Анізія Путько-Стех

Закінчення з травневого числа

Репресовані у 1943-1948 роках українські греко-католицькі священики, з українських етнічних земель, що після ІІ-ої світової війни відійшли до Польщі

1. Єпископ Йосафат Федорик, народився 20 грудня 1897 року, висвячений 1 січня 1928 p., доктор богослов’я, монах ЧСВВ, ігумен ЧСВВ у Перемишлі, єпископ підпільної української греко-католицької Церкви в Ярославі (Польща), священик в селі Острів біля Перемишля. Перший раз арештований поляками в 1945 році, звільнений на короткий час і вдруге арештований в 1952 році. Перебував у в’язницях у Львові, Донбасі й багатьох совєтських концтаборах. По відбутті покарання повернувся в Україну. Помер в Стрию 28 грудня 1979 р.
2. Отець Володимир Бозюк, народився у 1913 p., висвячений у 1937 році, парох села Райське, повіт Лісько. Заарештований поляками у 1947 році й ув’язнений в концентраційному таборі в Явожні. З Явожна вийшов на волю. Помер в Мронгові (Польща) 28 липня 1969 р.
3. Отець Адам Абрагамович, народився у 1879 році, парох села Фльоринка, повіт Новий Санч. Заарештований поляками у 1947 році. Ув’язнений у концтаборі в Явожно.
4. Отець Володимир Боровець, народився 27 жовтня 1888 року, висвячений 17 березня 1922 p., священик у Сетна, повіт Ярослав. Заарештований у 1947 році, засуджений і засланий в Сибір. З заслання повернувся до Польщі в 1957 р. Помер у Польщі 2 січня 1980 р.
5. Отець Іван Булат, народився 9 листопада 1901 p., висвячений у 1930 p., парох села Бортне, повіт Горлиці. Ув’язнений поляками в концтаборі Явожно в 1947 році. По відбуттю покарання вийшов на волю. Помер 1 березня 1977 р.
6. Отець Мокій Василькевич, народився у 1881 році, висвячений у 1905 році, член перемишльської капітули і перемишльської консисторії, вчитель перемишльської гімназії. Вперше арештований в 1945 p., на короткий час звільнений і вдруге арештований 13 квітня 1947 року в Перемишлі.
7. Отець Яків Війтович, народився у 1884 році, висвячений у 1911 році, парох села Дмитровичі, повіт Ярослав. В’язень совєтських тюрем і концтаборів Сибіру. По відбуттю покарання повернувся в Галичину, де помер в 1960 році.
8. Отець Михайло Гащак, народився у 1899 році, висвячений у 1926 p., парох містечка Балигрод, повіт Лісько. Заарештований поляками в 1945 р. і ув’язнений в Сяноці. Від 1947 р. в’язнений у концтаборі в Явожні. Вийшов на волю. Помер в Польщі в 1951 році.
9. Отець Андрій Гоза, народився у 1912 році, висвячений у 1935 p., парох села Клоковичі, повіт Перемишль, неодружений. Арештований поляками в 1947 p., засуджений і ув’язнений в мокотовській тюрмі у Варшаві.
10. Отець Степан Граб, народився 3 січня 1905 p., висвячений 8 листопада 1931 p., доктор філософії, священик парафії Германовичі, повіт Перемишль, а згодом у Кракові. Заарештований поляками 13 квітня 1947 року, переданий органам НКВД. засуджений і засланий в Сибір. Повернувся з Сибіру в Україну калікою без ноги. Помер в Україні в 1962 році.
11. Отець Ярослав Гребеняк, народився 25 липня 1908 p., висвячений 4 березня 1934 року, парох села Баниця. повіт Горлиці. В 1947 році заарештований поляками і запроторений у концтаборі Явожно. Був звільнений по відбуттю покарання. Помер у Польщі 22 вересня 1983 року, похоронений в Перемишлі.
12. Отець митрат Василь Гриник, народився 27 грудня 1896 року, висвячений у 1921 p., довголітній священик собору Івана Христителя у Перемишлі, професор св. богослов’я і викладач у Духовній семінарії в Перемишлі, радник і референт єпископської консисторії в Перемишлі. Перший раз заарештований поляками в Перемишлі 21 берехня 1945 p., звільнений і другий раз заарештований 22 травня 1954-1956 року, в’язень польських і совєтських тюрем. Помер у Перемишлі 31 травня 1977 року.
13. Отець Микола Грицеляк, народився у 1891 році, висвячений у 1917 році, канцлер єпископської констисторії в Перемишлі, парох міста Радимно, повіт Перемишель, одружений. Арештований поляками 22 вересня 1945 року, переданий до Радянського Союзу. Початково в’язнений у Львові, відтак засланий в Сибір. Повернувся з заслання до Львова. Помер у Львові в 1976 році.
14. Отець Михайло Гук, народився 1889 p., висвячений у 1916 році, парох села Іскань, повіт Перемишель. Заарештований поляками в 1947 році, засуджений на 10 років ув’язнення. Карався в польських тюрмах від 1947-1954 року, між іншим, у Вронках і Вроцлаві. Вийшов на волю в 1954 році. Помер в Польщі в 1980 році.
15. Отець Ярослав Гура, народився у 1898 році, висвячений у 1925 p., парох села Тяглів, повіт Томашів Любачевський, одружений. Арештований поляками в 1945 році. В’язень польських тюрем.
16. Отець Константин Дацько, народився 1903 року, висвячений у 1926 p., парох села Тенетиська, повіт Томашів Любельский, одружений. Заарештований поляками в 1947 році й запроторений у концтаборі в Явожно.
17. Отець Михайло Дочило, народився 14 січня 1898 року, висвячений 15 лютого 1925 року, парох сіл Криве, повіт Горлиці, Тісна, повіт Лісько й Зерниця Вижня. В’язень концтабору Явожно від 1947 року Помер в Польщі 22 грудня 1980 року.
18. Отець митрат Степан Дзюбина, народився 11 листопада 1913 року, висвячений 13 березня 1938 p., парох Ждині, повіт Горлиці й села Нова Вєсь, препозит греко-католицької капітули в Перемишлі. Арештований поляками в квітні 1947 року. В’язень концтабору Явожно до грудня 1948 р.
19. Отець Василь Дяк, народився у 1902 році, висвячений у 1933 році, священик села Чирна, повіт Новий Санч. Арештований поляками, карався у польських тюрмах від серпня 1945 р. до жовтня 1947 р.
20. Отець Микола Заяць, народився у 1907 році, висвячений у 1933 році, священик села Чорне, повіт Горлиці і Мацина Велика, повіт Горлиці. Заарештований поляками в квітні 1947 року. В’язень концтабору Явожно.
21. Отець Ігнатій Заяць, народився у 1881 році, висвячений у 1911 p., одружений, парох в Князях і Любичі Королівській, повіт Томашів Любельський. Заарештований поляками в 1946 році. Перебував в тюрмі в Томашові Любельському. Звільнений з тюрми, переселений до Радянського Союзу, там працював як звичайний робітник. Помер в Заліщиках (Україна).
22. Отець Іван Ільницький, в’язень концтабору в Явожно від 1947 року.
23. Отець Омелян Каленюк, народився у 1880 році, висвячений у 1905 році, парох Команча, повіт Сянік. Після відбуття покарання в концтаборі Явожно від 1947-1949 року вийшов на волю. Помер у Команчі 10 червня 1961 року.
24. Отець Йосафат Камінський, парох у Чистогорбі, повіт Сянік. Заарештований в Чехословаччині літом 1947 року, під час проби перейти на захід. По відбуттю покарання вийшов на волю і замешкав у Празі.
25. Отець Мирон Корду ба, народився у 1894 p., висвячений у 1928 p., парох села Грабовець, повіт Ярослав. В’язень польських тюрем. Помер в тюрмі.
