Рік 2020 поступово стає переломним для планування економіки та суспільного життя у всьому світі. Попередньо, заради отримання швидкого прибутку, багато «фінансистів та різних діячів» відділили економіку від екології, антропології та філософії. PR-спеціалісти поставили основні акценти на світогляд нижче-середнього за інтелектом споживача, який купує товар та продукт завдяки формуванню «моди і стилю», мало задумуючись про корисність та вплив на довкілля. До промоції маркетингу залучили психологів, щоб вивчати рефлекси і подразники емоцій. Все це формувало споживчі бульбашки: люди купували те, що їм не потрібне, не розумілися на стандартах якості, сприяли формуванню помилкових цінностей. І було питання просте: не «чи» буде криза, а лише «коли». Бо безвідповідальність породила популізм: «споживчу політику» замість високої етики управління та служіння. Високі ідеали були висміяні та принижені, постійним випинанням людських вад.
Тому пандемія, а вірніше, карантин, стали тим вироком не просто для економіки, а для стилю життя. Питання полягає навіть не в тому, є епідемія коронавірусу, чи її нема, а в тому, наскільки вона впливає на людей. Нам досі бракує об’єктивної інформації і статистики. Можна побачити лише одне: наскільки вразливою є система, збудована на псевдо-цінностях. Мильними бульбашками стають не лише певні фінансові піраміди, а й цілі державні устрої. Як написано в Біблії, «не встоїться царство, збудоване на брехні»…
Це все відбувається і в Україні: в один момент у суспільстві запанував страх, бо побачили, що в разі викликів і небезпеки у нас немає ні обладнання, ні спеціалістів. Так буває, коли люди вибирають до влади артистів, а знецінена праця інженерів, техніків, фермерів тощо…
Реалії, які слід визнати
Останні повені в Україні, спричинені вирубками лісів, «несуть в океани та моря» тони пластику й різного непотребу: від пластмасових квітів, пляшок до обладнання. Як кажуть, «сміття навколо нас» є наслідком «сміття в наших головах». Проте більшість населення, навіть самих потерпілих, відмовляється визнавати істинні причини лихоліть: ніхто не бажає взяти на себе провину за пасивність і бездіяльність, за лінь, небажання працювати над собою і бути свідомим громадянином.
Одночасно в Україні ми стали свідками великого феномену міграції працездатного населення віком 20–55 років, починаючи з 1998 року. Причиною була «дика приватизація», тобто доведення заводів до штучного банкрутства та невиплата зарплат. Крім того, суспільство не бачило інших інструментів впливу на розвиток економіки і політики, крім протестів та страйків. Відбувалась ефективна стратегія «поділу та конкуренції демократичних сил». Це лише підтвердило, що об’єднати людей виключно навколо ідеалістичних ідей та утопій важко: потрібно їх об’єднувати також навколо щоденних інтересів. Згадана хвиля міграції переважно отримала освіту в екс-радянських школах. Ті, кого вона захопила, були старанними працівниками, тому швидко завоювали повагу на заході, але мало з них стали підприємцями. Радянська освіта не сприяла особистій ініціативі і бізнес-мисленню.
Ми деколи недооцінюємо роль міграції в подіях в Україні. Біля 10 мільйонів осіб працездатного віку, які мігрували за кордон, – це переважно західна й центральна Україна. Більша частина з них – громадяни проєвропейської політики на виборах. І лише 2-3 % з них мали змогу голосувати на виборах в консульствах України за кордоном. Як наслідок, поступово до влади почали приходити антидержавницькі сили не тому, що їх стало більше, а тому, що все менше голосували проукраїнські та проєвропейські громадяни. Все мало результат у створенні економічних монополій для визиску, які руйнували добробут народу. Відбулась тотальна криміналізація суспільства: органи влади стали осередками корупції і визиску своїх же громадян: спершу владоможці створювали проблеми, а потім пропонували їх вирішення за рахунок, знову таки, громадян. Додатково слід врахувати, що економічний, соціальний та культурний розвиток можливий лише при наявності спеціалістів високої етики праці, ініціативних місцевих команд та інтелектуальних середовищ. Інакше, всі стратегії й тактики громад, створені в PowerPoint з гарними діаграмами у комп’ютері, стануть черговим окозамилюванням для населення та інформаційною мильною бульбашкою.
Тоді як створити нову реальність: через політичні ідеї чи через формування нової професійної культури та підприємницької ініціативи?
