д-р Зіновій СВЕРЕДА

Рік 2020 поступово стає переломним для планування економіки та суспільного життя у всьому світі. Попередньо, заради отримання швидкого прибутку, багато «фінансистів та різних діячів» відділили економіку від екології, антропології та філософії. PR-спеціалісти поставили основні акценти на світогляд нижче-середнього за інтелектом споживача, який купує товар та продукт завдяки формуванню «моди і стилю», мало задумуючись про корисність та вплив на довкілля. До промоції маркетингу залучили психологів, щоб вивчати рефлекси і подразники емоцій. Все це формувало споживчі бульбашки: люди купували те, що їм не потрібне, не розумілися на стандартах якості, сприяли формуванню помилкових цінностей. І було питання просте: не «чи» буде криза, а лише «коли». Бо безвідповідальність породила популізм: «споживчу політику» замість високої етики управління та служіння. Високі ідеали були висміяні та принижені, постійним випинанням людських вад.

Тому пандемія, а вірніше, карантин, стали тим вироком не просто для економіки, а для стилю життя. Питання полягає навіть не в тому, є епідемія коронавірусу, чи її нема, а в тому, наскільки вона впливає на людей. Нам досі бракує об’єктивної інформації і статистики. Можна побачити лише одне: наскільки вразливою є система, збудована на псевдо-цінностях. Мильними бульбашками стають не лише певні фінансові піраміди, а й цілі державні устрої. Як написано в Біблії, «не встоїться царство, збудоване на брехні»…

Це все відбувається і в Україні: в один момент у суспільстві запанував страх, бо побачили, що в разі викликів і небезпеки у нас немає ні обладнання, ні спеціалістів. Так буває, коли люди вибирають до влади артистів, а знецінена праця інженерів, техніків, фермерів тощо…

Реалії, які слід визнати

Останні повені в Україні, спричинені вирубками лісів, «несуть в океани та моря» тони пластику й різного непотребу: від пластмасових квітів, пляшок до обладнання. Як кажуть, «сміття навколо нас» є наслідком «сміття в наших головах». Проте більшість населення, навіть самих потерпілих, відмовляється визнавати істинні причини лихоліть: ніхто не бажає взяти на себе провину за пасивність і бездіяльність, за лінь, небажання працювати над собою і бути свідомим громадянином.

Одночасно в Україні ми стали свідками великого феномену міграції працездатного населення віком 20–55 років, починаючи з 1998 року. Причиною була «дика приватизація», тобто доведення заводів до штучного банкрутства та невиплата зарплат. Крім того, суспільство не бачило інших інструментів впливу на розвиток економіки і політики, крім протестів та страйків. Відбувалась ефективна стратегія «поділу та конкуренції демократичних сил». Це лише підтвердило, що об’єднати людей виключно навколо ідеалістичних ідей та утопій важко: потрібно їх об’єднувати також навколо щоденних інтересів. Згадана хвиля міграції переважно отримала освіту в екс-радянських школах. Ті, кого вона захопила, були старанними працівниками, тому швидко завоювали повагу на заході, але мало з них стали підприємцями. Радянська освіта не сприяла особистій ініціативі і бізнес-мисленню.

Ми деколи недооцінюємо роль міграції в подіях в Україні. Біля 10 мільйонів осіб працездатного віку, які мігрували за кордон, – це переважно західна й центральна Україна. Більша частина з них – громадяни проєвропейської політики на виборах. І лише 2-3 % з них мали змогу голосувати на виборах в консульствах України за кордоном. Як наслідок, поступово до влади почали приходити антидержавницькі сили не тому, що їх стало більше, а тому, що все менше голосували проукраїнські та проєвропейські громадяни. Все мало результат у створенні економічних монополій для визиску, які руйнували добробут народу. Відбулась тотальна криміналізація суспільства: органи влади стали осередками корупції і визиску своїх же громадян: спершу владоможці створювали проблеми, а потім пропонували їх вирішення за рахунок, знову таки, громадян. Додатково слід врахувати, що економічний, соціальний та культурний розвиток можливий лише при наявності спеціалістів високої етики праці, ініціативних місцевих команд та інтелектуальних середовищ. Інакше, всі стратегії й тактики громад, створені в PowerPoint з гарними діаграмами у комп’ютері, стануть черговим окозамилюванням для населення та інформаційною мильною бульбашкою.

