патріярхальний мирянський рух

В ряді учасників напору на Патріярхальне Т-во, поруч Координаційних Комітетів, Церковної Комісії УККА, та політичних груп, знаходився також СКВУ – найвища установа української діяспори. Неґуючи посилену активність нашого Т-ва на своїй Церковній Комісії СКВУ через декілька років старався полагоджувати церковні і мирянські справи, як це було голошено у пресі, «на найвищому щаблі…» Практично СКВУ рахував себе мирянською організацією католицьких вірних забуваючи про свій загально-громадський і політичний, але не мирянський характер. Але у практичній роботі СКВУ не було видно. Коли миряни витворювали сильний натиск на владик щоб довести до Синоду, СКВУ робив низькопоклонні заяви владикам і тим утруднював змагання мирянам. Коли ж прийшло до рішучих заходів і демонстрацій – СКВУ замовк. Щоб вести дальше свою угодовську політику, або щоб стати по стороні активних мирян – не було відваги.

Не покидаючи інтенції стати у проводі мирян СКВУ вислав весною минулого року свою делегацію, /І. Білинського, М. Стахова, Й. Лисогора і Б. Гнатюка/, до Верховного Архиєпископа. Там відбулася невдала остання спроба СКВУ прийти до керми мирянами згори, через намову й напір на Верховного Архиєпископа. Відбулася там небажана зустріч делегації СКВУ з делегацією Патріярхального Т-ва, під час якої виявилося, що панове зі СКВУ дозволили собі орудувати не перевіреними і не доказаними закидами проти членів нашого Т-ва, ненавистю до деяких політичних середовищ, /мирянська компетенція!/, та прямими доносами на декого. Згідно з нашими відомостями про цю активність СКВУ один член Делегації поводився під час зустрічі, в присутності Верховного Архиєпископа, ароґантсько. Виходячи він навіть не попращався з Верховним Архиєпископом. Зарепрезентувавши високу культуру, яка панує на вершинах громадської і політичної репрезентації української діяспори, у своїх друкованих енунціяціях СКВУ говорив про те, що його делегація обговорювала положення нашої церкви в Україні з Верховним Архиєпископом. Від тоді його інтерес до церкви і мирян, видно, припинився. Діяльність Церковної Комісії СКВУ на вершинах припинено, але за те урухомлено сили у Чікаґо. З цією самою ціллю.

Дня 15 червня ц. р. створено в Чікаґо Крайову Раду Українських. Центральних Організацій за Патріярхат УКЦ. Гучні статті на сторінках преси а зокрема щоденника «Америка» навіяли серця непоінформованих надією, що це нарешті буде щось, що розв’яже всі існуючі проблеми нашої церкви та запевнить нам помісність і патріярхат.

В розгарі дискусій «проти» і «за» мало хто звернув увагу на принциповий моральний аспект народин цього новотвору, як також на сумну схожість подій, які заіснували на церковному полі нашої громади на весну 1971 р. У Філядельфії – а тими, які заіснували в Чікаґо на громадсько – партійно-парохіяльному полі тепер. – Так як тоді так і тепер в місяці червні /це було публичною таємницею цілого Чікаґо ще перед основуючими зборами/, знехтовано побажаннями і порадами нашого найвищого рідного церковного Авторитету.

–  І можна б тільки застановитися чий вчинок був більшою провиною супроти цього ж авторитету. На вчинок національно більше або менше індиферентних, на американській землі роджених священиків, для яких єпископська мітра була метою і мрією, та які були під тиском своєго Митрополита і ворожої нам під цю пору Сх. Конґреґації, ще можна старатися знайти оправдання. Але хто і як може знайти оправдання на чікаґівську аферу, якої аранжери «свідомі укр. політичні емігранти» та інтелігенти-професіонали ради подразнених амбіцій та партійних /Конґрес УККА/ чи парохіяльних інтересів не завагались ні на хвилину знехтувати порадами нашого Архипастиря. А вже вершком гіпокризії а то й прямо ароґанції являється речення в заяві новонародженої «організації організацій», що Крайова Рада «включається в змаг за Патріярхат П.У.К.Ц. згідно з визначеними Верховним Блаженством ідеологічними заложеннями та запевняє повну відданість Верховному Блаженству».

–      Ми повинні руководитись моральними принципами, мати респект для дійсного авторитету, довіряти йому та шанувати його у всіх галузях нашого збірного життя.

Почуття респекту й заява пошани чи відданости це є ґраніт, – сила, що цементує нас у нарід із свідомим визнанням одних ідеалів і одних цілей. Бо лиш вища мораль може зберегти нарід у час лихоліть, чи схоронити його цілим у час посилених атак ворога. Лиш моральна сила здібна протиставитися і відстояти нарід в добу вишуканих і науково спрепарованих методів ламання волі людини й збірноти. Повне прив’язання української спільноти до духових і моральних вартостей завдячуємо повному прив’язанню її, принайменше в минулому, до її церкви. Церкву ми звикли поважати як збір вартостей релігійних, коли йдеться про віру, і моральних, коли йдеться про відношення людини до людини, чи громади до громади. Але цієї ґранітної сили моралі тут не виказано, коли «Рада» промовчує її нельояльне ставлення до бажань Верховного Архиєпископа, а в оперті на місцевих владик старається створювати враження льояльности до усіх, чим тільки доказує, що за їхньою паперовою льояльністю снується акція проти волі і бажань Верховного Архиєпископа.

Вибравши першим об’єктом своєї праці фінанси Верховного Архиєпископа «Рада» створила комісію «Патріяршого Фонду», і випрацювала систему збірки грошей по парафіях. Отці парохи повинні що кварталу відсилати гроші до єпископа, а єпископ до Риму. Завданням комісії було б одержувати від збірщиків дублікати збіркових лист, і вести додаткову бухгальтерію цієї акції. Принципово, жадна людина з поза єпархії св. Миколая не може мати застережень до форми і процедури збірки фондів на потреби Верховного Архиєпископа, як це схвалить громада прийнятим на тому терені способом. Не заперечить цього й Верховний Архиєпископ. Одного певного позитиву слід очікувати з цієї акції, іменно, пожвавлення і збільшення збірки фондів для Верховного Архиєпископства. Коли ж того не буде, тоді пощо було реформи, високих назв, благословення єпископа й стільки шуму! А якщо треба, то чи не можна було реформувати збіркової акції без творення «Ради Центральних Організацій», коли йдеться майже про одних і тих самих людей?

Чи часом «Рада» не має своїх других цілей, а справу збірки фондів вживає як певної форми своєї легалізації?

Але факт, що чікаґівська «Рада» починає свою діяльність на збірковому полі, знова ж проти волі і порад Верховного Архиєпископа вказує на те, що маємо до діла з хитрою затією, якої дійсні аранжери скриваться поза плечима часто чесних і доброзичливих та однак наївних людей, яким невідома є безмежність людської підлоти та круті дороги золотоустих інтриґантів.

Із Аллентавну, /Пенсильвенія/, голова нашого відділу Йосиф Клисяк повідомляє про успішну акцію збірки фондів на ціль «Церкви в потребі»; Збірковими листами ч. 143, 144, 145 і 147 панове Дмитро Хорват і Михайло Голець охопили повністю Аллентавн, а пан Юрій Цегельський збирав фонди у Бетлегем на збіркову листу ч. 273. Завдяки цим трьом активним людям із цього осередку вислано до Риму на фонд «Церква в потребі» 1259 долярів. Окремим листом, висланим на руки голови відділу пана Йосифа Клисяка Верховний Архиєпископ потвердив одержання згаданої суми і висловив щиру подяку активним збірщикам, зокрема бажаючи усіх Христових благодатей щирим благородним жертводавцям.

* * * * * * * * *

Відділ в Ню Йорку, /голова др. Іван Козак/, де є також активними члени Крайової Управи товариства що там живуть, перевів у другій половині цього року досить активну збірку на фонд «Церкви в потребі». Серед актів відділу знаходяться оригінальні збіркові листи ч.76 до 83,і від 163 до 172. Активно працювали в цій акції пані і панове: Микола Білан, Анастазія Костриба, М. Хоманчук,М. Курояка, Антін Патер, др. Василь Палідвор, Лаврентій Барицький, пані М. Лозинська, Юрій Малаховський, Евстахїй Манацький, М. Клецор, Г. Бакуменко, Оксана Щур, та др. Іван Козак. Окремими листами подяки,що їх одержали др. І. Козак і др. В. Палідвор Верховний Архиєпископ потверджує одержання окремих посилок разом на суму 4,535 долярів, і щиро дякує усім людям доброї волі, що причинилися своєю працею і жертвенністю до успіху збіркової акції.

