Ольга Гриньків

Шлях до Бога

На світі, знаю, Бог існує.
Та над всіма людьми панує.
І в нього хочу я просити
Життя щасливе нам створити.

Дуже важкі часи настали,
У час відродження держави.
Тому й звертаємось до Бога —
У нас в житті одна дорога.

До Бога ця веде дорога.
Від Нього буде допомога.
Лиш Він врятує від біди
І вкаже шлях, яким іти.

Якщо ми дійсно Божі діти.
То годі нам в пітьмі сидіти.
Пора вже шлях цей віднайти,
І йти до світлої мети.

Сидіти досить, склавши руки,
І бачити одні лиш муки:
Страждання бідних і старих.
Поневіряння молодих.

Нам всім потрібно мирно жити,
Щоб Божу ласку заслужити.
Та шлях до Бога свій знайти
Повинен кожен: я і ти.

м. Підгайці
Леся Нікітюк

Пісня Україні в 7-му річницю Незалежности

Рідна Україно, це ж знову Тобі,
Бо кому ж буду пісню складати?
Хоч Ти самостійна й на своїй землі.
То ворожий вітер віє з-за хати.
Віє і дме з усієї сили Й піском засипає очі.
Щоб Ти не бачила, коли день.
А коли зближається темрява ночі.
Щоб Ти забула сонце золоте.
Забула блакить ясного неба
Й пішла за ворогом там.
Де йому вигідно і треба.
Щоб Ти забула хто Ти є.
Забула славне минуле,
А пішла знову в ярмо
Й одягнула невольничі пута.
Не дай себе звести на манівці.
Не дай себе обдурити знову.
Не вір. що знайдеш грушки на вербі,
А вір, що прийде знову неволя.
Маєш Незалежність — шануй її,
Усіми силами міцно держися
замість незгоди, яка все руйнує
Молитвою до Бога звернися.
Щоби засліпленим очі відчинив.
Як колись відчинив сліпому.
Бо стратити легко те. що маємо,
А будувати треба віками знову.
А віки ті були дорогі
Политі потом, кров’ю й сльозами
жертвами безчисленних Героїв,
Що боролись віки з ворогами.
О, Господи, Ти нам дарував Незалежність,
Даруй ще розум і згоду…
Розцвітай Україно, як на весні цвіт.
Що дарує запах і вроду.
В 7-му річницю Молимо Бога.
Щоб Ти знайшла щастя й долю.
Стала господарем на своїй Землі
Й зберегла Незалежність і Волю.

Ольга Гриньків

Україна

Життєдайне сонце сміється з небес.
Цілющі промені до нас посилає.
Скрізь поля родючі, ліси та луги.
І пташина пісня у гаю лунає.

Ти живеш Україно, на нашій плянеті.
Тут твоє багатство, родючі поля.
Народ миролюбний і талановитий.
Чарівна природа, села та міста.

Після багатьох століть страждання.
До тебе, Вкраїно, воля завітала.
Роками боровся наш народ за щастя.
Врешті Україна вже вільною стала.

Синьожовтий прапор гордо повіває.
Народ України будує державу.
Працює на полю. у шахтах, заводах.
Перешкоди ламає, примножує славу.

Працьовита молодь не наше майбутнє.
Вродливі дівчата, смілі юнаки.
Навчаються в школах, усюди працюють,
І в армії служать наші козаки.

Труднощі великі лякатись не треба.
Дружно працювати та вперед іти,
А мужам державним мудро керувати,
І сміливо разом іти до мети.

Ти будеш жити, рідна Україно!
І біда минеться, добробут настане.
Усміхнуться наші брати українці,
І в наше віконце сонечко загляне.

Підволочиськ, 1995 Мирослав Кривий

Вже немає Тебе…

Вже немає Тебе,
Мій коханий дідусю.
Не дожив, ти наш рідний,
До цих радісних днів.

Не обіймеш мене,
Не покличеш бабусю,
Не побачиш відважних
Повстанців-братів.

