Ірина Калинець

Заява народнього депутата України Ірини Калинець в готелі «Дністер» з приводу переговорів чотирьохсторонньої Комісії по врегулюванню міжрелігійного конфлікту між православними й греко-католиками в Західній Україні.

Калинець: Я прийшла заявити протест проти продовження роботи Комісії. Під тиском Російської Православної Церкви, поскільки містоблюститель Верховного архієпископа Любачівського обірвав переговори, і всі винесені документи, будь-які протоколи після цього вважаються недійсними згідно з постановою Папи Римського і Верховного архиєпископа Любачівського. Так є зазначено у вимогах, які були узгоджені з Римом.

Запитання Львівського Телебачення: Коли це було узгоджено?

Калинець: Це було узгоджено з Римом у переддень виїзду Комісії сюди. Я передаю вам те, що є в дійсності: Комісія не має права працювати без митрополита Стернюка, без архиєпископа. Тількищо я була у архиєпископа Стернюка. Він заявив, що він покинув переговори і вважає роботу Комісії недійсною, поскільки з боку РПЦ є тиск, наглість і підтасовка документів.

Запитання представника «Православного церковного вісника» з Тернополя: На вашу думку, християнське вчення і мораль не можуть призвести до…, яке розкололося в собі. Це нелогічно. Внаслідок окремих складностей, політичних і економічних, Церква мимоволі втягнена у вир протиріч. Хто, на вашу думку, винен в цьому? Ваше побажання у зв’язку з тим віруючим греко-католикам і православним. Від чого Ви би хотіли застерегти віруючих обох Церков?

Калинець: Раджу вам, якщо ви ставите питання про розкол, познайомитися із книжкою «На пути к свободе совести», яка вийшла в Москві. Видавництво «Прогрес», 1989 року. Там поставлено дуже багато принципових питань до московської патріярхії, яку автори-священики Російської Православної Церкви є продовжувачами політики Ніни Андреєвої, сталіністами, які далі плачуть за некоронованим імператором Сталіним. Просте духовенство Російської Православної Церкви ставить питання про необхідність патріярхату вибачитися і перед греко-католиками, перед своїм народом за ту політику славословія некоронованому імператорові, яку вона вела досі. Відомо, що Московська патріярхія відмовилася відправити богослуження за жертви сталінізму. Відомо, що по сьогоднішній день у Московській патріярхії панує нелад, в результаті чого відкололася Сибірська єпархія, відкололась Центральна Російська єпархія. Вони не признають, так що розкол відбувається там. Греко-католицька Церква тримається міцно Апостольської Церкви, вона не колеться, то дійсно є скала. І ми впевнені, що Апостольська Столиця нам подасть руку допомоги, хоча розуміємо, наскільки тяжко представникам Апостольської Столиці, що в сутанах може знаходитися суцільна неправда.

Мої побажання в Україні греко-католикам і православним — миру, любови, взаємоповаги і дружби. Хай сяє їм світлою зорею Київська Церква Володимира Великого.

Запитання представника Тернопільського «Православного церковного вісника»: В глибинному розумінні християнської моралі, які шляхи Ви бачите в цьому: наявність автокефалії, і православної, і греко-католицької завдяки тим обставинам, які склалися — об’єктивна реальність. Всі концентруємося в Ісусі Христі. Що би ви хотіли, не з погляду політизації, а з погляду поглибленя християнської моралі побажати в цьому аспекті?

Калинець: Хотіла би побажати те, чого бажав своєму народові свого часу Петро Могила, митрополит Андрей Шептицький і владика Йосиф, сьогодні православний єпископ Української Православної Церкви Всеволод, який є визначним діячем екуменічного руху, і наш верховний кардинал Любачівський. Вони співпрацюють, вони відправляють разом. Вони говорять про любов. Більше того, єпископ Всеволод сказав, що сьогодні треба ставити питання не про те, чи ми можемо існувати поруч, а чи вільно нам жити окремо. Тобто ідеться про справжній духовний екуменізм.

Стеців («Ленінська молодь»): Пані Ірино, дозвольте таке питання. Ви, як народній депутат України, Вам близькі проблеми і греко-католиків, і православних. Ми знаємо, що Москва наче б то дала Українській Православній Церкві, так би мовити, незалежність. Ви згадували тут храм святого Володимира. У минулу неділю я була в цьому храмі, Служба Божа там ведеться російською мовою. Як пояснити таку незалежність Української Православної Церкви?

