Йосиф Сліпий

Відвідини Первоієрарха Помісної Української Католицької Церкви Блаженнішого Кир Йосифа проминули і скоро забудуться, але не можна забути мудрих та глибоких змістовних думок, які він сказав у своїх проповідях.

Зібрані і видруковані ці поради й вказівки повинні стати напрямними у родинному і громадському житті української спільноти в діяспорі і на рідних землях. Це необхідно, щоб надальше існувати як нація і осягнути свою мету — незалежність.

Як добрий пастир своєго стада він, в журбі за долю народу, на підставі великого знання та довголітнього досвіду дає йому поради, що робити, щоб не пропасти в розсіянні та під гнетом окупанта на рідних землях. А ці поради можна висловити у таких ідеях:

1. Національне об’єднання усіх українців і руснаків, бо… «Це велика історія, яка нас єднає, і не в назві справа. Ми один народ і того ми повинні держатися».
2. Релігійне об’єднання: «Я сорок років студіював справу Української Церкви з богословського і теологічного боку і мушу Вам сказати — я не найшов причини до різниці. Ми мусимо пам’ятати, обов’язок наш, для добра нашої Церкви, нашого Народу, ми мусимо зійтися разом і бути одне.»

«Одне, що може нас з’єднати — це Церква, яка знайшла свій аргумент — патріярхат. Патріярхат єдиний може нас спасти.»

1. Удержання своєї індентичности і національної свідомости найбільше його болить і він багато разів до цього питання повертається:

«Чому відрікатися свого, коли ніхто того не вимагає?»

«Чую, що в наше церковне життя вводиться тут двомовність. Не діліть на двоє, бо тим не задоволите ні одних ні других. Молодим треба передати своє в цілості. Скільки наших, на жаль, соромляться своєго обряду, бо його не знають і не розуміють. Є такі, що соромляться своєї історії, своєго минулого, бо його не знають»…

«В часі моєї подорожі я мав і гіркі переживання. Я мусів слухати, як мати-ігуменя з Закарпаття говорила до мене по англійському, бо її церковні зверхники не дозволили розмовляти гарним лемківським говором. Це наша траґедія і наш сором! Я завтра можу замкнути очі, але для мене важне, щоб мій народ жив»…

«Не покидайте тієї (української) Церкви і того (українського) Народу, будьте добрими християнами і добрими українцями. Це велика честь бути українцем і таким себе називати»…

1. Виховання молоді: «Головне ваше завдання є виховати ваших дітей, щоб вони не соромилися віри і не пропали. Молодь повинна плекати релігійні і моральні ідеали — пізнавати Бога, свій нарід, та вивчати рідну мову.»
2. Піднесення культурного рівня нашої громади — бо: «Інтелігенція це еліта, це мозок народу. Пам’ятайте про освіту й науку. Розбудовуйте рідну науку, хоч помало, але постійно.»

«Поглиблюйте своє знання, бо наука це сила.»

1. Розбудова української науки: «Наукові праці, музеї, архіви та високі школи це те, що нам потрібно. Молодь повинна студіювати на Катедрах Українознавства — вивчати там добре українську мову, історію і культуру, а потім включатися в американське політичне життя; там, за прикладом українців у Канаді, промощувати шлях до високих державних урядів і в них здобувати приятелів для ширення правди про Україну і її нарід, що є в боротьбі за остаточне визволення з чужої кормиги.»
2. Єдність: Громада може чудо створити, але треба вміти її з’єднати. Наша громада це велика сила. — Йдеться про те, щоб вона була виявлена для справи Церкви і для народу, а не пішла на услуги чужим, або для задоволення особистих потреб і амбіцій.»
3. Патріотизм: «Багатство і достаток не є ціллю, а лиш засобом. Духові вартості є найбільшим скарбом людини а її щастям є служіння Богові і Батьківщині.»

Це в скороченні зібрані провідні думки із проповідей-наук Блаженнішого Кир Йосифа, які він попередив зверненням до нашого сумління словами: «Я не приїхав за вашими грішми. Я приїхав по ваше серце… Я приїхав щоб ця хвилина стала могутньою силою нового здвигу». А закінчив зазивом: «Перед нами велике майбутнє. Перед нами також і непевність нинішньої всесвітньої ситуації; а до неї український нарід мусить також заняти становище. Він нині вже є в тій силі, що може піднести свій голос і впімнутися за свої давні історичні права»…

У всіх місцях побуту Блаженнішого Кир Йосифа, його вітали тисячні маси народу на чолі зі своїми владиками, які у привітах заявляли свою льояльність і піддержку ідеям їхнього Верховного Архиєпископа, або як деякі з них висловлювалися, фактичного Патріярха.

В Едмонтоні — владика Ніль говорив… «День 23-го грудня 1963 р. виявив, що Українська Католицька Церква творить окрему канонічну одиницю зі своїми питоменними правами, привілеями, літургією та богословською спадщиною, нарівні з усіми патріярхами Сходу, а її речником є Верховний Архиєпископ. І тому Верховний Архиєпископ уже на третій сесії ІІ-го Ватиканського Собору заняв відразу місце по кардиналах і патріярхах, ще заки сам став кардиналом. Звільнення з 18-літньої каторги, внесок піднести києво-галицьку митрополію до гідности патріярхії й офіційне проголошення Блаженнішого Верховним Архиєпископом, єдиним цього роду в цілій Католицькій Церкві, все це сталося упродовж одного 1963 року. Всі ці три згадані несподіванки відразу зарисували український церковний моноліт, що зовсім природньо скристалізується канонічним оформленням в українську патріярхію. А наріжним каменем цієї монолітньої будови має стати сама особа Блаженнішого Верховного Архиєпископа, Первоієрарха Української Католицької Церкви Кир Йосифа Сліпого.»

Однозгідність думок висловив Філядельфійський Митрополит Амврозій Сенишин, вітаючи Кир Йосифа такими словами: «Теперішні відвідини Кардинала Йосифа по громадах українського розселення мають на меті скріпити єдність та зберегти релігійну і національну свідомість тих громад для Української Церкви й Українського Народу. Де згода — там перемога, повинно бути загальним гаслом у дальшій нашій діяльності. Молімо Всевишнього, щоб допоміг українським єпископам, при помочі мирян, виконати наші завдання і щоб дозволив Кир Йосифові вести нас до наміченої мети, щоб нашу Церкву завершити патріярхатом і щоб наш Верховний Архиєпископ став Патріярхом Йосифом 1-им.»