Тоді як створити нову реальність: через політичні ідеї чи через формування нової професійної культури та підприємницької ініціативи?

Потреба інформаційного оздоровлення

Трохи проаналізуємо історію: 1898 рік – початок першої хвилі міграції українців за кордон: від Аргентини до Канади. З одного боку, це сильно послаблювало сільські громади, а з іншого, дало поштовх до реформ. Для національного відродження Церква та інтелігенція розпочинають з акцій просвіти, науки й реорганізації населення, створюючи профільні організації за інтересами. Серед них – кредитні мікро-спілки, кооперативи та асоціації підприємців. Все це породило епоху національного відродження до 1939 року, незважаючи на відсутність незалежності.

Саме коефіцієнт міграції є одним з основних для визначення успіху чи невдач соціально-економічних систем. Творчі люди мігрують в інші краї, коли не можуть реалізувати свої таланти і професійні здібності. Це основна причина криз: немає передумов, щоб жити, розвиватися та самореалізовуватися. Є люди, які будують свої схеми для збагачення. Вони здобувають соціальні позиції в суспільстві, щоб жити за рахунок інших та не дозволяють іншим досягати успіху й добробуту. Збагачення за рахунок бідності інших та гріха/зла поступово веде до криз та конфліктів. Такі системи мають кілька характеристик: зовнішня окупація і нездоровий консерватизм, коли члени певної громади або структури не бажають сприймати інноваційні ідеї та інноваторів.

Необхідно усвідомити, що політика, економіка, культура та релігія – це системи управління. А «управління» залежить від цінностей людей. З систем, де немає цінностей та етики чи тих, де викривлені цінності, люди зі здоровими цінностями мігрують, борються, або стають переслідуваними. Дійсно, в атмосфері суцільної брехні говорити правду вважається злочином.

Тому постає питання: з чого розпочинати реальні реформи в бізнесі і заради чого?

Дуже важливим є інформаційне оздоровлення від фейків та брехні щодо України як країни суцільної корупції і безправ’я. Це не так. Форми корупції в Україні не породжені просто відсутністю культури господарства чи ментальністю, а, перш за все, це спадщина колишніх колоніальних режимів: вони знищували місцеву інтелігенцію, еліту, починаючи від простого вчителя та священика, та віддавали привілейовані місця для керівництва людям, які були виховані в ненависті до всього українського. Крім того, їм допомагали місцеві манкурти заради досягнення свого добробуту. Це досі продовжується: переважно більшість власників бізнесу зневажають екологію, права працівників, визискують із зарплат підлеглих. Крім того, маємо проблеми світових систем корупції: відсутність моралі й бажання швидкого збагачення веде до створення офшорних схем міжнародного корупційного спруту.

Наслідком інформаційної кампанії України має стати кілька результатів: формування її позитивного іміджу, відродження віри індивідуальних людей у своїй спроможності розпочати підприємницьку справу, залучення зовнішніх інвесторів. Це має бути соціально-економічне місіонерство, яке також можна назвати, суспільною євангелізацією. Нова система має бути збудована на здорових цінностях та етиці. Нам потрібне «соціальне Євангеліє» – добра новина для людей, яка несе їм спасіння життя та розвиток.

