Іван Парніцький

Праця єдина з неволі нас вирве:
Нумо до праці, брати!
Годі лякатись! На діло святоє
Сміло ми будемо йти!

Праця єдина нам шлях уторує,
Довгий той шлях і важкий,
Бо він до щастя і долі прямує:
Нумо до праці, мерщій!

Праця не згине між людьми даремне:
Сонце засвітить колись, —
Дякою люди нас тоді згадають.
Нумо до праці берись!

Хоч у недолі й нещасті звікуєм, —
Україну-Неньку єдністю і працею
Збудуємо!!!

Іван Парніцький,
Сокаль, Україна

Хто навесні життя голубить мрії
В рожевім сні марного щастя жде.
Прокинеться колись — і не надії,
А нагу правду жизні знайде!

Бо це життя — то труд, не нагорода:
Бо нагорода є за чин, за труд.
Життя — то не побіда, не свобода:
Життя — борба! Борба свободить з пут.

Тож нести дай з Тобою хрест, мій Христе,
Щоб доступити неба нагород:
Погоду духа дай і серце чисте,
Що родиться в борбі з терпінь-скорбот.

Я на Твою у всім зданий волю.
Без жалю буду тонути в сльозах,
З Тобою хрест свій понесу без болю, —
Бо біль терплю, покинувши Твій шлях.

Іван Парніцький
Сокаль, Україна

Україно, ти мій краю,
Над все в світі милий,
Любов Тобі присягаю
Вірну до могили.

Не покину Твого стягу
В хвилю небезпечну,
Скорше вмру, як ту присягу
Зломлю я сердечну.

Не покину Твого поля,
Ні праці, ні труду,
Хай мене забуде доля,
Як Тебе забуду!

Іван Парніцький,
Сокаль, Україна

Журнал «Патріярхат» — це могутня зброя, невичерпаний скарб і багатство, то джерело правди і науки. Це наша поміч, наше світло, наше добро.

Нехай же цей журнал «Патріярхат» буде надальше для українського Божого Люду Апостолом правди і науки, духовним кормом і благословенного поміччю в його пошуках Бога.

Присвячую щедрим Божим СІВАЧАМ!

Коли читаю першу сторінку журналу,
Про вас, жертводавці, в мислях лину,
То серцем в мить радіти мушу:
Щирість Ваша спливає в мою душу!

Як в полі просяться покоси,
Щоб їх пов’язано в снопи,
Ваші брати-українці просять:
На висилку журналу пожертви!

Там свята є земля, Богом даний там рай,
Україна наша. Ваш родимий то край.
Де народ від віків любить волю і спів,
Із його серця лиш щирість вітає.

Щирий сердечний поклін Вам,
Тим щедрим Божим сівачам!
О це Ваш труд, солодкий труд.
Це наймиліша Ваша частка!!!

Іван Парніцький,
Сокаль, Україна

Дорога редакціє!

Я є давнім шанувальником Вашого журналу. Коли познайомився з його першим номером, то стараюся читати по можливості кожен номер. Сміливі думки, гострі питання, порушувані у журналі «Патріярхат», свідчать про патріотичну позицію редактора Миколи Галіва і його співробітників. Вони відкривають ті проблеми, про які вірні і не догадуються.

Україна і Греко-католицька Церва зараз переживають тяжкі часи, і тому плекання патріотичности і любови є головним завданням отців парохів, а для того є найкращий час, кінець нашого століття, дарував усім чесним українцям використати це сповна.

Коли відкриєш журнал і прочитаєш статті п. Михайла Косіва чи інших розумних і талановитих до пера людей, зразу дістаєш духовний заряд бадьорости. Тому що віруюча людина все повинна мати якусь духовну підтримку хоч на папері. Не так і багато залишилося зараз людей, які хочуть щось робити і боротися. Але ніколи український народ не мовчав у трудні часи. Все знаходилися люди, які будили від сну і вказували дорогу, якою треба йти.

