiscopal Synod.

The delegates also resolved:

1. to demand the resignation of the Metropolitan Ambrose Senyshyn of Philadelphia;
2. to put into effect a moral and financial boycott of the Metropolitan;
3. to initiate the canonical process, required to invalidate the consecration of Msgrs. John Stock and Basil Losten;
4. to protest the unbidden intrusion by the Congregation for the Eastern Rite Churches into the internal affairs of the Ukrainian Catholic Church;
5. to protest the recent Vatican-Moscow rapprochement, achieved by the Vatican at the expense of the Ukrainian Catholic Church.

The convention adjourned with the firm intent to take all the appropriate measures to safeguard the unity and integrity of the Ukrainian Catholic Church. The Convention unanimously resolved to work for the establishment of the Patriarchate of the Ukrainian Catholic Church with His Beatitude Joseph Cardinal Slipyj as her first Patriarch.

For the Public Relations Department of the Society:

Eva Piddubcheshen

Leo D. Rudnytzky

 3 March 1971

His Holiness

Pope Paul VI

Vatican City

In the name of the clergy and the laymen of the Ukrainian Cathcrlic Church in the USA we protest against the method of nomination of the auxiliary bishop of Philadelphia metropoly Rev. John Stock. With due respect and regard for the nominee we feel that the nomination has been made in violation of the rights and privileges of the Synod of the Bishops of the Ukrainian Catholic Church. The autonomus rights of Eastern Churches have been reaffirmed by the II Vatican Ecumenical Council in the “Decree on Eastern Churches,” which bears your confirmation.

We urge your Holiness to enact these rights for the spiritual welfare of the faithful of the entire Ukrainian Catholic Church, and to relegate, by your authority, the nomination to the Synod of the Ukrainian Catholic Bishops, and to the Archbishop Major His Beatitude Joseph Cardinal Slipyj.

St. Andrew Society of the Clergy

of the Ukrainian Catholic Church

Ver Rev. Wolodymyr Andrushkiw

Right Rev. Msg. Clement Preima

 

Society for the Patriarchal System

in the Ukrainian Catholic Church

Dr. Zenovy Gill

Dr. Roma Navrocky

Dr. Roman Osinchuk

Prof. Myroslaw Labunka

 * * * * * * * * * * * * *

5 May 1971

His Holiness

Pope Paul VI

The Vatican City

The appointment of Mgsr. Basil Losten, as auxiliary Bishop of Philadelphia, has been received by the faithful of the Ukrainian Catholic Church in the USA with profound shock and indignation. Possibilities of violent reactions by clergy and faithful expected.

There is a consensus of opinion that your Holiness is deceived and misinformed about the feelings of the Ukrainian community. The nomination of Rev. Basil Losten without consultation and consent of His Beatitude Joseph Cardinal Slipyj and His Synod of Bishops is considered a hostile act against the Ukrainians in general and against Joseph Cardinal Slipyj in particular. A complete disregard for the martyrdom of the faithful, clergy, and the hierarchy of the Ukrainian Catholic Church has been manifested by the Curia Authorities in the two recent nominations. In the opinion of our Society and the majority of the Ukrainian faithful the nomination of Mgsr. Losten is aimed at the destruction of the Ukrainian Catholic Church. It is also an attempt of moral assasination of His Beatitude Archbishop Major Joseph Slipyj. Even the godless Soviet government did not subject him to such anguish as that perpetrated by some heartless bureaucrats in the City of Vatican. Lack of Christian charity toward His Beatitude is clearly manisfested by this last act of nomination.

We request that such hostile acts on the part of the Congregation for the Eastern Rite Churches be stopped and the present unfortunate situation be rectified by the responsible authorities of the Curia. Our hopes are in your Holiness.

 

With assurances of deep reverence,

For the Executive Board of the Society for the Promotion

of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church,

Dr. Zenon Gill, Chairman

Dr. Romana Navrockyj, Secretary

Dr. Roman Osinchuk, Eva Piddubeheshen, Prof. Myroslav Labunka – Members

   * * * * * * * * * * * * *

22 May 1971

His Holiness Pope Paul VI

Your Holiness: The Society for the promotion of the Patriarchal Systems in the Ukranian Catholic Church in the USA implores you to help. Situation in Philadelphia very critical. Students on hunger strike second day. Some taken ill. Bange of disturbances during consecration immenient. Please intercede personally. Please instruet Bishops elects to avoid confrontation. Please ask his eminence Cardinal Slipyj to intercede. His personal presence needed here desperately to avoid dangerous confrontation. We cannot take responsibility for the difficulties which arise in this situation. People are desperate.

For the Executive Board

Dr. Znon Gill, President

Dr. Roman Osinchuk, Member

Miroslav Labumka, Member

   * * * * * * * * * * * * *

22 May 1971

Joseph Cardinal Slipyj

Telegram on behalf of the society for patriarchate sent to Pope. His personal intercession and your arrival here requested in the telegram.

Miroslav Labunka

   * * * * * * * * * * * * *

26 May 1971

His Holiness Pope Paul VI

Consecretion of John Stock and Basil Losten continuously interrupted by the faithful in Church. Nominees called an Axios-Indigni by the faithful. Three thousand demonstrators protested outside. Validity of consecretion questioned. Please order investigation. Further protests imminent.

Society for the Promotion of the

Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church

Executive Board

Zenon Gill

Osinchuk Roman

Stephen Procyk

Myroslav Labunka

Leonid Rudnytzky

   * * * * * * * * * * * * *

The Providence Association Of Ukrainian Catholics in America

Branch #193 Philadelphia, Pennsylvania, USA

3 June 1971

His Holiness, Pope Paul VI Vatican City

Your Holiness,

The recent Associated Press release (Washington Post, May 29, 1971) concerning the Vatican’s refusal to grant a permit to Archbishop-Major Josyf Cardinal Slipyj enabling him to travel to North America, has deeply shocked both clerics and laymen of the Ukrainian Catholic Church throughout the world.

Your seeming disregard of the inalienable right of our Archbishop-Major to offer spiritual guidance to his faithful is indeed difficult to comprehends It becomes unfathomable when one considers the fact that Cardinal Slipyj endured eighteen years of a Siberian concentration camp for professing allegiance to the Holy See. He, after all, was not interned for his person, nor solely for his leadership of the Ukrainian Catholic Church, hut rather for his avowed belief in God and the Universal Church.

In the Washington Post article Vatican spokesman Federico Alessandrini states, “The cardinal is here under particular conditions,” and elaborates that upon the cardinal’s release in 1963, the Vatican agreed with a Soviet request that our prelate be prevented from any political activity. One must indeed be naive to assume that spiritual guidance of faithful Ukrainian Catholics constitutes a political activity. The Ukrainian Catholic Church in Diaspora is on the abysmal ledge of extinction and yet, it seems, the Vatican is more concerned with honoring the request of atheistic Soviets than with the preservation and perpetuation of one of its Eastern Churches. Nonetheless, we the members of the Providence Association are confident that Your Holiness will not permit the demise of our Church.

We all hope and pray that Your Holiness will be inclined to overcome all the apparent obstacles that prevent the leader of our Church from joining his faithful in North America and optimistically await his arrival.

Sincerely Yours in Christ, Executive Board

Eng. Me Karaman, Pres.

Eng. W. Meducha, Treas.

Prof. L. Rudnytsky, Sec.

 

cc: His Beatitude, Major Archbishop,

Josef Cardinal Slipyj

Vatican City

   * * * * * * * * * * * * *

7 June 1971

His Holiness Pope Paul VI

Vatican City

 

Your Holiness,

The Ukrainian Communities in the USA and Canada are utterly disappointed by the postponement of the planed and announced visit by His Beatitude Josyf Cardinal Slipyj to North America. This delay has been caused, as reported, by the prohibition to leave Vatican, imposed upon His Beatitude by the official of Roman Curia, in the name of Your Holiness. Indignation and resentment against Holy See is spreading among the faithful of the Ukrainian Catholic Church on this continent. The faithful can not understand why and for what reasons does His Beatitude experiences anguish and extreme difficulties whenever He plans to visit His dedicated faithful in the dioceses which belong to the Ukrainian Catholic Church.

They are disappointed, by the continuous silence on the part of the Holy See, concerning their brethern in faith in the Ukraine. They also wonder very often in disbelief whether Your Holiness is aware of the misuse of your name and authority by the officials of the Curia who constantly create the difficulties for the Archbishop Major His Beatitude Josyf Cardinal Slipyj.

On behalf of the masses offaithful and in the name of the Society for Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church, we appeal to Your Holiness to intercede in this matter and permit justice and charity prevail when ever the problems of Ukrainian Catholic Church are under consideration.

We assure Your Holiness, contrary to possible “official reports” which Your Holiness might be receiving, that the visit of His Beatitude Josyf Cardinal Slipyj is awaited with great expectations in the USA and Canadac The visit is essential for peace of mind and satisfaction of the spiritual welfare of the masses of the faithful in-this hour of division and strife.

We sincerely implore Your Holiness to treat the Ukrainian questions with justice and impartiality and defend the right of the Ukrainian Catholic Church in diaspora and in its persecuted native land.