Україні потрібно навчитися робити промоцію успішних етичних українців на національному та світовому рівні, домагатися їхнього визнання. Наприклад, більш прозорим має стати процес беатифікації Митрополита Андрея Шептицького. Має бути зрозумілим, хто за це відповідає з українського боку, в якому стані підготовка документів, які матеріали потрібні. Якщо хтось взяв на себе відповідальність, то має звітувати перед вірними чи просити про допомогу і співпрацю. Бо протягом кількох років проведено велику кількість круглих столів, видано багато наукових видань і монографій, розсекречено масу архівних документів, що достатньо вже на кілька процесів за всіма вимогами й нормативами. А ми й досі не можемо сказати «хто і за що відповідає в процесі беатифікації», коли була звітність; досі не можемо домогтися офіційного визнання святості не просто Андрея Шептицького, а й незламності духу народу і вірності Церкві. Потрібно усвідомити, що будь-які «закриті» справи лише шкодять загальній співпраці між провідниками та інтелігенцією. Бо, з останніх подій і процесів, ми можемо бачити, що «достатньо доброї волі від відповідальних» для прийняття будь-яких рішень, якщо є системна робота та лобіювання активних громадян і вірних (часто це є одна і та ж категорія осіб). Бо якщо проаналізувати лише самі книго-видання, здається, що ми більше переймаємось авторитетами інших народів, ніж поважаємо і цінуємо своїх незламних та сильних особистостей. Без історичних прикладів дуже важко визначити ініціативних послідовників та «запалити» молодь в стані соціальної депресії громад.

Справа творення спілок

Другим етапом творення нової реальності є промоція і розвиток різних місцевих асоціацій та організацій за інтересами: від профспілок до об’єднань підприємців.

Після кількох революцій українці поступово починають розуміти, що неважко об’єднатися «проти» когось, а потрібно об’єднуватися «за» щось. Проти чогось – це зруйнувати те, що не виправдовує себе, а «за» – це нові цінності, щоденна праця, нова система управління, що потребує нової філософії і світогляду.

Як виклик на проблеми, в Україні поступово починає формуватися нове бізнес-середовище. Воно має прояви в різних формах, але можна відзначити кілька пріоритетів. Змінюється культура споживання. Все більше в родинах замислюються: а чим ми годуємо наших дітей? Відсутність ефективного контролю за якістю продуктів породила іншу крайність: фізичну слабкість та кількість недуг серед молоді. Це стало поштовхом для батьків шукати рішення. Індивідуально зробити це дуже важко, адже поступово зникають підсобні селянські господарства й самі села. Все монополізують великі компанії і фермери, які не завжди дотримуються усіх стандартів якості. Недотримання норм збереження ґрунтів та водопідведення, вживання хімікатів поступово доводить до абсурду всі економічно-фінансові показники: на вирішення проблем буде виділятися більше грошей, аніж на вдосконалення технологій та інновацій.

Іншим показником цих бізнес-середовищ є промоція культури сімейних підприємств та інтелектуальних громадських кіл. Зокрема, під час карантину було проведено багато онлайн форумів на різні тематики.

В Україні існує необхідність нового духу бізнесової євангелізації. Кооператори вже кілька років організовують прощі зі Стрия, Львова та Києва до Зарваниці, де, крім молитви, обговорюють можливості співпраці. Є ефективна діяльність Християнської Служби порятунку щодо поширення фінансової грамотності населення. Дуже багато творчої молоді виховують інститути та бізнес-школи Українського Католицького Університету. Ефективно працює екологічне Бюро УГКЦ. Все це можна продовжувати. Є приклади місцевих кредитних спілок, такі як «Вигода» у Стрию, платформа «Промприлад» та «Тепле місто» в Івано-Франківську.