Калинець: Незалежність Української Православної Церкви може вважатись дійсно актом завершеним щойно тоді, якщо Українська Православна Церква повернеться під владу свого справжнього патріярха — царгородського патріярха Димитрія. Адже акт насильного приєднання Української Православної Церкви в 1686 році до Московської патріярхії досі вважається невизнаним і недійсним.

Степанюк (Львівське телебачення): На Ваш погляд, хто все-таки правомірний вирішити цей конфлікт між греко-католиками і православними? Це перша частина питання. Інше, чи вважали б Ви сьогодні неправомірним це зібрання, якби хтось із православної сторони покинув його?

Калинець: Так, вважала б неправомірним це зібрання, якби хто з верховних владик покинув його, а тим більше, якщо би його покинув, якщо би тут був Філарет, якийсь з митрополитів, я вважала б недійсним, бо такий є закон у цілому світі. Це одне. Тим більше, якби хтось був на рівні Філарета. А у нас на рівні є митрополит Стернюк.

Я вважаю, що ця комісія не повинна вирішувати конфліктів, а молитися. І в молитвах з волі ласки Божої вирішувати. А держава повинна вирішити те, що є причиною конфлікту: легалізувати і регабілітувати Греко-католицьку Церкву, і буде мир і спокій. А на сьогоднішній день ми знаємо, що держава вмішується. Наприклад, у Миколаєві, де є 10 тисяч вірних греко-католиків і де влада вже зареєструвала Миколаївську церкву як греко-католицьку, приїхав Салабай, священик. Можу дати характеристику: два доми, один збудував у Миколаєві, а другий в Зимній Воді.

Степанюк: Це вже побутові справи.

Калинець: Перепрошую, я хочу сказати. Зібрав з усього району триста осіб і встановив пікет довкола церкви в Миколаєві. Сьогодні я послала протест начальнику КҐБ Львівської области Маліку, поскільки, за свідченням людей, там приймає участь, керує всім цим Соколов — начальник районного КГБ.

Степанюк: Ви апелюєте до Ватикану? Ви висловлюєте теперішньому представнику Ватикану недовір’я?

Калинець: Я повторюю, я прийшла сюди та що знаю, що таке Росія, що таке Російська патріярхія, яка могла купити Київську православну митрополію. Прийшла сюди заявити, що один із найосновніших учасників Комісії відмовився, і я не хочу, щоб мій народ вважав когось винним. Я вважаю винними православних, які просто тиснуть на людей, які глибоко вірять.

На запитання представника Тернопільського православного вісника про відношення до присутности українського національного прапора в Церкві І. Калинець відповіла:

Так, майже у всіх країнах державна символіка стоїть у храмах. Я була у Литві, там національний прапор стоїть у храмі, кардинал Сладкавічус дав на це дозвіл. Я не бачу в тому абсолютно нічого злого, якщо люди хочуть освятити свій прапор і стають під той прапор із щирою вірою, із добром, то нема в тому нічого злого. Я бачу зло тоді, коли під прапором політизують Церкву або спекулюють.

Запис Костя Чаваги

 

Нью-Йорк (ПС УГС) — Ініціятивний комітет створення жіночого об’єднання Марійського Товариства «Милосердя» хотів зустрітися з Митрополитом львівським і тернопільським Никодимом і передати йому письмове прохання відслужити 22 січня ц.р. Молебень у церкві св. Юра. Проте Никодим їх не прийняв, і жінки надіслали своє прохання до нього поштою. Відповіді від Митрополита не було, та раптом жінок викликав уповноважений у справах релігій і сказав, що Митрополит Никодим звернувся до голови Львівського облвиконкому і голови міськвиконкому з проханням захистити його від усіляких малощо не екстремістів.

