Свіжий номер

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

"Мирянин"

«Повертайтеся додому і розкажіть усім те, що Бог учинив вам»

СЛОВО БЛАЖЕННІШОГО ПАТРІАРХА СВЯТОСЛАВА ДО УЧАСНИКІВ ІІІ ВСЕУКРАЇНСЬКОГО З’ЇЗДУ МИРЯН УГКЦ У ПАТРІАРШОМУ СОБОРІ ВОСКРЕСІННЯ ХРИСТОВОГО 4 ЛИСТОПАДА 2018 РОКУ

Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі в Христі брати і сестри, Слава Ісусу Христу!

Ми щойно чули у слові божественного Євангелія про зустріч між двома особами. З одного боку ми бачимо нашого Божественного Спасителя, який приходить у чужий край, ступає на землю краю Гадаринського, а з іншого боку ми бачимо біснуватого, який втратив людську гідність, бо, каже євангеліст, вже довго ходить без одягу, живе в гробах; до тої міри, що люди намагаються накласти на нього кайдани, щоб він сам себе не поранив. Але якщо ми вглянемося глибше у цю зустріч, ми побачимо з одного боку – Сина Божого, одного із Пресвятої Тройці, а з іншого боку побачимо людину, яка була Богом сотворена на Його образ і Його подобу. Але дивіться, яка велика між ними різниця! У тій зустрічі Бог зустрічає людину, а ми можемо сказати, начебто оригінал стрічається із своєю копією; Син Божий зустрічається із сином людським. І подоби між ними не бачимо, бо Ісус Христос є сповнений Святим Духом, є носієм божественної свободи синів Божих, як про це каже апостол Павло. А той бідний чоловік є повний духа нечистого, легіону. Є особою, яка втратила свободу і ті кайдани, які на нього накладають люди, є зовнішнім виявом цього.

Що чинить Ісус Христос, який є плід цієї зустрічі? Христос відновлює у цій людині свою подобу. Виганяючи духа злого, дає йому Духа Святого, робить його духоносним, але вже того Духа, якого Син Божий подає усім нам від свого Небесного Отця. Дає цій людині можливість бути собою, бути людиною. Дає тій людині можливість бути свобідною, тобто свобідною від зла і бути здатною чинити добро, жити у свободі синів Божих. Вкінці ми бачимо, що плодом цієї зустрічі є те, що той чоловік вже є одягнений, тобто Христос повернув йому людську гідність. Він сидить в ногах Учителя, слухає Його слово і просить: «Дай мені бути завжди разом з тобою». Але Христос надає йому особливу місію – ми би сказали – наділяє його особливим апостолятом, особливим видом служіння. Що Він йому каже? – «Вернись додому, до твого міста, до твоєї родини і розкажи, будь свідком того, що Бог тобі зробив». Іншими словами: поділись тими дарами, які ти отримав, з твоїми братами і сестрами, поможи і їм пережити свою власну зустріч з Господом і Спасителем, бути одягненими в божественну славу і гідність синів Божих, бути при умі, як каже Лука, тобто бути здатними до повноти розуміння Божого слова і повноти причастя божественної мудрості. «Іди і розкажи все те, що Бог вчинив тобі».

Дорогі в Христі брати і сестри, ми сьогодні переживаємо в нашому Патріаршому соборі особливе свято. Ця Божественна Літургія є осердям ІІІ Всеукраїнського з’їзду мирян Української Греко-Католицької Церкви і я хочу сьогодні сердечно вас привітати у вашому батьківському домі – в нашому Патріаршому соборі Воскресіння Христового. Я щиро дякую владикам, отцям, монахам і монахиням, які разом з делегатами з усіх єпархій і екзархатів нашої Церкви прибули сьогодні до Патріаршого собору. Прибули, «подорожуючи до святості», роздумуючи над тим, як бути святим в обставинах України нашого часу. Але ключовим словом, над яким ми роздумуємо з вами, це є покликання, покликання мирян, апостолят мирян, їхнє служіння в Церкві, роль і завдання мирянина в місії Христової Церкви сьогодні.