* * * * * * * * *

Відділ товариства у Лудлов, Массечуссетс, активно й організовано перевів на своєму терені деякі акції в користь помісности нашої Церкви. Маючи кращу ситуацію в тому, що їхній Отець Парох розуміє ціль змагань мирян і йде їм назустріч, акції матеріяльного бойкоту в цьому осередку не були потрібні. Зате управа відділу вислала письма до Владик Америки й Европи з проханнями обороняти права помісности нашої Церкви , виконувати постанови IV Синоду Українських Єпископів та змагати до скликання V Синоду. Відділ проводить також інформаційну роботу помножуванням і розповсюджуванням коментарів із радіопрограми «Голос Мирян» у Філядельфії, яка ведеться старанням філядельфійського відділу товариства.

Влаштуваннями базару, виставки українського мистецтва та продажу печива й інших українських страв управа відділу здобула 800 долярів, які вислала до Верховного Архиєпископа на фонд «Церква в потребі». Головою управи відділу є Іван Чопик, секретарем Володимир Кривулич,а фінансовим референтом Василь Фіцик.

* * * * * * * * *

У жовтні цього року відбулися звичайні загальні збори відділу товариства у Бофало, Ню Йорк. На зборах обговорювано сучасне положення нашої Церкви й обмірковано плян праці, а вислід думок зборів відображено в резолюціях. В них стверджується повне довір’я й моральну та матеріяльну підтримку Верховному Архиєпископові Кир Йосифові Сліпому і його акціям за патріярхат, висловлюється прикрість з приводу відмови Папи Павла Шостого потрактувати позитивно прохання наших Владик в справі створення українського патріярхату, з вірою й надією стверджується, що майбутня доля нашої Церкви залежить повністю від згоди і єдности наших Владик, яких закликається знайти спільну мову й перейти до спільної дії.

Збори з обуренням осудили редакцію Василіянського місячника «Світло» в Торонто, а спеціяльно його головного редактора о. Ореста Купранця, за повні несумлінних інсинуацій і наклепів статті відносно особи Верховного Архиєпископа.

Головою управи відділу є пан Юрій Коритко, секретарем пані Оксана Бережницька. Зборами проводив голова президії Богдан Мороз і секретар Плятон Русинко.

* * * * * * * * *

Завдяки старанням нашого організаційного референта на Захід, пана Зиновія Квіта у Клівленді, постав наймолодший відділ нашого товариства на західньому кінці Америки – в Лoc Анджелес. На перших зборах було присутніх сто людей, з яких вісімдесять стали членами новооснованого відділу. Головою управи відділу вибрано др. Олега Снилика, а секретарем др. Івана Бялоскурського.

* * * * * * * * *

В неділю 12 грудня цього року відбулася у Філядельфії «Виграша дару українських мистців», якої ціллю було придбати фонди на Український Католицький Університет і Собор Святої Софії у Римі. Цю імпрезу вдалося зорганізувати завдяки великому зрозумінню й жертвенності двадцятчотирьох мистців із Філядельфії й околиці, які подарували свої твори. Ось їхні прізвища: Петро Андрусів, Йосиф Бобинський, /дар Мистецької Студії/, Таня Бульба, Антін Чайковський, Христина Дохват, Василь Дорошенко, Юрій Гура, Петро Капшученко, Василь Кивелюк, Ніна Климовська, /дві картини/, Богдан Кондра, Любомир Кулинич, Софія Лада, Оксана Лучаковська-Армстронґ, Петро Мегик, Максим Німець, Степан Рожок, Валентин Сем’янців, Роман Василишин, В. Васьківський, Петро Василишин, Оксана Ванчицька і Христина Зелінська. Імпреза дала доходу 3,862 долярів, які переслано на руки їх Блаженства Верховного Архиєпископа Кир Йосифа Сліпого.

Збірковий Комітет, висловлюючи признання мистцям і організаторам імпрези, висловив надію, що найкращою подякою для усіх буде ріст і розбудова наших українських установ у Римі, що під проводом Верховного Архиєпископа стали об’єднуючим центром українців у світі, за словами: «Істина і любов науки єднають в розсіянні сущих.»

Rome (NC) – A Vatican source charged that resolutions of the Society for the Promotion of the Patriarchal System in the Ukrainian Catholic Church «betray an ignorance of the Catholic religion and of the way the Catholic Church is governed.»

Such ignorance, he continued, «merely reinforces the common belief that the Society for the Promotion of the Patriarchal System is being exploited for political ends by men who have little if any interest in religion.»

The resolutions on which the source commented were passed at a convention of the society, held In New York City earlier in June. Ihe society in seeking the establishment of a Ukrainian-rite patriarchate with Joseph Cardinal Slipyj, 79, head of the Archdiocese of Lvov in the Soviet Union, who now lives in Rome, as patriarch.

The Vatican source said the society’s assertion that there has been a «Vatican-Moscow reapproachment, achieved by the Vatican at the expense of the Ukrainian Catholic Church» is a «bald lie.»

He said the society’s resolution urging a canonical process «to invalidate the consecration of Msgrs. John Stock and Basil Losten» (recently consecrated auxiliary bishops to Ukrainian-rite Archeparch Ambrose Senyshyn of Philadelphia) demonstrates «an ignorance of basic religion.»

The valid ordination of a bishop, he pointed out, cannot be reversed or «invalidated.» An invalid episcopal ordination he continued, can merely be declared such, never «invalidated.»

He said the society’s resolution protesting against «the intrusion by the Congregation for the Eastern-rite Churches into the internal affairs of the Ukrainian Catholic Church» shows that the authors of the resolutions do not understand church administration.

«The Congregation for Eastern Churches is the executive arm of the Holy Father. It carries out what the Holy Father wants. To deny it the right to act in the affairs of the Ukrainian Church is to deny the Pope that right.

(The Catholic Standart Times, July 8, 1971).

To the charges of the anonymous Vatican spokesman, that «The Society for the Promotion of the Patriarchal System is being exploited for political ends by men, who have little if any interest in religion», we reply:

The society is not and cannot be exploited by anyone, since it is an organization with a wide membership of people who are also members of the Ukrainian Catholic Church. As such, the society does not concern itself with «secret diplomacy» as do those, who are behind the Vatican spokesman. Also, it does not negotiate in human suffering nor in souls of millions of faithful. Not the leading activists of the society, but high ranking officials of the Vatican were presented with distinguished awards by the Patriarchy of Moscow, that in unison with the terrorist NKVD helped liquidate the Ukrainian Catholic Church in 1946. The newly elected Patriarch Pimen, after his ordination, with the blessing of the atheistic government of the USSR, and in the presence of a high ranking Vatican dignitary, announced not long ago the cancellation of the Union of Brest-Litovsk of 1596. The Vatican representative Cardinal Willebrands submissively heard out the position of Patriarch Pimen and as of this date we have not heard from the Vatican any form of protest concerning this incident. It is an accepted procedure in diplomatic circles, that when a host does not respect an invited guest, the guest leaves the host’s residence, or his country. Cardinal Willebrands did not react to this, and accepted the insult in the name of the entire Universal Church, which – we believe – he had no right to do as Her official representative. We might add that this occurred at a time approaching the 375th anniversary of this act of union. We may ask then: who is it, that is taking advantage of Vatican dignitaries for his political aims?

The Vatican spokesman delivered a serious charge against the society, questioning the religiousness of the people that stand behind it. We recommend he exhibit more interest in the matter. Let him come to this country and visit our churches on Sundays and other holy days. We assure him that he will see these people in church, and will find that through their offerings many new shrines and schools have been built in the last few years. We advise also that – for a comparison – he visit on any given Sunday morning the churches of Rome, and especially the glorious ancient shrines, for example the Laterance Church. The Vatican spokesman knows, that they glare with emptiness, and were it not for the pilgrims and tourists, who knows if they would not have to be closed. Even the smallest Ukrainian community has its own shrine. When new communities arise, the first common cause is the acquisition of a hours of worship. Let the Vatican spokesman look into the new beautiful housing projects around Rome and count the number of new churches built for the hundreds of thousands of faithful people of the Roman Catholic Church. The tourist’s eye does not see them. To question somebody’s piety is an act, that reveals, a lack of Christian love. Do not judge and you shall not be judged – said Christ.