Знова єпископ Йосиф Шмондюк у своєму привітальному слові підчеркнув, що «Українська Католицька Церква ступила на початок нової ери, яка має принести завершення великої будівлі нашої Церкви створенням патріярхату. На цьому шляху в змаганні за формальне визнання фактично існуючого вже патріярхального устрою потрібна тісна співпраця церковних чинників з вірними».

Рівнож владика Ярослав Габро, закінчуючи свій привіт у Детройті, висказав бажання: «щоб ми під час чергових відвідин вітали Блаженнішого вже як формально визнаного Патріярха Української Католицької Церкви.»

Владика Ізидор Борецький, підчеркуючи важливість співпраці обох митрополій Української Католицької Церкви — канадійської і американської — для справи Української Помісної Католицької Церкви, відзначив заслуги американської митрополії, а особливо Митрополита Амврозія в заходах до звільнення з заслання Верховного Архиєпископа, «патріярха наших душ», «якого екзархія сьогодні охоплює не тільки українські землі, але поширилася на вселенну Україну в діяспорі.»

Вітали Блаженнішого рівнож представники мирян і делегати світських організацій та товариств, які у своїх привітах уживали переважно титул «Патріярх» і запевнили свою відданість Українській Помісній Церкві та її Синодові під проводом Патріярха Йосифа І. Це відзначив Ню Йорк Таймс у звідомленні: «Українські католики східнього обряду віддали емоційний та бурхливий привіт Йосифові Кардиналові Сліпому» «Куди б він не пішов, натовпи вітали Кардинала як “Патріярха”, доказуючи цим бажанням українських вірних добути для своєї малознаної у світі спільноти півавтономного статусу Патріярхату»…

Ідея патріярхату вже загально принята і зараз, як сказав владика Йосиф Шмондюк, «на цьому шляху у змаганні за формальне визнання фактично існуючого вже патріярхального устрою потрібна тісна співпраця церковних чинників з вірними».

Ідучи за вказівками Блаженнішого Кир Йосифа не тільки вдержимося як окрема етнічна ґрупа, але з «малознаної у світі спільноти», (як це пише Ню Йорк Таймс),станемо рівноправною і знаною нацією.

Візитація нашого Патріярха Кир Йосифа І наповнила серця українських мирян надією на краще завтра.

Крайова Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦ радіє, хоч з дуже обережним оптимізмом, разом зі всіми з приводу недавних подій, які вказують на те, що ідеї нашого Первоієрарха знаходять зрозуміння у нашої ієрархії та у проводі зорганізованої української громади.

В цій історичній хвилині, коли один етап змагу за помісність і патріярхат УКЦ здається завершується, Крайова Управа бажає ствердити:

1. «Патріярхальники» через десять довгих літ прямували за нашим Первоієрархом «через терня до зір». Це були десять років послідовної праці і жертвенности – серед загальної байдужости й інколи клевет і наруг, та без очікування яких небудь концесій. Це були десять років безкомпромісового змагу за ідею, яка ще недавно для багатьох була чужою, незрозумілою та контраверзійною.
2. Широ віддане ідеям їх Блаженства членство Т-ва враз із незорганізованими мирянами провело піонерську підготовчу працю для приїзду й візитації нашого Первоієрарха та для масового плебісциту за Український Патріярхат, який ми тількищо пережили на терені ЗСА. Вже в обіжнику Крайової Управи ч. 4, від дня 27 липня 1972 року стверджено, що «для нас Кардинал Йосиф Сліпий є і на завжди залишиться нашим Першим Патріярхом». Точка перша обіжника Крайової Управи ч. 10 від 19 квітня 1973 р. говорить, що «Приїжджає до нас не гість, а наш Перший Патріярх»… Дальше, на летовищі у Філядельфії 12 травня ц.р. зроблено обіт, що «Помісність і Патріярхат стали для нас заповітом»… та що: «скоріше пекло ледом покриється чим ми за них змагатись перестанемо»… Це стало напрямною для привітань та тріюмфального плебісциту у ЗСА.
3. Крайова Управа радіє з приводу того, що наша ієрархія прилюдно та серед оплесків тисячів вірних почала вживати титулу Патріярха у відношенні до Блаженнішого Кир Йосифа І. Це за словами Преосвященного Кир Йосифа Шмондюка повинно дійсно започаткувати новий розділ в історії УКЦеркви – добу її патріярхального устрою.
4. Крайова Управа надіється, що вже в недовзі за заявами і словами підуть діла, які ще більшого радістю і гордістю наповнять серця українців у всьому світі.
5. Крайова Управа завважує, що провід українських немирянських організацій починає інтересуватися справою Київо-Галицького Патріярхату та розуміти всенаціональну важливість патріярхального устрою для збереження української субстанції в діяспорі і для оборони Церкви-Матері на рідних землях. Вітаючи цей радісний прояв Крайова Управа пригадує, що Товариство за Патріярхальний Устрій вже в минулому заявляло свою готовість до співпраці з найбільшим, хоч під цю пору не усіх охоплюючим центром українських організацій, яким на терені ЗСА являється УККА.
6. Крайова Управа стверджує, що, на жаль, УККА не проявив належного заінтересування в запропонованій співпраці, а навіть толерував і дальше толерує замішання і дезорієнтацію, яку спричинюють його ж власні члени, творячи все нові й нові «організації організацій» ради престижу чи концесій. Стверджуючи ще раз недоцільність та шкідливість творення все нових координаційних суперструктур, які самі, ані їхні складові частини нічим не оправдали своєго існування в минулому, будучи в стані повної недіяльности. Крайова Управа поновно заявляє готовість до співпраці з УККА та другими співзвучними організаціями на діловій базі. За те Крайова Управа не може брати участи у структуральних завершеннях створених ради самого завершення і то дорогою неясної громадської процедури.

За Крайову Управу Товариства за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви

Др. Мирослав Навроцький, голова
Др. Леонід Рудницький, секретар

Ще завчасно давати оцінку, чи робити підсумки відбутої історичного значення канонічної візитації в Канаді й США Патріярха, Блаженнішого Кир Йосифа. За те, з приводу візитації варто звернути увагу на деякі проблеми, які були наглядними, та дещо вказати і підкреслити. Хочемо ми цього, чи ні, але патріярша канонічна візитація Голови Помісної Української Католицької Церкви, їх Блаженства, Блаженнішого Кир Йосифа виявила багато важливих і суттєвих питань. Візитація ще раз вказала і пітвердила, що Візитатор, Патріярх, їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф є справжнім нашим Патріярхом. Він є не тільки номінативним Патріярхом, але справжнім Патріярхом наших душ, Патріярхом великого ума, який формував і формує наше церковне й релігійне життя, стоїть на чолі Поміснної УКЦеркви і керує нею.