Я думаю, що те слово божественного Євангелія, яке ми почули, є просто Божим словом до вас, дорогі делегати, дорогі миряни, дорогі вірні нашої Церкви, бо післанництво мирянина можна окреслити власне цими словами: «Іди, вернись додому, до твоєї родини, до місця твоєї праці, до твого служіння, до твоєї життєвої дороги до неба, але по дорозі розкажи усім все те, що Бог вчинив тобі».

Папа Франциск каже сьогодні, що християнство це не є зустріч людини з якоюсь ідеєю чи з книжкою, хоча ми християни маємо священну книгу, Боже Слово, Святе Письмо і Христова Церква має своє віровчення. Християнство ніколи не зводиться лише до кодексу поведінки і моральних законів та приписів.

Я пригадую, як одного разу члени Всеукраїнської Ради Церков були в Берліні і наш провідник сказав: «А, ви з Церкви, то ви знаєте все, чого не можна робити». Це не цілком так. Християнська віра є наслідком особистої зустрічі з живим Богом, з Христом, який є тут між нами. Наша віра є наслідком тої дії, яку Бог вчинив мені і вам. Можна сказати, відкриваючи Катехизм нашої Церкви, що післанництво мирян є нічим іншим, як участю кожної охрещеної людини у священичому, царському і пророчому уряді самого Ісуса Христа. Бо коли ми відчуваємо, що Бог нам дарував свого Святого Духа, покликав нас до свободи від зла і дарував нам здатність чинити добро, тоді, де б ми не були, ми починаємо освячувати цей світ, наповнювати його Божим Духом, Божим світлом; ми молимося всюди, де є – чи вдома, чи на роботі, чи в дорозі. Де б ми не були, в наших особистих рішеннях, у нашому сумлінні ми ніколи не йдемо на компроміс зі злом, можливо навіть ціною власної жертви, зневаги і невигоди. Ось що означає мирянин освячує цей світ, беручи участь у священичому служінні самого Христа.

Мирянин є той, хто свідчить, що спосіб будувати стосунки між людьми, цей світ, наша з вами Батьківщина і наше з вами особисте життя належить Богові. Він є джерелом нашого життя, правди, і Його закон і Його правда є найвищим законом і правдою життя і існування людини. Його закон, Його правда має лежати в основі державного закону, правил співжиття між людьми, способу відношення людини до людини. Ось що означає участь мирянина у царському служінні Ісуса Христа. Бути вільним, вільним від гріха і смерті, вільним від зла і усякої нечистоти – ось що означає свідчити Боже синівство.

Християнин, як охрещений, який носить у собі Духа Святого, завжди є голосом правди. Говорить правду навіть тоді, коли її не хочуть чути, говорить правду тоді навіть, коли вона болить, говорить правду навіть тоді, коли за неї можна втратити своє життя. Ось що означає участь мирянина в пророчому служінні Ісуса Христа сьогодні.

Ми вчора застановлялися над тим, що не просто можна бути святим сьогодні, а й треба, бо це наше найважливіше покликання. Покликання кожної людини, яка приходить у цей світ. Можна і потрібно бути святою матір’ю і батьком для своїх дітей, святим лікарем, учителем, робітником, селянином. Навіть учора ми сказали, що можна бути святим політиком і бізнесменом, хоч сьогодні бачимо, що часом політична і економічна сфера суспільства найбільше заражена гріхом… Тому так потрібно, щоби наші миряни брали участь в політичному і економічному житті нашої держави і вносили туди Божого Духа, звільняли від кайданів рабства перед злом.

Сьогодні ми будемо переживати Форум наших мирянських організацій, який покаже цілому світові і Україні, що ми є відкритою Церквою. Користаючи з цієї нагоди, хочу звернутися до усіх мирян нашої Церкви, усіх тих, які ще сьогодні не є членами жодного братства, сестрицтва, мирянського руху, спільноти чи організації. Сьогодні замало лише ходити до церкви. Треба активно братися до діла! Я прошу усіх вас, вступайте в товариства, братства, рухи, які сьогодні покажуть вам свою місію, служіння, розкажуть вам, що вони конкретно роблять для того, щоби здійснювати царське, священиче і пророче служіння мирянина.

