Його Високопреосвященству Високопреосвященому Архиєпископу Алексею,
Управителеві Справами Московської Патріярхії
РАПОРТ
Николая, Архиєпископа Львівського і Тернопільського *)
Ваше Високопреосвященство!
Маю шану повідомити, що 28 квітня 1966 року, коло год, 16-тої відвідав мене; в товаристві настоятеля Свято-Миколаївської церкви і львівського благочинного протоієрея ЮРІЯ ВАНЧИЦЬКОГО, закордонний гість, священик-монах греко-католицького ордена Василія, МЕЛЕТІЙ СОЛОВІЙ, доктор Богословії і історичних наук, парох церкви св. Юрія в Нью-Йорку, де він під теперішний час живе.
Священик-уніят, Мелетій Соловій, бажав мене зустріти і я прийняв його в приявности священиків-членів Епархіяльної Управи, які ще були на праці, а саме епархіяльного секретаря, протоієрея НИКИТИ ПАВЛУСЮКА і Львівського благочинного Юрія Ванчицького. Всі згадані особи взяли, участь у розмові зі священиком-уніятом, Мелетієм Соловієм.
Розмова була свобідна, непримушена. З розмови з нашим гостем ми довідалися, що він родом з Галичини, із селян. Монаший чин він прийняв в уніятському манастирі в Бучачі /Тернопільської області/. Опісля студіював у Відні й у Римі. В нього два докторати: віденський – з історичних наук, і римський з Богословії. Цікавится він також справами Літургії. Цій темі посвятив книгу яку обіцяв нам прислати.
Орден Василія, що його осередок є в Римі, часто висилав його закордон в манастирських справах. Так він відвідав Англію, Палестину, Ізраїль і Сирію, Константинополь /Істамбул/ де був гостем патріярха Атенаґораса. Тепер він прибув до нас, щоби на місці пізнати церковне життя православних, бо закордоном, згідно зі словами священика Соловія, ходять різні поголоски і тому він /а треба розуміти, не так то він, як орден Василія/ хотів би все побачити і почути, щоби мати безпосереднє уявлення як проходить церковно-релігійне життя у CPСP, а головно на території Західньо-українських областей і його враження, як він заявляє, найкращі.
Він жалів, що прибув до Львова з деяким запізненням і не міг взяти участи в торжественному богослуженні у свято-юрському катедральному храмі на Воскресення 24 квітня ц.р. Але мав щастя бачити ту залю, де відбувся обід православних владик і духовенства в гостинниці «Інтурист».
Священик Мелетій Соловій накреслив деякі сторінки церковно-релігійного життя. «Перше, що нас найбільше турбує – говорив священик Соловій – це великий упадок релігійности закордоном. На приклад, майже ніхто з молоді не йде в духовну семінарію. В духовних семінаріях Канади є по 5 – 6 студентів-богословів. В деяких єпархіях немає ні одного студента. Ми просто стоїмо перед катастрофою – говорив священик Соловій. В уніятській єпархії і між духовенством є дві течії – «прогресивних» і «консерватистів». До консерватистів зараховуються, головним чином, давнє уніятське духовенство з Кардиналом Йосифом Сліпим і Архиєпископом Іваном Бучком у проводі. До «прогресистів» – що звучить справді парадоксально – Орден Василіян. «Консерватисти» – говорить священик Соловій – дуже відстали від життя, не тільки політичного але й церковного. Вони живуть ще справами і настроями, що мали місце в 1939 році. Та в міжчасі життя пішло вперед і – якщо коли-небудь в майбутньому зачнеться поважний річевий діялог між католицьким заходом і православним сходом, на всякий випадок ні Кардинал Йосиф Сліпий, ні Архиєпископ Іван Бучко в цьому діялозі участи брати не будуть.
Сам священик Соловій дуже вдоволений, що міг побувати у нас. Виявляється, що тут немає такого релігійного занепаду, як про це говорять-закордоном і торжественний ювілей 20-літнього об’єднання католиків з російською православною церквою є найкращим цього доказом. Треба визнати, що думки і твердження священика-уніята Мелетія Соловія досить здорові, ми не завважили в них і тіні релігійного фанатизму, чи національного шовінізму. Провідна думка його стверджень – це розумний гуманізм, гуманізм спільного мира і співпраці.
* Для інформації наших читачів ми надрукували текст повищого документу, переложеного з російської на українську мову. Хоч читачі мусять догадуватись, що автор рапорту пояснює події із власної точки бачення, то все ж таки вони мусять об’єктивно оцінити значення цієї і подібних їй подій в світлі розбиття нашої церковної єдности. Не знаємо чи вірно в рапорті відображені інтенції Чина Св. Василія Великого, але коли йдеться про дискредитаційні заміри супроти Верховного Архиєпископа і Преосв. Івана Бучка,то в тому сумнівів не буде. Немає також сумніву в тому, що в сучасній політиці «діялогу між католицьким Заходом і православним Сходом» Чин Св.ВВ, який тепер залежний не від української найвищої церковної влади а прямо від Східної Конґреґації, запропонував свої услуги.
За моральну базу в цій історії служить факт, що хоч о. др. М. Соловій політично спізнився на торжество двадцятиліття «возз’єднання» Української Греко-католицької Церкви з Російською Православною Церквою, то дипломатично аранжерами вимушено на ньому примирливе до цього факту становище.
В цілому ця подія залишиться болючим епізодом в ряді заходів на розбиття і знищення нашої Церкви не тільки тут на еміґрації, але вже і її останків на рідній землі.
Див. також “Вияснення Редакції“