Візитація Первоієрарха Блаженнішого Кир Йосифа відкрила багатьом очі на ряд питань, вона виразно виявила, де стоять миряни і наші душпастирі – священики з Владиками на чолі. Показалося, як далекі є слова від діл. Часто слова, що несуться з церковних амвон про любов ближнього, про пошану авторитетів залишаються пустими фразами без значення. Часто ті, що ці слова голосять в щоденному житті діють протилежно. Це вказує на те, як мало застановляються над змістом того, що самі голосять. Саме слово без чину, без підтвердження добрим ділом є мертвим.

Незаперечним є, що блиск з сіяючими самоцвітами мітри є тільки зовнішньою ознакою ієрархічної вищости в церковному житті, але не виповняє внутрішнього змісту, духових атрибутів, що підкреслюють прикмети церковного керманича. Стадо може піти тільки за таким душпастирем, церковним керманичем – владикою, коли він буде не тільки пишатись у пурпурах і золотих з сіяючими самоцвітами мітрами, але світити внутрішнім сяйвом: посвятою, добротою, любов’ю, щирістю, зрозумінням і правдомовністю до всіх. Сказати легко, але здійснювати в житті куди важче. Скільки є таких, що стараються це здійснювати?

Подивімся на деякі питання з близька і скажім голосно для себе самих. Киньмо оком на Всесвітній Євхаристийний Конгрес, що відбувся в Австралії і пов’яжім це з відсутністю наших Владик з США. Що було причиною, що Владики з США, ні один не був з Патріярхом, їх Блаженством, Блаженнішим Кир Йосифом? Не мали грошей, чи може заважив лист Кардинала Й. Війо, який обмежував Верховного Архиєпископа у виконуванні його обов’язків? На ці питання відповіді від наших Владик не одержимо. Кожний повинен сам собі на них відповісти.

Українська преса принесла радісну вістку, що їх Блаженство Блаженніший Кир Йосиф після Євхаристійного Конгресу на запрошення канадських Владик приїзджає на візитацію до Канади. Не було жодної згадки, чи Блаженніший також завітає до США. Те, що повинні були зробити Владики і запросити Голову УКЦеркви на візитацію, зробили миряни. Миряни улаштували мирянські збори, виносили стосовні резолюції, писали листи до Владик, прохаючи, щоб вони запросили на візиту їх Блаженство, Блаженнішого Кир Йосифа. Щоб заспокоїти «дітей» було подано до преси, що вислано запрошення для Верховного Архиєпископа на приїзд до США, а що в дійсності сталось значно пізніше, як було подано у пресі. Таке запрошення вийшло тільки з Митрополичої Канцелярії у Філядельфії. Владики Я. Ґабро і Й. Шмондюк зробили ще пізніше. Владика Й. Шмондюк вислав запрошення кілька днів перед тим, як їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф мав приїхати до Філядельфії. Чому воно сталось так, чи може це має якесь пов’язання з тим, що один з відпоручників папського Нунція в Канаді дораджував їх Блаженству, Блаженнішому Кир Йосифу, не їхати до США?

Візитація Блаженнішого Кир Йосифа ще раз виразно виявила хто щиро від душі й серця допомагає і піддержує в здійснуванні плянів їх Блаженства, Блаженнішого Кир Йосифа, а хто це робить тільки про людське око. Візитація, як і сама підготовка до неї в різних місцевостях виявила багато людських слабостей і показались типічні шекспірівські персонажі. В деяких місцевостях приїзд їх Блаженства мав стати причиною ще одного поділу. Не раз ставало соромно за тих, яких так довго приходилось просити, щоб вони запросили Патріярха, їх Блаженство, Блаженнішого Кир Йосифа на візитацію до американських дієцезій, а тут раптом ті самі стали в позу, що тільки вони і ніхто інший будуть вітати їх Блаженство.

Незаперечним фактом є, що миряни докладали всіх зусиль, щоб. їх Блаженство, Блаженнішого Кир Йосифа, як найбільше достойно, гідно й величаво вшанувати і прийняти. Старались в кожній місцевості, де їх Блаженство був повідомити англомовну пресу, радіо й телевізію про його приїзд, представити посадникові міста, чи взагалі особистостям даної місцевості. Жалко, але правдою є те, що деякі наші Владики робили безпотрібні труднощі, щоб до того не дійшло. Про це найкраще могла б поінформувати метрополича канцелярія у Філядельфії, чи канцелярія стемфордської дієцезії. Зрештою тут нема місця, щоб писати всі ці труднощі. Стемфордський Єпископ Й. Шмондюк також ускладнював працю Громадському Комітетові Метрополії Нью Йорку для вшанування й привітання Верховного Архиєпископа Помісної УКЦеркви Блаженнішого Кир Йосифа. Спроби Комітету, щоб Владика Шмондюк патронував цей Комітет і приняв на авдієнцію були безуспішні. (Мабуть треба було звернутись за посередництвом до стемфордської поліції, як це сталось було в 1970 р. то може Владика був би ласкаво уділив хвилину уваги Комітетові.) Плян приїзду Блаженнішого Кир Йосифа був домовлений і укладений так, як було подано в пресі, але Єпископ Шмондюк змінив. З сторони Комітету були різні спроби, щоб якось розбіжності узгіднити й ще поновно звернувся до Владики, щоб він прийняв на авдієнцію Громадський Комітет. Відповідь була – про що будемо домовлятись з громадою, – громада має молитись і слухати.

Якось так склалось, що в деяких місцевостях при зустрічі з їх Блаженством, Блаженнішим Кир Йосифом окружали не ті, що його щиро й віддано піддержували й піддержують. Вони були в тіні, їх пляново відсували шекспірівські персонажі – окозамилювачі. Вони навіть готові були виголошувати високознеслі промови і ставили себе в пози провідників.

Дехто з тих відсунених, що були поставлені в тінь прийняли цей факт одні з меншим, другі з більшим жалем. Вони сподівались, що при цій нагоді будуть мати можливість бути з їх Блаженством, Блаженнішим Кир Йосифом не тільки близько духово, але й фізично, себто безпосередньо бути і розмовляти про актуальні проблеми нашої Церкви.

Незалежно від всіх цих позитивних й неґативних нюансів канонічна візитація Патріярха, їх Блаженства, Блаженнішого Кир Йосифа була гідна, достойна й велична. Вона влила свіжої крови, оживила церковно-релігійне життя, потвердила й посилила дальші наші змагання за історичні права Помісної УКЦеркви і вказала потребу на екуменізм наших Українських Православної і Католицької Церков. З цієї візитації належало б зробити висновки, зокрема тим, які відповідають у якійсь мірі за долю нашої Церкви.

