Ізидор Борецький

23 липня 2013 року минає 10 років від дня, коли Господь покликав до себе свого вірного трудівника, душею і серцем відданого справам Божим на землі, Церкві та українському народові, невтомного борця за патріярхат УГКЦ і єдність українців світу, будівничого церковних, мирянських і культурноосвітніх структур у Канаді преосвященного Ізидора Борецького – єпарха Торонто і Східної Канади.

Народився майбутній єпископ 1 жовтня 1911 року в селі Острівець на Тернопільщині. Початкову освіту здобув там же. По закінченні Теребовлянської гімназії подався на студії до Богословської академії у Львові. Молодого і талановитого випускника богослов’я тодішній ректор академії отець-доктор Йосиф Сліпий скерував до Мюнхена для продовження студій в тамтешньому університеті та в Східній колегії святого Андрія, де він вивчав богослов’я Східної Церкви. В часі навчання, а саме 17 липня 1938 року, з рук єпарха Крижевацької греко-католицької єпархії (теперішня Хорватія) преосвященного владики Діонісія Нарядія Ізидор Борецький прийняв священичі свячення.

Мрією молодого священика було працювати серед українців у світі. Вже під кінець студій у Львові, в 1935 році, він казав: «Затісно мені в Галичині. Хочу кудись їхати, десь далеко у світ, навіть у джунглі, щоб щось більше робити, бо тут задушуся». Його мрія збулася 26 листопада 1938 року, коли на доручення Митрополита Андрея Шептицького він поїхав на душпастирську місійну працю серед українців далекої Канади. Тут молодий енергійний священик цікавився кожним, навіть найменшим українським поселенням, відвідував громади по всій Канаді. На початках обслуговував 22 місійні станиці в провінціях Саскачеван і Манітоба, а опісля в провінції Онтаріо. Проповідував слово Боже серед українських емігрантів, спраглих батьківської віри та рідної української мови, вселяв у них надію, любов до Бога, до рідної Церкви, традицій, до свого українського коріння. Ніс розраду і слова втіхи, навчав катехизи. Вірні про нього писали: «Наш отець Ізидор Борецький то дуже рухливий священик, промовляє як ангел. Всі його дуже люблять». Оселився він у місійному осередку в місцевості Брентфорд (Онтаріо), до якого належали понад 10 станиць, а згодом став парохом храму святого Івана Хрестителя в Брентфорді. Своєю місійною опікою обіймав усі навколишні душпастирські станиці. Організовував парафіяльне життя, будував нові храми, серед яких церкви святих Кирила і Методія у Сент-Катарінс та Успення Богоматері в Грімсбі.

В березні 1948-го Папа Пій ХІІ по‑ ділив Греко-Католицьку Церкву в Канаді на три Апостольські екзархати – Східної, Центральної та Західної Канади, одночасно іменуючи двох нових єпископів – отців Iзидора Борецького та Андрія Роберецького. Екзархами призначив відповідно преосвященного Кир Ізидора Борецького для Східної Канади, Кир Андрія Роберецького для Центральної та Кир Ніла Саварина для Західної Канади. 27 травня цього ж року в Торонто відбулася хіротонія та інтронізація владики Ізидора. В листопаді 1956-го Апостольський екзархат Східної Канади здобув статус єпархії, а Ізидор Борецький став її правлячим архиєреєм.

Упродовж 50-літнього єпископського служіння владика з властивою йому енергійністю, запалом, любов’ю до Бога і до людей, відповідальністю за доручені Всевишнім справи Церкви, української діаспори в Канаді та українського народу в цілому повністю віддавав себе ретельній праці з побудови і розвитку церковного, національного і культурно-освітнього життя українських поселенців Канади. Відвідував кожен куточок розлогої єпархії, заснував десятки нових парафій, душпастирських станиць, збудував понад 80 храмів, а також парафіяльні резиденції, владичий дім, величавий єпархіяльний дім y Торонто. Організовував українське шкільництво спершу при парафіяльних храмах, а згодом заснував і збудував десятки цілоденних українських католицьких шкіл, першою з яких була школа при катедрі святого священномученика Йосафата в Торонто, започаткована 1958 року. А в 1961-му був зведений перший шкільний будинок. Всіляко сприяв створенню і розвиткові курсів українознавства, на яких молодь вивчала українську мову, літературу, історію, географію, культуру. З ініціативи та за моральної і матеріальної підтримки владики Борецького були збудовані та засновані Дівоча академія і новіціят сестер-служебниць в Анкастері (1953 р.), новіціят і семінарія отців-редемптористів у Ме‑ доввейлі (1950 – 1953 рр.), колегія для хлопців під покровом святого Василія Великого в Торонто (1958 р.), доми спокійної старості, кредитово-ощадні спілки, монастир отців-студитів у Вудстоку (1959 р.) з храмом і школою іконографії. Придбана прекрасна монастирська обитель в Оранджвілі (Онтаріо), в якій замешкали отці-студити з України і яка стала місцем паломництва (на превеликий жаль, нині вже не існує), та багато інших, які годі перелічити з огляду на обсяг статті.

