о. Богдан Смик

Ділимося сумною вісткою, що 12 жовтня 1994 p., у Ютиці, Н.-Й., після важкої недуги, на 82 році життя, помер довголітній і відданий працівник у Божому Винограднику о. крилошанин Богдан Смик. Покійний був парохом у багатьох місцевостях, найдовше задержався у Ютиці, де і помер. Отець Богдан Смик крім своїх священичих обов’язків також займався громадською працею, а зокрема був активним у Пласті, будучи пластовим капеляном. Отець Богдан був також одним з відданих подвижників патріяршої ідеї та все підкреслював патріярхат УКЦеркви, що був проголошений у ювілейному Божому Році 1975 у Римі, у базилиці св. ап. Петра. Тому що вістка про смерть покійного о. Богдана Смика наспіла коротко перед тим, як це число журнала ішло вже до друку, не могли подати довшого некрологу. Душу Покійного о. Богдана доручаємо Вашим молитвам. Це також болюча втрата для українського патріярхального руху, який о. Богдан все, як тільки міг, піддержував.

Вічна Йому Пам’ять!

12 жовтня 1994 p., на 82 році життя відійшов від нас великий патріярхальник, довголітній парох церкви св. Володимира Великого в Ютиці, Н.-Й., який також був капеляном пластової молоді в Америці та членом багатьох товариств і організацій, включно із Патріярхальним Товариством, бо знав, що якщо Україна матиме патріярхат, то він дбатиме про єдність нашої Церкви і народу та може вільно розвиватися, бо «в своїй хаті своя правда, і сила, і воля».

Осиротив о. Богдан свою доню Таню Назаревич із мужем Романом і дітьми Христиною і Ромком, старшого сина Олександра з дружиною Оленкою з дому Ромах і дітьми Андрієм, його жінкою д-ром Лесею і Наталкою та молодшого сина Ростислава з дружиною Марічкою з дому Кузич і їхніми дітьми Ростиславом і Ладою, сестру Стефанію з мужем о. крил, д-ром Володимиром Тарнавським з дітьми, внуками і правнуками, брата д-ра Романа із синами Євгеном, д-ром Романом та Марком з невісткою, сватів Юлію Назаревич, Анатолія і Ольгу Ромах і Нестора і Нілю Кузичів і сестрінка о. Степана Яновського з дружиною Орисею з дітьми і дальшу родину, своїх вірних парафіян і співробітників, з якими здвигнув прегарну церкву та авдиторію, своїх друзів, приятелів, православних священиків та братів і сестер, з якими спільно співпрацював, та велику пластову братію в діяспорі та на Україні.

Народився о. крил. Богдан 6 травня 1912 р. в Конкольниках Рогатинського повіту в родині о. крил. Петра і Ростислави з дому Кузеля. Вчився він у Жовчеві, Станиславові (Івано-Франківську), в Рогатині, а в 1931 році закінчив Малу Семінарію у Львові іспитом зрілости. Теологію студіював у Львівській Богословській Академії, а одружившись 25 жовтня 1936 року з Володимирою (Дьодею) Заяць, дочкою бл. п. о. Якова, колишнього диригента хору богословів у Львові, він прийняв св. Тайну Священства 12 грудня 1937 р. з рук бл. п. архиєп. Івана Бучка у присутності Слуги Божого Митрополита Андрея Шептицького в соборі св. Юра у Львові.

Спершу він був сотрудником на Поділлі у п’ятьох селах: Добромірка, Гущани, Лозівка, Ободівка й Чагарі Збаражські. Після смерти о. Лева Юрчинського 1939 р. о. Богдан став адміністратором цієї великої парафії. Коли зближалась комуністична навала у березні 1944 p., він подався на Лемківщину, де зупинився на короткий час, а тоді поїхав до Австрії, де всесв. о. прелат Петро Вергун покликав його до Берліну. Видіставшись із радянської облоги, він приїхав до Сельдфельду в Тюрінгії, а після капітуляції Німеччини він помагав бл. п. Н. Вояковському організувати парафії в таборах переміщених осіб. Довший час він душпастирював у Міттенвальді в Баварії.