26. Отець Омелян Котис, народився у 1884 році, висвячений у 1907 p., парох села Річиця, повіт Томашів Любельський, одружений. Арештований поляками в 1947 р. і ув’язнений у концтаборі Явожно.
27. Отець Сильвестер Крупа, народився 1892 року, висвячений у 1917 році, парох села Журавиця, повіт Перемишель, згодом душпастир в соборі св. Івана Христителя в Перемишлі, одружений. В травні 1947 року арештований поляками в Перемишлі. Карався в концтаборі Явожно і тюрмах у Ряшеві й Кракові до 1949 року. Помер 7 листопада 1960 р. в Перемишлі.
28. Отець Іван Кузич, народився у 1901 році, висвячений у 1931 p., доктор богослов’я і філософії, ректор Духовної семінарії у Перемишлі. Арештований поляками 22 вересня 1945 року, переданий органам НКВД, в’язнений у Львові, а потім у Києві. Дальша доля отця Івана Кузича недосліджена.
29. Отець Андрій Круцько, народився у 1887 році, висвячений у 1918 p., парох у селі Нове Село, повіт Новий Санч, одружений. Арештований поляками в 1945 році, переданий органам НКВД, засуджений на 10 років ув’язнення. По відбуттю покарання вийшов на волю і проживав у Самборі (Україна).
30. Отець Петро Мазяр, народився 26 серпня 1890 року, висвячений 26 березня 1916 p., парох села Ванькова, повіт Лісько, одружений. Арештований поляками в травні 1947 року, карався в концтаборі Явожно та інших тюрмах Польщі аж до 1953 року. Помер у Польщі 2 грудня 1971 року.
31. Отець Теодор Марків, народився 9 березня 1909 року, висвячений у 1934 p., парох села Володжа, повіт Березів, одружений. Заарештований поляками 8 червня 1948 року. Засуджений в Ряшеві на 10 років ув’язнення. Звільнений з тюрми в 1956 році. Помер 4у Польщі 4 липня 1974 року.
32. Отець Михайло Матичак, народився у 1908 році, висвячений у 1938 p., священик села Дорожів, неодружений. Заарештований у 1946 році. В’язень совєтських тюрем.
33. Отець Матвій Мокрівський, народився у 1887 році, висвячений у 1913 році, крилошанин, декан і парох міста Ярослав, одружений. В’язнений більшовиками в роках 1946-1948.
34. Отець Яків Мухнацький, народився у 1886 році, висвячений у 1909 p., декан на Перемильщині, одружений. Заарештований в 1946 р. і засланий в Сибір.
35. Отець Юрій Менцінський, народився у 1885 році, висвячений у вересні 1911 p., парох села Корчмин і міста Угнів, повіт Томашів Любельський, одружений. Від червня 1947 року до 1949 р. в’язень концтабору Явожно.
36. Отець Юліян Мягкий, народився у 1887 році, висвячений у 1914 році, сотрудник і катехит в Перемишлі, одружений. Відбув 10 років таборів в Сибірі. Повернув в Україну. Помер в Дрогобичі 2 вересня 1964 року.
37. Отець Антін Пакош, народився 22 липня 1908 року, висвячений 7 квітня 1936 p., священик парафії Ростока Велика, повіт Новий Санч. Арештований поляками в червні 1945 року. В’язень польських тюрем в Новім Санчу і Віснічу. Вийшов на волю в 1948 році.
38. Отець Володимир Прокоп, парох села Коровники, повіт Перемишель. Арештований 13 квітня 1947 року. Карався в тюрмах і концтаборах Радянського Союзу.
39. Отець Михайло Паславський, народився у 1886 році, висвячений у 1913 p., священик в Лютовиськах, повіт Лісько, одружений. Заарештований поляками в 1945 році. В’язень тюрми в Щеціні. Помер в Зеленій Горі (Польща) у вересні 1961 року.
40. Отець Андрій Перхач, народився у 1893 році, висвячений у 1920 p., професор догматики і філософії у Духовній семінарії в Перемишлі, віце-ректор Духовної семінарії в Перемишлі, священик в селі Кальварія Пацлавська, повіт Перемишель, неодружений. Арештований, засуджений і засланий в Сибір. Дальша доля невідома.
41. Отець Богдан Полянський, народився у 1878 році, висвячений у 1901 p., парох села Жапалів, повіт Ярослав. Арештований в 1945 році. В’язень концтаборів Радянського Союзу. По звільненні повернув в Україну. Помер в 1966 р.
42. Отець Роман Юстин, народився у 1893 році, висвячений у 1923 p., єромонах ЧСВВ в Перемишлі. Заарештований поляками в Перемишлі 17 квітня 1947 року переданий органам НКВД 21 квітня 1947 р. Сидів у тюрмі у Львові і Києві, згодом вивезений в Сибір, де карався аж до 1956 року.
43. Отець Іван Сенета, народився у 1895 році, висвячений у 1922 p., парох села Головецько Нижнє. Від 1947-1948 року в’язень концтабору Явожно. Помер 15 січня 1976 року. Похований у Перемишлі.
44. Отець Діонізій Сенета, народився у 1894 році, висвячений 30 березня 1930 p., священик села Шляхтова, повіт Новий Тарґ. Заарештований в 1947 році, карався в багатьох польських тюрмах, між іншими, в Щеціні.
45. Отець Микола Топорівський, народився у 1901 році, висвячений у 1927 p., парох села Острів, повіт Перемишель. Арештований в Польщі, переданий органам НКВД, засуджений і засланий в Сибір. Повернувся з заслання до Содової Вишні.
46. Отець Ігнатій Федеркевич, народився у 1893 році, висвячений у 1923 p., парох в селі Ліщава Горішня, повіт Устрики Долішні, одружений. Арештований в 1947 році, вивезений в Сибір.
47. Отець Григорій Федорищак, народився у 1901 році, висвячений у 1929 p., парох села Махнів, повіт Томашів Любельський. Арештований поляками в 1947 р. і ув’язнений в концтаборі Явожно. Помер в Перемишлі 21 липня 1969 року.
48. Отець Євстахій Хархаліс, народився З жовтня 1898 року, висвячений 27 червня 1926 p., парох села Тісна, повіт Лісько, одружений. Арештований поляками в 1947 р. і запроторений у концтаборі в Явожно.
49. Отець Євген Хиляк, народився у 1877 році, висвячений у 1904 p., священик в Криниці, повіт Новий Санч, одружений. В травні 1947 року арештований поляками і ув’язнений в концтаборі Явожно. Помер у Варшаві 9 вересня 1953 р. і там похоронений.
50. Отець Василь Червінчак, народився 19 січня 1906 p., висвячений 12 травня 1935 p., парох у Волі Олешицькій, повіт Ярослав. Арештований поляками в Перемишлі, жорстоко катований, засуджений на 10 років ув’язнення. Карався в польських тюрмах від 1945-1951 р. Помер у Перемишлі 15 листопада 1985 р. і там похоронений.
51. Отець Іван Чорняк, народився 17 грудня 1899 року, висвячений у 1925 p., доктор богослов’я. Заарештований совєтами, засланий в Сибір. Після повернення з заслання повернувся в Україну. Помер в 1980 році.
52. Отець Степан Шеремета, народився 1895 січня 1895 року, висвячений у 1920 p., священик села Загочев’є, повіт Лісько, одружений. Заарештований поляками в 1946 році. В’язень польських тюрем і концтабору в Явожно.
53. Отець Степан Яворівський, парох церкви в Перемишлі на Блоню. Арештований поляками в Перемишлі 13 квітня 1947 року. В’язень концтабору Явожно.
54. Отець Іван Яремін, народився у 1910 році, висвячений у 1936 p., священик в селі Райське, повіт Лісько, одружений. Арештований поляками в 1947 році. Карався в концтаборі у Явожні.