У цій Літургії ви станете свідками свячення трьох нових дияконів для нашої Київської Архиєпархії. Це велика радість, бо наша Церква тут над Дніпром, росте і розвивається. Але я думаю, що ці свячення мають до нас ще якесь Боже слово донести. Мають показати нам, яке ж є місце ієрархії у житті Христової Церкви.

Святіший Отець, папа Франциск застерігає усіх нас від того, що ми називаємо клерикалізмом, бо деколи той, хто виконує ієрархічне служіння в Церкві, думає, що він має владу «над», а не служіння «для». Коли хтось з єпископів, священиків чи дияконів думає, що отримуючи дар священства, участь у Христовому священстві, у Його ієрархічної вимірі у Церкві, він отримує владу над мирянами, він глибоко помиляється. Він отримує служіння «для» – для вас, дорогі наші миряни. І зміст цього служіння – бути вашими провідниками в дорозі до святості. Виконуючи цей провід, той супровід, відповідно до завдання і місії, яке у спільноті Церкви дає йому Господь Бог. Бо Церква, то є спільнота. Ви так багато вчора про це говорили. Церква це є спільнота Божих дітей, спільнота людей, назнаменованих Святим Духом, спільнота тих, які зодягнені у Хрещенні в одіж Небесного Царства. Це для вас настановляє Христос дияконів, священиків, єпископів, щоб вам відкрити двері Небесного Царства. І ось, ці диякони, яких ми сьогодні вам поставимо, будуть вашими служителями. Отримають духа служіння для вас.

Вітаючи сьогодні усіх делегатів цього нашого ІІІ Всеукраїнського з’їзду мирян, молімося за нашу Церкву, молімося за наших мирян, щоб вони збудилися, віднайшли свою гідність і стали активними членами нашої церковної спільноти, щоби відчули своє покликання до апостоляту у тілі своєї Церкви, те покликання, яке сьогодні Христос, у слові Євангелія, дає кожному з вас: «Повертайтеся з цього З’їзду додому і розкажіть усім те, що Бог учинив вам».

В останнє попрощався журнал «Мирянин»

Появилось останнє — прощальне число журнала «Мирянин», який на протязі дванадцяти років стукав до наших хат — до наших сердець і будив нас, немов з летаргічного сну, закликаючи — рятуйте нашу Церкву, пізнайте її минуле, відпороште припорошені листки її історії з яких побачите не тільки світле минуле, але також її майбутнє. Це останнє число з датою січень — березень 1979 р. було ще частково опрацьоване його невтомним видавцем, редактором і його творцем в одній особі Юрієм Теодоровичем в Чікаґо. Це велика й болюча втрата для зорганізованого мирянського руху й в загальному для нашої Помісної Церкви. Редакцію останнього числа «Мирянина» докінчили найближчі співробітники покійного Ю. Теодоровича та його співпарафіяни церкви св. Володимира й Ольги в Чікаґо. Якщо відмічую співпарафіяни то тут мабуть було б краще підкреслити члени родини, бо такою являється парафія св. Володимира й Ольги, яка живе з собою не тільки в неділі й свята, але також в будні і спільно радіють своїм щастям, так само спільно боліють у хвилини нещастя й смутку. Завдяки їм, бо впорядники не подали своїх імен, появилось пристойне останнє число «Мирянина».