Важливо знайти платформу і «закваску»

Ведучи мову про оновлення, потрібно відзначити кілька моментів: сучасна людина має навчитися шукати інформацію про структури та партнерство відповідно до особистих переконань. Для цього формуються події. Пандемія створила новий тренд: онлайн форуми, які можна відвідати, не виходячи зі свого будинку. Один з них – Український Економічний Ренесанс Форум. Його мета – збудувати і поширювати концепцію соціально-відповідального бізнесу України по всіх регіонах та областях через залучення в реалізацію практичних проектів, що актуальні для місцевих громад та підприємців. Це діалог і співпраця між «владою–бізнесом–освітою–споживачами» (місцевими громадами, родинами, населенням). Дуже важливим є визначати тих творчих людей, здатних бути «закваскою» в своїй громаді.

Перший день названого форуму був присвячений відносинам «Америка–Україна». Виступали знамениті особистості з посольств та торгових палат. Крім того, цікавою була секція про кредитні спілки та їхній досвід в Канаді та США, де закономірно пролунало риторичне питання про те, чому їх важко відродити в Україні? Крім того, на форумі обговорили питання створення платформи та програми співпраці, щоб українська діаспора мала змогу купувати землі сільськогосподарського призначення в Україні. Багато людей постраждали через комуністичні переслідування і конфіскацію приватної власності, досі не прийнято актів про реституцію майна потерпілих. Є можливість виправити це.

Ще один приклад – все більше розвивається проект «Сімейні молочні ферми» від Української Кооперативної Федерації. Кожна родина проходить ретельне навчання щодо планування свого часу, праці та управління. Багато родин вже отримують прибуток з ведення власних ферм.

Український Економічний Ренесанс Форум став місцем, де аналізували програми співпраці між Україною та Європейським Союзом. Тут промовляли запрошені доповідачі, зокрема Віола вон Крамон, Ганс-Йозеф Фель, Стефан Гсангер –авторитети в розвитку альтернативної енергії, інновацій та сталого розвитку громад. Особливу увагу на форумі приділено концепції «European Green Deal» – пріоритетам розвитку ЄС в наступні десятиліття. Відтак Українська Кооперативна Федерація та партнери братимуть участь у Європейському тижні розвитку регіонів та громад 12-21 жовтня в Брюсселі.

Для чого я про це кажу? Щоби показати, що позитивні приклади і певні результати в Україні вже існують: українці поступово формують себе як успішна нація. У цій справі дуже важливим є об’єднання зусиль всіх авторитетів, суспільних установ, влади, бізнесу, освіти та Церкви, щоби єднати народ навколо ідеї щоденної творчої праці. І добрий результат буде. Бо що є закваскою суспільства та його двигуном?

Про страхи й активність

У будь-якій сфері чи напрямку є невелика кількість осіб, які не просто професійно роблять свою справу, а глибинно реалізовують своє покликання. Так будується суспільний організм. Його якість залежить від кількох опцій. До них належить ефективність освітньої системи, яка допомагає формуванню професіоналізму та спеціалізації, формування поваги до оригінальності особистості. Сюди ж слід віднести навики критичного мислення та аналізу, коли людина, має власну точку зору, незалежну від загального впливу соціуму, і достатньо сили волі реалізовувати свої принципи. Дуже важливим є також те, чи вміє людина створити мікросвіт навколо себе, який сприятиме її розвитку і самореалізації. Особисто в мене розпочався сильний зріст в житті тоді, коли я розпочав ізольовувати себе і не допускати тих, хто заважає реалізації моїх планів, незалежно від їхнього статусу, і навпаки, максимально комунікувати з людьми, які готові бути спільними партнерами. Бо вважаю, що коли людина має віру в свою справу, вона може реалізувати все, що задумала. Просто не потрібно витрачати час на те і на тих, хто заважає. Як кажуть, в темні часи дуже добре видно світлих людей. На початку всіх історичних епох були такі особистості: їх спершу могли переслідувати, але згодом переймали їхні думки та принципи або визнавали їхнє право керувати іншими.