Тому хочу побажати журналу «Патріярхат» довгих-довгих років існування, а його редакції Божої помочі, сили і надхнення для блага рідної Церкви і народу.

о. Костів Василь
м. Глиняни Львівської области

 

* * *

 

З глибини душі і щирого серця прийміть мої щирі слова вдячности і пошани до Вас, всіх працівників журналу «Патріярхат». Дуже вдячний головному редакторові за те, що знайшли всі можливості, щоб задовільнити моє прохання і вислати мені журнал «Патріярхат».

Одержав у лютому чотири примірники журналу, всі сторінки прочитав з початку до кінця. То була моя велика радість і духовне задоволення. За то нехай здоров’я з Вами буде, хай Ісус Христос Вас не забуде, Божа Мати охороняє, Господь Бог сили посилає на многії і благі літа.

Коли я одержав журнал «Патріярхат» за березень і почав читати, побачив свою надруковану «Молитву». Я з радости в глибоких сльозах перечитав і був до того стривожений, що віддав би своє життя за Край, століттями закутий.

Рівнож щиро дякую всім жертводавцям, які своєю добротою підтримують журнал «Патріярхат», які роблять добро і насолоду своїм ближнім, які проживають на Україні.

Та ще одно! Оцей марний,
Цей паперовий, злотий, срібний,
Цей гріш великий і дрібний —
На жаль, він все таки потрібний.
Щади його і на будь-що
Не викидай! Життя химерне,
Скільки ж тих злотих поплило?
А чи один хоч з них поверне?
Лишень як ближнього в біді
Побачиш або край свій рідний,
То посвяти для них тоді
І час, і сили, й гріш послідній!

З великою повагою і християнським привітом до Вас всіх, мої дорогі,

Іван Парніцький,
м. Сокаль, Україна

Високоповажаний Пане Редакторе!

Спливають роки, мов весняні води,
Минула бистро молодість ясна,
Ось був світанок… вже й сонце заходить,
Вже й надвечір’я нашого життя…

Як блискавично весни різноцвітні
Нам у дитинстві майнули крилом,
Остались тільки мрії заповітні
І все здається неймовірним сном.

Травень і червень швидко промайнули
В калейдоскопі різних кольорів,
Суниці ніжним запахом дихнули
В душі бринять ще трелі солов’їв…

Гарячий подих липневої ночі
Овіє душу нам літнім теплом,
А думка в юність повернутись хоче
В безмежній тузі за рідним селом…

Жнивами щедро радує нас літо,
Дарунки осінь принесе рясні,
А я ніколи не можу забути
П’янкі весняні фіялкові дні!..

Всі пори року по-свому красиві,
Але для мене найкраща весна,
Бо дні дитинства згадує щасливі
І давні мрії юного життя.

Подумать тільки, як швидко минають
В житті людини в старості роки,
Згадаймо друзів, яких вже немає,
Які на той світ навік відійшли…

Хоча у мене літа вже похилі,
Та не охота світ цей покидать,
І поки доля дає нам ще сили,
Ми будем пісню бадьору співать!

Після такого вступу — декілька рядків про наші будні і реальні факти. Насамперед від усього серця дякую за Вашого дуже для мене приємного листа і прихильну оцінку моїх скромних віршованих рядків, що мене позитивно настроює до дальшої роботи над нашим рідним милозвучним словом.

Ваш журнал «Патріярхат» дуже мені подобається, тим більше, що я майже єдиний греко-католик в нашому містечку Рожище, а мене виховувала колись мати строго в релігійному дусі, за що я їй досі глибоко вдячний.

Приємною несподіванкою для мене стала передача Вами через пана Івана Гречка 20 долярів, які у нас мають великий попит і вартість. І я від душі дякую Вам за Вашу щедрість, тим більше, що я безплатно одержую Ваш прекрасний журнал, у якому Ви ще й знаходите місце для моїх простеньких віршів. Від усього серця дякую Вам за все Ваш щирий шанувальник

Богдан Мигаль