Зібрала Анізія Путько-Стех

Використана література

1. «Мартирологія українських церков», видавництво Смолоскип їм. В. Симоненка, Торонто, том II, 1985 р.
2. Євген Місило, «Греко-католицька церква в Польщі 1944-1947», видавництво Фенікс, 1991 р.
3. Євген Місило, «Акція Вісла», Львів-Нью-Йорк, 1997 р.
4. Євген Місило, «Повстанські могили», том І, видавництво «Український Архів», Варшава-Торонто, 1995 р.
5. Вісник Любачівщина, випуск 2, товариства Любачівщина, Львів, 1996 р.
6. Микола Сівіцький, «Dzieje konfliktow polsko-ukrainskich», Warszawa 1992-1994.
7. о. Дмитро Блажейовський, «Шематизм Української Католицької Церкви», Рим, 1988 р.
8. о. Дмитро Блажейовський, «Історичний шематизм Перемиської Епархії», Львів, 1995 р.
9. Шематизм духовенства Львівської Архієпархії, накладом митрополичої консисторії, Львів, 1938р.
10. Греко-католицький церковний календар, видавництво оо. Василіян, Варшава, річники 1987, 1988 і 1989 р.

 

Поправка

У статті: «Неповний рахунок жертв УКЦеркви…», що була надрукована у попередньому числі, а закінчення є в цьому, трапилась помилка у назві прізвища, було написано:

Отець Мирон Колтонюк, а має бути: Отець Мирон Колтунюк.

Вибачаємось за недогляд,
Анізія Путько-Стех

Вступ

Метою моєї скромної праці є показати і донести до відома читача, маленьку частку горя і болючих втрат, яких зазнала Українська Греко-Католицька Церква в 1943-1948 роках на етнічних українських землях, що після ІІ-ої світової війни, не по своїй волі, увійшли в межі польської держави. Я свідома того, що нижче поданий список далеко неповний, що та праця вимагає доповнень, але брак документів, унеможливлює точно відзеркалити події перед більше як п’ятдесяти років.

