Пандемія коронавірусу накрила планету, наче цунамі, і спричинила різні втрати: дорогих нам людей, нашого щоденного укладу, наших планів і навіть мрій. Вона значно змінила нашу соціальну поведінку, наше сприйняття часу і простору. Вона спричинила безмірні відчуття тривоги й невизначеності. Ми виявилися замкнутими в сучасності і з важкістю думаємо про майбутнє. Сучасні дослідження впливу на ментальне здоров’я стихійних лих, як-от цунамі, землетруси, пожежі, показують, що більшість людей стійкі до лих, і тільки в невеликої кількості розвиваються порушення, пов’язані з посттравматичним стресом чи соціальні порушення: депресія, домашнє насилля, насилля над дітьми, тривожність тощо. Після стихійних лих людям притаманно шукати надійне місце, але у випадку з Covid-19 таку безпечну зону знайти неможливо1. В ці дні ми переживаємо досвід невизначеності і тривоги. Біжимо, сподіваючись досягнути мети, але поки не маємо успіху в цій справі. Як люди віри, ми сягаємо основ нашого вірування, включно з Біблією. Хтось може шукати відповідей і рішень, хтось – зручності та миру, хтось – розуміння і натхнення. На мою думку, до сфери особистісних рішень належить віднайдення того, що і як конкретній людині на її духовному шляху удоступнить Біблію. Позаяк Боже слово – живе й діяльне (Євр. 4, 12), то це я особисто шукаю біблійного розуміння того, як діяти в ситуації невизначеності й безнадії. Уже зроблено багато досліджень Covid-19, проте вакцина і належна розв’язка ситуації з пандемією ще не ясні для нашого розуміння. Теперішню ситуацію передає образ бігуна, який ніколи не досягає фінішу. З огляду на це я волію почати свої роздуми словами з Книги пророка Ісаї: «ті ж, що на Господа уповають, відновлюють [свої] сили, немов орел, здіймають крила, біжать, не знають утоми, ідуть уперед, не знемагають» (Іс. 40, 31). В цьому вислові є три слова, на які я хотіла б звернути увагу. Це дієслово «уповати», божественне ім’я «ЙГВГ» (зазвичай його перекладають як «Господь», щоби уникнути вживання найсвятішого імені Бога у єврейській традиції), а також займенник «ті», тобто «вони».
Надія в часи безнадії
Перший термін «уповати», тобто «надіятися», переважно відсилає до почуття довіри і певності в Божій силі тепер, а не до очікувань майбутніх результатів. Він описує людську впевненість у тому, що Бог підтримує всі речі на землі2. Що цікаво, єврейський термін «надія» (мікве) – це слово, котре також має значення «збирання (разом)» (Бут. 1, 9 –10; Вих. 7, 19; Єр. 3, 17). Воно уперше зустрічається в історії створення: «Нехай зберуться води, що під небом, в одне місце і нехай з’явиться суша». І так сталося. І назвав Бог сушу – земля, а збір вод назвав морями. І побачив Бог, що воно добре» (Бут. 1, 9 – 10). Божа сила створити світ і контролювати хаос (первісні води) є підставою вірити Йому у всіх можливих ситуаціях. Ця історія створення була написана у вавилонському вигнанні (586 – 538 рр. до Хр.) в період першої національної трагедії, коли Перший Єрусалимський храм був зруйнований, царський дім скасований, а частина населення забрана в полон. Такий спустошливий досвід спрямував релігійних провідників юдеїв переосмислити своє богослов’я, релігійну практику і, вочевидь, суспільне життя загалом. В цій історії творення ми чуємо наголос на тому, що Бог створив час, а тому контролює історію; світ, створений ним, є добрий3 за своєю природою, а тому добро переважить. Зрештою, люди, як образ Божий, можуть управляти землею і подолати хаос. Важливо зазначити, що цей єврейський термін «надіятися» також є одним зі слів, найчастіше вживаних Йовом у однойменній книзі для опису своїх почуттів4. Понад те, більшість вчених погоджуються з думкою, що Книга Йова була укладена в часі вавилонського вигнання або одразу після нього5. Почуття розпачу і безнадії переважало серед полонених. Пророк Єзекиїл схоплює його доволі добре: «Кості наші висхли, надія наша пропала, прийшов кінець нам» (Єз. 37, 11). Питання або, краще сказати, нарікання, як-от «Чому це сталося з народом? Як це могло статися? Як ми переживемо?», є природними. Автор Книги Йова в дійсності намагається роздумувати над ситуацією і осягає кілька прозрінь щодо того, як спільнота могла б пережити нещастя. Ми ще повернемося до цієї теми.