Владика Ізидор дуже дбав про релігійно-національний розвиток своєї пастви, засновуючи низку релігійних організацій. З його ініціативи майже при кожній парохії почали діяти Братство Українців Католиків, Ліга Українських Католицьких Жінок, садочки і музичні школи, проводили реколекції, місії, навчання катехизму, організовували прощі до відпустових місць в Канаді та поза її межами, до Святої Землі, Лурда, Рима. Для університетської молоді владика започаткував Організацію Українського Католицького Юнацтва «Основа», всіляко сприяв створенню та розвиткові молодіжних організацій, в тому числі й Пласту, будучи його великим шанувальником, розвивав діяльність у Канаді організації «Українська молодь – Христові». В 1949-му Кир Ізидор заклав єпархіяльне видавництво «Наша Мета» з власною друкарнею, де впродовж довгих років виходив український католицький тижневик «Наша Мета». У 60-х роках відкрив українську семінарію Святого Духа в Оттаві, яка діє донині.

Це лише незначна частка видимої, матеріальної діяльності єпископа Борецького. Безцінним і невимірним є його духовний та моральний вплив на людські душі не лише українців у Канаді, але й в Україні та цілому світі, бо він цікавився кожною громадою, допомагав усім, підтримував духовно і матеріально. Його поміч і батьківську опіку напевно добре пам’ятають українські повоєнні емігранти, як і ті, що опинилися в Канаді по 80-х роках ХХ століття.

Преосвященний Кир Ізидор був великим українським патріотом, палким і невтомним борцем за патріярхат УГКЦ, активно підтримував мирянський Рух за патріярхальний устрій УГКЦ, що почав діяти в 1964 році. Став учасником Другого Ватиканського Собору (1962 – 1965), на якому був опорою для щойно звільненого (1963 р.) з ув’язнення Патріарха Йосифа, вірним послідовником ідей Митрополита Андрея і наук свого ректора, якому присвятив велику увагу під час його візиту до Північної Америки в 1968 році. Об’їздив з ним Канаду, США, Аргентину, Бразилію, Венесуелу, Колумбію та далеку Австралію, відвідуючи українські поселення в тих країнах. У 1974 році Блаженніший Йосиф Сліпий створив у Римі Товариство «Свята Софія», а вже 1979-го за великого заангажування нашого улюбленого владики «Свята Софія» поча‑ ла діяти в Торонтській єпархії. До речі, завдяки спонсорству багато канадської молоді, особливо емігрантської, що прибула з Польщі у 80-х роках, поїхало до Рима на літні курси. Батьківську опіку свого настоятеля весь час відчували священики, адже владика часто мав з ними зустрічі, організовував конференції та місії, ділився влас‑ ним досвідом, повчав, як розумно, з любов’ю вести Христову паству до спасіння, як берегти українську мову, традиції, як треба по-братерськи ставитися до православних. Приділяв велику увагу людям похилого віку, дітям та молоді. Всі, хто знав преосвященного Кир Ізидора, добре пам’ятають його харизму, його палкі проповіді, веселу та лагідну вдачу, сяюче любов’ю обличчя, доброзичливі очі та щирий оптимізм, який передавався усім довкола, його «всюдиприсутність», бо без нього не обходилося жодне церковне чи культурно-освітнє дійство. Це була надзвичайно скромна, безкорислива, щира, доступна кожному людина, завжди готова подати допомогу всім, хто звертався до неї. Ізидор Борецький умів дати відчути людині, з якою спілкувався, що якраз вона і її проблеми є найважнішими.

Багато серця та зусиль вклав Кир Ізидор й у звільнення з неволі УГКЦ в Україні. Під час поїздок на батьківщину відвідував села і міста Західної України, столичний Київ, вселяючи в людей надію на краще майбутнє Української Церкви і народу, в Божу опіку і любов, засвідчував існування української діаспори, яка плекає батьківську віру в Бога, рідну українську мову і традиції. Ставав на захист політичних в’язнів. Тут, у діаспорі, організовував фінансову і гуманітарну допомогу Україні, її страждальній Церкві, сиротинцям, хворим і вбогим, особливо активно – після аварії на Чорнобильській АЕС. Став особистим добродієм своєї гімназії в Теребовлі, названій тепер його іменем. Щастю владики не було меж, коли УГКЦ в Україні вийшла з підпілля, і тим щастям він умів ділитися.