Треба при тому сказати, що в тих роках не тільки духовенство УКЦеркви, але ціле корінне українське населення Закерзоння зазнало величезного геноциду і етноциду. Життя втратили тисячі невинного мирного населення, в тому майже вся інтелігенція. До сьогодні неокреслене число воїнів УПА, які гинули в боях з НКВД, німецьким окупантом, польськимм бандами і польським військом, а їхні тіла часто ще по сьогодні не похоронені по-християнськи, а просто закопані на пасовищах або в лісах. Багато з воїнів УПА або цивільних, особливо молодих людей, «підозрілих» у співпраці з УПА були арештовані польською владою, засуджені або без суду розстрілювані, а місця їхніх поховань невідомі найближчим родинам. Сотки інших довгими роками каралися по тюрмах і концтаборах.

Жаль і ганьба, що українська держава досі не спромоглася на те, щоб визнати УПА воюючою стороною за незалежну Україну. «Акція Вісла» 1947 року була брутальним порушенням прав людини, яка до нині не є засуджена як злочин супроти людства, позбавила українців церковного, громадського й приватного майна. Ми втратили наші святині й деякі сакральні споруди, цінні надбання духовної і матеріяльної культури, пам’ятки архітектури. Українці вигнані з рідних земель втратили своє коріння, без якого всихає нація. Позбавлені церков, рідного обряду, священиків сталися легкою здобиччю римо-католиків. Тому втрати українського духовенства треба розглядати не тільки в аспекті втрат їхнього життя чи волі, але також в аспекті загально-національних втрат, які призвели до винародовлення, латинізації і польонізації значної частини жертв «Акції Вісла».

Українські греко-католицькі священики з українських етнічних земель, які після ІІ-ої світової війни відійшли до Польщі й загинули в 1943-1948 роках:

1. Єп. Йосафат Коциловський, народжений 3 березня 1876 p., рукопокладення 6 жовтня 1876 p., іменований єпископом 28 листопада 1916 p., Перемишльсько-Самбірської Епархії. Засновник духовної семінарії в Перемишлі, д-р богослов’я і філософії. Заарештований польською владою в Перемишлі 21 вересня 1945 р. Початково ув’язнений в Ряшеві (Польща), відтак 18 січня 1946 р. переданий більшовикам. Звільнений 24 січня 1946 р. повернувся до Перемишля, де 26 червня 1946 р. поляки вдруге арештують єп. Коциловського і передають НКВД. Був в’язнений у Львові, а згодом в Києві, де помер у в’язниці 17 листопада 1947 р.
2. Єп. Григорій Лакота, нар. 31 січня 1883 р. висвячений 1908 p., іменований єпископом Перемишльським,10 листопада 1926 p., ректор духовної семінарії в Перемишлі, крилошанин і голова Перемишльської Капітули, генеральний вікарій. Заарештований в Перемишлі польськими державними органами безпеки 27 червня 1946 р. і переданий НКВД. Засуджений на 10 років заслання в Сибір. Помер в таборі в селі Абезь біля Воркути 12 листопада 1950 р.
3. Отець Петро Андрейчук, нар. 1880 p., висвячений 1906 p., парох села Залуже, повіт Сянік, одружений. Замордований поляками в квітні 1945 р.
4. Отець Олексій Білик, нар. 1892 p., висвячений 1918 p., одружений, парох села Березка, повіт Березів. Замордований в жорстокий спосіб разом з дружиною Марією польським підпіллям, яким керував римо-католицький ксьондз Журавський в квітні 1945 року.
5. Отець О. Бугачевський, замордований поляками на Лемківщині в 1945 році.
6. Отець Михайло Величко, нар. 1889 p., висвячений 1917 року, одружений, парох села Босько, пов. Сянік. Замордований німцями в 1943 році.
7. Отець Володимир Венгринович, нар. 1867 року, висвячений 1891 p., одружений, парох села Ваньковичі, що на Перемишльщині. Замордований в 1945 році.
8. Отець Орест Венгринович, нар. 1902 p., висвячений 1926 p., одружений, парох с. Синяви і Команчі, повіт Сянік. В квітні (правдоподібно 7 квітня) 1946 року вояки польського війська жорстоко побили о. Ореста Венгриновича і його сина Олеся, доволі назнущавшися над ними і обох застрілили в селі Команча, п. Сянік.
9. Отець Степан Венгринович, нар. 8 січня 1897 p., висвячений 1921 p., одружений, священослужитель і катехит у Сяноці. Три різні джерела подають різні версії відносно долі й смерті о. Степана Венгриновича: перше джерело «Історичний шематизм Перемишльської Епархії» о. Дмитра Блажейовського, Львів 1995 р. подає, що о. С. Венгринович був вбитий в тюрмі, в Сяноці (Польща) в 1945 році. Друге джерело — «Вісник Любачівщина», випуск 2, т-ва «Любачівщина», Львів 1996 р. подає, що о. С. Венгригович був заарештований поляками і виданий НКВД. Засуджений і засланий в Сибір, де загинув в 1945 році. Третє джерело — це свідчення учня о. С. Венгриновича Миколи Шевчика, нар. в селі Залуже, повіт Сянік, 12.12.1925 p., який твердить, що о. С. Венгринович був переселений в Україну і там був арештований органами НКВД, засуджений і засланий в Сибір, де помер в 1945 році.
10. Отець Володимир Веселий, народився 1908 p., висвячений 1933 року, парох села Поляни, повіт Кросно. Заарештований в Польщі, переданий НКВД, засуджений, засланий в Сибір, де загинув.
11. Отець Петро Війтович, народився у 1885 p., висвячений 1912 p., парох села Негрибка, повіт Перемишль, одружений. Замордований разом з дружиною Вірою і сином Ярославом поляками в квітні 1945 р. Тіло о. П. Війтовича було вкинуто до криниці.
12. Отець Петро Вовк, народився у 1906 році, висвячений у 1934 p., парох у селі Горинець, повіт Любачів. Замордований поляками у 1945 р.
13. Отець Микола Волошин, народився у 1890 році, висвячений 30 березня 1930 року, парох у Явірнику Руському, повіт Перемишль. Замордований поляками в 1947 році.
14. Отець Петро Волошин, народжений в 1910 p., висвячений в 1936 p., священослужитель у Горинці, повіт Любачів. Замордований поляками в 1945 р.
15. Отець Ілля Гавришкевич, народжений в 1882 році, висвячений в 1907 p., парох села Дмитровичі, повіт Перемишль, одружений. Переселений в 1945 році до Радянської України. Заарештований в 1945 р. органами НКВД, засуджений і засланий в Сибір, де загинув.
16. Отець Михайло Гайдук, народжений 24 вересня 1906 p., висвячений в 1934 році, парох села Сідлянка і Лубна, повіт Лєжайськ. Замордований поляками в 1945 р. в селі Лубна.
17. Отець Микола Головач, народжений 17 грудня 1893 p., висвячений 28 квітня 1918 p., священослужитель у селі Босько, повіт Сянік. Замордований поляками в 1944 році.
18. Отець Василь Гучко, народився 1882 року, висвячений в 1907 році, парох села Радруж, повіт Любачів, одружений. Замордований поляками (розуміти, прибитий цвяхами до плота) 30 серпня 1945 р. в Радружі. В той сам день поляки в жорстокий спосіб замордували дружину і дочку о. В. Гучка.
19. Отець Іван Гук, парох села Глудно, повіт Березів. Замордований поляками в липні 1944 року.
20. Отець Іван Дем’янчик, народжений 1865 p., висвячений у 1891 році, парох села Скопів, повіт Перемишль. Замордований поляками під проводом римо-католицького ксьондза Журавського, 6 березня 1945 р.
21. Отець Микола Добрянський-Нісевич, народжений в 1868 році, висвячений в 1896 році, парох села Дубровниця, повіт Лєжайськ, одружений. Замордований поляками в 1945 році.
22. Отець Микола Добрянський, народжений 1890 року, висвячений у 1918 році, парох села Креців, повіт Перемишль, одружений. Заарештований більшовиками в 1944 році. Розстріляний в Сибірі в 1944 р.
23. Отець Тадей Камінський, народжений у 1904 p., висвячений в 1935 p., священослужитель села Миротин, повіт Переворськ. Замордований поляками в селі Кречовичі коло Лєжайська в 1944 році.
24. Отець Антін Казновський, народився у 1878 році, висвячений у 1900 році, священик села Грубічна. Заарештований органами НКВД у 1945 році. Засланий в Сибір, де помер в 1959 р.
25. Отець Орест Калужняцький, народився 5 листопада 1971 p., висвячений 9 квітня 1899 року, парох села Іздебка, повіт Березів, одружений. В 1945 р. жорстоко побитий, скатований поляками і живим замурований в пивниці.
26. Отець Ярослав Кнейчук, народився 1905 року, висвячений у 1934 p., парох села Белжець, повіт Томашів Любельський, жорстоко замордований поляками весною 1944 року. Похований на цвинтарі в Любичі Королівській.
27. Отець Мирон Колтонюк, народився 19 січня 1885 року, висвячений у 1912 році, парох села Жуків і Гораєць, повіт Любачів, одружений. Замордований поляками 28 липня 1943 р.
