Оксана Луцька

22 березня 1997 р. у Нью-Йорку відбулось чергове засідання крайової управи Українського Патріархального Товариства, у якому взяли участь:

Олександер Пришляк — голова і члени управи — Ігор Гайда, Рома Гайда, Микола Галів, Василь Колодчин (голова УПСО), Роман Левицький, Оксана Луцька, Олекса Мотиль, Василь Никифорук і Осип Труш. Наради розпочато молитвою. Спершу голова О. Пришляк подав коротку інформацію з проробленої праці, підкресливши при тому на певні труднощі, головне про певний спад членства і незацікавленість молодшої генерації мирянськими справами. Незалежно від цього управа провела деякі акції серед мирян, а зокрема підготовку до Собору УКЦеркви, збірку для Богословської Академії у Львові, яка принесла понад 30,000.00 дол. Члени управи також подали інформації про проведену працю. Рома Гайда подала інформацію про Собор УКЦеркви, що відбувся у Львові, у жовтні 1996 р. При цьому було зроблено наголос, — робити всі заходи, щоби мирянські організації були допущені на чергову сесію Собору УКЦеркви, що є заплянована на 1998 рік.

Під час нарад було обговорено проблему договору Ватикану з Московською Патріярхією, що мало місце у грудні 1996 р. у Москві. Про цю спільну зустріч ватиканських чинників від остполітік з представниками Московської Патріярхії подало Ватиканське Радіо. Навколо цієї справи розвинулась широка дискусія. Вирішено в цій справі звернутись у відповідній формі до офіційних чинників Української Католицької Церкви у Львові з запитом, що це має означати, і чи було щось в цьому напрямі зроблено, бо дотепер не було жадної публічної згадки. Крім цього вирішено в цій справі звернутись з запитом і протестом до ватиканських чинників, чому дальше проводиться остополітік у справі нашої Церкви й інших Церков, але без нас, себто офіційних чинників УКЦеркви, як також інших Церков? Також рішено стосовний документ надрукувати з коментарем в журналі «Патріярхат», який є надрукований у цьому числі на іншому місці.

Другою важливою справою була проблема журнала «Патріярхат». Це питання зреферував головний редактор Микола Галів. Він представив загальну ситуацію журналу, його труднощі, а зокрема про те, що треба думати, щоб життя журналу продовжити в Україні. Богу дякувати, що маємо наших добрих читачів і членів мирянських організацій, які також думають про те, щоби журнал «Патріярхат» продовжав з’являтися. В цій справі редакція одержала листа від активної діячки мирянського руху у Львові, одної з головних організаторів «Українська Молодь Христові», Лесі Крип’якевич, якого зреферував присутнім М. Галів, а водночас зачитав свою думку на запропоновану пропозицію, яку вислав до Л. Крип’якевич. Пропозиція Лесі Крип’якевич є, щоби журнал друкувався у Львові і з Львова розсилався, а редакція могла б і надалі залишитись у США, як дотепер. Відповідь на цю пропозицію була позитивна, щоби перебирати не тільки адміністрацію, але в першу чергу редакцію. Звичайно, що це не може статись на протязі короткого часу, для цього треба приготовити відповідний грунт і відповідних людей, що готові цю справу перебрати. Для цього треба належного часу. У такому дусі був написаний лист до Лесі Крип’якевич для розгляду і застанови. Лист, себто відповідь на пропозицію, присутні одобрили, як правильний. Над цим треба дальше працювати, отже є хоч маленька надія, що журнал «Патріярхат» знайде свій осідок в Україні.

Також обговорено питання участи Українського Патріярхального Товариства у черговій сесії Собору УКЦеркви та запляновано для цього провести потрібну підготовку.

Окремо обговорено лист Митрополита Стефана Сулика у справі парафії св. арх. Михаїла у Філядельфії. Навкола якого розвинулась широка дискусія і стверджено, що того рода суперечки не можна полагоджувати згаданим листом, бо це далеке від християнської любови, а лист навпаки викликає протилежне до любови не тільки серед членів парафії св. Михаїла, але широкого мирянства. До речі, тут не ідеться про спасіння, але про маєток, що має не дуже добре звучання з євангельського вчення. Всі одностайно висловились за тим, щоби шукати в цьому мирної розв’язки, без конфронтації.