Владика Борецький відвідував українські громади у Франції, Англії Польщі, Німеччині, несучи їм слова надії, розради та впевненості у своїх правах.

1998 року в Торонто у присутності Патріарха Любомира Гузара та великої кількості католицького і православного духовенства відбулося урочисте святкування 60-ліття священства і 50-ліття єпископського служіння першого єпископа Торонтської єпархії преосвященного Ізидора Борецького. Після цього Кир Ізидор перейшов на заслужену емеритуру, віддаючи правління єпархією в руки владики Корнилія Пасічного. Перебуваючи на емеритурі, наш любий єпископ не відпочивав, а й далі жив успіхами та проблемами Церкви зарівно в Канаді, як і в Україні. Його невтомну довголітню працю доцінила українська влада – 23 вересня 2002 року указом президента України Леоніда Кучми владика Ізидор Борецький був нагороджений державним орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Вручаючи його, тодішній посол України в Канаді достойний Юрій Щербак сказав: «Єпископ Борецький є живою енциклопедією держави, свідком героїчної і водночас трагічної історії України ХХ століття, який усе своє життя присвятив духовному відродженню нації».

27 липня 2003 року преосвященний владика Ізидор Борецький відійшов до Отця Небесного, щоби від Нього отримати найвищий Божий орден за заслуги перед Христовою Церквою, за невтомну і плідну працю в Божому винограднику.

Анізія Путько-Стех

МИТРОПОЛИТ МАКСИМ ГЕРМАНЮК:

«… Наш український нарід переживає сьогодні один із найтрагічніших моментів своєї історії. І в цю грізну добу Боже Провидіння посилає нам людину не з бажанням володіти, не з претенсіями наказувати, але своїм прикладом заохочувати. На його руках і ногах, на його тілі є близни від ран, незатерті сліди терпінь за віру і нарід. Боже Провидіння хотіло, аби його устами промовило терпіння, аби ми, Українці мали щастя бачити Українську Церкву під Вашим патріяршим проводом. Час уже надходить, коли ми зможемо привітати Вас на патріяршому престолі свобідної України…»

Із проповіді на Торжественней Соборній Архиєрейській Божественній Літургії в Торонто:

Преосв. КИР ІЗИДОР БОРЕЦЬКИЙ:

«… Сьогоднішний день для нас – це Зелені Свята, які святкуємо на згадку зіслання Святого Духа на Апостолів, які після того нічого не боялися. Сьогодні на нас сходить Святий Дух. Ще так недавно наш Архиєрей був на каторзі. Ми молилися за його рятунок. Господь вислухав наших молитов. Сьогодні радіємо всією душею та дякуємо Господеві…

… Волею Божого Провидіння, Ісповідник приїхав на Ватиканський Собор. Він – муж Божого Провидіння. Він пізнав причини нашої слабости і наших невдач та запропонував Отцям Собору організаційне завершення Української Католицької Церкви Патріярхатом. Цього ще досі не сталося, але тільки формально, бо для нас, Українців католиків, наш Патріярхат уже існує і ми маємо щастя сьогодні вітати між нами нашого Патріярха.

Блаженніший Отче, ведіть нас до відновлення нашого життя, ми підемо за Вами!»

 Зі слова на Ювілейному Бенкеті Торонтонської Єпархії:

Преосв. КИР ІЗИДОР БОРЕЦЬКИЙ:

 «… Ми, Ваша Еміненціє, лише тому просили, щоби по скільки терпіннях по скільки стражданнях і журбі за долю нашого українського народу і нашої Церкви, ми хотіли – як найліпші і найвірніші діти своїм батькам, а в тому випадку ми нашому батькові, нашому патріярхові – зробити з цього приємність … І, Ваше Блаженство, ці Ваші слова виходять з уст і душі освячених вогнем терпінь, подібно як Господь велів свому ангелові освятити і очистити вогнем уста пророка, заки він зачав пророкувати. У перших віках християнства, в часі переслідувань за Христову віру, декого Господь зберігав від мученичої смерти тільки на те, щоб вони повнили Божу волю і щоби вони доконували великих діл, яких інші не могли виконати. Ми бачимо у Вашій особі такого Ісповідника, якого Господь зберіг в чудесний спосіб, післав нам поза межі Батьківщини, Батьківщини скривавленої, мученої, щоб Ви усунули з-поміж нас незгоду, принесли мир, взаємну любов, та тому, щоб нас споїли в один церковний моноліт, щоб наша Церква росла, процвітала і молодшала.