28. Отець Степан Конкольовський, народився у 1898 p., висвячений у 1926 p., парох села Ліщовате, повіт Лісько, одружений. Замордований поляками 6 березня 1945 року.
29. Отець Василь Козловський, народився у 1867 p., священик у Перемишлі. Арештований поляками в Перемишлі 26 квітня 1946 p., переданий НКВД. Початково ув’язнений у Львові, а згодом у Києві. Помер у в’язниці в 1946 або 1947 році.
30. Отець Юліян Криницький, народився у 1878 році, висвячений у 1904 p., парох села Вербиця, повіт Томашів Любельський, одружений. Арештований поляками в 1947 р. в селі Вербиця, ув’язнений в концтаборі Явожно (Польща). Помер у концентраційному таборі Явожно в серпні 1948 року.
31. Отець Йосиф Криси, народився 16 квітня 1894 p., висвячений 25 лютого 1925 p., парох села Кінське, повіт Березів. Затортурований поляками на смерть у 1945 р.
32. Отець Олексій Коляновський, народився 1888 року, висвячений у 1915 p., парох села В’язівниця, повіт Ярослав, одружений. Арештований поляками у 1947 році. Засуджений на 15 років ув’язнення. Помер у в’язниці в Штумі (Польща) в 1953 році.
33. Отець Володимир Конюшко, народився у 1909 році, висвячений у 1934 році, сотрудник у селі Свіржа, повіт Ясло. Арештований поляками в 1947 p., переданий органам НКВД. Засуджений і засланий в Сибір, де помер.
34. Отець Володимир Костишин, народився 17 липня 1907 p., висвячений 20 березня 1932 p., парох села Воля Нижня, повіт Сянік. Замордований поляками 21 квітня 1946 р.
35. Отець Вінямін Клечинський, монах ЧСВВ. Загинув у Варшавському повстанні 1944 року.
36. Отець Клементій Керницький, монах ЧСВВ, народився 20 січня 1908 p., висвячений 25 грудня 1932 року. Загинув у Варшавському повстанні 13 серпня 1944 року.
37. Отець Володимир Лемцьо, народився 1912 року, парох села Павлокома, повіт Березів, одружений. Замордований польським підпіллям «Армія Крайова» (А.К.) 5 березня 1945 р. разом з 365-ма жителями села Павлокома.
38. Отець Микола Ліськович, народився 27 листопада 1904 p., висвячений 14 квітня 1929 p., парох села Дошниця, повіт Ясло. Замордований поляками в 1943 році.
39. Отець М. Мазур, сотрудник села Тарнавка, повіт Перемишль. Замордований польским угрупуванням римо-католицького ксьондза Журавського в 1945 році.
40. Отець Олексій Малярчик, народився 3 березня 1878 року, висвячений 6 вересня 1903 p., парох села Карликів, повіт Сянік, одружений. Замордований польським військом 21 січня 1946 року разом з дружиною, дочкою і внучкою.
41. Отець Микола Мацюк, народився у 1908 році, висвячений у 1934 p., священик у селі Миротин, повіт Переворськ. Замордований поляками у селі Закосцєлє 28 липня 1944 року.
42. Отець Петро Мриглод, народився у 1897 році, висвячений у 1925 p., парох у селі Красне, повіт Ярослав, одружений. Арештований і ув’язнений польською владою. Помер у тюрмі в 1948 році.
43. Отець Дмитро Німилович, народився 23 листопада 1907 року, висвячений 22 березня 1931 року, парох села Грабівниця, повіт Березів. Замордований поляками в селі Грабівка в 1945 році.
44. Отець Михайло Плахта, народився у 1899 році, висвячений у 1931 p., священик села Сурохів, повіт Ярослав, одружений. Замордований поляками разом з цілою родиною у вересні 1945 року.
45. Отець Андрій Радьо, народився у 1909 році, висвячений у 1936 p., священик у Поляньчику, повіт Лісько, курінний капелян УПА. Загинув в часі рейду в західню Европу, осінню 1947 р.
46. Отець Роман Решетило, народився 1 грудня 1882 p., висвячений у 1907 році, професор богослов’я в Духовній семінарії в Перемишлі, член перемишльської капітули, крилошанин. Заарештований поляками 26 червня 1946 p., переданий органам НКВД. Карався в тюрмах Львова і Києва, відтак засланий в Сибір, де загинув.
47. Отець Володимир Ридош, священик в селі Волчишевичі на Перемишльщині. Замордований поляками в селі Закосцєлє 28 липня 1944 р.
48. Отець Петро Саноцький, народився 1911 p., висвячений у 1935 р. доктор богослов’я. Замордований поляками 28 липня 1944 р. в селі Закосцєлє.
49. Отець Анатолій Сембратович, народився у 1884 році, висвячений у 1910 p., парох села Бахів, повіт Березів, одружений. Замордований поляками під проводом римо-католицького ксьондза Журавського в березні 1945 р.
50. Отець Юліян Сембратович, народився 8 травня 1881 p., висвячений 30 грудня 1905 p., парох сіл Злоцько і Бабичі, повіт Перемишль, одружений. Замордований поляками під проводом ксьондза Журавського в 1945 році.
51. Отець Богдан Семків, парох села Кречкова, повіт Кросно. Замордований поляками 18 липня 1944 року.
52. Отець Володимир Скрутель. Замордований енкаведистами в 1945 році.
53. Отець Лев Согор, народився у 1913 році, висвячений у 1938 p., сотрудник в селі Кобильниця Руська, повіт Любачів. Замордований поляками 15 лютого 1945 р.
54. Отець Григорій Сивак, народився у 1902 році, висвячений у 1926 році, парох сіл Букова і Кобильниця Руська, повіт Любачів. Замордований поляками у селі Буків у 1944 р.
55. Отець Адам Слюсарчик, народився 1912 червня 1912 року, висвячений 18 квітня 1937 p., доктор богослов’я, парох в Люблинці Новому, повіт Любачів, капелян УПА. Загинув у селі Кривець на Лемківщині, в січні 1947 року вбитий польським військом.
56. Отець Іван Сорокевич, народився у 1863 p., висвячений у 1887 p., парох села Уйковичі, повіт Перемишль. Замордований поляками в березні 1945 р. в селі Уйковичі разом з дружиною Констянтиною.
57. Отець Григорій Тиктор, народився у 1910 році, висвячений у 1933 p., парох села Глібовичі, повіт Перемишль. Замордований поляками в околицях Перемишля в 1944 р.
58. Отець Ілля Федевич, народився у 1897 році, висвячений у 1925 р. Парох села Кречовичі, повіт Переворськ. Замордований поляками у селі Каньчуґа, повіт Перемишль, в березні 1944 р.
59. Отець Степан Шалаш, народився 17 лютого 1890 p., висвячений у 1923 p., парох села Мостова, повіт Кросно, одружений. Замордований поляками в 1945 році в селі Завадка Риманівська.
60. Отець Василь Шевчук, народився ] серпня 1903 p., висвячений 30 березня 1930 капелян УПА. Заарештований у Словаччині, червні 1947 року, під час рейду до західнь Европи. В травні 1948 р. переданий до Польп Засуджений районовим судом у Ряшеві на кар смерти. Вирок виконано 13 вересня 1948 року.
61. Отець Ростислав Шумило, народив< у 1894 році, висвячений у 1929 p., священик cej Завадка Риманівська, повіт Новий Санч. Замо] дований поляками в селі Завадка Риманівська 00000000 році.
62. Отець Ярослав Щирба, народився 1902 році, висвячений у 1929 році, священик cej Шкляри, повіт Сянік. Замордований поляками 1944 році.
63. Отець Йосиф Яхимович, народився