Поруч всього залишається нам один дуже важливий і незаперчний факт, – немає у нас другої людини яка могла б так масово, спонтанно і віддано згуртувати й обєднувати вірних не тільки нашої Української Католицької Церкви, як це неоднократно виявив перед тим і тепер своєю патріяршою візитацією їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф. Його багатолюдні зустрічі при усіх нагодах, це мова якої не можна заперечити. Можна було робити припущення, що з приводу цієї візитації Блаженнішому Кир Йосифу вдасться зробити більше, можливо й були такі пляни. Треба підмітити, що їх Блаженство Блаженніший Кир Йосиф з свої сторони зробив все, що було в його силах й спроможностях. Якщо того не збагнули, чи не бажали збагнути наші Владики і не піддержали не тільки словами, але ділом, зусиль Первоієрарха, Патріярха Помісної УКЦеркви їх Блаженства Блаженнішого Кир Йосифа то нехай на них спадає відповідальність за дальшу долю нашої Церкви. Ми, зорганізоване мирянство, повинні дальше піддержувати морально і матеріяльно їх Блаженство, Блаженнішого Кир Йосифа, працювати для добра нашої Церкви й молити Всевишнього Господа Бога і Пречисту Діву Марію, щоб нагородила його довгим віком й кріпким здоров’ям!

Не пращаюсь з вами…

Так заявив у своїй промові під час величавого Святочного Бенкету, 10 червня 1973 р. в «Амерікана», в Нью-Йорку Патріярх Помісної УКЦеркви їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф. Це означало, що їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф все є знами і тому не потребує прощатись.

Торжества з приводу приїзду їх Блаженства, Блаженнішого Кир Йосифа до метрополії Нью-Йорку, що їх плянував і приготовляв окремо створений Громадський Комітет Метрополії Нью-Йорку для привітання Верховного Архиєпископа Помісної УКЦеркви, Блаженнішого Кир Йосифа почато 9 червня 1973 р. в 5-ій годині по полудні, на летовищі Ля Ґвардія. Їх Блаженство, Блаженніший приїхав у супроводі Єпископа Йосифа Шмондюка з Рочестеру. На летовищі Ля Ґвардія зустріли їх Блаженство зібрані священики, зорганізована, в одностроях молодь Пласт і СУМА та миряни. Понад тисячна громада сильно скандувала – «вітаємо нашого Патріярха»!, коли їх Блаженство входив на залю. Під його знедолені ноги діти кидали запашні квіти. На порозі Його зустрів голова Громадського Комітету д-р Роман Осінчук. Маленькі діти несли квіти в супроводі пань: Олександри Киршак і Софії Карпінської з хлібом і сіллю, а мґр. Роман Гуглевич, як голова Об’єднаного Комітету міста Нью-Йорку виголосив привітальну промову. Після цього склали офіційні привіти від духовенства Стемфордської дієцезії о. декан П. Федорчук, від україського наукового світу проф. Василь Лев в супроводі д-ра Володимира Трембіцького. Делегації юнаків від Пласту й СУМА склали окремі слова привіту та вручили їх Блаженству, Блаженнішому Кир Йосифові китиці цвітів. Мабуть, нічого не справляє їх Блаженству більшої радости, як участь молоді, зустріч з нею, це зокрема було видно, коли Його вітала молодь. Жалко, що не міг був бути здійснений первісний плян Громадського Комітету, щоби субота була присвячена для молоді, який Владика Йосиф Шмондюк докорінно змінив. Від зорганізованого жіноцтва метрополії Нью-Йорку привітала пані Дарія Степаняк, від комбатантських організацій вітав д-р Іван Козак, а на закінчення склав привіт від Т-ва за Патріярхальний Устрій УКЦеркви, Відділ в Нью-Йорку мґр. Ярослав Щербанюк. Належить підкреслити, що символічно, себто своєю безпосередньою участю вітали їх Блаженство, Блаженнішого Кир Йосифа цілий ряд представників різних громадських, культурних, професійних і політичних установ й організацій. Зустріч на летовищі Ля Ґвардія була зворушливою й незабутньою хвилиною.

Безпосередньо після привітань відбулась в іншому приміщені пресова конференція з англомовною пресою. В сьомій годині вечора того ж самого 9-го червня в церкві св. Юра, при сьомій вулиці в Нью-Йорку була відправлена Торжественна Архиєрейська Служба Божа, яку відправляли їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф з Преосвященнішим Митрополитом Амрозієм Сенишиним, Владиками: Кир Йосифом Шмондюком, Кир Ізидором Борецьким, Кир Ярославом Ґабром і Кир Лостеном в сослуженні Високопреподобних Отців: проігумена П. Пащака, ЧСВВ, о. П. Федорчука, о. д-ра Володимира Ґавліча, ЧСВВ. Привітальну промову в імені парохії церкви св. Юра виголосив о. парох Володимир Ґавліч. Його промова була глибоко продумана, загально обіймаюча й вагома своїм змістом. Церква була заповнена зорганізованою молоддю з Пласту й СУМА та мирянами. Тому, що церква не могла помістити всіх бажаючих бути на Архиєрейській Службі Божій була відчинена внизу каплиця куди були проведені окремі голосники і телебачення, так, що вірні могли слідкувати за ходом Літургії. Так само були проведені голосники на зовні церкви, щоб згуртовані миряни на вулиці могли також брати участь. Під час Літургії співав окремо для того створений хор під диригентурою Івана Хомина.

В неділю 10 червня ц. р. в осідку Єпископа Кир Йосифа Шмондюка у Стемфорді була відправлена Архиєрейська Служба Божа, яку відправляли повище згадані Владики на чолі з Патріярхом Помісної УКЦеркви, їх Блаженством, Блаженнішим Кир Йосифом. Того ж самого дня, в неділю у вечірних годинах відбувся в «Амерікана» готелі, в Нью-Йорку величавий Святочний Бенкет на пошану їх Блаженства, Блаженнішого Кир Йосифа господарем якого був Громадський Комітет Метрополії Нью-Йорку. У бенкеті взяло участь, понад тисячу осіб – представники різних громадських, культурних, молодіжних, професійних й політичних установ й організацій. Учасниками були не тільки самі ньюйорчани, й околиця, але з різних віддалених міст: Клівлянд, Янґставн, Чікаґо, Сиракузи, Філядельфія й інші. В загальному панорама присутніх на залі була широка. За президіяльним столом на почесному місці сиділи їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф, згадані вище Владики Високопреподобні Отці, один гість – жидівський рабин Майк Вишоград і тільки трьох світських осіб, голова Громадського Комітету д-р Роман Осінчук, керуючий бенкетом арх. Аполінарій Осадца і мґр. Роман Гуглевич.