Від імени обурених таким вчинком Митрополита Російської Православної Церкви Ірина Калинець (колишній політв’язень, тепер редактор незалежного літературно-мистецького альманаху «Євшан-Зілля») написала Никодимові такого листа:

«Не хизуймося благочестям своїм, бо ж грішні ми у мирській суєті суєт, у дріб’язках щодення грішні ми перед Господом нашим. І заслабі молитви наші. Та нестерпним болем озвалася до нас чорнобильська катастрофа, наслідки якої ще пожинатиме народ в Україні, страшний чернівецький мор, що впав на невинні дитячі голови. Вжахнулися серця наші перед нещадними катастрофами, що руйнують землю, а ще більше жахає нас катастрофа обездуховлення. Споконвіку молилися люди по храмах своїх за рідний народ, за долю свого краю, за здоров’я і спасіння дітей, за ласку Божу і милосердя. Чуйно прислухались до потреб людських пастирі духовні, посередники між Богом і людьми. Та відмовлено нам у цьому нині. Ви заборонили молебень за здоров’я і спасіння дітей України й Вірменії у переддень патрона їхнього святого Миколая 18 грудня в церкві св. Миколая у Львові. І віруючі молилися самі на подвір’ї церкви, а Молебень, на прохання віруючих, відправив український католицький священик. І плакали парафіяни, почувши нарешті щире слово молитви вірного слуги Божого.

Жінки з ініціятиви комітету створення жіночого об’єднання Марійського Товариства «Милосердя» були певні, звертаючись до вас, що осяє вас прозріння, що серце ваше відкрите для потреб віруючих, що перед величчю всемогутнього Творця збагнете рівність усіх віруючих і доступним стане для вас необхідне для духовної особи відчуття милосердя і доброти. Здавалося нам, що пропозиція провести спільну екуменічну молитву з українськими католицькими священиками втішить вас, бо ще існує щось більше, ніж єдність і мир. Та скрушно визнаємо ми нині, що не має народ нашої рідної Церкви, що ви як представник Російської Православної Церкви опутані тенетами гріховного шовінізму і надалі відкидаєте народ на катакомбне існування, що керує вами ненависть і погорда, яка личить достоту слузі нечестивого. То ж кожна людина, в якої є бодай крапелинка совісти і страху перед Господом, людина, яка вірить, що всевидюще око Ісусове бачить кожного, мусить визнати, що 90% нинішніх ваших прихожан — греко-католики по духу. Мусіли б і ви визнати це, якщо бодай крихта сумління в душі вашій, бо добре знаєте, що храм, збудований руками предків, омаяний вишиваними рушниками, рідномовний, оберігають прихожани, відверто зазначаючи: «Не священикові молимось, а єдиному Богу».

Попираєте дароване волею Провидіння право кожного визнавати обряд свій, лукавите перед людьми і Господом. Чи ж може бути щирою молитва ваша за слабого, якщо з виключною погордою дивитесь на муки людей, позбавлених права на свою Церкву, Церкву прадідівську? Пощо ж відправляєте Панахиди на могилі греко-католицького священика Маркіяна Шашкевича — того, що повернув галичанам дійсно величну достойну Церкву?

Замість вислухати жінок, що звернулися до вас із проханням провести Молебень за возз’єднаний 70 років тому український народ, молитись за весь народ України, ви кинули їх у руки обездуховлених, далеких від розуміння справжньої християнської віри функціонерів. Що ж, не дивно для народу на землі, що оплетена атомними електростанціями, хемічними заводами, затруєними ріками, народу, який щораз глибше занепадає в гріхах алькоголізму, бездуховности, порожнечі не хвилює вас. Не про єдність вам ідеться, а про дальші чвари, непорозуміння, аби лиш достойно платили вам прихожани.

Ви, представник Церкви, особа духовна, не зважили, що лише молитва єднає людей, змушує застановитися перед волею Божою. Ви, незважаючи на свій сан, побігли в державні установи, куди звернулися з листом, що радше подібний на донос. Ви написали до голів Львівського облвиконкому, щоб вони захистили вас від віруючих, які мали сміливість просити вас про молитву. А чи не мав би бути єдиним захисником вашим Господь? Та хіба ви маєте віру? Ви обізвали жінок самозванцями, звинуватили їх у «самоуправних вчинках». О, не випадково ви звернулися за «захистом» до облвиконкому і міськвиконкому. Ви добре знаєте, що цей захист — вишколені собаки і кийки у руках міліції. Саме їх ви намагаєтесь прикликати на віковічну спадщину народу — Святоюрське подвір’я, яке вважаєте своєю особистою власністю. Бо ви боїтесь народу і очевидної правди!