Не згадаєш той час,
Як за волю боролись,
України-матусі,
Її вірні сини.

Ти не прийдеш до нас,
Не почуєм Твій голос.
Ти заставив нас в тузі,
Завітай хоч у сни.

м. Підгайці Леся Нікітюк

 

В 35 річницю повороту Патріярха з Сибіру

35 літ… І коли ж вони пройшли?
Чи це час, чи відлуння звуку?
Так скоро минув без вороття.
Як Патріярх закінчив свою муку
У тайґах Сибіру, де зрошував землю
Кровавим потом і сльозами.
Як Спаситель Ісус. коли Юда продав
І Його на муки забрали.
Бог покликав нашого Мойсея
До праці у виноградник Христовий
І Господня рука провадила Його
В сибірських каторгах-неволі.
Вільний світ за Нього забув
Та Його овечки з Пастирем своїм були.
Несли разом тяжкий хрест
І в терпіннях черпали євангельські сили.
17 літ зносив зневаги і муки
Наш святець Йосиф Сліпий.
Став символом української Церкви
І провадив народ, як колись Мойсей.
Тіло ламали та не зламали духа.
Бо дух був сильний, як граніт.
Він був тим дороговказом
Для народу через стільки літ.
На волю до Риму — що чудом було —
Прибув на Другий Собор Ватиканський,
Щоб перед тисячами духовенства й народу
Заступатися за народ український.
Відвідав своїх овечок по всіх краях —
Це тріюмфувала Правда Христова.
Здавалося, що сам Христос
Зійшов до знедоленого народу.
Будував, відновляв, учив, напоминав.
Започаткував нову сторінку історії Церкви.
Відновив ідею Києво-Галицького Патріярхату.
Щоб ми могли жити, не вмерти.
Бо народ, що загубив знання минулого
Й загубив скарби духові —
Зникає з лиця землі І завмирає вповні.
Великого бажайте! — Напоминав.
Шануйте мову — цінність народу!
Моліться, учіться, ідіть усе вперед,
Плекайте любов, єдність і згоду…

Ольга Гриньків

Мирон Радзикевич

Господній післанець

Благословенною хай буде та хвилина.
Коли в часи воєн, тюремних катувань, і
перемоги зла. Господь післав народові оту, святу людину,
Новітнього Мойсея, свойого вибранця й провідника.

Могутнім духом і розумом своїм захопив світ,
З ласкавим поглядом істотного святця,
Він занехав свій графський родовід,
Пішов тернистою дорогою ченця!

Огорнутий у скромну, чорну рясу,
Волосся біле і шовково-срібна борода;
в очах синів безмежний відблиск неба,
В обличчі променіла божеська краса.

Засів Митрополит Андрей на Святоюрському престолі
І став улюбленцем всього хрещеного людства,
А дотиком свойого слова й виявом безмежної любови,
Провадив нарід до вершин… до Церкви… до Христа!

Даром ворожа — діявольська рука
Коїла затії та змови, з підвал Варшави чи Москви;
Казився, трясся сатана і як колись він за Христа
На світ увесь кричав; «розпни Його… розпни!!!»

Та не скорив він підступом Андрея.
Не зміг сплюгавити Його величний маєстат.
Господній післанець вславив вовік свою ідею
І переміг грізну навалу супостат.

А ми навколішках, у молитовній призадумі
Склонімо голови й просімо Андрея-Святця:
Благословення й ласк для нашого народу.
Та заступництва за його долю у Царя-Христа.

Читаю я «ПАТРІЯРХАТ»

Беру у руки я журнал «ПАТРІЯРХАТ»,
Сторінку за сторінкою читаю.
Душа шукає в нім розради і порад.
І я неначе з Богом розмовляю.

У нім черпаю, як нектар бджола,
Я слово правди про святую віру.
Молитви мовлю чарівні слова,
Приношу Богу ті слова в офіру.

