Ольга Гриньків

Христос Воскрес!

Його вели в ранах фарисеї
В Синедріон на судний процес.
— Розпніть його! — Кричала Юдея,
Не потрібна нам його ідея:
Христос воскрес!

Христос воскрес!
Спинити смерть не була в силі,
Прийшов, приніс найбільше з чудес,
Зламалася невблаганна сила,
Сила смерти, що Правду косила —
Христос воскрес!

Христос воскрес!
Христос воскрес розкішного квітня,
Лунає спів з сонячних небес,
Пташки дзвенять, Україна розквітла,
Така пишна, весела, привітна —
Христос воскрес!

Христос воскрес!
Хоч прибили гвіздьми ноги, руки,
Привалили камінь, наче прес,
Та Він не впав духом до розпуки,
Не здолали смерти муки
Христос воскрес!

Христос воскрес!
Не згасити темноті проміння,
Не спинити духовний процес!
Не вбити дух людського спасіння!
Не змінити Правди Воскресіння —
Христос воскрес!

Христос воскрес!
І хоч знову Його розпинають
Ще й пробують заховати десь —
Навіть сліди за Ним затирають,
На сміх, на глум Його піднімають —
Христос воскрес!

Христос воскрес!
Христос воскрес! Так любо, розкішно –
Сонце Правди сіяє з небес.
Христос воскрес! На душі утішно,
І щасливо, весело, безгрішно —
Христос воскрес!

Христос воскрес!
Христос воскрес із мертвих на волю,
Зневірених притягнув на Хрест,
Народу дав мир і світлу долю,
Щоб жити без гріха, без болю —
Христос воскрес!
Христос воскрес!

Закарпатський поет Юлій Боршош-Кум’ятський
(1905 VII. 8 — 1978 III. 28)

Травень

Зорі дрімають на оксамитнім килимі
В урочистій тиші неба краси,
Місяць пестить розквітлі китиці,
Що сіють аромати весни.
Вітер колишеться на ніжній зелені
Й шепоче казки зоряні.
Шепіт його блукає між листям
І розсіває сни золоті.
Помалу будиться ранок…
Сонце, забагривши обрій,
Виграває мельодію весни
І будить життя, повне надій.
Пташки починають ранню симфонію,
Що грається золотом соняшних струн.
Конвалії дзвонять свою мельодію,
Що з леготом вітру несеться вгору.
І пелюстками стелеться у стіп Марії,
Цариці неба й землі,
Звідки сяє світло безсмертне,
Спливають ласки святі.
Прийми, Маріє, наші молитви,
Прийми китиці квіток.
Веди стежками за дороговказом,
Який поставив вічний Христос.

Ольга Гриньків

Христос Воскрес

Христос воскрес, земля здригнулась,
Померкло сонце в небесах,
Природу страх в обійми взяв,
Жахнувся звір в густих лісах.

Христос воскрес, смерть переміг,
Воскресла наша Україна,
Земля оділась в зелені шати,
В гаю лунає пісня пташина.

Христос воскрес, радійте всі,
Хай спів лунає ген у простори,
Весна квітує, сонце сміється,
Усе радіє: моря та гори.

Христос воскрес, воскреснем ми,
Йому віддаймо велику славу,
Він допоможе Україні
Побудувати свою державу.

Христос воскрес, будьмо єдині,
Брати та сестри козацького роду,
Хай у серцях всіх любов палає,
Жиймо у дружбі, киньмо незгоду!

Христос воскрес, смерть переміг,
У вірі в Бога вся наша сила,
А віра ввіки нездоланна,
Вона неволю й зло побідила.

Радіймо, браття і любі сестри,
Любімо рідну Україну,
Працюймо чесно, молімся Богу,
Все переможем: зло і руїну.

Тебе, наш Христе, щиро благаєм,
Даруй нам віру, щастя та волю.
Даруй нам єдність, любов та згоду,
Даруй Вкраїні кращую долю.

Підволочиськ, Україна
Кривий Мирослав

Христос Воскрес!