Благословення і прокляття
Другим терміном у вислові Ісаї є «ЙГВГ» – найсвятіше ім’я єврейської традиції. Це ім’я було відкрите Мойсеєві на початках творення нової спільноти – спільноти обраного народу (Вих. 3, 14). Це ім’я виринає в контексті угоди (Вих. 19 – 24), коли Бог і спільнота Ізраїлю укладають взаємовідповідальні відносини. Висловлюючись біблійною мовою, благословення буде дароване тим, що дотримуються заповідей, і прокляття впаде на людей як розплата за невірність. Книга Второзаконня у 28 розділі містить детальний перелік благословень і проклять. Уважний читач помітить, що благословення і прокляття спричиняють не лише духовні здобутки і втрати, але переважно матеріальні, емоційні та соціальні. Дозвольте навести два відповідні приклади.
Благословення для тих, що живуть праведно, відповідно до заповідей: «…і всі ці благословення зійдуть на тебе… І дасть тобі Господь ущерть: плід твого лона, плід твого скоту, плід твого поля на землі, що її Господь, Бог твій, клявся твоїм батькам дати тобі. Господь відчинить для тебе свою благодатну скарбницю, небо, щоб послати в пору свою дощ тобі на землю і щоб благословити всяке діло рук твоїх […], як слухатимешся заповідей Господа, Бога твого, які заповідаю тобі сьогодні, щоб ти додержував і виконував їх» (Втор. 28, 2, 11 – 12, 13).
Прокляття для тих, що безпутні в дотриманні заповідей: «Господь зішле на тебе прокляття, замішання й страх у всякому ділі твоїх рук, доки не загинеш і не зникнеш притьмом за твої лихі вчинки; за те, що покинув мене. Господь наведе на тебе чуму, доки вона тебе цілком не згладить із землі, куди ти йдеш, щоб зайняти її. Господь поб’є тебе сухотами і пропасницею, запаленням і жаром, посухою й сажкою та зоною, і все те вчепиться тебе, поки не згинеш. […] Господь поб’є тебе шалом, сліпотою й божевіллям» (Втор. 28, 20 – 23, 28).
Тепер уявімо собі Йова, який на самому початку історії (Йов. 1 – 2) представлений як праведна особа, яка робить те, що потрібно. Він не знає, що стається на небі. Це не його справа. Він робить те, що приписане, але всі можливі нещастя падають на нього, тільки його життя лишається незачепленим. Йов почергово зазнає і лих, спричинених людьми, і лих природних. Він має цілковите право запитати: «Як так сталося?»
Друзі та спільнота
І нарешті третім словом з виразу Ісаї, на якому я хотіла б зосередити вашу увагу, є займенник «вони» («ті»). В цьому випадку ми бачимо спільноту бігунів. Я вважаю, що форма множини тут вжита заради наголосу на важливості спільноти в подоланні викликів, втрат і лих. Кетлін М. О’Коннор у своїй книзі «Література мудрості» розділу, присвяченому Книзі Йова, дала назву «Книга Йова і руйнування стосунків». У цьому розділі вона стверджує: «Кожен зв’язок у його (тобто Йова – Авт.) житті руйнується, і його особистий світ переходить до стану хаосу»6. Вважаю, що повчальним баченням щодо Книги Йова є те, що приглядається до сфери взаємин. Спалах бурхливих емоцій Йова стається після відвідин його друзів з метою втішити його. Що вони вчинили? Гляньмо у текст:
«Зачувши три приятелі Йовові про все те нещастя, що спіткало його, прийшли, кожен зо свого місця: Еліфаз із Теману, Білдад із Шуаху та Цофар з Наамату. Умовились вони разом, щоб прийти й утішити та розважити його. Але ще здаля кинувши на нього оком, не впізнали його. І заплакали вони вголос, пороздирали на собі одежу, й заходилися кидати порох проти неба понад головами. Сиділи вони так коло нього на землі сім день і сім ночей. І ні один не говорив до нього й слова, бачили бо, що біль був великий вельми» (Йов. 2, 11 –13).
У цьому епізоді бачимо посвяту друзів Йова тому, щоби втішити його у ситуації відчаю. Як зазначали багато вчених, це єдиний позитивний аспект їхньої дії. Навіть тишу можна зрозуміти як відповідний спосіб бути з кимось, хто зазнає болю. Дійсно, Йов сам в’їдливо каже своїм друзям, що це єдина добра річ, яку вони зробили для нього: «Коли б то ви уже замовкли! Це була б ваша мудрість» (Йов. 13, 5). Інші дії друзів, як-от плач, ридання, роздирання одежі і кидання пороху, сім днів скорботи, – характерні частини поховальної практики і скорботного тижня. Друзі Йова своїми діями віртуально поховали його як праведну особу. Це стане зрозумілим, коли прочитаємо діалоги між Йовом та його утішителями.