Respectfully yours,

Dr. Romana Nawrockyj Secretary

Dr. Zenovij Gill, President

Myroslaw Labunka, Executive Board Member

   * * * * * * * * * * * * *

Letter to His Holinness Pope Paul VI

New York, April 21, 1971

TO: His Holiness Pope Paul VI

Bishop of Rome

Patriarch of the West First Among Equals

Your Holiness:

At the manifestation in the city of Washington, D. C., sponsored by the Ad Hoc Committee of Students for a Ukrainian Catholic Patriarchate, the resolutions enclosed with this letter were adopted by those assembled there. Due to the fact that the scheduled consecration of Monsignor John Stock as a bishop of the Ukrainian Catholic Church had by that time been re-scheduled for May 25, 1971, the planned four day vigil was not held as it would at that time have served no purpose. Instead a twenty-four hour vigil was maintained at the residence of the Apostolic Delegate. Nonetheless, the hoped-for response to our telegram of April 12, 1971 to your Holiness was not forthcoming and the nomination of Msgr. Stock was not rescinded or allowed to be acted upon by the competent body for these matters, the Synod of Bishops of the Ukrainian Catholic Church. Wheter your Prefect of the Congregation for Eastern Catholic Churches, Maximilian Cardinal de Purstenberg recognizes the Synod is irrelevant, because we do not consider him to be the competent authority to judge on the Synod’s validity, nay we do not even recognize his right to speak on matters pertaining to our Church. He has kept silent about the continuing persecution of the Ukrainian Catholic Church in the USSR, has not spoken out in defense of the Church’s rights. Let him now remain just as silent about the validity of the Synod. Any letter appearing with his signature invalidates its credibility and its contents. The Union of Brest of 1596 recognized all the rights of the Ukrainian Church, or as it was then known, the Ruthenian Church, and was ratified by Your illustrious predecessor, Clement VIII and the Synod of the then Kievo-Ruthenian Orthodox Church with Mikhail Rohoza, Metropolitan of Kiev, Halych, and all Rusf at its head. There was no signature to this document of any prefect of a Congregation for Eastern Catholic Churches and we do not today require any such signature to make any decision by our Bishops’ Synod valid. That is not withim his competency to decide. Let him decide on such matters for Churches that signed no such treaty of UNION. The decision on the validity of the Synod rests solely with the Ukrainian Catholic hierarchy with the Major-Archbishop at their head. He alone can convoke a Synod of Bishops of the Ukrainian Catholic Church.

There have been serious questions raised in some circles about the question of territoriality. This is a moot point. As good a case could be made in questioning the authority of the Western Patriarch over the countries of the Americas since the early decrees which the Church Universal adopted concerning the territorial limits of the various patriarchates foresaw no Americas. Also, one should bear in mind, that countries like the United States, Canada, Mexico, etc. have no established Church and constitutionally prohibit any such acts. The citizens of these countries may belong to whatever rite, whatever religion they so choose. We Ukrainian Catholics have chosen that we shall belong to a Synod of Ukrainian Catholic Bishops. No one may abrogate that right. Our Blessed Lord Jesus Christ said to Peter “Thou art Peter, and upon this rock I shall, build MY CHURCH. He did not say that it was to be a Latin Church, or one with no room for diversity. We Ukrainians are also that Church of Christ, even more the Ukrainian Church shone and still shines as the symbol of unity and steadfastness in the defense of Christ and His Church.

It is therefore our ardent desire that Your Holiness demonstrate Your often stated concern for the Ukrainian Catholic Church and its faithful by;

1. Recalling the nomination of Msgr. Stock or letting our Synod act upon it;

2. Raise the issue of the continuing persecution of the Ukrainian Catholic Church in the USSR at the United Nations through the Holy See’s observer, and to disavow any attempts made to lend some semblence of validity to the spurious and illegal “Synod held in Lviw in 1946, which ostensibly “re-united” the Ukrainian Catholic Church with the Russian Orthodox Church. The Ukrainian Catholic Church will not and must not be sacrificed on the altar of political expediency. The blood of sacred martyrdom does not come cheaply and Our Lord would be truly horrified to see it devalued for some small concessions for Roman Catholics in the USSR. How can one talk about this when the faithful of the Ukrainian Catholic Church do not even have the right to their elementary freedoms.

We would request that Your Holiness give us Your reply through the Chancery of the Major-Archbishop of the Ukrainian Catholic Church, His Beatitude Joseph Cardinal Slipyj, as any question pertaining to the Ukrainian Catholic Church should be handled through His Chancery, not the Eastern Churches Congregation or some spokesman of the Roman Catholic Archdiocese of New York. We would request that no replies be sent thru the Apostolic Delegate, Archbishop Luigi Raimondi, in the United States, inasmuch as he has repeatedly refused to meet with representatives of the laity of the Ukrainian Catholic Church in the USA. He has thereby demonstrated his incompetence to act as an intermediary and to handle such matters.

It has recently come to our knowledge that certain people are contemplating extremely drastic measures in connection with the planned consecration of Msgr. John Stock on May 25, 1971 in Philadelphia. These are actions over which we have no control and which would be difficult to stop even if we did have sufficient control over the situation. The gravity of these actions has been communicated to His Beatitude Major-Archbishop Joseph Slipyj and we urge the Holy Father, if He is truly concerned about the good, not only of our Ukrainian Catholic Church, but the Church Universal that He give serious consideration to this matter and withdraw the nomination so that we do not all have innocent lives on our consciences. I remain

Yours in Christ,

George E. Karpinsky (Chairman-Ad Hoc Students Committee for a Ukrainian Catholic Patriarchate)

   * * * * * * * * * * * * *

Telegram to Msgr. John Stock

By God’s will you have been placed in a position to help save our thousand year old Mother-Church, or to ruin it. Philadelphians present at our laymen’s meeting February 28, 1971, unanimously urged you to meet our Major Archbishop in Rome and to arrange your consecration so it would be carried out only by him, according to the powers of the Synod of Ukrainian Catholic Bishops

R. Lewycky

Chairman

   * * * * * * * * * * * * *

17 April 1971

Ukrainian Catholic Association 

847 N. Franklin St.

Philadelphia, Pa. 19123

To Whоm It May Concern:

You did not see fit to sign the communications sent to me, therefore. I have no choice but to address this letter as I have.

I support Ukrainian Catholic Unity and the establishment of a Patriarchate for Ukrainian Catholics, however;

I do not agree with the methods you are employing to establish a Patriarchate. As a good Catholic and Christian I cannot condone violence, vituperative language and divisive actions to achieve this recognition.

I cannot support your objections to either the nomination of the appointment of Msgr. Stock as auxiliary bishop of the Philadelphia Diocese. ArchBishop Senyshyn is the head of the Ukrainian Catholic Church in the United States and it was within his purview to make the nomination. The Pope is the head of the Catholic Church and has the sole authority in making the appointment, he notified the proper authority of the appointment, which is all that is required. You speak of recognizing authority yet you take exception to ecclesiastical action by the highest authority of the Ukrainian Catholic Church in the United States and the highest authority of the Catholic Church. You speak of unity, but your actions precipitate disunity. You speak of what is right and what is wrong based on your point of view you do not consider the rights of others if their opinion does not coincide with yours. You speak of persecution and the freedom to worship, but you initiate a demonstration which interferes with the peaceful participation of Ukrainian Catholics in Palm Sunday religious services this is a form of religious persecution and denial of freedom of worship which you purportedly deplore. You speak of Catholicism but you really mean Ukrainian nationalism owe no allegiance to a non-existent nation – I am an American of Ukrainian descent and proud of it. No one is more cognizant of the rich tradition of my Ukrainian heritage than I, nor more determined to preserve and perpetuate this tradition by making my children aware of it so that they may pass it on to their children, etc.

You speak of “being blinded by universality,” “and not being a good Catholic,” if I fail to support you in this demonstration — the arrogance and insensitivity of this statement reflects your ignorance of, and/or disregard for human rights inherent to every man, woman and child to make their own decisions as to the path they wish to follow. You did not ask for my opinion, you told what my opinion should be. I resent the derogatory inference, conveyed by your propoganda news letter, as to my ability to arrive at a logical conclusion if all the facts were presented to me. You excerpted only those statements which, when quoted out of context, would support your viewpoint.

In conclusion, I sincerely hope Cardinal Slipyj is not supporting you in this intemperate action as it will have an adverse effect upon people who are sincere in seeking unity within the Ukrainian Catholic Community. I also want you to know that I support our Metropolitan, Archbishop Senyshyn as the authorized head of the Ukrainian Catholic Church in the United States and his nomination of Msgr. Stock as Auxiliary Bishop of Philadelphia, a man who did so much for our displaced Ukrainian brethren and is now being used as à symbol of discontent and divisivness by you as a token of your appreciation for his deep concern for, and efforts on behalf of our persecuted Ukrainian brethren. This in itself would have revolted me and resulted in my rejecting you as sincere proponents of Ukrainian Catholic unity. You saw, and seized, the opportunity to create turmoil and dissention without regard for the human dignity and sensitivity of a good man. You even disregarded the statement of support for the establishment of a patriarchate by our Metropolitan, who advocates a diplomatic approach to achieve this goal, without creating incidents which subject the Ukrainian people to ridicule and scorn. Your egotism is such that no other opinions or methods but yours are acceptable.

If and when you approach this matter in a sensible and civilized manner, I will be among the first to offer you my wholehearted support.

PAUL P. SHALOKA

cc: Cardinal Slipyj

Metropolitan Senyshyn

   * * * * * * * * * * * * *

Stephan Procyk

5219 N. Warnock St.

Phila., Pa. 19141

 28 April 1971

 Mr. Paul P. Shaloka 

4030 Tudor St. Phila., Pa.

Dear Sir:

I received your correspondence dated April 17, 1971. Unless the publication you are refering to was issued by one of our local branches I am not aware of the content you have discussed in your communication. However, because of the importance of the subject matter and of your generously expressed opinion, I am willing to continue our dialogue with the intention to clarify some facts of our mutual agreement or disagreement. I presume that both of us will do this effort intelligently with the search for truth in mind.

