Богдан Мигаль

Спливають роки, мов весняні води,
Минає бистро молодість ясна,
Ось був світанок… Вже й сонце заходить…,
Вже й надвечір’я нашого життя.

Як блискавично весни різноцвітні
Нам у дитинстві майнули крилом,
Остались тільки мрії заповітні…
І все здасться неймовірним сном.

Травень і червень бистро промайнули
В калейдоскопі різних кольорів.
Суниці ніжним запахом дихнули,
В душі бринять ще трелі солов’їв.

Гарячий подих липневої ночі
Овіяв душу нам літнім теплом,
і думка в юність повернутись хоче
В безмежній тузі за рідним селом.

Жнивами щедро радує нас літо,
Дарунки осінь несе нам рясні,
А я ніколи не можу забути
П’янкі весняні фіялкові ДНІ…

Всі пори року по-свому красиві,
Але для мене найкраща — весна.
Що дні дитинства згадує щасливі
І давні мрії юного життя.

Подумать тільки, як швидко минають
В житті людини в старості роки,
Згадайте друзів, яких вже немає.
Які на той світ уже відійшли.

Хоча у мене роки вже похилі
Та не охота цей світ покидать,
І поки доля дарує ще сили,
Я буду пісню радісну співать!..

Рожище — 1984
Богдан Мигаль

Ось знов настали довгожданні дні весни.
Смарагдами блищать лани озимини…
І я щасливий, що в здоров’ї ще дожив
До цих чудових, теплих, сонцесяйних днів.

Я думкою в дитячі роки полетів.
Згадав односельчан, батьків, товаришів
І вирішив відвідать недалекий ліс
І, як щороку, пролісків букет приніс…

І хоч не чути ще у лісі солов’їв.
Та я уже весняний свій сезон відкрив…
З букетом пролісок шлемо палкий привіт!
Стрічати весни зичим ще багато літ!..

Рожище — квітень 1990 р.
Богдан Мигаль

«Христос воскрес!» — на землях України
Могутній клич лунав із роду в рід,
І нині знов нехай до вас долине
Цей традиційний прадідів привіт!

«Христос воскрес!» — дзвонили лунко дзвони.
Летіла благовість з села в село.
Тепер зітру сльозу солону
І зморщу в тузі втомлене чоло…

«Христос воскрес!» — яка в словах цих сила,
Що діяла на протязі віків,
Вона народи світу полонила,
І світ зберіг цей клич до наших днів.

«Христос воскрес!» — це правди перемога,
Що викликає почуття святе!..
До миру й справедливости дорога,
Що нас до вічного життя веде!

«Христос воскрес!» — ми світлим цим привітом
Вітаєм вас у рідній стороні,
Хай дзвонів звук, що лине понад світом,
Дзвенить у серці в ці святкові дні!

«Христос воскрес!» — привіт цей нагадає
Щасливого дитинства світ чудес…
А ми від вас, як і колись, чекаєм
На відповідь: «Воістину воскрес!»

«Христос воскрес!» — воскресла Україна,
І лине вільна пісня до небес.
Народ сьогодні, мов одна родина.
Співає в унісон: «Христос воскрес!»

Годинник вічний лічить всі години,
Природою призначені мені…
Я долею турбуюсь України,
Яка трудні переживає дні…

Нелегкі перші самостійні кроки,
Неволі час лишив глибокий слід,
… Реве та стогне Дніпр широкий:
Ще не настав кінець всіх наших бід…

Ще не стрічає кожен брат, як брата,
Свободи дух не кожним ще оволодів,
І що вже вільна наша рідна хата,
Ще довголітній раб не зрозумів…

Живем в добу знаменних перемін,
Збудивсь в народі прадідівський дух!
В нове життя вступає батько й син.
Напружуй енергійно зір і слух!..

До всіх людей звертаюсь в Україні,
Прийміть цих кілька теплих, щирих слів:
З’єднаймося, немов в одній родині,
Щоб наш народ у мирі й щасті жив!