Насправді цей уявний похорон Йова, здійснений фізичними діями друзів, спричинив його емоційний вибух:
«Нехай загине день, коли я народився, і ніч, що сказала: «Зачався чоловік!» […] Чому вже у лоні матері, не вмер я, як вийшов з утроби, не загинув? Навіщо прийняли мене коліна? Навіщо було мені ссати груди? […] і не було б мене, як закопаного викидня, чи як немовляток, що не бачили світу» (Йов. 3, 3, 11 – 12, 16).
У Книзі Йова зустрічаємо чотири погляди на ситуацію, представлені трьома друзями: Еліфазом, Білдадом і Цофаром, а також молодим чоловіком Елігу, який приєднується до розмови згодом. Кожен із них використовує богословські поняття і принципи, щоби пояснити кошмари Йова. Еліфаз: страждання є наслідком людської діяльності та Божою карою (Йов. 4, 8 – 9). Білдад: Бог справедливий і не може спричинити страждання, тож Йов сам є причиною страждання; він повинен здійснити уважніший перегляд своїх думок і вчинків (Йов. 8, 3 – 4, 13). Цофар: Йов винен (Йов. 11, 6), і немає інших способів пояснити його страждання. Елігу: страждання Йова має виховну мету: «Бог його напоумлює хворобою на ложі та безнастанним болем його костей, тож він відвертається від хліба, й душа його від улюбленої страви» (Йов. 33, 19 – 20). Кожен із утішителів попри те, що виражає свою думку в інший спосіб, заявляє, що Йов є грішником і має покаятися. Страждання витлумачене тільки як знак кари. Чи ви пригадуєте інший приклад того ж виду? Ісус та його учні зустріли сліпонародженого. Вони просто запитали: «Учителю, хто згрішив? Він чи батьки його, що сліпим він уродився?» «Ані він не згрішив, ані батьки його», – відказав Ісус…» (Йов. 9, 2 – 3). Ісус сказав, що можуть бути інші причини нещастя, і це не спосіб, у який його учням варто ставитися до людини. Не судити і запитувати, а показати турботу і любов до тих, що зазнають болю й біди.
Дві реакції Йова
Йов явно не погоджується з друзями і закликає Бога втрутитися. Важливо, що біблійний автор показує два способи реакції Йова на біди. Перший із них він описує доволі коротко: «Приймали ми добро від Бога, а лиха то й не приймати?» У всьому тому не согрішив Йов своїми устами» (Йов. 2, 10). Йов виражає повагу до Бога і передає свою віру, що Бог усім керує. Бог є джерелом всього, що з ним трапляється. Друга реакція представлена у формі емоційного спалаху (плачу) Йова і полум’яно-раціональними розмовами з друзями. У цьому відношенні Рональд Е. Мерфі спостерігає: «…можна укласти список тверджень Йова, котрі заперечують одні одних. Він нападає на Бога (Йов. 7, 20 – 21; 9, 22 – 24; 16, 7– 17) і облещує Бога (Йов. 10, 4 – 12). Його зневіра (Йов. 9, 16 – 18; 14, 18 – 22) узгоджується з його вірою (Йов. 13, 15 – 16; 19, 23 – 27)»7. Уважний читач зауважить, що Йов побивається не через свої матеріальні й соціальні втрати. Він сумує через свої взаємини з Богом, через втрату розуміння Божої справедливості, втрату істинної дружби. Він почувається зрадженим як своїми друзями: «Мої брати, немов потік, зо мною віроломні, мов ложе ручаїв бистротекучих, від криги каламутних, що на них купи снігу» (Йов. 6, 15 – 16), так і Богом – «що ти шукаєш у мене провини, розвідуєшся, чи є гріх у мені, хоча й знаєш, що я не провинився, що нікому спастися з руки твоєї? Руки твої мене склали й сотворили, і ти ж мене всього руйнуєш» (Йов. 10, 6 – 8). Процес горювання – не лінійний, він більше нагадує «американські гірки». Це те, що автор Книги Йова нам показує. Коли лиха, невдачі та хвороби падають на нас, ми не можемо знайти якусь раціональну відповідь без того, щоб наші переконання підпали під сумнів, будьмо щирі зі собою і виражаймо те, що відчуваємо. Звернімо всі наші тривоги до Бога і будьмо щирі з Богом.