The Vatican spokesman has allowed himself to stipulate also that the resolutions of the Society for the Patriarchal System betray an ignorance of the Catholic religion and of the way by which the Catholic Church is governed. We do not know for, whom such a lesson was intended. We think that the Vatican spokesman will agree with us, that the Christian Religion is based on the Old and New Testaments, on Church tradition, on the teachings of the Church Fathers of Her priests, and on the dogmas of the Universal Church. In the resolutions there is not even one point, that touches upon Truths of Faith or morals. Therefore, why attack our religiousness? Concerning this point we cannot imagine how one can be a member of the Church and believe the Truths of Faith without knowing them. We allow ourselves to add, that knowledge of Faith is not a monopoly of the Vatican spokesman. They are known to the most humble of the faithful in the Ukrainian Catholic Church. These faithful know very well how the Catholic Church is governed. They also know how the Eastern Churches are governed and how they should be governed. This, however, the Vatican spokesman does not know, or does not wish to know. And herein is the diversion of opinions. We urge the Vatican spokesman, and those that so forthfully quote him in the Ukrainian press, and yet refuse to print the resolutions of the Society to acquaint themselves with the issues and problems facing the concept of autonomy for the Eastern churches, to bring this issue of self-determination into reality, and then lessons in religion would not have to be given to those, who know them all too well.

The statements on the basics of religion presented by the Vatican spokesman leads to the mentioning of the episcopal ordination of the two nominees – auxiliaries of the Philadelphia Archdiocese. Is it possible that the Vatican spokesman is not aware of examples, where episcopal ordinations were proclaimed invalid by the Holy See, in cases where it was proved that the form of the ordination was illegal, where bishops had no right to ordinate, or when nominations were received improperly, (for example, through simony?) Why then bring forth charges that we do not know the basics of religion? With much greater right we can say that the Vatican spokesman is lacking in the knowledge of church history.

To the charge that the society denies the Congregation of Eastern Rite Churches the right to act, we reply: To deny we cannot, because we are not a controlling body. But we can demand, that this Congregation, a surviving remnant of colonial tradition, be abolished – or, at least, it should not engage itself in the affairs of our Church through irresponsible actions. Such an executive arm of the Holy Father should be the Major-Archbishop, or a Patriarch with his Synod. Then the cause of Church unity would be better served than by the Congregation for Eastern Rite Churches. We are in no need of intermediaries, such as the Congregation for Eastern Rite Churches, in dealing with the Holy Father and the government of the Universal Catholic Church. We especially do not need intermediaries who are working with determination against the best interests of both the Ukrainian Catholic Church, and the Universal Catholic Church.

November 1, 1971

Your Beatitude, and
Most Reverend Fathers of the Synod;

We received the announcement of the opening of the Fifth Archiepiscopal Synod of the Ukrainian Catholic Church in Rome with great joy and elation. In our own name, in the name of the lay and community organizations which we represent, and in the name of the Ukrainian Catholic laity in general in the entire world who have been informed about this joyous event, we greet this illustrious gathering of Ukrainian hierarchs.

We wish the Synod the greatest success in its deliberations and trust that, for the welfare of the Ukrainian Church and People, the accepted resolutions will be realized and implemented in all our metropolias, eparchies, exarchates, and parishes.

At the same time, in accord with the existing traditions of our Church, we request the Presidium of the Synod to admit the representatives of the laity so that they may make known to the Synodal Fathers the desires of those whom they represent’.

We are convinced that only close cooperation among the hierarchs, priests, and the members of the monastic orders will guarantee the implementation of the resolutions of this Synod and all the previous ones.

We reiterate our pledge that the organized Ukrainian laity and our civic organiza­tions are ready to cooperate very closely with the leadership of our Church and all the local bishops in matters relative to the development of the religious life of our people.

With sentiments of deepest gratitude, we are In Christ

George Karpinsky
Zynowij Gill
Roman Osinchuk
Stephan Proсук
Myroslav Labunka
Vasyl Markus
Petro Bilaniuk
Leo Rudnуску
Luboslava Shandra
Daria Kuzyk
Eva Piddubcheshen
Myroslav Nawrockyj
Romana Nawrockyj
Yaroslav Kryviak
Yaroslav Myndiuk
Daria Myndiuk
Volodymyr Bociurkiw
Ivan Pur

 * * * * * * * * * *

Praised be Jesus Christ!

November 1971

To the Archiepiscopal Synod
of the Ukrainian Catholic Church
c/o His Beatitude,
the Major Archbishop Joseph Cardinal Slipyj

 Your Beatitude,
Most Reverend Excellencies,

We, the undersigned representatives of organized Ukrainian laity and civic organizations, who attended the solemn festivities held in Rome on October 30-31 on the occasions of the 375th anniversary of the Union of Brest and the 325th anniversary of the Union of Uzhorod in conjunction with the dedication of the renovated Church of SS. Sergius and Bacchus, deem it appropriate to acquaint you with the views and the desires of the Ukrainian people.

The Ukrainian Community is gravely disturbed by the latest impediments placed by the Vatican Secretariat of State to convoke the successive Archiepiscopal Synod. We consider this a violation of historical rights, the established order of the Particular (self governing) Ukrainian Catholic Church, as well as, an inimical act towards our martyred Church dictated by political expediency.

In spite of everything, we believe, that You, our Bishops, have a sacred duty during this critical time, to defend the rights of our Church, which have been safeguarded by thousand year old traditions, by the Union of Brest and the Decrees of the II Vatican Council. The entire Ukrainian community is impatiently awaiting the immediate convocation of the planned (proposed) Fifth Archiepiscopal Synod. We request the Synodal Fathers, now assembled in Rome, to review the following matters in particular:

1)   To confirm and to implement the resolutions accepted at the Fourth Archiepiscopal Synod in regard to the Particular (self governing) and Patriarchal Systems of the Ukrainian Catholic Church.

2)   To insist that the Apostolic See respect the provisions of the Union of Brest concerning the rights of our Church, including the election of their bishops.

3)   To reject the exclusion of territorial jurisdiction in favor of the personal, jurisdiction of the Major Archbishop over all the Ukrainian Catholics in the world.

4)   The spiritual well-being of the faithful today necessitates the preservation of the tradition of a married clergy and rejects most emphatically the forceful introduction of celibacy in new countries.

5)   To restore the tradition of the participation of the laity in the government of the Church on all levels of ecclesial structure – Central Council of Laity, Eparchial and Parochial Councils, Church Brotherhoods and Sisterhoods, etc.

6)   To consolidate the cooperation of the Church with socio-civic organizations, especially in the field of native education, youth organizations, as well as the preservation and development of Ukrainian culture.

7)   To develop the ecumenical contacts and practical cooperation with the Ukrainian Orthodox Church.

8)   To safeguard the support and the best operation of the Ukrainian Catholic University of St. Clement which was given over to the Archiepiscopal Synod.

9)   To accelerate the resolving of the most painful conflicts among the hierarchy, monastic orders and laity in some countries.

10) Regardless of the letter of Pope Paul VI dated July 7, 1971 and the temporary difficulties in the matter of the creation of the Ukrainian Catholic Patriarchate, to continue relentlessly our striving for the ultimate achievement of our Church with a Kievo-Halyckij Patriarchate.

We deem it necessary to underscore the fact to the Synodal Fathers, that the Ukrainian laity and civic organizations have contributed greatly and have sacrificed much in the development of the Ukrainian Catholic Church. We voice great fear, if the Synod should not take place, or if it would not bring positive decisions which it would not be able to implement; indifference to Church problems; the lessening of contributions or even in particular cases, the departure of the active element from the Ukrainian Catholic Church.

However, we trust, that the Ukrainian Bishops will do all in their power during this critical period to fulfill their historical mission in regards to the Church and People.

With wishes for success in the works of the Synod, we remain with deepest respect

In Christ,

(The signatures of the representatives of the organizations follow. Ref. page 14)

We took into consideration the circumstances in which His Eminence Slipyj and the other Ukrainian bishops turned to the Holy Father with the request for the erection of a Ukrainian Patriarchate.