We might begin with the main issue of our time – the structure and the leadership of the Ukrainian Catholic Church. I go along with your statement that the head of the Ukrainian Catholic Church in the United States is Metropolitan A. Senyshyn, and that the head of the Universal Catholic Church is the Pope. Here you failed to mention two meaningful components: the office of Archbishop Major, and the powers (decisions) of the Vatican Council II.

As far as the unity of the Church is concerned, we probably differ in scope. You are talking about the unity in the United States of America, and I consider the overall unity of the Church in all countries, including the Soviet Union. The action for the Bizantyne Patriarchate in America does not concur with the unity of the Ukrainian Catholic Church.

Prom this stand point, we can give proper consideration to the fact of Reverend Stock’s nomination as an auxiliary bishop. I am certain that you did not find in our publications any unfavorable remarks with respect to Rev. J. Stock. We objected to this fact strictly on a legal basis. The rights of our Church, restored and guaranteed by Vatican Council, have been ignored by Eastern Congregation. We, as laymen, fight for these rights with all legal means at our disposal.

But now, may I be permitted to express my own opinion with respect to Rev. Stock’s behavior. He has been asked many times to go to Rome and see Archbishop Major before his consecration, if not on a legal basis, then from pure human considerations. Cardinal Slipyj is the Confessor, Senior Archbishop, direct successor of Metropolitan Sheptyckyj, and a martyr for our Church and people. Would you be able to maintain a full measure of respect to a nominee, who for some reasons did not undertake such a trip? You demand respect and appreciation for one who did much for our persecuted brethren. What happens when one of the most persecuted arrives among us? Then our brethren stop talking about respect !

You might be right in your judgment pertaining to the methods of our action. Demonstration is not the best one. We tried other ones. They were not successful. But I will challenge your statement that somebody was prevented by the demonstration from going to the Church. The whole police force would not go along with that. And – It was not our purpose.

As far as nationalism and derogatory language are concerned, I refer you to “America” daily and “The Way” weekly. Both of them appear with the blessing of Metropolitan Senyshyn. The topic of “Non-existing Nation” needs clarification – who put it out of existence?

Going back to the sincere intent of your letter, I would suggest a meeting where we could exchange our views more efficiently.

Sincerely yours,

S. Procyk

 

Reply did not come, and meeting did not take place.

 

 

Radio Commentary

 Perhaps the most “burning questions in the minds of many Ukrainian- Americans to-day are:

Why the demonstrations?

Why all the protests?

What is happening to the Ukrainian Catholic Church and to her faithful?

Other Ukrainian-Americans who seem to know the answer to these questions inasmuch as they have participated in the demonstrations, are tormented by doubts and incertitude; they are faced with-questions like:

What good are these demonstrations?

Isn’t it true that no matter how much the people protest those in power will do as they please anyway?

Doesn’t it follow, therefore, that all the demonstrations are an exercise in futility, a big waste of time and energy?

The answers to these questions must be sought in the past as well as in the present. To put the problem in a proper historical perspective we have to go back as far as the 16th century. In 1596, the Ukrainian Orthodox bishops present at the Council of Brest-Litovsk, ratified a treaty of union with the Holy See. In signing this document, the Ukrainian bishops formally recognized the primacy of the Pope over their Church. The Holy Father, in return, explicitly guaranteed to the Ukrainian Catholic Church a definite degree of autonomy which included certain rights and privileges.

Among these rights and privileges are:

The right to maintain and perpetuate own customs, traditions, and rituals.

The right to have a married clergy.

The right to have a Major Archbishop, the Metropolitan of Kiev-Halych, who together with his Synod of Bishops, would be the highest governing authority in the Ukrainian Catholic Church.

and:

The right of the Major Archbishop to nominate and consecrate bishops »

These are some of the terms of the Union of Brest-Litovsk of 1596» More recently, on November 21, 1964, the Second Vatican Council reaffirmed these terms in its Decree on Catholic Eastern Churches. The fathers of the Second Vatican Council carefully defined the rights of the patriarch in the following sections of the decree. We quote:

“BY the name Eastern Patriarch is meant the bishop who has jurisdiction over all bishops (including metropolitans), clergy, and people of his own territory or rite, in accordance with the norms of law and without prejudice to the primacy of the Roman Pontiff.”

And:

“The Patriarch with their synods constitute the superior authority for all affairs of the patriarchate, including the right to establish new eparchies and to nominate bishops of their rite within the territorial bounds of the patriarchate, without prejudice to the inalienable right of the Roman Pontiff to intervene in individual cases.”

Probably most pertinent for the Ukrainian Catholics is Section 10 of the decree which states:

“What has been said of Patriarchs applies as well, under the norm of law, to major archbishops, who preside over the whole of some individual Church or rite.”

Inasmuch as His Beatitude Joseph Cardinal Slipyj is the only Major Archbishop in* the Catholic Church at present, it is clear that these articles apply to him. We might add, that in a special Papal Bull issued in 1965, The Confessor of Faith, Joseph Cardinal Slipyj, was recognized to be, by virtue of his office as Metropolitan of Kiev-Halych, a Major Archbishop v/ith jurisdiction over all the Ukrainian Catholics, regardless of their place of residence. This was done in anticipation of the decisions of Vatican II.

These historical facts formed the basis of the Fourth Archepiscopal Synod of the Ukrainian Catholic Hierarchy which His Beatitude Joseph Cardinal Slipyj convoked in Rome on September 29, 19.

At that time, it appeared, that the age-old dream of the Ukrainians was to be realized. The Synod was attended by all the bishops of the Ukrainian Catholic Church in the Free World. All these bishops voted to adopt a patriarchal constitution for the Ukrainian Catholic Church. All the bishops signed a petition to His Holiness Pope Paul VI asking the Pontiff to elevate the Major Archbishop Joseph Cardinal Slipyj to the dignity of a Patriarch. All the Bishops signed all the documents all the bishops but one. The lone dissenter was the Metropolitan of Philadelphia, His Excellency Archbishop Ambrose Senyshyn.

It is futile to attempt to postulate possible reasons for the Metropolitan’s actions. And in the final analysis, the reasons are not that important. What is important, however, and ineffably tragic as well, is the result of his actions. By his actions Metropolitan Ambrose Senyshyn has shattered the unity of the Ukrainian Catholic Church and has sown discord and dissent among her faithful.

A period of agonizing ambiguity followed. Assertions that the Metropolitan added his signature to the petition to the Holy Father were followed by denials. Numerous conflicting statements by the” Metropolitan and the Chancery resulted in an unbridgeable credibility gap. It became progressively more obvious to the faithful that their Metropolitan wanted no part of the Synod, that he preferred the Ukrainian Catholic Church to be a colony of the Congregation for Eastern Churches. Therefore, when in December 1969, the Metropolitan sought to strengthen his separatistic position by inviting Maximilian Cardinal de Furstenberg, the Prefect of the Sacred Congregation for Eastern Churches, to Philadelphia, for the celebration of the 10th anniversary of the elevation of the Philadelphia Ukrainian Catholic diocese to the status of a Metropolitan See, the faithful felt conscience-bound to safeguard the integrity of their Church. They demonstrated against the visit of Cardinal de Furstenberg. And that’s how it all began.

The faithful felt that by his actions the Metropolitan was, in fact, depriving them of their ecclesiastical and spiritual heritage. Having exhausted all the means of recourse available, they demonstrated, hoping to persuade the Metropolitan to change his perilous course.

Today about two years later, the issues are still essentially the same. But thanks to the demonstrations all the world is now aware of the tragic plight of the Ukrainian Catholic Church. And because of this awareness thereis hope for a better future.

Мирянський З’їзд в Нью-Йорку, 19 червня 1971 p., розглянувши різні інформації та пресові повідомлення, джерелом яких є Ватикан або ним інспіровані засоби зв’язку, засуджує маніпулювання вістками, яке свідомо практикували чинники Курії у зв’язку із забороною Блаженнішому Верховному Архиєпископові Кир Йосифові виїхати на відвідини до Канади. Не відповідає правді, як подають ватиканські джерела, що приїзд Верховного Архиєпископа був би перешкодив філядельфійським «свяченням», бо вони відбулися перед заповідженим днем приїзду Верховного Архиєпископа до Торонта 28 травня 1971 р. Так само свідомою дезінформацією та інсинуацією є інспірована Ватиканом вістка, нібито, ті, які брутально заборонили його виїзд, хотіли захистити Верховного Архиєпископа перед неприємними для нього виступами. Це є звичайний наклеп, бо ніхто не збирався виступати проти Кир Йосифа. Ми запитуємо, чого кард. Фюрстенберґ, знаючи, що проти нього готуються демонстрації у Філядельфії /про що він і Папа Павло VI були лояльно попереджені/, таки приїхав до Філядельфії і наразив особу «папського леґата» на неприємні виступи.

Ми з обуренням відкидаємо такі неправдиві, а той підступні інформації, які просуваються чужій пресі, облудливо прикриваючи сваволю і знущання куріяльної адміністрації над особою і урядом українського Верховного Архиєпископа, Блаженнішого Кир Йосифа Сліпого.

