«До народів послана Божим велінням Церква, щоб бути загальною Тайною Спасіння, — послушна наказові свого Засновника і, відповідаючи внутрішнім вимогам своєї вселенськости, старається проповідувати Євангелію всім людям. Бо й самі таки апостоли, на яких була основана Церква, йдучи слідами Христа, проповідували слово правди і зродили Церкви. А завдання їхніх послідовників є вчинити це діло тривким, щоб Господнє слово ширилося та звеличувалося (2 Сол 3,1) і по всій землі було проповідуване і встановлене Боже Царство» (Декр. по Міс. Діяльність, ч. 1).
Христове Царство — Церква — ширилась проповіддю і наукою Апостолів і їхніх послідовників. Живе слово до слухачів, які хотіли прийняти Христову благовість, було постійно і по сьогодні засобом передачі Христової спасенної науки. Згодом тая передача живого слова набрала різних форм — письменних, звукових, образових, мистецьких, які в основі мають слово, проповідь, навчання і виховання, або давньою назвою — катехиза — творити відлуння.
Від самих початків катехизи вона мала труднощі, перешкоди, пригожі часи, обставини та великі навіть успіхи. Ширилась вона справді блискавкою. При кінці другого сторіччя Христове слово було вже в кожному закутку розлогої римської імперії, хоч до 313 року християнство було забороненою і переслідуваною релігією. Не бракувало для катехизи від усної проповіді Апостолів письмових засобів вже в першому столітті. Такими зразками маємо євангелії, зокрема Марка, листи св. Павла, Дідахе, Символи Віри і ін. Від другого століття катехиза набирає організованих форм, яка звалась катехуменатом, якого ціллю було приготовляти систематичним навчанням і практикою християнського життя кандидатів до Хрещення. Св. Тайну Хрещення не уділялось легко, без знання правд віри. Різні громади мали різний спосіб організації катехуменату. Практичні латиняни зі своєю юридичною і практичною ментальністю мали добру методичну структуру такої формації для гуртків оглашених, мали теж і Східні Церкви, зокрема в Александрії. Катехуменат був, щось в роді, як сьогоднішні монаші новіціяти, тривав і до двох років. Християнином могла стати вишколена до християнського життя особа зі знанням правд віри і здібністю їх бачити і практикувати в житті й на знак свого охрещення отримував не «метрику», а написаний на пергаменті «Символ віри», який мав знати напам’ять і ним жити. Такий зорганізований катехуменат, не дивниця, створив золоту добу духовного життя Церкви, високу патристичну літературу, богословію, духовне життя і цим євангелія Христова стала атракційною наукою для життя і розвитку людини.
З п’ятим сторіччям ця творча ситуація навернень до Христа і високий зразок духовости християнства міняється. Европу заливають різні народи зі Сходу, які в зустрічі з християнством хотять його прийняти. Стається часто це в такий спосіб, що християнином стає провідник, король чи ватажок племени, а найчастіше його жінка і за ними слухняно йде нарід. Дуже часто християнство занимає тільки місця поганських релігій, міняючи попередні правди, поняття, культ, усуваючи помалу те, що було суєвір’ям чи противним християнству. Це творило хаос у вірі, релігійну неграмотність, що християнство направляло своїми проповідниками, священиками і наукою, проповіддю та реформами, творячи нову культуру з новими засадами життя. Навчальну, виховну й методичну прецизію годі було встановити і звідси оставалось послаблення духовости. Катехуменат заступили масові Хрещення з малою або й ніякою підготовкою, яку відкладано на пізніше.
Україна належить до тієї доби загальних навернень і масових охрещень, коли годі було думати про систематичний, зорганізований первісний катехуменат. Але християнство не впало на наші землі несподівано. Від берегів Чорного Моря, Криму, через римських засланців-каторжан Христове слово ширилося через різні, головно торговельні, контакти на побережжях нашого моря і на Придніпров’ю, помалу — ген вгору до джерел Дніпра. Очевидно, «центром» того християнства став Київ, як помітний город і в ньому вже за Ігоря бачимо християн, головно серед купців і княжої дружини — осіб, які подорожували і стрічались з християнами південних і західних держав Европи. То були початки нашої усної катехизи, з якою йшла і письмова, хоч письменних людей було тоді ще дуже мало. За Ольги була вже в Києві церква, а може й дві. Християнство було відоме на Русі перед Володимиром, за ним стояв авторитет такої княгині як Ольга й було воно атракційною релігією будовою своїх святинь, внутрішньою їхньою декорацією і Літургією. Це у візантійському обряді було дуже помітне і викликало зацікавлення новою релігією.