Despite the very best disposition, the Holy See, having examined the proposal with the greatest attention, was constrained to communicate twice to the Ukrainian prelates that, alas it cannot see the possibility of responding favorably to their supplication.

Considering the delicacy and gravity of the problem, the seriousness of the manifestations of various kinds, the repeated insistence of His Eminence Slipyj, the Holy Father ultimately ordered that the request be placed under a full new examination.

For the purpose of securing a deep study of the question, His Eminence Slipyj was commissioned to ask each Ukrainian bishop to present his opinion on the proposal, to consider whether the proposal should be reconsidered. At the same time, the Cardinal was requested to transmit the replies of the bishops to the Holy See. Some of these come late.

A select commission of Cardinals, after having intensely examined the replies received, as well as, after the examination of the entire question, placed the results of their studies at the disposal of the meeting of the heads of the Congregations of the Roman Curia held on June 22, 1971.

Taking into consideration the opinions expressed by the prelates, the Holy Father once again came to the conclusion that it is not possible to proceed with the erection of a Ukrainian Patriarchate.

Canonical and spiritual reasons, not to speak of historical ones, do not permit a positive response to the desires of the Catholic Ukrainian Episcopate.

It is necessary above all, to maintain the present clear distinction between «Ius Condendum.» The actual canonical discipline confirmed by the conciliar decree «Orientalum Ecclesiarum» and that of the «Declaration» of March 25, 1970 on the term «Aggregatus» fixed the jurisdiction of the patriarch to his own territory, It is not foreseen that a different orientation will emerge from the revision of the Codex of Oriental Canon Law.

In the absence of appropriate legislation, any exception to this norm could result in the invocation by others of rights for their particular benefit.

Furthermore, the prospect of the institution of the Ukrainian Patriarchate would, at this moment, present a canonical problem of still greater proportions. In fact, because of the sorrowful conditions of the Church in Ukraine, it would not only treat with the extension of the lawful exercise of patriarchal rights and functions, but also with the territory beyond the proper to the Patriarchate. In such instance a Titular would have greater authority than that which is now enjoyed by all other existing patriarchs. It would recognize the exercise of such functions exclusively beyond the confines of the territory itself. In fact, due to the painful situation existing, a Ukrainian Patriarchate would lack the possibility of exercising jurisdiction in his own territory.

Our final consideration is the great repercussions this would have upon Catholic Ukrainians in regions in which political and religious circumstances prohibit the existence of the Ukrainian Catholic Church. Such reactions would endanger the lives of said population. In a public institution of a new Patriarchate v/ere erected, with the titular residence in a foreign country, who took it upon himself to defend their rights and hopes without actual power to defend them and comfort the faithful.

Beside the erection of the Patriarchate we also deal with the convocation of the properly called Canonical Synod embracing all the Ukrainian bishops. (The jurisdiction of the Major Archbishop of Lviv is limited to the territory of his own Province)—foreseen as the convenient solution to meet the needs of the Ukrainian community living outside their own country. At one time it has been stated to the Ukrainian hierarchy in the name and by the commission of Holy Father, that invitations be send to the assembly of Ukrainian prelates, already existing and functioning under the name of «The Conference of the Ukrainian Hierarchy,» to reorganize and if necessary revise statutes under the presidency if His Eminence.

Glory be to Jesus Christ!

Це становище складено від підписаних представників мирянського руху, уповноважених учасниками римських торжеств 30-31 жовтня 1971 р.

д-р Роман Осінчук
єд-р Зиновій Ґіль
д-р Петро Зелений
д-р Василь Маркусь
д-р Петро Біланюк
проф. Мирослав Лабунька
інж.Василь Олеськів
д-р Романа Навроцька
д-р Ева Піддубчишин
Юрій Карпінський

Лист від представників мирян,
висланий до кожного присутнього в Римі
Владики Української Католицької Церкви

Рим, 30 жовтня, 1971 року.

Ваше Високопреосвященство!

Нижчепідписані представники мирян, зібрані на римських торжествах Української Помісної Католицької Церкви 30 – 31 жовтня, довідалися; про демарш до Українських: Владик Секретаріяту Стану їх Святости у справі заборони відбуття Архиєпископського Синоду.

В обличчі грізного стану й історичної відповідальности ієрархії за дальшу долю Української Церкви просимо і закликаємо Вас не піддатися цій незаконній пресії, постояти твердо за права самої ієрархії й цілої Церкви та, не зважаючи на це, відбути заплянований Архиєпископський Синод.

Відчуваємо, що без Синоду буде важко після повернення зустрічатися і співжити Владикам, священикам і провідним діячам зорганізованого мирянства із загалом наших вірних.

Цей тривожний апель доводимо до Вашого відома в почутті відповідальности за стан у нашій Церкві.

Віддані Вам у Христі,

др. Зиновій Ґіль, др. Роман Осінчук, інж. Степан Процик, проф. Мирослав Лабунька, проф. Василь Маркусь, др. Петро Біланюк, др. Леонид Рудницький, Любослава Шандра, Дарія Кузик, Ева Піддубчишин, др. Мирослав Навроцький, др. Романа Навроцька, др. Ярослав Крив’як, др. Ярослав Миндюк, др. Дарія Миндюк, др. Володимир Боцюрків, інж. Іван Фур, Юрій Карпінський

 * * * * * * * * * * *

Пресові комунікати з Риму

Рим, 1 листопада 1971.

Після торжественного посвячення української церкви святих Сергія і Вакха та врочистого відзначення 375-тої річниці Берестейської і 225-тої річниці Ужгородської Уній з участю 15 українських Владик під проводом Блаженнішого Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа Сліпого, українські Владики почали тут учора ввечорі, 31 жовтня 1971 року, свої синодальні наради та просять Святішого Отця про апостольське благословення для їхніх праць.

Президія Синоду

Рим, 2 листопада 1971.

Українські Католицькі Владики, зібрані на своїх Синодальних Нарадах в Римі, – оцим заявляють, що вони діють під проводом Верховного Архиєпископа і Кардинала Кир Йосифа, згідно з рішенням Другого Ватиканського Собору, в любові пошані і відданості до Св. Отця.

Рим, 5 листопада 1971.

Після посвячення відновленої церкви Жировицької Богородиці і Святих Сергія і Вакха в Римі, дня 30 жовтня, та по відзначенні 375 річниці Берестейської і 325-річчя Ужгородської Уній, Архиєрейською Службою Божою усіх зібраних Владик і святочною Академією, розпочалися в неділю вечором, дня 31 жовтня, чергові Синодальні Наради Українських Владик, що ними проводив Блаженніший Верховний Архиєпископ Української Церкви, Кардинал Йосиф Сліпий.

Під час своїх Нарад Українські Владики створили Дорадче Тіло для Верховного Архиєпископа, так званий Постійний Синод, зложений з чотирьох Владик, крім Верховного Архиєпископа.

Головною точкою Нарад було передискутовання начерку Конституції для Української Католицької Церкви. Окрім цього порішено деякі біжучі справи Української Церкви.

Українські Владики, зібрані на Синодальних Нарадах, звернулись до Духовенства і Вірних Української Церкви Спільним Пастирським Актом з нагоди святкувань Берестейської та Ужгородської Уній, підкреслюючи їхню дальшу життєвість для Українського Народу мимо усіх переслідувань і заперечень.

Синодальні Наради закінчено дня 5 листопада.

ПРЕЗИДІЯ Синодальних Нарад.

 * * * * * * * * * * *

Рим, 1 листопада 1971р.

Слава Ісусу Христу!

До Архиєпископського Синоду Української Католицької Церкви на руки Блаженнішого Верховного Архиєпископа і Кардинала Кир Йосифа Сліпого

Ваше Блаженство,

Високопреосвященні і Преосвященні Владики,

Ми нижчепідписані представники організованого мирянського і громадського життя, які прибули на ювілейні торжества в Римі 30-31 жовтня з нагоди 375-річчя Берестейської і 325-річчя Ужгородської Унії та посвячення храму Святих Сергія і Вакха, уважаємо за відповідне подати до Вашого відома і погляди і побажання українського загалу.

Українська спільнота поважно стурбована останньою забороною Секретаріяту Стану їх Святости відбути черговий Архиєпископський Синод. Уважаємо це порушення історичних прав та устійненого правопорядку Помісної Української Католицької Церкви, подиктованим радше політичними міркуваннями.