Заля гриміла безустанними оплесками і окликами – вітаємо нашого Патріярха, коли входив на залю їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф. Молитву провів Преосвященніший Митрополит Кир Амрозій Сенишин. У мистецькій частині виступали хор «Думка» під диригентурою др, Ігора Соневицького й дівочий хор СУМА «Жайворонки» під диригентурою інж. Романа Степаняка. Сольовий виступ виконала Христина Осадца-Павксіс (мецо-сопрано) при фортеп’яновому супроводі Ігора Соневицького. Виконавців мистецької частини бенкету присутні нагороджували щирими оплесками.

Святочний бенкет відкрив вступним словом д-р Роман Осінчук, як голова Громадського Комітету. – В промові звернув увагу на суттєві елементи, які заіснували у нашій Церкві та вірне, гідне й достойне становище їх Блаженства, Блаженнішого Кир Йосифа до них. Вказав на цю незрівняну роботу, як і саму патріяршу канонічну візитацію, яку проводить наш Патріярх. Закінчив свою промову проханням – звертаємось з гарячим проханням, щоб зробити все можливе й визнати нашого Патріярха Йосифа конституційно.

Маєстро Йосип Гірняк виголосив опрацьовану, глибоко обмислену, змістово вагову і на високому рівні промову, за що присутні нагородили його щирими оплесками, а їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф взяв у свої обійми.

Несподіванкою була промова Владики Кир Йосифа Шмондюка. Ми вступаємо на поріг нової ери в історії нашої Церкви – сказай Кир Йосиф Шмондюк. Він продовжав – нам припав найбільший обов’язок – завершити нашу Церкву патріярхатом. При кожній будові треба доброго архітекта, так само у справі нашого патріярхату нам потрібно архітекта. Для того ми тут зійшлися, щоб привітати нашого Архітекта, їх Блаженство, Блаженнішого Кир Йосифа і просити Всевишнього Бога, щоб його нагородив силою і здоров’ям до дальшої праці. Ми знаємо, як безбожний світ іде проти нашої Церкви і народу, але не тільки безбожний, але деякі христіянські Церкви. Ми будемо зберігати наші таланти. Україна потрафила видати свого українського генія.

За висловлені думки й зроблені ствердження Владика Кир Йосиф Шмондюк був нагороджений щирими й довгими аплодосментами. Дай Боже, щоб висловлені слова Владикою Кир Йосифом Шмондюком були щирі й підтверджені ділом. Виглядає, що Кир Йосиф Шмондюк говорив так, як собі цього бажали почути учасники бенкету. Важко собі уявити, щоб у Владики прийшла така раптова зміна, бо ж тиждень перед тим на відпусті в Ґленков говорив в іншому дусі. На летовищі Ля Ґвардія, коли приїхав з Рочестеру Владика Шмондюк голосно думав і ті що поблизу стояли біля нього чули щось іншого… Знаємо, що у Бога є все можливе. Стоїть відкритим питання, чи висловлені думки Владикою Йосифом Шмондюком були у площині Божої можливості, чи особистої калькуляції Владики, це покаже майбутнє.

Промова Владики Кир Ізидора Борецького мала більше розповідний і розваговий характер. З присутніх гостей промовляв рабин Майк Вишоград. Він спершу представився, як жидівський рабин і привітав по жидівськи – «Благословен хто приходить в ім’я Боже». В свойому короткому слові звернув увагу на становище нашої Церкви в другій світовій війні у відношенні до жидів. Нагадав князя нашої Церкви на святоюрській горі у Львові Митрополита Андрея Шептицького, який у свойому посланні ввернувсь з таким закликом – «не вбивай». Це не тільки були голі слова, але він допомагав жидам переховуватись і спас їх від смерти. Заслуга за це належить також сьогодні присутньому в цій залі Патріярхові, Кир Йосифові Сліпому, який в той час був заступником Митрополита Шептицького.

На закінчення бенкету Патріярх Помісної УКЦеркви, їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф сказав кілька вдумливих і змістовних речень. Назвав зібраних на бенкеті «таємничою громадою», в розумінні, що кожний тут слухає, дивиться і щось думає, робить підмічення й висновки. Тут було багато сказано гарного. Також було так гарно сказано, як був тут перший раз, правда в іншій залі. Все це варто пам’ятати. Ці хвилини повинні у нас на довго затямитись. Це добре, хай кожний думає. Кінчаючи сказав – я не хочу з вами прощатися. Кінцеву молитву провів Владика Ярослав Ґабро. Не буде перебільшенням, коли сказати, що корона патріяршої канонічної візитації їх Блаженства, Блаженнішого Кир Йосифа в Нью-Йорку була під кожним оглядом величава, достойна й гідна з чого Громадський Комітет Метрополії Нью-Йорку Бенкету може бути гордий.

В понеділок, 11 червня ц. р. їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф відвідав Йонкерс, де була відправлена Архиєрейська Служба Божа, а в пополудневих годинах була посвячена площа під нову Церкву. У вечірніх годинах Блаженніший посвятив будинок Соціологічного Інституту при 14 вулиці, а після цього відвідав виставку в Літературно мистецькому клюбі в Нью-Йорку і зустрінувся із редактором Норманом Казинсом, що був посередником у справі звільнення їх Блаженства. Їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф від’їхав у вівторок з летовища Кенеді до Німеччини. На летовищі пращала Його численна громада.

Філадельфія, 6 травня 1973 р.

Дорогі Миряни!

Вкоротці завітає до нас Муж, який вже за свого життя став легендою для нас і всієї Христової Церкви. Вже вкоротці завітає до нас Післанець Божий, що своїм серцем, своїм розумом, своєю невгнучістю, своєю відвагою став підпорою, надією, провідником і взором не тільки для нашої Церкви, але й для всього християнства. Вже вкоротці завітає до нас наш Патріярх Йосиф І.

Завітає до нас у страшний, критичний час і для світу, і для нашого народу – у час небувалого досі упадку всього того, чим людство дотепер дорожило, що вважало святим, непорушним, на чому стояла й розвивалася наша християнська цивілізація. Диявольські сили змагають повною силою знищити всі духові вартості і зредукувати людей до стану повного духового занепаду, щоб згодом повністю запанувати над душею і тілом, щоб зробити їх своїми невольниками у світі без Бога, без права і без надії – у світі, в якому всеціло панував би диявол за допомогою своїх ставлеників – кількох гордих, жадних влади, безоглядних тиранів.