В імені З’їзду Мирян в Нью-Йорку, 19 червня 1971 року:

За Раду Мирян:

д-р Роман Осінчук, голова
проф. Мирослав Лабунька, заступник голови

За Крайову Управу Товариства за патріярхальний устрій УКЦеркви:

д-р Зенон Ґіль, голова
інж. Ірена Колтонюк, секретар

За Резолюційну Комісію:

д-р Василь Маркусь, голова
мґр. Євген Гановський, секретар

Постанова

Мирянського З’їзду в Нью-Йорку, 19 червня 1971 р., прийнята у виконанні заклику про економічні санкції, на пропозицію Студентського Комітету ад гок за патріярхат УКЦеркви й передана до здійснення як напрямні покликаним органам мирянського руху.

 З подій останніх місяців видно, що намагання вплинути на наших Владик в Америці петиціями, демонстраціями, а навіть голодівкою не увінчалися досі належним успіхом. Тому ми схвалюємо як наступну спробу завернути наш церковний провід із дотеперішнього шляху економічні санкції. Ціллю цієї акції є стримати недільні збірки в парафіях, де Владики і священство не співпрацюють з мирянськими чинниками щодо господарки фінансовими засобами та не здійснюють постанов Архиєпископського Синоду. Натомість, у тих парафіях вірні будуть складати свої пожертви відповідним збірщикам, покликаним мирянами, на два окремі фонди:

Парафіяльний Фонд: Гроші, зібрані на цей фонд, будуть заморожені парафіяльними Братствами, покликаними для відання цими збірками, аж до часу, поки священики та Владики не погодяться згідно з вимогами, поставленими до них З’їздом Мирян.

Патріярший Фонд: Гроші зібрані на цей фонд, дадуть матеріяльну базу Верховному Архиєпископству, головно для заснування центральної Семінарії при Українському Католицькому Університеті з метою виховати ідейних священиків для нашої Церкви. Таким чином ми звільнимося від опіки Східньої Конґреґації та її системи виховання наших священиків.

З цього фонду також черпатиме Блаженніший Кир Йосиф засоби на біжучі потреби адміністрування Помісної Української Католицької Церкви та для допомоги тим її одиницям, які цього потребують та беззастережно стоять на самоуправних засадах нашої Церкви. Ця форма фінансування Верховної Архиєпископії є крайньо потрібна, бо до цього часу наші митрополії, єпархії та екзархати не перебрали на себе фінансування центральних установ УКЦеркви. Доки це не станеться, лише так можемо причинитися до розбудови Помісної УКЦеркви.

Практичні напрямні до реалізації економічних санкцій:

а/ Кожний парафіянин рішає, до котрого фонду і в якій пропорції мають бути звернені його тижневі внески,

б/ Збори парафіян в кожній парафії повинні винести рішення про започаткування санкцій та оформити для цього відповідне тіло – збірковий комітет чи окреме церковне Братство,

в/ Братство чи Комітет оформлюється леґально як заінкорпорована в уряді установа, яка може збирати фонди на релігійні цілі, при чому гроші, призначені до Парафіяльного Фонду, складаються на банкове конто Братства чи Комітету і заморожується, а гроші, призначені на Патріярший Фонд, висилається до розпорядження Верховного Архиєпископа.

г/ Братства чи збіркові комітети одного більшого осередку або деканальної округи творять для координування відповідні ради.

ґ/ Для координування в крайовому масштабі економічних санкцій постає Крайова Рада з представників низових клітин. Тимчасова Рада або Комісія для заініціювання економічних санкцій покликується Крайовою Управою Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦ, Студентським Комітетом ад гок за Патріярхат, існуючими іншими мирянськими групами /громадські комітети за патріярхат, комітети оборони, тощо/. Статутово оформлена і вибрана Крайова Рада також має бути заінкорпорована. В справі переведення в життя цієї постанови З’їзд доручає консультуватися з Священичим Товариством Св. Андрея. З’їзд Мирян уважає, що ці заходи і їх переведення на найширшій базі по парафіях здійснять дві цілі – допоможуть зорганізуватися мирянам по парафіях, та дадуть відповідну грошову основу для розбудови Церкви на місцях та в центрі.

З’їзд закликає усіх вірних УКЦеркви в Америці цими заходами не зменшити, але збільшити жертвенність на церковні цілі.

Мирянський З’їзд Української Католицької Церкви в ЗСА, що відбувся 10 червня 1971 року в присутності понад 750 представників осередків та учасників-гостей, у глибокій тривозі за сучасне і майбутнє Помісної Української Католицької Церкви, головно в Америці, обміркував її теперішній стан та наявну кризу і прийняв наступні резолюції, як постанови до виконання керівним чинникам мирянського руху та напрямні дальшої діяльности, а також як голос організованого мирянства перед власною церковною владою та зовнішніми чинниками.

І. Привітання і звернення

Насамперед Мирянський З’їзд в глибокій відданості вітає нашого незламного Ісповідника Віри, Голову Помісної Української Католицької Церкви, Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого, уважаючи Його сьогодні В’язнем Ватикану у кардинальській пурпурі. З’їзд висловлює глибоке співчуття своєму Первоієрархові у його теперішньому положенні і заявляє йому повну підтримку, пошану та безумовну лояльність .

Водночас З’їзд прохає Блаженнішого Йосифа передати на руки Вселенського Архиєрея Папи Павла VI заяву нашої вірности з одночасним висловленням жалю, що Святіший Отець досі не виявив належної уваги до наших проблем та не вислухав наших багатьох прохань.У нашому спорі з Ватиканською адміністрацією очікуємо справедливого і прихильного до нас ставлення Батька усіх християн. Ще і ще раз апелюємо, щоб багатократні наші прохання, Ієрархії, священства і мирян, були прихильно полагоджені.

З’їзд прохає Блаженнішого Йосифа, Голову Архиєпископського Синоду УКЦеркви передати привітання та запевнення відданости і підтримки тим Високопреосвященнішим і Преосвященним Митрополитам, Архиєпископам і Єпископам, які далі беззастережно стоять на засадах помісности та дійсности постанов ІV Архиєпископського Синоду.

Вітаємо через Блаженнішого Верховного Архиєпископа та в його особі нашу Мученичу Церкву, її Владик, а найперше Ісповідника Віри, в’язня Владику Василя Величковського, переслідуваних священиків, ченців і черниць та мирян Церкви в Україні. Клонимо голови перед світлою пам’яттю Мучеників за віру та тих, що по-геройськи відстоювали і відстоюють права Рідної Церкви та свого народу.

По-братньому вітаємо Ієрархію, священство і вірних Української Православної Церкви різних юрисдикцій, бажаємо їм єдности і тривалого росту та розквіту, а водночас висловлюємо солідарність в обороні традиційних прав і самобутности проти різних зазіхань збоку. Бажаємо православним братам чимскорішого завершення їхніх церковних одиниць в єдиній Українській Православній Церкві.

З’їзд висловлює признання тим громадським, культурним, політичним, молодіжним та професійним організаціям, які в останні важкі часи для УКЦеркви виявили повну солідарність з мирянським рухом та спільно стали на захист прав і українського характеру нашої Церкви.

З’їзд щиро вітає усіх мирян та мирянські організації УКЦеркви, які віддано і однодушно станули в обороні загроженого існування нашої Церкви та проти різних зазіхань на її цілість і помісність так з-зовні, як і проти внутрішніх шкідливих проявів.

Мирянський З’їзд з признанням стверджує, що змагання українців католиків, головно в Америці, очолене Товариством за патріярхальний устрій УКЦеркви,

за привернення і дійсність історичних прав нашої Церкви,

за здійснювання постанов ІУ Архиєпископського Синоду,

за Помісність УКЦеркви з патріярхальним устроєм,

за єдність нашої Церкви в діяспорі та за її єдність з Матірною Церквою в Україні,

за мир і спокій у нашій Церкві, і врешті,

за завершення нашої Церкви Київсько-Галицьким Патріярхатом,

становить новий період в історії нашої Церкви та стали великим всенародним рухом, що вони провадять гідно і відповідально та що ці змагання будуть далі продовжуватися при ще більш масовій підтримці священства і вірних аж до переможного кінця.

II. УКЦерква і Ватикан

Мирянський з’їзд стверджує, що Ватіканська Курія, а зокрема Священна Конґреґація для Східніх Церков, очолена кард. Максиміліяном де Фюрстенберґом, цілим рядом актів нарушує помісні права нашої Церкви, односторонньо вмішується в її внутрішню автономну самоуправу, розіграє окремих єпископів за засадою «діли і пануй» та своїми актами виразно діє на шкоду нашої Церкви на українських землях, а також в розселенні.