Добра і мудрості цей сповнений журнал,
До серця міцно, міцно пригортаю.
В душі моїй звучить його святий хорал.
Навіки з Богом він мене єднає.

Леся Нікітюк, м. Підгайці

 

Богдан Мигаль

Христове Воскресіння!

Життя пливе і день за днем минає,
У вічність кане бистрокрилий час,
І ми весни з надією чекаєм
Й сердечно, від душі вітаєм Вас!

О український стомлений народе!
Щасливий час в історії настав:
На обрії зійшла свобода,
Гож будеш вільний серед всіх держав!..

«Христос воскрес!» — воскресла й Україна,
Найбільше чудо із усіх чудес!..
Й весь наш народ, немов одна родина.
Дав відповідь: «Воістину воскрес!»

Вже перед нами ясний шлях відкритий.
Хоч він трудний і повний перешкод.
Та ми уже воскресли й будем жити.
Бо свідоміший вже стає народ!..

Хай українська буде в нас держава.
Та українські серце і душа,
Хай Україні буде вічна слава.
Така сама, як Англії і США!..

У вічність кануть роки бистроплинні.
Нехай несе Вам щастя кожна мить!
Любов і вірність рідній Батьківщині
Завжди у серці свято бережіть!

Тож ми бажаєм Вашій всій родині
Благословення світлого з небес:
Хай буде вічна слава Україні!
Христос воскрес! Воістину воскрес!

Рожище, квітень 1996 р.

Мирослав Кривий

Христос воскрес!

Христос воскрес. Воістину воскрес!
В ефір летить цей привіт,
Воскресні дзвони в церкву скликають.
Весь християнський радіє світ.

Христос воскрес, смерть переміг,
Воскресла віра людей в серцях.
Перемогла правда, засяло сонце (світло)
Назавжди щезли неволя й страх.

Христос воскрес, Спаситель світу.
Відкрив дорогу у вічне життя.
По цій дорозі сміло ідім.
Бо іншого шляху для нас нема.

У нашій вільній Україні
Усі святкують цей Радісний день.
Христос воскрес, Христос воскрес.
Дзвінко лунають звуки пісень.

Ольга Гриньків

До Емаус

Два учні Христові йшли до Емаус
Зневірені, розчаровані, прибиті.
Не знали, що принесе майбутнє.
Що будуть з ними робити.
І сумнів укрався в їхні серця:
Хто був цей Ісус? Месія?
Чому ж не боронився? Чому помер
У муках на хресті, де розбійник?
І ось з’явився їм Ісус,
Але вони Його не пізнали.
Розповіли про все, що сталося
І що воскресіння ще не діждали.
Вправді ангели казали жінкам,
Що Ісус живий та з Ним
Ніхто ще не стрічався
І розмовляючи дійшли до села
Й просили, щоб з ними остався.
При ламанні хліба розпізнали Його,
Але Він зник так, як з’явився.
Подорожні набрали до праці сил
І світ їм в очах прояснився.
Серця наповнилися щастям небес,
Вони стали сівачами Божого слова
Часто на камінних серцях,
Де з трудом приходила обнова.
Треба й нам іти на «Ламання Хліба»,
Тоді й нам відкриються очі.
Пізнаємо Бога і Його любов
І роз’ясниться темнота ночі.

Коли?

Коли настане мир на світі,
Припиняться війни на нашій плянеті.
Не будуть вбивати людей невинних,
Скажіть можновладці світу, мені?

Сотворив Бог вселенну: зорі, плянети,
На нашій Землі з’явилось життя,
Тварини, рослини та розумні люди,
Почалось природне, бурхливе буття.

Минали роки, минали століття,
Працювали люди, творили добро,
Не було ще воєн і кровопролиття,
Поки не з’явилось сатанинське зло.

Причина одна: боротьба за багатства,
Боротьба за владу, ненависть прийшла.
З’явилися армії та жорстока зброя,
Воєнноначальники, почалась війна.

Одні народи нападають на інші,
Усе руйнують, людей вбивають,
Жорстокість панує, забули про Бога,
І Божі закони часто зневажають.