Не зважаючи на це, уважаємо, що Ви, наші Владики, маєте святий обов’язок у цей критичний час відстояти права нашої Церкви, забезпечені тисячлітньою традицією, Берестейською Унією та декретами Другого Ватиканського Собору. Вся українська спільнота нетерпеливо очікує негайного відбуття заплянованого П’ятого Архиєпископського Синоду.

Звертаємося до Отців Синоду, зібраних тепер у Римі, розглянути зокрема такі справи:

1. Підтвердити і перевести в життя постанови, винесені на 4-тому Архиєпископському Синоді стосовно помісности і патріяршого устрою Української Католицької Церкви.
2. Домагатися від Апостольської Столиці респектування артикулів Берестейської Унії щодо прав нашої Церкви, включно з вибором власної ієрархії.
3. Заперечити виключність територіяльної юрисдикції на користь персональної правовласти Верховного Архиєпископотва над всіми українцями католиками у світі.
4. Добро душ вірних на сьогодні вимагає збереження в дусі традиції жонатого клиру і послідовного опрокинення насильно впровадженого целібату в нових країнах.
5. Відновити традицію співучасти мирян в управлінні Церквою на всіх щаблях церковної структури /Головна Рада Мирян, єпархіяльні та парафіяльні ради, церковні братства і сестрицтва тощо/.
6. Затіснити співпрацю Церкви з суспільно-громадськими чинниками, особливо в ділянках рідного шкільництва, молодечих організацій та збереження і розвитку української культури.
7. Розвинути екуменічні зв’язки та практичну співпрацю з Українською Православною Церквою.
8. Забезпечити піддержку та якнайуспішніше діяння Українського Католицького Університету ім. Папи Климентія, переданого Архиєпископському Синодові.
9. Сприяти розв’язанню наболілих конфліктів в деяких країнах між ієрархією, монашими чинами та мирянами.

10. Не зважаючи на лист Папи Павла 5-го з 7 липня 1971 р. та тимчасові труднощі у справі створення Українського Католицького Патріярхату, продовжувати наполегливо змагання за завершення структури нашої Церкви Київсько-Галицьким Патріярхатом.

Вважаємо за потрібне зазначити Отцям Синоду, що українські миряни та організоване громадянство зробили великий вклад і жертвенність у розбудову Української Католицької Церкви. Висловлюємо тривожні побоювання, якщо б Синод не відбувся або не виніс позитивних рішень та не був у стані перевести їх у життя, що це могло б привести до занепаду віри, збайдужіння до справ Церкви, упадок жертвенности, а навіть в і окремих випадках до відходу активного елементу від Української Католицької Церкви.

Ми однак сподіваємося, що українські Владики зроблять все можливе, щоб в цьому критичному часі виконати свою історичну місію супроти Церкви і Народу.

Залишаємося в глибокій пошані, з побажанням успіхів у працях Синоду та християнським привітом.

Мгр. Омелян Коваль – За Евролепську Президію Секретаріяту CKBУ / Коорцинаціиний Осередок Українських Центральних Громадських Установ в Европі / Центральна Управа Спілки Української молоді;

проф. Петро Зелений – За Європейську Конференцію Мирян / Український Християнський Рух / Товариство за Патріярхат в Бельгії;

інж. Євген Гарабач – За Український Християнський Робітничий Рух / Товариство за Патріярхат в Німеччині;

інж. Василь Олеськів – За Громадський Комітет за Український Патріярхат у великій Британії / Союз Українців у Великій Британії;

д-р Романа Навроцька – За Світову Федерацію Українських Жіночих організацій;

Ольга Муссаковська, Любослава Шандра – За Централю Союзу Українок Америки;

Ольна Тоїлашівська – За Українську-Американську Жіночу Допомогову Організацію в Нью-Йорку;

Д-р Юрій Цегельський, Юрій Карпинський – За Організацію Української Молоді і «Пласт»;

проф. Леонід Рудницький – За Осередок Наукового Товариства ім. Шевченка в Фіялдельфії;

Ева Піддубчишин – За Товариство Прихильників Українського Католицького Університету – Нью-Йорк;

Дарія Кузик – За Світове Товариство за Патріярхат;

Д-р Зіновій Ґіль, інж. Степан Процик, Василь Пасічняк – За Крайову Управу Товариства за Патріярхат в Америці;

д-р Роман Осінчук проф. Миослав Лабунька – За Раду Мирян Товариства за Патріярхат в Америці;

проф. д-р Петро Біланюк – За Централю Комітетів оборони обряду, традицій і мови Української Церкви в США і Канаді;

Юрій Карпинський – За Студентський Комітет ад гок за Патріярхат;

Любослава Шандра – За Громадський Комітет дії за Патріярхат УКЦеркви та Діловий Комітет для відзначення Другої річниці Архиєпископського Синоду в Чікаґо;

д-р Василь Маркусь – За Координаційний Комітет Українських Організацій Канади і Америки за здій­снення Патріярхату / Асоціяція Української Католицької Преси;

д-р Мирослав Навроцький – За Українське Лікарське Товариство Північної Америки – Відділ в Пенсильванії/

 * * * * * * * * * * * .

Слава Ісусу Христу!

Рим, 5 листопада 1971 р.

До Архиєпископського Синоду Української Католицької Церкви
на руки Блаженнішого Верховного Архиєпископа і Кардинала
Кир Йосифа Сліпого

Ваше Блаженство, Високопреосвященніші і Преосвященні Владики!

Хоч згідно із традицією нашої Церкви представники мирян все брали участь в синодальних нарадах, то ми, представники мирян Української Католицької Церкви зі жалем стверджуємо, що й 5-ий Архиєпископський Синод відбіг від тої традиції. Мимо наших старань ми не мали нагоди виступити особисто на 5-ому Архиєпископському Синоді перед Високопреосвященнішими і Преосвященними Отцями Синоду, щоб висловити і вияснити наше становище відносно ряду питань, що тісно в’яжуться із дальшим розвитком нашої Української Католицької Церкви та працею мирян для неї.

Але ми все ж таки не сумніваємось, що заторкнені нами питання стануть предметом глибоких студій і розважань Отцями Синоду. Ми вважаємо, що ці справи, з огляду на свою актуальність і важливість, заслуговують на повну увагу Отців Синоду.

Просимо прийняти вислови нашої синівської відданости і остаємо з глибокою пошаною і християнським привітом

Інж. д-р Петро Зелений, голова делегації мирян

Члени делеґаціі: проф. д-р Петро Біланюк, д-р Ева Піддубчишин, Романа Навроцька, Юрій Карпінський

    * * * * * * * * * * *

 Ваше Блаженство, Голово Синоду,
Високопреосвященніші і Преосвященні Владики, Отці Синоду!

Нав’язуючи до вже поданого Синодові листа від мирянських і громадських організацій з 1 листопада 1971 року, бажали б ми нині, як делегація мирян, уточнити та поширити деякі точки цього листа.

1. Видається нам, що основною причиною теперішніх труднощів у нашому церковному житті є обставина, що постанови IV і попередніх Архиєпископських Синодів не були переведені в життя. На жаль, навіть не були вони належно спопуляризовані серед загалу вірних. В цьому також не дописала українська католицька преса. Щоб не бути голословними, дозволимо собі вказати на деякі приклади: досі нестворено Беатифікаційного Осередку, усіх інстанцій церковних судів; не поставлено належно справи «Фонду Церкви в потребі» і т.д.

2. Саме в 375-ту річницю Берестейської Унії, яку тепер врочисто відзначаємо, приходиться ствердити, що Українська Католицька Церква істотно віддалилася від того первісного стану Східної Помісної Церкви, якою вона була і повинна бути. На протязі останніх століть поступово поширено законодавчу і адміністративну владу Римської Курії, яка своїми законами та розпорядженнями нарушувала самоуправління і традиційні права та привілеї Української Католицької Церкви, наприклад, призначування єпископів, впровадження обов’язкового целібату, видавання літургічних книг. Крім цього, накидувано нам латинську богословську думку, чужу нашій ментальності, впроваджено західні канонічні норми та літургічні форми, щоб найбільше зблизити нас до латинського обряду, західної церковної структури та духовости.

Причиною цього стану було те, що латиняни ніколи не розглядали церковну єдність як об’єднання двох братніх помісних Церков. У висліді запанувала відома теорія уніятизму замість правдивого католицизму. Щойно Другий Ватиканський Собор привернув правильне розуміння церковної єдности, а тим самим правдивого католицизму, побудованого на обрядовому, богословському і культурному плюралізмі, проте, в єдності одної Христової віри.

