Свіжий номер

Ідентичність: яка і чия?

Час ставати сильнішими

Стати автором

Буенос-Айреська єпархія УГКЦ

Там, де українці вирощують чай мате

Одна з найбільших українських діаспор у світі (близько триста тисяч осіб) проживає в Аргентині – країні, яка, можна сказати, кардинально відрізняється від їхньої батьківщини України. Ватиканський щорічник Annuario Pontificio лічить 167 тисяч грекокатоликів у цій країні. Однак наші земляки прибули туди не так вже й давно – понад століття тому (офіційно – в серпні 1897 року). Впродовж першого десятиліття вони не мали тут духовної опіки в особі свого священика, та й зрештою на всю провінцію Місіонес, куди саме прибули мігранти з України, був лиш один римо-католицький священик. Згодом місцевий єпископ скерував туди кількох польських монахів для опіки над українцями. Та вони були надто неприхильні до наших вірних, намагалися латинізувати їх, тому наштовхнулися на активний спротив і відкинення. Відтак люди почали засновувати церковні комітети для будівництва власних церков і каплиць та писати прохання про скерування до них греко-католицьких священиків.

«Церква почала свою місійну працю між українцями в Аргентині щойно у 1908 році з приїздом із Бразилії отця Климентія Бжуховського, василіянина. Але місійна праця отця Климентія тривала тільки вісім місяців», – розповідає Апостольський адміністратор Буенос-Айреської єпархії Покрови Пресвятої Богородиці, Апостольський візитатор для вірних УГКЦ, які живуть в Уругваї, Парагваї, Чилі та Венесуелі, владика Даниїл Козлинський.

Червень – липень 1911 року в Аргентині зі своїми вірними провів Митрополит Андрей Шептицький. «У тому ж 1911 році на сталу місійну діяльність приїхали зі Станіславівської єпархії (сьогодні Івано-Франківської) два священики – Іван Сенишин та Омелян Ананевич», – веде далі владика. – Священики ці не лише трудилися на духовній ниві, а й активно допомагали зорганізувати громадське життя своїх вірних. У 1922 році Апостольська Столиця призначила Апостольським візитатором для українських вірних на американському континенті, тобто в Канаді, США, Бразилії й Аргентині, Митрополита Андрея Шептицького. А в 1936 році Папа Пій ХІІ призначив Філадельфійського єпарха (США) владику Костянтина Богачевського Апостольським візитатором для українських греко-католиків у Бразилії та Аргентині. В 1939 році з тим самим наміром їх відвідав єпископ Іван Бучко. «Треба наголосити, що в тих роках (1933 – 1934) зі збільшенням числа емігрантів прибули до Аргентини отці-василіяни, які оселилися на сталу обслугу в кількох регіонах, надаючи разом зі світськими священиками духовну опіку Церкві, яка почала розвиватися і зростати в усіх регіонах, де тільки селилися українці», – запевняє єпископ Даниїл. І тільки в 1961 році Папа Іван ХХІІІ призначив єпископом та Апостольським візитатором для Аргентини отця-салезіянина Андрія Сапеляка. Після своєї хіротонії в Римі владика Андрій почав координувати пастирську діяльність у Аргентині, засновуючи нові парафії для кращої духовної опіки над своїми вірними, розкиданими по всій розлогій території країни. В лютому 1968 року Папа Павло VI створив екзархат Української Католицької Церкви у Аргентині, номінуючи екзархом владику Андрія. Як каже єпископ Даниїл, «саме завдяки процвітанню української церковної спільноти та за підтримки Аргентинської єпископської конференції Папа Павло VI у квітні 1978 року підніс цей український екзархат до гідності єпархії та призначив її єпископом екзарха Андрія Сапеляка». Згодом єпархію очолив оріоніст Михайло Микицей, а в 2010 році Апостольським адміністратором став Святослав Шевчук (нинішній глава УГКЦ). З 12 жовтня 2011 року єпархію очолює владика Даниїл Козлинський.

Зі його слів, нині єпархія налічує понад 70 спільнот, якими опікується 11 світських священиків, 6 отціввасиліян, отець-францисканець та отець-салезіянин. Особливо владика відзначає працю монахинь: «Сестри-василіянки діють в різних регіонах Аргентини з часу свого прибуття з України 1939 року; Сестри Служебниці Непорочної Діви Марії присутні в Аргентині від 1965 року, а Катехитки Пресвятого Серця Ісусового розпочали сталу працю 1962 року. Сестри займаються катехизацією, працюють з молоддю і родинами, особливо наглядають за Божими домами і святинями. Мусимо відзначити й працю мирян. Багато з них катехизують, інші є суспільними провідниками, що беруть участь в організації й утриманні спільнот. Без мирян наша праця не давала б плодів».

Загалом єпархія має 18 церков, 36 каплиць і видає двомовну газету «Голос Української Церкви». «Нас небагато», – пояснює владика Даниїл. І водночас вказує на руйнівну для церковної спільноти силу асиміляції: «Але ця дійсність вимагає від кожного сталої й наполегливої праці. Ми далі розвиваємося, створюємо нові спільноти з потребою розбудови нових святинь в країні, де українська еміграція присутня понад 120 років. У чому захований секрет такої наполегливості в цій церковній спільноті? – В силі віри з присутністю священиків, сестермонахинь і активних мирян, які роблять все для того, щоб Церква була завжди живою, під опікою Покрови Пресвятої Матері Марії, нашої покровительки