Пора зрозуміти, що війна — це дикунство,
Всі спірні питання мирно рішати,
Вірувати в Бога, шанувати ближніх.
Турбуватись про добробут, чесно працювати.

Усім народам треба в згоді жити,
Працювати мирно у своїй державі.
Для добра народів, своєї країни,
Зупинити навіки всі війни криваві.

А мужам державним не слід забувати.
Про права народів та права людини.
Право на життя на нашій Землі,
Право для старого й малої дитини.

Хай процвітає мир на землі,
А люди в щастю й добрі проживають,
Хай буде добробут у кожній державі,
Хай народи світу Бога прославляють.

1996 р.
Мирослав Кривий
Підволичиськ

Катерина Собко, Львів

Христос Воскрес!

Христос воскрес.
Церковні дзвони скрізь дзвонять
І сповіщають радість цю,
Що Цар-Господь наш з мертвих встав,
Що страшну смерть Він подолав
І дар спасіння всім подав!
За це спасіння Він вмирав
У муках тяжких у ганьбі,
І кров невинну проливав
І гріхи наші обмивав.
В пекельну глибу Він вступає
Із аду страшного виймає
Наших прародичів предвічних,
І шлях їм світлий простеляє.
Радіє світ, радіють всі,
Бо вже прийшов кінець пітьмі.
Тож славмо Господа Христа,
На всіх язиках хай лунає
Прослава радісна оця,
І всіх і вся оповіщає
Ця звістка трепетна, свята!
І помолімся щиро всі
В покорі, злагоді, любові
І не чинім більше гріха.
Не раньмо серденька святого
Спасителя нам дорогого.
А жиймо в чистоті у мирі,
У святості і благодаті,
Щоб добрий приклад подавати,
Тим, хто ще не зміг Христа впізнати!

Богдан Мигаль

Надвечір’я

Спливають роки, мов весняні води,
Минає бистро молодість ясна.
Ось був світанок… Вже й сонце заходить
Вже й надвечір’я нашого життя…

Як блискавично весни різноцвітні
Нам у дитинстві майнули крилом.
Остались тільки мрії заповітні…
І все здається неймовірним сном.

Травень і червень бистро промайнули
В калейдоскопі різних кольорів,
Суниці ніжним запахом дихнули,
В душі бринять ще трелі соловів.

Гарячий подих липневої ночі
Овіяв душу нам літнім теплом,
І думка в юність повернутись хоче
В безмежній тузі за рідним селом.

Жнивами щедро радує нас літо,
Дарунки осінь несе нам рясні,
А я ніколи не можу забути
П’янкі весняні фіялкові дні…

Всі пори року по-свому красиві.
Але для мене найкраща — весна.
Бо дні дитинства згадує щасливі
І давні мрії юного життя.

Подумать тільки, як швидко минають
В житті людини в старості роки.
Згадайте друзів, яких вже немає.
Які на той світ уже відійшли.

Хоча у мене роки вже похилі.
Та не охота цей світ покидать,
І поки доля дарує ще сили,
Я буду пісню радісну співать!…

Рожище — 1984 р.

 

Бог дав нам весну, брати й сестри!

Подих весни в моє душі-віконце прилетів,
Вдихнувши чудодійний аромат,
Життям новим душевні струни обізвались,
З душі полилась пісня радісна!

О, Весно! Весно!
Яка ти пречудова пора року,
Й яку приносиш ти усім диво-науку,
Лиш треба нам душею вслухатися в твою дію…

Й полинула думками я, у мою Батьківщину
Бог Милосердний не залишив її, післав весну!
Прийшла довгождана весна,
Й комуни кригу розтопила!

Погляньте, брати!
Подивіться, як радіє наша мати,
Дітей пробуджених весняним клекотом сердець…
І хоч серця не б’ються в повнім згода — ритмі ще,

Та Мати знає родина її вже живе!
Знає, що Бог її не залишив,
Післав весну, будить дітей з летарґу сну!
Бог дав весну нам, брати й сестри!