Коли за Володимира Київ стає охрещеним згідно з наказом і вимогою князя на катехизу не було багато часу й можливостей. Не було стільки священиків, не було монахів, а тії, що були, не всі напевно володіли мовою тубильців. Першим засобом катехизи, і то успішним, була Літургія зі своїм блеском і містицизмом, були храми з іконами, яких число дуже скоро росло. Власне, ікони були видимими способами проповіді, навіть для тих, що не вміли читати і не було що читати при великій недостачі літургійних книг у старослов’янській мові. Володимир зразу організує школи, до яких бере молодих людей. Виглядає, що підготовка для того, щоб християнство пізнати, була дуже пожвавлена і зорганізована. Володимир для бідних організує на своїм дворі обіди у великі свята і неділі. Це була практична проповідь, як відлуння слів одного з гостей на вечері в честь Ісуса в домі якогось ізраїльського вельможі: «Щасливий, хто їстиме хліб у царстві Божім» (Лк 14,15)… Проповідь і навчання словом, Літургією, мистецтвом і свідченням життя князя, св. Ольги та перших християн Києва творили першу нашу катехизу. Добавилась до цього згодом і письменна катехиза.
Поганська релігія наших предків не була агресивна, жорстока, наші предки жили серед природи, рільництва, риболовства, ловецтва, скотарства, серед багатих на овочі, мед лісів і степів. Ця природа була великою книгою, яку під проводом Літургії і її літургічного року читали і оспівували всі. Наші поганські предки молились серед природи і з такою молитвою не важко було перенестись до розмальованих храмів, якого стіни говорили виразною історичною мовою і дивним людським мистецтвом. Це улегшувало проповідь, поки появились потрібні книги і письменство. Ікони і літургічний рік помалу усували поганські вірування, а Літургія проповідувала своїми символами, обрядами, словами і співом. Наша первісна катехиза може послужити сьогодні великим прикладом так званої «інкультурації» християнства в зустрічі з іншою культурою. Доказом на те є, що християнство на київській Русі прийнялось без насильства, переслідування поганської релігії, якої залишки остались в спокої серед нас і по сьогодні й Церква з ними не воює. Не так було на півночі, хоч би в Новгороді над ільменським озером.
Зразу з прийняттям християнства появляються письмові твори і наша своєрідна катехитична література, яка століттями потім до Сковороди і Шевченка буде діяти. Першими катехитичними творами були в нас різні переклади східних Отців, збирані в окремі збірники і їхні зразки бачимо у «Ізборниках Святослава», «житіях Святих», «Словах», «Синаксарах», «Четіях-Минеях», «Патериках», «Поученіях», «Апокрифах» та інших творах, а теж у звичайних літургійних книгах, між якими на першому місці «Псалтир», який потім став і Букварем і настільною книгою в родинах. Зразком практичної катехитичної науки є «Поученіє кь братії» єпископа Луки Жидяти. Зразком знаменитої родинної катехизи є «Поученіє дітям» Володимира Мономаха.
Огнищем релігійного життя в Києві й потім інших містах стають манастирі. До наших часів остались практичні поучення Теодосія Печерського. Доказом, що слов’янськйи Схід цікавився окремо катехизою є те, що вже з кінця XII століття або початку XIII-го є слов’янський переклад катехиз св. Кирила Єрусалимського, які незнані є для Заходу аж до часу тридентійського Собору.
Деякі літургійні книги, як Минєї, Псалтир і потім Житія Святих стали підручниками релігійного виховання і впродовж століть кожний письменний чоловік в Україні був припадковим сівачем Божого слова (як наприклад ще в XIX столітті батько Шевченка був таким для свого сина й своїх сусідів). В історії української катехизи своє заслужене місце має духовна література й замилування письменного народу до читання духовних книг від княжих часів. Навіть до звичайного малого молитовника. Наші перші князі були великими книголюбами. «На вміння читати книги і на саме читання їх наші прадіди дивились, як на діло спасення, як на шлях до спасення душі», — каже І. Власовський у своїй «Нарис історії української православної Церкви» (т. І, ст. 72).
