Свіжий номер

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

д-р Аскольд Лозинський

Українська громада Нью-Йорку й околиці святочним обідом вшанувала міністра закордонних справ України Генадія Удовенка з дружиною Діною

Хай мені буде вільно на сторінках журнала «Патріярхат» висловити кілька думок про Достойного Генадія Удовенка з приводу вшанування його святочним обідом тому, що нас в’яжуть довгі роки знайомства, під час якого не раз велись палкі дискусії на церковні теми. До речі, Генадій Удовенко належав і дальше належить до тих виняткових особистостей, який довгий час спілкувався з групою українців в Нью-Йорку й околиці, а в цьому найбільше сприяли і були ініціяторами з нашої сторони д-р Марія Клячко й мгр Ева Піддубчишин. До цієї групи я мав шану належати. Не буду тут називати імен, що були учасниками тих зустрічей, бо. мабуть, дехто може собі цього не бажати, але можна сказати, що між ними були науковці: математики, історики, економісти, журналісти, поети, письменники, мистці й особи в священичих кольоратках. І тому при цій нагоді, моїм бажанням є хоч трохи кинути, з іншого боку, світло на Генадія Удовенка, а він же був у той час також провідною особистістю правлячого режиму, якого, у той час, українська громада у діяспорі, у більшості сприймала, як рупора комуністично-більшовицької імперії, але дійсність була дещо іншою.

У престижному Шератон Готелі, у Нью-Йорку, заходом Українського Конгресового Комітету Америки та Української Американської Координаційної Ради, в суботу, 6 грудня 1997 р. відбувся святочний обід-бенкет на пошану міністра закордонних справ України, який водночас є головою 52 Генеральної Сесії ООН, Генадія Удовенка з дружиною Діною. Організаторам належить висловити признання за те, що вирішили в особливий спосіб гідно й достойно вшанувати Достойного Генадія Удовенка з його дружиною Діною. Слід підкреслити, що Генадій Удовенко є багатокольоритною особистістю не тільки в українському, але й у міжнародному дипломатичному світі. Звичайно, варто було б тут накреслити його життєвий шлях, але це зараз здійснити є не можливо. Гому обмежусь до кількох дуже загальникових штрихів.

Генадій Удовенко народився у Кривому Розі 1931 р. Вишу освіту здобув на університеті ім. Тараса Шевченка в Києві у галузі міжнародних відносин, які доповнив в Українському Науковому Інституті Економіки Сільського Господарства. Вже з 1959 року Генадій Удовенко працює на різних посадах у міністерстві закордонних справ України. Як здібний і талановитий дипломат вибивається на провідне місце, ставши, у 1980 році, заступником міністра закордонних справ України і на цьому пості діяв до воскресіння української незалежної держави 1992 р. В цьому періоді Г. Удовенко успішно себе проявив, як непересічний дипломат на форумі Організації Об’єднаних Націй у роках 1973-1977 і 1985-1991. В тих роках він був членом делегації України та був головою Постійного Представництва України при ООН. Власне, на цьому пості Удовенко розгорнув широку працю і виявив свій непересічний талант дипломата. Він здобув собі широке визнання, навіть серед американських дипломатичних кіл. Слід мати на увазі, що останні, себто американці, дуже добре приглядались до дипломатів з радянської орбіти, які, в більшості, свою дипломатію використовували для розвідчої праці. На форумі ООН Удовенко займав різні провідні становища, з яких добре вив’язувався.

В тому часі Удовенко шукав шляхів зустрічі і українцями в Нью-Йорку. Як вже вище було зроблено натяк, що такі зустрічі відбувались. Під час цих зустрічей зударялись протилежні думки. Нашою ціллю було відчути, як думають представники радянського режиму, що можна від них сподіватись і, властиво, що вони заступають? Мабуть, такі самі цілі мали наші співрозмовники. Не раз, це були палкі дискусії. Ми старались донести до їх свідомости, що нам не йдеться про таку чи іншу ідеологію, а в першу чергу вказати на явні й незаперечні прояви російської шовіністичної імперської політики. Ми їм вказували на факти, що у радянській, а слід розуміти російській, пропаганді ми ніде не зустрічали таких висловів, як «російські буржуазні націоналісти», але чомусь є тільки «українські буржуазні націоналісти». Чому воно так є? Чому існує у Радянському Союзі тільки «Русска» (розумій російська) Православна Церква, а в той же сам час не має Української Православної Церкви? Чому ліквідували Українську Католицьку Церкву і поставили її поза букву закону, а Радянська Конституція, на папері, забезпечувала право на вільне віроісповідування? Чому, коли українські поети чи письменники Симоненко, Стус, Світличний, Сверстюк, Чорновіл чи інші напишуть український патріотичний вірш, роман, повість чи новелю є «буржуазними націоналістами», «бунтарами», яких треба судити і саджати в тюрму, але коли такий самий патріотичний твір напише російський письменник чи поет про Росію-Москву. то його не судять і не називають «російським буржуазним націоналістом»? Звичайно, ми не сподівались від них відповіді на ці питання, нам ішлось про те, щоб вони ці питання почули і ставили їх самі собі та знаходили відповідь.