А літо, осінь і зима будуть у нас такі,
Якими будемо ми всі,
У цій Богом дарованій порі…
Допоможи нам, Боже, серцем зрозуміти;

Що у сльозах нам горя не втопити,
Що в наріканні щастя не знайти,
І помочі чекаючи від інших, —
Це, не є вихід із біди.

Весняним подихом наповнюймо всі груди,
Нехай міцніє, кріпне все єство!
Весна нас кличе всіх до праці,
В надії на Бога, в любові у чеснім труді,
І подамо ми поколінню вічні плоди.

В вільній державі до праці відданої,
Благослови нас, Господи!

Мотря Фаринич, Гамілтон, Канада.

Василь Василашко

1933. Голодомор

У тридцять три
Розіп’яли Христа.
Розп’яли
У тридцять третім Україну.
Христос воскрес,
Вона — зійшла з хреста.
Я вірю в Бога
Й Україну!

Василь Василашко

За нас хрестилися дороги...

За нас хрестилися дороги
На перехрестях світових,
Коли ми від землі до Бога
Не піднімали голови.
За нас хрестилися дороги —
Тепер ми хрестимось за них:
За те, що нас ведуть до Бога,
А не до ідолів земних.

1993 рік
Коротко про Василашка Василя Федоровича: 1939 року народження, українець, журналіст, письменник, лауреат республіканської літературної премії імені Лесі Українки за поетичну книжку «Чи Україні ти син?» Головний редактор українського видавництва для дітей.

Дмитро Білоус Київ

До молитви абеткової

Ти — славлення Святого Слова,
до Господа святий порив.
То хто ж. Молитво абеткова,
в той сивий вік тебе створив?

Хто зажадав добра всім сущим?
Який звернувся чоловік
До Бога словом невмирущим
в далекий той дев’ятий вік?

Хто буквам дав могутні крила,
де в’язь прозора, як бурштин —
Чи був то Костянтин Кирило,
а чи Преславський Костянтин?

Але шляхи твої — найширші,
Йдеш у світи без перешкод,
зберігши в диво-акровірші
священний праслов’янський код.

І ми читаємо, завмерши,
в свої вбираємо серця
оцей слов’янський вірш найперший
і славим Вишнього Творця.

Коротко про Дмитра Білоуса: поет, перекладач, автор біля 40 книжок для дорослих і дітей. Лауреат Державної премії ім. Т. Г. Шевченка та літературної премії ім. М. Рильського.

І знову 1-ший Листопад,
Як 1918 року
І знову золоте листя спадає
Й золотить калину червону.

Барвисті кольори вітер несе
По старовинних вулицях Львова
Й пригадує кроваві сліди
Жертв за народ і його волю.

Без IV Універсалу, без Листопада
Не було б 22-го Січня.
Тому не забуваймо їх.
Бо кожна дата безцінна.

За ними пішли рядами герої.
Що не жаліли життя за краще майбутнє.
На їхніх жертвах борці виростали.
Яких покоління не сміють забути.

Хоч самі не дочекалися світлого дня.
То посіяні зерна плоди видавали
Й сьогодні маємо вільну Україну.
Щоб тільки Її зберігали.

Змагаймо до єдности, бо в єдності сила
Й запевнена в ній перемога.
Це дорога нашого життя,
А з нею України обнова.

Несім гідно прапор боротьби
За першість між першими в світі.
Щоб увінчати свій змаг авреолею
На вічну славу Вкраїні.