Потреба інформаційного оздоровлення
Трохи проаналізуємо історію: 1898 рік – початок першої хвилі міграції українців за кордон: від Аргентини до Канади. З одного боку, це сильно послаблювало сільські громади, а з іншого, дало поштовх до реформ. Для національного відродження Церква та інтелігенція розпочинають з акцій просвіти, науки й реорганізації населення, створюючи профільні організації за інтересами. Серед них – кредитні мікро-спілки, кооперативи та асоціації підприємців. Все це породило епоху національного відродження до 1939 року, незважаючи на відсутність незалежності.
Саме коефіцієнт міграції є одним з основних для визначення успіху чи невдач соціально-економічних систем. Творчі люди мігрують в інші краї, коли не можуть реалізувати свої таланти і професійні здібності. Це основна причина криз: немає передумов, щоб жити, розвиватися та самореалізовуватися. Є люди, які будують свої схеми для збагачення. Вони здобувають соціальні позиції в суспільстві, щоб жити за рахунок інших та не дозволяють іншим досягати успіху й добробуту. Збагачення за рахунок бідності інших та гріха/зла поступово веде до криз та конфліктів. Такі системи мають кілька характеристик: зовнішня окупація і нездоровий консерватизм, коли члени певної громади або структури не бажають сприймати інноваційні ідеї та інноваторів.
Необхідно усвідомити, що політика, економіка, культура та релігія – це системи управління. А «управління» залежить від цінностей людей. З систем, де немає цінностей та етики чи тих, де викривлені цінності, люди зі здоровими цінностями мігрують, борються, або стають переслідуваними. Дійсно, в атмосфері суцільної брехні говорити правду вважається злочином.
Тому постає питання: з чого розпочинати реальні реформи в бізнесі і заради чого?
Дуже важливим є інформаційне оздоровлення від фейків та брехні щодо України як країни суцільної корупції і безправ’я. Це не так. Форми корупції в Україні не породжені просто відсутністю культури господарства чи ментальністю, а, перш за все, це спадщина колишніх колоніальних режимів: вони знищували місцеву інтелігенцію, еліту, починаючи від простого вчителя та священика, та віддавали привілейовані місця для керівництва людям, які були виховані в ненависті до всього українського. Крім того, їм допомагали місцеві манкурти заради досягнення свого добробуту. Це досі продовжується: переважно більшість власників бізнесу зневажають екологію, права працівників, визискують із зарплат підлеглих. Крім того, маємо проблеми світових систем корупції: відсутність моралі й бажання швидкого збагачення веде до створення офшорних схем міжнародного корупційного спруту.
Наслідком інформаційної кампанії України має стати кілька результатів: формування її позитивного іміджу, відродження віри індивідуальних людей у своїй спроможності розпочати підприємницьку справу, залучення зовнішніх інвесторів. Це має бути соціально-економічне місіонерство, яке також можна назвати, суспільною євангелізацією. Нова система має бути збудована на здорових цінностях та етиці. Нам потрібне «соціальне Євангеліє» – добра новина для людей, яка несе їм спасіння життя та розвиток.
Україні потрібно навчитися робити промоцію успішних етичних українців на національному та світовому рівні, домагатися їхнього визнання. Наприклад, більш прозорим має стати процес беатифікації Митрополита Андрея Шептицького. Має бути зрозумілим, хто за це відповідає з українського боку, в якому стані підготовка документів, які матеріали потрібні. Якщо хтось взяв на себе відповідальність, то має звітувати перед вірними чи просити про допомогу і співпрацю. Бо протягом кількох років проведено велику кількість круглих столів, видано багато наукових видань і монографій, розсекречено масу архівних документів, що достатньо вже на кілька процесів за всіма вимогами й нормативами. А ми й досі не можемо сказати «хто і за що відповідає в процесі беатифікації», коли була звітність; досі не можемо домогтися офіційного визнання святості не просто Андрея Шептицького, а й незламності духу народу і вірності Церкві. Потрібно усвідомити, що будь-які «закриті» справи лише шкодять загальній співпраці між провідниками та інтелігенцією. Бо, з останніх подій і процесів, ми можемо бачити, що «достатньо доброї волі від відповідальних» для прийняття будь-яких рішень, якщо є системна робота та лобіювання активних громадян і вірних (часто це є одна і та ж категорія осіб). Бо якщо проаналізувати лише самі книго-видання, здається, що ми більше переймаємось авторитетами інших народів, ніж поважаємо і цінуємо своїх незламних та сильних особистостей. Без історичних прикладів дуже важко визначити ініціативних послідовників та «запалити» молодь в стані соціальної депресії громад.
Справа творення спілок
Другим етапом творення нової реальності є промоція і розвиток різних місцевих асоціацій та організацій за інтересами: від профспілок до об’єднань підприємців.