Цілими десятками років бореться наш добрий, боголюбивий нарід проти цих сил темряви, що сягнули своїми брудними, кривавими руками навіть і поза межі України аж на еміграцію, щоб і тут донищити те, що вони вже знищили у Батьківщині – нашу рідну Церкву. І в цей найбільш трагічний час у нашій історії Боже Провидіння зіслало нам Провідника, що вказує нам дорогу до перемоги над силами диявола, дорогу до визволення, дорогу до побіди світла над темрявою, зіслало нам нашого Патріярха Йосифа І.

Тож привітаймо Його серед нас не лише самими словами. Привітаймо Його нашою беззастережною готовістю і відданістю стояти при Ньому і служити з посвятою тим ідеалам, які Він нам вказує і яким посвятив Він усе своє життя та боротись за ці ідеали аж до повної перемоги. Паша боротьба – це пересторога, дороговказ та інспірація для всього християнства. А наш Патріярх Йосиф І – це його Подвижник і великий Провідник – його і наш. Хай Господь береже Його нам на довгі літа та дозволить побачити власними очима повний розгром ворогів Божих; для Господньої слави і для кращого світа, в якому зайняла б належне місце і наша рідна, вільна й щаслива Батьківщина та її Церква.

Всі вітаймо нашого МОЙСЕЯ-ПАТРІЯРХА.

За Помісність! За Патріярхат!

Управа Т-ва за Патріярхальний Устрій Української Католицької Церкви Відділ у Філядельфії

При підготовці для приїзду на візитацію Верховного Архиєпископа Української Католицької Церкви, Блаженнішого Кир Йосифа І виявилось багато різних моментів, які варто б було на них вказати, але в окремій статті й не в тому числі журналу. Понад усе вдаряє в очі, як миряни з щирістю і радістю взялись за підготовку до історичної зустрічі. Тоді коли деякі владики не виявили такого заінтересування. Сама вістка про те, що є можливість приїзду Голови Української Католицької Церкви Блаженнішого Верховного до США майже весь мирянський актив поставила на ноги. Ще далеко до приїзду і без остаточних інформацій поодинокі осередки підготовлялись до зустрічі нашого рідко баченого Архиєрея, Першого Патріярха Блаженішого Кир Йосифа І. Це тільки вказує на те, як миряни цінують і шанують свого вірного Пастора, що видержав і не покинув своєї пастви на протязі 18-ти років ув’язнення і сьогодні, поруч всіх перешкод й труднощів держить кермо нашої страдальної Церкви. Не для славословія й ґльорифікації, але запитаймо хто ж може зрівнятись з сучасних церковних достойників з нашим Блаженнішим Кир Йосифом. Скільки є таких, що можуть сказати, що вони за віру в Бога, за віру в Христову Церкву, за приналежність до Вселенської Католицької Церкви були голодні, терпіли від холоду, були понижені й позбавленні людських прав, – мабуть небагато. Блаженніший Кир Йосиф своєю подиву гідною і достойною поставою став на високий щабель сучасного Христового пастира. Це мова фактів, яка говорить сама за себе. Тому не дивно, що миряни так нетерпеливо чекають і з завзяттям приготовляються до приїзду Верховного Архиєпископа Помісної УКЦеркви.

Нью Йорк приготовляється зустрічати й вітати їх Блаженство Кир Йосифа І 9, 10 і 11 червня ц. р. У зв’язку з тим за ініціятивою Відділу Товариства за Патріярхальний Устрій УКЦеркви в Нью Йорку в порозумінні й співпраці з Парохом церкви св. Юра о. д-ром Володимиром Ґавлічем 25 квітня 1973 р. на форумі Об’єднаного Комітету Організацій великого Нью Йорку утворено загальний Громадський Комітет Метрополії Нью Йорку для привітання і вшанування Блаженнішого Кир Йосифа І, Верховного Архиєпископа Помісної Української Католицької Церкви, який очолив д-р Роман Осінчук. В склад Комітету увійшли крім членів Т-ва представники різних організацій. Численна участь на засіданні представників різних організацій говорить про те, що наша громада з великим інтересом ставиться до нашого Блаженнішого Кир Йосифа І. Тиждень після утворення Комітету, себто 2-го травня ц.р. відбулося перше засідання на якому вибрано президію й різні комісії. Засідання відкрив і ним керував обраний голова д-р Роман Осінчук. Він спершу з’ясував яка є загальна ситуація і що є всі познаки на те, що Блаженніший завітає до Нью Йорку перед своїм виїздом до Риму. Розчисляємо, що це буде 9, 10 і 11 червня., це є субота, неділя й понеділок. При цьому він подав загальний рамовий плян на цих три дні. В суботу мала б відбутись зустріч їх Блаженства з українською молоддю і студентством. На неділю запляновано торжественну Архиєрейську Службу Божу, а вечером бенкет в Американа Готелі. Там є велика заля і може помістити біля двох тисяч осіб. Р. Осінчук підкреслив, що треба сподіватись великої участи наших вірних у всіх торжествах й на бенкеті. Вже деякі місцевості безпосередньо звертались до Р. Осінчука, що вони хотять на цей час приїхати до Нью Йорку. Крім цього треба врахувати, що Блаженніший Кир Йосиф І тим разом з різних причин не буде міг візитувати по всіх наших парохіях. Вирішено, що квиток вступу на бенкет виносити від одної особи 30 дол. а від двох з тої самої родини 50-ть. Третій день, понеділок є призначений на зустрічі з громадянством.