В такому дусі відбувались наші зустрічі. Ми помітили, що наші співрозмовники, такі як Василь Поліщук, Володимир Чорний, С. Лазебник, Ігор Хижняк, Ю. Шевченко, а зокрема Генадій Удовенко пильно прислуховувались до наших думок. Від наших співрозмовників довідувались про проблеми, які вони мають. Під час одної з зустрічей, на якій був відомий науковець Шлєпаков, ми відчули, що українська наука й науковці є в повній ізоляції, їм не дозволяють спілкуватись з науковцями поза Радянським Союзом. Під тим оглядом ми відчували, що вони потребують нашої допомоги, хоч цього вони безпосередньо не говорили, але їх спроби були недвозначними. Вони шукали контактів з науковим світом. Ми, з нашої сторони, ставили деякі пропозиції та різні сугестії… Можна сказати, що наші зустрічі не залишались без впливу, але про це могли б сказати вони самі… Без сумніву цею справою таки командував Генадій Удовенко. Треба підкреслити, робив це вміло й з тактом.

Особливо яскраво виявив себе Генадій Удовенко у період перебудови і перестройки. Як тільки Україна видала Деклярацію про суверенітет української держави, то Г. Удовенко її вдало й скоро використав на форумі ООН, розіславши її усім дипломатам. Доклав чи мало зусиль, щоб ця суверенність української держави закріплювала у міжнародному дипломатичному світі та в Україні. Нав’язав добрі зв’язки не тільки з Українськими

Церквами, але також з Римо-Католицькою Церквою. Г. Удовенко збагнув значення Христової Церкви. Він провів чи малу працю на становищі посла України у Польщі. Це був і далі залишився не легким, але за те дуже важливим тереном так для України, як і Польщі. Президент Л. Кучма зробив правильний вибір, покликавши на міністра закордонних справ Генадія Удовенка, який провів і дальше проводить успішну закордонну політику української держави.

Слід підкреслити, що Генадій Удовенко є високої кляси професійний дипломат, а водночас є надзвичайно милою, товариською і добросердечною людиною, людиною без злоби і підступства. Відданий своїй професії, великим відчуттям і зрозумінням ставиться до людей і складних проблем. Поруч з цими непересічними позитивними прикметами є великим українським патріотом. Все це вище сказане про Генадія Удовенка винесло його на високий пост міністра закордонних справ України і на голову 52 генеральної сесії Організації Об’єднаних Націй і є визнаний у міжнародному дипломатичному світі, як здібний і талановитий дипломат.

Чисельно зібраних учасників бенкету привітав Мирослав Шмігель, що був одним з членів комітету в підготовці святочного обіду й водночас був ведучим програмою першої частини вечора. Він особливо привітав Достойного Гостя Генадія Удовенка з його милою дружиною Діною. а далі привітав посла України у Вашінгтоні Юрія Щербака з дружиною Марією, посла України до ООН в Нью-Йорку Володимира Єльченка з дружиною Марією, генерального консула України у Нью-Йорку Віктора Крижанівського з дружиною Людмилою та присутніх дипломатів України та всіх учасників. Преосвящений Владика УКЦеркви Василь Лостен провів молитву, просячи Всевишнього Господа Бога, щоб нагородив Достойного Генадія кріпким здоров’ям. щоб йому допоміг дальше успішно працювати для добра і розвитку молодої української держави на славу Божу й українського народу.

Президент УККА д-р Аскольд Лозинський виголосив привітальне слово присвячене Достойному Генадію Удовенкові, відмічуючи його особливі заслуги на зовнішньому відтинку для добра української держави. Після промови піднесено тост на здоров’я Достойного Генадія, а присутні піддержали співом — многая літ.