Нарешті у 38 розділі Бог відповідає Йову. Але як? Питаннями про створення світу, про закони природи, життя диких тварин і насамкінець – про бегемота (Йов. 40, 15 – 24) й левіатана (Йов. 41, 1 – 34). Ці питання мають богословські виміри: 1) світ складніший і ширший, аніж думає Йов; 2) світ створений впорядковано і добрий за своєю природою; 3) є трохи хаотичних елементів, існування яких допустиме, але вони не підважують створений порядок8. Бегемот (гіпопотам) і левіатан (крокодил) представляють тимчасове зло, якому дозволено існувати. Вони втілюють загрозу гармонії та порядку створеного світу. Тож Бог питає Йова, чи він може контролювати ці сили.
«А мудрість звідкіля береться?»
Ці питання натякають на авторське зізнання про обмеженість людини як на рівні влади/контролю, так і на рівні розуміння. Дійсно, розуміння людської обмеженості в справі всеохопного розуміння і можливості пояснити все описане у «Похвалі Божій мудрості» (Йов. 28). Цей розділ є пізнішою вставкою до книги. Можливо, він представляє ще одну спробу надати більше аргументів для того, як реагувати на несправедливе страждання і впоратися з невизначеністю. Цей вірш вибудовується навколо питання «А мудрість звідкіля береться? Де розумові місце?» (Йов. 28, 12, 20). Автор вірша виражає захоплення людською спроможністю досліджувати речі, здатністю пробиратися в місцевості, куди навіть дикі тварини не здатні потрапити; але в той же час люди не можуть осягнути мудрість. Іншими словами, мудрість – це привілей Бога, вона вбудована у творіння, але творіння не можуть схопити її. Людині треба прийняти межі розуму і в ширшому вимірі (наприклад, скільки ми ще не знаємо про інші галактики або планети Сонячної системи), і у вимірі вужчому (минуло більш ніж пів року, відколи коронавірус поширився світом, але скільки ми ще про нього не знаємо; дієві ліки та вакцина ще в процесі опрацювання та дослідження). Проте людство не здається: ми досліджуємо всесвіт і продовжуємо боротися з вірусом шляхом досліджень.
І коли врешті Бог промовляє до Йова, він не вказує жодної причини його випадку, але Йов звільнений. Чому? Тому що пережив досвід із Богом. Він зазнав моменту зустрічі Божественного. Йов більше не потребує пояснень:
«…тепер на власні очі тебе виджу. Тому смиряюся і каюсь на поросі та на попелі» (Йов. 42, 5 – 6).
Хоча Йов був дуже різкий у своїх наріканнях на Бога, він був виправданий, а не його друзі. Вони були впевнені, що знають закон і можуть говорити від імені Бога. Але вони помилялися. Їхня «пастирська нарада» і богословський дискурс зазнали невдачі. Книга Йова вчить нас мислити оригінально і не бути легалістами, коли судимо про когось. Нам слід уникати різкого легалізму, позаяк можемо потрапити у комплекс зверхності шляхом творення образу Бога, який відповідатиме нашим сприйняттям. В дійсності, найімовірніше, Йов потребував просто мати свою спільноту і співчутливих друзів. Бог відповідає на наш плач, роблячи так, що до нас приходять люди. Ми повинні осягнути і показати людям те, про що турбуємося. Це дуже важливо. Зазвичай, коли щось стається з нами, ми думаємо, що ми винні. Ми почуваємося відкинутими. Це важливо показувати. Сказати «вибачте», взяти за руку і вислухати. Ми більше допомагаємо слухаючи, аніж пояснюючи. Йов осягнув не пояснення, а розраду. Не намагайтеся створити сенс, просто будьте там.
Підсумувати роздуми на тему біблійних просвітлень щодо ситуації з Covid-19 я можу таким переліком:
- Біжімо далі, не здаваймося, пам’ятаймо, що це довгий марафон.
- Будьмо щирі зі собою, приймаймо обмеження.
- Якщо ви не знаходите сенс, то внесіть його у те, що видається беззмістовним.
- Будуймо спільноту підтримки людей.
- Довіряймо Богові та не біймося виражати страхи, незгоду, біль.
- Будьте певні, що Бог забезпечить вас силою для подолання лих.
Галина Теслюк, біблістка, доцентка кафедри біблійних наук філософсько-богословського факультету УКУ
переклад з англійської Володимира Мороза