До президії Комітету крім голови д-ра Р. Осінчука обрано ще трьох заступників мґр. Івана Базарка, паню Киршак, інж. Володимира Богачевського та секретара Романа Данилюка. До Церковної Комісії увійшли о. д-р Володимир Ґавліч, як голова, активний сотник поліції Лучов, Григорій Полчі , Степан Чума, Ярослав Косановський і Тиміш Шевчук. Фінансову Комісію, що має займатись зібранням грошей на Дар любови для Верховного Архиєпископа очолив д-р Володимир Савчак, Ярослав Куровицький і мґр. Ярослав Щербанюк – члени. Бенкетову комісію очолив Ярослав Пастушенко, члени – Василь Никифорук (завдяки нього вдалось одержати найбільш вигідні ціни на банкет, бо він є менаджером в Готелі Американа), Роман Крупка, Дарія Степаняк і мґр. Євген Гановський. Імрезову Комісію очолив інж. Аполінарій Осадца, а до її складу увійшли: маестро Йосиф Гірняк, Едвард Камінський, мґр. Микола Нечай, й інж. Роман Степаняк. Також була мова про створення Мистецької Комісії. В цій справі має переговорити з управою об’єднання українських мистців інж. А. Осадца, щоби вони улаштували спеціяльну виставку всіх наших мистців. Порядкову Комісію очолили д-р Іван Козак і сот. Лучов, а в її склад увійшли Григорій Полчі д-р Р. Дражньовський, Іван Хома, Ярослав Балабан, Ділай і Білевич. До Комісії молоді і студентів увійшли Корнель Василик, як голова, Ірина Куровицька, Володимир Процик й І. Раковський (молодший) – члени. Комісію авдієнцій і зустрічей очолив д-р Василь Палівдор, а до її складу увійшли: д-р Остап Барабан і меценас Юрій Волинець. Комісію зв’язків і преси очолив Микола Галів з тим, що вона складається з двох підкомісій: українська преса якою керує М. Галів і зовнішні зв’язки яку очолює мґр. Ева Піддубчишин. Крім цього до цієї комісії увійшли Юрій Карпинський, Степан Гробельський, мґр. Савка, мґр. Лев Борщ, Зенон Снилик і Оксана Драган. До контрольної комісії увійшли: д-р. Василь Палідвор, д-р. Софія Карпинска, д-р. Несторук і члени контрольної комісії Об’єднаного комітету.

Завданням кожної комісії є вести працю самостійно, а координувати з д-ром Романом Осінчуком, головою Громадського Комітету. Кожна названа комісія має право у міру потреби коптувати нових членів.

М. Г.

Декого може здивувати назва – Перший Патріярх Української Католицької Церкви. Це нічого нового, це логічне й історично оправдане заключення прав нашої Церкви. В такому дусі належало б нам трактувати візитацію Блаженнішого Кир Йосифа VII. В першу чергу ми самі маємо визнати й прийняти для нашої Церкви патріярший устрій з Патріярхом Йосифом на чолі.

З приводу візитації Блаженнішого Кир Йосифа належить не тільки торжественно вітати, підкреслювати критичний стан нашої Церкви, але поруч з тим робити певні висновки. Першим й основним висновком є спільне наше визнавання їх Блаженства Кир Йосифа І, Верховного Архиєпископа – Першим Патріярхом Української Католицької Церкви. Скажім собі хай слова – «голос народа – голос Божий» – стануть дійсністю. До такого заключення ми прийшли після несповна десять років спроб і змагань за права нашої Церкви.

Належить підкреслити, що ось скоро буде повних десять років, як український мирянський рух піддержав ідею Блаженнішого Кир Йосифа – піднести нашу Церкву до гідности патріярхату. На протязі того часу миряни чесно, гідно й достойно обстоювали цю ідею. Чи прислухались до нашого голосу ті, яким треба було? Що від тоді по сьогодні по відношенні УКЦеркви змінилось на вселенських вершинах? Що ми, як церковна спільнота разом зі священиками й владиками в цій справі зробили?

Дехто, по виступах мирянського руху та по шпальтах газет останнього часу прийде до переконання, що мирянське море, яке у недавно минулому було розбурхане і шумувало, повне енергії, виступаючи з берегів заспокоїлось. Мовляв все уклалось, як повинно і, як належало. Навіть, десь пляново, чи без пляну вирвались, ніби твердження – на лоні нашої Церкви наступив мир і тишина, що мовляв все наладналось. Дав би Господь, щоби ці слова, яких спрагнено очікуємо відповідали дійсності. Але не забуваймо, щоби часом ці слова не були піднесені для нас, як успокоюючі пілюлі, бо ж дійсність є іншою.

Наші вороги й недруги сподівались, що Т-во за Патріярхальний Устрій у першому своєму захваті спалахне, зробить троха шуму, а згодом втомиться й перестане не тільки діяти, але й існувати. Помилялись і помиляються ті, що так думають і цього очікують. Хоч одна декада активно творчої праці в історичній перспективі короткий промежуток часу, але в житті існування Товариства за Патріярхальний Устрій, це надзвичайно трудний і важко пройдений період. За цей час міцно закріпилась ідея патріярхату серед мирян. Товариство зактуалізувало церковну проблему, придбало для нашої Церкви щирих й відданих прихильників і послідовників серед своїх, як також серед чужинців, які не тільки словами але й ділом піддержували і піддержують наші змагання й домагання оправданих історичних прав для нашої Церкви. Товариство не тільки активно діяло, але поруч старалось вказати на конкретні факти, що діють проти нашої Церкви і створюють велику небезпеку. Різні сили так по той, як і по цей бік залізної занавіси пляново й поступово ідуть на знищення нашої Церкви у діяспорі. Подивімся на факти.

Формально на Україні Українська Католицька Церква не існує. Вона продовжує своє життя у катакомбах. Значить для кремлівських вождів справа УКЦеркви на Україні розв’язана, отже не повинні б тим ділом більше заниматись. Ліквідаторську позицію до нашої Церкви зайняла Російська Православна Церква у Москві на чолі з патріярхом Піменом, проголошуючи уневаження унії нашої Церкви з Римом. Здавалось би, що на цьому все є закінчене, але дійсність є іншою. Кремлівські вожді не можуть спокійно спати. Якщо хтось побіжно слідкує за радянською пресою то помітить цілий потік довгеньких статей і статейок у різних газетах, журналах і окремо присвячених виданнях, брошурах і книжках проти Української Католицької Церкви та проти її, так мертвих, як і живучих Владик. Імена Князя нашої Церкви Митрополита Андрея Шептицького і Верховного Архиєпископа Блаженнішого Кир Йосифа І не зникають з шпальт газет і журналів, яким приписується різні видумані «злочини». Журнал «Жовтень», що появляється у Львові який від деякого часу систематично поміщує статті на українські церковні теми таких борзописців як Клим Дмитрук. Т. Мигаль й інші, де плямують нашу Церкву й Владик. В такому самому дусі появилась стаття сповнена лайки й брехні С. Даниленка в журналі «Людина і світ», під заголовком «Диверсія з «патріярхатом». Наново перевидано, з додатковими наклепами книжечку «У тіні святого Юра», Володира Добричева. Що там тільки не написано! На цю безплідну макулятуру є гроші й папір, але на дійсні літературні праці того немає. Все це робиться з двох основних причин:

1. Щоб серед народу на Україні вбити християнського духа і 2. Знищити УКЦеркву у діяспорі. Для цього вживається різних шляхів і методів. Тут спритно використовується московську православну церкву, що є експозитурою Кремля.