У мистецькій частині виступила, відома солістка Львівської Опери Олександра Грабова (сопрано), яка при фортепіяновому супроводі Володимира Винницького виконала кілька арій з опер Пуччіні й Шопена, а також українські романси. Крім цього В. Винницький, талановитий фортепіяніст, майстерно виконав фортепіянове сольо. Добірна авдиторія нагородила виконавців спонтанними оплесками.

Достойного Генадія Удовенка представив Євген Стахів, що був ведучим у другій частині вечора від УАКРади. У представленні Генадія, Стахів нагадав давні часи знайомства, підкреслив його велику працю на дипломатичному відтинку і підказував, що Генадій повинен ще подбати, щоб були наладнані відносини Українських Православних Церков, а також подбав, щоб у Ватикані був український посол і президент Л. Кучма запросив Папу Івана-Павла II відвідати Україну. Після цих слів попросив до слова Г. Удовенка.

Спершу, Достойний Гість, Генадій Удовенко подякував промовцям за теплі слова, що були висловлені у його сторону й до цього додав, це було маленьке перебільшення. Удовенко виразно підкреслив, що закордонна політика, це не його успіхи, це політика президента Леоніда Кучми, а він її виконує. «Я і всі ми в уряді свідомі наших економічних негараздів — сказав Г. Удовенко. Слід не забувати, що ми успадкували понад сімдесятрічну, страшну спадщину Радянського Союзу, що була воєнно насичена нуклеарними ракетами націленими на Америку. На жаль, цього їсти не можна. Все це треба переставити на інші рейки. Нам у спадщину попав, не нами плянований, Чорнобиль. Це трагедія не тільки наша, але нам приходиться найбільше за неї платити. Все це треба враховувати, щоб мати ясну картину, що Україна мас і чим розпоряджає. Так, нам потрібна одна Українська Церква. Як Ви знаєте, президент Л. Кучма й про те думає. Знаєте, що відбулась нарада голов різних Церков і церковних юрисдикцій, домовились до одного, але діють по іншому. Ви самі дуже добре знаєте. Україна й український уряд дуже високо оцінює працю і допомогу української діяспори. Вам належить щира подяка за вашу працю, за Вашу любов до України, за Ваш великий патріотизм. Щире Вам спаси Біг за все і за те, що сьогодні прийшли». На закінчення подякував організаторам за улаштування цього приємного й величавого святочного бенкету. Виголошене, глибоко продумане, слово достойного Гостя Генадія Удовенка присутні прийняли гучними оплесками і постанням з місць.

Завершуюче слово від УАКРади виголосив Іван Олексин. Він висловив особливу вдячність Генадію Удовенкові за проведену велику дипломатичну працю для України та побажав йому кріпкого здоров’я, щоб міг дальше успішно проводити так важливу працю на закордонному відтинку молодої української держави.

На закінчення подячну молитву провів від УП Церкви заступник голови Консисторії у Бавнд Бруку о. Василь Дяків. Бенкет закінчено відспіванням національного гимну «Ще не вмерла…».

З особливою приємністю приходиться сказати, що бенкет на пошану міністра закордонних справ України, голови 52 генеральної сесії ООН Генадія Удовенка пройшов у дружньо-родинній атмосфері, успішно, гідно й достойно. Цей бенкет був тільки наявним виявом вдячности і признанням для Достойного Генадія Удовенка, як високо українська діяспора цінує його великий вклад праці для добра й розвитку української держави.

Микола Галів

Пом’янули тих, що на протязі десятиліть забороняли пом’янути

Тому шістдесят років на широких родючих ланах українського чорнозему мільйони українських селян гинули з голоду. Організатором цього диявольського пляну був найбільший злочинець світу, якого світова історія записала, Йосиф Сталін. Це він, ленінський спадкоємець комуністичної тиранії з своїми співтворцями — душогубцями надіялись, що голодовою смертю біля десять мільйонів українських селян — жінок, мужчин, старших і молодих, дітей і немовлят розв’яжуть проблему — уб’ють українського християнського духа. Це сталось не колись, в якомусь там ранньому столітті, але таки в нашому, двадцятому столітті, у 1932-33-х роках. Історія людства не записала на своїх сторінках такого трагічного випадку, щоб штучно утвореним голодом загинула така велика кількість людей. На жаль, це сталось на очах цивілізованих народів, і ніхто навіть не підніс голосу в обороні мільйонів вмираючих людей. Не було навіть згадки про будь-яку допомогу, як це ми бачимо у наш час по відношенні голодуючих у Африці чи інших місцевостях.