Значна частина людей вражена постійно не просто зневірою, а тим, що вони і не мали справжньої віри. Будь-які зміни викликають у них страх, бо для них щастя – це мати типовий комфорт життя без розвитку. Але розвиток передбачає виклики, проблеми перевіряють модель поведінки та життя на доцільність і міцність. Натомість страх – це частина їхньої моделі життя, який допомагає виправдовувати свою пасивність та готовність віддати іншим право вирішувати замість себе. Бо люди, які себе реалізовують, – живуть, а особи, що є просто споживачами, часто існують. Парадокс в тому, що вони потрібні між собою, бо страх одних створює працю для інших. Так формується природня ієрархія і субординація.

Позитивне мислення і підприємницька спроможність – поняття взаємопов’язані. Більшість успішних людей зуміли працювати над важливим мистецтвом: уміти мріяти. Тому позитивне мислення дуже допомагає в підприємницькій роботі, сприяє розвитку творчості та покликанню людини.

Так в суспільстві формується закваска –середній клас ініціативних, мотивованих та організованих людей. Зазвичай їх небагато: 5–7%. Але саме вони, натхненні прикладами великих людей, творять історію, будують економіку та політику. Основна риса закваски – здатність приймати осмислені та незалежні рішення, мати свою точку зору, діяти з власної волі, а не під примусом. Таким людям притамання спроможність до самореалізації, не чекаючи подачок, продуктивність у житті. Це основна властивість і суть людини, яка б мала належати до середнього класу. Все інше – похідне. Така людина може мати будь-яку професію. Головне – здатність аналізувати навколишні процеси і вміти створювати сприятливе середовище для реалізації своїх планів.

Подолання внутрішніх страхів, готовність до ризиків та інновацій – теж важливий момент моральної зрілості. Якщо взяти статистику осіб з вищою освітою і зробити певне порівняння з професійністю, зайнятістю та підприємництвом, то можемо побачити багато парадоксів. Є чимало підприємців, які ніколи не вивчали економіку. Водночас є мало таких, що зуміли капіталізувати свої знання.

Інший важливий момент – наявність приватної власності. Навіть найпростіша приватна власність – дім, сад, город, авто – це вже умови для мінімальної свободи людини. Не випадково режими, керовані лівими теоріями, намагаються конфіскувати або поступово забрати власність: їм потрібен пролетаріат, який залежить від подачок. Наступна характеристика дуже важлива, але вона трохи слабка для середнього класу в Україні – спроможність до самоорганізації, тобто вміння формувати спілки, союзи та асоціації. Над тим потрібно ще сильно працювати над цим моментом. Бо є забагато отаманства, що заважає сформувати сильні структури за інтересами. Крім того, потрібно позбавлятися турбулентності, заснованої на протестах. Останнє – ознака того, що нема системної щоденної праці для формування середнього класу.

Для об’єднання середнього класу потрібна щоденна висока етика. Ти не зможеш об’єднати людину, яка лихословить, з людиною, яка плекає мову. Неможливо об’єднати підприємця, який викидає в лісі сміття, з господарем, який дбає про довкілля. Тому існує потреба ідеології та етики. Середній клас в Україні має виробити правила своєї діяльності.

Віра й етика є двигуном розвитку суспільства. І тут свою роль має відіграти Церква та безпосередньо вірні.

Зіновій Свереда, доктор соціальної економіки

Закінчення. Початок у попередньому числі «Патріярхату».

Велика кількість мудрих – спасіння світу, і цар розумний – добробут народу (Муд. 6, 24)

Цьогорічна весна принесла Україні нові серйозні виклики. Здається, зовнішня загроза перестала мобілізувати сили та віру народу. Разом із тим ми отримали чітке усвідомлення того, що телебачення має більший вплив на свідомість, аніж релігія чи слова моральних авторитетів. Сучасна людина все більше живе у віртуальному світі та проводить свій час не просто за «компом», а «в компі та в ґаджеті». Зважаючи на це, основною стратегією сучасних комунікацій стало створення політичного «фастфуду», в якому кожен знайде щось для себе. Цим «фастфудом» є не що інше, як маніпулятивні стратегії. І вони спрацьовують.