Вирішено, щоби нав’язати кращі і ближчі контакти з Патріяршою Канцелярією у Львові, бо чомусь дотепер, його майже не було. Також запляновано відбути авдієнції з нашими владиками у США, щоби обговорити мирянські проблеми. Були ще обговорені поточні внутрішні питання Товариства. Голова О. Пришляк подякувала учасникам за успішні наради і молитвою закрито засідання.

Заходом Українського Патріярхального Товариства в Нью-Йорку 7 листопада 1993 р. в залі Спортового Клюбу відбулася доповідь д-ра Мирона Куропася на тему «Українська Греко-католицька Церква в США в минулому і майбутньому». Доповідач — професор Північно-Іллінойського Університету, дослідник-історик української еміграції та релігійного життя в Америці, член мирянського руху, довголітній член головної управи Українського Народнього Союзу, постійний коментатор англомовного тижневика «Юкреїніян», член Апостоляту «Марріядже Каунсіл», колишній дорадник етнічних справ в уряді президента Форда, автор праць про українську еміграцію Північної Америки і її коріння, спадщину і аспірації. При численній участі голова Патріярхального Т-ва Юрій Малаховський привітав присутніх, покликав до Президії голову Крайового Патріярхального Т-ва інж. О. Пришляка і голову мирянського руху мґра Рому Гайду. Познайомив слухачів з доповідачем. Доповідач розказав про етапи української еміграції в Північній Америці, яка нероздільно була пов’язана з Греко-католицькою Церквою. Перший етап: еміграція закарпатських русинів з Австро-Угорщини в pp. 1870-1914, серед якої помітні були впливи мадярів, які мадяризували неграмотних, малосвідомих русинів. Важливу піонерську працю серед тієї еміграції провів перший греко-католицький священик о. Іван Волянський своїм словом, місіями, просвітнянською працею, усвідомлюванням своєї національної ідентичности та розбудовою греко-католицьких парафій. Під впливом угорських кіл, яким не до вподоби була праця греко-католицьких священиків в США, — Ватикан переніс о. Волянського до Бразілії, а новостворені греко-католицькі парафії перебрали російські православні з Аляски, створивши Російську Православну Греко-католицьку Церкву.

Другий еміграційний етап до США припадає на 1900-ті роки та сягає Другої світової війни. Це галицька еміграція — із значною кількістю патріотичних священиків, що вели боротьбу з латинізацією Церкви, мадяронами, православними, захищаючи позиції Української Греко-католицької Церкви в Америці. В тій боротьбі піддержував їх львівський Митрополит Андрей Шептицький, створивши греко-католицький єпископат в Америці з першим українським греко-католицьким єпископом Сотером Ортинським 1907 р. Почалася просвітнянська, освідомлююча праця серед новоприбулих емігрантів: о. Грушка видає перший український щоденник «Свободу», створився Український Народній Союз, Союз Українців-католиків «Провидіння», розбудовуються церкви, парафіяльні школи. Ця праця дала корисні результати, бо, як влучно зауважив доповідач: «Вчорашні русини — сьогодні стали українцями». Незаможна, але патріотична — ця робітнича еміграція цілою душею переживала Визвольні Змагання на рідних землях, переводила збірки, висилала гроші на допомогу Україні. Уряд Америки в тому часі, як і завжди, піддержував Росію, і сильні русофільські впливи панували в США. Упадок молодої Української Держави, передчасна смерть молодого, енергійного єпископа Ортинського були важкими ударами для галицької еміграції. Після смерти єп. Ортинського адміністратором Української Греко-католицької Церкви в Північній Америці став о. Петро Понятишин, що створив 24 нових парафій при духовній допомозі Митрополита А.Шептицького, який двічі відвідав Америку з метою одержати від американського уряду фінансову допомогу для воєнних сиріт та інтервеніювати у Вашінґтоні відносно становища українців в Галичині, що після війни опинилися під польською військовою окупацією. За старанням Митрополита Папа Пій XI призначив нового єпископа для американської Української Греко-католицької Церкви в особі генерального вікарія Перемишльської єпархії К. Богачевського з осідком у Філядельфії.