Упадок київської держави був причиною занепаду того надійного початку релігійного письменства і духовної освіти і враз з ним письмової катехизи. Духовно-освітний центр переноситься до Галицько-волинської держави і зближається до західних впливів. Основним засобом катехизи є і дальше виголошувані й писані проповіді (Збірник «Ізмарагд», «Златая цепь»). На жаль, багато з тих проповідей — свідоцтв української катехизи з дуже важких часів пропало. Натомість зростає, по сьогоднішньому говорячи, «народна побожність», яка творить релігійні пісні, легенди, побожні перекази, якими живе нарід. Появляються чудотворні ікони, а з ними Богородичні центри, які помалу стають заборолами нашого християнства перед наступом латинства, а згодом навіть протестантизму, з яким боротьба потім була в нас легша як в Польщі.
У проповідях і поученнях проповідники позичають мотиви зі св. Письма Ст. Завіту: наїзд поганських ворогів — то гнів Божий на людей за прив’язання до поганських божків. Знову засобом катехизи дальше є Літургія і її окраса — священне мистецтво. То час, коли в нас починається християнізація сіл, в яких мало було письменних. Число їхнє було згодом більше на центральних землях, як спостерігав це Павло з Алепо диякон в часі Хмельниччини. Низький рівень священичого виховання довів до занику справжньої катехизи в організованій формі.
Великий зворот на катехитичному полі вносить Берестейська Унія. Вона виникла, власне, під впливом великого духовного занепаду нашої Церкви. Царгородський патріярх, до якого наша Церква належала, не був в спромозі дати нашій Церкві духовний провід і розвиток. Злука нашої Церкви з Римом, під впливом великих реформ Західної Церкви, почала велику працю над своїм занепадом для розвитку. Сильна полеміка з противниками унії створила нашу богословію, яка зовсім заникла по київській добі, обі поділені Церкви взялися до потрібної реформи. Проти катехизмів Лютера й Кальвіна, які дістались до нас через Литву, св. Йосафат видає свій катехизм, зладжений на основі катехизму Петра Канізія. Це перший в нас катехизм. Св. Йосафат дає початок солідної катехизації, послуговуючись Літургією і потім як архиєрей ставить великий наголос на пильну і дбайливу катехизацію.
Катехизм св. Йосафата зладжений на основі питання, яке він поставив собі на початку: що має мати той, хто визнає закон Ісуса Христа? І відповідь звучить: «Ці чотири речі: перше — визнання віри; друге — спосіб молитви до Бога; третє — знання того, що належить робити і що уникати, щоб подобатись Богові; четверте — знання засобів, через які одержується Божа благодать і її збільшення. Хто це знатиме сповняти, той правдивий християнин і спасеться». Тому й катехизм св. Йосафата поділений на чотири частини: 1) про віру, 2) Отче наш і Богородице Діво, 3) Заповіді Божі, церковні, для милосердя, головні чесноти, дари Святого Духа, головні гріхи, 4) Сім святих Таїнств.
У православній нашій Церкві теж під впливом унії почався рух до відродження. їй Бог послав великого мужа, чужинця (свого може не послухали б!..) митрополита Петра Могилу. Сам він богослов і високо вчена людина з великим життєвим досвідом, створив світлу сторінку в історії української Церкви. Він кладе наголос на освіту, основує Академію, щоб піднести з духовного зубожіння священство. Враз з іншими співробітниками видає славне «Православне ісповідання віри», яке набрало швидко міжнародного й екуменічного значення. Взорується теж на катехизмі Петра Канізія і видає в Києві 1645 року малий катехизм, який позичає потім в нас Московщина. Цей малий катехизм мали читати щодня, а передовсім в неділю, священики, вірні й учні в шкільні дні. Зміст того катехизму: Символ віри, пояснення «Отче наш» і заповіді Божі. Чималого значення був у нашій православній Церкві катехизм Ісаї Козловського, який потвердили потім усі патріярхи Сходу. Все те творилось біля Київської Академії. Також пізніше православний митрополит Димитрій Тупталенко у вісімнадцятому столітті видав добрий катехизм «Зерцало православной віри». Він теж започаткував у нас для катехизи видання біблійних оповідань «Літопись», що стало потім в нас, як і на Заході, початком методи подавати катехизу у формі історії спасення, сьогодні широко стосоване на Заході.