p., висвячений у 1935 p., парох у міс Дубецько, повіт Перемишль. Замордована поляками у 1945 році.

Отець Михайло Заворотюк, народи ся у 1889 p., висвячений у 1916 p., священик Явірнику Руському, а згодом у Молодичах, пов Ярослав, одружений. Загинув в Ярославщині в 1946 або 1947 році. 

Анізія Путько-Стех

Далі буде

Польськомовна газета «Жицє Пшемиске», яка виходить в Перемишлі, за 10.12.1997 рік, надрукувала статтю п. Агнєшки Нємєц п.з. «Акт адаптації чи вирок знищення». В статті йде мова про спробу пристосування костела на потреби греко-католицької церкви.

Все почалося від візиту до Перемишля Папи римського Івана Павла II в 1991 році й доброї волі вселенського архієрея віддати українцям греко-католикам колишній їхній собор св. Івана Хрестителя в Перемишлі. Собор цей в 1946 році, після арешту перемишльського єп. Йосафата Коциловського і ліквідації Греко-католицької Церкви в Польщі, перебрали у своє посідання монахи Отці Кармеліти Босі. Від того часу українська катедра стала костелом римо-католицьким св. Тереси. Добрим намірам Папи Івана Павла II рішуче спротивилися монахи кармеліти з їхнім настоятелем о. Анджеєм Гутом, а також горстка засліплених фанатиків з т.зв. комітету оборони «Кармеля». Це заставило Вселенського Архієрея до прийняття може не зовсім добре передуманого рішення, щоб в заміну за колишній греко-католицький катедральний собор св. Івана Хрестителя дати на власність українцям греко-католикам єзуїтський гарнізоновий костел «Найсвятішого Серця Ісуса» в Перемишлі.

Проф. д-р Марек Квятковский — директор «Лазєнек Крулєвскіх» у Варшаві, в інтерв’ю для газети «Жицє Пшемискє» стверджує: «Передання цієї цінної святині уніятам було помилкою. Розумію, що тут ішлося про те, щоб заспокоїти незадоволення спричинені реконструкцією комплексу «Кармелітського».

І, справді, це була велика помилка, яка в результаті довела до потреби реконструкції двох святинь. Розпочали оо. Кармеліти Босі. Ставши «власниками» собору св. І. Хрестителя, почали постипенно реконструювати і міняти внутрішний вид святині. Викинено іконостас, ікони українських святих. Замазано староцерковні написи і всі сліди, які свідчили про святиню східного обряду. І все це для того, щоб з церкви зробити костел. Як наругу в нутрі колишньої церкви, а тепер костела на одній зі стін вмуровано таблицю у виді орла, на якому зображено карту Польщі в кордонах з перед 1939 року. Орел в пазурах лапи (західної) держить гітлерівську фашистівську сфастику, а на правому (східному) крилі орла вміщено перевернений державний герб України тризуб.

Українська амбасада в Польщі 28.08.1996 р. вистосувала обширного листа в тій справі до примаса Польщі кардинала Юзефа Ґлемпа, надіючись на те, що єп. Польщі засудить такі дії в римо-католицькому костелі. На жаль, так не сталося. Єпископат Польщі не засудив і не наказав зняти таку ганебну таблицю, яка напевно не має нічого спільного з християнством, ані не закликає до поширювання Христової Заповіді «Люби ближнього», а навпаки ширить незгоду і ненависть між двома нашими християнськими народами. В короткій відповіді ген. секретара єпископату Польщі єп. Тадеуша Пєронка з 05.09.1996 р. читаємо: «Уболіваємо над тим, що такі дії, на жаль, трапляються і то по обох сторонах, щоб згадати урочистості в Ярославі (вл. ком. мова про урочистості коронації ікони Ярославської Богоматері в церкві в Ярославі, в серпні 1996 року), під час яких співано патріотичні українські пісні». Коментар зайвий.

В часі реконструкції святині дочекалися викинення із своїх місць статуї св. Ольги і св. Володимира — символи хрещення Руси-України в 988 році. В 1996 р. на внесок оо. Кармелітів, при великій підтримці влад міста Перемишля, а особливо воєвідського консерватора пам’яток культури Марка Ґоштили змінено зовнішний вид святині руйнуючи копулу і замінивши її латинською сигнатуркою. Треба сказати, що копул цей був зарахований UNESCO до найцінніших світових пам’яток архітектури сакральних споруд. На жаль, копул цей зник раз на завжди з краєвиду Перемишля і з листи UNESCO, як світової архітектури, а української зокрема.

Надходили численні протести з різних кутків світу, від різних міжнародних інституцій, міжнародних організацій, професорів університетів Канади, мирян і багатьох тверезо думаючих людей, домагаючись зупинити варварську руйнацію унікального копула. Мовчав чомусь лише провід греко-кат. церкви в Польщі. Помимо тих протестів монахи оо. Кармеліти зі своїм настоятелем отцем А. Гутом на чолі й воєвідський консерватор пам’яток культури М. Ґоштила виявились невблагальними. Засліплені ненавистю і жадобою затерти всякі сліди українства і української культури в Перемишлі довели своє ганебне злочинне, сатанинське діло до завершення.

Тепер прийшла черга на греко-католиків, які хотіли б отриманий від Папи Івана Павла ІІ-го Ізуїтський костел хоч би частинно пристосувати до вимог церкви східного обряду. Особливо, що має вона бути архікатедрою для вірних греко-католиків в Польщі.

Зі статті п. Агнєшки Нємєц довідуємося, що парох цієї ж греко-католицької архикатедри о. д-р Євген Попович домагається отримати дозвіл на поставлення в бічних навах фасади святині статуй св. Ольги і св. Володимира, що їх викинули кармеліти з колишнього собору св. І. Хрестителя, усунення латинського напису на фризі фасади, замінити два хрести на вежах бувшого костела й побудувати дзвіницю-каплиці.

На жаль, жодна з тих вимог не є можливою до здійснення в очах воєвідського консерватора пам’яток в Перемишлі М. Гоштили і не тільки його, а й генерального консерватора пам’яток культури проф. д-ра Анджея Томашевського, до якого відкликався о. д-р Є. Попович, від постанови воєвідського консерватора в Перемишлі. Справа набрала розголосу, викликала дискусію. Посипалися неприхильні українцям твердження. Між іншим проф. д-р Єжи Ковальчик з Польської Академії Наук, пише у газеті «Жицє Пшемискє»: «Зміни адаптації не можуть відбуватися коштом історично-артистичної вартості пам’ятки культури».