До Сиракюз, Н.-Й., він приїхав зі своєю родиною у травні 1950 р. і був душпастирем у Мідлпорті в Пенсильванії, тоді як асистент пароха в Сиракюзах в 1951 р. бл. п. Митрополит Константин Богачевський назначив його директором юнацької оселі в Страгфорді, Н.-Й., де йому допомагали пластові виховники Микола (Гоко) Кравців і Ярослав Ликтей. Цю оселю він провадив до 1956 року.

Першого травня о. Іван Прокопович, парох нової парафії св. Володимира Великого в Ютиці, виїхав до Детройту, а на його місце прийшов о. крилошанин Богдан Смик. Бл. п. єп. Йосиф Шмондюк у 1968 р. ще додав о. Богданові парафію в Ромі, Н.-Й., недалеко Ютики, та обидві парафії він провадив аж до його смерти. Голова Помісної Української Католицької Церкви, Блаженніший Патріярх Йосиф Сліпий іменував 7 лютого 1974 р. о. Богдана почесним крилошанином.

Покійний о. Богдан із своєю дружиною Володимирою, яка померла якраз два роки тому, вложив багато праці в розбудову парафії і у вихованні молоді у релігійному, національному, пластовому, екуменічному й патріярхальному дусі. Він з мужами довір’я, церковним, будівельним комітетами, жертвенними парафіянами й людьми доброї волі побудував прегарну церкву в українському візантійському стилі, зараз біля славного ютицького музею, яка стала окрасою міста.

Священичий Парастас відправлено в середу, 19 жовтня 1994 p., а в четвер, 20 жовтня, о 8-ій годині ранку відправлено архиєрейську Службу Божу, яку очолював Владика Василь Лостен із священиками: деканом о. протоієреєм Карлом Меззомо та священиками, за абеткою: канцлер о. митрат Матвій Берко, о. Михайло Бунда, о. Филип Вайнер, о. Василь Годенчук, о. Василь Гриньків, о. монсіньйор Роман Ґолемба, о. Петро Ґронський. о. Михайло Дубович, о. Петро Дудяк, о. диякон Мирон Коч, о. Іван Кащак, теперішній капелян Пласту, о. крил. Іван Кротець, о. Володимир Марущак, о. Орест Підлипчак, митрофорний протоієрей о. Маріян Процик, о. Ігор Стець, о. крил, д-р Володимир Тарнавський, о. Едвард Чудак, о. Степан Яновський, і до них ще долучились православні священики о. Харитон Довгалюк і о. Микола Кривонос, приятелі о. Богдана та латинські священики, які очолював друг о. Богдана Еміль Якубік, монсіньйор Адольф Кантор, фр. Дон Карлен та інші.

У церкві прощальне слово виголосив преосв. Владика Василь, а тоді процесія, очолювана міською поліцією і похоронним заведеням Варвари Ричек, подались на парафіяльний цвинтар у Вайтставн, Н.-Й. Під кінець похоронних церемоній від пластунів попрощав о. Богдана о. крил. Володимир Тарнавський, а тоді Михайло Бабич прощав його високопатріотичною промовою від себе, своєї родини, приятелів і усієї української громади. Після пісні «Ніч вже йде», яку пластунство відспівало, взявшись за руки, та пісні «Чуєш, брате мій».

Родина запросила усіх присутніх на тризну, якої господарем був муж довір’я Ярослав Ликтей. У залі при головному столі засіли всі священики, очолені деканом о. протоієреєм Меззомо, на середньому столі присіла вся родина, а на передніх столах шановні гості. Господар, відкриваючи меморіяльну тризну, подякував присутнім за їхні молитви задушу бл. п. о. крил. Богдана та за їхню участь у похоронах і попросив декана, щоб він проказав молитву.