В славному Требнику Петра Могили перед кожним Таїнством подане пояснення про дію Таїнства. Це теж наслідування методи навчання про Таїнства взяте від латинської Церкви. Наші православні катехизми були відомі на Заході.
Починає реформувати літургічні книги і достосовувати їх до потреб катехизи. В його славному Требнику перед кожним Таїнством є пояснення про дію Таїнства. В тому ділі він наслідує західну латинську Церкву?
XVI століття дало нам теж світських катехитів, які відіграли деяку ролю в нашій катехизації. То були дяки, яких потрібно було для ведення літургійного співу. Вони вчили грамоти приватно чи по церковних школах. Залежно від висоти їхнього духовного вироблення вони давали релігійне знання про правди віри. Але по собі вони не лишили доброї слави добрих вчителів. Підручниками для виучування грамоти були — Часослов. Псалтир, Апостол і Ірмолой. Навчанням релігії занимались теж в тому часі й диякони. В Січі існувала окрема школа, в якій група козаків готувалась на дяків, паламарів і дияконів. Це були в більшості бувші спудеї Могилянської Академії. Рівень такої катехизи був низький, неуспішний, бракувало в ньому окрім передачі знання духовного свідчення життям самих виховників. Причиною неуспішности праці тих катехитів було те, що ні єпископат, ні священики не дали йому солідної організованої форми, змісту і запалу бути Христовими вчителями. Успішнішу катехизу старались впровадити наші церковні Братства, які занимались виданнями літургічних книг, іконописом і дали почин по своїх робітничих цехах до так званої сьогодні родинної катехизи, яка получена була з Літургією і літургічним роком. Про цю катехизу ненароком є згадки у нашій світській літературі. Ікони в родинних хатах чимраз більше мали вплив на релігійне виховання на наших землях. Ми так мало пригадуємо собі про ролю ікони в нашім релігійнім вихованні в наших родинах. Це виховання при помочі ікони увійшло у наші родини від княжих київських часів, перейшло наше середньовіччя, козаччину і відіграло чималу ролю навіть в ХХ-му столітті.
При кінці XVIII століття появляється в нас катехизм «Народовіщаніє» і переклади різних західних катехизмів. На заході в Австрії і в Німеччині постає катехитичний рух і наші священики черпають знання зі здобутків того руху. XIX століття — то пожвавлена діяльність на катехитичному полі в нас і появляються різні катехизми, переважає при тім катехизм у формі питань і відповідей на західні зразки. Львівський Синод, як передше і Замойський присвячує багато уваги катехизації і катехитичним проповідям. Все те наслідування західних зразків. Може першим оригінальним катехизмом був у нас «Малий катехизм» о. Леоніда Лужницького (1923 p.). Уложений він за святами літургічного року, починаючи від Різдва Богородиці. Першим біблійним катехизмом без питань і відповідей є «Біблійні образки» о. С. Біленького (1923). Це біблійні оповідання, з яких автор виводить правди віри, молитви чи й літургійні пісні. Це був підручник для перших кляс початкових шкіл. Для третьої кляси пише о. Біленький в подібний спосіб свій біблійний катехизм «Християнсько-католицька наука віри в біблійних оповіданнях» (1925). Біблійні оповідання вложені в систему Символу Віри. Катехизм цей гарно ілюстрований із додатком щоденних молитов в старослов’янській і українській мовах.
По Першій світовій війні в Галичині рушились, немов лявіна, видання різних катехизмів. Варто їх вичислити, бодай деякі, щоб побачити наш тодішній благословенний катехитичний рух під впливом Заходу. (На жаль, під московською займанщиною по Петрі Могилі наша православна Церква не могла проявити такої динамічної діяльности на катехитичнім ріднім полю. О. Іван Рудович видає теж біблійні катехизми для дітей і вищих кляс початкових шкіл з окремою частиною для підготовки до св. Сповіді й св. Причастя. Під впливом духа часу в нас, отже, появляється біблійна катехиза. Але не перестають видавати катехизми з питаннями і відповідями австрійського єпископату, які діти мали вивчати напам’ять. По унії в нас вживалась пам’ятева метода. Появився в нас для священиків катехизм для проповідей Франца Шпіраґо у перекладі о. Ярослава Левицького.