В цьому останньому числі журнал «Мирянин», а заразом його невідлучний творець Юрій Теодорович попрощався з своїми відданими читачами, співробітниками і прихильниками. На протязі дванадцять років редактор «Мирянина» причинився до постання, поширення й розвитку світської думки на проблеми нашого релігійного і церковного життя. Належить відмітити, що Ю. Теодорович на цьому відтинку зорував багатовікову цілину. Він це робив щиро, віддано і з великою посвятою. Не раз у його творчості виявлялась наболіла душа. Не раз у приступі цієї наболілости виривались терпкі слова розпачі. Але й це у широкому вахлярі поширених, у нашому житті колискових пісень треба було комусь сказати гірке слово правди і цю ролю добре сповняв журнал «Мирянин». Щоби дати правильну оцінку проведеної піонерської праці «Мирянина», а тим самим Ю. Теодоровича для цього треба троха більшої перспективи часу. Залишимо це для майбутнього історика, який буде гортати сторінки історії Церкви нашого часу. Тут ми можемо тільки дещо підкреслити, натякнути й наголосити, щоби тільки мати приблизно виразний образ того, що діялось в наш час.

Варто відмітити, що вкладена праця Ю. Теодоровича у «Мирянині» мала не тільки теоретичне, але й практичне значення. Порушені питання в «Мирянині» не раз відбивались в праці по парафіях. «Мирянин» не одного з противників патріярхату і Патріярхального руху невтралізував, а іноді вони згодом ставали оборонцями патріярхальних ідей. «Мирянин» мав відвагу вказувати на нездорові явища в нашому релігійно-церковному житті До сторінок з «Мирянина» будуть повертати в майбутньому, щоби запізнатись з дійсними фактами нашого часу.

В останньому числі «Мирянина» зроблено підсумки проведеної праці. Зрозуміло, ці підсумки є загальникові. В передовій статті «Прощавайте» подано короткий історично-хронологічний перебіг журнала та прощальні слова «Мирянина» і його редактора Ю. Теодоровича, який сім років тому писав: «Прощаючись з Вами, Дорогі Читачі, та дякуючи Вам за довір’я й підтримку, віримо, що й без «Мирянина» мирянський рух як цілість залишиться непохитний і вірний нашим прадідівським релігійним ідеалам» (1972, ч. 11-12). Після цього слідує глибоке співчуття Патріярха Йосифа Дружині й дочці Покійного. В замітці під назвою «Шановні Читачі» подається до відома, що з цим числом журнал «Мирянин» перестає появлятись, але це в жадному разі не повинно послабити нашої активности у боротьбі і змаганнях за історичні права нашої Церкви. Поруч з тим поручається журнал «Патріярхат», який буде продовжувати цю працю. Закликається читачів «Мирянина» дальше піддержувати, змагатись, а навіть боротись, але з любов’ю за святу правду, Божу справу.

Захар Залужний в статті «На вірній Службі» дбайливо подає біографічний нарис Юрія Теодоровича. Підкреслює характерні риси Покійного з дитячих років, коли Ю. Теодорович на четвертому році життя втратив матір, а через два роки батька. Показав тверду життєву школу Юрія. На чужині в Регензбурзі був директором школи. Працював активно в українському громадському житті. Не буде перебільшенням, коли автор написав, що найбільшим досягненням Ю. Теодоровича була видавнича діяльність спершу двомісячника, а згодом квартальний «Мирянин». Покійний був гордий, що з роду Теодоровичів походила мати ісповідника і мученика за віру, Церкву й нарід єп. Василя Величківського.

В статті «На смерть Мирянина» д-р Василь Маркусь широкими мазками фарби представив Юрія Теодоровича, підкреслюючи при тому рідкісну прикмету — відвагу, діяти негайно і рішучо. Відмітив, що журнал «Мирянин» став з ініціативи Ю. Теодоровича, який був його, реалізатором у всіх аспектах: як редактор, меценат і адміністратор. Завдання, які Ю. Теодорович був визначив для «Мирянина» сповнив гідно й достойно. Автор статті сутньо схопив всі головні прикмети творчості Ю. Теодоровича, яка зростала і розвивалась в журналі «Мирянин».

Довголітня співробітниця і віддана для ідей, що їх поширював «Мирянин» Дарія Кузик з чуттям написала статтю «Подивугідна праця», в якій відмітила велику відданість і подивугідну посвяту сл. п. Юрія Теодоровича для Помісної УКЦеркви, яку він виявляв в журналі «Мирянин». Дарія в своїй статті також подає дещо з внутрішньої редакційної праці «Мирянина» та його етапи поширення. Згадує, які Ю. Теодорович мав труднощі в своїй редакторській праці та, як він їх поборював.

