Радіймо цим радісним святом свят, яким с і буде по всі часи, Христове Воскресіння. Це, в першу чергу, перемога світла над темрявою, добра над злом, це перемога любови над ненавистю і злобою. Христове Воскресіння, це джерело джерел, до якого все нам треба повертатись, бо у ньому знаходимо ціль і відповідь, глибину змісту людського життя, що має туземний початок і провадить до того, для декого сумнівного, по той бічного, вічного буття.
Так вдумуючись у цю глибоку нерозв’язану містерію приходу на землю Того, що немає початку ні кінця, тоді з радості зливалось Небо з землею, радіючи приходом Месії, а з тим — надії і любови. Христос утверджував свою любов стражданнями, терпінням і смертю — розп’яттям на хресті, щоб відкрити для людства, ось це вічне буття — Господні небеса.
Ці незаперечні правди Воскреслий Христос утверджував своїм повоскреснім перебуванні на землі, яке називаємо — друге життя Ісуса Христа на землі, яке триває від воскресіння до вознесіння. Це, зокрема, особливо важливий час, бо в тому часі Ісус Христос, як Друга Особа Божа, Син Божий, своїм перебуванням усуває сумніви і утверджує незаперечну віру в Триєдиного Бога, Того, що немає початку ні кінця.
Знаємо, що євангелисти записали кожний крок, кожне чудо й науки Ісуса Христа. З євангелій знаємо, що при смерті-розп’ятті Ісуса Христа було чимало безпосередніх свідків, а з апостолів був Іван з Матір’ю Ісуса. Є описано, як Христос у смертельній агонії говорив останні слова звернені до Матері й апостола Івана, розкаяного розбійника і віддав останнього духа. Є записано, як Ісуса зняли з хреста й похоронили, але ніхто не написав одного рядка про те, як Христос воскресав. Перша сторожа перелякано ствердила, що Ісуса Христа у гробі немає.
Тут, природньо, міг украстися сумнів, а чи справді воскрес..? Власне, ось це друге життя Ісуса на землі — Його поява серед апостолів утверджувала і утверджує незаперечну віру в Нього, як Спаси- теля людства — Бога Творця.
Хай нам, це радісне Христове Воскресіння утверджує нашу віру в Того, що немає початку ні кінця — Ісуса Христа. Це Він, Ісус Христос, сказав, що «Я — дорога життя». І це треба все мати на увазі й пам’ятати, що ця дорога не була устелена рожами, не була легкою, треба було йти крізь терня і різного роду труднощі до того радісного воскресного дня.
Ось і ми, себто український народ, мабуть, не весь, але 91 відсотків з особливою радістю сприйняв падіння червоного, жорстокого драґона, що довго пожерав сотні мільйонів людських існувань та заразом радів воскресінням вільної незалежної і суверенної української держави. Здавалось, що понад сімдесять років панування червоного драгона, який довів поневолені народи і їхнє життя до краю, вдасться все це направити у короткому часі. На жаль, з різних, більше чи менше, об’єктивних причин так не сталось і закрався у всіх нас сумнів, а чи..?
Звичайно у такій ситуації без нарікань не обходиться. Ба, що більше, навіть просочуються думки і жаль за втраченим червоним драгоном, що безпощадно й жорстоко розправлявся з кожною людиною, народами — з їхньою культурою, історією. А високо, на п’ядестал маяка ставив хлопчика «Морозова». Ось, ця ницість, огидь, підлість і деградація всього людського мала світити світлом? Скільки було таких, які мали відвагу заперечити це блюзнірство? Що ставалось з тими, які бажали свободи, конституційно забезпеченої, але тільки на папері? Де ж ці люди опинялись і, що з ними сталось — знаємо. Незлічимі спільні могили у Львові, Дрогобичі, Івано-Франківську, Вінниці, Биківні й т.д. говорять про те «щасливе й радісне» життя, що було за червоного драґона, до якого бажають повертати.
І пригадується біблійний Мойсей, який випровадив свій, ізраїльський, народ з єгипетської неволі.
У довгій мандрівці до обіцяної землі йшлося не легко й тоді приходили хвилини заломання і дорікання Мойсеєві та запити, куди він їх завів, їм було краще у єгипетській неволі..! Втомлений життєвою мандрівкою Мойсей упав на шляху… Чи не повторюється це сьогодні у воскреслій Україні?
Воскреслий Христос нагородив український народ, після довгих, довгих терпінь і поневолення, незалежною і самостійною державою, дав нам можливість вільно думати, працювати і діяти, як тільки бажаємо. Злочини, що сьогодні діються в Україні, це плід червоного драгона. Пригадаймо, хто за радянських часів жив чесно? Явище корупції в Україні сьогодні не нове, воно має коріння ще з тамтих часів, а його викорінити не так просто. Хтось повинен би започаткувати вихід з такого стану. На жаль, ще не знайшовся український Мойсей.
Радіючи Христовим Воскресінням, вдумаймось у цю незаперечну істину. Поставмо вимоги до себе. Що ми зробили для того, щоб було краще? На місце злочину треба ставити добрі діла, які з часом, напевно принесуть обильні плоди. Треба нам озброїтись у сильну волю, терпеливість і будувати українське життя на твердих християнських засадах — вірі й любові, на шляху воскреслого Христа.