Слуга Божий Митрополит Андрей
І Патріярх Ісповідник Йосиф Сліпий —
Це титани духа, самопосвяти, праці
І терпінь задля вірности Церкві своїй.

Кермуючи кораблем на бурхливих хвилях,
Не тратили віри на відродження нові.
Хоч Церква і нарід були в руїні,
Бачили в п’ятниці воскресаючі дні.

Оба, як один, як той Прометей,
Каралися на засланнях Сибіру.
Кровожадний орел випивав кров,
Та не осягнув цілі, зневіру.

Живучої крови не випив до дна,
Бо вона знов оживала.
Зміцнювала знеможені тіла ущерть
І титанів духа до нас навертала.

Були всім для всіх, для Церкви, народу.
Віддали все, що мали, для святих ідей.
Браму вічности замкнули й пішли по нагороду
За свої терпіння, за п’ятниці день.

Їх молитви стеляться у стіп Господніх,
Як пелюстки квітів весняного дня,
Як золота пшениця, що літом дозріває,
Краса листя, що осінню спадає,
Чи білі сніжинки — невинности краса.

Україна — Богдан Мигаль

Ось знов над Україною
З сім’єю журавлиною
Весна на крилах мчить,
Під небесами чистими
З піснями голосистими
Вже жайвір мерехтить.

Іскристими іскринками
Й дощовими краплинками
Вмивається село,
Між травами сочистими
Квітками золотистими
Латаття зацвіло…

Бадьоро йду долиною,
Запахло черемшиною,
Як легко на душі!
А в лісі вздовж стежиною
Розквітли під ліщиною
Фіялки запашні…

І радуюсь медункою,
В минуле лину думкою
В мій рідний Хоробрів,
З любов’ю ніжно згадую
Стару біленьку хату я,
Дитинство там прожив!..

Війнуло ніжно леготом,
Сипнуло сонце золотом,
Прокинулась земля…
Ущерть світлом насичена,
Квітками закосичена,
Іде до нас весна!..

І від повітря чистого,
Й від сонця золотистого
Кругом все зацвіло.
Щасливий йду левадою
І як в дитинстві, радуюсь
Весною і теплом!..

Ніщо — краса екзотики
Проти вербових котиків,
Дивись, яка краса!
Ось піснею пташиною
І працею бджолиною
Вітає нас весна!

Мов ніжними перлинками,
Трава вкрита росинками,
Смарагдами блищить…
Мов синьоокі панночки,
Всміхаються фіялочки
— Благословенна мить!

Хоч старість віє холодом,
Всміхається ще молодо!
Дорога всім одна…
Те, що колись утрачене,
Тепер чітко побачене
У підсумках життя…

Іде весна… я лину знов думками
В дитинства мого незабутні дні,
І бачу молоде обличчя мами,
Таке привітне й дороге мені…

На серці в мене тужно до бестями,
Давно не був я в рідній стороні…
Минають бистро роки за роками
І навівають спомини сумні…

Як швидко юні роки пролетіли,
На старість мало вже цікавих справ!..
Озвались спомини в душі зболілій,
Як я Великодня в дитинстві ждав!

Я пам’ятаю, як мене Ти, Мамо,
Любить Шевченка вчила з ранніх літ,
Як обмивав я «Наймичку» сльозами
І полюбив безсмертний «Заповіт».

Слова любови, «Кобзарем» зігріті,
В моєму серці будуть вічно жити:
«На Великдень на соломі, проти сонця діти
Грались собі писанками та й стали хвалитись:

«А я в попа обідала!» — сирітка сказала».
Картина та сльози в мене викликала.
Тоді я думав: «Дуже ми багаті,
І скільки вдома всякого добра…
Хоча жили ми у такій же хаті,
Яка в Шевченка в юності була.

І нині хочу ще раз повторити,
Що в тій хатині я щасливий був,
Я в ній навчився рідний край любити
І про Великдень досі не забув».

Тож Вам сьогодні від душі бажаю:
Хай жайвір пісню Вам пошле з небес,
А я словами, як колись, вітаю:
«Христос Воскрес!» «Воістину Воскрес!»

Рожише
Богдан Мигаль