Це в основному ці статті, які замикали життєвий шлях відданого і незабутнього редактора та появу журнала «Мирянин». Для історика залишено багато цінного фактажевого матеріялу на основі якого можна буде написати і про журнал і його редактора.

Дальші статті слідують, що їх ще в якійсь мірі редакційно опрацював редактор Юрій Теодорович. Тут знаходимо довшу статтю «Патріярші парафії» Дарії Кузик. Авторка називає постання патріярших парафій, їх розвиток та значення у закріпленні патріярхату Помісної УКЦеркви.

В статті «Дивна журналістична етика» заторкнено єпархіяльний орган «Нову Зорю», яка ще до тепер не примирилась з станом, що заіснував у нашій Помісній УКЦеркві. Чи єпархіяльний орган є справді «Новою Зорею» дозволимо сумніватись, яка радше прямує до чорної реакції минулого, а не до нового українського Вефлеєму. В цій статті заторкнено «учителя» всього і всіх яким є м. б. Можна дискутувати з противником, але не іґнорантом. В статті подається логічні й речеві аргументи, але чи вони в чомусь переконають тих до яких жадні аргументи не промовляють!

Також є передрук з «Нашого Голосу» за січень 1979 р. репортаж Івана Р. Костюка під назвою «Кардинал Войтила в Ченстохові». В замітці «Поличник» автор Д. Печигора критикує поставу василіянського журналу «Світло» за його антиукраїнську поставу. Автор ставить питання, чому український читач піддержує і читає цей журнал, який діє проти нас.

Є довша стаття «На великобританськім побоєвищі» в якій є схоплена ситуація вітки нашої Церкви в Англії. Здавалось би, що «війна» між вірними і єпископом та його канцлером повинна була давно закінчитись, але вона дальше триває. Вірні у Великій Британії прийняли, що вони єпископа не мають. Поволі, але постепенно укріплюється патріярхат Помісної Церкви в Англії. Цю ситуацію влучно схоплює у своїй статті В. Ґоцький «Пастирі без стада». Наш журнал вже не раз підкреслював, чи не варто б деяким з тих пастирів змінити свою професію? Виглядає, що так, бо скоро розбіжуться ще і тих кілька овечок, які ніби ще остались.

Кінцеві сторінки присвячені «Всього по трохи», де згадано про відомого жертводавця Михайла Копцюха, про якого була згадка в нашому журналі. Там же є також згадка про якогось Диналіва, що продукує низькопробну макулятуру на церковні питання, яких він не знає. Є нотатка під запитом — «Чи василіянки — український орден»? і ще раз згадка про василіянський журнал «Світло» і його редактора о. Купринця. З того, що дотепер понаписував ред. «Світла» випливає, що він потребує під багатьома аспектами відпочинку, це було б більше угодно для служіння у Божому Винограднику. Журнал закінчується короткою заміткою «Мирянинівка» в якій описано місце в якому, в літні місяці перебував редактор журнала «Мирянин» Юрій Теодорович. Це своєрідний хутір серед природи у зелені, де проводив свою творчу працю Ю. Теодорович, який одержав наймення «Мирянинівка».

Хоч «Мирянин» та його незабутній редактор Юрій Теодорович попращалися з своїми читачами то все ж таки пам’ять про Юрія Теодоровича і журнал залишиться на довго.

(м.г.)