Зокрема обвинувачуємо чинники Східньої Конґреґації, як також інших куріяльних органів в наступному:

а/ Кард. Фюрстенберґ відмовився визнати і заперечив дійсність ІV Архиєпископського Синоду УКЦеркви, для чого надужив авторитет Папи Павла VІ;

б/ Цей сам префект Східньої Конґреґації всіляко домагався від єпископів УКЦеркви не визнавати і не здійснювати постанови Синоду, а з цією метою спеціяльно приїхав до Америки в грудні 1969 року;

в/ Східня Конґреґація проти волі Верховного Архиєпископа призначила для українців греко-католиків у Чехословаччині за ординарія словака о . І. Гірку, понизивши живого Ісповідника Віри, Владику Василя Гопка;

г/ Східня Конґреґація та Секретаріят Стану практично нічого не роблять, щоб відновити ієрархію нашої Церкви в Польщі та забезпечити понад 300 тисячам наших вірних нормальну душпастирську опіку. В цьому відношенні вони годяться з польською ієрархією, щоб час розв’язав це питання, а саме включенням цих наших вірних в Римо-Католицьку Церкву Польщі;

д/ Префект Східньої Конґреґації відомий із своїх відкритих пропозицій та практичного сприяння асиміляційним течіям в нашій Церкві в розсіянні; Східня Конгрегація всіляко сприяє денаціоналізації нашої Церкви та її відокремленню від духового пня материка;

е/ Декан Колеґії Кардиналів і колишній префект Східньої Конгрегації, кард. Євген Тіссеран глибоко образив українців та УКЦеркву, заперечуючи їм історичні права, а навіть національну назву;

є/ Ватиканські чинники, а особливо Секретаріят Стану та Секретаріят в справах християнської єдности ведуть діялоги з совєтським урядом та Московською Патріярхією з відкритою шкодою для самого існування Української Католицької Церкви; архиєп. Кассаролі з нагоди недавних розмов у Москві взагалі не порушив питання українців католиків, не домагався для них легального існування як релігійної спільноти;

ж/ Навпаки, є познаки, що за ціну сповидних концесій для римо-католиків, Ватикан готовий прийняти насильну ліквідацію УКЦеркви в 1946 і 1949 рр. за доконаний факт. Присутній на Московському Синоді та інтронізації патріярха Пімена в травні 1971 р. кард. Віллебрандс немов би своєю мовчанкою ствердив цей факт в ім’я фальшивого «екуменізму».

з/ Політика Ватикану у відношенні до нашої Церкви в розсіянні так само диктується вимогами Москви послабити нашу Церкву, звести її до додатків до місцевих Римо-Католицьких Церков, не допустити до її єдности і помісности та применшити її вплив на вірних підпільної УКЦеркви в Україні; звідсіль і остання заборона нашому Первоієрархові здійснювати свої патріярхорівні права, відвідати вірних у Північній Америці та скликати черговий Синод.

В обличчі цього, Мирянський З’їзд гостро засуджує таку політику Ватикану, головно Східньої Конґреґації, закликує всю нашу Ієрархію зрозуміти, що це є крайньо шкідлива політика для самого існування і майбутнього нашої Церкви, та апелює до Папи Павла VІ доручити усім чинникам Курії докорінно зревідувати своє ставлення до нашої Матірної Церкви в Україні та до наших церковних одиниць у розселенні.

У зв’язку з тим, що в дусі Декрету про Східні Церкви нашій Церкві належиться патріярхальний устрій та що вона вже поробила відповідні кроки для свого уконститування як самоуправна східня Церква, частина Вселенської Церкви під учительським урядом і духовним проводом Вселенського Архиєрея, З’їзд постановляє виповісти всяку адміністративну зверхність чинникам Східньої Конґреґації і секретаріятів.

Разом з тим Мирянський З’їзд постановляє, що зверхніми органами Української Католицької Церкви є Верховний Архиєпископ з патріяршими правами та його Архиєпископський Синод. З Святішим Отцем та органами Апостольської Столиці наш Верховний Архиєпископ та Синод зносяться безпосередньо та для цього покликують відповідний орган згідно з східнім правом і традицією.

Мирянський З’їзд протестує проти ігнорування Ватиканськими чинниками факту ліквідування Москвою Берестейської Унії, а разом з тим заявляє, що акт приступлення наших предків до єдности з Вселенською Католицькою Церквою з-перед 375 років далі дійсний та що наше внутрішнє життя, церковну організацію, літургічну дисципліну та обряд будемо далі ладнати на підставі Берестейської угоди.

З’їзд Мирян рішуче протестує проти свавільних кроків Ватиканської Курії, яка заборонила Блаженнішому Верховному Архиєпископові виїхати кінцем травня цього року до Канади на запрошення місцевої ієрархії та вірних. Безпрецедентний факт фактичного ув’язнення Первоієрарха нашої Церкви в палатах Ватикану гостро натавровуємо перед світом. Сумління українського народу в батьківщині та в розсіянні та його прихильність до Святої Столиці не могли бути нічим більше діткненим, як саме цим зухвалим актом Ватиканських бюрократів. У справі дезінформації та маніпулювання; вістками про заборону виїзду приймаємо окремо постанову.

III. Ієрархічні церковні відносини в Америці

Мирянський З’їзд далі стверджує, що політику Ватикану, а зокрема кард. Фюрстенберґа в Америці і нашій Філядельфійській Митрополії провадить Митр. Амврозій Сенишин, який для цього приєднав собі двох інших єпархів – Стемфорду і Шікагівської єпархії Св. Миколая. Будучи головним спричинником теперішнього заколоту, роз’єднання та згіршення вірних в рядах нашої Церкви в Америці, митр. Сенишин зокрема поробив такі акти чи потурав певним явищам:

а/ Увесь час явно виступав проти руху за помісність та за піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату;

б/ Навмисно не брав участи в ІV Архиєпископському Синоді, не підписав його постанов і їх не здійснював;

в/ Публікував заяви, що приєднується до постанов Синоду, коли в дійсности це було тільки окозамилювання;

г/ Ініціював та був у змові творення окремої Американсько-Візантійської Церкви і діяв на відірвання наших єпархій від Помісної УКЦеркви; чинив спроби утворення Візантійського патріярхату в Америці;

д/ Домігся іменування Східньою Конґреґацією двох єпископів-помічників, чим явно діяв проти постанов і духу Синоду; провів їх свячення без згоди Верховного Архиєпископа та проти волі мирян;

е/ Цілим рядом своїх поступувань супроти священиків і вірних, своєю февдально-бюрократичною методою управління та автократичним ставленням до підвладних, своїм явним визовом авторитетові Верховного Архиєпископа і Синоду, причинився до церковного розбиття, повного хаосу, втрати суспільної моралі, громадського упадку, ставлячи свої особисті амбіції і таємні пляни понад усе.

Тому Мирянський З’їзд, уважаючи Митр. Амврозія Сенишина головним відповідальним за все лихо, яке сталося на протязі останніх кількох років у нашій церковній провінції, включно і з останньою кризою, причиненою іменуванням двох єпископів-помічників, заявляє, що він втратив всяке довір’я у великої частини духівництва та мирян і як такий не може далі виконувати своїх Функцій Митрополита. Уважаємо, що для добра нашої Української та Вселенської Церкви Митр. Сенишин повинен чимскоріше зрезигнувати з керівництва Митрополією та передати свій високий церковний уряд до диспозиції Архиєпископського Синоду.

Тому що обидва єпископи – Кир Йосиф Шмондюк та Кир Ярослав Ґабро так само втратили довір’я через свою співдію і пособлення роз’єднувальній акції митр. Сенишина, З’їзд заявляє, що до часу їх повної переорієнтації публичними заявами та на ділі щодо підтримки Верховного Архиєпископа і Його Синоду та до часу виявлення готовости співпрацювати з мирянським рухом в напрямі відновлення нашого церковного життя, їм відмовляється моральної підтримки.

Обидвох насильно свячених, під охороною поліції та під виклики мас «негідні», священиків Івана Стаха та Василя Лостена Мирянський З’їзд не визнає українськими католицькими єпископами до часу, поки їх призначення і вибір не залегалізує Архиєпископський Синод. При цьому З’їзд стверджує, що їхнє поквапне «свячення» під тиском і за намовою Східньої Конґреґації та митр. Сенишина поважно відстрочило можливість Синоду. Прийняттям пропозиції Блаженнішого обидва кандидати мали історичну нагоду рятувати свою репутацію та піднести престиж нашої Церкви. Своїм поступуванням вони стали по стороні противників нашої Церкви .

ІV. Потреба відновлення та розвитку українського кат. церковного життя в ЗСА

У зв’язку із загальним погіршенням відносин по наших парафіях, занедбанням обрядових справ і при потуранню латинізації та денаціоналізації українського характеру нашої Церкви й шкільництва, як також у зв’язку із витворенням відносин у випадку священства, до якого єпископи ставляться бюрократично і вимагають бути знаряддям для «адміністрування душ», Мирянський З’їзд глибоко затривожений сучасним і майбутнім нашої Церкви в Америці. УКЦерква в Америці не прийняла самостійно і свідомо духа Ватиканського Собору, як також не включила себе в самоорганізацію на засадах помісности та патріярхального устрою. Якщо наша Церква має зростати, зберегти себе та колись стати основою і джерелом для відродження християнства в Україні, вона мусить розпочати поважну внутрішню реорганізацію та зміну всієї настанови.

Владики, священство і вірні повинні знайти нову візію та властиві нам форми вияву церковного життя, а головно відродити в собі справжню українську духовість. В деяких проявах нашого життя можна спостерігати здорові почини і їх ми підтримуємо. Зокрема:

1. Стверджуємо як надзвичайно позитивний факт самоорганізацію українського священства у формі Товариства Святого Андрея. З’їзд висловлює повну підтримку і готовість мирян співпрацювати з організованим українським священством в реалізації постанов Архиєпископського Синоду та в ділі відновлення нашого релігійного життя по парафіях. Радіємо, що близько 80 священиків нашої митрополії зайняли рішуче і гідне становище до Владик УКЦеркви в актуальних справах нашої церковно-релігійної дійсності. Учасники з’їзду висловлюють окреме признання тим священикам, які разом з мирянами не завагалися виразно і публично боронити прав і помісности УКЦеркви в останніх критичних місяцях і тижнях.

2. З’їзд мирян визнає пекучу потребу підготовки відповідних священичих кадрів для нашої Церкви, вихованих і вишколених у правдивому східньому дусі та в українській духовості. Серед нашої молоді повинні знайтися молоді кандидати до священичого стану в одруженому або неодруженому стані. Наше священство, мирянські та громадські чинники повинні подбати про гідне священиче доповнення. Для допомоги священикам повинен бути відновлений традиційний у нас дияконський сан. Мусимо подбати щоб знайшлися відповідні фонди для доброго виховання наших священиків поза контролею чужих чинників.