З другої сторони ми також повинні приглянутись ближче, відкритими очима, як нашу Церкву трактує Ватикан. Незаперечною і болючою правдою є факт, що Апостольська Столиця не все заступалась за правдою і покривдженими. Ватикан часто вибирав сторону сильнішого. З політичних мотивів така позиція для Ватикану була вигідніша. Так було в минулому і так є під сучасну пору. Так було, з нашою Українською Католицькою Церквою у минулому і так є зараз. Якщо ж ідеться про сучасну ситуацію то вона діється в супереч постановам Вселенського Собору Ватиканського ІІ-го. Сьогодні всім відомо про те, що причини піднесення нашої Церкви до гідности патріярхату не лежать у канонічних, пасторальних площинах, але в діялозі Ватикан – Москва.

Листи кардинала Війо, що були розіслані до наших Владик в яких заперечувались права Верховного Архиєпископа і Синоди Української Католицької Церкви не були виявом християнської любови. Кожна твереза людина мусить усвідомити круту та пристосованську політику Ватикану, яка не має нічого спільного з підставовими християнськими засадами. Ми маємо стільки наявних фактів для того, щоб в кінці сказати, – не вся правда яка виходить з п’ятном Ватикану. Все це нас переконує, що Апостольська Столиця не реагує на просьби прохання – на молитву… На протязі того часу, що ми домагаємось привернення історичних прав для нашої Церкви, які були потверджені Вселенським Собором Ватиканським ми нічого не осягнули. Це тільки повинно нас утверджувати у тому, що ці права які належать нашій Церкві ми повинні самі собі взяти. Якщо ми цього не зробимо то ще роки проживемо, аж поки наша Церква не розплинеться в чужому морі. Нам немає потреби доказувати нашу лояльність і приналежність до Ватикану, що ми є невід’ємною частиною Вселенської Католицької Церкви, бо наша Церква за свою приналежність заплатила життям наших владик, священиків і вірних. Чи може бути більша заплата, як жертва життя?

Пройдений період доказує, що нам немає чого сподіватись від Ватикану, тільки спокійно, але рішучо користати з нашого права. Наше право не противиться Божим законам, не заперечує зверхности Апостольської Столиці й не заперечує нічиїх інших прав, але хоче, щоб наша Церква була зрівняна у правах і гідности з всіми іншими Католицькими Церквами східнього обряду. Наша Церква найчисленніша серед Католицьких Церков східнього обряду а заразом найбільше упосліджена.

З повищого ми повинні зробити конкретний висновок і визнавати Верховного Архиєпископа Української Католицької Церкви, Блаженнішого Кир Йосифа І Першим Патріярхом Української Католицької Церкви. Це буде нашим найбільшим гідним, достойним і торжественним привітом нашого Первоієрарха. Таке визнання сталось вже у Австралії. Владика Кир Прашко приймав Верховного Архиєпископа Блаженнішого Кир Йосифа І як Патріярха УКЦеркви. Якщо на терені США на такий крок не спроможуться наші владики й священики то повинні це визнання піддержати миряни і своїм голосом долучитись до Владики Кир Прашка.

Визнання Блаженнішого Кир Йосифа І Першим Патріярхом Українського Католицької Церкви є логічним заключенням пройденого етапу наших змагань на церковному полі за права нашої Церкви.

З Восресенням Христовим просимо приняти від Крайової Управи найщиріші побажання радісних і щасливих Свят. Дай Боже, щоб наші змагання за кращу долю рідної Церкви, за її Помісність і Патріярхат якнайскорше увінчалися успіхом.

У зв’язку з приїздом нашого Первоієрарха Блаженнішого Кир Йосифа до Канади, а опісля, можливо, і до ЗСА, звертаємо увагу на слідуючі точки:

1. Приїжджає до нас не гість, а наш Перший Патріярх.
2. Від хвилини Його приїзду, проситься не вживати іншого титулу як тільки: їх Блаженство, Блаженніший Кир Йосиф І Київо-Галицький Патріярх.
3. Привітальні написи на вітальних таблицях і транспарентах в українській і англійській мовах повинні відзеркалювати нашу любов і відданість Патріярхові – Первоієрархові нашої Церкви та нашу єдність.
4. Треба доложити усіх зусиль, щоб приїзд їх Блаженства був церковно-національним святом, величавою маніфестацією єдности нашої Церкви та виразом нашої твердої постави в обороні її прав. Масова участь у всіх церковних відправах, імпрезах, бенкетах чи на летовищі, конечні.
5. Слід зазначити також, що появляється багато «Вісток», якими хтось старається впровадити в блуд нашу громаду. Противорічні «комунікати» сіють розгублення, зневіру та знеохочення. Треба тому протиставитися та спокійно працювати над дальшими приготуваннями.
6. Всі заходи до зведення цієї візитації до безвартісних «парад» по малих місцевостях мусимо п’ятнувати як злобний саботаж та надуживання доброти, гідности і що найважніше – здоров’я Достойної Особи нашого Первоієрарха.
7. Обов’язком кожного Осередку, який відвідає їх Блаженство, є подбати про якнайширшу інформацію радіо, преси і телевізії. Всі пресові звідомлення просимо відтак надіслати до Крайової Управи.
8. Їх Блаженство Кир Йосиф І, по від’їзді з Австралії відвідав Формозу й Японію, та приїхав до Ванкуверу в Канаді, дня 13-го квітня ц.р., а вже слідуючого дня, 14-го IV. переїхав до Едмонтону. Як довідуємося з Едмонтону, там прибув 15-го квітня спеціяльний висланник з нунціятури в Оттаві, який, як говорилося, мав застереження відносно поїздки їх Блаженства до ЗСА. Подробиці цеї візити нам невідомі.
9. Дня 18-го квітня 1973 року Управа вислала листа до Папа Павла VI в обороні прав Помісної Української Католицької Церкви. Цей одинадцять-сторінковий лист подає не лиш вичерпну документацію наших історичних прав, але наводить також факти, коли ці права Апостольський Престіл нехтував. Є це рівночасно відповідь на листа Секретаря Стану, Кардинала Війо.
10. Подібно як це було в Австралії, масовими підписами на листі до Святішого Отця Папи Павла VI, заманіфестуймо нашу єдність і одність в змаганні за привернення історичних прав нашої Церкви та в обороні нашого Первоієрарха та всего Єпископату.

За Управу

Др. Мирослав Навроцький, голова
Др. Леонід Рудницький, секретар