Препрославлений Ти, Христе Боже наш,
світила на землі — Отців наших оснував Ти,
і ними до істиної віри всіх нас направив Ти!
Хто ті Отці, що їм сьогодні посвячена неділя на завершення Христового побуту на землі, що закінчився Його Вознесенням на небо і почалось друге велике очікування Його приходу при кінці історії нашої планети? Хто ті Отці, що їх величаємо такими високими прикметниками сьогодні, про яких так часто згадуємо в Літургії, у них вчимося? Мусіли це бути справді великі Вчителі, яких шанує вся Церква — католицька, православна і протестантська і це нас дивно поєднує, бо ми Христову науку від апостолів пізнали через тих Отців, їхньою проповіддю, святістю, їхньою вірністю Христовому слову, ними, що жили так близько апостольської проповіді і первісної Церкви, близькі, через апостолів, Христові свідки!
Словом Отець-Батько звемо ще й сьогодні не тільки рідного батька, але теж і когось, що дав початок якійсь добрій для людей справі, а він став її піонером. Чи не кажемо — батько української літератури, кооперації, батько Пласту. Мабуть пішло це зі св. Письма, в якому зараз на початку подибуємо цей вислів, коли була мова про перших номадів-кочовиків, які походили від Явала і «він став батьком тих, що живуть в шатрах і випасають худобу», а його брат Ювал був батьком мандрівних музикантів, гуслярів і дударів (Бут 4,20-21). Серед перших християн вже появилося те слово «Отець» для тих, що вчили, були відомими вчителями Христової віри і мали учнів, які звали себе їхніми духовними синами.
Сьогодні згадуємо перший церковний Собор в Нікеї 325 року і його біля 300 єпископів, які отримали назву «Отців», бо стали, як єпископи і учасники першого Собору, великими Вчителями в Церкві, бо дали доказ своєї великої віри в божество Ісуса Христа і в Його слово, оборонили віру перед грізною єрессю Арія, були деякі з них, що пережили важкі переслідування Церкви, яке скінчилося в 313 році, були світлом Христовим серед поганського світу своєю святістю. Потім ім’я Отців перейшло на мужів світочів, якими Св. Дух вчив в Церкві — на Сході аж до св. Івана Дамаскина до 754 року, на Заході до Ісидора з Севіллі до 636 року. Після них церковною наукою займаються вчені богослови, а Вчителями в Церкві є єпископи, і коли вони збираються на Вселенські Собори, що буває рідко, їх звемо Отцями Собору.
Найперше пригляньмося ближче Отцям Нікейського Собору. Під впливом грецьких філософів, що роздумували над Божою Мудрістю, Словом — Логосом, появилась хибна думка про те Слово в Бозі, яке є Богом і Другою особою Божою споконвіку, яким сталося все, що постало, яке в історії сталось тілом і то є Особа Ісуса Христа. Почалась однак думка, що те Слово — то Божий твір, не щось односущне, одноістотне з Богом безначально, споконвіку, а постало в часі, як сотворіння, створене. Голосно про те почав вчити олександрійський священик Арій. Він просто сказав: був час, коли Лoгoca-Слово не було! То була нісенітниця, бо в Божій сущності нічого не може поставати, появлятись в часі — Бог є творець часу з хвилиною сотворення. Висновком була єретична думка, що Христос, якого євангеліє Івана зве Словом, і чули ми це євангеліє на сам Великдень, не є Богом! Коли б ця думка була прийнялася, за одне століття християнство було б осталось як спогад, Христос був би другим Сократом, Його наука не принесла б нічого окрім гарних слів про спасення, але самого спасення не дала б. Це точно те, що сьогодні вчать свідки Єгови. Добрі вони люди, але основна їхня і то катастрофальна наука — хиба то те, що Христос не є Богом, а тільки добрим чоловіком, що лишив корисні науки. Свідки Єгови — то нащадки Арія, якого осудив перший церковний Собор ще в 325 році і устами біля триста Отців лишив нам перше «Вірую» про Христа — Боже Слово. Ось ці слова першого «Вірую», яке потім доповнив другий Вселенський Собор в Царгороді в 381-му році: «Єдиний Господь Ісус Христос, роджений від Отця, то значить, із сущності Отця, Бог від Бога (як) світло від світла, Бог істиний від Бога істиного, роджений не сотворений, єдиносущний з Отцем, як кажуть греки, через якого все сталося чи на небі, чи на землі». То слова Собору!