3. Переходимо далі до наступної точки, яка є основним аргументом Римської Курії проти створення Українського Католицького Патріярхату. Це є принцип територіяльної юрисдикції. Цей принцип у модерному плюралістичному суспільстві є нелогічний і непрактичний.

Рухи населення, культурний обмін, співіснування різних мов і культур, як теж змінені політичні та соціяльні обставини вимагають, щоб суворий територіяльний принцип заступити персональною юрисдикцією проводу кожної Помісної Церкви над всіма членами тої ж Церкви та обряду у цілому світі. Зрештою, вже від давніх століть персональний принцип входив у практику церковної юрисдикції та й сьогодні стосується у багатьох випадках. Тому ми уважаємо, що потрібно все зробити, щоб усунути цю позірну перешкоду для створення єдиного і неподільного українського патріярхату.

4. Пекучою проблемою нашої церковної дійсности є справа священства. Щоб практично зберегти єдність нашої Церкви, уважаємо, що є потрібним, аби формація наших священиків з цілої діяспори відбувалася в одному дусі та по можливості в одному центрі, в ніякому разі в латинських семінаріях.

Ми вже згадали про впливи латинської Церкви на виховання і на родинний стан священиків. Вповні доцінюючи значення для Церкви дівицтва, як однієї з форм християнської досконалости, ми повинні також визнати великий вклад жонатого священства у розвиток нашої Церкви.

З огляду на привернення традиційних прав і форм нашої Церкви, жонате священство повинно бути і в майбутньому нормою, а не вийнятком. При цьому не слід забувати, що жонатий клир, творячи священичі роди, був постійним джерелом української інтелігенції, в тому і священичої. Ця інтелігенція виразно причинилася до поглиблення релігійного життя народу, його культурного та господарського розвитку.

В сучасну пору Українська Церква знайшлася в положенні, яке вимагає впровадження добровільного целібату та збереження інституції жонатого клиру.

5. Від самого початку існування християнства в Україні, співучасть мирян в церковному житті та організації широко практикувалася, включно до участи в церковних соборах. Велику ролю відограли церковні братства в історії нашої Церкви, зокрема в її критичних періодах.

Тому вважаємо, що сьогодні є конечністю відновити традиції співучасти мирян в управлінні Церквою на всіх щаблях церковної структури, себто у формі Головної Ради Мирян, єпархіяльних і парафіяльних рад, церковних братств, сестрицтв, тощо. Про значення цього переконалася і Латинська Церква, яка поступово притягає мирян до участи в церковному управлінні.

6. Українське суспільне життя було завжди тісно пов’язане з Церквою та релігією. І сьогодні, головно, в поселеннях немислимим є збереження та розвиток української спільноти без активної співдії церковних чинників, головно в ділянці шкільництва та виховання молоді. В ряді випадків, на жаль, роля нашої Церкви не здійснюється належно, а є навіть прояви її негативного впливу. Ми уважаємо, що саме Українська Католицька Церква повинна змагати до припинення асиміляції та відчуження нашої молоді від української культури та мови. Потрібно тісної співпраці священства та Владик із зусиллями громадських та освітніх установ, а головно молодіжних організацій у цьому напрямі. Наша Церква повинна більше, як досі, сприяти розбудові освітніх заходів, розвиткові науки, видавництв, музеїв та всіх тих починів, які скріплюють національну свідомість і гордість нових поколінь українців поза батьківщиною.

7. Не менш важливою є також праця нашої Церкви в екуменічній ділянці, яка відкриває широкі можливості діялогу, головно із православними українцями, та практичної співпраці. Наприклад, були б дуже корисними спільні зустрічі і наради ієрархії, священиків і мирян обидвох Церков. На довшу мету слід подумати про деякі спільні Богослужбові тексти, переклади Святого Письма, можливість молитовного єднання в Божих храмах обидвох віровизнань. Приктичними і актуальними є утворення спільної шкільної системи та організації виховання, а також спільні виступи в обороні християнства на Україні.

Така співпраця і взаємини між двома віровизнаннями одного народу вже широко практикуються серед західних народів.

8. У зв’язку з прийнятою перед двома роками постановою Синоду про перебрання Українського Католицького Університету у власність і відання всьому єпископату видається конечним, щоб ця установа була завершена організаційно, посилена викладацьким персоналом, а зокрема, мала постійний наплив студентства. Необхідним є також забезпечення Університету постійними фондами, чим можна б запевнити бюджет університету та нормальне плянування академічної та наукової, і видавничої діяльности цієї єдиної сьогодні у світі української католицької високої навчальної установи.

9. Бажаємо порушити ще одну, дещо делікатну і болючу справу. Не є таємницею, що в деяких країнах та осередках існують у нас ще недоладки між групами мирян, священиками та ієрархією. Наслідки цього явища доволі сумні та небажані. Не входячи в ґенезу цих конфліктів та ферментів, до яких, так чи інакше, були причасними і деякі активні миряни серед нас делегатів на Синод, ми бажаємо ствердити, що наступив час закінчити період внутрішніх непорозумінь та привернення внутрішнього злагіднення відносин і примирення й впорядкування спільними зусиллями багатьох недоладків. Заявляючи з боку мирян готовість працювати в цьому напрямі, ми одночасно просимо Владик і священство зробити все, щоб уможливити усунення труднощів та створити атмосферу відновленого довіря і співпраці. У висліді попередніх конфліктів не може бути переможців і переможених, а лише маємо стати спільно в покорі перед величчю ідеалів нашої Святої Церкви, та навчені досвідом минулого повинні ми забути багато обопільних звинувачень. Відновлена єдність нашої Церкви та скріплена її помісність на патріархальній системі і синодальному управлінні можуть бути заразом ґарантією привернення того, що ми за останні роки втратили.

10. І, врешті порушимо питання піднесення Верховного Архиєпископства до гідности Патріярхії. Беручи під увагу делікатність питання, українські миряни всеодно не думають зрезиґнувати з дальших заходів за осягнення цієї цілі. Арґументи, висунені проти встановлення нашого патріярхату в сучасних умовах, не є вистачальні, щоб їх можна було прийняти за переконливі. Ці арґументи є радше політичного, як канонічно-богословського, історичного чи душпастирського характеру. Тому слід українським Владикам та богословам дати науково обосновану відповідь на ці арґументи і тим створити тривкі підстави для дальших змагань за створення Київсько-Галицького Патріярхату.

Порушені тут питання піддаємо під ласкаву увагу Отцям Синоду, як вислів наших турбот за добро Церкви і її майбутній розвиток. Зокрема уважаємо конечним, щоб цей Синод, подібно, як і попередні виступи наших Ієрархів, особливо ж Верховного Архиєпископа на Папському Синоді, присвятив увагу долі наших братів та їх Церкві на землях України. Цей Синод і ми всі повинні піднести голос в їх обороні та домогтися перед світовою опінією від пануючого там режиму привернення релігійних прав та повної свободи віровизнання, а точніше відновлення Української Католицької Церкви. Доля нашої Церкви і народу в Україні повинна бути предметом уваги не лише цього Синоду, але кожночасно і журбою всієї Церкви на поселеннях – Владик, священства і мирян!

Привітальне слово голови Товариства
за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви
д-ра Зиновія Ґіля при зустрічі паломників
з Верховним Архиєпископом Кир Йосифом Сліпим
у Римі, дня 28 жовтня, 1971 року.

Ваше Блаженство,
Високодостойний і Дорогий Наш Первоієрарше!

Мені сьогодні припала найбільша шана, привітати Ваше Блаженство саме тут в цій обителі, від представників мирянтва, та висловити наші глибокі почування подяки, пошани, відданости, любови та нашого синівського послуху. Приїхали ми з далеких країн Америки та Европи мов діти до свого Батька, щоб почути від Вас живе слово, що піддержить нас у нашій вірі та надії. Ми раді, що будемо учасниками світлих празників: посвячення цієї історичної обителі, що засвідчує присутність і вірність Українського Народу вірі батьків у цьому вічному місті, та відзначення 375 літного Ювілею Злуки Нашої Церкви з Вселенською.