З приходом єп. Константина Богачевського настали нові порядки в Греко-католицькій Церкві, латинізація, посилення целібату серед греко-католицьких священиків, зміна календаря, авторитативне відношення до своєї пастви, що викликало протести серед вірних і священства. Як відповідь, прийшла «екскомунікація» деяких священиків, що довело до переходу багатьох парафій з вірними до Православної Церкви, створюючи Українську Автокефальну Православну Церкву в США.

У Другій світовій війні Америка була союзником Росії, тож русофільство було популярним. Доповідач навів епізод із своїх шкільних років в Чікаґо, де американські вчителі вимагали молитися в школі за президентів Рузвельта і Сталіна, а коли він відмовився молитися за Сталіна, його після науки побили. Ворожнеча між Церквами Греко-католицькою і Православною довела до незгоди внутрі громади і негативно впливала на тодішню молодь.

Прихід третьої української еміграції припадає на 1949-50-ті роки після Другої світової війни. Це була у великій мірі свідома політично еміграція. І за словами доповідача — вона почала нову працю, нові порядки і «традиційну» українську незгоду в громаді і церковному житті. Автор книжки «Українці в Америці» ставить запит, де шукати вини, що українська молодь того періоду залишила свої церкви і громаду? Щоб в майбутньому зберегти Українську Католицьку Церкву в діяспорі, — мусить прийти обнова, духове відродження серед мирянства і католицького кліру та мусить мати ясні, виразні напрямні.

Після доповіді відбулася оживлена дискусія. З відродженням української самостійної держави — наша діяспора продемонструвала свій патріотизм, моральну і матеріяльну допомогу. Відносно патріярхату — доповідач ствердив, що Українській Католицькій Церкві, яка своєю героїчною поставою та мучеництвом дала доказ вірности Апостольському Престолові, прислуговує визнання його, як завершення структури Помісної Церкви.

Оксана Луцька

В суботу, 22 травня 1993 p., у Нью-Йорку, у приміщенні Наукового Товариства ім. Шевченка, відбувся п’ятнадцятий з черги крайовий з’їзд делегатів Українського Патріярхального Товариства в Америці. На з’їзді були заступлені 16 відділів, які були репрезентовані понад сорок делегатами. Згідно з статутом крайові з’їзди Українського Патріярхального Товариства відбуваються що два роки. В цьому відношенні з’їзд прийняв поправку до статуту і вирішив свої з’їзди відбувати що три роки. Варто тут пригадати, що Українське Патріярхальне Товариство, а точніше зорганізований мирянський рух за піднесення Помісної УКЦеркви до гідности патріярхату, постав тоді, коли вже деякі наші організації у діяспорі припиняли свою діяльність і перестали існувати. Це були 1964 і 1965 роки.

Народження зорганізованого мирянського руху було драматичним, але без цього драматизму видющі були б не побачили, а неглухі були б не почули ось цієї загрозливої ситуації, у якій знаходилася наша Помісна УКЦерква. Без найменшого сумніву, в цій ситуації прапорним ім’ям було і залишилось — св.п. Патріярха Йосифа. За кілька років сповниться 30 років існування мирянського руху.

Завдання зорганізованого мирянського руху було не тільки змагатись за піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату, але також підкреслити, що Христова Церква складається з трьох складових елементів, а ними були, є і будуть миряни, священики й ієрархія. На жаль, у нашій Українській Церкві удомашнився звичай чи практика, що Церква — це тільки ієрархія. На жаль, права мирян і священиків не бралось до уваги. Слід підкреслити, що під тим оглядом у Римо-католицькій Церкві після Вселенського Собору Ватиканського II миряни і священики мають більші права. Отже, з того часу досьогодні Українське Патріярхальне Товариство дальше старається, щоб миряни у нашій Церкві також мали свої права і мали вплив на ріст і розвиток нашої Церкви.