Після кількох революцій українці поступово починають розуміти, що неважко об’єднатися «проти» когось, а потрібно об’єднуватися «за» щось. Проти чогось – це зруйнувати те, що не виправдовує себе, а «за» – це нові цінності, щоденна праця, нова система управління, що потребує нової філософії і світогляду.
Як виклик на проблеми, в Україні поступово починає формуватися нове бізнес-середовище. Воно має прояви в різних формах, але можна відзначити кілька пріоритетів. Змінюється культура споживання. Все більше в родинах замислюються: а чим ми годуємо наших дітей? Відсутність ефективного контролю за якістю продуктів породила іншу крайність: фізичну слабкість та кількість недуг серед молоді. Це стало поштовхом для батьків шукати рішення. Індивідуально зробити це дуже важко, адже поступово зникають підсобні селянські господарства й самі села. Все монополізують великі компанії і фермери, які не завжди дотримуються усіх стандартів якості. Недотримання норм збереження ґрунтів та водопідведення, вживання хімікатів поступово доводить до абсурду всі економічно-фінансові показники: на вирішення проблем буде виділятися більше грошей, аніж на вдосконалення технологій та інновацій.
Іншим показником цих бізнес-середовищ є промоція культури сімейних підприємств та інтелектуальних громадських кіл. Зокрема, під час карантину було проведено багато онлайн форумів на різні тематики.
В Україні існує необхідність нового духу бізнесової євангелізації. Кооператори вже кілька років організовують прощі зі Стрия, Львова та Києва до Зарваниці, де, крім молитви, обговорюють можливості співпраці. Є ефективна діяльність Християнської Служби порятунку щодо поширення фінансової грамотності населення. Дуже багато творчої молоді виховують інститути та бізнес-школи Українського Католицького Університету. Ефективно працює екологічне Бюро УГКЦ. Все це можна продовжувати. Є приклади місцевих кредитних спілок, такі як «Вигода» у Стрию, платформа «Промприлад» та «Тепле місто» в Івано-Франківську.
Важливо знайти платформу і «закваску»
Ведучи мову про оновлення, потрібно відзначити кілька моментів: сучасна людина має навчитися шукати інформацію про структури та партнерство відповідно до особистих переконань. Для цього формуються події. Пандемія створила новий тренд: онлайн форуми, які можна відвідати, не виходячи зі свого будинку. Один з них – Український Економічний Ренесанс Форум. Його мета – збудувати і поширювати концепцію соціально-відповідального бізнесу України по всіх регіонах та областях через залучення в реалізацію практичних проектів, що актуальні для місцевих громад та підприємців. Це діалог і співпраця між «владою–бізнесом–освітою–споживачами» (місцевими громадами, родинами, населенням). Дуже важливим є визначати тих творчих людей, здатних бути «закваскою» в своїй громаді.
Перший день названого форуму був присвячений відносинам «Америка–Україна». Виступали знамениті особистості з посольств та торгових палат. Крім того, цікавою була секція про кредитні спілки та їхній досвід в Канаді та США, де закономірно пролунало риторичне питання про те, чому їх важко відродити в Україні? Крім того, на форумі обговорили питання створення платформи та програми співпраці, щоб українська діаспора мала змогу купувати землі сільськогосподарського призначення в Україні. Багато людей постраждали через комуністичні переслідування і конфіскацію приватної власності, досі не прийнято актів про реституцію майна потерпілих. Є можливість виправити це.
Ще один приклад – все більше розвивається проект «Сімейні молочні ферми» від Української Кооперативної Федерації. Кожна родина проходить ретельне навчання щодо планування свого часу, праці та управління. Багато родин вже отримують прибуток з ведення власних ферм.
Український Економічний Ренесанс Форум став місцем, де аналізували програми співпраці між Україною та Європейським Союзом. Тут промовляли запрошені доповідачі, зокрема Віола вон Крамон, Ганс-Йозеф Фель, Стефан Гсангер –авторитети в розвитку альтернативної енергії, інновацій та сталого розвитку громад. Особливу увагу на форумі приділено концепції «European Green Deal» – пріоритетам розвитку ЄС в наступні десятиліття. Відтак Українська Кооперативна Федерація та партнери братимуть участь у Європейському тижні розвитку регіонів та громад 12-21 жовтня в Брюсселі.
Для чого я про це кажу? Щоби показати, що позитивні приклади і певні результати в Україні вже існують: українці поступово формують себе як успішна нація. У цій справі дуже важливим є об’єднання зусиль всіх авторитетів, суспільних установ, влади, бізнесу, освіти та Церкви, щоби єднати народ навколо ідеї щоденної творчої праці. І добрий результат буде. Бо що є закваскою суспільства та його двигуном?