Водночас потрібно зауважити, що розумні, ерудовані люди теж можуть на таке купитися, бо у величезному потоці інформації, яку отримуємо щохвилини, щораз складніше перевірити її якість і достовірність, а брак часу на обдумування цієї інформації підштовхує нас до нерозумних вчинків.

До маніпуляцій вдавалися всі політичні партії і замість справжньої постійної комунікації з народом вони годують його гаслами. Чи ж не дивно, що віртуальна партія без своїх регіональних осередків стала найбільш популярною? А що інші? Регіональні осередки традиційних реальних партій є активними і діяльними постійно чи лише кілька місяців перед виборами? Ці осередки мертві, бо не проводять системної роботи з людьми! Партії та блоки кожні кілька років змінюють назви, маємо не просто феномен депутатів-«тушок», а й партійблоків-«тушок», котрі перебігають від одного до другого прапора чи гасла.

Президентські вибори 2019 року в Україні цілком можуть стати основою для досліджень і написання дисертацій з політології та медійних комунікацій. Українські експерти можуть викладати і навчати Гарвард, як за допомоги медіа створити «мрію-голограму» і змусити людей повірити в неї, як зробити так, щоби казка стала реальністю. Як бачимо, достатньо правильно змалювати людям Нью-Васюки, які будуть розбудовані сучасними остапами бендерами, і виборці не захочуть чути жодної альтернативи та голосу моральних авторитетів, які сьогодні, до всього, не встигають за швидкістю зміни викликів часу.

На тлі описаного вище чітко видно одну серйозну проблему: в Україні поважні «інтелектуали», які міряються своїми високоморальними ідеями та стратегіями, не бажають об’єднатися заради суспільного і народного добра та розпорошують здорові народні сили. Інші «моральні авторитети», які просто хочуть сидіти збоку, усіх навчати і не брати участі у виборах, так само небезпечні, як і ті, що насичують людей хлібом та видовищами. Вони самі собою є малопродуктивними, а тим, що вважають себе кимось, а народ мають за ніщо, роблять із людей дурнів, бо забувають, що мають служити, а не панувати. Їхня провина в неорганізованості народу така ж велика, як і тих, що обрали тактику перетворення народу в натовп, граючи на людських інстинктах та глупоті.

Ми потерпаємо від загальної кризи інституцій – від культурних та релігійних до правових та політичних. «Інтелектуали» хочуть бавитися у красномовство, але не хочуть чистити авгієві стайні разом із народом. Нема бажання ввійти у реальну боротьбу. Пасивність інтелектуалів у політичному житті, тобто в практичному управлінні народом, призвела до ситуації, коли політика може бути не тільки цинічним театром, а й мандрівним цирком. І це через те, що нема альтернативи. Якщо моральна еліта не бажає об’єднатися та повести за собою народ, то цю нішу займають інші: кращі чи гірші – можна буде судити лише за плодами їхньої праці.

Пасивність «красномовних інтелектуалів» зрівноважує інша крайність – активне невігластво, однією з характеристик та інструментом формування якого є примітивна культура мовлення. Сьогодні остання ледь не тотально заполонила українське суспільство з кількох причин: вкрай низька культура читання, слабка освіта, двомовність як реального, так і медійного простору. До того ж ця двомовність не сприяє підвищенню рівня мовлення пересічного глядача загалом, часто навпаки – поп-споживча медійна псевдокультура отуплює людину: модно бути тупуватим. Психологи зазначають, що дурна людина «німа» – не здатна до дискусії або «глуха», бо не бажає чути аргументів інших.