З’їзд молитвою відкрила голова Товариства Рома Гайда. Вона щиро привітала делегатів, що приїхали, щоб підсумувати пророблену працю та намітити плян праці. При цьому вшановано пам’ять тих, що відійшли у Божу Вічність, а зокрема названо духовного опікуна Т-ва о. мітрата Маріяна Бутринського й одного з основників мирянського руху, провідного діяча ред. Василя Качмара.

З’їздом керувала обрана президія в складі: Роман Левицький — голова; Володимир Саляк і Мирослав Троян — заступники голови, Надія Попель і Степан Голуб — секретарі. До почесної президії запрошено о. пароха із Чікаґо Івана Кротця і голову Українського Патріярхального Світового Об’єднан­ня (УПСО) Василя Колодчина. З’їзд прийняв запропонований управою порядок нарад і обрав комісії: верифікаційну, номінаційну, статутову і резолюційну. З’їзд привітали: Патріярх Мирослав-Іван, Владика Іннокентій Лотоцький, Владика Василь Лостен, Владика Роберт Москаль, протоігумен Христофор Войтина, ЧСВВ, о. Іван Кротець з Чікаго, д-р Леонід Рудницький від Св. Софії і Юрій Милаховський від відділу УПТ в Нью-Йорку.

За працю крайової управи звітували — голова Рома Гайда, заступник голови і одночасно організаційний референт Олександер Пришляк, другий заступник голови, який також виконував функцію секретаря, Василь Никифорук, скарбник Василь Сосяк. Окремо звітували: редактор журнала «Патріярхат» Микола Галів і адміністратор д-р Володимир Пушкар. Звітування закінчено звітом Контрольної Комісії, за яку звітував Теодор Крочак. Всі звіти були короткі й ділові. У звітах були віддзеркалені досягнення і труднощі в праці. На основі заслуханих звітів відбулась широка дискусія. Підкреслено, що критична ситуація в нашій Церкві у першу чергу залежить від наших владик. Звичайно, що можна мати оправдані претенсії до Апостольської Столиці за невизнання патріярхату нашої Помісної УКЦеркви й інше, але чи всі наші владики, самі для себе, визнали Патріярхат нашої Церкви? Чому після Синоду УКЦеркви, що відбувся у травні 1992 року, чотирьох владик написало окремого листа до Ватикану? Також відмічено, що американські владики стараються накинути цензуру деякій світській пресі. Підкреслювано, що на синодах приймаються рішення, але після того їх або не виконується, або не мають відваги їх оборонити. Події, що мали місце в Торонтській єпархії з номінацією Апостольського Адміністратора для Владики Ізидора Борецького, в обороні якого стала подавляюча більшість священиків цієї ж єпархії, — це дуже сумне явище. Чому Ватикан поза відомом Синоду й глави — Патріярха Мирослава-Івана робить такі потягнення? Знаємо, що Церква є для того, щоб служити, але не панувати. Правда, така незаконна номінація, себто поза Синодом УКЦеркви, сталась для філядельфійського митрополита і пройшла без спротиву, у Канаді так не пройшло. Делегати ставили питання, як можна пояснити, що крайовій управі не вдалося нав’язати будь-якого контакту з одиноким Митрополитом Степаном Суликом? На жаль, уступаюча управа не могла дати якогось логічного пояснення. Уступаюча управа підкреслила, що з усіма владиками мала дружні відносини і робила всі старання, щоб такі відносини нав’язати з Філядельфійською Митрополією, але без успіху. Також відмічено і недотягнення, а зокрема про те, що не поширено мирянської мережі. Це справді складне і важке явище до розв’язання. Правда, є багато мирян, які поділяють наші ідеї і готові їх кожночасно піддержувати, але не бажають бути членами і брати на себе членські зобов’язання.

Також обговорено проблеми журнала «Патріярхат», який є здобутком мирянського руху, бо вдержується завдяки читачам і щедрим жертводавцям. Журнал не одержує жодних дотацій, ані субсидій і є незалежний ні від кого. Він є власністю всіх мирян і читачів. Були думки і пропозиції, щоб журнал «Патріярхат» друкувати в Україні. Після закінчення дискусії голова Контрольної Комісії Т. Крочак подав внесок уділити абсолюторію уступаючій управі, що прийнято одноголосно.