При кінці обіду Я. Ликтей відкрив прощальну частину та попросив приявних до промов. Першим промовцем був о. крил. Іван Кротець від української католицької катедри свв. Володимира й Ольги в Чікаго. Рома Гайда говорила від Патріярхального Товариства, Патріярхального Руху і Ради Мирян, о. Іван Кащак, сучасний капелян Пласту в Америці, який перебрав цей пост від покійного о. Богдана, Ігор Гайда від Пластової Головної Булави, Христя Навроцька від Краєвої Пластової Старшини і Ради, Володимир Корнага від пластової оселі «Вовча тропа» в Іст-Четгем, на яку часто їздив зі своїми ютицькими пластунами та відправляв там Служби Божі для пластунів. Братчик Ярослав Пришляк прощав покійного пластуна від «Нового Сокола», де о. Бодан також їздив на Богослужіння, та від сучасної пластової станиці в Боффало та Оксана Бережницька поділилась із присутніми своїми теплими спогадами про отця-пластуна. Роман Шаран прощав отця Богдана від місцевої пластової станиці Сиракюз-Ютика, Ярослава Томич прощала його від місцевого Патріярхального Комітету, якого він був членом і рушійною силою, та від СУА, а Богдан Рабій від місцевого Відділу УККА та Осип Ліщинський від Організації Українського Державницького Фронту. Наталка Соневицька нагородила присутніх своїми цікавими спогадами та о. диякон Мирон Коч від Українського Народнього Союзу, а Микола Ґотман від української ютицької Радіопрограми, на якій виступав о. Богдан і його покійна дружина Володимира. Уляна Старосольська переповіла свої власні спомини, а тоді о. крил, д-р Володимир Тарнавський поділився з присутніми своїми спогадами та від родини подякував господареві Ликтеєві, деканові Меззомо, всім отцям і приявним за участь у похоронних церемоніях. Господар повідомив присутніх, що наспіли кондоленції від Блаженнішого Патріярха, Кардинала Мирослава-Івана Любачівського та окремі від його канцлера о. д-ра Івана Дацька з Риму, бо вони були там якраз на Синоді. Він коротко начеркнув життєвий шлях покійного, згадав про останні дні життя його, подякував за промови та за участь гостей, які, не жаліючи труду, приїхали із далека, пластунам, які були в одностроях, працівникам тризни, православним братам і сестрам і всім людям доброї волі та попросив декана до кінцевого слова та проведення молитви.

Про Патріярхат о. Богдан мріяв уже давно і на ці теми часто говорив проповіді, а тому що він мав хист до казань, то сильно впливав на слухачів. Дай, Боже, щоб Україна одержала Патріярхат, а американська земля була йому пером.

Ярослав Ликтей

В 45-річчя священства о. крилошанина БОГДАНА СМИКА,
пароха Свят-Володимирської церкви в Ютиці, Н.Й., 15 травня 1983 р.

«Цей день, що його створив Господь,— радіймо і веселімся у ньому!»
(Пасхальні Стихирі, Стих 4)

Це справді був радісний і веселий день у цій українській католицькій громаді! Бо в ньому переживали ми спільно дві важливі події, які будуть записані в анналах місцевої української католицької громади, а саме: релігійно-церковний акт посвячення чудових вітражів Владикою Василем при співучасті декана о. мітрата Василя Середовича і отців та загалу парафіян у стилевій церкві св. Володимира Великого та парафіяльно-громадське відзначення 45-ліття душпастирської праці у Христовому винограднику пароха, отця крилошанина Богдана Смика.

Ці ювілейні святкування виходять поза рамки місцевої імпрези, бо особа цього заслуженого ювілята — щедрого сіяча Божого Слова і невтомного орача народньої ниви відома серед широких кіл нашого громадянства.

Протягом цілого свого зрілого віку ювілят ділився зі своїм громадянством численними талантами, що ними обдарував його Господь: своїм вродженим високим інтелектом, своєю загальною і глибокою теологічною освітою, здобутою від таких світочів теологічної науки й таких великих учителів, як Митрополит Андрей та Ісповідник Віри Патріярх Помісної У КЦ і Кардинал Йосиф, своєю любов’ю до рідної Церкви і народу, своїми організаційними здібностями, своєю беззастережною любов’ю до нашої молоді та прикладним виконуванням обов’язків душпастиря, громадянина й батька родини.