Мову вважають дзеркалом людської цивілізації, тому низький рівень спілкування – це передумова занепаду суспільних утворень чи ладів. У чому унікальність Тараса Шевченка? Завдяки поезії – мистецтву високого слова – він відродив дух народу! Його слово дієве тому, що сповнене краси та енергії. Те саме з «Руською трійцею»: троє молодих семінаристів почали йти проти загальної течії суспільних настроїв і зробили «революцію».

В Україні сьогодні існує не лише проблема браку освічених провідників (справжню українську еліту впродовж ХХ століття практично винищили), а й проблема відсутності інституцій та систем, які мають формувати благородну творчу еліту – освіти, релігії та родини. Освіта перетворилася в набір інституцій, які формують ерудованих, але не мислячих осіб. Родину знищують заробітчанство і гендерна ідеологія. Релігійні ж провідники нерідко співпрацюють із корумпованими чиновниками або тіньовим бізнесом, а не розвивають мудрого господаря.

Так, у релігійних колах є спроби відновитися. Проте історичні травми, як-от конфіскація майна, тотальне винищення священиків та інфраструктури, поки що сповільнюють ці дії. Ситуації часто вимагають і «пророків» у конкретній релігійній громаді, яка потребує реформ, але релігійні структури, що сформувалися за царя і Сталіна, не бачать потреби в реформах, не розуміють потреби відповідати духові часу та формуванню вільного духу людини. Вони й надалі є «релігійним постсовком».

Таких людей, як Шевченко чи Шашкевич, називають пророками. Вони не мали страху піти проти спотвореного світогляду народу, громади чи родини. Священики, соціальні лідери, культурні діячі, економісти, які несли просвіту, боролися з пияцтвом, теж були свого часу пророками, бо розвивали мудрість народу. Якщо мудрість – це вміння відрізнити добро від зла і обрати добро, то глупота, навпаки, сліпа, штовхає до гріха та злочину.

Без можливості розрізнення добра і зла людина не здатна накопичувати досвід. Відповідно, зіткнувшись із викликами світу, не може діяти і перш за все взаємодіяти з іншими заради ефективних рішень, адже не здатна до солідарності. Мудрість має шанс зростати лише тоді, коли сам народ бажає правди, шукає її. Але чого шукає сьогодні український народ?

Автору статті кілька років тому випало брати участь в дослідженні видатків сільського населення та громад загалом. Із сімейних бюджетів та доходу громад витрачалося 20-30% на різний непотріб – переважно на спиртне, сигарети, розваги. Решта витрат, на жаль, не була пов’язана з інвестуванням у власний розвиток (освіта, спорт, господарка), а з витратами, породженими проблемами, зокрема хворобами. Такий несвідомий і неконтрольований споживацький стиль життя завжди призводить до збагачення тих, що контролюють світогляд. Натомість ті, за рахунок кого відбувається збагачення, постійно невдоволені, постійно нарікають, входять у свого роду депресивний стан.

Подібний підхід спричинений не в останню чергу тим, що родина закладає людині помилкові цінності. До прикладу, орієнтує дитину не на те, як бути щасливою та реалізованою, а як зробити кар’єру. Оскільки батьки самі недооцінюють важку працю, наприклад, простого шкільного учителя, а готують свою дитину виключно для «престижного юридичного/ економічного факультету», то закладають у неї зневагу до інших професій, до правдивої самореалізації. Тоді в суспільстві нема розуміння того, що коли міністр освіти не вийде кілька днів на роботу, цього ніхто не відчує, а якщо двірник кілька днів не прибере довкола будинку, то це одразу відчують усі його мешканці. Проте працю останнього в Україні досі мало хто цінує, радше навпаки.

Світоглядна провина і пересічного громадянина, і громади полягає в бажанні досягти швидкого ефекту. Тому в людей є гроші на пиво, але нема на книжку. Багатьом хочеться «піару», а не реальної жертовної праці. Хрестоматійним є приклад, коли митник або далеко не чесний бізнесмен легко дасть гроші на капличку чи храм, але дуже неохоче на видання книги чи на освіту. Тож суспільству нарешті потрібно зрозуміти, що інвестиція в мудрість вимірюється не швидкими, а «сталими» показниками (sustainable indicators).