«Христос воскрес!» — по всьому світі лине,
Це — свято радости, тепла, весни,
Це символ віри в щастя для людини,
Ще — світлий клич, що вивів нас із тьми!

«Христос воскрес!» — це клич до перемоги
Добра й любови над засиллям зла,
Це незбагненні в майбуття дороги,
Для смерти вирок, торжество життя!

«Христос воскрес!» — це знак нової ери,
Нечуваний для всіх людей прогрес,
Що всім відкрив до волі й щастя двері!
«Христос воскрес! Воістину воскрес!»

«Христос воскрес!» — вам нині нагадає
Дитинства незабутні давні дні
І ваших друзів тих, що вже немає,
І цих, що ще залишились живі.

«Христос воскрес!»— сердечно Вас вітаєм,
Це ж предків наших радісний привіт,
Здоров’я, щастя й успіхів бажаєм
Й прожити в мирі понад сотню літ!

Богдан Мигаль

Заввага: Вірш «Квітня неділя», що був надрукований у журналі
за березень 1994 р. на останній сторінці, належить Богданові Мигалю.
Ми його одержали давно, без підпису і тому не могли подати автора.
Автор, прочитавши свій вірш, написав нам листа і сказав, що це його
і написав нам нового вірша, якого друкуємо.
Редакція

Ти є, ти існуєш, людино, живеш.
Від небуття до буття прийшла ти
І труднощі життя несеш,
Бо ти живеш.
І кожен член твойого тіла
Має призначення якесь.
Коли частина захворіє,
Терпить організм увесь,
Бо ти живеш.
Часом, здається, дрібниця така,
Але з дрібниць складається життя,
А сума тих дрібниць усіх —
Це є твій вік.
Це довгий шлях, яким ти йдеш,
У життєву мандрівку йдучи,
І зі собою все береш,
Що здається тобі необхідне,
Бо ти живеш.
Та не збираєш дрантя ти,
Бо воно безвартісний тягар.
Тебе манить незбагненна краса,
Йдеш до перемоги здобуття —
Це ціль життя.
Та не забувай про речі важні:
Без віри — ти билина на скелі вгорі,
Де сушить сонце й вітри
Й бракує води.
Без надії — ти наче човен без весла
На розбурханих хвилях Дніпра,
Бо без неї нема сил до боротьби
Проходити тернисті шляхи,
Щоб дійти до мети.
Ще є любов — найкраща з чеснот,
Яку дарує з неба Господь,
І як з любов’ю у серці живеш,
Напевно до мети дійдеш
І любов знайдеш.

Ольга Гриньків

І знову прийшов Світлий Празник
Воскресіння Христа з гробу.
Минувся сум, засяла радість,
Принесла правда перемогу.

Сонце цілує радісно довкілля,
Вплітає золото в кучері весни,
Дзвіночки конвалій дзвонять мельодію,
Пташки компонують свої пісні.

І ми скінчили час жалоби.
Співаймо з природою гимн слави усі.
Зложім подяку у стіп Марії
За ласки матірні рясні.

Принесім Воскреслому свій щирий обіт
Незламної віри, єдности і згоди
Й зложім перед Хрестом святим
У стіп Всесвітньої любови.

Ольга Гриньків

Україно, краю співучий,
Зоре в морі небесних світил,
Що засяла в неозорім нічнім оксамиті,
Де місяць міряє безкраю далечінь.

Розцвітай, як квітка ранньою весною,
Хоч дні холодні і вітер гуде.
Та сонце розсіє проміння шовкові
І юність весни тобі принесе.

Купайся з всесвітом у соняшних світанках,
Будь сильна, могутня, як хвилі Дніпра.
Як земля багата, як лани родючі,
Співуча, як пташка, що гніздо знайшла.

Жий в єдності й в згоді в Христовій любові,
З думкою, що кожний день повний надій.
Будь радісна, як невинний усміх дитини,
Як китиця квітів, як веселка мрій.