Отець Богдан Смик народився 6 травня 1912 р. в селі Конкольниках, Рогатинського повіту в родині о. Петра і Ростислави з Кузелів, як один з п’ятьох дітей. Сестра ювілята, Стефанія — дружина о. крилошанина Володимира Тарнавського, пароха Едмонтону. Брати ювілята — д-р Роман, загально відомий лікар, церковний і громадський діяч та визначний меценат та св. п. Євген і Мирон, що загинули смертю воїнів-героїв, перший в УПА, а другий в бою під Бродами.

Через матір рід Смиків був споріднений із родом Лепких, що його репрезентував письменник Богдан Лепкий і його брат — старшина і композитор пісень Українських Січових Стрільців, загально знаний Лев (Льоньо) Лепкий. Серед такого оточення і в глибоко патріотичній родині та серед чарівної краси Золотого Поділля виростав наш дорогий ювілят.

Народню освіту о. Смик закінчив у селі Жовчеві, де його батько, бл.п. о. Петро був довголітнім парохом. Середню освіту здобув в українських гімназіях Станіславова, Рогатина та в Малій Семінарії у Львові й закінчив іспитом зрілости в 1931 році. Саме в Станіславові, в наших із ювілятом юнацьких роках, розпочалась наша дружба, що росла й міцніла вже тут, на еміграції.

Теологію студіював у Львівській Богословській Академії. 1 грудня 1937 року прийняв свячення із рук Преосвященного Івана Бучка у присутності Слуги Божого Андрея у митрополичій святоюрській палаті.

Перед висвяченням одружився з Володимирою, донькою бл. п. о. Якова Заяця, колишнього диригента хору богословів у Львові та відомого композитора релігійних пісень.

Перше душпастирське призначення на становищі сотрудника одержав у великій збірній парафії із трьома церквами і п’ятьма школами — Добромірка, Гущанки, Лозівка, Обудівка й Чагарі Збаражські. По смерті пароха о. Льва Юрчинського залишився адміністратором цієї великої збірної парафії аж до виїзду на еміграцію.

На європейській еміграції спершу коротко зупинився у Берліні, працюючи в канцелярії Апостольського Візитатора на Німеччину о. Петра Вергуна, який незадовго перед більшовицьким наступом на Берлін вислав його з родиною до Зальцфельду в Тюринґії, де застало його закінчення Другої світової війни. Звідси, по виїзді усіх наших втікачів далі на Захід, майже останній переїхав до Бамбергу в Баварії, звідки о. Н. Вояковський призначив його на становище фінансового референта Візитатури в Мюнхені. По створенні таборів для переміщених осіб став парохом у Міттенвальді, звідки виїхав до США. Тут зупинився у родини дякоучителя Йосифа Заяця у Сиракюзах, Н.-Й. Це було 15 травня 1950 p., точно 33 роки тому.

Взимку 1950-51 pp. душпастирював в Мідлпорті, Пенсильвенія, а весною Преосв. Константин Богачевський призначив його сотрудником у Сиракюзах та рівночасно управителем дієцезіяльної оселі у Стретфорді, Н.-Й., що її він провадив аж до часу організації Пластових таборів в 1956 р.

1 травня 1952 р. ювілят став парохом нової парафії у Ютиці, заснованої щойно рік перед тим першим її парохом, бл. п. о. Іваном Прокоповичем.

Вже понад 14 років опікується ювілят сусідньою парафією у Ром, Н.-Й., а оце вже 31-ий рік із свого 45-літнього душпастирства служить він своїй Ютицькій парафії і громаді.

За цей час о. Ювілят, при жертвенній і подивугідній співпраці та винятковій фінансовій жертвенності відносно невеликого гуртка своїх парафіян, створив із малої, непомітної парафії одну із відносно заможних і репрезентативних парафій у дієцезії, що заслужено може пишатись своїми матеріяльними надбаннями. Так були закуплені старі будинки для церкви і парафіяльного дому, куплено площі на цвинтар і для парку для вжитку громади, дві площі для паркування авт та спортових вправ молоді. В 1964 р. була побудована модерна авдиторія коштом чверть мільйона долярів, і борг за неї цілком сплачений. Були куплені старі будинки з площами для будови нової церкви, що її закінчено в pp. 1976-78 та куплено хоч і старий, але репрезентативний великий будинок парафії, коштом понад два мільйони дол.

