Свіжий номер

«Тайно образующе». Молитви візантійської Літургії як містагогія

Час ставати сильнішими

Стати автором

Дмитро Павличко

24 серпня 1991*

Я мушу вмерти сьогодні —
Серце радощі рвуть!
Україна виходить з безодні,
Дзвони гудуть великодні,
Об’являється Божа могуть.

Прапор вносять до залу
Синьо-жовтий! Імперія — в шок!
І сходить з п’єдесталу,
Згубивши кепку злинялу,
Ненависти й зла божок.

Розпалися пута нестерпні,
Правда, як сонце, зійшла…
І писав я слова безсмертні…
А було це в суботу, у серпні,
Двадцять четвертого числа.

* Вірш написано в залі Верховної Ради України в перші хвилини
після схвалення Акту проголошення незалежности України. (Прим. ред.)

Набожні хахли

Зійшов Господь на землю
В свою Галичину.
— Чого тут люди б’ються,
Ніяк я не збагну.

І б’ються не де-небудь,
А все біля церков.
Де має бути згода,
Там ллється людська кров.

Наблизився Всевишній
До храму, під котрим
Так бились дві громади.
Що аж курився дим.

В ходу кілки, цапіни,
Каміння та ножі.
Це рідні рідних луплять,
А не чужих — чужі.

Ви хто! — питає Панбіг,
Отих, що праворуч.
— Ми є автокефальні,
І гонять нас за Збруч.

А ви! — До тих, що зліва,
Звертається Господь.
— А ми — греко-католики,
Землі цієї плоть.

Всевишній здивувався:
— Ви часом не хахли!
Скажіть мені, а де ж то
Донині ви були!

— У партії, звичайно, —
Відповідають ті, —
І там то ми навчились
Принципіальності.

Як бачиш, пане Боже,
За правду стоїмо.
І знищуєм вороже
Насіння і клеймо!

Ми будем битись доти, —
Запам’ятай собі, —
Допоки всі не згинем
За тебе в боротьбі!

— Амінь, — Всевишній мовив,
І знов сховався в тінь. —
Амінь вам, безголові,
Дурні хахли, амінь!

Дмитро Павличко
«Літературна Україна»,
11 квітня 1991 р.