На загальнодержавному рівні варто навести простий приклад «математики гріха»: ринок алкогольних напоїв, тютюну, наркотиків, азартних ігор, утримання інституцій, що не дають жодної користі суспільству (невиправдані витрати на силові структури, бюрократію і номенклатуру) – це десятки мільярдів грошового обігу. В той же час влада бере зовнішні позики на речі, які справді необхідні громадянам, заганяючи країну в борги, віддавання яких лягає на плечі людей, що дійсно працюють.

Якщо уважно проаналізувати господарку будь-якої країни, то нескладно збагнути, що кожне суспільство має достатньо засобів, аби вийти з будь-якої кризи. А перешкодою цьому є виключно відсутність розуміння цього закону чи свідоме тримання громадян у незнанні зусиллями правлячих кіл.

Рівень життя народів дуже залежить від якості їхніх еліт. Очевидним є те, що коли до проводу народу належать люди без етичних цінностей, то високим буде рівень корупції та криміналізації суспільства: шарлатани і пройдисвіти стають псевдокумирами. І хоча вони в подібних випадках захоплюють владу і привілеї в суспільстві, їх не можна назвати елітою. Для них підходить слово «знать»: пихата закрита каста, яка тримає народ під контролем, забираючи в нього можливість розуміти, що ж насправді відбувається. Фінансові піраміди, сертифікації, офшори, ліцензії та інші псевдореформи, створені цією псевдоелітою, мали на меті одне: заплутати народ до тієї міри, аби він не орієнтувався в ситуації, не бачив різниці між правдою та брехнею. Отже, не дивно, що в нас і далі керують підлеглими за «совковими» принципами: «не объясняй, не предлагай, не спрашивай».

У 1991 році ми отримали дар незалежності, а разом із ним – новий виклик. Бо якщо раніше було зрозуміло, хто окупант і зовнішній ворог, то зі здобуттям незалежності і окупант, і пересічний українець одержали однакові паспорти. Тому те, що раніше було визиском ззовні, цілком зрозумілим грабунком, стало «реформами». Окупант затвердився в інституціях влади, які стали приватизованими. Удосконалювалися схеми вимивання грошей, але не змінювалася суть: багатства і ресурси й далі працювали на обмежене коло осіб, що звикли жити за рахунок народу. Але не можна вливати нове вино в старі міхи… Ми часто хочемо побудувати вільну економіку через старі постсовєтські установи, які своє віджили, а це призводить до тотальної корупції, визиску та феодалізму.

Загалом поданий екскурс показує, що глупота може бути не тільки індивідуальна, але й суспільна. Її часто накидають нам ззовні у вигляді бацили неповноцінності, меншовартості. Плекання ж і пошук мудрості залежить найбільше від нас самих. Мовиться про усвідомлення її потреби – навернення, покаяння, працю над собою, усамостійнення та критичність мислення. Утім дурити самих себе набагато легше, аніж працювати над собою. Той, хто готовий віддати контроль і планування власного життя іншим, має комплекс меншовартості. Люди, які вірять у політиків, котрі повинні покращити їхній побут, дурять самі себе. І, на жаль, таких багато. Єдиний рецепт успіху в житті – це праця над собою, натхнена мрією і мудрістю, мета якої – пошук істини, що несе свободу і мир, породжений справедливістю. Мудрість дасть свої плоди: продуктивність життя, професійність, довіру і творчість. Мудрість будує, а не руйнує, вона «сповнює хату бажаним, засіки – плодами своїми» (пор. Сир. 1,17).

д-р Зіновій Свереда, президент Українського кооперативного альянсу, доктор соціальної економіки Папського Григоріанського університету