Кому сьогодні повірити — чи тим Отцям-святцям, що жили Христом і його словами життя вічного, які отримали немов свіжу ще Христову науку через апостолів і їхніх учнів, проповідувану апостолом Павлом, Отців, що жили і вмирали з Христом Богом, чи вірити особам світським, вигідного життя в Америці, яких «віровчитель» появився тому сто двадцять років і за той час назбиралось їх щось біля трьох мільйонів, не лишивши ніякого впливу на життя і культуру людини, світу, як лишив Христос Бог наш своєю Церквою! Єресь Арія була небезпечна і довго шкодила душам, але правдива наука перемогла і хрест Христа Спасителя став знаменем його Божого спасення і перемоги, а вдячна Церква зве Отців того Собору «світильниками пресвітлими Христової істини», «Сторожами апостольських передань», «непоборними стовпами таїнственного Сіону», «прикрасою вселенної». То слова нашої Літургії. Гарна і вдячна прослава справжнім Вчителям і Отцям Церкви!
Традиція Соборів продовжилась і їх перед поділом Церкви в 1054 році було вісім, а всіх разом по сьогодні за два тисячоліття — двадцять один. Єпископи тих Соборів — то Отці Соборів.
Але треба при тім згадати ще другу групу, велику, Вчителів Церкви, які мають назву Отців Церкви і які не всі могли брати участь в Соборах, але отримали цей титул через свої великі науки, які лишили нам у своїх творах, то великі Вчителі Церкви своїми писаними творами з чотирьома прикметами: вони належать до церковної старини, тобто — вони жили в перших важних вісьмох століттях історії Церкви; вони відзначались високою святістю життя і могли б з Павлом сказати — мені жити — то Христос! Церква залюбки читає їхні життєписи про їхні духовні подвиги; їхня наука була вірна апостольським переданням, без схиблень, основана на святих Писаннях, проповідували вони силою Св. Духа, якого, як св. Василій, були великими почитателями. І врешті дуже важне — їхня наука і твори отримали визнання цілої Церкви, вірних, деякі їхні твори увійшли у Літургію, їхні проповіді були джерелом і зразком проповідництва. їхні твори — то велика церковна література, то чимала бібліотека! Наука про них і їхні твори зветься патрологія.
Їх усіх сьогодні згадуємо, І.Б.С. бо вони справді наші духовні Отці, яких духом і словом живе Церква вже дві тисячі років і через них пізнає та поглиблює Христову благовість. Це ті, що ціле своє життя жили і вчили словом, пером і прикладом життя і вчать і будуть вчити в Церкві своїми творами до кінця віку і Церква та її діти будуть все звати їх тим чутливим словом «Отці»! Вони будуть постійно прикрашувати своїм словом науку Церкви, її молитви і її Літургію, їхні ікони, як це є в Римі в нашій базиліці Св. Софії, будуть все окрасою наших храмів. Вони будуть пригадувати, що вони були, є і будуть вчителями одної Христової Церкви і вчителями тієї духовної єдности в Церкві, яку вони звали «союз любови», як казав це один з перших Отців Церкви св. Ігнатій — замучений в римськім Колізею в 110 році і, їдучи на свою мученичу смерть, по дорозі залишив нам сім своїх важних листів!
Все християнство їх прийняло як Вчителів і Отців, їхня наука збирає нас в одну Христову Сім’ю, одну Христову Церкву, якої вони були будівничими-зодчими, Вчителями і нашими Отцями.
о. Іван Музичка