Про страхи й активність
У будь-якій сфері чи напрямку є невелика кількість осіб, які не просто професійно роблять свою справу, а глибинно реалізовують своє покликання. Так будується суспільний організм. Його якість залежить від кількох опцій. До них належить ефективність освітньої системи, яка допомагає формуванню професіоналізму та спеціалізації, формування поваги до оригінальності особистості. Сюди ж слід віднести навики критичного мислення та аналізу, коли людина, має власну точку зору, незалежну від загального впливу соціуму, і достатньо сили волі реалізовувати свої принципи. Дуже важливим є також те, чи вміє людина створити мікросвіт навколо себе, який сприятиме її розвитку і самореалізації. Особисто в мене розпочався сильний зріст в житті тоді, коли я розпочав ізольовувати себе і не допускати тих, хто заважає реалізації моїх планів, незалежно від їхнього статусу, і навпаки, максимально комунікувати з людьми, які готові бути спільними партнерами. Бо вважаю, що коли людина має віру в свою справу, вона може реалізувати все, що задумала. Просто не потрібно витрачати час на те і на тих, хто заважає. Як кажуть, в темні часи дуже добре видно світлих людей. На початку всіх історичних епох були такі особистості: їх спершу могли переслідувати, але згодом переймали їхні думки та принципи або визнавали їхнє право керувати іншими.
Значна частина людей вражена постійно не просто зневірою, а тим, що вони і не мали справжньої віри. Будь-які зміни викликають у них страх, бо для них щастя – це мати типовий комфорт життя без розвитку. Але розвиток передбачає виклики, проблеми перевіряють модель поведінки та життя на доцільність і міцність. Натомість страх – це частина їхньої моделі життя, який допомагає виправдовувати свою пасивність та готовність віддати іншим право вирішувати замість себе. Бо люди, які себе реалізовують, – живуть, а особи, що є просто споживачами, часто існують. Парадокс в тому, що вони потрібні між собою, бо страх одних створює працю для інших. Так формується природня ієрархія і субординація.
Позитивне мислення і підприємницька спроможність – поняття взаємопов’язані. Більшість успішних людей зуміли працювати над важливим мистецтвом: уміти мріяти. Тому позитивне мислення дуже допомагає в підприємницькій роботі, сприяє розвитку творчості та покликанню людини.
Так в суспільстві формується закваска –середній клас ініціативних, мотивованих та організованих людей. Зазвичай їх небагато: 5–7%. Але саме вони, натхненні прикладами великих людей, творять історію, будують економіку та політику. Основна риса закваски – здатність приймати осмислені та незалежні рішення, мати свою точку зору, діяти з власної волі, а не під примусом. Таким людям притамання спроможність до самореалізації, не чекаючи подачок, продуктивність у житті. Це основна властивість і суть людини, яка б мала належати до середнього класу. Все інше – похідне. Така людина може мати будь-яку професію. Головне – здатність аналізувати навколишні процеси і вміти створювати сприятливе середовище для реалізації своїх планів.
Подолання внутрішніх страхів, готовність до ризиків та інновацій – теж важливий момент моральної зрілості. Якщо взяти статистику осіб з вищою освітою і зробити певне порівняння з професійністю, зайнятістю та підприємництвом, то можемо побачити багато парадоксів. Є чимало підприємців, які ніколи не вивчали економіку. Водночас є мало таких, що зуміли капіталізувати свої знання.
Інший важливий момент – наявність приватної власності. Навіть найпростіша приватна власність – дім, сад, город, авто – це вже умови для мінімальної свободи людини. Не випадково режими, керовані лівими теоріями, намагаються конфіскувати або поступово забрати власність: їм потрібен пролетаріат, який залежить від подачок. Наступна характеристика дуже важлива, але вона трохи слабка для середнього класу в Україні – спроможність до самоорганізації, тобто вміння формувати спілки, союзи та асоціації. Над тим потрібно ще сильно працювати над цим моментом. Бо є забагато отаманства, що заважає сформувати сильні структури за інтересами. Крім того, потрібно позбавлятися турбулентності, заснованої на протестах. Останнє – ознака того, що нема системної щоденної праці для формування середнього класу.
Для об’єднання середнього класу потрібна щоденна висока етика. Ти не зможеш об’єднати людину, яка лихословить, з людиною, яка плекає мову. Неможливо об’єднати підприємця, який викидає в лісі сміття, з господарем, який дбає про довкілля. Тому існує потреба ідеології та етики. Середній клас в Україні має виробити правила своєї діяльності.
Віра й етика є двигуном розвитку суспільства. І тут свою роль має відіграти Церква та безпосередньо вірні.
Зіновій Свереда, доктор соціальної економіки