Щойно рік минув тобі, і сторінка книги
Твого життя обернулася й почалась нова.
Хай Новий Рік принесе тобі радість і щастя,
А Дитя-lcyc мир Божий в українські серця.

Ольга Гриньків

Чорнобиль… Чорнобиль… Вже шість літ пройшло,
Як пекло відкрило на землю вікно,
Як хмари закрили сонце вгорі,
Як земля заясніла в огні,
А ворог організував паради на тлі заграв
І ними пекло закривав.
Великдень. Заквітчана прийшла весна,
А в Чорнобилі смерть збирала жнива.
А як Пречиста тримала мертве Христа Тіло,
Так народ ховав життя, що передчасно зотліло
І відійшло, де болю нема,
Де вічна весна.
Ті, що осталися, в одчаю
Зносили руки до небес:
Господи, а Ти ж воскрес!
І зглянувся Господь на розпач і благання,
На кров, руїну і страждання
І зіслав ласку нам усім,
Що Україна воскресла
Так, як воскрес і Він.

Ольга Гриньків

Україно, Краю мій рідний!
Збудився ти з дійсности,
Як з кошмарного сну.
Бліднуть зорі, сходить ясне сонце…
Ставай до праці за волю свою!
Хай ніхто часу не марнує бездільно,
Бо втрачені хвилі не вернуться вже.
Всі разом єднаймося
І з’єднано тримаймося,
Бо роздор напевно добра не принесе.
Допоможім Україні стати
В народів вільних колі.
Хай воля засяє сонцем золотим!
Хай віра зростає, надія кріпшає,
Християнська любов розгориться
Полум’ям вогняним.

Ольга Гриньків

П’ять літ проминуло, як сонце зайшло,
Чорнобиля хмари закрили його.
П’ять літ і короткі, і довгі, й страшні,
Бо тисячні могили, як кошмарі,
Різьблять землю чорними гробами.
Люди живуть. Не живуть, животіють.
Про краще завтра лише снять і мріють,
А дійсність сумна, як страшна примара
І як на небі грізна, чорна хмара
Зависла над бідним народом.

Весна. Все будиться до життя нового,
Зелень шукає сонця золотого,
А людського життя весна марніє,
Бо воно не розвивається, а тліє
На попелищі текучої медом і молоком землі.

Господи, Ти страсний четвер пережив.
В п’ятницю на Голготі жертву завершив,
Аж від терпінь затряслася земля…
В неділю воскресла Правда Свята.

Ти, Господи, сказав: візьми свій хрест і йди за мною.
ми, Ісусе, пішли за Тобою,
Аж земля болями і кров’ю просякла.
На гроби вже місця нема…
Молимось: даруй і нам ласку Воскресного Дня.

Ольга Гриньків

Сьогодні перший листопад.
О, скільки то пройшло вже їх
Від тієї хвилі дорогої,
Коли наш нарід став вільним,
Завісивши прапори свої
На ратуші у Львові.
Народе український,
Господарю землі своєї,
Від нині ти громадянин
Української Держави!
Віддай їй усе, себе їй посвяти,
Щоби довести до розквіту і слави.
Минуло все, як сон,
Що скоро проминає,
А дійсність — не питай,
Бо кожний її знає.
Згадаймо ті минулі дні,
Героїв і велетнів духа.
Будьмо витривалі, з’єднані всі
В змаганнях за світле майбутнє.
Згадаймо тих, що віддали життя
І полягли за волю України.
Апостола об’єднання і Церкви князя
Слугу Божого Митрополита Андрея,
Що був велетнем у змаганнях святих
За єдність Церков і державність народу
І був готовий жертвувати життя
За щастя його, добро і свободу.
Згадаймо Патріярха й змагання Його
За здобуття Церкві Патріярхату.
Помагаймо сестрам і братам тепер
Над визволенням свого народу,
Що підносить нескорену голову свою,
З кошмарного сну прокидається,
Підіймає високо синьо-жовтий прапор
І сльозами радости вмивається.
Склонім голови в пошані перед ними
Йдім у сліди їх самопосвяти й жертви.
Просім у Господа єдности і сил,
Щоби закованим не вмерти…
У кожний листопад, як клонить вже калина
Червоні грозна й золоті листки.
Зложім китиці на могилах героїв
Нашої єдности до спільної мети.