У Вашій особі ми бачимо символ нашої Церкви, яка разом з Вами пережила жорстокі переслідування, але вона також в чудесний спосіб буде звільнена, вона воскресне до обновленого, освяченого терпінням життя…»

 З привітання Верховного Архиєпископа у Вінніпегу»;

МИТРОПОЛИТ КИР МАКСИМ:

 «…Ви, Ваше Блаженство, приносите нам у руках страдальця духа тієї України, що володів за Володимира Великого, що невмируща і своїми багатотисячлітними скарбами культури дивує постійно світ. Ви, Емінеціє, дорожили цими скарбами і заплатили за них своїми терпіннями. Обіцяємо Вам зберегти те, за що Ви так дорого заплатили 18 роками свого найкращого життя. Ви скріплюєте нас і пригадуєте нам, що ми маємо бути подібні до Вас».

 СЛОВО-ПРИВІТ МИТРОПОЛИТА КИР МАКСИМА НА IX КОНГРЕСІ УКРАЇНЦІВ КАТОЛИКІВ КАНАДИ

Ваше Блаженство! Преосвященні Владики! Світла Президіє! Світлий Конґресе! Боже Провидіння у своїх плянах рішило з одної сторони дуже тяжко досвідчити нашу Українську Католицьку Церкву і наш український нарід. Але з другого боку в цій історії досвіду наша Церква записує золотими буквами, може найкращі сторінки з історії цілої Вселенської Церкви. А ці сторінки – це геройські подвиги наших ісповідників віри, наших мучеників і героїнь. І сьогодні, Ваше Блаженство, наш Найдорожчий Гостю, ми всі в Канаді, ціла наша розлога Митрополія, безмежно радіємо, що можемо в Вашій особі відчути ту велич нашої Церкви і нашого народу, відчути ввесь біль, усі страждання тієї Церкви і того народу, але заразом читати в Ваших очах, почути у Ваших словах ту надію світлої перемоги. Бо Ви, Блаженніший, приносити нам якраз того духа в своїй особі. Ви є той, що перейшли шлях страждання, але Ви є одночасно той, що перейшли його переможно. Я вітаю Вас, Найдорожчий Гостю, на цьому ж конґресі. Ми відчуваємо, думаю, що не помиляюсь, якщо кажу ми, але особисто я відчуваю і я певний, що це загальне почування нас усіх: Боже Провидіння хотіло, щоб цей конґрес, як Ваше Блаженство сказали: мозок всього думаючого українства нашої Церкви в Канаді, нашого народу, щоб ми могли під Вашим світлим проводом закріпити, ще більше відновити – я сказав би – цю дію одности цілої Української Католицької Церкви, де б вона не була /бурхливі овації/: і цієї Церкви, що страждає і кривавиться на рідних землях, і нашої Церкви, що з ласки Божого Провидіння розвивається свобідно в Канаді і нашої Церкви в Америці, в Бразилії, в Аргентині, в Австралії, у Франції, в Англії, в Німеччині, по всіх країнах в світі. Щоб ми, як раз при допомозі цього Конґресу, тих наших провідників конґресу зуміли на майбутнє, ніколи більше не розв’язувати проблем нашої Церкви з точки зору нашої парафії, нашого загумінку, нашої провінції, нашої дієцезії, але з точки цілости нашої Церкви, з точки одности нашої Церкви /бурхливі овації/. В усіх проблемах, зв’язаних з цілістю життя тієї Церкви – одність обряду, одність духовости, одність звичаїв, одність літургічної мови з участю інших мов, одність дисципліни, одність Проводу, бо тільки тоді наша Церква зможе бути одна, велика, діюча в усіх країнах, де вона живе /бурхливі оплески/. Вірю Блаженніший, що Ви якраз своєю присутністю зможете нам допомогти, щоб ми вернувшись додому, зачали там де ще може не зачали, або продовжували там, де ми вже зачали, щоб ми могли так розглядати всі наші справи. А тоді наш Найдорожчий Гостю, з ласкою Божого Провидіння, з благословенням Вашим, нашого Ісповідника віри, і з тяжкою мозольною працею всієї нашої Української Церкви і спільноти у вільному світі, ми діждемось радісної хвилі: бачити ВАС Патріярхом Української Помісної Церкви /бурхливі овації/. Цього зі щирого серця Найдорожчий наш Гостю, Ви побажайте і нам і нашому народові і Церкві. А вас, дорогі делеґати /-тки/ прохаємо, щоб ви стали силою тієї великої, святої ідеї в нашій Канаді і поза Канадою. Слава Ісусу Христу·! /Невмовкаючі оплески/.

У СИНІВСЬКОМУ ПОКЛОНІ ВАМ, ВЛАДИКО