П’ятнадцять років тому, 7-гo вересня 1984 року, завершив у Римі своє довге, випробуване, однак дуже світле земне існування Слуга Божий Кардинал Йосиф Сліпий, Львівський Верховний Архиєпископ для українців, Митрополит Галицький, Батько і Глава цієї Церкви, що – тоді вияснювально – називали уніятською, але яка точніше окреслюється як Грекокатолицька.
Народжений 17 лютого у Заздрості, був висвячений на священика 30 вересня 1917 року, завершив теологічні студії в Іннсбруці чергового року, продовжуючи студії спеціялізації в Римі аж до 1922 року. При поверненні на Батьківщину йому доручена катедра догматичного богослов’я. Він, заснував і провадив журнал «Богословія», став ректором семінарії у 1925 році і ректором Львівської Богословської Академії від 1929 до 1944 р. Дня 22-го грудня 1939 року був рукоположений на єпископа, з обов’язками коад’ютора з «правом наслідства» старшого віком і хворого «Великого Митрополита» Андрея Шептицького.
Сліпий – людина великого богословського формату, делікатної чутливости в культурі і глибокого історичного знання став у листопаді 1944 року наслідником Слуги Божого Шептицького. Ми знаходимося в переломових роках Другої світової війни і Західня Україна увійшла у території зайняті Червоною Армією, побідною над військами Осі. Зудар між марксистським режимом і греко-католицькою Церквою в дуже скорому часі заповівся гострим і насильним. Застосовуються величезні тиски серед приманливих обіцянок і важких погроз, щоб Митрополит Сліпий залишив єдність з Римом у користь православ’я або національної Церкви: недвозначна і, когерентна і повторювана відповідь є зовсім негативна. Лишається тільки виелімінувати цього невигідного свідка звичайним методом нелегальної дискредитації, арештом і оскарженням як агента «всесвітнього фашизму». 11 квітня 1945, процес-фарса, якого завершенням є п’ятирічний засуд на 8 років насильних робіт, після яких слідують чергових десять аж до депортації на життя у Мордовію.
Під ту ж пору псевдо-синод – не було тут присутніх єпископів, тому що всі були ув’язнені або перешкоджені, – у Львові у 1946 році нелегально санкціонувала кінець грекокатолицької Церкви з насильним переходом у московське православ’я. Так починається катакомбний період, який протривав аж до 1989 року з переслідуваннями, убитими і невичерпними терпіннями тисячів і тисячів вірних.
Комуністичний режим думає, що зможе швидко зліквідувати «питання Сліпого», покладаючись на крихке здоров’я Митрополита, якому на ділі приходиться два рази стати перед смертю. Натомість, впродовж 18-ти років, не зважаючи на невичерпні позбавлення, незчисленні, майже невиносні випробування і найтвердші умови життя, здоров’я Достойника витримує майже чудесно, аж доки не прийшла – зовсім непередбачено – хвилина його визволення 24 січня 1963 р. Гірка свобода, направду, бо поєднана з вічним вигнанням. Одна світлина, яка нещодавно появилася, документує зустріч з Папою Іваном ХХІІІ: великий ісповідник простертий на землі цілує ноги Наступника Петра, символ непохитної вірности, знак певної надії, хоч унапрямлена у непередбачене майбутнє.
І приходить також і визнання Грекокатолицької української Церкви і Верховного Архиєпископства, дня 23 грудня 1963 року. Вкінці відчутне признання за Папи Павла VI, який його підносить до кардинальської пурпури, 25-го січня 1965 року. Мало хто, можливо, такі як і він, знають направду значення цього багряного вогню, символу мучеництва.
Кардинал Сліпий не побачив чудесного відродження своєї Церкви в українській батьківщині, однак є певним, що його багатократна жертва служить одною з можливостей найбільш правдивого і значущого вияснення.
Теперішний Верховний Архиєпископ, Його Блаженство Мирослав Іван Кардинал Любачівський «з наміром зібрати в часі всі свідчення, які відносяться до життя і смерти ісповідника католицької віри» Кардинала Йосифа Сліпого, декретом з дня жовтня 1998 року номінував Постулатом справи канонізації беатифікацїі Його Ексцеленції Монс. Івана Хому, титулярного єпископа Патари і Апокризарія в місті (Римі) української греко-католицької Церкви. Конгрегація для справ святих прихильно прийняла номінацію монс. Хоми, довголітнього секретаря Слуги Божого Сліпого, відповіддю з 11-го листопада 1998 року. Тепер треба побажати, щоб праця постуляцїі поступала плідно і швидко, щоб могти додати до святих вже, на початку третього тисячоліття, цього дійсного «змагуна Христа» про якого Папа Іван Павло ІІ сказав: «Його пам’ять залишиться нестертою і ми ніколи не зможемо забути його аскетичної священичої особи, суворої і урочистої, ані навчання, яке він давав нам цілим своїм життям».
Своїм історичним свідченням Кард. Сліпий оборонив Христову Церкву в Україні.
Джованні Скарабеллі
Л’Оссерваторе Романо, 6-7 вересня 1999 р.