Верифікаційна Комісія, яка перевірила протокол з попереднього з’їзду, за яку реферував Василь Никифорук, заявив, що всі записи віддзеркалюють перебіг з’їзду. За працю статутової комісії реферував Олександер Пришляк. Голова номінаційної комісії Василь Никифорук подав склад нової управи, до якої за незначними змінами вибрано наступних осіб: Олександер Пришляк — голова, Микола Галів, Василь Колодчин, Василь Никифорук, Оксана Бережницька, Стефанія Бережницька, Роман Дубенко, Ярослав Клим, Оксана Луцька, Ігор Гайда, Сидір М. Тимяк, Степан Голуб і Осип Труш — члени управи. Контрольна Комісія: Василь Сосяк, Теодор Крочак, Іван Крих; заступники — Роман Левицький і Ярослав Білинський. Товариський суд: Олекса Мотиль, Юліян Головчак, Юрій Малаховський. Статутова комісія: Сидір Тимяк, Володимир Саляк, Володимир Медуха. Рада Мирян: Рома Гайда — голова, Мирон Куропась, Наталія Ґавдяк, Леонід Рудницький — члени.

Над зачитаним текстом резолюції вив’язалась широка і жвава дискусія. З одної сторони підкреслювано, що прочитані резолюції були задовгі, а з другої — постійно все додавались нові й нові пропозиції. Прийнято схематичний бюджет на черговий період праці.

Новообраний голова Олександер Пришляк в імені свойому і вибраних членів управи подякував за вибір і довір’я та заявив, що докладе всіх зусиль, щоб дальше успішно продовжувати працю на так важному відтинку, яким є зорганізований мирянський рух у нашій Помісній УКЦеркві. Молитвою закінчено наради з’їзду.

Безпосередньо після з’їзду відбулась заходами попередньої крайової управи доповідь на тему: «Помісність УКЦеркви в обличчі централізації Католицької Церкви», яку виголосив о. Іван Кротець, парох свв. Володимира й Ольги в Чікаго. Слід підкреслити, що це була особливо актуальна доповідь. Доповідач подав широку й глибоку аналізу ситуації Христової Церкви в цілому і на цьому тлі зокрема Української Католицької Церкви. Доповідач о. Кротець мав відвагу називати всі проблеми їх властивими іменами. Відмітив, що, без найменшого сумніву, нашій УКЦеркві діється кривда, але в цьому вина не тільки сторонніх чинників, але нас самих. Ми повинні в цих справах в першу чергу звертатись до наших владик. На основі виголошених думок о. Івана розгорнулась широка дискусія. Доповідача окремо представив новообраний голова О. Пришляк і також провадив дискусією. Дискусію продовжено при каві.

Микола Галів

В неділю, 6 грудня 1992 року, відбулись Загальні Збори Українського Патріярхального Товариства — відділ в Нью-Йорку. Голова управи відділу Микола Галів молитвою започаткував наради зборів. Відкриваючи, тепло привітав усіх учасників і окремо привітав голову Українського Патріярхального Світового Об’єднання (УПСО) інж. Василя Колодчина з Детройту. Після цього вшановано світлу пам’ять членів Товариства, які в останній звітній каденції перенеслись у той світ, називаючи померлих членів поіменно.

Для керування нарадами зборів обрано президію в складі: Василь Никифорук — голова і Олекса Мотиль — секретар. Президія запропонувала схвалення порядку нарад, який прийнято без змін. Голова УПСО Василь Колодчин привітав учасників загальних зборів і коротко розказав про свою працю, як голови УПСО, перебуваючи кілька разів в Україні з метою нав’язання мирянської співпраці, згадавши при тому про останній Синод нашої Церкви, що відбувся у травні у Львові, і Світовий Конгрес Мирян, що відбувся під кінець серпня 1992 р. у Львові.