Ми свідомі цього критичного становища, що в ньому знаходиться наш нарід і дорога нам Церква під сучасну пору! Але ми маємо велику надію на Всевишнього, що завжди благословив почини наших Владик, священиків та наших вірних у минулому і ми твердо віримо у світле майбутнє, тому, що Господь наділив нас такими великими провідниками – Владиками, як ним був Слуга Божий Митрополит Андрей і Ваше Блаженство.

Скільки це було в наших силах ми допомагали і попирали всі Ваші почини Дорогий Владико; обіцюємо робити це в майбутньому. Ми радіємо тим, що разом з нами тут в Римі є приявні майже всі наші Владики і хочемо вірити, що ця присутність ненадаремна. Ми сподіємося від неї дуже багато а саме, що під Вашим мудрим проводом відбудеться П’ятий Синод Нашої Помісної Церкви і що з ним закінчаться ці труднощі, що ми їх так трагічно переживаємо. Це була б для нас велика Божа Ласка, якщо ми могли б бути свідками світлої чергової події нашої Церкви, чого гаряче бажаємо Вашому Блаженству та всім нам. Нехай Господь Помагає!

Янґставн, 10 березня, 1971
До Високопреосвященного Архиєпископа
Кир Амврозія Сенишина
Митрополита Українців Католиків у ЗСА у Філадельфії, Па.

за посередництвом
Уряду о. Шамбеляна
Лева Адамяка
у Янґставні, Огайо.

Справа: запрошення Блаженнішого Кир Йосифа Кардинала Сліпого до Архиєпархії в цьому 1971 році.

Ваше Високопреосвященство:

Ми, миряни — члени Української Католицької Парохії в Янґставні, довідуємося з часописів, що Верховний Архиєпископ Кир Йосиф прибуде до Канади на відвідини при кінці весни в цьому році.

Ми разом у співпраці з парохіянами наших Церков в Клівленді та Пітсбурзі дуже бажаємо вітати Блаженнішого у наших містах. Ми приступаємо до приготувань величавої візити живучого символа оборони нашої УКЦ в особі Кир Йосифа, щоб тим актом освітлити незламну боротьбу УКЦ і Українського народу проти нечуваного в історії атеїстичного терору і народовбивства у Совєтському Союзі, щоб піднести ім’я Української Церкви й народу в очах Американського середовища, та щоб піднести ентузіазм наших парохіян до нашої Церкви і нашого народу.

Щоб візита Кир Йосифа в Америці була величавою та символічною ознакою нашої гармонійної співпраці і нашої сили, ми, громада Філадельфійської Єпархії, дуже просимо Вашу Ексцеленцію запросити Кир Йосифа до наших парохій.

Офіційні запросини Вашої Ексцеленції та відвідини Блаженнішого по наших парохіях звеличить нашу Церкву не лише по наших громадах і в очах Американської спільноти, але також в очах наших молодших поколінь для слави і єдности нашої Церкви і народу.

Наша Церква завмирає. Наші парохії бідніють. Наша молодь відходить від нашої Церкви і ми станули над берегом пропасти нашого національного і церковного існування. Ми стоїмо над нашою могилою.

Візита Кир Йосифа збудить приспані душі, зелектризує наші збайдужілі громади до повної живучости, та защепить наші душі новим динамізмом до нашого активного існуванням. Розвиток і слава нашої Церкви є також гордістю Вашої Ексцеленції. Ми віримо, що Ваша Ексцеленція використає таку імпозантну нагоду для піднесення духового життя наших парохій.

В імені: УККА – відділ Янґставн
Т-ва СУМА – відділ Янґставн
Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦ – відділ Янґставн передаємо і посилаємо це прохання з виявами пошани до Вашого Високопреосвященства
др. Олександер Сидоряк, голова
Володимир Мисів, секретар

* * * * * * * * * * * * * * * * * *

6 грудня 1970
До їх Святости Папи Павла VI
Ватикан

Ваша Святосте І

Я звертаюся до Вас від імені Української Католицької Церкви. Хоч я не народився українцем, прийняв свячення у Візантійському обряді. Я є Ісусовцем, котрий одержав докторат у східній теології у Понтифікальному Східньому Інституті у Римі і тепер викладаю теологію у Фордгамському університеті. Можливо, в зв’язку з моєю педагогічною діяльністю або через мою ролю як редактора «Діяконії», я дуже занепокоєний станом Української Католицької Церкви.

Шість мільйонів українців, розсіяних по цілому світі, тепер вимагають, щоб Ваша Святість признали їх Верховного Архиєпископа Кардинала Йосифа Сліпого як Патріярха їхньої старовинної Київо-Галицької Митрополії. Я виголосив багато промов і писав статті для Українських Католицьких слухачів в Америці і Канаді. Я вважаю, що українці-католики повинні бути менше під домінацією Східньої Конгрегації, а повинні користуватися більшою автономією для. того, щоб вони могли й далі існувати і розцвітати в діяспорі і на батьківщині.

Певно, що Верховний Архиєпископ, відповідно до Апостольського листа з 2 червня; 1957, Клері Санктітаті, має те саме право і владу, що й патріярх. 23 грудня 1963 року, Священна Конгрегація для Східніх Церков на питання чи Український Митрополит зі Львова може уважатися як Верховний Архиєпископ, згідно з дефініцією Клері Санктітаті, дала позитивну відповідь.

Декрет II Ватиканського Собору «Про Східні Церкви», опублікований Вашою Святістю 21 листопада 1964 р. – параграфи 7-11, передбачав відновлення патріярхального синоду – як традиційної форми управління, де є патріярхати /і рівнозначно, де є верховні архиєпископати/. Собор навіть висловив велике побажання, щоб були створені нові патріярхати, де в цьому є потреба.

На підставі моїх студій церковної історії, зокрема вивчення розвитку централізації всіх Східніх Церков під Апостольським Престолом і дослідження питання про узурпацію їх традиційних прав і їх форм самоуправи, я переконався, що Українські і Мелхітські Церкви є дві існуючі церкви, які могли б і повинні дістати те, що II Ватиканський Собор принайменше дозволив їм у теорії: а саме, цілковите відновлення патріярхального синоду, як звичайну форму самоврядування. Це включало б, через синод всіх єпископів з патріярхом, у випадку Української Церкви – з Верховним Архиєпископом, встановляти власні закони в тих місцях, що були традиційно признані Апостольським Престолом в першому тисячолітті. Це, на мою думку, також включало б право, щоб такі синоди вибирали своїх єпископів, тим самим покінчити з назначуваннями Апостольського Престола.

Історію римської централізації можна зрозуміти як історичний розвиток, що привів до розуміння одної, католицької, апостольської церкви що є рівнозначне з Римсько-латинським патріярхатом. Коли Папа Іннокентій III, після; Хрестоносних походів завоював стародавні східні міста, як наприклад, Александрію, Константинопіль, Антіохію і Єрусалим то він установляв латинські патріярхати, якими керували латинські прелати. Тому було самозрозумілим, що ці ново-признані патріярхи повинні були одержати призначення від управляючого папи. Але в XVI і XVII столітті, коли деякі православні єпископи з’єдналися з Римом, ця сама ментальність була застосована й до виборів всіх східних католицьких єпископів і патріярхів. У 1588 році Папа Сикст V узалежнив всі провінційні /включно і патріярхальні/ синоди від затвердження Апостольського Престола.

Східня Конґреґація у своєму ставленні до східніх католиків в Америці дотепер ігнорувала особливі обряди і традиції в країні, де є більшість римо-католиків. Найліпший приклад цього є цитат з листа 23 липня 1934 року до єпископа Такача, єпископа Уніятської єпархії у Пітсбурґу. Цей документ був підписаний Люїджі кардиналом Сінцеро, секретарем Східньої Конґреґації, в якому кардинал хотів посилити декрет 1924 року, «Кум Дата Фуеріт» і також подібний декрет 1929 року, який наполягав на встановленні целібату для священиків Східнішого обряду католиків в Америці і Канаді. Свої погляди він пояснював так: «Тому що в США існують специфічні умови для рутенської народности, вона репрезентує там еміґрантський елемент і меншість. Тому то ця меншість не може претендувати на збереження своїх звичаїв і традицій, які йдуть в розрізу звичаями і традиціями католиків в США, а тим самим є ліпше мати менше священиків, які могли б бути джерелом глуму і насмішок для більшости американців-католиків.» Цей болючий коментар – це документ Конґреґації без найменшого респекту до обряду, якої речником вона являється.