З’їзд з притиском стверджує традиційне право нашої Церкви на жонате священство поряд, із неодруженим. Протестуємо проти найновішої заборони Східньої Конґреґації канадійським Владикам висвячувати одружених кандидатів у священичий сан.

3. З’їзд визнає потребу звернути увагу на катехізацію і релігійне виховання наших дітей в українській мові та на знання справжнього українсько-східнього обряду. Нашою девізою має бути: Українській дитині – Слово Боже українською мовою і в чистому українському обряді. Взагалі для всіх нас – священства і вірних – визначуємо як важливий наказ часу обрядово-релігійну віднову як запоруку нашої самобутності і витворення власного духового обличчя Нашої Церкви.

4. З’їзд домагається, щоб у парафіях, де самовільно введено англійську мову до Богослужень, усунути цей засіб «візантійщення», а щоб священики поступово впроваджували живу українську мову при повній пошані до церковно-словянської мови в Богослуженні. Лише ці мови можуть бути літургічними в нашій Церкві. Інакше, наша Церква перестане бути і українською, і східньою. Для наших вірних, які не володіють як слід українською мовою, треба впровадити поступово вишкіл та відповідні паралельні переклади і допомогти їм, щоб могли брати участь в Богослужбі у рідному обряді та вживаючи священну мову батьків.

5. З’їзд Мирян схвалює думку про творення при парафіях церковних братств, що мали б співпрацювати з священством і церковним проводом над відродженням і розбудовою нашого церковного життя. Ці Братства мали б водночас відродити традицію тих організацій, які боронили загрожені інтереси нашої Церкви і народу в минулому. Ці Братства були б допоміжними при переведенні економічних санкцій проти тих церковних чинників, які не здійснюють постанови Архиєпископського Синоду та не стоять на становищі помісних прав і патріярхального устрою.

6. З’їзд закликає мирян масово вступати та активізуватися в Існуючих церковних організаціях, вливаючи до них українського змісту, а також надаючи їм українських традиційних зовнішних форм /Братства, Сестрицтва/. Зокрема належить свідомим мирянам входити до церковних комітетів /чи парафіяльних рад/ та спільно з священиками працювати в адмініструванні парафіяльних справ. Домагаємося, щоб Церковні Комітети /Парафіяльні Ради/ були вибирані загалом парафіян, а не призначувані священиками.

7. Рівнож цей З’їзд стверджує, що з метою кращого зв’язку й інформації загалу про єпархіяльні справи та з метою участи священиків і мирянства в управлінні єпархіями, повинні бути створені Єпархіяльні Ради, складені із священиків та мирян за відповідним ключем, які стали б спочатку допоміжним адміністраційним органом, а згодом мали б вирішальний голос в адмініструванні єпархіяльних справ. Це, без сумніву, привело б до ефективнішого церковного управління, тіснішої співпраці між різними чинниками в Церкві й усунуло б закид про автократичні методи керування єпархіяльними справами та про нераціональну фінансову господарку збоку єпископів.

8. Для переведення в життя цих адміністративних реформ та загальної демократизації церковного управління, З’їзд уважає, що повинен бути опрацьований спільно єпископами, представниками священиків та мирян Правильник діяльности парафіяльних і єпархіяльних органів. Дотеперішній правильник /статут/ про церковні комітети перестарів та не відзеркалює нового духа в Церкві.

9. З’їзд Мирян стверджує, що єпископи в окремих випадках поводяться невідповідно з священиками, стосуючи супроти них несправедливі санкції, зокрема, якщо священики беруть участь в діяльності руху за помісність та вільно висловлюють свої погляди. Учасники З’їзду засуджують таке ставлення єпископів і настоюють на свободі в Церкві не лише мирян, але й священиків. Переношування з парафій, усування небажаних елементів без належного процесу, фаворизування «послушних» супроти незалежнодумачих, всякі пресії та санкції – є дотеперішніми практиками наших єпископів. Священики не мають відповідного органу апеляції, а навіть вислухання. Така атмосфера залякування, підозріння і таємничости витворює нездорові відносини, в яких породжується кар’єризм, опортунізм і гіпокризія. Домагаємося, щоб у наших єпархіях, згідно з розпорядженням декретів Другого Ватиканського Собору та згідно з духом нашої Церкви, постали Ради Пресвітерів і були опрацьовані спільно із священиками відповідні правильники, які забезпечать священикам права рекурсу проти несправедливого рішення єпископів та належний процес при всякому дослідженні.

10. Тому що в парафіях і єпархіях УКЦеркви в Америці не допускають до голосу в фінансових справах вірних та що господарювання фондами відбувається на власну руку більшости парохів і єпископів, що немає розподілу прероґатив між єпископом і парафіями, та тому що не подається регулярно публічних звітів про фінансовий стан наших церковних одиниць, переорганізація всієї системи господарення, контролі та звітування про фінанси та майно УКЦеркви вцілому та в парафіях стає невідкличною справою. Зокрема в теперішній ситуації, коли фінансова безконтрольність дає можливість єпископам і священикам ігнорувати мирянство в його змаганні до помісности, цей З’їзд уважає, що повинні бути вжиті екномічні санкції супроти тих єпископів і священиків, які противитимуться накресленій тут фінансово-адміністративній формі та не підпорядковуються постановам Архиєпископського Синоду й відмовляються співпрацювати із мирянськими чинниками. У цій справі З’їзд приймає окрему постанову та закликає розпочати економічні санкції в залежності від місцевих умов у порозумінню з прихильними священиками або ж проти волі тих, які цього не приймають. Економічні санкції впроваджуються не з метою зменшення жертвенности на церковні цілі, а навпаки, для їх збільшення, головно на ті установи та призначення, які зміцнюють силу й організацію нашої Помісної Церкви та її складових одиниць в Америці.

З’їзд постановляє, що тепер схвалені екномічні санкції можуть бути відкликані або змінені лише вміру зміни настанови та політики церков­них чинників у цій країні в дусі цих резолюцій.

V. Мирянський рух

З’їзд Мирян стверджує, що за останні роки розвинувся та зріс у поважну силу мирянський рух українців католиків, який зродився як рух оборони та змагання за помісні права нашої Церкви, а сьогодні перетворюється на чинник відродження і віднови УКЦеркви в дусі постанови IV Архиєпископського Синоду та Соборових ухвал.

1. Зокрема З’їзд Мирян схвалює дотеперішню діяльність, акції та ініціятиву Товариства за патріярхальний устрій УКЦеркви, висловлює повне довір’я його проводові та закликає до дальшого ведення систематичної й рішучої акції на різних відтинках у напрямі осягнення намічених цілей цього руху. Уважаємо, що Товариство повинно далі розбудовувати мережу своїх відділів по всій Америці, творити на регіональній базі окружні чи деканальні комітети товариств та зміцнити адміністративно свою централю.

2. З’їзд стверджує пекучу потребу знайти спільну мову та співдію з українськими католиками, уродженими в Америці та їхніми дітьми, предки яких були засновниками та будівничими українського церковного життя в цій країні. Серед них потрібно спопуляризувати ідеї мирянського руху та їх активно включити в нашу спільну акцію.

3. З’їзд з приємністю констатує, що в мирянському русі за помісність і патріярхат дедалі активніше бере участь молодь, головно студентство. Підтримуємо Студентські Комітети ад гок за патріярхат УКЦеркви та їхню публікацію «Криза». Заохочуємо, щоб по всіх осередках потворилися такі комітети, які тісно співпрацювали б з місцевими товариствами за патріярхальний устрій. Подаємо дружню руку співпраці нашим молодим друзям, синам і дочкам, з якими разом бажаємо змагатися за краще завтра нашої Церкви.

4. З’їзд вітає активізацію в мирянському русі українського жіноцтва, зокрема в тих осередках, де жіноцтво взяло ініціятиву й організацію збірки фондів на «Патріярший Фонд» або на фонд «Церква в потребі». У цьому українські католицькі жінки заслуговують на повну підтримку; в осередках, де досі ще не розпочато організованої та масової акції збирання фондів на потреби Верховної Архиєпископії, рекомендуємо саме таку форму організації збіркових комітетів, що вже виправдалося в кількох осередках.

5. З’їзд Мирян схвалює ініціятиву довести до проведення Першого Конгресу Українців Католиків в Америці та уповноважує керівні чинники мирянського руху покликати Ініціятивний Організаційний Комітет такого Конгресу, що розпочав би новий період у житті української католицької спільноти в цій країні та надав би новий і творчий напрям нашій Церкві в Америці, частині Помісної й єдиної Української Католицької Церкви у світі.

6. Для заманіфестування нашого прив’язання і підтримки ідеї помісности та синодального правління нашою Церквою, З’їзд постановляє у другу річницю Архиєпископського Синоду в жовтні цього року, провести Дні Помісности УКЦеркви по наших парафіях або деканальних осередках. Цьогорічні відзначення цих Днів мають стати черговою релігійно-національною маніфестацією нашої підтримки Синодові, Верховному Архиєпископові та повним ствердженням наших змагань за здійснення помісности та завершення структури УКЦеркви патріярхальним устроєм.