Поруч з цими матеріяльними надбаннями, які є передусім надбанням жертвенної громади, особистими заслугами Отця-Ювілята є втримання цієї парафії у вірності нашим обрядовим традиціям, із святами за юліянським календарем та впровадження української мови у церковні відправи. Отець Ювілят глибоко розуміє, що українська Церква та українська мова в ній зможуть зберегти нас від цілковитої денаціоналізації.

Отець Ювілят бере живу участь у житті своєї громади, у всіх її організаціях та імпрезах, до яких сам разом із своєю дружиною вкладає багато праці. Належить до багатьох наших центральних організацій, а в першу чергу до українського Пласту і є постійним членом Крайової Пластової Старшини як капелян Пласту на цьому терені, іменований бл. п. Владикою Йосифом Шмондюком 15 років тому.

До Пласту належить Отець Ювілят ще з юнацького віку, а пізніше разом із цілою своєю родиною. Він брав участь у віднові Пласту на еміграції у Німеччині в 1945 р. продовжував пластову діяльність на різних посадах в Европі. Разом зі своєю дружиною започаткував Пластові відділи в Сиракюзах і Ютиці, що їх пізніше очолював протягом довгих років як станичний, а згодом вже як голова місцевої Пластової Станичної Ради, а пані Володимира як заступниця станичного на Ютіку. Ювілят має найвищий ступінь у пластовому сеньйораті — «пластун-сеньйор керівництва» з усіми найвищими організаційними відзначеннями. Він був провідником наших пластунів у Міжнародньому Джемборі в Греції у 1963 р. і тоді вперше зі своєю групою пластунів зложив поклін великому страдникові і поворотцеві з московської неволі Митрополитові Йосифові.

Від самого початку наших змагань за помісність і Патріярхат нашої УКЦеркви ювілят бере активну участь в організаційному русі мирян, а згодом і духовенства, а також стоїть у проводі священичого Т-ва св. Андрія, тепер як секретар.

Ювілят був кількаразовим провідником наших прочанських груп до Риму на різні історичні патріярші врочистості, почавши від посвячення собору Св. Софії та Українського Католицького Університету ім. св. Климентія, а в минулому році провадив групу паломників до Люрду у Франції і знову до Риму та завжди як архидиякон звеличував патріярші відправи своїм приємним теноровим голосом.

Він теж завжди йшов слідами їх Блаженства Патріярха Йосифа у фізичному і духовому сенсі в часі Його відвідин своїх вірних на північноамериканському континенті. За «ревність для Божої Слави і для добра Церкви і народу» своєю грамотою із 7 лютого 1974 р. Блаженніший Патріярх Йосиф іменував о. Богдана Смика почесним крилошанином.

Отець Ювілят і його дружина Володимира є прикладними батьками своїх дітей, яким вони дали високу професійну освіту та взірцеве виховання. Донька Тетяна є дипломованою фармацевткою і керівником аптеки великого шпиталя у Чікаґо. Син Олександер є дипломованим агрономом і капітаном летунства США, а Ростислав — дипломованим хеміком. Ці молоді подружжя другої еміграційної Генерації мають по двоє прекрасних дітей, і всі вони володіють і послуговуються нашою рідною мовою.

Немає тут змоги вичисляти багато заслужених осіб цієї парафії і громади, але на одну, дорогому ювілятові, найближчу особу, мушу звернути увагу, а саме на достойну дружину отця ювілята, без якої він ледве міг би похвалитися такими успіхами у своїй праці. Вона несе левину частину його тягарів і всім, чим тільки може, допомагає йому. Вона виконує обов’язки дяка, є скарбником парафії, вчить у Рідній Школі, є виховницею у Пласті, належить до всіх церковних організацій і майже до всіх громадських, співпрацює у церковних підприємствах, часто організовує імпрези і бере в них активну участь, найчастіше як талановита декляматорка, одним словом, цей ювілей є у великій мірі теж ювілеєм достойної і дорогої пані Володимири.

Отже, це подвійний ювілей, що на нього собі заслужили обоє ювіляти!

На многі літа, достойні і дорогі ювіляти!