Повстає питання чи зміни адаптаційні колишньої греко-католицької катедри св. Івана Хрестителя зі знищенням унікального копула включно, не відбулися коштом історично-артистичної вартости пам’ятки культури? Чому тоді шановний професор мовчав? Дальше проф. Є. Ковальчик твердить, що не можна дозволити на усунення латинського напису на костелі тому, що він «є історичним свідоцтвом первісного обряду римо-католицького цього костела». Чи Є. Ковальчик зможе вказати хоч би на один збережений напис кирилицею в колишньому греко-католицькому соборі св. І. Хрестителя, а сьогодні у костелі Отців Кармелітів? Чейже в тому соборі через півтора століття первісним обрядом був обряд греко-католицький.

Проф. Є. Ковальчик також цілковито погоджується з рішенням воєвідського консерватора М. Ґоштили відносно заборони побудови дзвіниці, стверджуючи, що дзвіниця була б «чужим втрентом в духу архітектури московської», а на кінець складає побажання, кажучи: «Треба бажати, щоб як найшвидше була побудована нова катедра для цього, тобто греко-католицького, обряду». Однак проф. Є. Ковальчик не подає розв’язки— хто і за чиї гроші повинен побудувати таку нову катедру?

Може треба продати дар Вселенського Архиєрея і в цей спосіб здобути фонди на будову. Може польський уряд повинен виділити кошт на будову, щоб в цей спосіб хоч би частинно відплатити за забрані у фонд держави не лише всі українські церкви, але й ціле церковне майно. А може, власне, інституція римо-католицького костела повинна побудувати катедру греко-католикам в Польщі. Був би це гарний жест за загарбані після II світової війни понад 250 українських церков, які є в їхніх руках, якими вони користуються не даючи в замін нічого. Треба тут сказати, що всі церкви, які належать тепер римо-католикам є їх власністю. Польська держава передала їм на власність з державного фонду майна. Натомість церкви, які з ласки дісталися українцям (найбільш знищені й осквернені), на жаль, не є юридично власністю української Церкви, а надалі є власністю державного майна. Українці є лише тимчасовими ужитковцями тих церков. А здавалося б, що це, власне, українці в першу чергу повинні бути спадкоємцями надбань своїх предків.

Тимчасом виходить, що українці є тут громадянами другої категорії. Вважаю, що право в Польщі повинно обов’язувати в однаковій мірі всіх її громадян і тому не можна понижувати національні меншини. По сьогоднішний день в Польщі діє декрет від 27 липня 1949 року, яким позбавлено українців господарств і всякого майна залишеного на рідних землях після насильної і брутальної депортації в рамах «Акції Вісла».

В дальшій частині статті «Акт адаптації чи вирок знищення» авторка покликається на ще одну опінію, а саме проф. д-ра Марка Квятковскєґо, який твердить: «Думаю, що генеральний консерватор і воєвідський консерватор пам’яток культури повинні категорично протиставитися надмірним змінам у виді архітектури поєзуїтцької святині».

Аналізуючи всі ці твердження важко повірити, що в нинішній Польщі, яка входить до NATO і в інші європейські структури так виглядає демократія, так виглядає забезпечення підставових прав людини і рівности супроти права всіх її громадян. Це, мабуть, якийсь феномен немислимий в жодній цивілізованій державі. А може сучасна Польща й костел римо-католицький свою політику відносно віруючих християн східнього обряду взоруються на політиці передвоєнної санаційної Польщі? Всі знаємо, що тільки в одному 1938 році й тільки на терені Холмщини і Підляшшя польський уряд зруйнував понад 120 православних церков.

Запитаймося, скільки церков після закінчення ІІ-ої світової війни, вже в мирний час, зруйновано й знесено з лиця землі на Лемківщині, Надсянні, Холмщині й Підляшші, на наших корінних землях, з яких нас в жорстокий і варварський спосіб вигнано в 1946-1947 роках? А скільки безцінних пам’яток церковної архітектури ще по сьогодні пропадає тому, що не є вони відповідно забезпечені?

Як приклад хай послужить факт, що несповна три місяці тому в селі Лєшно (Позьдяч) біля Перемишля, завалилася дзвіниця з 17 ст. Ця унікальна споруда була не тільки високо-мистецькою під оглядом архітектури, але також доказом майстерної праці тодішніх теслів. Була побудована без одного цв’яха. Того роду будівлі майже не зустрічається. Чомусь ані місцевий римо-католицький парох, який є власником церкви, біля якої стояла ця дзвіниця, ані воєвідський консерватор пам’яток не подбали про те, щоб забезпечити перед знищенням і зберегти цей скарб культури.

Не слід промовчати також і факт, що багато церков після того, як їх Польща взяла у свій державний фонд майна перетворено на різного роду магазини, склади мінеральних добрив, на стайні, а навіть на публічні туалети. Жоден консерватор пам’яток культури, жоден професорський авторитет, жоден достойник римо-католицького костела не став і не стає на захист тих осквернених, осиротілих, опущених і знищених святинь східного обряду будованих нашими предками на прославу того самого Бога.

Люди молилися в тих святинях до того Бога, до котрого моляться поляки. Ніхто також не став і не стає на захист соток церков загарбаних римо-католиками, в яких вони провадять або вже провели різного роду адаптаційні зміни, викидаючи іконостаси, цінні ікони, затираючи старо-церковні написи, змінюючи цілковито вид, достосовуючи церкви до вимог обряду римо-католицького, не дивлячись на те, чи відбувається це коштом історично-артистичних ціностей церковної архітектури, чи ні.

Хочеться однак бути оптимістом і вірити, що незадовго прийде той час, коли і в Польщі настане справжня демократія і будуть повністю забезпечені права людини, а уряди так римо-католицького костела, як і державні зрозуміють з одного боку значення екуменізму, який так гаряче пропагує Папа поляк Іван Павло II, а з другого боку добро польсько-українських відносин.

Анізія Путько-Стех