Ольга Гриньків

Найневиннішого з невинних,
Що ніколи не поповнив гріха,
Засуджено на смерть мерзенну,
Щоби помер, прибитий до хреста.

І взяв Він тяжкий хрест на плечі,
Обняв його, поцілував
І поніс по кам’яній дорозі.
Ні опору не ставив, ні не нарікав.

І впав під тим хрестом на землю,
Знеможений і вичерпаний з сил,
Покритий ранами і кров’ю,
Які завдали жорстокі кати.

І ось стрічає Матір свою:
«За що ти терпиш так, Сину мій?»
О, які терпіння невимовні
Ішли тоді з Христом у серці їй.

Іде Христос, під тягарем умліває.
Який той хрест страшенно є тяжкий!
І Киренейчик Йому помагає,
А Христос нас кличе:
«Неси свій хрест зі мною теж і ти».

Вероніка з сльозами приступає,
Втирає піт і кров з лиця Христа,
А Христос хустину повертає
Й лишає відбитку терплячого лиця.

Не дають кати Христові відпочити.
Б’ють, тручають, силують іти вперед.
А Христос наново упадає:
«Народе мій! Це за гріхи твої тяжкі».

І плачуть жінки за Христом,
Якого так жорстоко зневажають.
«Ви плачете? — питає Він, —
Це ваші гріхи мене так пригнітають».

Голгота недалеко.
Місце мук і конання зближаються.
Христос вже втретє падає під хрестом
І паданням своїм наші гріхи змиває,
І заохочує нас нести свої хрести також.

Здирають одяг — що за біль!
Присохлу кров і тіло відривають.
І знову рани відкрилися вмить
І кров’ю святою спливають.

Повалили на дерев’яний хрест,
Прибили руки і ноги до нього.
О, які муки терпів Він за всіх,
Болів і терпів невимовно.

Потім підняли високо вгору
Й повис Христос між небом і землею:
«Ти, цар юдейський? Спаси себе!
Рятуйся, Назорею!»

«Отче, Тобі я духа віддаю…»
І голова схилилася додолу.
Земля в тій хвилі задрижала,
В святині завіса роздерлася пополу…

Стягнули тіло з святого хреста
І б гріб чужий завинене зложили,
А сторожа пильнувала ще,
Щоб не пропав, щоб мертвого не скрили.

О, Господи! Ти муки свої і терпіння
І хресну смерть за нас прийняв.
Прости нам всі провини наші
Так, як на хресті Ти ворогам прощав.

Ольга Гриньків

Київ. Могутні хвилі батька-Дніпра
І хрест святий над народом.
Зривається пісня, як бистра вода,
Що прямує до Чорного моря.

І охрестилися ви, Володимира сини,
Як Христос колись у Йордані.
І Дух Святий усіх відновив
І пішов по всій Україні.

І виріс той хрест, як могутній дуб,
Запустив глибоке коріння.
Не вирвати його, не знищити хреста,
Що сяє, як сонця проміння.

Не знищити його, як не знищить ніхто
Могутніх Дніпрових порогів.
Бо сила хреста — це сила свята,
Це рука Всемогутнього Бога.

Хоч хвилі нераз червоні були,
Кров’ю, сльозами й потом залляті,
То сонце сушило сльози гіркі
Й потішало, що недовго вже ждати.

По хресті й стражданнях воскресення прийде.
В Грушеві Марія сказала:
Доню моя, я не залишу тебе,
Бо ти вже багато страждала.

Вступаймо в друге тисячоліття з хрестом,
А сильна віра поможе хрест нести,
Щоби з Христом по Голготі страждань
До нового життя воскреснути.

Ольга Гриньків