17 грудня 2019 року в стінах філософсько-богословського факультету Українського католицького університету відбулася конференція, присвячена 120-ій річниці від дня народження блаженного священномученика Івана Зятика. Організаторами її стали громадська організація «Молода Лемківщина», кафедра сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, Львівська провінція Згромадження Найсвятішого Ізбавителя та Інститут історії Церкви УКУ. Для офіційної назви конференції було взято вислів о. Івана Зятика, який він сказав незадовго до свого арешту: «Ми підемо слідами мучеників».
Блаженний народився 26 грудня 1899 року на Лемківщині, в селі Одрехова Сяноцького повіту (тепер територія Польщі). У 1911 – 1919 роках навчався в Сяноцькій гімназії, після чого вступив до духовної семінарії у Перемишлі. Після студій отримав священничі свячення і впродовж десяти років працював префектом у своїй альма-матер, поряд із тим викладаючи семінаристам катехитику та спеціальну догматику. Маючи обов’язки в семінарії, служив як катехит і духівник в Українській дівочій гімназії у Перемишлі. В 1935-ому після довших роздумів вступив до Чину Найсвятішого Ізбавителя. Його співбрати по священству в Перемишлі намагалися відмовити його від цього кроку, але рішення отця Івана було остаточним. Перед колишнім виховником семінаристів постав новий виклик, оскільки, не зважаючи на вік і стан, він мав перейти новіціят і виконати всі вимоги до новиків. Все це з великою гідністю та покорою він перейшов. Після новіціяту єромонах працював у монастирях Станиславова, Львова, де виконував обов’язки професора догматичного богослов’я та Святого Письма в семінарії на Голоску. В час німецької окупації був настоятелем монастиря в Тернополі, а зі встановленням радянської влади – на Збоїсках біля Львова. Після депортації протоігумена отця Йосифа де Вохта на Захід отримав призначення на генерального вікарія Львівської архиєпархії. Однак, перебуваючи під пильним наглядом радянських спецслужб, 5 січня 1950 року єромонах був арештований. Йому висунули обвинувачення в антирадянській пропаганді і 21 листопада 1951 року засудили до 10 років позбавлення волі. Численними допитами з тортурами здоров’я блаженного було цілком підірване, і 17 травня 1952-го він помер як мученик та ісповідник віри. 27 червня 2001 року святий Папа Іван Павло ІІ в рамках візиту в Україну під час Святої літургії у Львові проголосив о. Зятика блаженним священномучеником.
Дослідження життя і діяльності мучеників та ісповідників віри УГКЦ є важливим завданням сучасних церковних істориків, тим паче що тепер маємо можливість працювати з документами, які ще не так давно, навіть у ті роки, коли готували беатифікаційні справи новомучеників, були недоступними для науковців. Тож доповіді конференції 17 грудня стосувалися не тільки долі блаженного – стояло завдання подати ширший історичний та джерельний контекст.
Першу доповідь «Життя і служіння єрм. Івана Зятика у спільноті редемптористів (1935 – 1950 рр.)» виголосив єромонах Руслан Піх, настоятель греко-католицької парафії в Антверпені (Бельгія). Доповідач проаналізував діяльність блаженного від моменту його вступу в монастир аж до його арешту. Отець Руслан подав детальний опис діяльності отця Зятика як місіонаря на греко-католицьких парафіях, на різних служіннях в чернечій спільноті, характеристику його особи.
Доповідь Володимира Бірчака «Архіви НКВС-МДБ-КДБ як джерело до історії УГКЦ» не стосувалася безпосередньо постаті блаженного, але присвячена важливим джерелознавчим аспектам. Історик та керівник наукових проєктів Центру дослідження визвольних рухів зосередився на представленні типології документів радянських спецслужб, у яких можна знайти інформацію про греко-католицьких священників, репресованих радянською владою.
Доцент кафедри церковної історії УКУ Світлана Гуркіна в доповіді «Специфіка управління Катакомбною Церквою в 1945 – 1952 рр.» охарактеризувала особливості керівництва Церквою після арешту єрархії УГКЦ 11 квітня 1945 року. Доповідачка зосередила увагу на обставинах, в яких довелося працювати генеральним вікаріям, зокрема отцю Іванові Зятику.
У наступній доповіді «Єрм. Іван Зятик: особливості слідства (на основі кримінальної справи)» диякон Василь Гаранджа проаналізував архівно-слідчу справу о. Івана Зятика від дня його арешту аж до смерті. Він представив основні її складові: арешт, формулювання обвинувачень, особливості ведення слідства, перебіг допитів та судовий вирок.
Наступні три доповіді стосувалися радше сучасного періоду. Богдан Зятик, іконописець, викладач кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв, представив своє напрацювання у сфері іконописання новомучеників УГКЦ. В презентації до доповіді «Іконографія єрм. Івана Зятика в поліхроміях храмів Львова 2001 – 2015 рр.» доповідач продемонстрував учасникам конференції ікони, присвячені блаженним, які є у львівських храмах, та проаналізував їхнє виконання.
Єромонах Ярослав Федунів, провінційний дорадник протоігумена ЧНІ, у доповіді «Пошук мощів блж. свщмч. Івана Зятика в Сибірі» розповів про особисті пережиття під час пошуку могили та нетлінних останків блаженного. Хоча редемптористам не вдалося відшукати мощі отця Івана Зятика, вони із особливою силою відчули його заступництво під час цієї непростої місії в Росії.
Остання доповідь Надії Сапеляк-Зятик «Родинні спогади про єрм. Івана Зятика» стала хорошим емоційним завершенням конференції, оскільки доповідачка поділилася з присутніми спогадами та родинною пам’яттю про блаженного.
Конференція завершилася спільною фотографією та архиєрейським благословенням Високопреосвященного владики Ігоря Возьняка, архиєпископа та митрополита Львівського.
(Доповіді можна переглянути на ютуб-каналі Інституту історії Церкви)
о. д-р Тарас Бублик, науковий співробітник Інституту історії Церкви УКУ