Смерть Юрія Теодоровича це велика втрата для мирянського руху

Несподівано, 8 лютого 1979 p., в Чікаґо, на 74 році життя відійшов у Божу вічність визначний український громадянин, колишній директор школи ім. митрополита Андрея Шептицького в Реґензбурзі, видавець і редактор почитного журнала «Мирянин» та активний церковний діяч Юрій Теодорович. Смерть сл. п. Юрія Теодоровича сталась так ненадійно, що мирянський рух не здає собі справи з того що серед нас не стало відданої і працьовитої людини. Ми ще не спроможні належно оцінити цеї великої втрати. Не хочеться вірити, що немає більше між живими, нам хоч далекої, у фізичному розумінні, але так близької нашим почуванням, нашим спільним переживанням людини — Юрія Теодоровича. Якщо підкреслюю, що смерть Юрія Теодоровича є недоціненою, великою втратою для української спільноти в цілому то маю на увазі, що зорганізований мирянський рух в особі Ю. Теодоровича втратив надзвичайно, віддану людину патріяршій ідеї.

Можна з певністю сказати, що Юрій Теодорович у певному сенсі був воїном у здійсненні патріярших ідей, який подивугідно своїм талановитим пером обороняв, змагався за відзначення й утвердження прав нашої Помісної Церкви. Він своєю працьовитістю й відданістю патріяршим ідеям може бути добрим прикладом для інших. Покійний не змарнував свого часу. В житті віддав належне родині, громаді й Церкві. Його життєвий шлях нас переконує, що Покійний жив не тільки для особистих, але також для вищих, церковних і громадських цілей. Змагався за краще завтра нашої Церкви й українського народу. Ці критерії в свойому житті засвідчував не словами, але практичною й безпосередньою щоденною працею.

Хоч існує твердження, що немає незаступимих людей то все ж таки також є правдою, що деяких людей є трудно, а часом прямо неможливо заступити. Тут для підтвердження можна на марґінесі згадати, відомого й талановитого науковця й публіциста, д-ра Миколу Шлемкевича, який видавав широко почитний журнал «Листи до приятелів». Після його смерти намагались продовжити життя журнала. Для цього була зорганізувалась окрема група людей, але на жаль, яка не спромоглась вдержати журнал, не спромоглась зробити того, що робив на протязі довгих років сам М. Шлемкевич. Таких прикладів можна б наводити більше. Цим хочу тільки підкреслити і відмітити, що з болючою смертю Юрія Теодоровича також помер широковідомий і почитний журнал «Мирянин». Цей журнал, що за життя Ю. Теодоровича все просивсь, щоби його впустити в кожну українську хаті, перед яким була вагома місія. Не буде вже можливості сказати: «Впустіть в хату «Мирянина». Цей квартальник, що появлявся на протязі довгих років сповнив неоцінену велику працю. Журнал «Мирянин» був в хаті, і де його мило бачили, але також хат, де його нелюбили а може й ненавиділи, але треба було читати, щоби запізнатись з його змістом, щоби перевірити свою правду з правдою, яка була на сторінках «Мирянина».

Так на протязі певного часу журнал «Мирянин» не тільки інформував читача про нашу Церкву в минулому й сьогодні, розкривав правду такою якою вона була, чи якою вона є, не дивлячись, чи це кому подобається, чи ні, але також формував українську церковну думку. Якщо взяти до уваги, що у нас публіцистика на церковні теми була менша, як убога то можна собі уявити, яке велике значення мав журнал «Мирянин». Вкладена покійним віддана праця напевно не піде надаремно, а згодом принесе обильні плоди. Ю. Теодорович своєю журналістичною працею ворушив людськими думками, одні були тому раді, інші резистували, але в одному і другому випадках, це будило людей до життя і дії. Нажаль, смерть Юрія Теодоровича відчують всюди, де тільки живуть українці у вільному світі.

Покійний Юрій Теодорович відійшов від нас у Божу вічність, але він остався між нами живий своїми ідеями, думками, і писаним словом. Він буде жити вічно в нашій пам’яті, а до його думок записаних на сторінках «Мирянина» не раз буде заглядати історик і так його світла пам’ять буде йти з роду в рід. Покійний Юрій Теодорович не тільки осиротив свою дружину Пелагію, дочку Оксану та ближчу і дальшу родину, але також широкі кола мирян — читачів журнала «Мирянин». Для Дружини, Дочки, Родини і Читачів журнала «Мирянин» висловлюємо глибоке співчуття.