7. З’їзд з вдоволенням відзначує активність українських католицьких мирян в інших країнах в тій самій площині оборони наших прав та змагання за патріярхальний устрій, стверджує потреби більшої співпраці та координації дії, як також закликає до посилення активности на різних відтинках. Однією з форм координації являється Світове Товариство за патріярхальний устрій, яке підтримуємо та закликаємо до більшої ініціятиви й пожвавлення дії в країнах поза Північною Америкою.

VI. Громадський сектор

1. З’їзд Мирян висловлює признання тим громадським і політичним чинникам, які за останній час стали в ряди активних борців за права нашої Церкви, головно відзначає виразне ставлення наших громадських централь до подій довкола філядельфійських «свячень». Солідарність громадських організацій із мирянським рухом є для нас поважним досягненням, бо саме на розбіжності поглядів і тактики наші противники спекулювали й намагалися роз’єднати українську спільноту.

Так само з признанням відзначуємо прихильне реферування і підтримку мирянських позицій більшістю нашої преси. З’їзд далі закликає пресові органи та працівників пера гідно виконати обов’язок вояків слова в обороні української релігійної та національної правди. Ту пресу, головно контрольовану єпископами, яка не лише виявила ворожість до мирянського руху, але й систематично порушувала основні вимоги журналістичної етики /об’єктивного інформування/, натавровуємо та закликаємо українську громаду до її бойкоту.

Мирянський З’їзд стверджує, що змагання за високі цілі – помісність УКЦ і її патріярхальний устрій – є справою і добром усієї організованої української спільноти. Їх успіх залежить від добре обдуманої і плянової координації цілости акції та змагань в Америці і поза нею. З’їзд закликає Товариство за Патріярхальний Устрій УКЦеркви спільно плянувати та переводжувати в дію різні акції з усіми заінтересованими чинниками, включаючи до співпраці центральні громадські, а де треба, й політичні організації, які стоять на тих самих ідейних позиціях щодо ПОМІСНОСТИ и ІСТОРИЧНИХ прав нашої Церкви. Співпраця та координація повинні відбуватися на базі діловости, спільного й узгідненого плянування, розподілу ролей та виключення з патріярхально-церковної акції всяких посторонніх інтересів.

Мирянський З’їзд стверджує з прикрістю, що голова Конгресового Комітету, Лев Добрянський взяв участь у свяченні номінатів оо. І. Стаха та В. Лостена, помимо неґативної резолюції Екзекутиви та Політичної Ради УККА. Л. Добрянський заявив себе по стороні порушників правопорядку у нашій Церкві та дав моральну підтримку тим, що діють,на шкоду нашій Церкві в Америці, чим він себе здекваліфікував як громадський діяч і лідер Американської України. Беручи до уваги попередню політику Л. Добрянського в церковних справах та його останній вилом в одностайному громадському становищі щодо «свячень», З’їзд стверджує, що Л. Добрянський втратив довір’я української громади в Америці і тим став негідним виконувати високий пост голови УККА. З’їзд домагається негайної резиґнації або уступлення Л. Добрянського із становища голови цієї установи.

VII. Кінцеві ствердження

В обличчі сучасних загроз єдності та самому існуванню нашої Церкви, як також маючи на увазі позитивні напрямні та чергові завдання відбудови та зміцнення нашої церковної організації, Мирянський З’їзд у Нью Йорку повторно закликає всіх наших Владик у світі:

–        об’єднатися довкола Особи й Уряду Верховного Архиєпископа Української Католицької Церкви;

–        негайно і сміливо почати здійснювати всі постанови Архиєпископського Синоду УКЦеркви з жовтня 1969 року;

–        докласти всіх зусиль, щоб відбувся чимскорше V-ий Архиєпископський Синод нашої Церкви та впровадив у життя її конституцію й покликав відповідні установи Синодального Правління;

–        поновити збірне й індивідуальне від кожного єпископа запрошення, звернене до Блаженнішого Йосифа, відвідати заокеанські єпархії та митрополії в найближчому часі, а разом з тим поробити рішучі кроки, щоб негайно знесено заборону нашому Первоієрархові виїхати з Риму.

Закликаємо всіх – Владик, священство, монаші чини та вірних нашої Церкви стати одностайно в обороні історичних прав нашої Церкви та діяти «в один гуж» для її віднови та розбудови в розселенні та відновлення в майбутньому на землях України.

Номінацією і свяченням двох єпископів для нашої Церкви в умовах невизнання Синоду Українських Єпископів та формального і фактичного касування Ватиканом і Москвою Берестейської Унії Апостольська Столиця дала в дарунку Московській Патріярхії таке:

Мовчану згоду на ліквідацію Української Греко-католицької Церкви на Україні;

Недопущення до організаційного функціонування і структурального завершення Української Католицької Церкви поза Україною;

Примушення наших церковних організацій і вірних, асимілюватися в краях нашого поселення і переходити під владу церкви латинського обряду безпосередньо, або посередньо формою т.зв. Візантійського обряду.

Ліквідацію уніятства у формальному, історичному, традиційному і моральному відношеннях.

«Для української Церкви і народу» цю функцію послушно виконав вірний Римові Митрополит Амброз Сенишин, а не зовсім невинними об’єктами були о. І. Стах та о. В. Лостен.

Наше товариство, як не консультований в тих справах, але строго відмежований та іґнорований мирянський чинник, заплянувало і перевело в такій ситуації декілька акцій в обороні існування, єдности і прав Церкви.

• Відбуто зустрічі з номінатами.
• Відбуто зустрічі із проводами багатьох громадських впливових організацій, шукаючи в них попертя своїм акціям.
• Вислано телеграми і протестні письма Святійшому Отцеві та його Делегатові у Вашінґтоні.
• Вислано більшу делегацію до Верховного Архиєпископа у Римі.
• Відбуто декілька демонстрацій в різних місцях.
• Вислано листи й телеграми до наших Владик.

Тими акціями виявлено не тільки достойні прохання до компетентних церковних чинників, але й чисту, тверду, правдиву і не збаламучену волю організованого мирянства, і його постанову. Тим передано своїм і чужим церковним чинникам доволі багато матеріялу й часового простору для якогось розумного, людського, мирного і позитивного полагодження сучасних наших церковних справ, які аж ніяк не можуть відкладатись, або залишитися нерозв’язаними. З цієї політичної можливості ніхто із «властьімущих» не скористався, але навпаки. Вони твердо, беззастережно і безпощадно постановили реалізувати наведені вище пляни,залишаючи нашому у вигнанні народові одну-однісіньку можливість без альтернативи: забути за свою церкву, віру, традицію і національне обличчя і стати гноєм на чужому ґрунті для кращого плекання чужих культур. Є у нас церковні і світські діячі, що з гонором таку функцію виконують…

Ще заки дійшло до драматичного акту свячень відігрався ще один акт, спрепарований для тих українських піґмеїв, що люблять «високу політику». Кардинал Фюрстенберґ сказав Верховному Архиєпископові, що він не має нічого проти переложення свячень двох номінатів. Два номінати також може й переложили б, але їм конечно до того потрібно було дати наступного Синоду. Але тому, що Кардинал Фюрстенберґ заявив, що нам Синод не пасує, а лише мітінґ, то дати Синоду й досі ніхто не може визначити. Зачароване колесо зачинається і кінчиться у Кардинала Фюрстенберґа і це у нас називається висока церковна політика, як протиставлення від винесення справи патріярхату на вулицю…

Під знаком таких крутійств прийшло до драми 25 травня, якої історія нашої Церкви не мала. Наша демонстрація була тверда, зворушлива і вимовна, бо не було на цей час іншої мови до тих чинників, в чиїх руках спочиває можливість привернення правопорядку. Присутність поліції біля вівтаря, /також і в церковній бані, з далековидами в руках/, протести під час церемонії, відповіді мирян «не гідні!», та другі вияви оправданої реакції на грубу несправедливість були доведені лиш до тих меж, щоб не перервати процесу релігійного обряду. Це, що при тому не дійшло до драматичніших актів треба завдячувати передовсім особистій здисциплінованості учасників демонстрації і відчутті міри, бо хоч демонстрація була організована, то сотні учасників її знайшлися в таких умовах, де їхнє поступовання було вислідом лиш їхнього власного рішення і відповідальності.

Про важність свячень не нам, мирянам, слід видавати рішення, але з огляду на такий перебіг свячень та на протести під час церемонії в опінії багатьох відповідальних людей і широкого загалу мирянства – вони не були важні.

Після широкої активности в квітні і травні цього року, зв’язаної із номінаціями і свяченями, Крайова Управа скликала Раду Мирян до Ню Йорку 19 червня 1971 року для обдумання, обговорення і опрацьовання напрямних праці мирянських організацій – специфічно Відділів Товариства. Матеріялом обміну думок були змістовні доповіді на Раді, які виголосили др. Р. Осінчук, др. В. Маркусь, др. З. Ґіль, проф. М. Лабунька, пані Е. Піддубчишин, та інж. С. Процик. Із залі, заповненої вщерть біля 850 учасниками, зібрано ряд суґестій і внесків до актуальних справ, на підставі яких має базуватися праця Товариства на найближчий рік. Вони, зредаговані у формі резолюцій З’їзду Мирян, поміщені на наступній сторінці.

Сучасна управа нашого товариства має скомпліковану ситуацію, в якій приходиться плянувати і проводити акції на користь помісности нашої Церкви. Акції мирян, які вже може й надоїли декому, будуть і на дальше однобічним «голосом вопіющого во пустини», доки лише вони самі, миряни, діятимуть в цьому напрямі. Координація громадських і мирянських організацій могла б дати лише ширше форум і більшу спаяність таким акціям, але все ж таки це ще буде лише один голос, голос цивільних людей до справ церковних, якими своїм законом приписаним порядком рішає Ієрархія.

