II.
На жаль, мушу ствердити, що й наша Управа не використала якслід такої нагоди як Конгрес. Я пропонувала, щоб крім д-р. Навроцького і проф. Рудницького, поїхав ще о. Малоні або проф. Бирд, або навіть обидва, а я була б поїхала на свій кошт. Моєї пропозиції не прийнято, виправдуючись як звичайно, що забагато видатків, і хоч д-р. Навроцький і проф. Рудницький зробили там величезну роботу, як про це звітував проф. Рудницький, то їх двох було замало до тої великої праці.
Коли їх Блаженство приїхав з Австралії до Канади, ватиканський післанець прибув до їх Блаженства з порадою, щоб Він не їхав до ЗДА. Але, Блаженніший не послухав «поради».
З приїздом їх Блаженства до Америки почалися приготування Його вітати. Я була на летовищі у Філядельфії, де владика Лостин відкликав пресову конференцію, покликаючись,що це таке бажання їх Блаженства. (По перевіренню справи, їх Блаженство потвердив, що то була така його воля, боячися в чиїх то руках та конференція мала бути і які наслідки могли б були з неї вийти). Я була в Клівленді, де д-р. Кривяк добре приготовив терен. Я була в Пітсбурґу, де інж. Тимяк дуже вміло приготовив кореспондентів преси.
В Ню-Йорку, 9-го червня 1973 року, ніюйоркська громада вітала свойого Патріярха на летовищі. Прикро було, що «війт» Ню-Йорку звертався до Блаженнішого як до «Первоєрарха», як до «Блаженнішого», але через його уста не перейшло слово «Патріярх», коли навіть в тому часі Митрополит Сенишин і владика Шмондюк звертався до їх Блаженства як до «Патріярха». (Опісля, один інженер виправдував пана «війта» мовляв, що то була б була образа для їх Блаженства називати Його «Патріярхом», якщо Він ним не є. Так само було б для нього образою як би до нього звертались як «доктора» а він є «інженером». І що можна зробити з ментальністю такої людини?)
Через два дні д-р. Клячко і я особисто, а проф. Бирд телефонічно інформували кореспондентів New York Times, Religious News Service і National Catholic News Service, щоб приготувати їх до конференції на летовищі в Ню-Йорку.
Конференція проходила дуже цікаво, але для Владики Шмондюка було забагато того, що часами я помогла їх Блаженству якимось англійським словом. Отже він встав і звернувшись до мене сказав: «Шляк би тебе трафив!» Це так собі сказано на марґінесі, щоб Ви делегати з різних місцевостей знали які зневаги ми зазнаємо за нашу працю.
«Ню-Йорк Таймс», та інша американська преса писали про нюйоркську конференцію і мушу признати, що преса добре інформувала про візитацію Блаженнішого Патріярха Йосифа І там, де наші «патріярхальники» цього допильнували. Там, де нас не було, як в Чікаґо, преса взагалі не згадувала про приїзд їх Блаженства хоч майор міста особисто витав їх Блаженство, а ще в іншій місцевості в пресі підкреслили, що «конференція перемінилася в конференцію жартів».
Архиєпископ Бріні приїхав із Східної Конґреґації до Америки. Його подорож до всіх владик Східніх Церков, включно до нашого Владики Ізидора до Канади, була найкращим доказом, що він не приїхав до своєї родини, чи на відпочинок, як Владика Лостин старався інформувати Українців. Бріні старався поставити цеголку під будову Візантійського Патріярхату. Вечір перед його прибуттям до Філядельфії я довідалася про наглу зміну його плянів. Цілу ніч я сиділа й писала пресові повідомлення, а раненько, з д-р Марійкою Клячко, поїхала до Філядельфії. Вірні миряни Філядельфії вже стояли з транспарентами. Ми побачили усмішку вдоволення на їх лицях тому, що ми з Нью-Йорку теж приїхали. Приїхав врешті Бріні. Ми гучно привітали його «Бріні ґов говм! Бріні ґов ту Пімен!» Як приголомшений увійшов він до готелю, а Митрополита Сенишина двох «сікрет сервисменів» майже внесли до готелю.
Подібний протест був у Пітсбурґу, завдяки інж. Тимякові. Преса писала про це в Пітсбурґу.
На 3-го жовтня, 1973 року, відбувся протест в Нью-Йорку. Щастя, що прийшли люди з Нюарку, Йонкерс, кілька молодих людей, та отці Андрушків, Шуст і Назаревич, бо самі нюйоркчани були б не дописали. Бріні впровадили задніми дверми. Протест відбувся в дуже добрій околиці, на 59-тій Вулиці і Сьомій Евені (Central Park South) і в часі як люди верталися з праці. Ми роздали три тисячі летючок. Кореспонденти були там на місці, робили знимки, звітували про це в пресі. Одна пресова аґенція офіційно призначила мене своєю коресподенткою. Очевидно, що це був наявний доказ, як довіряють інформаціям поданими нашим Товариством. Дехто нетерпеливився, не знаючи куди і коли Бріні вийде і тому скоріше від’їхав. На щастя залишилися панство Миндюки та дехто з Нюарку, ред В. Качмар, дехто з Йонкерсу, панство Никифоруки з Лонґ Айланд, і всі «гучно» прощали Бріні. Він виходив до авта не передними а задними дверми будинку, а по його від’їзді я припадково побачила на хіднику кілька помідорів.
Ці три в порівнанню малі протести проти Бріні були цікавою темою для світової преси, а навіть для Catholic Almanac, який на 103-ій сторінці про це написав. Паризька «Культура» посвятила для тої теми аж сім сторінок.