На катехизу звернув велику увагу у душпастирюванні Митрополит Андрей Шептицький. Важним досягненням галицького єпископату в тридцятих роках було випрацювання власного катехизму. Він появився в осені 1934 року під наголовком «Божа наука» і зладив його о. Северин Сапрун (проект єпископа Няраді відкинено). Побудований він на Символі віри. Його перевидано на еміграції в Европі для наших скитальців і потім Блаженніший патріярх Йосиф перевидав його з кольоровими ілюстраціями в 1967 році. Це мав бути катехизм для всіх українців, але на еміграції так не сталося. Кожне поселення мало свої вимоги і питоменності, зрештою, включно з нашою хуторянщиною. Немає відомостей, як питанням катехизи на еміграції журились наші єпископські конференції.
Треба б писати окрему історію катехизи на наших поселеннях. На жаль, позбирати матеряіл є не легко й немає співпраці відповідальних осіб за те…
В Керестурі в Югославії, в 1924 році, появився катехизм для дітей I, II і III кляс в бачванському діялекті. Велику катехитичну активність проявили в Канаді в Йорктоні оо. Редемптористи видаванням різних катехизмів, серед яких і катехизми в англійській мові. Між ними на першому місці катехизми для першого св. Причастя. В Америці перекладено славний балтиморський Катехизм з пристосуванням до українського обряду (1954 p.). В Канаді видали катехизм о. А. Труха ЧСВВ (1957) у двох мовах, з питаннями і відповідями з церковними піснями під нотами. З питаннями і відповідями видав катехизм о. А. Луговий, теж в Канаді. В Америці видав переклад катехизму Тридентійського Собору з узглядненням українського обряду о. М. І. Любачівський (1961) — це катехизм для парохів.
Активну катехитичну діяльність провадять оо. Василіяни в Бразилії. Катехизм з питанням і відповідями видав о. А. Купіцький ЧСВВ в 1964 р. Там теж, у Бразилії, постало два монаші жіночі згромадження Сестер Катехиток св. Анни і Христового Серця. Це згромадження для пасторальної праці в початкових школах. На жаль, для студії катехитики і катехизи ані інституцій, ані згромаджень для формації катехитів у нас не появилось ні за Австрії, ні за короткої польської окупації, за виїмком курсів та принагідних вишколів.
Все це, очевидно подано у великім скороченні, без статистик і повного образу катехизи в наших останніх двох сторіччях.
Додати б ще треба коротко бодай щось з історії нашої катехитики, тобто науки про катехизу, тобто церковну педагогіку. В історії катехитики ми додержуємо кроку зі Заходом, хоч не появилось в нас багато катехитичних творів. Контакт нашої Церкви з Австро-Угорщиною і тим самим з німецькою катехитичною і богословською літературою, був причиною, що ми не відставали у зацікавленні катехитикою. Першим у нас твором катехитики є «Пастирскоє Богословіє» перемишльського Владики Юліяна Пелеша і його «Учебник кат. релігії». Другим твором із питання катехитики — це «Пастирське Богословіє» о. проф. д-ра Івана Бартошевського (1852-1921). Скромним малим підручником катехитики є «Нарис катехитики і методики» о. Евгена Гузара в 1906 році. Він теж видав «Практичний провідник для науки релігії в школі і в церкві» в 1909 році. Першим більшим підручником катехитики є в нас твір «Катехитика» о. Ю. Дзеровича в 1930 році. Богословська Академія у Львові ставила катехитику як обов’язковий предмет у своїм куррікулюм студіорум.
В наші часи всі ці підручники і катехизми є вже перестарілі, але є вони гарним свідком нашої праці й старань на полі катехизи. Є вони теж зразком, скільки нам в історії катехизи можна позичати в чужинців і від кого, а скільки ми самі маємо власних джерел для катехизи і серед них на першому місці треба нам поставити Літургію враз з її успішним засобом — священним мистецтвом і літургійним роком. Були часи, що вони були єдиним вчителем катехизи серед наших лихоліть.
о. І. Музичка