Ольга Гриньків

Уже 5 літ проминає
І швидко й поволі,
Як Ти, Вкраїно, позбулась ярма
Й вийшла на світ із неволі.
Й хоч сонце засяло вже
І принесло нам незалежність,
То жорстокий вихор хмари несе
На погідну блакить небесну.
Тебе, Україно, світ прийняв
У вільних народів коло
І ми вперто віримо, що ти
Станеш твердо знову,
Як вільний господар на своїй землі,
Зрошеній сльозами і кров’ю,
Щоби на своїх родючих полях
Засіяти щастя й добробут.
Не йди на стрічу нового ярма,
Якщо не хочеш невільником бути,
Красти колоски з власного поля
І знову з відчаю підносити руки
До Того, що волю нам дарував,
А ми її не шанували,
Й землю, полляту кров’ю борців,
За отруєні грушки на вербі проміняли.
Хоч Ти ограблена тепер, як жебрак
Біля рідної хати,
То віднови козацький дух
Повний живої наснаги.
Й усіми силами голову зводь
До світла, до волі угору.
З гордістю працюй і прямуй уперед,
Щоб сіяти єдність і згоду.
Від Тебе самої залежить тепер
Твоя доля, дорога Україно.
То ж з вірою в Бога і єдністю в серцях
Відбудовуй вікову руїну.
Шануй рідну мову свою,
Мову предків, що в землі спочили.
Ціни її понад усе —
Це ж мова України!
То ж з 5-ю Річницею бажаємо Тобі
Дійти до розквіту й слави,
Лиш благаймо в Господа провідників,
Гідних Золотоверхої Держави.

Ольга Гриньків
1996

О Боже, всесильний, могучий

О Боже, всесильний, могучий,
Даруй нам єдність та згоду,
Любов, надію і віру,
Розум, добро та свободу.

О Христе, ми вдячні всім серцем
За жертву Твою, за всі муки,
За любов до людей всього світу,
За рани й покалічені руки.

Український народ миролюбний
Шле до Тебе молитви й благання,
Дай нам силу небесну й відвагу
Йти вперед до мети без вагання.

Ми будуємо разом державу,
Миролюбну свою Україну,
Працюймо, молімся, пісню співаймо».
Про славну червону калину.

М. Кривий
Підволочиськ

Чорнобиль, Чорнобиль… вже 10 літ пройшло.
Як пекло відкрило на землю вікно,
Як хмари закрили сонце вгорі,
Земля заясніла в огні,
А ворог робив параду на тлі заграв
І нею пекло закривав.
І ось десята весна прийшла,
А смерть чорнобильська й досі збирає жнива
І ще довго буде страшні плоди збирати
Й могилами землю засівати
Жалібними хрестами,
Поллятими сльозами.
Ти, Господи, сказав:
Возьми свій хрест і йди за мною.
І ми, Ісусе, пішли за Тобою
І за наші терпіння і кров
Ти нам віддав свою любов,
А з тою любов’ю вільну Україну,
Хоч знищену, зруйновану, але самостійну.
Та в нас прохання ще одне:
Допоможи перебороти горе все.
Дай провідників, щоби скалу лупали,
Щоби для Вкраїни вірно працювали
Й не йшли на службу ворогам,
Бо Україна наша й належиться нам.
І врешті, щоб ми, як один у любові
З’єднались у згоді під знам’я Христове.

1996
Ольга Гриньків

Наші Провідники-Первоєрархи святі
У рідному храмі св. Юра у Львові,
Щоб разом молитися за овечки свої.
За єдність, за Церкву, за Україну
Патріярхат, щоб став уже дійсністю в нас,
Щоб увінчалася вінцем його наша Церква
Й сповнилися в Заповіті сказані слова.
Йдім за дороговказом шлях Прометеїв,
Щоб віра стелилася і любов свята.
А гасло «Бог і Україна») провідними зорями сяли
На шляху нашого щоденною життя.

Ольга Гриньків

Пройшли роки й потонули у вічність
Від першого Дня Подяки,
Як англійські поселенці,
Що врятували життя,
Щасливі три дні святкували.
І нас вихор всесвітній по світі розвіяв,
І ми причалили до Нової Землі.
Хоч життя нелегко нас привітало
І не одному горя завдало
Будьмо вдячні за кожний день у році,
За всі ласки у житті.
Багато маємо за що дякувати:
За ніч відпочинку, кольорові сни,
Увечорі за день, що щасливо пройшов,
Що сонце зайшло, а місяць зійшов,
І приймаймо все, що Бог пішле,
Хай Його воля буде сьогодні і на все.
З терпіння мир родиться, зі смутку радість,
І в життя вплітається також журба.
Тому про Бога не забуваймо
І вдячну молитву, і поклін складаймо
Не лиш раз у році, але щодня.