Всі інформації для цих органів порозсилала я як голова зв’язку Т-ва.
В листопаді 1973 року відбувся Конгрес СКВУ в Торонто. Управа ухвалила, щоб використати цю нагоду і поїхати до Торонта, в надії, що може вдасться обговорити там справу Світового Товариства. Д-р. Навроцький, д-р. Ґіль і я були представниками Крайової Управи, а д-р Клячко і пані Шуст були від Приятелів УКУ. Ми, зі зовнішніх зв’язків, приготували виставу преси, цебто відгуки світової преси, за старанням Зовнішніх Зв’язків Товариства. Заледве 32 великих аркушів (40×29) ми були в силі приготовити, а матеріялу напевно мали і на сотку аркушів. Крім того були всі видання Товариства або ті, що за нашими стараннями писали про нашу Церкву і наші змагання за її права. Прийшли Владика Ніль Саварин, Владика Андрій Роборецький і Владика Евфремій Кривий (з Бразилії), але не прийшов ні Митрополит Максим Германюк, ані Владика Ізидор Борецький, хоч цей останній обіцяв прийти. В тій нашій виставовій залі відбувалися всі конференції в справі Світового Товариства. (Дивно було, що по успішніх зборах в справі Світового Товариства, наші Владики не мали часу прийняти світових делегатів «патріярхального руху», щоб вислухати їхні болі і жалі та дати своє «архиєрейське благословення.»)
Вистава в Торонто була дуже успішна і для нас це був дуже великий комплімент, коли д-р. Грановський прийшов, до нас і просив, щоб зробити бодай мікрофільм з кожного аркушу й передати його до архівів його університету в Мінеаполіс, підкреслюючи, щоб ця ділянка праці не пропала для будучої історії. Я йому пообіцяла, але ще не мала нагоди це зробити. Я вдячна пані Шуст і пані Кузик, що допомагали мені в часі вистави. Однак прикро мені, що навіть в «3а Патріярхат» не було про це згадки. Я сама не можу всього зробити, та ще все повисилати і готовий матеріял також до «3а Патріярхат» подати.
Остання подія гідна підкреслення. Це був Шостий Синод. З цеї нагоди кількох членів Крайової Управи поїхало до Риму, де скликали пресову Конференцію, 22-го листопада, 1973. В приготуванні конференції помагала д-р. Клячко і також проф. Бирд, о. Флоріді, обі сестри Віра і Ліда Савойки і д-р. Навроцька. На конференції говорили також д-р. Навроцький і д-р. Ґіль. З нашої сторони ми запросили панів: Василя Пасічняка, Барусевича, Миндюка, Кривяка, Пушкара і паню Кузик. До відважних належали й були присутніми о. Андрушків, о. Шуст і Мати Марія, ЧСВВ. На конференцію прийшло понад сорок кореспондентів. І слушно д-р. Пушкар свого часу в Ню-Йорку говорив, що хоч це ані президент, ані міністр скликав ці конференції, то одначе дуже богато прийшло кореспондентів. Кореспонденти прийшли тому, бо вже повних чотири роки ми з ними співпрацюємо і послуговуємося правдою.
Ця конференція так потрясла ватиканськими колами, як вони на другий день прочитали пресу, що по стрічі з Арх. Бенеллі, Митрополит Германюк прибіг до їх Блаженства вже в 7-мій годині раненько зі скаргою на «патріярхальників.» Не постаравшися перевірити справу з присутніми в Римі українцями, що організували цю конференцію, Митрополит радше діяв під впливом переляканого нашими успіхами Заступника Секретаря Стану, Бенеллі, якого головним обов’язком є якраз зв’язки і діялог з представниками Московського Патріярхату. Митрополит спричинив непорозуміння. І не знаю хто так обдурив «Лиса Микиту,» що він у грудні 1973 року з великої події зробив сатиру. Та ж такої події еміграція ще не бачила, хоч деякі збирають тисячі на канцелярії і пропаганду. Але довго «Лиc» ситим не був. У «Вістях з Риму» з дня 17-го грудня, на сторінці 35-тій, між іншим читаємо: «Інформаціям завдячуємо звідомлення про наші торжества в Римі 18-25 листопада про Синод, та змагання нашої Церкви, які знайшли відгомін у численно-заступленій на конференції міжнародній пресі.»
Між іншим, отець Флоріді мав в Римі реферат з рамени «Сівільта Христіяна» на тему «Святий Йосафат і Українська Церква сьогодні.» Дуже цікава була дискусія, у котрій не-Українці історики, каноністи і священики подивляли нашу стійкість у змаганнях за права УКЦеркви і висказували голос д-р. Клячко, д-р. Ґіль, пані Кузик і я.
Будучи в Римі, ми мали багато зустрічей з різними науковцями і кореспондентами.
Хочу також зазначити, що завдяки Зовнішнім Зв’язкам нашого Товариства, вже через три роки пишуть в Catholic Almanac про справи нашої Церкви і змагання нашого Товариства і мирянства за її права.
Шановні Присутні! Ті всі статті, що світова преса (в Америці, Англії, Франції, Австрії, Німеччині, Італії, Японії….) написала про УКЦеркву завдяки нашій праці, годі тут назвати. Хоч би в Італії, не тільки ліберальна преса, але також через останніх два роки й консервативна преса помішує статті наших прихильників. (Це є праця Зовнішніх Зв’язків.)
Ева Піддубчишин