Одначе й голос мирян, коли він пролунає компетентно, в належний час і в належному місці, може мати поважніший результат. Про це тепер час і подумати. Громадські збори й петиції – це вже найширше у нас практикована метода і до неї адресати уже призвичаїлися. Вже більше шести літ підписуємо резолюції, кожного разу схвалені з льояльністю Святійшому Отцеві і нашій Ієрархії та з проханнями здійснити на ділі нашу церковну єдність, але вислід з того мабуть дуже малий, якщо не противний. Деякі наші Впр. Владики, спеціяльно з європейського терену, не погоджуються з нашими мирянськими акціями, і нераз дають вислів свому незадоволенні. Другі Впр. Владики, хоч не виступають проти, то навіть добрим словом мирянам не поможуть. До речі – якщо петиційна акція мала б якось продовжуватись, то радше до наших Владик.

Святкування днів помісности, що було схвалене на останньому засіданні управи товариства, і що вже реалізується різними нашими відділами, принайменше по більших скупченнях вірних, може бути трохи оригінальніше, тому що воно відбувається вже в порозумінні з прихильним цій ідеї священством, що ці свята мають уже подвійний характер – церковну частину, /торжественну літургію із проповіддю до цієї теми/, і мирянську, /збори мирян із по можності мистецького програмою/, і тому що цього рода імпрезне заключається вже у прошенні чогось, а у льояльному акті ствердження певного церковного законного положення.

Друга акція – масове висилання заготовлених др. Богданом Смиком листівок до двох найвищих Ієрархів Римської Курії, Кардинала Вільйо і Кардинала де Фюрстенберґа, /шкода що від цієї акції відмовився Координаційний Комітет Громадських Акцій за Патріярхат у Канаді/, означають поновний вияв льояльности українських мирян Синодові Українських Єпископів і піддержку усіх попередніх акцій мирян в тому напрямі. Одначе й це промине, як проминули й попередні акції. Як відомо, помочі від наших американських Владик не було тут жадної. Не вдалось також досі одержати їхньої згоди на зустріч із делегаціями мирян для обговорення цих справ, і це велика шкода. Відомості про те, що наші священики Філядельфійської Архиєпархїї мали б бути під натиском не брати участи в жадних святкуваннях днів помісности, які б громадські комітети їх не ініціювали, як також і не дати церковних приміщень на прилюдні виступи Мати Марії ЧСВВ і пані Е. Піддубчишин не створюють надії на покращання відносин між Владиками і мирянськими організаціями.

Через такі невідрадні умови внутрі і через натиск від Східньої Конґреґації ззовні, який має свою давню легальну дорогу через Апостольського Делегата у Вашінґтоні, Архиєпископа Люїджі Раймонді, серед провідних мирян виринула думка, /яка знаходить щораз ширше одобрення серед членів управи/, щоби пізною осінню цього року з’їхатись декільком сотням вірних до Вашінґтону, зібратись перед палатою Апостольського Делегата і там ще раз вручити заздалегідь приготовані меморіяли, /ще раз меморіяли!/, із підкресленням великої серіозности ситуації. Є надія, що знайдуться з десяток наших священиків, щоби очолити цю місію.

Якщо б і ця, як дехто схильний називати її, остання петиційна акція пройшла безслідно, тоді в жовтні наступного року, під час Синоду Католицьких Єпископів, повторити її в Римі перед палатою Святійшого Отця. На це ще знайшлися б у нас засоби й охочі світські та духовні особи.

Одначе центральною силою нашої Церкви на внутрішньому і на зовнішньому форумах є таки наші Владики, і при їхній добрій волі усі акції мирян мали б краще значення. /А може їх зовсім не потрібно було б!/.

Декотрих мирян, що мають добру пам’ять, інтересує судовий позов трьох філядельфійських мирян Митрополитом А. Сенишиним, який бур зроблений саме рік тому, напередодні минулорічної демонстрації проти політики й присутности Кардинала Максиміліяна де Фюрстенберґа у Філядельфії. Рік проминув без жодних судових розправ, без слідства, та без жодних повідомлень у такій цікавій справі. Тому зацікавлені ставили зі званим немало листовних і особистих запитів про вияснення.

На ділі справа ця не могла мати більшого значення або розголосу тому, що вона була ініціатором позову розрахована на цілком короткий і нетривалий ефект, а не на дійсне шукання справедливости, чи примінення судових законів до дій, які відбувалися в той час. Обмеженість цілі позовника була очевидна з того, що за текст летючки, видрукованої і розповсюджуваної із Клівеленду – він, маючи прізвища причасних до неї людей – не потягнув до відповідальности їх, лише зробив відповідальними три особи з Філядельфії. А вже це, що спеціяльний судовий післанець доручив оскарженим судове оскарження 24 години перед заповідженою демонстрацією, зрадило всі наміри позовника.

Безпідставність і безнадійність позову виявилась щойно тоді, коли позов не злякав ініцїяторів демонстрації і вони не відступили від своїх плянів. Хоч після демонстрації позовник стратив весь інтерес у позові, то його правний заступник намагався витиснути з нього все, що можливе. Насамперед він пропонував, щоб пізвані прийшли до митрополита і заявили, що вони не бажали його ображувати… Коли цього йому відмовили, то він, зволікаючи, домовлявся про зустріч пізваних з позовником. І коли вже така зустріч була домовлена на день 17 лютого, 1970 р., то один день перед тим він її відмовив, мотивуючи, що така зустріч може вийти дуже «гарячою».

Адвокат пі званих /якого оплатили члени Відділу Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦ і прихильники/ не був задоволений таким зволіканням справи противною стороною, бо кінчався приписаний законом реченець підготовчої оборонної процедури, /«депозитенс»/ і зааренжував тоді переговори із адвокатом противника без участи сторін. У висліді таких переговорів адвокат позовника пропонував відтягнення справи зі суду за ціну писаної заяви пізваних про те, що вони не годяться з грубими й неправдивими виразами, які ображують Митрополита. Жоден із пізваних такої заяви не хотів підписати, по-перше тому, що вони не мали жодного відношення до цієї публікації, а по-друге тому, що такі публікації поширювались як реакція на поведінку й політику Митрополита. Після консультації з Управою Відділу Т-ва пізвані доручили свому адвокатові подати другій стороні таке:

1. Нічого позовник не одержить від пізваних, хіба їхні підписи на документі про закінчення справи.
2. Пізнані вимагають негайного відтягнення зі суду справи з фальшивими обвинуваченнями.
3. Пізвані вимагають від позовника звороту їхніх коштів.

На це не було жодної відповіді і заключне зволікання справи позовником триває до сьогодні. Правно це зволікання пояснюються тим, що позовник може залишити свій позов завішеним у облаках і заставити його вмерти «природньою» смертю без шкоди для себе й пізваних. Коли в нього немає моральної сили визнати цей стан за програну, то може вважати це виграною.

Пізвані ж мають право змусити противну сторону до розправи на суді, /або до відтягнення фалшивих обвинувачень перед самою розправою/, але це має коштувати додаткових 600 долярів. Обвинувачені вирішили, що ці гроші могли б бути краще зужиті на стипендію богословам, щоб виховати молодих розумних священиків нашій Церкві, замість того, щоб розраховуватись з Владикою…

В українській пресі вже було повідомлення /див. «Вільний Світ», ч. 31, 1-го вересня 1969 р./ про заходи українців Лос Анджелесу в справі вимоги Патріярхату для Української Католицької Церкви та про створення Ділового Комітету для ведення акції, вироблення резолюції-домагання та збору підписів під нею. Ось що писалося в згаданій газеті: «У дискусіях над цією проблемою був помітний динамічний дух українських католиків Лос Анджелесу, яким уже, як видно, набридло просити-випрошувати патріярхату в римських найвищих достойників. Вони зібралися на нараду, щоб вибрати діловий комітет всієї акції, а акцію повести в рішучий спосіб: досить просити й переконувати Рим, що українці хочуть мати патріярхат! Прийшов час сказати на ввесь світ голосно: «Ми в своїх душах уже маємо свого патріярха в особі кардинала Йосифа Сліпого, його визнаємо і йому хочемо підлягати. Ми не питаємо Риму, чи це можна, бо ми знаємо, що патріярхат нам по праву належиться мати. Ми звертаємось до Риму з вимогами лише про затвердження нашого природнього права заради спокою в нашій Церкві, заради Божого Права і Права Народу. І якщо Рим зрозуміє суть рішучости наших вимог, від того не тільки ми, українська католицька Церква, а й сам Рим матиме більше авторитету серед українського народу. Якщо ж ні – вина за всі непередбачені ускладнення впаде лише на тих – серед українців чи й у Римі, хто гальмуватиме рух українського католицького народу за патріархат».

Недавно, 7-го вересня 1969 р. Діловий Комітет на зборах віруючих у залі Укр. Католицької Церкви, де було понад 120 осіб, поінформував присутніх про дальші кроки в боротьбі за Патріярхат. Була зачитана відповідна резолюція з домаганням Патріярхату для українців-католиків, і ту резолюцію ще того ж самого дня підписало майже 100 осіб. Збір підписів під резолюцією-домаганням продовжується.

Акцію за Патріярхат очолює в Лос Анджелесі Діловий Комітет у такому складі: мґр. О. Веселий – голова; д-р Кізима – заст. голови; О. Ґац – секретар; проф. Є. Людкевич – рез. референт і інж. В. Сіяк – член. /Вісті УКО, ч. 9/38,вересень,1969/.