Докладний протокол з попередніх Загальних Зборів прочитав Ярослав Клим. Після цього слідували звіти з проведеної праці уступаючої управи. Перший звітував голова управи Микола Галів. Спершу вибачився, що каденція уступаючої управи тривала довше, як за статутом належало. Для цього були об’єктивні причини. Звітодавець також завважив, що не буде вичисляти, скільки відбуто засідань, які проведено акції, святочні збори чи звичайні збори, бо про це напевно скажуть наступні звітодавці, секретар і скарбник. Натомість М. Галів звернув увагу у своєму короткому звіті на проблему постання і потребу існування Українського Патріярхального Товариства. Товариство поставало як організація «ад гок», бо здавалось, що поставлена ціль буде скоро здійснена, але виявилось дещо інакше. Крім цього, у праці виявилась конечна потреба існування такого мирянського руху у нашому релігійно-церковному житті, як це є у латинській Католицькій Церкві. Також підкреслив, що для Товариства дехто передбачав коротке життя, себто приписували йому фаталістичну тезу «солом’яного вогню», але мирянський зорганізований рух своєю наполегливою і безперебійною працею заперечив цю тезу, і ось скоро сповниться три десятки років активного існування Українського Патріярхального Товариства, яке здобуло собі заслужене право громадянства. Підкреслив дальшу потребу існування Товариства, яке дотепер провело вагому працю і перед яким дальше стоять великі завдання. Підкреслив, що праця управи проходила гармонійно і співдружньо. Дякуючи всім членам управи за співпрацю, окремо висловив подяку секретареві Ярославові Климу, а також подякував усім членам Товариства, що допомагали у здійсненні плянів управи. Секретар управи Ярослав Клим подав загальне тло, на якому відбулась праця в загальному і його особисто як секретаря. Підкреслив рух членства і сказав, що зараз трудно все вичислити, бо каденція була довга і якщо б бажалось все назвати, то нам забрало б багато часу. Довголітній скарбник Товариства Ярослав Пастушенко у своєму звіті назвав стан каси, які були джерела прибутку, це в першу чергу з членських внесків і з відбутих імпрез. Із збірок, які відділ переводив на так звану «писанку», яка мала все своє призначення на допомогу Церкві в Україні, які все пересилалось до Патріярха Мирослава-Івана або на «Патріярший Фонд», тоді пересилалось до Товариства Св. Софії у Філядельфії. Відділ також переводив збірку у час різдвяних свят на коляду для журнала «Патріярхат», яка пересилалась до Адміністрації журнала. Також короткий звіт склала заступниця голови Оксана Луцька. Звіт Контрольної Комісії склав д-р Іван Сєрант, підкресливши, що під час перевірки фінансового діловодства знайдено все в належному порядку, як також переведено перевірку діловодства секретаря, книгу протоколів, книгу прихідних і вихідних листів, і все було знайдено в найкращому порядку. У свій час голова Контрольної Комісії подав внесок на уділення довір’я.

Над звітами відбулась коротка дискусія, а після цього, на пропозицію Контрольної Комісії, уділено уступаючій управі абсолюторію.

Голова Номінаційної Комісії Юрій Малаховський подав звіт проведеної праці. Він підкреслив, що комісії не вдалося знайти кандидата на голову, наголошуючи при тому, що не можемо більше ставити кандидатури уступаючого голови, бо він є переобтяжений різними обов’язками. Навколо цієї проблеми зав’язалась коротка дискусія, у наслідок якої Олекса Мотиль запропонував на голову Юрія Малаховського. По короткому обміні думок Юрій Малаховський погодився взяти на себе обов’язки голови. Крім голови Ю. Малаховського до управи ввійшли: Оксана Луцька, Ярослав Клим, Надія Попель, Галина Кіляр, Юрій Костів і Юрій Навроцький. До Контрольної Комісії обрано: д-р Іван Сєрант — голова, Ярослав Пастушенко і д-р В. Стець — члени. Товариський Суд: Олекса Мотиль — голова, Любомира Артимишин і Тарас Шумилович — члени. Ярослав Клим запропонував, щоб Загальні Збори Миколу Галіва вибрали почесним головою. Пропозицію прийнято. Новообраний голова Юрій Малаховський подякував за вибір, а водночас подякував президії за успішне переведення нарад Загальних Зборів і молитвою закінчив наради.

М. Г.