Душогубцям невинних людей здавалось, що смерть — це найкраща розв’язка їх проблем. Вони не бажали собі пригадати незаперечної правди, що христовбивці також так думали, що смерть Ісуса Христа розв’яже їх проблему. Що після смерти люди все скоро забудуть, а з часом все піде в забуття. Знаємо, як грубо вони помилялись, бо після смерти прийшло воскресіння, і на розп’ятому Христі виросла могутня і незнищима Христова Церква, якої неспроможні подолати сили диявола. І після шестидесяти років немов воскресли у нашій пам’яті ці мільйони наших братів і сестер, як незаперечні свідки найбільшого злочину комунізму й атеїзму проти людства. Сьогодні згадали їх пам’ять не тільки в діяспорі, але й на їх рідних землях, на землях, де вони в голодовій агонії помирали. Це вперше після шестидесяти років, що ввесь український нарід свобідно, разом згадав їх пам’ять і заніс за спокій їхніх душ свої щирі молитви.

Таким українським днем скорботи для митрополії Нью-Йорку й околиці був день 1 червня 1993 р. Широка українська громада відзначила цю болючу й незабутню дату двома імпрезами, симпозіюмом і особливою молитвою — Панахидою за спокій душ загинулих з голоду.

Симпозіюм відбувся о першій годині дня, першого червня заходами Крайового Комітету по вшануванню жертв голоду в Україні в Українському Інституті Америки. Симпозіюм відкрив голова того ж Комітету д-р Тарас Гунчак, привітавши членів симпозіюму та всіх присутніх. Перед виступами членів симпозіюму відомий український композитор Леонід Грабовський задемонстрував на самозаписній стрічці відповідний до змісту події музичний уривок, яким надав справді особливої атмосфери. Під час симпозіюму виступив конгресмен Бенджамин Гилман, який висловив кілька цікавих думок на тему голоду в загальному, а українського зокрема. З висловлених думок Бенджамина Гилмана випливало, що промовець знає матеріял про українську трагедію 1932-33 pp. Другим виступив амбасадор Української Місії до Об’єднаних Націй Віктор Батюк. Його розповідь була більше описово фрагментарна. Звичайно,- головним доповідачем симпозіюму був д-р Джеймс Мейс. До речі, це вже давно відомий дослідник голоду в Україні 1932- 33 pp. Промовець знає дуже добре цей матеріял. Він його досліджував під різними аспектами. Присутні слухали Д. Джеймса із закритим віддихом. Промовець володіє бездоганно фактами без зайвих слів. Треба підкреслити, що д-р Джеймс є другим найкращим дослідником голоду в роках 1932-1933 після відомого дослідника Р. Конквеста. Підсумки зробив Тарас Гунчак, а телеграму від президента Б. Клінтона, призначену для цієї оказії, прочитав д-р Аскольд Лозинський. Симпозіюм закінчено знову музичним уривком, який задемонстрував Л. Грабовський.

Того ж самого дня, 1 червня, о сьомій годині вечора, заходами Владики Василя Лостена відбулась Панахида за спокій душ загинулих в голодові роки 1932-33, яка відбулась в одній з найбільших католицьких церков у Нью-Йорку, св. Патрика. Хоч це був звичайний робочий день, вівторок і вечір, але простора катедра св. Патрика була заповнена українською і американською публікою. Присутніми були представники інших, крім українських церковних конфесій, ієрархи і миряни.

Панахиду відправляли Владика Василь Лостен з Владикою Володимиром Паскою, дияконував о. Лев Ґолдейд, ЧСВВ, а співав мішаний хор «Думка». Відправлена Панахида при чудовому співі хору «Думка» була справді настроєва і побожно-благальна. Після Панахиди виступили з промовами в англійській мові Владика Василь Лостен, амбасадор Місії України до Об’єднаних Націй Віктор Батюк, Тарас Гунчак, як голова Комітету, і Аскольд Лозинський прочитав телеграму від Б. Клінтона. Ось так у метрополії світу — Нью-Йорку пом’янули своїй й чужі мільйони жертв, що загинули голодовою смертю у роках 1932-33. їх пам’ять залишиться між нами і піде з роду в рід.

Микола Галів