Подібне наставлення виявив теперішній Префект Східної Конґреґації Кард. де Фюрстенберґ, коли 1 грудня 1969 року він заявив Кардиналові Сліпому, що Синод Українських Католицьких Єпископів що відбувся в Римі від 29 вересня до 4 жовтня 1969 року є недійсним.

II Ватиканський Собор зазначає, що церква це Божий люд, це паломники в пустелі життя, що зустрічаються з Богом під час напружень які можуть бути розв’язані тільки в дусі пошани до своєрідної особливості другої людини і стремління служити ближньому наслідуючи нашого Провідника і Царя Господа Ісуса Христа.

Декрет Східніх Католицьких Церков керується цим основним вченням діянь Святого Духа зважаючи на особливості різних культур і народів, і цим самим толеруючи великі різниці в звичаях, літургіях і формах адміністрації.

І на це я хотів би звернути увагу Вашої Святости, а саме на прагнення українців в Америці і Канаді а також і в цілому світі, здобути більшу автономію в адмініструванні іхньою церквою. Продовжувати керування їхньої Церкви декретами Східньої Конґреґації, це означає кінець існування цієї церкви, або ще гірше, в зв’язку з скандалом для православних і других не-католиків – це означає звести цю прославлену Церкву, яка натерпілася так дуже, виявляючи свою любов до Святішого Отця, Наслідника Христа на землі, до музейного експонату. Це поглибить безодню, яка існує в світі Східніх Церков між римською теорією і існуючою практикою.

Я молюся, щоб у цьому листі не було ніякого тону зарозумілости. Цей лист написаний в дусі молитви і щирости не-українцем щиро заінтересованим, щоб Церква Христа сяяла ще ясніше як провідне світло маяка для всього людства.

Я залишаюся
з глибокою пошаною як Твій син во Христі
о. Джордж Малоні

* * * * * * * * * * * * *

До їх Святости
Павла VI, Патріярха Заходу
Єпископа Риму, Першого поміж Рівними

Ваша Святосте!

Ми, студенти українського походження, в США, звертаємося до Вас в дуже важливій справі, а саме в справі установлення Київсько-Галицького Патріярхату. Українці-католики в Україні і поза межами України, моляться за днем, коли цей радісний момент буде проголошений. Всупереч заявам деяких членів Курії, таке рішення тільки скріпить духа і віру не тільки наших братів-католиків, але також наших братів-православних на Україні. Ми добре усвідомлюємо собі, що Ваша Святість дбає про духові блага повіреного Вам стада, ми одначе обстоюємо думку, що духові блага українських католиків можна найкраще задовольнити встановленням Патріярхату. Цей Патріярхат не тільки служив би приводом церковної єдности, але ми віримо, що коло нього згуртувалися б усі українці, православні, католики і протестанти.

Проте, Ваша Святосте, ми не можемо затаїти обурення і приголомшення з приводу акцій декотрих членів Римської курії в недавньому минулому, а саме Євгена кардинала Тіссерана і Максиміліяна кардинала де і Фюрстенберґа. Ці два мужі образили честь усіх українців, і тому ми тепер вимагаємо їхнього усунення з їх високих постів. Кардинал Церкви, який намагається заперечити честь народу, що найбільше витерпів у найновіші часи за Бога, нижче всякої критики, а коли він ще намагається це робити брехнею, пів-правдою, інсинуаціями, так як зробив кардинал Тіссеран, то це вимагає рішучої акції з боку Вашої Святости.

Вчинків кардинала де Фюрстенберґа, які йдуть у розріз з добром і Східних Церков, яких інтереси він повинен захищати, є забагато, щоб тут їх згадувати. Згадаємо кілька прикладів, щоб ілюструвати, що ця людина цілком некомпетентна, щоб займати свій високий пост. Кардинал де Фюрстенберґ в одній із своїх промов сказав, що асиміляція нашої Української Католицької Церкви в більшу Римо-католицьку Церкву є не тільки невідкличною, але дуже побажаною. Ми цього не бачимо. В ритуальній асиміляції, ми добачуємо відхилення, яке рішуче відкидаємо. Ми домагаємося наших старовинних прав і привілеїв, які датуються 988 роком, а саме автономної внутрішньої структури в нашій Церкві у формі патріярхату, жонатого священства, яке є традиційним у всіх Східніх Церквах, і вимагаємо покінчити з домінацією Священної Конгрегації для Східніх Церков, яка є опанована латинським клером і заступити її синодами Східних Церков. І ще раз, просимо Вашу Святість, установити Київсько-Галицький Патріярхат, який відповідає історичному титулові Митрополита Києва-Галича, що є рівнозначним з Митрополитом усієї Руси /або Рутенії/. Ця назва відповідає Україні а не Росії. Поки це не буде здійснене, багато енергії буде витрачено, яку можна б використати на конструктивну працю нашої Церкви. Це однак не здійсниться поки не встановиться патріярхат, бо ми вважаємо це необхідним для дальшого духового розвитку Української Нації. Ми не припинимо наших зусиль, поки наші домагання не будуть здійснені.

Олег Ільницький
Президент Української Студентської Громади

Рух в обороні прав і помісности Української Католицької Церкви поширюється і серед молоді. В Чікаґо постав Студентський Комітет ад гок за Патріярхат Української Католицької Церкви, який запросив на суботу, 29 травня двох доповідачів з-поза Чікаґа. Відомий професор теології Фордгамського університету та директор екуменічного осередку Папи Йоана в Нью-Йорку, о. Джордж А. Мальоні, та проф. історії Ля Сал Коледжу в Філадельфії, Мирослав Лабунька, гостювали в Чікаґо.

До обіду вони провели зустріч з представниками етнічної преси в Чікаґо, яка виявила велике зацікавлення подіями в нашій Церкві. По обіді відбулася зустріч із студентами, де обидва гості дали короткі експозе про теперішні проблеми Української Церкви, а потім відповідали на питання. Присутніх було понад 30 студентів.

Того ж дня вечером відбулися громадські збори, на яких обидва гості доповідали про Українську Церкву в пособорову добу, її права, помісність, про теперішні змагання і труднощі в них. Зокрема гість з Філядельфії подав коментар до бурхливих подій філядельфійських свячень. Доповідачі також відповіли на питання. Студентка Марта Гарасовська розповіла про участь делегації молоді з Чікаґа в Філядельфійських демонстраціях. Вона також заявила, що українська молодь виразно себе визначує по стороні тих, які боронять самоуправний і самобутний характер нашої Церкви. Говорив також заступник голови Координаційного Комітету Громадських Організацій ЗСА і Канади за Патріярхат, д-р Юрій Городиловський, який привітав гостей та заявив, що сьогодні перед всіми повинен бути ясний шлях – з ким ми йдемо і проти чого ми виступаємо. Координаційний Комітет дав свій протекторат для цієї громадської зустрічі. Студент Тиміш Трусевич прочитав тексти телеграм Святішому Отцеві, Блаженнішому Кир Йосифові, усім Владикам Канади та трьом єпископам Америки. Канадійським ієрархам дякувано, що не взяли участи в філядельфійських свяченнях. Від ієрархів Америки присутні домагалися запрошення Верховного Архиєпископа з візитою до Америки. Окрему телеграму вислано до Комісії Прав Людини при ООН, доводячи до відома, що Ватикан, будучи сиґнатором Деклярації Прав Людини, не респектує цих прав, бо тримає у палатному ув’язненні нашого Первоієрарха.

Студентка Наталка Пилипюк, голова Чікаґівського Студентського Комітету ад гок, яка відкрила збори і представила ціль акції студентів, прочитала резолюції, що їх присутні прийняли оплесками. Зборами проводив проф. В. Маркусь, який також подав резюме промови о. Мальоні українською мовою. Всіх учасників цих зборів у залі СУМА було 400 осіб.

До місцевого Студентського Комітету входить 11 студентів місцевих університетів та середніх шкіл. Крім голови, Н. Пилипюк, активними в Комітеті є Т. Трусевич, М. Гарасовська, З. Городиловська, О. Смишнюк, Ю. Левицький, 3. Трусевич, та інші. Від Чікаґівського Комітету їздили до Філядельфії Олег і Роксоляна Сацюки, Гарасовська та О. Черінь.

Про чікаґівські збори та про теперішню кризу в нашій Церкві – статті в місцевій литовській, польській і чеській пресі.