Ольга Гриньків

Чи час іде скоро, чи комусь помало,
Це точно не скажете ні ви, ні я.
Та правдою є, що 50 літ проминуло
Від смерти Митрополита святця.

Відійшла геніяльна особа зі світу,
Велетень Духа Церкви Христа.
Відійшов провідник українського народу,
Страждальник, праведник, людина свята.

Ріки народу прощали подвижника єдности,
Найвизначнішу постать часу.
Прощали батька, добродія бідних,
Князя Церкви, людину святу.

Він передрік Голготу нашої Церкви
Та потішив, що Україна стане вільна.
Величава, могутня, дорівняє другим
заживе в любові та щасті добра.

Лиш взивав до молитви до Творця Всесвіту
Й просити Марію про Покров святий,
Тому жиймо й працюймо за вказівками,
Які лишив нам наш український Мойсей.

Молімся за прославу Митрополита Андрея,
Бо Він напевно молиться за нас.
За Церкву, за народ, за Україну,
Так, як терпів і молився все своє життя.

Ольга Гриньків

Травень

Зорі дрімають на оксамитнім килимі
В урочистій тиші неба краси,
Місяць пестить розквітлі китиці,
Що сіють аромати весни.

Вітер колишеться на ніжній зелені
Й шепоче казки зоряні.
Шепіт його блукає між листям
І розсіває сни золоті.

Помалу будиться ранок…
Сонце, забагривши обрій,
Виграває мельодію весни
І будить життя, повне надій.

Пташки починають ранню симфонію,
Що грається золотом соняшних струн.
Конвалії дзвонять свою мельодію,
Що з леготом вітру несеться вгору.

І пелюстками стелиться у стіп Марії,
Цариці неба й землі,
Звідки сяє світло безсмертне,
Спливають ласки святі.

Прийми, Маріє наші молитви,
Прийми китиці квіток.
Веди стежками за дороговказом,
Який поставив вічний Христос.

1994 Ольга Гриньків

Рідна мова

Рідна мова — спів пташиний,
Рідна мова — сміх дитини.
Рідна мова — колискова,
Рідна мова — серця мова!
Запах квітів, шум колосся,
Стиглих трав різноголосся.
Рідна мова — од молитва,
І в потребі — поле битви.
Рідна мова журавлина,
Безліч мов — вона єдина.
Хто ж тебе не знає, мово,
Бур’янами глушить слово!
Рідну мову гріх не знати,
А ще важчий — забувати!
Душі струни — в рідній мові,
Як дзвіночки писанкові.
Рідна мова — це надія,
Розум наш і наша мрія.
В рідній мові сподівання
Й найніжніші почування!
Рідна мова — берегиня,
Міць держави і твердиня!

Теодора Савчинська
м. Стрий

На Воскресінні

Біжать струмками кольори
Від джерела пречистої снаги,
Від сутности життя нового,
Що воскресає з пороху земного.

Тут є космічна безконечність,
В овалі символічний світ:
Зоря — росинка і сердечність,
У краплях тут любови слід.

Добро тут колосками проростає,
Й красується у квітах дивний сад.
Геометричність — обереги має
Бо писанка — то Воскресіння знак!

Писанкове порання

На світлій зорі Великого Дня
На сонячнім вітрі світання,
У променях неба і в хмарах без дна
Бринить писанкове порання.

Збудилися трави, ожили ліси,
Воскресло життя барвінкове,
А дзвони надії ту велич краси
Вплели в Воскресіння Христове!

Теодора Савчинська,
м. Стрий