Права рука ваша, Управління в справах Церков в особі Решетила, Савчука, а особливо Герца Леоніда Йосиповича, з гідною обездуховлених осіб злобою, ображали жінок, вишукуючи в листі до вас «політики». Не є й не може бути «політикою» молитва за життя народу, за здоров’я і спасіння дітей. Це ви, владико, робите політику разом з поплічниками вашими, що позбавили народ наш права молитися в церквах Східньої України рідною мовою, бо такий був курс сталіністів-брежнєвістів: знищити дароване Богом розмаїття мов і культур. Це ви робили політику, складаючи молитви за злочинців Сталіна і Брежнєва! Це ви робите політику, виступаючи на шпальтах львівських газет з недостойною богозневажною неправдою про Греко-Католицьку Церкву і Митрополита Андрея Шептицького. Згідно з саном вашим ви хоча б погортали українську літературу, щоб довідатись, як високо цінив Митрополита Андрея Шептицького геній України Іван Франко. Ви ж, подібно платному писаці, вдалися до львівських газет, бо закрито вам очі волею Божою на зміни, які переживає нині вся держава в поступі до істини і справедливости. Про Митрополита Андрея ще скажуть об’єктивне слово історики і вчені, бо прийшов час правди. Ніколи не йшов Митрополит Шептицький під «захистом» ворожих танків. Це ви йдете під захистом собак і озброєної міліції! Це ваші «захисники» пообіцяли 22 січня на Святоюрському подвір’ї «сутичку між православними і католиками», хоча ви добре знаєте (ще раз!), що по духу всі галичани — греко-католики. Що якщо будуть «сутички», то робитимуть їх надіслані вашими власними «захисниками» п’янички, «суточники», ті самі, що були готові до провокацій під час Панахиди на могилах жертв сталінізму у Львові 23 червня 1988 року, яку відправляли греко-католики священики. Ті самі п’янички, що вдавались до провокацій навіть під час офіційно дозволеного мітингу — Панахидах на могилах стрільців УГА 1 листопада 1988 року, яку також відправляли на Янівському цвинтарі греко-католицькі священики. А ви заборонили православним священикам взяти участь у цій Панахиді (хоча й був дозвіл влади), бо доля народу, його минуле й майбутнє чужі вам. А обидві Панахиди — і ви це знаєте — зібрали величезну кількість людей.

Ви, і тільки ви, несете відповідальність, якщо 22 січня ц.р. шматуватимуть тіла людські пси і гулятимуть по спинах людських міліцейські нагайки на Святоюрському подвір’ї. Бо ви прикликаєте їх!

Ви, і тільки ви, несете відповідальність, якщо «захисники» ваші спровокують п’яничок бити людей, бо на чесних і чистих не можете опертись!

Ви, і тільки ви, винні, що безпідставно заарештовано на 15 діб священика Гавриліва, бо ви боїтеся, що люди слухатимуть відправу греко-католицьких священиків, а не вашу!

Ви, і тільки ви, будете винні, якщо бодай одна з членів ініціятивної групи «Милосердя» опиниться за гратами чи буде покарана за прохання відправити Молебень чи прийти на Святоюрське подвір’я. Бо щира молитва вам не потрібна і страждання людські зловтішають вас.

Військо і злоблених звірів кидав проти християн кривавий Нерон. Так само поступите й ви.

Ініціятивна група звернулася за захистом до Патріярха всея Руси Пимена. Хай очолювана ним Церква побачить нарешті, скільки кривди нанесено українському народові новітніми Неронами. Ми звертаємося до віруючих всієї Західньої України, щоб прозріли очі їхні і побачили, хто дійсно молиться за них, а хто волить осквернити Святоюрський храм і подвір’я собаками.

Ми звертаємося за захистом до всіх християнських Церков світу, до всіх християн плянети за захистом в ім’я єдиного Господа Ісуса Христа. Хай всі знають правду про народ наш і захистять його.

Да не проститься вам лжа! Да не проститься вам відкинене вами прохання про молитву за дітей України й Вірменії.

За дорученням жінок-християнок Львівщини
— Ірина Калинець, 19 січня 1989 року, Львів».